Святослав Миколайович Федоров народився 8 серпня 1927 р. у Проскурові в родині командира 3-го полку 1-ї Запорізької дивізії Червоного козацтва Миколи Федорова. У 1930 р. батько став слухачем військової академії ім. Фрунзе в Москві, яку закінчив з відзнакою, і у 1932 р. одержав призначення на посаду командира кавалерійської дивізії у Кам'янці-Подільському. Федорови отримали справжню садибу – будинок з шести кімнат, з величезним садом і стайнею. Син, дивлячись на батька, мріяв стати військовим, однак батьки пророкували йому долю інженера (він любив збирати і розбирати різні механізми). У 1934 р. Слава пішов вчитися у середню школу. Однак щасливе дитинство обірвалося 28 лютого 1938 р., коли батька викликали до штабу дивізії й заарештували, звинувативши у зв'язку з ворогом народу. Сім'я змушена була переїхати в Новочеркаськ. Займатися вихованням сина матері було ніколи: з роботи вона поверталася стомленою пізно ввечері. Хлопчика виховували книги, яких він читав дуже багато. Довгий час його кумиром був Павка Корчагін, потім захоплювався героями Джека Лондона, згодом улюбленцем став д'Артаньян.

Коли розпочалася війна, 14-річний юнак попросився на фронт. Звісно, не взяли. У жовтні 1941-го німці були вже під Ростовом... Сім'ю евакуювали до Вірменії в маленьке село Цахкадзорі.

У 1944 р. Федорова прийняли в Єреванську артилерійську спецшколу, згодом він перевівся в 11 спецшколу ВВС у Ростові. Декілька разів Святослав літав на учбовому літаку, але бути льотчиком йому не судилося… У березні 1945-го трапився нещасний випадок, який змінив його життя. Святослав збирався на святковий вечір в училище. Поспішаючи, побіг за трамваєм, стрибнув на ходу, але зірвався і впав під колеса. Далі лікарня, ампутація ступні і третини гомілки. Через інвалідність довелося повернутись у звичайну школу.

Отримавши атестат зрілості, хлопець вступив у Ростовський медичний інститут, де захопився плаванням. У воді Святослав майже не відчував своєї інвалідності і плавав з усіма на рівних. Участь і перемоги у змаганнях допомогли розвинути силу волі та впевненість у собі.

Навчався Федоров без особливих злетів, але і без падінь. Його приваблювала техніка. В якості майбутньої професії він подумував про рентгенологію чи хірургію. Коли ж почав проходити курс офтальмології, то одразу зрозумів – це саме те, що йому потрібно. На шостому курсі Славу стали брати на операції як асистента. Свою першу операцію Федоров провів 8 березня 1951 р., а у 1952 р. закінчив інститут. Після інтернатури отримав направлення у Тюмень. Але розподіл прийшовся не до душі і він з однокурсником вирішив їхати до Москви, у Міністерство, за перерозподілом. Після співбесіди товариша направили у Красноярський край, а Славу – в Ростовську область у станицю Вешенську. Саме тут, у маленькій районній лікарні, він розпочав свою практичну діяльність. Аби оперувати, йому довелось кілька місяців добувати необхідне обладнання й хірургічні інструменти, та все частіше приходило розуміння того, що тут залишатися не можна. Високого професійного рівня, до якого прагнув Федоров, тут не досягти. Далі була робота у маленькому містечку Лисьва (за 100 км від Пермі), де Святослав Миколайович став начальником станції «швидкої допомоги». У його розпорядженні була одна машина і двоє коней, а в офтальмологічному відділенні на 25 ліжок були необхідні інструменти.

Після смерті Сталіна батька Святослава нарешті реабілітували і Федорова прийняли в ординатуру Ростовського медичного інституту, яку він закінчив у 1957 р., спеціалізуючись на розробці нових методів лікування ока. Молодий вчений деякий час продовжував працювати ординатором у Ростовській обласній лікарні, а згодом виграв конкурс, вирушив у філіал НДІ очних хвороб ім. Гельмгольца у Чебоксарах і прийняв у своє розпорядження очне відділення. Федоров горів ідеєю заміни помутнілого кришталика ока. На той час такі одиничні операції робились тільки в Англії та Голландії. Чиновницьке невизнання не зупинило напористого вченого.

Федоров познайомився з Семеном Яковичем Мільманом, чебоксарським слюсарем-лекальником вищого розряду, і той взявся виготовити йому лінзу. Робив він її за кресленнями лікаря. Ці лінзи Святослав Миколайович вживляв спочатку в очі кролям. Лінзи здебільшого приживлялись, але траплялись і невдачі. Було навіть і таке: через важкі ускладнення він на деякий час кинув оперувати. У вересні 1960 р. Федоров зробив першу в СРСР імплантацію кришталика дванадцятирічній дівчинці Оленці Петровій (на умовляння її батьків) простим радянським бритвеним лезом «Супутник». Оперував він з допомогою звичайного мікроскопу, поставивши його на тумбочку і закріпивши товстими книгами. Операція пройшла успішно. Згодом було зроблено ще декілька вдалих операцій. Місцеве начальство було у захваті, однак зі столиці прийшло розпорядження припинити «експерименти на людях».

