Гуреїв Юрій Іванович

Звання "Почесний громадянин міста Хмельницького"
присвоєно посмертно
рішенням тридцять восьмої сесії
Хмельницької міської ради №4 від 8 вересня 2010 року

Юрій Іванович Гуреїв  (26.08.1935-16.01.2008) народився на Донбасі (селище Червоний Жовтень міста Єнакієвого Донецької області).

У 1947 р. переїхав до бабусі у с. Стара Гута Вовковинецького району Кам'янець-Подільської області, а в 1948 р. - у смт. Вовковинці, де й закінчив середню школу. Там же, у Вовковинцях, брав найактивнішу участь у художній самодіяльності школи і, одночасно, в будинку культури, з агітбригадою якого сходив протягом кількох років усі села району. Вони вразили юнака не лише красою природи і людьми,  а й яскравим фольклором, любов до якого  прищепила мати. В численних концертах співав, танцював, читав уривки з прози та поезії, виступав як актор і учасник масовок у виставах народного театру.

Трудову діяльність розпочав у 1954 р. піонервожатим Вовковинецької школи та керівником танцювального гуртка районного Будинку піонерів. У січні 1957 р. Гуреїва, як кращого вожатого, було переведено до новоствореної Кам'янець-Подільської школи-інтернату. Протягом 1957-1964 рр. був піонервожатим та учителем російської мови і літератури, одночасно керу­ючи ансамблями танцю школи-інтернату та Кам'янець-Подільського педінституту, який він закінчив заочно у 1960 р. Саме тут Юрій Іванович створив перші концертні програми.

Його сценографічний запис оригінальних сюжетних танців схвалив Павло Вірський. Ю. Гуреїв поставив у його ансамблі сюжетний танець «У кузні» (1963 р.). Це засвідчує надпис на буклеті ансамблю рукою Павла Павловича: «Тов. Гурееву с благодарностью за поставленную в нашем ансамбле «Кузницу» («Подільські ковалі»). 25.03.1969 г.» і підпис П. Вірський.

У 1964 р. його перевели на роботу в хмельницький Палац піонерів на посаду балетмейстера ансамблю піонерської пісні і танцю, де він на базі попереднього танцювального колективу із 16 хлопчиків та дівчаток з Хмельницької школи №10 створив ансамбль танцю "Подолянчик". Уже через рік вихованці Гуреїва посіли перше місце у міському огляді художньої самодіяльності, а згодом "Подолянчик" став легендарним колективом, який об'єднав понад 300 юних артистів з усіх шкіл, ліцеїв та гімназій міста. Юрій Іванович розробив і своєю діяльністю утвердив семирічну Програму навчання танцю, якою користуються керівники дитячих танцювальних колективів України.

"Намагаюсь не грішити"

Сам Юрій Іванович перей­мав майстерність хореографічних постановок у методиста обласного будинку народної творчості Ю. Кузьменко, проходив кілька разів стажування при Київському хореографічному училищі,   а  також   в  ансамблі   народного  танцю  СРСР  під  керівництвом   І. Мойсеєва,   в  ансамблі   П. Вірського, у відомому ансамблі "Жок" Молдавської РСР та у танцювальній групі хору імені Г. Вірьовки. Відвідував репетиції у Київському, Львівському, Одеському, Ки­шинівському театрах опери та балету і в інших різноманітних професійних танцювальних колективах.

Така серйозна підготовка до роботи поста­новника танців виховала у ньому загострене почуття відповідальності за цю нелегку спра­ву перед людьми, котрі довірилися йому. Особливо, якщо це діти.

У дітях було все його життя. А могло воно скластися й інакше. Про цей епізод згадував Гуреїв так: "Навесні 1951 р. став переможцем обласного конкурсу читців серед дорослих, змагаючись навіть з акторами театру ім. Г. Петровського (нині ім. М. Старицького - авт.). Після мого виступу на заключному концерті, представник з Києва  (режисер – колега і помічник великого кіномайстра  І. Савченка) запропонував мені вступити до ВДІК СРСР. Але в мене тоді ще не була завершена середня освіта. Та й ще, чесно кажучи, я мріяв бути лише актором українським, як у свій час були моя мама і бабуся."

