Микола ТАРАС народився 27 березня 1982 року у Хмельницькому.

Навчався у Хмельницькій ЗОШ №5 (нині НВК №6), яку закінчив у 1999 році. Вступив на факультет радіотехніки тодішнього Хмельницького технологічного університету «Поділля» (нині ХНУ), після закінчення якого у 2004 році здобув фах радіоінженера, отримавши диплом з відзнакою. Однак за фахом молодому спеціалісту вдалося попрацювати лише рік — далася взнаки тогочасна економічна нестабільність.

Примітний і доленосний рядок у біографії Миколи ТАРАСА — хмельницьке приватне підприємство «САНТЕЙ» — завод з виготовлення автомобільних причепів власної торгової марки. Тут Микола ТАРАС пропрацював тривалий час, обіймаючи посаду заступника начальника з постачання. 

Микола ТАРАС був дуже талановитим чоловіком. Блискучий математик, захоплювався історичною реконструкцією одягу та лицарських обладунків. Військово-історичні фестивалі в Україні, що проводились у західноукраїнських фортецях і замках — від Меджибожа і Кам'янця-Подільського до Збаража та Луцька, — надихали Миколу ТАРАСА на створення історичних реплік середньовічних костюмів, аби стати по інший від глядача бік дійства — взяти в ньому участь і таким чином бути ближче до історії, з головою занурюючись у різні епохи.

Пристрасть Миколи на все життя до історичної реконструкції мала витоки ще з дитинства. Захоплення сина підтримала мама Наталія Миколаївна, допомагаючи з пошиттям костюмів, створенням шкіряних сумок і кисетів, пасків і ременів. Микола ТАРАС знайшов однодумців і став співзасновником клубу історичного моделювання і реконструкції «Сort Fortis», паралельно займався історичною реконструкцією й нематеріальної культури — відтворенням середньовічного танцю, дослідженням і популяризацією середньовічних ігор, які, хто зна, можливо, були колись знайомі і плоскирівчанам. 

Військові звичаї і чини, світські побут і манери, селянські обряди й забобони —багато що, крім блиску залізних обладунків і мечів, приваблювало допитливу увагу реконструктора. А скільки ще нереалізованих проєктів могло би втілитись у реальність, якби не війна...

На початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, Микола ТАРАС добровольцем став до лав ЗСУ. Служив у 86-му окремому батальйоні територіальної оборони у складі 106-ї окремої бригади ТрО. Стрілець 3-ї роти 3-го взводу, солдат.

11 травня 2022 року Микола ТАРАС загинув від ворожої кулі під час виконання бойового завдання. Він понад два роки вважався зниклим безвісти, відтоді як з ним було втрачено зв'язок. Останки захисника, ідентифіковані за ДНК-експертизою, були знайдені завдяки зусиллям гуманітарної місії «На щиті» у так званому «Шервудському» лісі, що поблизу села Богородичне Святогірської міської громади Краматорського району Донецької області, який став відомим через запеклі бої у 2022 році.

16 вересня 2024 року із Миколою ТАРАСОМ попрощалися у Хмельницькому.

«Це була дуже хороша дитина — блискучий математик. Він був чуйним, добрим та дуже відповідальним. Дуже запам'ятався усім вчителям, бо такі діти — це рідкість. В нього було велике майбутнє. Він так знав математику, що я не знаю, хто ще її б так знав, — розповіла Лариса ПЕТРОВСЬКА, вчителька Миколи ТАРАСА. — Він своїми неординарними способами розв'язував будь-які математичні задачі».

«Був реконструктором одягу та лицарських обладунків. Обслуговував рицарські турніри в Меджибожі та Кам'янці-Подільському. В нього були руки золоті — усе робив за кресленнями, автентично і за старовинними гравюрами», — розповів Олег ЧУМАЧЕНКО, товариш Миколи.

Керівник підприємства, де працював Микола, Анатолій ПЕТРОВ розповів: «Було таке повідомлення, росіяни показали його фото, де він лежав на землі, він носив окуляри. І вони писали, мовляв, Україну нема кому захищати, що вже «очкарики» вийшли в бій проти них. Тоді вже було зрозуміло, що якщо довго нема ніякої звістки про нього, то вже шансів на те, що він живий — вже було мало».

У Миколи ТАРАСА залишилися дружина, син і мати.

Поховали захисника на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове.