Танго – це пряме вираження того, що поети
часто намагаються виразити в словах:
віра в те, що боротьба може бути радістю.

Хорхе Луїс Боргес

Стукіт підборів, шелест спідниці, розширені зіниці, зухвалий погляд, пристрасні блискавки почуттів – це танго, символ Аргентини.  

Сьогодні у Європі це вишуканий аристократичний танець, а колись був танцем найбідніших, портових робітників, чужинців, що припливли за океан у пошуках кращої долі. Танго з'явилося в портових передмістях Буенос-Айреса, де на межі ХІХ і ХХ століть зустрілися і сплелися в одне ціле культурні традиції багатьох країн світу – ритми кубинської хабанери, африканської кандомбе, аргентинської мілонги, іспанського фламенко і деяких інших європейських танців іноземних матросів.

Це був танець двох чоловіків, які вели боротьбу за дівчину, оскільки їх було набагато менше, ніж протилежної статі. Лише згодом у парі одного із них замінила жінка, але дух протистояння залишився. Вважають, що під час танцю чоловік показує партнерці шлях, пропонуючи їй піти на той чи інший крок, та відповідь все одно залишається за жінкою.

Сучасне танго має безліч різновидів. Серед них і суворий бальний напрямок, і пристрасний аргентинський, і незвичайний фінський, проте спільною ознакою є контраст – витриманість і надмірна чуттєвість, ніжність і агресія.

До Європи, зокрема до Франції, танго привіз Карлос Гардель. Саме тому 11 грудня, у день народження аргентинського співця і кіноактора, знаменитого «короля танго» Карлоса Гарделя, відзначають Міжнародний день танго – один із найзагадковіших танців у світі, адже в ньому уживаються стриманість характерів, строгість ліній і відверта пристрасть одночасно.

30 вересня 2009 року на прохання міст Буенос-Айреса й Монтевідео ЮНЕСКО визнало танго нематеріальною культурною спадщиною людства.