Значно пізніше, коли він став зрілим майстром-хореографом, то не раз отримував на­стійливі пропозиції жити й працювати у різних країнах світу: Росії, Білорусії, Болгарії, Канаді, США. Але на все це зі сміхом відповідав: "На чужому грунті дерево засихає!". Тож, незважаючи ні на які труднощі, зали­шився і до останнього працював на рідній землі. Тому, що твердо пам'ятав наста­нову батьків та учителів: "Зраджувати Матері і Вітчизні – великий гріх".

"Працюю, а значить живу"

Праця Ю. І.  Гуреїва – подвижницька, його по праву на­зивають одним із засновників української дитячої хорео­графії, дитячого танцю на Поділлі. Саме йому належить ідея створення дитячого сценічного українського костю­ма, який відповідає змісту танців та підкреслює їх сценіч­ну виразність.

У "Подолянчику" він був і головним балетмейстером, і художнім керівником, і режисером-постановником, і конферанс'є – душою цього ансамблю. Стрункий, підтягнутий, «гуморний» – він завжди на авансцені біля мікрофону. Вчасно і влучно «доповнював» сценічне дійство, задавав глядачам адекватний до танцю настрій сприйняття.

Варто було побувати на декількох концертах «Подолянчика», щоб відчути ту особливу творчу атмосферу перед виступом, коли дитячі душі тріпочуть високим натхненням. Навіть дилетанту в хореографії впадало у вічі витонченість і логічність кожного руху будь-якого танцюриста, синхронність рухів десятків ніжок. За легкістю, впевненістю й усміхненістю дитячих личок стояла багатоденна, багаторічна титанічна праця Юрія Івановича.

У творчому доробку гуреївського «Театру танцю» цілий ряд завершених хореографічних вистав, що повняться високими патріотичними почуттями: «Вінок Кобзареві», «Любіть Україну», «Ми України рідної діти», «Хмельницька моя золота сторона» і т. д. І кожна з них супроводжувалась літературною композицією. Перед хореографічною новелою «Спогад». Ю. Гуреїв натхненно й драматично цитував вірш поета-січовика з Тернопільщини Богдана Лепкого. До сюїти «Мати Україна» виголошував своє «Синівське слово» – автобіографічний монолог, звернений до свого батька-шахтаря і до «Сивого Батька-Донбасу» нинішнього подолянина. Все це в контексті відповідного танцю набирало високого національного звучання.

Гуреївський «Подолянчик» − один з вагомих осередків національної культури, гордість України у Хмельницькому палаці творчості дітей та юнацтва.

Гуреїв Юрій Іванович – Заслужений вчитель України. Дуже часто виступав як хореографічний редактор і рецензент видавництв України "Мистецтво", "Музика", "Молодь", "Веселка" та інших. Брав участь і виступав з методичними матеріалами на різноманітних всеукраїнських та міжнародних нарадах, симпозіумах та конференціях. Проводив різноманітні семінари та майстер-класи.

За високі досягнення та титанічну працю, вагомий внесок у розвиток національної хореографії Юрій Іванович нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, медаллю ім. П. Вірського, яку вручають найкращим балетмейстерам-постановникам України, неодноразово нагороджений грамотами Міністерства освіти і науки України, обласних та міських управлінь освіти та культури, неодноразово був занесений на міську "Дошку пошани", у 1970-1980 роках – на Всесоюзну "Дошку пошани" у Москві та Всеукраїнську – у Києві. Нагороджений орденом Трудового Червоного пра­пора, орденом "Знак Пошани", ювілейними медалями, у 2004 р. був визнаний «Людиною року» м. Хмельницького в номінації «Митець». Юрій Іванович – лауреат премії імені Богдана Хмель­ницького в галузі хореографії, лауреат премії імені Яко­ва Гальчевського в номінації "Культурний діяч".

Всі ці досягнення просто вражають, бо, як виявляється, Гуреїв не мав диплому про спеціальну хореографічну освіту. Ось як розповідав він у спогадах: "Мені "офіційно" не довелося вчитись "балетмейстерському ремеслу", тому я і не маю диплому про спеціальну хореографічну освіту. І не дивуйтеся цьому: коли я був молодим, в Україні ще не було жодного спеціального навчального закладу, котрий би готував балетмейстерські кадри. Згодом, у семидесяті роки минулого століття, у Києві з'явився інститут культури, але в ньому освіту в той час можна було здобувати лише на стаціонарі, що в моєму положенні не було можливим. Тому я й досі хореограф "не дипломований, а лише "аматор", хоч танцю навчався практично з пелюшок" .

