Олександр ПАСІЧНИК народився 19 березня 1982 року в селищі міського типу Чорний Острів Хмельницького району Хмельницької області.

Закінчив загальноосвітню школу селища Чорний Острів. У 2000-2001 роках проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Показний і дужий Олександр ПАСІЧНИК служив у 2-й роті охорони 101-ї окремої бригади охорони Генерального Штабу.

Після армії служив у спеціальному підрозділі Міністерства внутрішніх справ України «Беркут».

Останні пару років працював, залишивши службу в правоохоронних органах. Але з початку АТО не знаходив собі місця.

У 2014 року добровольцем став до лав Збройних Сил України. Служив санітарним інструктором 8-го окремого полку спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України, що дислокується у Хмельницькому.

З літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Учасник боїв за місто Іловайськ Донецької області.

25 серпня 2014 року сержант Олександр ПАСІЧНИК загинув. Він поїхав на завдання замість молодого десантника, який учинив істерику — боявся іти на завдання. «Я піду», — поклав край істериці Олександр ПАСІЧНИК. У складі групи на бронетранспортері він виконував бойове завдання з прикриття розвідувальної групи у районі висоти Савур-Могила (Шахтарський район Донецької області). Бойова машина прикриття потрапила під артилерійський обстріл російських бойовиків. Йому було 32 роки.

31 серпня 2014 року із Олександром ПАСІЧНИКОМ попрощалися у Чорному Острові.

«Нам розказали, що та група прикривала нашу розвідку і снайперів. Так вони тоді й залишилися непоміченими для бойовиків. А групу накрило ворожим «Градом», — розповів батько бійця Валерій Пасічник. — На БТРі було їх двоє, і коли по них вдарили, БТР швидко виходив з-під вогню. І той, другий, коли падав, то зачепився чи жилетом, чи бушлатом за щось, і бойова машина його виволокла. Побитого, але живого. А Сашу як змело, так і горів на землі...»

Труни убитого на українському Донбасі українського патріота не відкривали. Ніч перед похованням боєць провів на подвір'ї рідного дому — запаху від розкладання тіла не стримувала ні щільна дерев'яна домовина, ні плівка, якою її обмотано.

Представник військової частини, який супроводжував тіло Олександра ПАСІЧНИКА, показав файли з цифрового фотоапарата — обличчя впізнаване, тіло ж обгоріле. Та мати Антоніна Володимирівна так і не зважилась їх подивитися. «Хай я пам'ятатиму його таким, яким він поїхав з дому», — сказала жінка, яка виплакала всі сльози ще поки її сина везли через пів-України.

«Він рвався туди. Поновився на службі, щоб його відправили в зону боїв, — згадує дід героя Володимир Волинський. — Я бачив у його очах приреченість… Він відчував, що вже не повернеться, але така його була доля. Казав перед від'їздом: «Хай діти знають, що батько їх був героєм»».

У Олександра залишились дружина, донька, син та батьки.

Похований на кладовищі селища міського типу Чорний Острів.

Указом Президента України №311/2015 від 4 червня 2015 року «Про відзначення державними нагородами України» «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» ПАСІЧНИК Олександр Валерійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Рішенням 7-ї сесії Чорноострівської селищної ради від 29 квітня 2016 року вулицю Першотравневу, на якій народився Олександр ПАСІЧНИК, перейменовано на його честь.

На фасаді Чорноострівського ліцею відкрито меморіальну дошку Олександру ПАСІЧНИКУ.

Рішенням 32 сесії 8 скликання від 6 серпня 2024 року присвоєно звання «Почесний громадянин Чорноострівської територіальної громади».