Народився письменник Еріх Пауль Ремарк 22 червня 1898 року в провінційному містечку Оснабрюк, на північному заході Німеччини (земля Нижня Саксонія), в багатодітній сім'ї палітурника, власника невеличкої книгарні Петера Франсуа Ремарка і Анни Марії Шталькнехт. Проте в 1918 році, після смерті матері, вшановуючи її пам'ять, змінив своє ім'я на Еріх Марія Ремарк.

У домі Ремарків завжди було багато книжок і вже в ранньому віці хлопець захопився літературою. Крім того, зі шкільних років займався музикою й малюванням та мріяв пов'язати своє життя з мистецтвом або стати письменником. Проте батько наполягав на тому, щоб син став учителем.

У 1915 році юнак вступив до католицької вчительської семінарії, але закінчити її не зміг: у 1916 році, під час Першої світової війни, пішов добровольцем до війська. 31 липня 1917 року Еріха було тяжко поранено. Юнак перебував у шпиталях аж до кінця жовтня 1918 року.

У червні 1919 року Е. М. Ремарк отримав диплом про закінчення вчительської семінарії. Проте, змінивши багато різних професій, зупинив свій життєвий вибір на журналістиці, де здобув цінний і такий необхідний письменникові досвід.

Еріх Марія Ремарк описував у книгах події власного життя – досвід війни у вісімнадцятилітньому віці, повернення і травми нового пристосування до мирного життя, приреченість на «інакшість» протягом усього подальшого існування.

---

У творах Е. М. Ремарк не завжди мав рацію, проте завжди був чесний і писав добрі, правдиві книги, що доходили до серця людини. Він не писав для вибраних, він старався писати для всіх, і багато хто його розумів. Тому, що писав він не лише дохідливо, а й сильно, талановито.

Усе це й забезпечило Ремаркові його місце в мистецтві наших днів.

«На Західному фронті без змін» – перший твір Ремарка, що став його найбільшим успіхом, несподіваним, небаченим, небувалим, успіхом, якого він ніколи вже не досягав, до якого навіть ніколи вже не наближався.

Колишній гімназист, колишній солдат, невдалий шкільний учитель, який торгував надгробками, випробовував автомашини і тільки недавно почав робити скромну кар'єру в журналістиці, одного дня, після видання своєї книги, прокинувся відомим і досить заможним, майже багатим.

Протягом першого року після виходу в світ тираж роману в Німеччині сягнув понад мільйон двісті тисяч примірників, переклади в інших країнах світу довели це число до п'яти мільйонів. Якби наприкінці 20-х років ХХ століття поняття «бестселер» уже ввійшло в ужиток, «На Західному фронті без змін», поза сумнівом, назвали б «бестселером».

Незважаючи на шалений успіх роману, в автора виявилося багато противників як серед пронацистських кіл, так і серед демократичних. У 1931 році письменника номінували за цей твір на Нобелівську премію, але через спротив з боку різних політичних сил Німеччини нагороди Ремарк не отримав.

Еріх Марія Ремарк писав про війну. І не випадково через десятиріччя після її закінчення.

Насамперед, Перша світова війна була дійсно першою і вдарила на погляд мільйонів її учасників, наче грім з ясного неба. Поряд з особливостями історичними, політичними не останню роль відігравали й особливості суто воєнні.

Війна 1914-1918 років була переважно позиційною. Армії не вели широких наступальних операцій, не маневрували; вони роками не залишали розгрузлих глинистих окопів. Захоплення гектара занедбаного кукурудзяного поля видавалося за велику перемогу. Заради того, щоб відстояти п'ять-шість напівзруйнованих халуп у Фландрії, не шкодували покласти цілу дивізію. Мізерність стратегічних завдань здатна була позбавити віри навіть ура-патріотів: їх розчаровувала наймонотонніша, найнудніша в світі м'ясорубка. В очах сучасників її доконала кричуща, по-своєму мало не трагічна відсутність романтики. 

Усе це разом узяте й породило те специфічне явище, яке почали іменувати літературою «втраченого покоління». Еріх Марія Ремарк став одним із письменників цього напрямку.

Відомо, що термін «втрачене покоління» ввійшов у широкий вжиток майже випадково, з легкої руки Хемінгуея. Письменників, які до цього покоління належали, насамперед цікавила не війна як така, не її характер, не її причина, а що вона зробила з людиною. Біль і душевне сум'яття цих людей передавали у своїх творах письменники, які на власні очі бачили пекло війни.

