Тетяна Яблонська. Художниця, яку назавжди полонило Поділля  Хмельницька міська централізована бібліотечна система Тетяна Яблонська. Художниця, яку назавжди полонило Поділля  Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
    Наша Україна
    Наше місто
    Літературна світлиця
    БібліоЖиття
    Фотогалерея
    Відеогалерея
    Проекти та програми
    Партнери і спонсори
    Контакти
    Карта сайту




    Пошук по сайту

    Хмельницька міська рада

     
      Головна » Про ЦБС » Анонси та плани
    Тетяна Яблонська. Художниця, яку назавжди полонило Поділля

    Тільки справжній живопис – глибокий, живий, трепетний – дає творові довгі роки

    Тетяна Яблонська

     

     

     

    ТЕТЯНА НИЛІВНА
    ЯБЛОНСЬКА

     
    ХУДОЖНИЦЯ-ЖИВОПИСЕЦЬ,
    ПЕДАГОГ
    (24.02.1917-17.06.2005 рр.)
     
     

    Тетяна Яблонська була членом правління: Спілки художників України (1956-1962 рр.), Спілки художників СРСР (1963 р.), дійсним членом Академії мистецтв СРСР (1975 р.), Академії мистецтв України (1997 р. Народний художник України (1960 р.), Народний художник СРСР (1982 р.), Почесний громадянин міста Києва (1997 р.), Герой України (2001 р.). Лауреат Державних премій СРСР (1945 р., 1951 р., 1979 р.). Нагороджена орденами Трудового Червоного Прапора (1951 р.), «За заслуги» 2-го ст. (1997 р.), Почесною відзнакою Президента України (1994 р.)та іншими.


    24 лютого 2017 року – 100 років від дня народження
    Тетяни Яблонської –
    художниці, яку назавжди полонило Поділля


     

    Тетяна народилася 24 лютого 1917 р. у російському Смоленську в родині вчителів гімназії Нила Яблонського та Віри Варгасової. Згодом родина переїхала до України, певний період часу жила на Поділлі.

    Тетяна Нилівна була найстаршою з трьох дітей у родині викладачів. Батько, Нил Олександрович Яблонський, мав неабиякий художній хист, викладав малювання в середній школі. Він мріяв здобути вищу мистецьку освіту, стати професійним художником. До малювання заохочував і дітей.

    Під впливом батька Тетяна змалку малювала, писала з натури, робила начерки з пам'яті та уяви, малювала орнаментальні та фігуральні композиції, оволодівала технікою акварельного й олійного живопису.

    Довгі роки Тетяна Яблонська намагалась не розголошувати подробиці історії, як її родина опинилась в Україні. А ще, розмірковуючи про цей поворот у житті, вона завжди дякувала долі, що батькам не вдалося тоді виїхати. Невдала еміграція – це була перша доленосна подія, що сталася з Тетяною Яблонською на Поділлі.

      

    Сталося так, що батько, який ще у 1905 р. разом з передовою молоддю виступав проти царизму й за участь у студентських заворушеннях був виключений з Петербурзької духовної академії, спочатку з піднесенням зустрів встановлення радянської влади. У 1918 р. як живописець-аматор виступив одним із організаторів смоленського товариства художників, у 1921 р.  закінчив курси при Вищих художньо-технічних майстернях у Москві, з 1922 р. став головним зберігачем картинної галереї Смоленського музею та викладачем живопису в студії «Пролеткульту».

    Але ейфорія від зміни влади швидко минула. Нил Яблонський не побачив того світлого майбутнього, яке обіцяли більшовики, відчув на собі негативне ставлення до інтелігенції, був обурений знищенням заможного селянства та руйнацією храмів. Батько Тетяни настільки розчарувався у радянській владі, що твердо вирішив залишити СРСР.

