Ігор ГРИНЧУК народився 28 лютого 1978 року у селі Кременчуки Красилівського району Хмельницької області.

Мав освіту будівельника, довгий час працював на маршрутці у Хмельницькому. Потім був підприємцем і працював на маніпуляторі.

Після повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, Ігор пішов добровольцем в 3-тю окрему штурмову бригаду «АЗОВ». Позивний «Слай».

На початку був водієм-механіком броньованої техніки, згодом — снайпером. Потім став старшим розвідником-снайпером у бригадній розвідці. Бойові завдання виконував на Запоріжжі, Донеччині, Харківщині. 

Ігор ГРИНЧУК міг і не служити: він багатодітний батько — мав трьох доньок. Згідно із чинним законодавством мав право на відстрочку. Однак вирішив піти добровольцем. Після отриманого поранення військовослужбовця його могли демобілізувати, але й тут він вирішив продовжити службу. 

15 серпня 2024 року Ігор ГРИНЧУК загинув. Йому було 46 років.

13 вересня із захисником попрощалися у Хмельницькому.

Батько загиблого розповів, його син загинув майже місяць тому, 15 серпня, в Торецьку, та його тіло не могли знайти дотепер. 

Військовий побратим Ігоря з позивним «Дуб» розповів: познайомився з Ігорем під час відбору рекрутерів до 3-ої ОШБр штурмової бригади. Каже: «Слай» дуже відрізнявся від інших кандидатів. У нього була хороша фізична підготовка, мав необхідні знання, витривалість, мотивацію. Неодноразово вони разом виконували бойові завдання. Потім Ігоря перевели у бригадну розвідку, де він був снайпером — як і мріяв. 

«Ми разом з ним воювали під Бахмутом, під Андріївкою, в складі бригадної розвідки воював на Харківському напрямку. Брав участь у штурмах. І на одному з таких штурмів отримав поранення від артобстрілу. При цьому маючи трохи деталей тієї спецоперації я розумію, що він своїм тілом прикрив під час обстрілу свого побратима, який залишився живим. «Слай» був найкращою людиною».  

«Він в сім'ї був середньою дитиною, мав ще меншого брата та старшу сестру. З дитинства він відрізнявся тим, що завжди хотів всюди заглянути, не міг всидіти на місті. Не боявся ризикувати, висоти теж не боявся, — розповів Володимир ГРИНЧУК, батько загиблого воїна. — Він заспокоював мене, казав, що він там вже старший, що є молодші, яких він тренує. Коли я розговорився з його товаришами, то дізнався, що він з перших днів був в окопах. Він просто мене заспокоював».

У нього залишилися батьки, дружина, троє малолітніх доньок, сестра і брат.

Поховали захисника на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове.