Грех Олександр Васильович  Хмельницька міська централізована бібліотечна система Грех Олександр Васильович  Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
    Наша Україна
    Наше місто
    Літературна світлиця
    БібліоЖиття
    Фотогалерея
    Відеогалерея
    Проекти та програми
    Партнери і спонсори
    Контакти
    Карта сайту




    Пошук по сайту

    Хмельницька міська рада

     
      Головна » Літературна світлиця » Літератори Поділля
    Грех Олександр Васильович

    Грех Олександр Васильович народився 22 жовтня 1923 р. в селі Терешівці Меджибізького району Кам'янець-Подільської області (нині Хмельницького району Хмельницької області) у родині селян.

    Зовсім юним пережив тяжкі роки колективізації і страшний Голодомор 1933 р., які глибоко травмували дитячу душу. Після закінчення 7-го класу Терешівецької неповно-середньої школи юнак навчався у Меджибізькій середній школі. У 1941 р. закінчив перший курс історичного факультету Чернівецького педагогічного інституту, а далі розпочалася Велика Вітчизняна війна, яка перервала навчання і принесла йому понад тринадцять років неволі у гітлерівських і сталінських концтаборах.

    У травні 1942 р., під час облави, попадає в руки «нової влади» і відправляється на примусові роботи до III Рейху (м. Штейнбляйс біля Цвікау, що в Саксонії). Працював в паровозоремонтному заводі в м. Цвікау. 1943-1944 рр. – арештований і перебував у Дрезденському гестапо (за непокору, читання віршів і порушення табірного режиму), де довелося випити повну чашу фашистської гіркоти. У 1945 р., в ніч з 13 на 14 лютого, пережив пекельну ніч загибелі м. Дрездена, коли за кілька годин старе і нове міста були знищені англо-американською авіацією. Ця жахлива ніч забрала понад 160 тисяч життів.

    9 травня 1945 р. радянські війська звільнили м. Дрезден. Так як Олександр Васильович знав німецьку мову, то став працювати перекладачем у військовій комендатурі. Та уже в серпні був заарештований контррозвідкою «СМЕРШ» і засуджений військовим трибуналом на 10 років позбавлення волі за зраду Батьківщині… А це – ГУЛАГ і його філії – РИБЛАГ – будівництво Рибінського водоймища. Далі найстрашніше дітище сталінізму – ГОРЛАГ, Норільськ, вічна мерзлота за полярним колом, будівництво заводів.

    Перебував у виправно-трудових таборах з 1945 до 1955 р.

    1945-48 рр. – ув'язнений на будівництві Рибінського водоймища, де від голоду, холоду і 10-12-годинної каторжної праці був доведений до дистрофії, став збалансованим дистрофіком, пізніше інвалідом I і II груп. При зрості 170 см важив 37 кг. Таких доходяг у концтаборі нараховувалося близько 400 чоловік, які були фактично списані із загальної чисельності і відходили у вічність… А на прохідній кожен день відправляли знесилених і напівголодних в'язнів на роботу під урочисту мелодію «Широка страна моя родная…»

    1948-1955 рр. – відбував покарання у Норильському особливо-режимному таборі на будівництві житлового комплексу міста і мідноплавильного заводу. У 1953 р. – учасник Норильського повстання, після придушення якого був відфільтрований і в числі 200-250 чоловік знаходився у слідчому ізоляторі. А далі заслання в Хакасію на золотовидобувні копальні. У 1955 р. була амністія. Олександр Васильович повернувся із заслання через 13 років фашистської і комуністичної каторги інвалідом у рідне село, до рідної домівки.

    Реабілітований був лише у 1963 р. воєнним трибуналом Московського ВО. Дивне рішення дивної влади після знедолених, викреслених з життя стількох років.

    Проте, поет не опустив руки і не втратив надію. У 1956-1957 рр. працював бухгалтером цеху Хмельницького міськмолзаводу і навчався у 10-му класі вечірньої школи. Отримавши атестат, вступив до Львівського торгово-економічного інституту. Після його закінчення направлений у Молдавію, де працював заступником директора Тирновської міжрайбази Молдавсоюзу.

