Карась Петро Прокопович  Хмельницька міська централізована бібліотечна система Карась Петро Прокопович  Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
    Наша Україна
    Наше місто
    Літературна світлиця
    БібліоЖиття
    Фотогалерея
    Відеогалерея
    Проекти та програми
    Партнери і спонсори
    Контакти
    Карта сайту




    Пошук по сайту

    Хмельницька міська рада

     
      Головна » Літературна світлиця » Літератори Поділля
    Карась Петро Прокопович

    Карась Петро Прокопович народився 8 січня 1939 року в мальовничому селі Коханівці Полонського району, що на Хмельниччині, у родині колгоспників.

    У 1952 році закінчив семирічну школу і вступив до Славутського педагогічного училища. Потім навчався в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, на факультеті журналістики, і з 1960 року, будучи студентом четвертого курсу, вже працював у хмельницькій обласній газеті «Радянське Поділля» (нині «Подільські вісті»). У 1961 році закінчив університет заочно.

    1974 року в Києві закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України.

    Більше сорока років віддав Петро Прокопович журналістиці. Працював завідувачем відділу культури та шкіл в газеті «Радянське Поділля» («Подільські вісті»), був редактором Хмельницької обласної молодіжної газети «Корчагінець».

    Перші свої вірші поет надрукував у славутській районній газеті, коли ще навчався в педагогічному училищі. Потім друкувався в літературних альманахах, журналах, у республіканських газетах.

    У 1965 році у видавництві «Молодь» побачила світ його перша поетична збірка «Озаріння», а 1967 року у «Каменярі» вийшла збірка віршів «Два крила». Далі вийшли збірки «Червонозем» (1972), «За правом – жить!» (1985), «Колиска», «Соломія», «Жінка», «Вибране», «Кардіограма», «Соната подільської осені», «Небо і земля», «Часу вічний чар», «Високе причастя», «Житечка жменя», «Серце підказало…», «Сон-трава», «Ромен цвіте», «Мазепа», «Будьмо гонорові!», «Небозводи», «Ти – божественна!», «Спасибі!», книга вибраного «Свята моя любов».

    Автор художньо-документальних нарисів «Хмельниччина» (1975), «Ударна ланка» (Львів: Каменяр, 1985) – про Героя Соціалістичної Праці, ланкового механізатора колгоспу «Іскра» Хмельницької області М. М. Янчука; повісті «Викликаю вогонь»; роману «Буремний Буг».

    На вірші Карася композитори написали низку пісень («Козацькому роду нема переводу», «Вкраїно, матінко моя», «Дві троянди», «Гуляйполе», «Віват, Хмельницький!» та інші). Окремі твори перекладено російською, болгарською мовами.

    Петро Карась – член Спілки письменників України з 1969 року. Лауреат обласної літературної премії «Корчагінець» та обласної літературної премії імені Микити Годованця, Хмельницької міської премії імені Богдана Хмельницького. А з 4 грудня 1997 року за самовіддану працю, активну гуманістичну і громадську діяльність митець удостоєний звання «Заслужений журналіст України».

    «Червонозем» (1972) – третя книга поета, присвячена героїчному подвигу солдата Радянської Армії, подолянина Миколи П'яскорського, який, будучи мінером, у мирний час загинув у далекому Алжирі. Вірші належать до громадянської, епічної поезії, баладного романтизму. У багатьох з них оспівується і краса людських почуттів. Кохання… Ніжне й трепетне воно полонить душу і серце. Робить їх бездіяльними. Яка неймовірна його сила!

    Світе мій, що за трепетна мить:
    Поміж хвиль по-буденному милих
    Раптом зірку побачить у хвилях
    І жагою себе пропалить!
    Наче раб, я ховаю в устах
    І холодний, і панцирний спокій,
    Та ясний, молодий, чесноокий
    Рветься з них невпокорений птах.

    Вловлюємо у поезії і журливі нотки. Надто швидко несуться вдаль срібнокрилі літа і залишають після себе лише спогади.

    Срібнокрилі літа, наче лебеді,
    Із мого відлетіли двора,
    Загубилися погляди трепетні,
    Залишилась на згадку жура.
    За якими далекими далями
    Білі кучері ти понесла?
    Заглядає очима печальними
    Синій вечір на лоно весла.

