11 липня відзначають пам'ять святої рівноапостольної княгині Ольги.

Нестор Літописець у «Повісті минулих літ» писав: «Ця (Ольга) була передвісницею християнської землі, як вранішня зоря перед сонцем і як зірниця перед світом. Вона бо сіяла, як місяць уночі. Так вона між невірних людей світилася, як перло в багні, бо були вони закаляні гріхом, не омиті святим хрещенням, а вона омилася святою купіллю, скинула з себе гріховну одіж ветхого чоловіка Адама і в нового Адама втілилась, що ним є Христос».

Нікому із правителів не присвятив літопис стільки уваги, як Ользі, яка є втіленням мудрості й жіночої краси.Та найбільше велич княгині виявилася в тому, що вона прийняла християнську віру.

По-різному трактують літописці походження Ольги та місце її народження. За деякими відомостями, вона була правнучкою новгородського князя Гостомисла. Народилася в селі Вибути, недалеко від Пскова.

До Києва Ольгу, вродливу, горду й мудру, привезли в 903 році, бо стала вона дружиною київського князя Ігоря.

У 948 році княгиня залишилася сама із сином Святославом:  чоловіка вбили древляни під час збору ним державної данини.

Сильна волею вдова взяла княжу владу у свої руки. Звичайно, язичниця не могла не помститися за смерть свого чоловіка: посли від древлян у Києві загинули мученицькою смертю, 5 тисяч війська було знищено під стінами їхньої столиці Іскоростеня. Наступного року Ольга спалила його дотла.

Керувала державою княгиня не як жінка, а як сильний та розумний чоловік, міцно тримаючи у своїх руках владу, мужньо обороняючись від ворогів, які вважали її страшною. Для свого народу була ж милосердною та справедливою, мудрою і далекоглядною, уміло вирішувала усі державні справи.

Щодо приняття християнства Ольгою є чимало гіпотез.

За однією із них, княгиня прийняла Святе Хрещення від Вселенського Патріарха Феофілакта у столиці Візантії. Хрещеним батьком був сам імператор Візантії Константин Багрянородний. Саме це й стало підставою для Ольги відмовити імператору вийти за нього заміж.  Удруге виходити заміж княгиня не збиралася: берегла княжу владу для свого сина Святослава.

Інші дослідники стверджують, що княгиня появилася в Константинополі вже християнкою. Докази про це містять візантійські протоколи, де описано церемонію прийому її в імператорському палаці. Ці факти, а також присутність у складі Ольжиного посольства священика, дають підстави стверджувати, що княгиня охрестилася в Києві невдовзі перед своєю подорожжю до візантійської столиці. У Константинополі могло статися благословення княгині патріархом, що означало вже не приватний, а державний рівень прийняття  віри в Київській Русі. У цьому і був рівноапостольський подвиг княгині Ольги.

Повернувшись додому, вона збудувала в Києві церкву в ім'я святителя Миколая, у Вітебську (тепер Білорусія) церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці, започаткувала встановлення придорожних хрестів, які так і називалися Ольжиними.

Померла княгиня 969 року.

Про місце поховання в літописах нічого не знаходимо. Відомо лише, що після спорудження князем Володимиром Десятинної церкви, святі мощі княгині Ольги були урочисто перенесені до неї. Подальша їх доля невідома.

Хрещення Київської Русі здійснив вихований княгинею внук Володимир.

Кажуть, що ікона святої рівноапостольної Ольги захищає весь народ. Особливо допомагає матерям синів і вдовам, жінкам, які втратили кохану людину. Тих, хто носить ім’я Ольга, свята підтримує у всіх справах, оберігає від небезпек, а всім  допомагає зміцнитися у вірі, бути завжди мудрими людьми.