Василь Стус  Хмельницька міська централізована бібліотечна система Василь Стус  Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
    Наша Україна
    Наше місто
    Літературна світлиця
    БібліоЖиття
    Фотогалерея
    Відеогалерея
    Проекти та програми
    Партнери і спонсори
    Контакти
    Карта сайту




    Пошук по сайту

    Хмельницька міська рада

     
      Головна » Літературна світлиця » Українські класики
    Василь Стус

    Василь Семенович Стус
    (06.01.1938-04.09.1985 рр.)

     

    Псевдонім Василь Петрик. Видатний український поет, перекладач і літературний критик, публіцист, правозахисник, активний діяч українського опору 1960-70 рр.

    Народився Василь Семенович у с. Рахнівці Гайсинського району на Вінничині в селянській родині. Був четвертою дитиною в сім'ї Семена Дем'яновича та Їлини Яківни.

    В 1941 р. батьки, які переїхали до м. Сталіно (нині Донецьк) раніше (батько завербувався на один із хімічних заводів), перевезли на Донбас 3-річного Василя. У 1944-54 рр. навчався в середній школі №75, яку закінчив зі срібною медаллю.

    Після закінчення вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту за спеціальністю "Українська мова та література" (1954-1959 рр., закінчив з відзнакою). В студентські роки Василь постійно й наполегливо працював у бібліотеці, брав участь у роботі літературної студії. Почав друкуватися В. Стус із 1959 р. у "Літературній газетідобірка поезій з напутнім словом А. Малишка.

    Після закінчення працював учителем української мови й літератури в Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області, а згодом протягом двох років служив в армії на Уралі (1959-1961 рр.). Після служби у війську вчителював у середній школі №23 м. Горлівка.

    У 1962 р. став членом Клубу молодих літераторів "Обрій". Цінував творчість шістдесятників М. Вінграновського, І. Дзюби, І. Драча, Л. Костенко, І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Симоненка.

    З березня 1963 р. – літературний редактор газети "Социалистический Донбасс" (Донецьк), яка тоді почала виходити не лише російською, а й українською мовою. Того ж року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР за спеціальністю "Теорія літератури" (тема дисертації "Джерела емоційності художнього твору"), переїхав до Києва. За час навчання в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів "Круговерь", написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете,  Рільке,  Лорки.  Належав  до  Клубу  творчої  молоді.  У  1963-65 рр. добірки його поезій публікувалися в журналах "Дніпро" і "Зміна".


    4 вересня 1965 р. перед прем'єрою кінофільму С. Параджанова "Тіні забутих предків" у київському кінотеатрі "Україна" Василь Стус підтримав протест І. Дзюби щодо арештів у колі української інтелігенції, за що 20 вересня 1965 р. Василя відрахували з аспірантури "за систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу".

    Спеціальне повідомлення КДБ УРСР про проведення
    політичної акції під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків".


    10 грудня 1965 р. одружився з Валентиною Попелюх

    Після відрахування працював у будівельній бригаді, кочегаром, молодшим, а згодом старшим науковим співробітником у Центральному державному історичному архіві, звідки під тиском звільнився за власним бажанням (1966 р.)У 1966-72 рр. – старшим інженером відділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР у Києві, старшим інженером проектно-технологічного об'єднання.

    Активно протестував проти реставрації культу особи, політики денаціоналізації, утисків свободи слова та думки. Відомі його листи до Президії Спілки письменників України з приводу опублікованої в "Літературній Україні" наклепницької статті О. Полторацького "Ким опікуються деякі гуманісти", редакторові журналу "Вітчизна" Л. Дмитерку з гострою критикою його виступів проти І. Дзюби, до ЦК КПУ, до ВР УРСР, в яких доводив згубність політики придушення свободи слова, порушень прав людини.

    Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді,
    коли його творчість зливається з криком його нації.

    Василь Стус

    Літературна діяльність поета, звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили його арешт у січні 1972 р. разом з іншими українськими літераторами-правозахисниками. За звинуваченням в "антирадянській агітації й пропаганді, систематичне виготовлення й розповсюдження антирадянських наклепницьких документів, що паплюжать радянський і суспільний лад" Василя Стуса у вересні того ж року засудили на 5 років позбавлення волі й 3 років заслання.

    Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Не зважаючи на важкі таборові умови з постійними карами і карцером, що призвело до хвороби й операцій на шлунку, В. Стус не припиняв протестної  акції  й  в  ув'язненні:  відома  його заява  "Я обвинувачую"  (1975 р.), а згодом і відкритий лист до І. Дзюби. Не припинив в ув'язненні й поетичної творчості, але вона у більшості втрачена: кегебісти двома акціями у травні-червні 1976 р. вилучили в нього переклади Й.-В. Гете, Р.-М. Рільке, Р. Кіплінга, Ш. Бодлера та інших, понад 600 власних поезій, які були знищені. Завдяки друзям чимало творів збереглося, потрапило на волю. Частково поезії Василя Стуса були друковані в еміграційній пресі. 


    З 1978 р. В. Стус був почесним членом англійського PEN-клубу, лауреатом премії "The Poetry International Award" (Роттердам, 1982 р.).


    У серпні 1979 р. повернувся до Києва, вступив до Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод, влаштувався на роботу. За ним встановили адміністративний нагляд. 

    14 травня 1980 р. Василя Семеновича заарештували вдруге. Застосовуючи під час слідства навіть фізичні тортури, його всіляко намагалися зламати морально. Суд визнав В. Стуса особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засудив до 10 років ув'язнення та 5 років заслання. Відбував покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського району Пермської області РРФСР. Навесні 1981 р. востаннє бачився з рідними.

    1982-1983 рр.  рік камери-одиночки. У жовтні 1984 р. Василь Семенович написав прощального листа до родини, відчуваючи ймовірність близької смерті.  28 серпня 1985 р. за вигаданим приводом його вкотре вкинули до карцеру, де він на знак  протесту оголосив безстрокове сухе голодування.


    Загинув уночі з 3 на 4 вересня 1985 р. Поховали Василя Стуса в безіменній могилі під №9 на табірному кладовищі. Через чотири роки після смерті поета  17-19 листопада 1989 р. прах Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого (всі загинули у таборі селища Кучино Пермської області) перевезено в Україну. 19 листопада 1989 р. прах Василя Семеновича перепоховано в Києві на Байковому цвинтарі.


    Василь Стус був символом нескореності людини, яка бере на себе відповідальність за все, що діється довкола. Збірка поезій "Дорога болю" удостоєна Державної премії ім. Т. Шевченка за 1991 р. Однією з особливостей творчої манери В. Стуса є мислення крупними поетичними формами, які в поетичній формі можуть бути своєрідним щоденником внутрішнього буття людини в період випробувань.

    У 1991 р., на другий день після проголошення незалежності України, справу в'язня Стуса було вислано в архів МВС Росії. Щоправда, у московському архіві справу В. Стуса не зареєстровано. Приблизно половина творчого архіву нині зберігається у Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України (налічується близько півтори тисячі одиниць зберігання), інша в архіві родини.


    Мені зоря сіяла нині вранці
    О земле втрачена, явися
    Крізь сотні сумнівів я йду до тебе
    Господи, гніву пречистого...
    Як добре те, що смерті не боюсь я...

    28.03.2013 р., 07.05.2013 р.

    Останнє оновлення 05.12.2017 р.

    Використані джерела:

    1. Сто видатних українців : наук.-попул. вид. – К. : Арій, 2006. – 496 с.
       
    2. Стус Д. В., Швидкий В. П. Стус Василь Семенович /  Д. В. Стус.,  В. П. Швидкий // Енциклопедія історії України: т. 5. Прил-С / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; НАН України; Інститут історії України. – Київ, 2012. – С. 876-878.
       
    3. Темірова Н. Стус Василь Семенович / Темірова Н. // Довідник з історії України : в  3 т. ; т. 3 / за ред. І. Підкови та ін. – К., 1999. – С. 286-288.

     

    © Хмельницька міська центральна бібліотека
    Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів

    Підготувала: Єсюніна Галина

     Подільська, 78
    тел.
     (0382) 72-07-09
    cbs.km.ua


    Бібліотека-філія №10 ім. Д. Брилінського
    Бібліотека-філія №10 ім. Д. Брилінського
    • Електронний каталог
    • Меню для книгоманів
    • Зростаємо професійно
    • Мистецька вітальня
    • Наші видання
    • Послуги ЦБС
    • Хмельницький в інтернеті
    • Почесні
    • Ім’я в історії міста
    • Творчість бібліотекарів
    Найцікавіші питання та відповіді про Україну

    Найцікавіші питання та відповіді з історії, географії та етнографії (народознавства) України

    Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
    детективи
    драми
    казки
    комедії
    легенди
    ліричні вірші
    пригоди
    трілери
    фентезі
    інше

    Слідкуйте за нами у
    соціальних мережах






    © ХМ ЦБС, 2010-2017 г.
       Офіційний сайт
    Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
    www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
    Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
    адміністратора, а також активного посилання на сайт.
    створення
    сайту
    Студія Спектр