Твори Ремарка про війну – це сповіді, подані у формі репортажів, і репортажі, що є, власне, сповідями, своєрідні химерні сплави того й того. Оповідь у таких творах ведеться найчастіше від першої особи, від особи героя, який, проте, страшенно схожий на самого автора, переймає в нього риси характеру  і багато фактів біографії.

За часів, коли Німеччиною правив Гітлер, Е. М. Ремарк опинився у вигнанні, прийнявши це рішення цілком свідомо і добровільно. Він жив із 1931 року в Швейцарії, у власному будинку над озером Лаго Марджоре. 

У нацистській Німеччині Еріха Марію Ремарка звинуватили у пацифізмі. Офіційний орган нацистської партії надрукував «Книжковий індекс» з переліком книжок, неприйнятних для режиму. У тому переліку був і Ремарк. Після того як у 1933 році відбувся нацистський переворот, почалося публічне спалення книг Еріха Марії Ремарка.

У 1938 році письменника було позбавлено громадянства Німеччини.

У 1937 році, перебуваючи на кінофестивалі у Венеції, Еріх Марія Ремарк познайомився з німецькою кінозіркою Марлен Дітріх. 

У долі письменника ця харизматична жінка відіграла особливу роль, а їхній роман став легендою Голлівуду, куди вони разом виїхали в 1939 році.

Життєві шляхи митців розійшлися, але впродовж багатьох років емоційний та вразливий Ремарк зберігав почуття до Марлен та страждав через розрив їхніх стосунків. До кінця його життя вони продовжували листуватися.

У Сполучених Штатах письменник був не як утікач, швидше, як гість. Він мав популярність в американського читача ширшу, ніж дехто із значніших постатей тодішньої німецької літератури. Його видавали, з ним укладали контракти в Голлівуді, і матеріально він був забезпечений.

У 1947 році митець отримав громадянство США. Проте Америка, яка на довгі роки прихистила письменника, так і не стала для нього рідною.

У 1954 році Еріх Марія Ремарк повернувся до Європи. Щоправда, не на батьківщину, а в Швейцарію, де й жив аж до смерті – до 25 вересня 1970 року.

Наприкінці 1940-х років у Ремарка виникли проблеми зі здоров'ям. Він захворів на синдром Меньєра, який посилювався депресією. У 1960-х роках здоров'я у письменника погіршилось. Його переслідували депресії, а в жовтні 1963 року стався тяжкий інсульт. Параліч рук, парез обличчя, мозкові порушення зробили його інвалідом. Завдяки старанням лікарів наслідки інсульту вдалося пом'якшити.

Упродовж усього свого життя письменник залишався вірним обраній темі – боротьбі людини із зовнішніми обставинами.