    У 1928 р. родина Яблонських (батько, мати та троє дітей) відправилась до Одеси – з надією через це портове місто виїхати за кордон. Проте, всі намагання офіційно емігрувати закінчились невдачею, й у 1930 р. Яблонські переїхали до Кам'янця-Подільського. Тоді прикордонне Поділля мало славу краю контрабандистів, серед яких були такі, що могли нелегально переправити за кордон. Коли у 1933 р. Тетяна закінчила Кам'янець-Подільську семирічну школу №5, батько домовився, що родині допоможуть покинути СРСР. Як згадувала Тетяна:

    «На воза завантажили речі, посадили нас, дітей, та відправились на захід. Але тут щось зірвалося – людина, яка обіцяла посприяти, не прийшла. Батько і мати просто почорніли від страху. На світанку довелося повернути на схід, і не заїжджаючи до Кам'янця, одразу рушили в Луганськ, де ніхто не знав про нашу спробу втечі».

     

    Ледь прибувши до Луганська, 1933 р. Тетяна виїхала до Києва, де вступила до художнього технікуму, з другого курсу якого перевелася до Київського художнього інституту, навчаючись на факультеті живопису. На перших курсах її вчителями були А. Черкаський (з живопису) та К. Єлева (з рисунка). З третього курсу вона перейшла до майстерні Ф. Кричевського, який викладав живопис і композицію, а С. Григор'єв – рисунок.

    Пізніше Т. Яблонська в одній із своїх статей напише:

    «Романтичність і мальовничість Кам'янця полонили мене назавжди. Там я закінчила школу, там і минула моя юність. І там визріло моє бажання закарбувати красу навколишнього світу, розповісти про неї людям. Коли з темно-синього неба скочувалася зірка, я швидко, щоб встигнути, поки вона не згасла, промовляла як заклинання: хочу бути хорошим художником

    …У 1935 р. я вступила до Київського художнього інституту на факультет живопису. Головним моїм учителем був український художник Федір Григорович Кричевський».

    Літню практику після третього курсу Т. Яблонська проходила в одному з колективних господарств на Чернігівщині. Створені там етюди – «Колгоспний польовий стан на березі Десни», «Доярка» («Жінка з коромислом») – виконано в цілком реалістичній манері, що єдина мала право на життя у тогочасному радянському мистецтві.

    У 1938 р. під час своєї першої подорожі до Москви Т. Яблонська ознайомилась із роботами французьких імпресіоністів. Вона була вражена свіжістю та невимушеністю в зображенні природи на полотнах видатних майстрів імпресіонізму, їхніми чистими, світлими фарбами. Це захоплення, як пізніше напишуть радянські біографи мисткині, «значно ускладнило її творчий розвиток».

     

    Восени 1940 р. в Київському художньому інституті
    відкрилася експозиція її робіт – перша в історії інституту
    персональна студентська виставка

     

    Напередодні війни 1941 р. Т. Яблонська успішно закінчила інститут, про що вона пізніше згадувала:

    «Я навчалася в Київському художньому інституті, який закінчила 1941 р. Нам видали дипломи і тут почалася війна… Я була вагітною, нас евакуювали на Волгу. В Саратові у мене народилася перша дочка… Потім поїхала в колгосп, працювала спочатку в городній, потім у польовій бригаді. У мене і в паспорті було записано: колгоспниця.

    Все доводилося робити: я і косила, і скиртувала, і мішки тягала… Бувало, втомишся, ляжеш відпочити, прикладеш вухо до землі, а вона гуде… Це був гул Сталінградської битви. Іноді брала в руки олівець та дитячий альбом для малювання. Жінки, солдатські вдови, котрі отримували похоронки, замовляли портрети загиблих на фронті чоловіків, давали за це яєць і молока. Я ростила дочку, вона була стимулом життя. Без неї та без мого ремесла не знаю, що зі мною було б…»

      

    Після визволення Києва від нацистських окупантів, у 1944 р. Тетяна Яблонська повернулася у місто. Відтоді фактично почалося її самостійне творче життя. Мисткиня успадкувала від свого вчителя Ф. Кричевського майстерню на історичній горі Копирів і стала викладачем Київського художнього інституту.

