Місевич  Костянтин Федорович

Бандуристе, орле сизий!
Добре тобі, брате:
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.

Тарас Шевченко

Костянтин Місевич народився 17 листопада 1890 року у селі Лезневе, передмісті Проскурова, у родині адвоката Федора Місевича. 1917 року виборці Проскурівського повіту вибрали Костянтина Місевича депутатом Центральної Ради, як представника Всеукраїнської Ради селянських депутатів.

Під час роботи телеграфістом на станції Проскурів Кость Місевич допомагав командирові 34-го корпусу Російської армії, згодом 1-го Українського корпусу, майбутньому гетьманові Павлу Скоропадському роззброювати московське військо, яке поверталося з фронту. Тривалий час Місевич виконував обов'язки представника Центральної Ради у справах «Синьої дивізії», що формувалася з українських полонених, (які перебували у німецьких таборах в Ковелі). З березня 1918 року дивізія дислокувалася в Києві.

Протягом 1918-1920 років Кость Місевич працював комісаром Подільської залізниці. Спочатку Міністерства залізниці Української держави, потім – Директорії.

У листопаді 1920 року з урядом та армією Української Народної Республіки Кость Місевич змушений був емігрувати до Тарнева, що у Польщі, залишивши у Лезнево дружину Юлію та 4-річну дочку Галину. Деякий час Місевич жив у селі Буців біля Перемишля, а з лютого 1923 року – у присілку Мжиглоди Рава-Руського повіту Львівського воєводства. Там Місевич разом з відомим професором Греголинським створив (а згодом – очолив) Українське товариство пасічників, розписував храми, виготовляв вулики, бандури; навчав молодь гри на ній. Любов до бандури у Місевича була ще з юнацьких років, але одного разу, приїхавши на засідання Центральної Ради до Києва, зайшов до крамниці й купив улюблений інструмент. Невдовзі доля подарувала йому і вчителя – бандуриста Антона Митяя. Запросивши кобзаря погостювати на свій хутір, Місевич кожного вечора почав переймати від нього секрети кобзарського мистецтва. Згодом, 1921 року, Антон Митяй був розстріляний більшовиками за пропаганду української пісні.

З одним із перших своїх учнів – Дмитром Гонтою – 1924 року Місевич здійснив перші гастролі Сокальщиною. Через деякий час до дуету приєднався Данило Щербина, який був придворним гетьмана Скоропадського. Вперше це тріо бандуристів під керівництвом Костя Місевича виступило на Шевченківському святі в Народному домі у Львові в 1925 році. Передувала виступу бандуристів промова Дмитра Донцова, читав вірші Микола Вороний, народних пісень співав український наддніпрянський хор Дмитра Котка.

Виступи Костя Місевича набули великої популярності серед населення: його запрошували до Станіслава, Тернополя, Почаєва, Коломиї, Жовкви, Кременця та інших міст. З хором Котка він гастролював у Варшаві, Вільнюсі та Берліні. Місевич виступав у гімназіях, читальнях «Просвіти», духовних закладах, де агітував виборців голосувати за прогресивні українські політичні партії перед виборами до Польського сейму 1928-го та 1932-го років. Кобзарі стали добре відомими серед української діаспори.

У листопаді 1929 року Кость Місевич переїхав на Кременеччину (Тернопільська область) й поселився у Млинівцях, що у Бережецькому районі. Тут він познайомився з Маргаритою Боно, талановитою випускницею Київської консерваторії за класом фортепіано та вокалу, дочкою італійського повстанця-гарібальдійця, котрий свого часу емігрував до України. З хором Кирила Стеценка Боно виступала на найвідомішіх сценах України, а Микола Леонтович для її сопрано писав обробки українських пісень.

На той час Маргарита Боно була дружиною Романа  Бжеського, зна­ного діяча «Просвіти», власника книгарні у Кременці. Після одного з виступів тріо Місевича у Кременці Бжеський запросив його на гастролі до свого маєтку. Там, власне, і відбулося знайомство Костянтина з Маргаритою Боно.

Коли через деякий час Бжеський розлучився з Маргаритою, вона дала в районну газету таке повідомлення: «Шукаю господаря. Маю дві десятини землі». За цим оголошенням і прийшов до неї Місевич. Почав допомагати по господарству, через деякий час (після смерті дружини Юлії) став її чоловіком і був дуже щасливим з нею.

Кость виготовив для Маргарити бандуру, навчив грати. Створився чудовий творчий дует, який своїми виступами пропагував українську пісню, пробуджував національну свідомість, гідність. Виступи дуету слухали на всій території Великої Волині.

Не стояв Місевич й осторонь тих політичних процесів, що відбувалися на західноукраїнській території, окупованій поляками. Він підтримував зв'язки з членами підпільної Організації Українських Націоналістів (ОУН), особисто з такими відомими діячами ОУН як Сергій Кіндратюк, Юхим Нікітюк, Ілько Терновий. Зазнавав переслідувань з боку польської поліції, котра 1936 року завела на нього особисту справу.

Після вересневих подій 1939 року (окупація Волині більшовиками) Місевич з дружиною залишив Кременеччину й переїхав до Холма (Польща), де 1940 року організував клас бандури в українській гімназії. Крім цього, разом з відомим на той час митцем Демо-Довгопільським створив театр «Заграва», у репертуарі якого були твори, що виконувалися у супроводі бандури.

На початку війни, у 1941 році, подружжя Місевичів повернулося до Млинівців. Кость Місевич, тоді уже надрайонний провідник ОУН, часто їздив селами і містечками Кременеччини, тримав зв'язки із загонами Української Повстанської Армії (УПА) Крука, Хрона, Вихора, Осипа, Яворенка.

Під час  польсько-українського протистояння 1943 року на Волині Місевичі були змушені часто переховуватися, переїжджаючи з однієї місцевості в іншу, 6 квітня того року окупантське керівництво оголосило на Кременеччині, де знаходився штаб УПА-Південь, надзвичайний стан. Якою в той час була ситуація на Кременеччині, свідчать архівні документи. Так, 16 липня 1943 року полковник Соколов, тимчасово виконуючий обов'язки начальника Українського штабу партизанського руху, розвідувальним зведенням №58 повідомляв кремлівське керівництво: «За даними на 12.06.43 року до Почаєва з Варшави прибуло 1500 озброєних поляків для боротьби з партизанами й українськими націоналістами. Польські озброєні загони прибули також в Межиричі, Тучин, Рокитне, Словечне й Костопіль. Загони палять українські села й грабують населення».

Наприкінці вересня того року проти УПА-Південь німці кинули цілу армію, якій допомагали згадані вище польські загони. Внаслідок цієї операції штаб УПА-Південь, що знаходився поблизу села Антонівці Шумського району, змінив місце дислокації. Почалися масові облави у населених пунктах краю.

У ніч з 10 на 11 вересня 1943 року Кость Місевич з дружиною пере­ховувалися на хуторі Загатки біля села Попівці у господаря Федора Волинця. Вранці хутір оточила група жандармів на чолі з начальником Почаївської жандармерії поляком Мислінським, котрого Місевич знав з часів спільної з поляками боротьби проти більшовицької окупації 1920 року. Дружина зуміла втекти, а Кость Місевич при затриманні був тяжко поранений пострілом в спину. Ще живий (по дорозі до Почаєва), лежачи на жандармській підводі, Кость Місевич бритвою перерізав собі горло...

Того ж дня Костя Місевича поховали близькі люди та загін УПА на кладовищі Попівців біля Свято-Миколаївської церкви. Місце його поховання було невідоме до середини 90-х років минулого століття, доки його не вказала Марія Волинець, дружина Федора Волинця, в оселі якого в останні години життя переховувався Місевич.

Ім'я Костя Місевича нині носить Школа кобзарського мистецтва у Нью-Йорку.

Серед його учнів – відомі бандуристи: Зиновій Штоквас (1920-1968, похований у Бруці, США); Юрій Сінгалевич (1911-1947, загинув в автокатастрофі у Львові), який першим з галицьких бандуристів виступив у радіоефірі у 30-х роках; Степан Малюца (1915-1951, м.Клівленд СІІІА), автор гімну Української Галицько-Волинської Республіки «Гей, степами!»; Семен Ластович-Чулівський (1910-1987, Мюнхен, вивчав технологію виробництва бандур від Місевича, був членом української капели бандуристів ім. Шевченка, отець Сергій Кіндрявий-Пастухів – мистецький керівник Школи кобзарського мистецтва у Нью-Йорку, активіст громадського руху «Українці Америки за Київський патріархат», член редколегії однойменного журналу.

Ім'я Місевича почало повертатися із забуття завдяки старанням його послідовників. Назар Волощук, рівненський бандурист, дослідник творчості нашого земляка, написав пісню «Пам'яті повстанського кобзаря Костя Місевича», яка вперше була виконана ним 14 вересняна відкритті пам'ятника в Попівцях.

Використані джерела:

1. Бендюг В. Бандурист, патріот і борець Костянтин Місевич / Валентин Бендюг // Проскурів. – 2010. – №6. – 11 лютого. – С.14.
    
2. Єсюнін С. Легендарний бандурист родом із Лезневе / Сергій Єсюнін // Є Поділля.  – 2007. – №43. – 25 жовтня. – С. 129-140.
    
3. Слободянюк Т. Чи буде в Лезневому вулиця імені Костя Місевича / Тетяна Слободянюк // Подільські вісті. – 2008. – №162. – 5 грудня. – С.3 ; №163 – 9 грудня. – С.3.
    
4. Трембіцький А. М. Іменем хмельничанина Костянтина Місевича названо Школу кобзарського мистецтва в Нью-Йорку (США) / А. Трембіцький // Видатні постаті міста Хмельницького : матеріали Другої наук.-практ. конф. «Місто Хмельницький в контексті історії України». – Кам'янець-Подільський, 2007. – С. 110-119.

16.11.2011 р.

Останнє оновлення 07.05.2013 р.

© Хмельницька міська центральна бібліотека
Бібліотека-філія №6

Підготувала: Барабаш Г. І.