    Збірка поетичних творів «Житечка жменя» побачила світ у 2001 році. Багато віршів, що ввійшли до цієї збірки, вже стали піснями, а інші чекають на свої музичні крила. Серед відомих пісень «Наш Хмельницький», «А коні копитами цокають», «Хмельницький вальс» та інші. На твори Петра Карася писали музику композитори різних поколінь: В. П. Атаман, народні артисти України А. А. Горчинський, М. П. Балема, брати Гжегожевські.

    Вірші тут різні за тематикою. Серед них є й поезії-присвяти рідному Поділлю, Україні, мові, матері, природі тощо. Мотиви кохання заслуговують на особливе місце у творчості Петра Прокоповича. Адже, які б не були часи – важкі чи легкі, люди все одно зберігають здатність любити один одного.

    Кохай мене літами довгими,
    Кохай мене усе життя.
    Тобі я стану ясним пломенем,
    Тобі я стану зелен явором,
    Ковтком останньої води.
    Згоряй в мені весняним променем,
    Співай в мені жагою ярою
    І не згоряй в мені завжди.

    «Спасибі!» (2005) – тридцять перша книжка у творчому доробку письменника Петра Карася. До неї увійшли уже відомі поезії з раніше виданих восьми збірок, а також нові вірші.

    Розпочинається перший розділ книги «Як до тебе долинуть…» поемою «Соломія», яку автор присвятив своїй матері Соломії Петрівні.

    Ім'я твоє глибинним соло мліє,
    Болить мені із мук і радісно зрина.
    І вироста в огромі Соломія –
    Від мироносиці до миру знамена.

    Більшість поезій цього розділу присвячені коханій. Кохання завжди полонило душі людей, особливо творчих. Поет відчуває всепереможну любов до своєї коханої. Він любить її за те, що вона живе на цій землі, за її природність та простоту.

    Душу навстіж мою розчинила
    І до неї ввійшла, наче в хату свою.
    Я прийняв тебе, рідна і мила,
    І навколішки перед тобою стою.
    Опаде і спливе жовте листя,
    Забіліє довкола полотнами нив.
    А на тебе я буду молиться,
    Усеношно і денно, допоки я жив.

     

    Глибокий ліризм, влучна метафоризація і душевна енергетика властиві поезіям другого розділу «Із збірки «Ромен цвіте». Тут оспівано Україну, її славних національних героїв, рідне Поділля, батьківську домівку та рідні серцю стежки.

    Коли вибираєш дороги
    В далекі світи невідомі,
    Веде нас крізь грози й тривоги
    Стежина від отчого дому.
    Вона пролягла споришами,
    Мов батькова пісня, до хати,
    Де завжди усміхнена мама
    Встигала дітей колисати.

    До третього розділу книги «Із збірки «Мазепа» ввійшли поема «Мазепа» та цикл ліричних віршів «О, любове моя». Поема посідає особливе місце в творчості П. Карася. У ній згадується чимало уже забутих лицарів української історії, та головним героєм твору є народ України.

    Ця мова і вимова шаблі
    Ще буде знана на віки.
    Хоч ми вмирали, та не слабли!
    На те зовемся козаки!

    І знову ж таки тема кохання є домінуючою у даному розділі.

    Нам зозуля давно
    Довгих літ накувала
    У любові верстать добрий шлях.
    Ти мій сон золотий
    І краса небувала,
    Що не в'яне по днях і ночах.

    У четвертому розділі «Із збірки «Будьмо гонорові!» автор закликає українців повернутися до високої духовності, культури; любити і поважати один одного; не ганьбитися, схиляючись чи простягаючи руку за милостинею. У своїх віршах автор звертається до історії України, її сьогодення, ганьбить тих, хто обкрадає державу.

    Україна питає мене:
    То коли ж соловей защебече
    І коли ж мати вільно зітхне?
    Це залежить від тебе і мене,
    Щоб не гнулись козацькі сини.
    Лиш тоді чогось варті знамена,
    Як за правду змагають вони.

    Раз у раз у збірці проскакують рядки про рідне село на Поділлі, про кохання, про найріднішу у всьому світі людину – матінку.

    Мама колосся завжди обіймала
    Ясними руками, своїми крильми.
    Тільки ж собі признавалася мама,
    Що їй найдорожча корона – це ми.

    Якщо хтось бодай хоч раз читав вірші п'ятого розділу «Із збірки «Душа моя», то вони навіки запали йому в душу і проросли благодатним зерном. Вони посіяли там радість, спокій та тепло. Ця збірка вирізняється серед інших тим, що сюди ввійшли 69 віршів тільки про кохання, яке панує над світом поза віком і часом. Людина не може жити без любові. Без неї вона не може бути щасливою. Сам автор стверджує, що високе кохання – це єдність, насамперед, духовна; це той кисень думок, прагнень і почуттів, без якого починаєш задихатися; воно гріє його душу в холодні заметілі, в багряну осінь, в цвітасте літо, у пору, коли просинається земля й виграє вишневим цвітом.

    Лейтмотивом всієї збірки є рядки з поезії: «Любов, якщо вона любов, то їй нема кінця і краю».

    Молода зоря цілує клена,
    Що йому аж заздрять явори.
    Приклони голівоньку до мене,
    Про розлуку більш не говори.

    Ми з тобою любимся не вперше,
    Ми з тобою як одна душа.
    Навіть місяць, споконвічний вершник,
    Нам на путь підкову залиша.

    У шостому, сьомому і дев'ятому розділах («Із збірки «Небозводи», «Із збірки «Ти – божественна», «Із збірки «Коханівка»зібрані найкращі інтимні вірші поета, у яких ліричний герой і сам автор не втомлюються любити рідне Поділля, рідне село, батьківську домівку. Саме з малої батьківщини – села Коханівка – черпає наснагу Петро Прокопович для своєї творчості. Пейзажі рідного краю надихають на слова ніжності і любові до коханої. Багато теплих слів звучить в адресу матерів. Поет оспівує у віршах їхню життєву мудрість, виваженість та терпіння. Він вклоняється жінці-матері, берегині. Він стверджує, що на своїх тендітних плечах вона тримає увесь світ. Автор завдячує матері своїм життям, своїми радощами та перемогами, усім, що має у житті. Україна, Земля і Воля – теж жіночого роду, як і мати, дружина, сестра і дочка. А у жіночих образах стільки таємного і непізнаного.

    Зазнав на путі я немало –
    Була і солодка й гірка.
    Та завжди мене осіняла
    Свята материнська рука.

    У восьмому розділі «Із збірки «Ми не ляжемо в курган» більшість віршів просякнуті громадянськими мотивами. Настрої в них свідчать про незламність духу нашого народу. Багато проникливих рядочків присвячено також жінці-матері, жінці-коханій.

    Майдане з України родом,
    Це ти сказав на всі світи:
    Не можна гратися з народом,
    Народ у ярма запрягти!

    Бо Україна – це Свобода,
    І мир, і полум'я сердець.
    Не можна гратися з народом,
    Бо він не наймит, а борець!

    Книга віршів та поем «Материнка» побачила світ у 2008 році. У ній містяться твори широкого діапазону звучання, які були вже опубліковані у збірках, виданих перед 70-річчям Петра Прокоповича.

    Книга, багата на пристрасну публіцистику і зворушливу лірику, розпочинається поезією «Моя Україна», де оспівано вікову історію багатостраждальної матінки України, яку єднає козачий прапор, що символізує своїми кольорами безкрає небо і колосся. Та просто любити Україну – замало, за неї потрібно боротися, тоді вона постане перед нами у всій своїй красі.

    Зелена верба і червона калина
    І хата з криницею біля двора –
    Це справді моя дорога Україна,
    Відома світам як праматір Дніпра.

    Автор не обмежується лише однією поезією, присвяченою Україні та рідному краю, він з великою любов'ю та ніжністю, як справжній син своєї Батьківщини, змальовує її художнім словом у багатьох віршах: «Україно моя синьоока», «Земля моя, Хмельниччина», «Поділля, Поділля, Поділля…» тощо.

    Подільський край – палкі природи чари,
    Сердечні люди в кожній з наших хат.
    Як і здавен, несуть лелечі пари
    На людську радість гарних козачат.

    Як справжній український поет, П. Карась не оминає теми матері, оспівуючи материнську любов, турботу з величезними вдячністю та ніжністю. Адже мамина любов не згасає з роками, вона любить завжди, поки б'ється її серце. Мама – найдорожча і наймиліша людина у житті кожного.
     