    Творча кар'єра Тетяни Нилівни розвивалася досить успішно. В 1944 р. вона стала членом Спілки художників України. У 1945 р. на замовлення Київського театру російської драми ім. Лесі Українки художниця написала портрет Лесі Українки.

    Одним із перших післявоєнних творів Т. Яблонської є картина «Перед стартом» (1947 р.), яка одразу дістала схвальні відгуки критиків була висунута на присудження Сталінської премії. На полотні художниця показала оригінальну художню манеру, імпресіоністський стиль, обраний, можливо, під впливом Ф. Кричевського та Е. Дега. Проте курс на викорінення всіх напрямів у мистецтві, окрім соціалістичного реалізму, змінив риторику радянських мистецтвознавців. Картину піддали нищівній критиці та довго ніде не експонували  як таку, що «не відповідає радянській дійсності».

     

    У 1948 р. відбулась вирішальна подія в творчому житті молодої художниці. Вона знову була пов'язана з Поділлям.

    Влітку 1948 р. Тетяна Яблонська, як викладач інституту, повезла на творчу практику своїх студентів у село Летаву Чемеровецького району Кам'янець-Подільської (нині – Хмельницької) області. Вибір місця практики був не випадковим – колгосп ім. Леніна в Летаві у 1947 р. здивував усю країну неймовірними врожаями зернових та буряку. Успіх колгоспу ще більше здавався вагомим, якщо врахувати, що у повоєнному селі серед 765 працездатних було 717 жінок. Досягнення летавчан були щедро відзначені державою – 11 (!) трудівників колгоспу на чолі з головою Д. Бойко отримали звання Героя Соціалістичної праці, 19 були нагороджені орденом Леніна, 64 – орденом Трудового Червоного прапору, майже 150 – медалями СРСР.

    Для країни, яка важко відходила після воєнної руїни, такий трудовий успіх був зразковим прикладом. Для популяризації звершення подільських селян до Летави направили журналістів центральних газет – для підготовки репортажів про героїв праці, письменника С. Скляренка та поета О. Підсуху – для створення літературних нарисів про трударів, композитора М. Мірцина – для написання музики до пісень про славних летавчан, а також студентів-художників на чолі з Т. Яблонською.

    Тетяна зробила чимало замальовок у Летаві, з яких у 1949 р. написала картину «Хліб».


    Враховуючи монументальність твору (3,7 м завширшки), глядач мимоволі потрапляє в атмосферу зображеного. Завдяки кольору, світлу, іншим живописним засобам увагу насамперед привертають група людей на першому плані та «розсипане» по всій ширині полотна золоте зерно. Художниця відмовилась від спокуси ввести в картину мальовничий український пейзаж, замкнувши композиційний простір довгою скиртою. Те, що дія відбувається саме в Україні, підкреслено написами на мішках і плакатах українською мовою, а також елементами національного українського одягу на робітницях.


    Формально робота цілком відповідала духові доби: соціалістичний пафос, нові герої, їх завзяття і любов до праці. Разом з тим, ця картина не має вигляд пропагандистського плакату, а навпаки, в ній вражає тепло та радість життя. Як потім згадувала авторка:

    «Я писала «Хліб» з цілковитою віддачею, із серцем, повним любові до цих жінок, до зерна, до сонця. Я найбільше намагалася передати захоплення від самого життя, передати правду життя».

    І її правда вийшла більшою за всі ідеологічні замовлення.

    Картина мала надзвичайний успіх, їй судилася щаслива доля.  Як результат – Т. Яблонська отримала свою першу  Державну премію СРСР і не лише всесоюзне визнання, а й бронзову медаль Всесвітньої виставки у Брюсселі (1958 р.).

    У наступні роки художниця написала ще чимало  яскравих полотен, за які тричі була відзначена Державними преміями, отримала почесні звання та нагороди. Але саме завдяки «Хлібу» ім'я Т. Яблонської стало відоме на всю країну, а її творчість отримала світове визнання. Розуміла це й художниця – вона із вдячністю листувалась з летавчанами, у 1970 р. організувала персональну виставку у Кам'янці-Подільському, а у 1973 р. – спеціально приїжджала до Летави на зустріч з селянами.


    Зустріч Тетяни Яблонської (друга ліворуч) з героями своєї картини у Летаві, 1973 рік


    Сама Тетяна Яблонська з великою теплотою згадувала ту поїздку:

    «Я пережила важкі роки евакуації в одному із сіл на Поволжі. Вся непосильна праця тоді лягла на жінок, але ще більше змучила їх постійна тривога за тих рідних, що були на фронті. Часто на моїх очах, просто в полі вручали комусь «похоронку»… І тому перше, що вразило мене в Летаві, це веселі, життєрадісні, бадьорі дівчата, ланкові-героїні, в яких я просто закохалася. Чудовий там народ! Так приємно згадати завзяту Тоню Миколину, тямущу Настю Шутяк, розумну й умілу Ганну Горячок… А як добре вони робили, як уміло «заправляли» складним артільним господарством! Ми всі прагнули допомагати летавчанам, чим могли.

    … Коли їхала в Летаву, не ставила собі за мету писати картину. Я просто малювала все, що мене тут вражало, і відчувала від того велике творче задоволення. Але чим більше працювала, тим  більше мені хотілося якось висловити почуття захоплення цими людьми, їх красивою працею. Але як? У якій формі? Цього я ще не могла собі уявити. Коли ж почалися жнива і я потрапила на величезний колгоспний тік, то відчула, що саме тут знайду те, чого шукаю, і зможу висловити те що, переповнює душу. Величезні купи золотої пшениці, стрекотіння віялок, гудіння молотарок, автомашин, спритні, сповнені краси рухи жінок у сніжно-білих хустках, високі скирти, які, немов фортеці, стоять на току, – все це одразу вдарило мене якоюсь могутньою і радісною симфонією. Я відчула, що моя картина саме тут…

    …Закінчила я полотно і написала в кутку: «Присвячується трудівницям Летави». А потім подумала і вирішила зафарбувати напис, бо він надавав композиції щось плакатне, а мені хотілося, щоб картина була про всіх наших славних колгоспних трудівників, про ентузіазм тих, хто у важкі повоєнні роки відроджував соціалістичне село».

    Нажаль, з героїв «Хлібу» вже нікого немає в живих. Пішла у вічність і художниця. Але, залишилась картина, яка нині зберігається у Третьяковській галереї Москви серед найвизначніших творів ХХ ст. Є авторська копія в Київському художньому музеї та декілька копій у інших музеях країни, у тому числі – сільському музеї Летави. Адже картина «Хліб» фактично стала своєрідним символом цього подільського села та всі подальші роки надихала селян на трудові звершення. Колгосп ім. Леніна (а нині – сільгоспкооператив «Летава») завжди був серед передових, як при Радянському союзі, так і в незалежній Україні.

      

    Т. Яблонська викладала у Київському художньому інституті протягом 1944-1953 рр., а в 1966-1973 рр. завідувала кафедрою композиції та керувала навчально-творчою майстернею монументального живопису. З 1967 р. – професор. Виховала цілу плеяду митців.

    Впродовж життя пройшла значну творчу еволюцію: працювала в традиціях соцреалізму, народно-декоративній та постімпресіоністичній манерах.

    В картині «Весна», створеній у 1950 р. художниця зобразила київський сквер, в якому весело граються діти. В 1951 р. за це полотно Т. Яблонська отримала другу Державну премію СРСР.

    У 1977 р. художниця завершила роботу над картиною «Льон».


    На полотні зображено молоду жінку, що зв'язує оберемок льону, а позаду неї до самого горизонту простягається поле. Дія відбувається в Україні, що видно з деталей твору: традиційні сільськогосподарські культури – льон та пшениця, крій одягу жінки, квіти петрових батогів, спечені сонцем.


    У 1979 р. за цю картину художниця отримала третю Державну премію СРСР.

