“Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.”
Панас Мирний
День української писемності та мови – державне свято, яке було встановлене 9 листопада 1997 року Указом Президента на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства».
За православним календарем – це день ушанування пам’яті преподобного Нестора Літописця – основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі, мислителя, ученого, письменника, ченця Києво-Печерського монастиря.
Всесвітню славу Нестору принесла «Повість минулих літ». Літописець, переробивши зведення Никона (1073 р.) та Іоанна (1093 р.), опрацював низку нових усних і письмових джерел, довів історичну розповідь до 1113 року.
Автор із захопленням розповідає про героїчне минуле Київської Русі, із глибоким сумом пише про князівські міжусобиці та лиха, заподіяні ординцями. Усні оповідання, перекази, легенди, прислів’я, історичні пісні, воїнські повісті, житія, ораторські промови, повчання, твори перекладної літератури, попередні літописні нотатки – усе це під рукою літописця-патріота перетворилося на один монументальний твір, який має не тільки історичну, а й художню вартість.
Сучасна українська літературна мова пов'язана з конкретною датою – виданням «Енеїди» І. П. Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.
Творчість Т. Г. Шевченка завершила процес формування української літературної мови на народній, національній основі і відкрила новий її історичний етап розвитку з використанням усіх її багатогранних можливостей у практиці суспільного життя.
Українська мова гартувалася багатовіковою історією та відточувалася творчістю найталановитіших українських письменників. Вона є душею нації, її генетичним кодом.
Видатний знавець української мови Д. Павличко писав: «Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність українського серця й української землі».
Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Саме тому принципове значення для майбутнього мови має національна свідомість і гідність. Вільне володіння державною мовою – патріотичний обов’язок кожного громадянина України.
|