    З молодих давніх літ дбала поле руками,
    Народила дітей, простелила їм шлях.
    Та ж дивується світ, як ви здужали, мамо,
    Все життя пронести на худеньких плечах.
    У серцях назавжди ви із нами,
    З вами світ, наче казка сама.
    З вами ми у цвіту, наша мамо,
    А без вас нам і світу нема.

    Є багато поезій, присвячених найпотужнішому із почуттів – коханню, а також наймилішій жінці у світі – дружині: «Ми нарешті стрілися обоє», «Не скажу ані тиші, ні грому», «Згадай мене, як тихий вечір», «За білим парканом» та інші.

    Нам відкрила любов світ оцей,
    Ми ставали щасливі з людьми
    І ростили хороших дітей,
    І серцями багатшали ми.

    Я поб'юсь об заклад на всі сто,
    Що на світ весь красою сія
    Аніхто, аніхто, аніхто –
    Лиш дружина кохана моя.

    У своїй поезії Петро Прокопович торкається різних тем: тут і пекучі проблеми сучасності і оспівування вічних тем. Його вірші надзвичайно щедро насичені епітетами та метафорами, прикладками, які надають нового емоційного забарвлення, естетичного наповнення. Найчастіше вживаються прикладки: мама-чайка, матінко-горлице, верби-матусі, Україна-доля, сни-видіння, солов'ї-скрипалі, роки-вітри, роки-урагани і ще чимало інших.

    «Поділля вишневе моє» (2009) – спільне літературно-мистецьке видання поета Петра Карася і композитора Івана Пустового. До нього увійшло 40 пісень, написаних подільськими авторами за десятки літ співпраці.

    На сьогодні сучасні композитори потребують гарних та цікавих текстів, а Петру Прокоповичу вдається задовольнити їхній смак. Слова його поезій легко лягають на музику.

    Поезії Петра Карася надто близькі до фольклору. З народною творчістю їх єднають стильові прийоми, жива народна мова, яка надає віршованому текстові поетичної краси, щирості, пісенності, ніжного ліризму. Майстер художнього слова вдало поєднує м'який ліризм з суворим речитативом, що робить вірші цікавими і свіжими. Вони так і просяться на музику

    У поетичному світі Петра Прокоповича досить помітний образ матері. Майже всі поезії, присвячені цьому образу, є мистецькими шедеврами. До таких творів слід віднести: «Матері», «Наша мама», «Мамина криниця», «Жала мати жито» та інші.

    З молодих давніх літ поле дбала руками,
    Народила дітей, простелила їм шлях.
    Тож дивується світ, як ви здужали, мамо,
    Все життя пронести на худеньких плечах.

    У серцях назавжди ви із нами,
    З вами світ, наче казка сама.
    З вами ми у цвіту, наша мамо,
    А без вас нам і світу нема.

     

    У своїх віршах поет говорить про те, що його найбільше хвилює, що найближче його серцю. Щоб вірші побачили світ і стали близькими народу, письменник використовує в поетиці не лише звичні засоби висловлювання, а й запозичені з фольклору символи, мотиви, образи, жанрову специфіку. Саме в такому ключі автор і пише вірші, присвячені Україні та рідному краю – Поділлю: «Моя Україна» відкриває збірочку, «Поділля вишневе моє», «Поділля-край», «Поділля – наче казка», «Живи, наш Хмельницький».

    Поділля-край, земля моя, 
    Колиска на усі літа,
    Любов довічна мамина
    І мудрість батькова свята.

    Серед написаного Петром Прокоповичем не тільки поезія, а й достойне місце займає проза.

    Художньо-документальна повість «Викликаю вогонь» вийшла друком ще в 1994 році. У ній йдеться про чесне життя і славний подвиг подолянина Володимира Майборського, Героя Радянського Союзу, уродженця села Зіньки, що на Хмельниччині. Він повторив подвиг О. Матросова 13 липня 1944 року біля с. Черемхів Івано-Франківської області. Книга допомагає зрозуміти, якою ціною дісталася перемога у Великій Вітчизняній війні, та більше дізнатися про героїв-земляків.

    У 2012 році побачив світ роман-трилогія «Серце мусить боліти», присвячений вірній супутниці по життю упродовж більше півстоліття – дружині Тетяні. Це і художня, і публіцистична оповідь про долю подолян з усіма непростими реаліями нашого часу від років повоєнних і до нинішніх днів.