    Одружившись на студентці з Кіровоградщини, оселився на Хмельниччині, де працював у системі «Хмельницькоблспоживспілки» і у комбінаті «Хмельницькпромбуд» старшим інженером, а згодом і начальником відділу УВТК.

    З 1983 р. пенсіонер.

    Сьогодні Олександр Васильович займається домашнім господарством, плекає сад на дачі, турбується про онуків, пише вірші та спогади. Нещодавно він відзначив свій 90-річний ювілей.

    «Пам'ятаймо про них» (2000) збірка поезій, у якій йдеться про досить важкі та гіркі роки голоду і війни, які гартували дух. Вона вся наскрізь пронизана почуттям трагізму, напруженою і жагучою думкою.

    У багатьох віршах («Шануймо мертвих і живих», «Прокляті роки Гулаг», «Пам'ятник Скорботи», «Колись було», «Пам'ятаймо про них» тощо) вшановується пам'ять тих, хто загинув від голоду, репресій та під час Великої Вітчизняної війни.

    Ми знов вшановуєм сьогодні
    Кого замучили колись,
    Чиї серця в земній безодні
    Навіки з нами розійшлись.

    Вірш «Прости» викликає трепет у душі, адже тут автор згадує кохання всього свого життя. Він так і не зміг забути тих солодких і разом з тим важких миттєвостей свого життя.

    Півсотні років промайнули,
    А я кохаю, як колись,
    Хоч ми не разом, Боже милий!
    Ми ж проти волі розійшлись.

    Війна тоді нас розлучила,
    Коли річками кров текла,
    І ти, голубко сизокрила,
    Мого лишилася тепла.

    Далека зірка одинока,
    Світанок ранньої весни,
    Моя ти радість синьоока,
    Як зможеш ­ строго не суди.

    Серед 33-х віршів збірки є й такі, які змушують задуматися над нашою повсякденністю, переконують. Наприклад, віршем «Талант» Олександр Васильович намагається довести кожному з нас, що ми всі талановиті, потрібно тільки зрозуміти і визнати цей факт.

    Люди всі талановиті
    Та їм треба зрозуміти,
    Що талант ­ не хліб чи сало,
    І не діамантове кресало.
    Він не ходить, не співає
    І грошей не заробляє,
    Його в руки не візьмеш,
    Бо ти вічно з ним живеш…

    А завершує збірку ліричний вірш «Вечір», у якому художній образ природи відзначений печаткою романтичного почуття. Її таємнича принадність перекриває собою все лиховісне.

    Простилось сонечко з землею
    На цілу нічку зоряну,
    Лиш місяць скалкою своєю
    Просвічує пітьму нічну.

    Там бродять тіні загадкові,
    Неначе привиди сумні.
    Вони, як свідки випадкові,
    Коханих слухають пісні.

    «Душа болить» (2004) ­ літературно-художнє видання, що містить поезії, документальну повість, спогади, присвячені світлій пам'яті жертв сталінських і гітлерівських репресій. Вірші тут, здебільшого, різноманітні за тематикою: вірші-присвяти, про голодомор тощо.

    Автор вдало підбирає епітети, які увиразнюють його почуття та відношення до тих пам'ятних подій, що закарбувалися у його душі на все життя.

    Голодомор на Україні ­
    Це божевілля, страшний суд.
    Той геноцид колись і нині
    Не можна розумом збагнуть.

    Та поетова душа болить й за сучасну рідну неньку ­ Україну, за її нащадків. Він бажає бачити їх патріотами своєї Вітчизни.

    Мене завжди душа болить
    За дешевенькі передачі
    І пошук сірої удачі,
    За довгі й дикі серіали,
    За все сміття, що нам продали,
    За те, що діється в державі.

    Він закликає любити Батьківщину та її мову.

    Пора, шановні українці,
    Давати лад в своїй домівці,
    Та не глумитись над собою
    І над мовою святою.

    Пора державну мову знати,
    Нею не тільки розмовляти,
    а й прославляти Україну,
    Своїх батьків, дітей, родину…

    Олександрові Васильовичу страшно навіть згадувати те жахливе минуле. У своїх спогадах він пише про звірячі катування, штучні голодомори, надзвичайно дикі знущання та масові вбивства мільйонів невинних жертв, приниження людської гідності та використання рабської сили. Та найстрашніше те, що усі ці жахіття, поділ на катованих і катів, відбувалися не тисячоліття тому, а зовсім нещодавно, у нашому цивілізованому світі.

