Новини ЦБС Хмельницька міська централізована бібліотечна система Новини ЦБС Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
    Наша Україна
    Наше місто
    Літературна світлиця
    БібліоЖиття
    Фотогалерея
    Відеогалерея
    Проєкти та програми
    Контакти
    Карта сайту




    Пошук по сайту

     

    Хмельницька міська рада

     

      Головна » Про ЦБС » Новини ЦБС
    До 150-річчя від дня народження Василя Стефаника
    Підготувала Галина Єсюніна, завідуюча відділом ІТ та ЕР
    14 Травня 2021 р.

    150 років тому, 14 травня 1871 року в прикарпатському селі Русові Снятинського повіту (тепер Снятинський район Івано-Франківської області), в родині заможного селянина Семена Стефаника та його дружини Оксани народився син. Його назвали Василем. В історію української класичної літератури Василь Стефаник ввійшов як видатний письменник-демократ, самобутній майстер художнього слова, неперевершений знавець селянських душ. 

    Дитинство Василя Стефаника минуло у рідному селі, під опікою батьків, братів і сестер, в умовах сільського побуту з його народними традиціями. Малий хлопчик бігав на леваду, пас вівці, а коли підріс – допомагав батькові в полі. Зростаючи в селі, хлопчина засвоював його звичаї й обряди, вбирав у себе народні пісні, перекази, легенди. Особливо любив колядки.

    Початкову школу в 1880 році закінчив в Русові, потім вступив до другого класу міської школи в Снятині, що недалеко від Русова. «Тут мене зачали бити, хоч дома мої батьки ніколи мене не били»  згадував письменник в автобіографії. У 1883 році почав навчатися в Коломийській гімназії.

    У 1886 році Василь Стефаник разом з односельчанами заснував у Русові культурно-освітній осередок – читальню. Дуже тяжко було народ до тої справи навернути. А в кінці того ж року його прийняли до таємного учнівського гуртка, члени якого готували себе до культурно-освітньої роботи на користь рідного народу. Для цього вони ходили по селах, читали доповіді на освітні теми, збирали народну творчість, бажаючи глибше пізнати душу селянина-хлібороба. В автобіографії В. Стефаник згадував: «В четвертому класі вже належав до тайного кружка гімназистів, які мали більше, як 300 томів своєї тайної бібліотеки. Там було майже все з тодішньої української літератури». Найкраще читали ми твори Франка, соціалістичну літературу, українську і польську, з Женеви, Герцена, Чернишевського, загалом все, що заказане» – тобто заборонене.

    Закінчивши шостий клас гімназії, продовжувати далі навчання в Коломийській гімназії йому не дозволили. Стефаника разом з іншими учнями звинуватили в тому, що він займається нелегальною громадсько-культурною роботою. «…Мене вигнали з гімназії за політику (тоді нас вилетіло за те саме двадцять)». У 1890 році Василь записався до сьомого класу Дрогобицької вищої реальної гімназії ім. Франца-Йосифа, яку закінчив у червні 1892 року. У Дрогобичі В. Стефаник вступив до таємного гуртка гімназистів, поширював серед молоді революційно-демократичні видання, брав участь у радикальному русі. Познайомився з І. Франком, який мав на нього великий вплив.

    За настійною вимогою батька записався на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові. У цей період написав «Камінний хрест», «Кленові листки» та інші твори. Записався в члени українського студентського товариства «Академічна громада», де близько зійшовся з багатьма демократично настроєними студентами і викладачами. Василь багато читає, бігає по всіх усюдах, де можна тільки щось цікавого побачити.

    У 1895 році жандармерія заарештувала Стефаника за участь у передвиборній агітації та за антишляхетські виступи перед виборцями. Проте невдовзі його звільнили, оскільки суд не мав достатніх матеріалів, щоб його засудити. Зовсім скоро через звістку про хворобу матері Василю довелося поїхати в Русів. Непривітно зустрів батько сина-арештанта, дорікаючи йому, що він матір у могилу загонить й відмовився утримувати Василя в університеті. Стосунки між ними попсувалися ще більше, хоч і до арешту не були ідеальними.

    В кінці березня 1896 року мати надіслала Василю до Кракова листа, висловила свої найкращі побажання, розповіла синові про родинні новини. «Діти, діти, кілько вас маю, а так як бих вас не мала! Ти десь світами отуда блукаєш, не знаю, чи би то за мої, чи татові гріхи». Юрко – у війську, Параска вийшла заміж, вдома – лише Володимир. «Ой біда чайці-небозі, що вивела діток при битій дорозі: там чумаки йшли, чаєнят найшли, чаєчку зогнали, чаєнят забрали. Таке моє з вами, діти, як тої чайки з чаєнятами».

    У листопаді – грудні 1897 року В. Будзиновський опублікував у своїй газеті перші новели Василя Стефаника.

    У червні 1899 року Стефаник познайомився зі Станіславом Пшибишевським – письменником і критиком, теоретиком модерністського напряму в польській літературі. Він, як редактор солідного журналу, найпрестижнішого в Польщі, «Zycie», багато зробив для ознайомлення польської громадськості з українським письменником і популяризації його творів.

    1 січня 1900 року після тривалої хвороби померла мати. Зі смертю матері життя втратило для В. Стефаника свій сенс. Апатія, самотність, жаль і розпука охопили його. Відтепер – життя і радість – у спогадах про маму. А тут новий удар – звістка з Русова про намір батька одружитися з дівчиною, молодшою від його синів. З дня смерті мами минуло всього чотири місяці. Василь Стефаник через цю звістку остаточно пориває з батьком.

    У червні 1900 року свої канікули проводив у містечку Чортовець на Тернопільщині, у щирого приятеля Івана Плешкана, де підготував збірку «Дорога. Новели». За півроку вона була видана. Невдовзі письменник захворів на неврастенію.

    26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак, жінкою, яка щасливо поєднувала в собі вроду й інтелект, ніжність і терпеливість, шляхетність і високу культуру серця. Проте перестав писати, а в 1907 році повернувся до активного політичного життя.

    В 1912 році у Львові видали поштову картку з фотопортретом Стефаника.

    4 лютого 1914 року дружина Василя Стефаника померла. Особисте горе збіглося із всенародним: почалася Перша світова війна, яка руйнівним колесом пройшла по Галичині, несучи народу горе, каліцтво і смерть. Більше року В. Стефаник жив у Відні, де після п’ятнадцятирічної паузи знову повернувся до художньої творчості.

    З 1919 року його книги постійно видаються в Харкові й Києві. Визначною культурною подією і літературним святом стало відзначення 30-літньої літературної діяльності Стефаника в 1927 році. У жовтні 1928 року Уряд Радянської України призначив йому по життєву пенсію в розмірі 150 крб. на місяць. У 1931 році громадськість України широко відзначала 60-річчя від дня народження письменника.

    Державне видавництво «Література і мистецтво» повідомило Стефаника, що має намір випустити «повне критичне видання» всіх його творів. Видавництво просило допомогти в цій справі – повідомити, в кого зберігаються автографи оповідань, коли можна, то прислати їх, а також попередні видання своїх творів. У листі було прохання до письменника подати відомості про переклади його творів іншими мовами й написати спогади про обставини, час створення кожного оповідання.

    7 грудня 1936 року від загострення хвороб Василь Стефаник помер. Ця сумна звістка сколихнула Прикарпаття, покотилася хвилею по рідній землі. Тисячі людей з навколишніх сіл і міст, численні делегації видавництв, спілок, установ проводжали великого письменника в останню дорогу.

    Важливим державним актом, спрямованим на увічнення пам’яті Стефаника, популяризацію його творчості була постанова Уряду УРСР від 18 травня 1941 року про створення в селі Русові літературно-меморіального музею письменника. З початком Другої світової війни музей перестав функціонувати.

    Всі – від першого редактора і видавця В. Будзиновського до вимогливих критиків-професіоналів – Лесі Українки, І. Франка, І. Труша, О. Кобилянської – високо оцінили творчість В. Стефаника як явище наскрізь новаторське, оригінальне і визначне: «Він малює буденне життя сірого люду, але не тільки зверхні факти цього життя, а самий зміст його, – писала Леся Українка, – двома, трьома раптовими рисами він малює нам надзвичайно яскраво цілу драму, і, власне, через те, що всі нариси мають один тон, вони дають нам один спільний образ життя народного, показують нам колективну душу маси».

    Любов до села і його мешканців стала могутнім фактором у підході письменника до художнього осмислення народних характерів і типів. Селянин – головний герой новелістики Василя Стефаника. «Я люблю, – писав він, – мужиків за їх тисячолітню, тяжку історію, за культуру, що витворила з них людей, котрі смерті не бояться. За тото, що вони є, хоть пройшли над ними бурі світові… Є що любити і до кого прихилитися. За них я буду писати і для них».


    Хмельницький міський літературний фестиваль «Слово єднає-2016»
    Хмельницький міський літературний фестиваль «Слово єднає-2016»
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Меню для книгоманів
    • Зростаємо професійно
    • Мистецька вітальня
    • Наші видання
    • Послуги ЦБС
    Нові книги у першому кварталі 2019 року

    Пропонуємо ознайомитись із новими книгами, які надійшли до бібліотек Хмельницької міської ЦБС за Державною програмою «Українська книга».

    Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
    детективи
    драми
    казки
    комедії
    легенди
    ліричні вірші
    пригоди
    трілери
    фентезі
    інше

    Слідкуйте за нами у
    соціальних мережах






    © ХМ ЦБС, 2010-2021 г.
       Офіційний сайт
    Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
    www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
    Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
    адміністратора, а також активного посилання на сайт.
    створення
    сайту
    Студія Спектр