    26.06.2014 р.

    Бібліографія:

    Твори:

    1. Карась П .П. Вибране : поезія / П. П. Карась ; худож. Я . М. Павлович. – Хмельницький : Евріка, 1999. – 52 с.
    2. Карась П. П. Викликаю вогонь : худ.-докум. повість / П. П. Карась. – Хмельницький, 1994. – 120 с.
    3. Карась П. П. Буремний Буг : худ.-докум. роман / П. П. Карась ; худож. Я. Павлович. – Хмельницький : Поділля, 2001. – 678 с. : іл.
    4. Карась П. П. Житечка жменя : поезії / П. П. Карась. – Хмельницький : Евріка, 2001. – 60 с.
    5. Карась П. П. Материнка : книга поезії / П. П. Карась. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2008. – 558 с.
    6. Карась П. П. Серце мусить боліти : роман-трилогія. Кн. 1 / П. П. Карась. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2012. – 208 с.
    7. Карась П. П. Серце мусить боліти : роман-трилогія.  Кн. 2. : Не схили чола / П. П. Карась ; худож. М. В. Мастикаш. – Хмельницький : Цюпак А. А. , 2012 . – 324 с.
    8. Карась П. П. Серце мусить боліти : роман-трилогія.  Кн. 3. : Та це ж Немиринці / П. П. Карась ; худож. М. В. Мастикаш. – Хмельницький : Цюпак А. А. , 2013. – 524 с.
    9. Карась П. П. Серце підказало… : пісні / П. П. Карась. – Хмельницький : Евріка, 2002. – 72 с.
    10. Карась П. П. Соломія : вірші та поема / П. П. Карась. – Хмельницький : Подільські вісті, 1998. – 102 с.
    11. Карась П. П. Спасибі! : поезії / П. П. Карась. – Хмельницький : Евріка, 2005. – 496 с.
    12. Карась П. П. Ти – божественна! : поезії / П. П. Карась. – Хмельницький : Евріка, 2004. – 80 с.
    13. Карась П. П. Червонозем : поезії / П. П. Карась. – Львів : Каменяр, 1972. – 75 с.

    Про нього:

    1. Антонюк В. Папороть цвіте / В. Антонюк // Жовтень. – 1968. – № 8. – С. 4.
    2. Бурбела В. А. Карась Петро Прокопович / В. А. Бурбела // Українська літературна енциклопедія. – Т. 2. – К., 1990. – С. 411-412.
    3. Дем'янчук Г. У лісі словеснім. Обвугленим серцем / Г. Дем'янчук // Літературна Україна. – 1973. – 23 лютого.
    4. Ільницький М. Сім соло поетичного хору / М. Ільницький // Літературна Україна. – 1965. – 19 листопада.
    5. Літературна Хмельниччина XX століття: хрестоматія. – Хмельницький, 2005. – С. 349-357.
    6. Мачківський М. Петрові Карасю – 50 / М. Мачківський // Літературна Україна. – 1989. – 9 лютого.
    7. Петро Карась // Літератори Хмельниччини : довід. Обл. орг. Спілки письм. України. – Хмельницький : 1997. – С. 16
    8. Письменники Радянської України : бібліографічний довідник / упоряд. : О. В. Килимник, О. І. Петровський. – К.: Радянський письменник, 1976. – С. 136-137.
    9. Письменники України: довідник. – Дніпропетровськ : Дніпро, 1996. – С. 115.

    Євро у бібліотеці!
    Євро у бібліотеці!
    • Електронний каталог
    • Меню для книгоманів
    • Зростаємо професійно
    • Мистецька вітальня
    • Наші видання
    • Послуги ЦБС
    • Хмельницький в інтернеті
    • Почесні
    • Ім’я в історії міста
    • Творчість бібліотекарів
    Серія для дітей

    Серія "Детективчик" заснована в 2011 році видавництвом "Національний книжковий проект".
    Для середнього шкільного віку.

    Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
    детективи
    драми
    казки
    комедії
    легенди
    ліричні вірші
    пригоди
    трілери
    фентезі
    інше

    Слідкуйте за нами у
    соціальних мережах






    Яндекс.Метрика
    © ХМ ЦБС, 2010-2017 г.
       Офіційний сайт
    Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
    www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
    Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
    адміністратора, а також активного посилання на сайт.
    створення
    сайту
    Студія Спектр