    У документальній повісті «Голодомор 1933 р. на Україні» автор розповідає про великий голод, який робив навіть розумну і сильну людину маленькою і кволою. Дуже боляче йому згадувати цей період, коли наша земля була так рясно омита слізьми, потом і кров'ю, густо засіяною кістками невинних жертв.

    Літературно-художнє видання «Людська доля» (2007) – це поезії, документальна повість та спогади як нагадування про те, що не повинно повторитися.

    Серед поезій переважно вірші ліричного змісту, та є багато присвят і закликів. Мова їх жива, насичена епітетами, порівняннями, метафорами та гіперболами.

    З великою любов'ю Олександр Васильович згадує свої дитячі роки, рідне село «Моє село»; безцінною для письменника є година, коли він вперше познайомився з поезією Тараса Григоровича Шевченка і вдячний йому за те, що той своїм особливим словом будив душі темного люду, кликав любити свій край, як любив його сам.

    Моє село ­ дитинства казка,
    Я знаю всі куточки там,
    Де соком плакала берізка
    І колосився хлібний лан…

    ***

    Я ще малим з дитячих років
    Читав, як читанку «Кобзар»:
    Про славну Січ, про гайдамаків,
    «Великий льох», «Холодний яр».

    Читав «Тополю», «Катерину»,
    «Сову» і «Тарасову ніч»
    І плакав майже кожну днину,
    Забравшись на тепленьку піч.

    З якою любов'ю та ніжністю Олександр Васильович пише про осінь та зиму. Як би там не було надворі – ­ холодно чи тепло ­ рідна земля завжди прекрасна та чарівна. Скільки приємного, таємничого, цікавого вона несе з собою.

    Знов на дворі стало біло,
    Стільки снігу намело,
    Що від нього побіліло ­
    Місто, хутір і село.

    Біля поля у діброві,
    Сірий зайчик за пеньком.
    А на гілці, на дубовій
    Сидить білка під дуплом.

    ***

    Перецвіли ромашки сині,
    Трава пожухла навкруги,
    Висить павук на павутинні,
    Блищать росою береги.

    Болем і скорботою проникнута поезія про Голодомор та Велику Вітчизняну війну. Автор у високомистецькій формі віддзеркалив події тих періодів. З невичерпним горем і співчуттям він розповідає про справжніх мучеників – ­ український народ.

    Мені було тоді вже десять,
    Коли в нас голод вирував.
    В держави хліба було досить,
    Але народ його не мав.

    Болем і скорботою проникнута поезія про Голодомор та Велику Вітчизняну війну. Автор у високомистецькій формі віддзеркалив події тих періодів. З невичерпним горем і співчуттям він розповідає про справжніх мучеників ­ український народ.

    Мені було тоді вже десять,
    Коли в нас голод вирував.
    В держави хліба було досить,
    Але народ його не мав.

    ***

    Вогонь війни і дні, і ночі
    Лизав життя. Невинний люд,
    Загнаний в ті вогненні печі
    Крізь пекло йшов на страшний суд.

    Пекельний суд… О, Боже, Боже!
    Мільйони знищених людей.
    Їм вже ніхто не допоможе
    Батьків побачить чи дітей.

    Надзвичайно сильно любить поет свою Вітчизну, її мову, природу; закликає любити її й інших. Його вірш «Любімо нашу Україну» насичений великою кількістю епітетів, порівнянь, а, завдячуючи перехресному римуванню, дуже легко читається.

    Любімо нашу Україну,
    Любім у сні та наяву,
    Співучу мову солов'їну,
    Красу її вічно живу.

    Любімо степ і сині гори,
    Міста і села, дощ і сніг,
    І голубе, як небо, море,
    Поля і луки й переліг.

      

    Літературно-художнє видання «Ти осінь, осінь…» (2012) містить 82 вірші, у яких автор лірично відтворює красу природи, подає спогади про батьківську домівку, своє життя в цілому. Він хоче, щоб люди знали і про диктаторські режими і сьогоднішню волю, берегли та шанували здобуте.

