Поезії Олександри Ванжули хвилюють, бентежать, у них присутній отой непроминальний біль, що завжди не давав засинати нашій національній душі. Вона, авторка, дивиться на світ широко розкритим поетичним зором, охоплюючи Україну в її просторовому, історичному і ментальному окружжі.

Петро Засенко

Перші свої поезії поетеса написала у шостому класі на прохання вчителя (на конкурс). Дівчина зайняла перше місце. Потім вона друкувалася в районній та обласній пресі. У її творчому доробку нараховується тринадцять поетичних збірок. Її літературні здобутки відзначені Міжнародною літературною премією ім. І. Кошелівця (2000), обласними преміями ім. В. Булаєнка (2002) та ім. Я. Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (2000).

Минуле та сьогодення тісно переплелися у збірці віршів «Серпень» (1991).
У ній поетеса дає настанову теперішньому та прийдешньому поколінням, закликає з гідністю прожити життя, творити добро і уникати злого, щоб не довелося каятися: Тримайся з гідністю на сцені, Що називається – життя. Ділись добром в стрімкім щоденні Без розрахунку й каяття. З великим болем та щемом у серці згадує воєнні та повоєнні роки, що ятрять глибокі душевні рани: Не випадало бачить яблук на снігу… Лиш бачу сніг, Що поряснили краплі крові. То горобина людям Про війну лиху Нагадує і зве До злагоди-любові. Багато своїх поезій поетеса присвятила своїм рідним та близьким серцю людям: Обличчя риси – світлі й рідні – Не відшукати, не знайти… Лиш односельці кажуть літні: «На неню дуже схожа ти».

Збірка поезій «Небесні джерела», що видана у 2001 році, об'єднала у собі прекрасні поезії, написані щиро, від душі. У них досить тісно переплелися особисте і суспільне. З якою великою любов'ю пише про рідні та дорогі серцю місця: Мої місця, печаллю скроплені, До вас вертання проросло. Без вас засніжено було б мені, А з вами – у душі тепло. Хоч мало я із вами зналася, Та шануватиму завжди. Тут вранці молодість вмивалася Із кухля чистої води. Травинка кожна тут обожнена. Люблю це марево отав, Цей лист росистий подорожника, Що рану гоїти вмовляв.

Поетеса говорить про проюлеми сьогодення, які не дають спокою жодному українцеві. Вона правдиво описує життя з усіма його труднощами та цінностями:

Зараз в Україні чимало людей, для яких українська мова є чужою.

Поетеса вважає, що тільки у селах можна відчути предківський дух, почути живу народну українську мову. Тамтешні жителі є добрими та щирими, а їхні думки – чистими і світлими. Вони не прагнуть показати себе кращими, ніж є насправді.

Давай в село гайнем, там ще не зник
Дух предківський, ще слово є – прозорим.
Заглянем у село, як у словник, –
Довідатись, чи правильно говорим.

Хліб – наша святиня. І поетеса присвятила йому справжню оду:

Здоров будь, хлібе! – мовлю й бережливо
Несу, немов похресника, у дім…
Бува недужим інколи це диво,
Про те сьогодні рідним оповім.

У збірці поетичних творів «Моє» (2008) болісно звучить мотив дитинства, вбитого війною. Потрясіння, пережите у роки фашистської навали, довго мучило поетесу, відбившись у низці поезій:

В той ранок я біля вікна, Маленька, в теплім затінку сиділа. І знать не знала, що війна В моїм селі уже… Не розуміла… Той ранок, мов страшне кіно… Посипалися скла осколки сині, Упали в серце, аж на дно… Донині там лишаються, донині… Ніжно, задушевно Олександра Семенівна передає глибоке почуття суму за дитинством, за рідними серцю місцями, що залишаються у спогадах кожної людини протягом усього життя: Мені рідніше – сонях, сіножаті, Спів перепілок в золотих житах… Бо рідна сторона, вона, як мати, – Нема дорожчої ніде в світах.

Найбільше душевної злагоди та гармонії у тих поезіях, де переважає мотив єднання людини з природою:

Побачила світ нова книга поезій «Осіннього листя жмутик» (2013), яка наскрізь пройнята українським духом.

У ній – про пережите і незабутнє. Це подарунок поетеси любителям хвилюючого поетичного слова. Майстрині художнього слова протягом життя довелося пізнати чимало лиха, втратити багатьох близьких людей, що вилилося в поезії: Зоря згоріла… Мов сірник… За нею інші догорять. Гортаю мовчки записник, Де цифри й прізвища стоять. То телефонні номери, І там же – друзів імена. Мовчать поза вікном вітри, А я сумую край вікна. Знайомих згадую своїх… Нема вже тих… І тих нема… І хоч життя триває біг, Він студенить, немов зима.