	Ремарк Е. М. На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші : романи / [пер. з нім. К. Гловацької та ін. ; худож. О. Семякін]. – Харків : Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 912 с. : іл. "На Західному фронті без змін" Це розповідь про життя німецьких солдатів під час Першої світової війни, про їх нехитре буття, про те, як вони пристосовувалися до жорстоких умов, зберігаючи при цьому людські якості. Вони під дією патріотичної пропаганди йдуть на війну, не знаючи про те, що попереду їх чекає не слава героїв, а інвалідність і смерть... Кожен день війни забирає життя чиїхось батьків, синів, а газети тим часом безпристрасно повідомляють: «На Західному фронті без змін...». Ця книга – не звинувачення і не сповідь. Це розповідь про те покоління, яке згубила війна, про тих, хто став її жертвою, навіть якщо зумів врятуватися від снарядів і вберегтися від кулі. (1929 рік)
	Ремарк Е. М. Три товариші : роман / Е. М. Ремарк. – Харків : Фоліо, 2007. – 430 с. "Три товариші" Роман, який часто вважають найзворушливішим і найсентиментальнішим текстом Еріха Марії Ремарка. Це, звичайно ж, історія кохання, яке може врятувати від самотності, але беззахисне у жорстокому світі. Позаду залишилася перша світова війна. У розбитій, приниженій Німеччині панує зневіра. Молоді люди, яким пощастило повернутися з фронту живими, не можуть позбутися страшних спогадів та знайти собі місце в мінливому світі. Саме їх згодом назвуть "втраченим поколінням". Ця книжка цілком варта очолювати  списки кращих творів  останнього століття, і залишатися актуальною в усі часи. У цьому романі присутнє те, що для багатьох людей так і залишається чимось невловимим,  у що складно повірити – справжня дружба і справжня любов. (1936 рік)
	Ремарк Е. М. Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні : романи / Е. М. Ремарк ; [пер. з нім.: Є. Поповича, М. Дятленка, А. Плюто ; худож. О. Семякін]. – Харків : Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 912 с. : іл. "Тріумфальна арка" Прониклива історія кохання всьому наперекір, кохання, що приносить біль, але дарує нескінченну радість. Місце дії розгортається в  Парижі,  напередодні Другої світової війни. Герой роману – біженець з Німеччини, без документів, що ховається і від французів, і від нацистів. Він хірург, який рятує людські життя. Митарства та злидні емігрантської долі лягають на плечі чоловіка. Одного разу він зустрічає Джоан Маду, актрису з Італії. Вона так само, як і Равік, самотня й загублена в цьому холодному світі. Лиха година поєднує їхні душі, а кохання, яке спалахує між ними, стає гірким від сліз… (1945 рік)
	Ремарк Е. М. Час жити і час помирати. Люби ближнього твого. Тіні в раю : пер. з нім. / Е. М. Ремарк. – Харків : Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 960 с. – Дод. тит. нім. "Час жити і час помирати" 1944 рік. Війна добігає кінця. Рядовий Ернст Гребер повертається зі Східного фронту додому у відпустку. Але рідне місто зруйноване бомбардуванням. Розшукуючи батьків, Ернст зустрічає Елізабет… У них обмаль часу. Але ці кілька днів, що вони провели разом, здатні вмістити в себе все життя. Все їхнє коротке життя і велике кохання, у якого немає майбутнього… Коли весь світ руйнується, коли хтось за тебе вирішує, що тепер – час помирати, так хочеться – жити... (1954 рік)
	Ремарк Е. М. Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні : романи / Е. М. Ремарк ; [пер. з нім.: Є. Поповича, М. Дятленка, А. Плюто ; худож. О. Семякін]. – Харків : Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 912 с. : іл. "Чорний обеліск" Справжній філософський роман. Їх називали «втраченим поколінням». Вони дійсно втратили все – або майже все? Головний герой, учасник першої світової війни. Він продає надгробки і живе під час гіперінфляції. Він іноді грає на органі в психлікарні. Там він знайомиться із хворою дівчиною з якою іноді розмовляє. Згодом він закохується в неї. Герой роману розмовляючи з Ізабеллою, бачить що психічно хворі бачать світ інакше, краще, в іншому розумінні. І нашому герою не дає спокою питання, про душу, хвороби і світ загалом. Він запитує усіх зустрічних людей, в чому їх сенс життя ? Тільки в кінці роману він дає свою відповідь. (1956 рік)
	Ремарк Е. М. Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя : романи / Е. М. Ремарк ; [пер. з нім.: Ю. Винничук, Ю. Микитюк, Х. Николин]. – Харків : Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 736 с. : іл. – Дод. тит. арк. нім. – Пер. изд. : Der Himmel Kennt Keine Günstlinge ; Die Ttaumbude ; Der Funke Leben / Erich Maria Remarque. – Kõln, 1998.  "Життя у позику" Життя в борг. Це – любов на межі приреченості, це життя, яке герої відвойовують у смерті. Коли втрачати вже нічого, коли один стоїть на краю загибелі, так і не дізнавшись, що таке життя,  а іншому це життя стало нестерпним. Майбутнього – немає. Смерть – не слово, а реальність. Після прочитання починаєш ще більше цінувати своє життя і те що маєш, адже вже завтра цього може і не бути тому, що не буде тебе самого. (1961 рік)
	Ремарк Е. М. Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні : романи / Е. М. Ремарк ; [пер. з нім.: Є. Поповича, М. Дятленка, А. Плюто ; худож. О. Семякін]. – Харків : Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 912 с. : іл. "Ніч у Лісабоні" Ніч, коли людина, яка втратила все, відчайдушно сповідається перед випадковим зустрічним - і за дешевим вином тягнеться і тягнеться розповідь про любов, війну, про дивну вірності і страшною відвазі… (1962 рік)
	Ремарк Е. М. Час жити і час помирати. Люби ближнього твого. Тіні в раю : пер. з нім. / Е. М. Ремарк. – Харків : Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 960 с. – Дод. тит. нім.  "Тіні в раю" Вони увійшли в американський рай, як тіні. Люди, обпалені вогнем Другої світової війни. Втікачі з усіх кінців Європи, втратили минуле. Багатьом біженцям Америка здавалася землею обітованою, де немає ні війни, ні злиднів. Але де взяти сили, щоб почати життя наново? Вигнанцям, спустошеним тугою за власним минулим, ніде немає місця… І тільки свята надія коли-небудь повернутися додому... (1971 рік)

Виставку підготували:

Валентина Свириденко,
завідуюча відділом обслуговування,
Галина Єсюніна,
завідуюча відділом ІТ та ЕР
центральної бібліотеки