      

    Творчості художниці властивий великий жанровий діапазон – портрети, натюрморти, пейзажі, тематичні картини. Їх центральною темою було буденне життя – побутові сцени, портретів членів родини та автопортрети в домашній обстановці. На все, що її оточувало, у художниці був особливий власний погляд.

    Критики добирали до її робіт літературні паралелі: картину «Хліб» називали «картина-роман», полотно «Ранок» – поемою, а «Народну поему» – «народною епопеєю».

    Схвалення критиків і нагороди додавали художниці віри в себе. Пошуки власного «я» у мистецтві тривали усе її творче життя. З початком «хрущовської відлиги» і пожвавленням у мистецтві вона знову почала експериментувати.

    Поштовхом до цього стала поїздка 1965 р. на Закарпаття, де існувала цікава авангардна школа живопису. Поїхавши на етюди до с. Апші (у Солотвинському районі), Яблонська побачила там виразну архітектуру та барвисту народну етніку. Так почалося її захоплення національною формою, підсумком якого стало створення у 1965-1966 рр. «Закарпатського циклу». Водночас Яблонська захопилась і монументальним мистецтвом з його узагальнювальними образами, формами, поєднанням почуттів і думок, стилізацією.

    Звернення до джерел народного мистецтва відчутне у творах «На ярмарку в Солотвині» (1960 р.), «Разом з батьком», (1962 р.), «Весілля» (1963 р.), «Травень» (1965 р.), «Літо» (1967 р.). У них Т. Яблонська наблизилася до «бойчукістів», які поєднували віковічні традиції з модерністськими художніми течіями. Своїми вдалими картинами, в основу яких покладено почуття та емоції, майстриня вважала полотна «Вдови» (1971 р.), «Віконце», «Чайна». Проте поступово Т. Яблонська у картинах «Безіменні висоти» (1969 р.), «Відпочинок», «Біля синього моря» відійшла від цього напряму «зовнішньої декоративності».

      

    Ще одним кардинальним поворотом у мистецтві Т. Яблонської стала поїздка до Італії у 1972 р. Знайомство з мистецтвом Відродження дало змогу художниці, за її словами, переконатися, що майстер не повинен піклуватися про власну оригінальність і самовираження, втрачаючи справжнє мистецтво.

    Зачарована роботами італійських художників – їхнім гуманізмом, ідеями добра, благородства, їхнім захопленням перед красою навколишнього світу, особливо несуєтною естетикою світосприйняття,  – Яблонська пише низку колористично вишуканих етюдів. Поряд з цими невеликими згармонійованими полотнами створюються речі, які немовби концентрують певні відтинки творчого шляху майстрині. Такою стала картина «Вечір. Стара Флоренція» (1973 р.), показана на ювілейній виставці, присвяченій 250-річчю Академії мистецтв СРСР.


    У центрі композиції – спиною до глядача – зображена сама художниця, яка сидить біля розчиненого вікна готелю. Та погляд наш не зупиняється на її постаті, на скупих аксесуарах кімнати. Він прикутий до вічної краси прадавнього міста, створеної розумом і руками флорентійських зодчих.


    Останній «перелом» у творчості Т. Яблонської відбувся під впливом її дочки – художниці Ольги Отрощенко (1947-1999 рр.).

      

    Мисткиня змінювала манеру, стилістику, колірну палітру, образне розуміння, відмовлялася від загальноприйнятого, постійно шукала себе, тому її твори настільки різні за стилем, манерою подачі образів, що здається, наче їх створили щонайменше десяток різних художників.

    За роки плідної діяльності своїми творами Т. Яблонській удалося багато сказати світові про Україну, про красу її природи, про характер українців, їхній оптимізм, любов до життя, до краси, здатність до співчуття. Цей творчий посил почули в усьому світі: у 1997 р. ЮНЕСКО назвало Тетяну Яблонську художником року.