Ще за молодих років довелося поетесі побувати у різних місцях колишнього Радянського союзу, десять років провела за кордоном, та ніякі поневіряння чужими краями не змогли вбити у неї любові до рідної землі, української материнської мови. Її болить і хвилює проблема ставлення людини до України, до рідного слова, до святих предківських коренів. Багато її поезій на цю тему покладено на музику.

У цьому доробку є вірші, присвячені В'ячеславу Чорноволу, Володимиру Булаєнку, Тарасу Шевченку тощо.

З приходом весни природа щедро засіває землю квітами, що не залишає байдужим жодне людське око. Олександра Семенівна пише:

Я із малечку квіти люблю…
Я несу до них ніжність і мрію…
І себе на тій думці ловлю,
Що із ними немовби світлію.

Закликає поетеса творити добро на цій землі, любити та поважати один одного, не бути байдужими до чужої біди:

Твори добро, як Матір Божа вчила,
Не грійсь лиш сам – в своїм теплі.
Тоді й не згубиться могила
На многогранній цій землі.

Кожен вірш Олександри Ванжули – неповторне творіння. Народжені у ритмах відповідного часу, мелодії цих поезій досить різноманітні, та їх поєднує цілісність, насиченість, гармонійність. Ця самобутня майстриня художнього слова вміє знайти найтонші струни людської душі і змушує їх щемно відкликатися на чутливий доторк.

На жаль, 19 грудня 2015 року серце подільської поетеси Олександри Ванжули перестало битися...

Бібліографія:

Твори:

1. Біль у спадок : нові поезії / О. С.Ванжула. – Хмельницький : Ровесник, 1998. – 38 с.
2. Відлуння : нові поезії / О. С. Ванжула. – Хмельницький : Евріка, 2002. – 32 с.
3. Горицвіт : поезії різних років / О. С. Ванжула. – Хмельницький, 2002. – 32 с.
4. Довір'я / О. С. Ванжула. – Хмельницький : Доля, 1995. – 31 с.
5. Душі моєї гони : нові поезії / О. С. Ванжула. – Хмельницький : Евріка, 2001. – 32 с.
6. Жіноча лірика. – Хмельницький : Доля, 1993. – 20 с.
7. Назавжди : вибране / О. С. Ванжула. – Хмельницький : Поділля, 2003. – 158 с.
8. Моє : лірика / О. С. Ванжула. – Хмельницький : Дерепа І. Ж., 2008. – 57 с.
9. Небесні джерела : нові поезії / О. С. Ванжула ; худож. В. Лопата. – Хмельницький : Евріка, 2001. – 30 с. : іл.
10. Осіннього листя жмутик / О. С. Ванжула. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2013. – 160 с.
11. Серпень: поезії / О. С. Ванжула. – Хмельницький, 1991. – 32 с.
12. У серці моїм ти живеш / О. С. Ванжула // Ти живеш : спогади про поета Миколу Федунця / ред.-упоряд. О. Ванжула-Федунець; літ. ред. Н. Шмурикова. – Хмельницький, 2010. – С. 91-98.
13. Якби не ти… : поезії / О. С.Ванжула ; худож. Я. М. Яцун. – К. : Український письменник, 1996. – 47 с.

Про неї:

1. Олександра Ванжула // Літератори Хмельниччини : довід. Обл.орган. Спілки письм. України. – Хмельницький, 1997. – С. 11.
2. Мачківський М. Полинова чаша Олександри Ванжули / М. Мачківський // Соборність: Часопис членів НСПУ та укр. літераторів, які живуть в Німеччині. – 2000. – №1.
3. Кульбовський М. Живильна сила її бурштинового слова / М. Кульбовський //  З подільського кореня. – Хмельницький, 2003. – Кн. 2. – С. 19-23.
4. Олександра Ванжула // Літературна Хмельниччина ХХ століття : хрестоматія / упоряд. М. Ф. Федунець. – Хмельницький, 2005. – С. 333-343.
5. Олександра Ванжула // Літератори Хмельниччини – члени Національної Спілки письменників України : бібліогр. покажч. / Упр. культури; Хмельниц. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Островського ; уклад. : С.Б. Гук, В.О. Мельник. – Хмельницький, 2005. – С. 9-11.
6. Олександра Ванжула // Хмельницький в іменах. Прозаїки. Поети. Журналісти : довідник / уклад. В. Дмитрик, Є. Семенюк. – Хмельницький, 2006. – С. 26.
7. Олександра Ванжула // Автограф. Альманах Хмельницької обласної організації Національної спілки письменників України : літ.-худ. видання / упоряд. В. Горбатюк; редкол. : Р. Балема та ін. – Хмельницький, 2012. – 255 с.
8. Кононенко Д. Поетеса нелегкої долі / Данило Кононенко // Кримська світлиця. – 2013. – №31. – 2 серпня. – С.10