Федорову довелося писати заяву на звільнення. Згодом він переїхав у Архангельськ. Поряд був Ленінград з гарною технологічною базою. З допомогою ленінградських майстрів він удосконалив свій винахід, зробив кращий у світі штучний кришталик ока із зрачковим кріпленням. Лінзи робили самі, нагріваючи пластмасу на електроплитці, а під час операції використовували нитки з жіночих капронових панчіх. До 1967 р. було зроблено триста таких операцій. Незважаючи на міжнародне визнання, у Союзі колеги його метод не визнавали.

Федорову потрібно було переїжджати в інше місто з розвиненою промисловою базою. І це виявилося не просто. Зрештою при підтримці міністра охорони здоров'я йому таки вдалося перевестися у Москву, де він очолив невеличку лабораторію імплантації штучного кришталика при 3-му Московському медичному інституті. Святославу Миколайовичу вдалося по-новому підійти до хірургічного лікування очей. Одна смілива ідея народжувала десятки інших. У 1973 р. Федоров зайнявся імплантацією штучної рогівки, тоді ж вперше у світі розробив і провів операції з лікування глаукоми на ранніх стадіях, розробивши унікальний метод глибокої склєректомії, який став використовуватись у всьому світі. У тому ж році лабораторія виділилась зі складу інституту, стала називатися Московською науково-дослідною лабораторією експериментальної і клінічної хірургії ока Мінздоров'я РРФСР і тут почали проводити операції з корекції короткозорості за методикою Федорова.

У 1979 р. на базі лабораторії нарешті був створений Інститут Мікрохірургії ока. Святослав Миколайович став його директором. А у 1986 р. інститут був перетворений у Міжгалузевий науково-технічний комплекс (МНТК). Саме з цього часу почалась стрімка кар'єра Федорова як підприємця. За короткий час він зумів створити один з провідних центрів світової хірургічної науки з 11 філіями в Російській Федерації та 6 за кордоном – в Італії, Польщі, Німеччині, Іспанії, Ємені та Об'єднаних Арабських Еміратах. Домогтися усього цього Федоров зміг у найскладніших і дуже специфічних умовах панування командно-адміністративної системи. У роки перебудови йому пощастило. Він зустрів розуміння з боку М. Горбачова і тодішнього прем'єра Н. Рижкова. Права, отримані МНТК, на той час були безпрецедентні: підприємство мало валютний рахунок, обслуговувало зарубіжних пацієнтів, могло самостійно встановлювати чисельність співробітників та їх зарплату, вести господарську діяльність поза медициною.

Один із колег вивів формулу успіху Святослава Федорова: залізна воля, уміння цінувати час, спрямованість на кінцевий результат, авантюризм, а всі разом сходились на тому, що він мав феноменальну творчу та організаційну активність.

6 червня 2000 р. академік Федоров повертався з тамбовського філіалу на службовому гелікоптері. Там відбулися збої у керуванні – і Святослав Миколайович загинув. Важко змиритися з непоправною втратою. Але продовжує жити справа Федорова і світла пам'ять про велику людину, яка сповна віддала себе служінню людям та медицині. У масиві індивідуальної забудови «Сонячний» нашого обласного центру є вулиця, яка названа на честь славетного земляка.

29.05.2012

Використані джерела:

1. Єсюнін С. М. Вулиці Хмельницького : істор.-довід. вид. / Сергій Єсюнін. – Тернопіль, 2005. – 154 с.
    
2. 500 знаменитых людей планеты / В. М. Скляренко, Е. К. Васильева, Т. В. Иовлева и др. ; худож.-оформ. Л. Д. Киркач-Осипова. – Х. : Фолио, 2006. – 991 с.
    
3. Шойфет М. С. Сто великих врачей / М. С. Шойфет. – М. : Вече, 2008. – 528 с. – (100 великих)
    
4. Яхницька С. І. Наукові шляхи академіка Святослава Федорова / С. І. Яхницька // Видатні постаті міста Хмельницького : матеріали ІІ наук.-практ. конф. «Місто Хмельницький в контексті історії України» / ред. кол. Мельник С. І. (голова), Баженов Л. В. (співголова) та ін. – Хмельницький, 2007. – С.220-224.

© Хмельницька міська центральна бібліотека
Сектор автоматизації бібліотечних процесів

Підготувала: Галина Єсюніна