З досвіду роботи Ю.І. Гуреїва вийшли такі друковані збірки: «Танцює Подолянчик» (1975 р., 1981 р.). Його хореографічні роботи увійшли у збірники «Сурмач», «Веселка», «Райдуга»; його розробки дитячого сценічного костюму – у книгу «Костюми до шкільного свята» (1985 р.); методичні матеріали Ю.І. Гуреїва - у збірник «Бесіди про танець» (1996 р.), а хореографічна сценка «На кузні», хореографії Юрія Івановича, увійшла до енциклопедичного видання «Українські народні танці» Академії наук України як взірець сучасної інтерпретації фольклорного матеріалу. У 1987 році Ю. І. Гуреїв заснував щорічний традиційний Всеукраїнський фестиваль «Зимові Візерунки», присвячений Дню Соборності України. За цей час у фестивалі продемонстрували свою майстерність кращі хореографічні колективи України та зарубіжжя.

Післямова

Життєвий шлях Юрія Івановича відзначено високими здо­бутками. Він виховав велику плеяду учнів і послідовників. За 44 роки через школу «Подолянчик» пройшло понад 5000 дітей, з ансамблю випустилось більше 1500 вихованців, близько 200 з них обрали хореографію своєю професією і працюють у мистецьких та освітніх закладах не тільки України, а й за її межами, прославляючи своєю майстерністю наше рідне місто – Хмельницький.

Справу Юрія Івановича продовжує ансамблева хореографічна школа, котра навчає дітей основам українського народного, і передусім подільського, танцю. Школою керує син Іван – вихованець ансамблю і випускник Київського інституту культури. Слід відзначити, що майже весь педагогічний колектив ансамблю становлять його випускники.

На честь 75-річчя від дня народження Юрія Івановича у 2010 р. на приміщенні Палацу творчості дітей та юнацтва встановлено меморіальну дошку.

P.S. Цікаве те, що у публікаціях про майстра-хореографа можна зустріти написання його прізвища як Гурєєв, так і Гуреїв. Справа в тому, що, як казав сам Юрій Іванович: "Мій пра-пра-прадід був козаком війська запорізького і носив ім'я Гурій, а "по-вуличному" називався Гурей. Його нащадки були вже Гуреївими". Але за радянських часів  у паспорті прізвище було записане у російській транскрипції "Гурєєв". Тому на сцені, бажаючи відновити істину, Юрій Іванович вживав своє родове прізвище "Гуреїв". Отож, за побажанням родини, у статті використовується українська транскрипція прізвища.  

Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» засновнику та художньому керівнику ансамблю танцю «Подолянчик» Юрію Івановичу Гуреїву присвоєно
за вагомий особистий внесок у розвиток міста Хмельницького (посмертно).

Пам'ять про цю творчу, доброзичливу, чесну і порядну людину назавжди залишиться у наших серцях.

25.04.2012

Використані джерела:

1. Гуреїв Ю. Намагаюсь не грішити : [остання автобіографічна стаття] / Юрій Гуреїв. – Хмельницький : ЦНТЕІ, 2007. - 15 с.
    
2. Кияшкина Р. Про що боліла його душа / Рита Кияшкина // Подільський кур'єр. – 2008. – №10. – 6-12 березня. – С.13.
    
3. Кульбовський М. З подільського кореня : нариси / Микола Кульбовський. – Кн. 1. – Хмельницький : «Поділля», 1999. – 186 с.
    
4. Почесні громадяни міста Хмельницького : збірник / Хмельницька міська рада ; відп. за вип. Г. Мельник. – Хмельницький : Сторожук О.В., 2020 – 152 с.
    
5. Пам'яті Юрія Гуреїва // Проскурів. – 2008. – №5-6. – 17 січня. – С.4.
    
6. Хмельницький в іменах. Митці : біобібліогр. довід. / упоряд. : В. Дмитрик, Є. Семенюк. – Хмельницький : вид-во Цюпак А. А., 2010. – 200 с.
    
7. Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Гурєєву Юрію Івановичу посмертно : рішення тридцять восьмої сесії Хмельницької міської ради №4 від 08.09.2009 р. [Електронний ресурс]. – Електрон. дані. – Режим доступу : http://www.khmelnytsky.com. – Назва з екрану.
    

© Хмельницька міська центральна бібліотека
Сектор автоматизації бібліотечних процесів

Підготувала: Галина Єсюніна