Віоліна Ситнік – молода подільська літераторка. Її підліткова повість «Маски чужих ролей» цьогоріч стала переможницею конкурсу «Молода КороНація» (16-21 років). І саме цю книгу, яка тільки-но вийшла з друку, авторка 24 листопада представила у читальній залі Центральної публічної бібліотеки Хмельницької громади.

Взагалі українська література сучасності стрімко рветься вперед, проте в ній залишаються місця (жанри, теми й т. д.), котрі дуже потребують якісних творів. «Маски чужих ролей» – книга, котрої на полицях бібліотек і книгарень дуже не вистачало.

Тож це захоплива історія про чотирьох підлітків. Вони дуже різні. Але є щось одне, що їх об’єднує: кожен носить «маску», з допомогою якої хоче здаватися не тим, ким є насправді. І хоч герої повісті сильні й рішучі, та бувають розгубленими й поводяться дивно, бо їм важко зрозуміти себе і знайти свій шлях. А ще вони бояться, що їх викриють…

Письменниця дуже хотіла, аби книга мала глибокий сенс. І це їй вдалося. Сама полюбляє книжки, в яких можна прочитати щось між рядками, знайти щось в непомітних символах. Тому такою, зі своєю загадкою, створювала повість. А ще, зі слів авторки, задумувалося, аби книжка «була до сліз на обличчі, до скреготу на зубах, аби дратувала, а не була ванільною і плавною», щоб під час її читання сюжет аналізували, думали, чому все відбувається так, а не інакше.

У межах бібліотечної презентації Віоліна Ситнік зупинилася на характері кожного з головних героїв, пояснивши їхні історії, маленькі й великі таємниці, котрі й змушують підлітків носити маски. Відзначає авторка: «Ця книжка аж ніяк не буде цікавою тільки підліткам. Добре її прочитати й дорослим читачам. Крізь неї вони зможуть подивитися на життя очима підлітків. Адже насправді підлітком бути непросто. Непросто у всі часи – чи колись, чи тепер…  Якщо дорослі деякою мірою вважають, що у підлітків немає справжніх проблем, а всі вони якісь сміховинні чи надумані, і починають знецінювати ці проблеми, то цією книжкою я хотіла сказати, що непотрібно так робити. Оцим самим знеціненням батьки вибивають цеглинки фундаменту дружби, яка могла б статися між ними й дитиною».

Примітно, що у свій твір авторка увела багато підліткового сленгу. Допомагав їй у цьому не хто інший, а власний син. Хлопчині 13 років.

Також планувалося, що до цього часу ще одна книга Віоліни Ситнік буде надрукованою, проте через війну цього зробити поки не вдалося. Одначе авторка не здається, що радить робити й іншим, натомість наголошує: «Уже 9 місяців ми боремося й перемагаємо. Наша боротьба триває на всіх фронтах. Культура – це теж фронт. І якщо під час війни ми друкуємося, книжки виходять, то ми точно поборемо!».