Остання субота травня (28 травня 2016 р.) – професійне свято працiвникiв видавництв, полiграфii i книгорозповсюдження.

Воно встановлено Наказом Президента України від 25.05.1999 563/99 на підтримку ініціативи Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення, Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, а також Координаційної ради асоціацій та об’єднань видавців, поліграфістів та книгорозповсюджувачів.

Як сказано у документі «Враховуючи значний внесок працівників видавничо-поліграфічного комплексу у справу відродження духовності народу, розвиток науки, культури, освіти, всіх сфер життя суспільства».

Книгодрукування справедливо називають найважливішою революцією людської цивілізації.

Широке розповсюдження знань, до яких вів винахід друкованої книги, неймовірно прискорив розвиток людства. Прогрес наступав у всіх сферах діяльності людини, змінювався навіть менталітет.

Не випадково появу книгодрукування порівнюють із появою колеса. На відміну від книгопереписування, коли книги були доступні одиницям, книгодрук відкрив безмежні можливості користування книгами всім. До того ж, це дало можливість фіксувати весь набутий досвід, що накопичувався у різних галузях науки й культури.

Ідея тиснення книг, ймовірно, запозичена із Сходу. Вважається, що друкарство з’явилося  ще в VI ст. н.е. у Китаї.

Дзеркальне зображення цілої сторінки тексту вирізали на шматку дерева або слонової кістки – так виходила друкована форма. Залишалося тільки покрити її виступаючі частини фарбою й щільно притиснути до аркушу паперу. Десь у 1045 р. китаєць Пі Чень, член імператорського суду, придумав розбірний шрифт. Через чотири сторіччя майже такий же шрифт ще раз винайшли у Європі. Суперечки про ім’я винахідника друкарства ведуться і досі, але найбільш популярною є версія, що це був Йоганн Гутенберг.

Молодший син однієї патриціанської родини міста Майнц при народженні одержав ім’я Йоганн Генсфлейш цум Гутенберг. Рід Генсфлейш мав спадкоємний привілей чеканити монету. Сам Гутенберг займався ювелірною справою та одночасно із цим проводив досліди по друкуванню книг. Важливо було те, що Гутенберг усвідомив перевагу відливання однотипних літер у створеній формі. Він створив пунсон (інструмент для гравіювання із твердого металу), яким відтискував у більш м’якому металі ряд дзеркальних зображень потрібної літери.

Заслуга німецького першодрукаря й у тім, що він знайшов сплав (гарт), який забезпечував одночасно легкість лиття і достатню міцність шрифту, який витримував багаторазове друкування. В 1444 р. Йоганн Гутенберг відлив перші літери із свинцевого сплаву й пристосував прес для виготовлення друкованих відбитків, використовуючи як фарбу густу суміш сажі й рослинного масла. Майстерні, де стали у такий спосіб друкувати книги, брошури, а згодом газети, журнали й іншу продукцію, одержали назву – друкарні.

З часів Гутенберга до початку ХІХ ст. друкарні працювали винятково на ручних верстатах. В 1812 р. німецькі винахідники Кенинг і Бауер спорудили першу друковану машину, що давала до 800 відбитків на годину. З цього моменту починається прорив у розвитку поліграфії – з’являються ротаційні машини, лінотипи (складальні машини), багатокольорові друковані машини…

В Україні перша друкарня була заснована в 1573 р. Іваном Федоровим у Львові. До речі, його можна вважати найрізнобічнішим майстром друкарської справи. Він був гравером-різьбярем, ливарником (відливав літери), столяром (виготовив друкарський верстат, складальні каси), складачем, друкарем і палітурником.

Перша друкарня в межах Подолії з’явилась у  1601 р. в Панівцях, що неподалік від Кам’янця-Подільського, на чолі якої стояв Вавржинець Малахович, спеціально запрошений сюди із Вільни як майстер, що знав друковану справу. Панівецька друкарня проіснувала всього 10 років.

Проходить майже два сторіччя, перш ніж на Подолії знову з’являються друкарні. Наприкінці XVIII ст. відкриваються три друкарні: в Тульчині, Яришеві (Могилевський повіт) та Міньківцях (Ушицький повіт).

В 1795 р. була відкрита перша російська друкарня у Могилеві-Подільському, а в 1807 р. почала працювати казенна друкарня Губернського правління в Кам’янці-Подільському.

До початку ХХ ст. кількість друкарень у губернії досягла 76. Правда, із цього числа тільки три можна було назвати великими – тих, де працювало 3-4 друковані машини й кілька десятків робітників. У Проскурові, наприклад, в 1890 р. було 2 друкарні і 1 літографія, у яких в цілому працювало 11 чоловік. В 1910 р. в місті налічувалося вже 7 типографій і літографій, найбільшою була друкарня «Енергія» Волька Голованевського (вона ж і найстарша, заснована у середині ХІХ ст.). Серед інших виділялися друкарні Давида Левіта й «Порядок» Михайла Шильмана.

У квітні 1921 р. Радянська влада націоналізувала всі друкарні й провела їх реорганізацію з метою укрупнення. У Проскурові замість 7 з’явилася одна «Державна друкарня Окрмісцьгоспу», яка згодом отримала назву Хмельницька міська друкарня. Її продукцією були етикетки та газети.               

Лише наприкінці ХХ ст. в Хмельницькому з’явилися потужні поліграфічні підприємства, що мають можливість друкувати книжки.

Підсумовуючи розповідь, залишається лише констатувати що у ХХІ ст., незважаючи на інформаційний бум, роль друкованої книги ніскільки не зменшується, а навіть зростає. Адже читання – процес творчий, це розумова праця. Сила книги у тому, що читач переживає стільки життів, трагедій, перемог, кохань, скільки прочитав книг, тобто справжня цінність книги у передачі духовності, національних ідей, почуттів, сили духу, патріотизму, а також наукових та просвітницьких знань.

Місія бібліотек у безмежному книжковому морі –  відібрати для читачів книги – перлини, які змінять як людей, так і суспільство на краще.

Цікаво знати, що…

Умільці багатьох країн створили низку надмініатюрних книжок, але книжка «Кобзар», створена українським майстром М. Сядристим, – найменша у світі: її площа – 0,6 кв. мм. Це майже у 20 разів менше від найменшої японської книги.

Незважаючи на мікроскопічні розміри, на сторінках «Кобзаря» ніде не порушена архітектоніка віршів, немає жодного переносу рядка. Товщина літер у середньому 0,0035 мм. У книзі 12 сторінок, на кожній 8 віршованих рядків. Дві сторінки є ілюстраціями: портрет Т. Г. Шевченка і копія малюнка «Батьківська хата». Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком волоска. Зшито книжку павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

З цією книгою може зрівнятись хіба одна, створена українським умільцем М. Маслюком: це збірка віршів О. Пушкіна розміром 0,8х0,4х0,2 мм та обсягом 0,064 куб. мм. А це означає, що в одній маковій зернині вмістилося б більше 15(!) таких книжок. Обкладинка книжки виготовлена із золота, на її лицьовому боці вигравіюваний портрет поета.

У 1780 р. в Почаївській лаврі, що на Тернопільщині, видано церковнослов’янською мовою том «Євангіліє або Благовістя богодухновенних євангелістів» розміром 51х34х9 см. Погодьтеся, досить великий стародрук.

Першим букіністом в Україні можна вважати київського торговця Гарбуза, крамниця якого відкрилася на Подолі у XVIII ст. Він скуповував і продавав пошарпані, старі та антикварні видання, а покупцями в нього були, головним чином, професори і студенти Київської академії.