Сквер імені Тараса Шевченка – один із наймальовничих куточків нашого обласного центра, улюблене місце відпочинку багатьох хмельничан, особливо молоді та дітей. Вже понад ста років його тінисті алеї й доглянуті квітники милують око городян.

Протягом XV-XVIII століть місцевість, де нині розкинувся сквер, була фактично околицею давнього Плоскирова. Тут височів невеликий гайок могутніх дубів, а навколо простирався луг, який місцеве населення тривалий час використовувало як вигін для домашньої худоби.

За генеральним планом забудови Проскурова 1824 року місце, де розташовувався гайок, відвели під “велику торгову площу”. Частину дубів спиляли, по периметру площі побудували торгові крамниці й складські приміщення, а в центрі залишили місце для торгівлі з возів. Площа одержала назву Хлібна і стала основним місцем проведення торгів та ярмарків у Проскурові. Торги проходили щотижня по п'ятницях і неділях, одноденні ярмарки — 14 разів на рік, і, нарешті, так званий “річний ярмарок”, улаштовувався з 5 по 12 червня. У ці дні Хлібна площа та прилеглі вулиці оживлялися від самого ранку: із навколишніх сіл і містечок з'їжджалися поміщики, купці, ремісники, селяни, — вони продавали й купували товари, укладали угоди, домовлялися про наступні торги. Одночасно працювали чисельні атракціони, виступали бродячі актори, приїжджав цирк або звіринець, вдень і вночі приймали відвідувачів численні харчевні.

Проскурів поступово розростався, і незабаром Хлібна площа стала занадто малою для проведення ярмарків. У 1888 році міська влада прийняла рішення перенести головну торгову площу ближче до вокзалу — на пустир, де нині розташовані корпуси міської лікарні. Хлібну площу віддали для розквартирування підрозділів 46-го Дніпровського піхотного полку. Торгові крамниці і склади переобладнали під казарми, а простору ярмаркову площу пристосували під плац. Саме на цьому плацу довелося марширувати молодому підпоручику, майбутньому видатному російському письменнику Олександру Купріну.

У 1893 році 46-й полк переїхав у новопобудовані казарми за залізницею (район Дубове). Колишня Хлібна площа стала безлюдною. Але ненадовго...

У 1895 році  проскурівська міська управа одноголосно схвалила пропозицію— на місці торгової площі організувати міський сад. Знесли частину крамниць, спланували алеї, почали насаджувати дерева, спорудили огорожу. Роботи з благоустрою саду завершилися у 1902 році. Відзначимо, що тодішня влада Проскурова підтримували міський сад у гарному стані. Так, у 1913 році була виділена значна сума на облаштування “дитячого саду” (тобто дитячих ігрових майданчиків) і будівництво двох альтанок. У цьому ж році місцева Дума звернулася в “Комісію зі святкування 300-річчя Імператорської родини Романових” із клопотанням про перейменування міського саду в “Романовский”. Подальша доля цього прохання невідома. Скоріше за все, пропозицію проскурівчан було відхилено. Так само безрезультатно завершився проект спорудження на території саду головного міського Собору. Питання про його будівництво постало ще у 1890-х роках. У 1902 році міська Дума прийняла постанову: “Отвести безвозмездно под постройку Собора часть городского сада вплоть до Миллионной улицы (нині – вул. Театральна — авт.)  участок  земли  в  1260 кв.  сажень,  а  для  подъезда  к  Собору площади вплоть до Коммерческой улицы (нині вул. Грушевського — авт.) в 450 кв. сажень”. У 1904 році була побудована тимчасова каплиця, у якій розмістили ікону Олександра Невського, а от заплановане спорудження собору так і не почалося — у міському бюджеті не знайшлося коштів.

У перші роки радянської влади сад перейменували на “Парк культури і відпочинку імені Коцюбинського”. Встановили нову огорожу, побудували парадний вхід, відкрили шаховий павільйон і читальний зал, у 1940 році завершили спорудження кінотеатру ім. Чкалова, за яким облаштували літній танцювальний майданчик.

У роки Великої Вітчизняної війни, під час окупації, кінотеатр і парк продовжував працювати за своїм призначенням, але лише перші два роки. Наприкінці 1943 року стан німецьких військ на фронті ускладнився, і окупантам було вже не до розваг. Узимку 1943-44 років, коли фронт наблизився до Проскурова, у кінотеатрі був обладнаний госпіталь для німецьких солдатів. Поранених, що вмирали, ховали дещо лівіше тильного боку кінотеатру. До речі, сумну традицію використовувати парк як цвинтар започаткували аж ніяк не німці. Перша могила тут з'явилася ще перед війною – у грудні 1938 року з того ж, тильного боку тоді ще недобудованого кінотеатру, був похований командарм Проскурівської армійської групи Єлисей Горячев, який, опинившись під тиском сталінської репресивної “машини”, покінчив життя самогубством. У 1944 році, вже після звільнення Проскурова, поховали загиблого льотчика Лева Шестакова і ще декількох воїнів. От такий був симбіоз “парку культури та відпочинку” і, фактично, невеличкого цвинтаря.

Ще один цікавий епізод із військової біографії парку — у 1942 році тут впав німецький винищувач “Месершміт”— льотчик намагався дотягнути несправну машину до проскурівського аеродрому (розміщався уздовж вул. Пілотської), але, втративши висоту, лише в останню мить зумів-таки спланувати літак на дерева парку. І сам залишився живий, і городяни не постраждали.

У повоєнні роки була проведена докорінна реконструкція парку — у 1948 році могили Шестакова, Горячова та ін. перенесли на меморіал “Вічний вогонь” і військовий цвинтар, у 1950-х роках алеї парку заасфальтували, відкрили літній кінотеатр на 900 місць, атракціони, а також дитячий кінотеатр “Малятко” – у невеличкій дерев'яній будівлі.

Чергова реконструкція парку імені Коцюбинського пройшла наприкінці 60-х – початку 70-х років: були знесені довгі одноповерхові будинки праворуч та ліворуч від кінотеатру, в яких розміщались швейне ательє та взуттєва фабрика, розібрані “Малятко”, літній кінотеатр, танцмайданчик. Разом з тим, у 1966 році був відкритий новий дитячий кінотеатр “Зірочка”, будівля якого розташовувалась на місці нинішнього естрадного майданчика. У другій половині 1980-х знесли й “Зірочку”. Все це дозволило значно розширити територію парку, насадити нові породи дерев і чагарників, створити ландшафтні композиції, відкрити фонтани. Правда, після такої реконструкції парк чомусь став іменуватися сквером.

У 1992 році у парку був урочисто відкритий пам'ятник Т. Шевченку, а через деякий час на честь Кобзаря перейменували і сам сквер, і кінотеатр. Нині сквер ім. Шевченка має площу зелених насаджень 24696 кв.м, квітників — 1436 кв.м, його дитяче містечко прикрашають скульптури, створені художником Миколою Мазуром. З квітня 2001 року скверові наданий статус пам'ятника садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Сергій Єсюнін

Єсюнін С.  Прогулянка  Проскуровом  : історичні нариси  /  Сергій Єсюнін. – Хмельницький : Мельник А. А, 2008. – 168 с.     Читати текст