    Розпочинається збірка віршем «Про себе», у якому, мов на долоні, постає життя поета, починаючи від дня народження. Тут і знайомство новонародженого з навколишнім світом; чарівне тихе і заможне село, у яке завітала колективізація; хата, обнесена парканом; фруктовий сад та город, багаті восени на урожай; навчання у школі, коли всюди панував голод; жорстока війна, що відібрала молодість; роки заслання та повторне навчання після війни.

    Я народився на Поділлі,
    У мальовничому селі,
    У татусевій хаті білій.
    Яка мов виросла з землі.

    ***

    В сім'ї я ріс, навчався в школі,
    Голодомор там пережив,
    А в тридцять сьомім, в рік сваволі
    В селі сім класів закінчив.

    У вірші «Уже іде…» Олександр Васильович пише про нове життя після війни, яке все ж таки нагадує про гірке минуле.

    Уже іде нове століття.
    Давно закінчилась війна,
    Про ті жахливі лихоліття
    Ще нам нагадує вона.

    Я часто згадую минуле,
    Колгосп у нашому селі.
    Який забрав майно і поле
    І став володарем землі.

    У віршах «Про себе», «Село моє», «Ти осінь, осінь…» автор з великою любов'ю та повагою змальовує, немов художник пензлем, рідне село, яке щоразу виринає у його пам'яті, згадує батьків та братів, які давно відійшли у вічність.

    Село моє ­ ця дивна казка.
    Лежить на пагорбах в садках,
    Років чотириста із гаком
    Живе й мужніє у віках.

    ***

    Учора знов, у день святковий
    Я був у рідному селі.
    Вернувся у той світ казковий,
    Що сниться інколи мені.

    Там, де пройшло моє дитинство,
    Де вперше я побачив світ,
    Де я під захистом батьківським
    Прожив свої чимало літ.

    І у цій збірці поет не оминає теми про голодний 33-й рік, намагається донести до свідомості молодого покоління нестерпну, гірку правду того лихоліття віршем «Віддаймо шану».

    Страхіття голоду і смерті
    У двадцятому столітті
    Було найбільшим, в тридцять третім,
    Геноцидом у цім світі.

    В роки великої руїни
    Був поневолений наш край,
    Кровило серце України
    Від прийшлих орд і диких зграй.

    11.12.2013

    Бібліографія:

    1. Албул С. М. Жертви тоталітаризму : спогади, документи, статті / С. М. Албул, Р. С. Молчанова. ­ Хмельницький : Евріка, 2003. – 136 с.
    2. Грех О. В. Пам'ятаймо про них : вірші / О. В. Грех. ­ Хмельницький : Хмельницька міська друкарня, 2000. – 48 с.
    3. Грех О. В. Душа болить : поезії, док. повість, спогади / О. В. Грех. ­ Хмельницький : Евріка, 2004. ­ 148 с.: іл.
    4. Грех О. В. Людська доля : поезії, док. повість, спогади / О. В. Грех. ­ Хмельницький : Цюпак А. А., 2007. ­ 212 с.
    5. Грех О. В.Ти осінь, осінь… : вірші / О. В. Грех. ­ Хмельницький : Цюпак А. А., 2012. ­– 88 с.
    6. Хмельницький в іменах. Прозаїки, поети, журналісти : довідник / упоряд. : В. Дмитрик, Є. Семенюк. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2006. – 44 с.

    Філія №4
    Філія №4
    • Електронний каталог
    • Меню для книгоманів
    • Зростаємо професійно
    • Мистецька вітальня
    • Наші видання
    • Послуги ЦБС
    • Хмельницький в інтернеті
    • Почесні
    • Ім’я в історії міста
    • Творчість бібліотекарів
    Нові книги у третьому кварталі 2015 р.
    Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
    детективи
    драми
    казки
    комедії
    легенди
    ліричні вірші
    пригоди
    трілери
    фентезі
    інше

    Слідкуйте за нами у
    соціальних мережах






    Яндекс.Метрика
    © ХМ ЦБС, 2010-2017 г.
       Офіційний сайт
    Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
    www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
    Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
    адміністратора, а також активного посилання на сайт.
    створення
    сайту
    Студія Спектр