    У незалежній Україні Т. Яблонську визнали класиком. 1998 р. президент Л. Кучма та голова Верховної Ради В. Литвин на чолі урядової делегації прибули до провулка І. Мар'яненка на Печерську, де мешкала художниця, і вручили їй Шевченківську премію.

    Після інсульту у 1999 р. та паралічу правої руки художниця продовжувала працювати у техніці «пастель» лівою.

    У 2000 р. Міжнародний біографічний центр у Кембриджі удостоїв Тетяну Нилівну звання «Жінка року». Цей престижний титул присвоюється яскравим, непересічним особистостям, творчі досягнення яких визнано в міжнародному масштабі, а лідерство в галузі, в котрій вони працюють, є безсумнівним.

    На жаль, здоров'я Тетяни Нилівни дедалі погіршувалося. Згодом вона практично не розмовляла, але малювала до останнього дня. Свою останню роботу майстриня створила напередодні смерті. Померла 17 червня 2005 р. у Києві. Похована на центральній алеї Байкового кладовища.

    Протягом усього творчого життя Т. Яблонська брала участь у численних всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних виставках, мала більш ніж 30 персональних виставок у Києві та в багатьох інших містах України, а також у Лондоні, Будапешті, Москві.

    Твори художниці зберігаються в багатьох музейних та приватних колекціях світу. Картини Т. Яблонської стали окрасою Національного художнього музею України у Києві, Державної Третьяковської галереї у Москві, Державного Російського музею у Санкт-Петербурзі, Київського музею російського мистецтва; Полтавського, Запорізького, Харківського художніх музеїв, Львівської картинної галереї.

    Використані джерела:

    1. Єсюнін С. Дві доленосні події видатної художниці [до дня 95-річчя від дня народження Тетяни Яблонської] [Електронний ресурс] // Є : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://ye.ua (дата звернення 02.02.2017). – Назва з екрану.
       
    2. Кульчий О. В. Документальна скарбниця Шевченківських лауреатів / О. В. Кульчий, Т. М. Малярчук, Ю. В. Бентя ; Держ. арх. служба України ; Центр. держ. арх.-музей л-ри і мистец. України. – Київ : Кліо, 2013. – 352 с. : іл.
       
    3. Попельницька О. О. Сто великих діячів культури України / О. О. Попельницька, М. В. Оксенич. – Київ : Арій, 2010. – 464 с. : іл.
       
    4. Рогальчук  Л. Світло і сонце на полотні [до 100-річчя від дня народження Т. Яблонської (1917-2005)]  / Л. Рогальчук // Дати і події, 2017, перше півріччя :  календар знамен. дат № 1 (9). – Київ, 2016. – С. 55-59
       
    5. Тетяна Яблонська. Живопис. Графіка : альбом / авт.- упоряд. І. Бугаєнко. – Київ : Мистецтво, 1991. – 174 с. : іл.

    © Хмельницька міська центральна бібліотека
    Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів

    Підготувала: Єсюніна Галина

     Подільська, 78
    тел.
     (0382) 72-07-09
    cbs.km.ua


    Кращі читачі бібліотеки-філії №10 ім. Д. Брилінського
    Кращі читачі бібліотеки-філії №10 ім. Д. Брилінського
    • Електронний каталог
    • Меню для книгоманів
    • Зростаємо професійно
    • Мистецька вітальня
    • Наші видання
    • Послуги ЦБС
    • Хмельницький в інтернеті
    • Почесні
    • Ім’я в історії міста
    • Творчість бібліотекарів
    Література за державною програмою

    Нова хвиля української літератури – ясрава, різножанрова, захоплюча. Вона є дзеркалом сьогодення та скарбом для майбутніх поколінь.

    Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
    детективи
    драми
    казки
    комедії
    легенди
    ліричні вірші
    пригоди
    трілери
    фентезі
    інше

    Слідкуйте за нами у
    соціальних мережах






    Яндекс.Метрика
    © ХМ ЦБС, 2010-2017 г.
       Офіційний сайт
    Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
    www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
    Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
    адміністратора, а також активного посилання на сайт.
    створення
    сайту
    Студія Спектр