Жива
Душа поетова святая,
Жива в святих своїх речах,
І ми, читая, оживаєм
І чуєм Бога в небесах. Тарас Шевченко
Злоначинающих спини... А доброзиждущим рукам І покажи, і поможи, Святую силу ниспошли А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли "Злоначинаючих спини...", 1860 р.
9 березня – день народження Тараса Шевченка. Цього тижня традиційні «шевченківські дні» проходять по всій Україні. 9 березня 2021 року в Міністерстві закордонних справ України повідомили, що видатний український поет, художник, класик української літератури Тараса Шевченко є офіційно «світовим рекордсменом» за кількістю встановлених йому пам'ятників.
«У день народження великого Кобзаря Міністерство закордонних справ підготувало йому особливий подарунок, офіційно зареєструвавши світовий рекорд за кількістю встановлених пам'ятників видатному митцю в Україні та за кордоном. МЗС протягом року ретельно збирало інформацію про кількість пам'ятників разом із державними обласними адміністраціями, посольствами України та українськими громадами за кордоном. Завдяки цій роботі «Книга рекордів України» зафіксувала, що у світі встановлено 1167 пам'ятників Тарасу Шевченку. З них 99 – у 44 іноземних країнах і 1068 – в Україні», – йдеться в повідомленні.
«Ми хотіли зробити Тараса Григоровича Шевченка світовим рекордсменом і підкреслити, що Україна – там, де ми живемо, розмовляємо нашою мовою, пам'ятаємо нашу історію і сповідуємо наші цінності. Україна там, де Шевченко. У наших серцях, у пам'ятниках, як символ боротьби за волю, права та свободи», – наголосив міністр закордонних справ України Кулеба Дмитро Іванович на церемонії вручення світового рекорду.
Вручили нагороду Генеральний директор Національного проєкту «Книга рекордів України» Ганна Крисюк та президент CEO Club Ukraine Сергій Гайдайчук.
10.03.2021 р.
До Шевченківських днів книжечку із цікавими фактами та QR-кодами (біографія, вірші, пісні на вірші Т. Шевченка, мультфільм, пісня Н. Май про Кобзаря) запропонували у Facebook-групі "КАЛЕЙДОСКОП ЦІКАВИНОК"
У 2014 році Україна та світова спільнота широко відзначали 200-річчя від дня народження видатного українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка.
2014 рік постановою ЮНЕСКО був проголошений роком Тараса Шевченка.
До цієї визначної дати було приурочено створення науково-освітнього вебпорталу «Тарас Шевченко». Ініціатором створення порталу виступила Мала академія наук України. Надалі до роботи було залучено Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Національний музей Тараса Шевченка, Інститут телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України, Інститут кібернетики ім. В. М. Глушкова НАН України, Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут” та інші організації.
Фонд Миколи Томенка «Рідна країна», Медіагрупа StarLightMedia і компанія Signal Red (FILM.UA Group) створили унікальний соціально-просвітницький проєкт до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
У ньому ведучі телеканалів, відомі українці та лавреати Шевченківської премії декламують вірші поетаhttp://ridna.ua
Кохання в житті Тараса Шевченка. Їх було вісім – знакових жіночих постатей у бентежному і сповненому драматизму житті Тараса (Оксана Коваленко, Амалія Клоберг, Варвара Репніна, Ганна Закревська, Феодосія Кошиця, Ганна Ускова, Катя Піунова, Марія Максимович).
І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній не забудьте…
Коли я писав мої вірші, я, як міг, шукав "Кобзаря", цю пісню пісень Шевченка,
і не міг знайти. Я ладен був віддати що завгодно і скільки завгодно. І ось тепер я бачу,
що не прогадав би, якби заплатив найвищу ціну бодай за одну його "Катерину".
Шолом-Алейхем
Є в історії світової культури особистості, чия велич визначається не тільки їхньою літературною спадщиною, а й всією сукупністю творчої та суспільної діяльності, самою символічністю їхнього буття. Таким був Тарас Григорович Шевченко – велика і невмируща слава українського народу.
Т. Г. Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 р. у с. Моринці Звенигородського повіту на Київщині (нині Звенигородський район Черкаської області) в родині кріпака. Кріпацька родина Шевченків належала великому поміщикові Павлу Енгельгарду, колишньому Смоленському генерал-губернатору. В 11 років Тарас залишився круглим сиротою, але, відчуваючи великий потяг і любов до живопису, мріяв стати художником і уперто прагнув здійснення своєї мрії.
У 1827-1829 рр. Тарас пас громадську худобу, батракував у попа і зрештою потрапив на панський двір – спочатку на кухню, а потім у "козачки" до самого Павла Енгельгарда у с. Вільшана. У 1829 р. він разом з П. Енгельгардом переїхав до Вільно, де став свідком Польського повстання 1830-1831 рр., а на початку 1831 р. переїхав до Петербурга, де пан віддав його у чотирирічне навчання до художника В. Ширяєва.
У вільний час, замальовуючи скульптури в петербурзьких імператорських парках, Т. Шевченко випадково зустрівся з художником І. Сошенком, який став опікуном талановитиму землякові і познайомив його з відомими членами української громади у Петербурзі – Є. Гребінкою, В. Григоровичем, російськими художниками К. Брюлловим, О. Венеціановим, поетом В. Жуковським. Художній талант юнака привернув їхню увагу, і за допомогою К. Брюллова, В. Жуковського та інших митців Т. Шевченка у 1838 р. викупили із кріпацтва в Павла Енгельгарда.
У Петербурзі близько 1836-1837 рр. Т. Шевченко почав писати вірші. У травні 1840 р. вийшла у світ перша збірка "Кобзар", а наприкінці 1841 р. – поема "Гайдамаки". Вони принесли йому славу поета з непересічним талантом.
Протягом 1838-1845 рр. Т. Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв (у К. Брюллова), яку закінчив зі званням "некласного вільного художника". За успіхи у навчанні одержав три срібні медалі, однак відсутність золотої медалі завадила йому одержати державну стипендію для продовження навчання в Італії й у 1845 р. він прибув до Києва. Цього року його запросили на тимчасову посаду члена Київської археографічної комісії, створеної генерал-губернатором, метою діяльності якої було збирання і видання історичних документальних матеріалів, виявлення та дослідження архітектурних та археологічних пам'яток. Замальовки стали основою художньої серії "Живописна Україна".
21 вересня 1846 р. Тарас Шевченко отримав розпорядження виїхати в різні місця Київської, Подільської та Волинської губерній для збору відомостей про історичні пам'ятки, народні повір'я і перекази, для малювання древніх знаменитих храмів тощо. На Поділлі поет ще не бував, але знав його багату, насичену подіями, історію.
Картини Тараса Григоровича Шевченка
У повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали" він згадує: "Нужно мне было съездить в Каменец-Подольский. Я и Трохима (слугу) взял с собой, а чтобы занять его чем-нибудь в дороге, я дал ему тетрадку и велел записывать все, что случится во время дороги, начиная с названия станций". Згадані у повісті населені пункти, а також поштовий дорожник 1846 р. допомагають встановити маршрут: Київ – Васильків – Біла Церква – Сквира – Морозівка – Плисків – Липовець – Жорнище – Нижня Кропивниця – Брацлав – Шпиків – Джурилів – Серби – Могилів-Подільський – Яришів – Курилівці – Летіївці (Нова Ушиця) – Сцибори (Соснівка) – Рахновецька – Кам'янець-Подільський.
На початку жовтня Т. Шевченко уже був на місці. Поет підтримував дружні стосунки з інтелігентними колами міста. Він зустрівся з П. Чуйкевичем, учителем Кам'янець-Подільської гімназії, який був на чотири роки молодший за нього. З ним Т. Шевченко познайомився ще у червні 1843 р. П. Чуйкевич записав йому в альбом три народні пісні: "Пливе щука з Кременчука…", "Зійшла зоря із вечора…", "Ой, Кармелюче, по світу ходиш…". "Славним лицарем" називав Т. Шевченко Кармелюка.
Ця подорож, безперечно, залишила відбиток у творчості поета. Найяскравіший прояв знаходимо у поемі "Варнак" та в однойменній повісті, написаних уже на засланні, прототипом героїв яких вважають Кармелюка. З любов'ю в повісті описано природу Поділля, картини побуту подолян та народні традиції.
У Кам'янець-Подільському Т. Шевченко пробув не більше тижня. Вивчаючи пам'ятки минулого, подорожуючи берегами Дністра, об'їздивши, за словами самого поета, "вздовж і впоперек" Поділля та Волинь, Т. Шевченко повернувся у Київ з цілим зошитом записаних від подолян народних українських пісень, альбомом з малюнками краєвидів і пам'яток.
Та незабутня подорож стала для поета відкриттям трохи іншої, невідомої йому України. Т. Шевченко ввібрав у себе все багатство народних пісень та переказів. Кров'ю серця писав він про страждання рідного народу, про муки підневільного життя. Погляди Тараса Григоровича на проблеми національного життя України спричинили його зближення навесні 1846 р. з членами Кирило-Мефодіївського братства. Це стало причиною його арешту в 1847 р. Покарання відбував у Петербурзі, а потім в Оренбурзі.
Після смерті Миколи І група українських і російських інтелігентів за посередництва сестри Олександра ІІ княжни Марії Миколаївни виклопотала дозвіл на проживання Т. Шевченка у Петербурзі. Як тільки у 1858 р. він прибув до Петербурга, одразу ж поринув у місцеве громадське й культурне життя.
Навесні 1859 р. Тарас Григорович, відданий під нагляд поліції, отримав дозвіл виїхати до України. Проте майже одразу його арештували і посадили до Київської фортеці, а після допиту зобов'язали негайно повернутися до Петербурга.
Наприкінці того ж року здоров'я Т. Шевченка різко погіршало. Наслідки дистрофії і, головним чином, ревматизм, набутий у засланні, дедалі більше давалися взнаки. Т. Шевченко з кожним днем слабшав і на новий 1861 р. він уже був прикутий до ліжка. 26 лютого (10 березня) 1861 р. він помер. Поховали Тараса на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Перевезення домовини поета зі Смоленського цвинтаря у Петербурзі в Україну та перепоховання на Чернечій горі біля Канева 22 травня 1861 р. перетворилося на одну з перших масових національних маніфестацій.
Поет прожив лише 47 років і 25 з них провів у кріпосницькому рабстві, 10 років – у тюрмах та на засланні, а решту поневірявся через постійний жандармський нагляд. Але сила впливу кожного періоду його життя надзвичайно велика, її відчувають навіть не досить обізнані з народу, бо Тарас Григорович був не просто свідком, учасником чи літописцем історії, а й її творцем та героєм.
Кушплір Д. Шевченко Тарас Григорович / Д. Кушплір, А. Скоць // Довідник з історії України : в 3-х т. Т. 3 / за ред. І. Підкови та ін. – К., 1999. – С. 611-615.
Сто видатних українців : наук.-попул. вид. – К. : Арій, 2006. – 496 с.
Ми тебе не забули, Тарасе (про перепоховання Т. Шевченка)
10 березня (26 лютого за старим стилем) 1861 р. у Петербурзі о 5-й ранку перестало битися серце вірного сина України, пророка українського народу – Тараса Григоровича Шевченка, якому щойно виповнилося 47 років. Цей день навіки став днем жалоби української нації.
Блискавкою розлетілася звістка про смерть поета по всьому Петербургу, а телеграфні дроти понесли її до великих міст України.
Т. Г. Шевченка було поховано на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Серед багатьох ухвал, що їх прийняла "Громада" в день смерті Шевченка у справі увічнення його пам'яті, була й ухвала про те, щоб тлінні останки поета, згідно з його заповітом, перевезти в Україну.
На Смоленському кладовищі Т. Шевченко пролежав лише два місяці. За цей час щонеділі правили там по ньому панахиду, а могила його вся потопала у квітах.
Після довгих клопотів, 9 травня була проведена ексгумація Шевченка. Викопану труну вклали в другу, масивну, цинкову. Її поставили на спеціально замовлені гарні дорогі дроги. Супроводжувати поетову труну в Україну доручено було молодим членам "Громади" - художнику Григорієві Честахівському та студентові Олександру Лазаревському, майбутньому українському історикові. Обох Шевченко дуже любив, і вони були до нього прив'язані всією душею. З промовою виступив Пантелеймон Куліш.
10 травня останки великого поета залізницею прибули до Москви, де їх внесли до однієї з церков. Зустріч була урочистою. Відправили панахиду.
15 травня опівночі жалобна церемонія прибула до Орла. А вранці 16 травня перед труною Кобзаря відправили панахиду. Через усе місто несли труну, яку супроводжувало багато людей.
17 травня скромна зустріч відбулася ще й у Ніжині.
А 18 травня тлінні останки Т. Г. Шевченка прибули до поштової станції Бровари на лівому березі Дніпра за кілька кілометрів від Києва. Друзі поета О. Лазаревський та Г. Честахівський поїхали до Києва, щоб вирішити питання у справі похорону з ріднею й друзями Т. Шевченка. Місце поховання ще не було визначене.
Існувало кілька прєктів. Називали і Аскольдову могилу, і цвинтар Видубицького монастиря, і урвисту високу гору Щекавицю над самим Дніпром. Але друзі, що вчасно приїхали до Києва, настояли на тому, щоб Тараса Григоровича поховали на Чернечій горі під Каневом – на місці, де мала стояти вимріяна поетом "хата над Дніпром", яку тепер померлому мала замінити "хата-домовина". Дехто вважав, що гідним великого поета місцем вічного спочинку має бути столиця України – Київ. Врешті було ухвалено перевезти Тарасові останки до Канева.
Але Київ мав попрощатися з великим сином України. Спочатку було невідомо, у якій саме з київських церков поставлять його труну, адже ніхто з наляканого київського духовенства не зважувався дати згоду на перенесення труни до церкви без згоди вищої влади. Тоді делегація звернулася до генерал-губернатора князя Васильчикова і попросила дозволу привезти труну до однієї з церков Києва.
Князь згоду дав, але заборонив будь-які промови і відіслав делегацію до митрополита київського Арсенія. Той визначив найближчу до Дніпра невеличку церкву святого Різдва. 19 травня тут зібралося багато людей і Тарасова рідня. Наступного дня після панахиди жалобна процесія вирушила з церкви до Дніпра, де вже чекав пароплав. Київ урочисто прощався з Кобзарем.
До Канева пароплав прибув аж на другий день. 21 травня там, на березі Дніпра, на нього вже чекав великий натовп людей із канівським духовенством на чолі. Процесія далі рушила вгору до Канева, де в міському соборі поставили труну й відправили панахиду.
День нового похорону Т. Шевченка на Чернечій горі було призначено на неділю 22 травня (за старим стилем – 10 травня). У цей день тисячі селян обступили собор. Після урочистої служби в останню путь Тараса Шевченка проводжали тисячі народу. Надвечір виросла могила з простим дубовим хрестом.
У середині 80-х років ХІХ ст. на могилі Тараса замість дубового хреста поставили дуже високий, гарної роботи залізний хрест із бронзовим, позолоченим рельєфом голови поета в профіль. У 1931 р. його замінив незграбний стовп-обеліск. І лише у 1939 р. тут спорудили великий пам'ятник із постаттю Шевченка, вилитого з бронзи.
Тарасова гора (Чернеча гора) – це святе місце національної прощі. Півтора сторіччя дивиться Шевченко звідси на Україну, якій він віддав усі свої думки і почуття.
05.09.2013 р.
Використані джерела:
Ми тебе не забули, Тарасе // Шкільна бібліотека. – 2013. – №7-8. – С. 2-3.
Художник Олег Шупляк.
Дивовижні портрети Тараса Шевченка (оптичні ілюзії)
Майже всі люблять розгадувати головоломки. Чи не тому ми з таким задоволенням розглядаємо картини з оптичними ілюзіями? Цікаві оптичні ілюзії створює український художник з Тернопільщини Олег Шупляк. Його картини з подвійним змістом: з одного боку – це прості пейзажі, а якщо придивитися, то можна побачити портрети Тараса Шевченка, які, завдяки неординарному баченню художника, постають перед нами зовсім з іншого боку. Роботи дуже незвичні і красиві. Художній обман зору і гри розуму – улюблені прийоми, які часто використовує у своєму живописі сучасний український художник О. Шупляк.
Мої думи-діти,
Може, ще раз помолюся.
З дітками заплачу.
Може, ще раз сонце правди
Хоч крізь сон побачу...
10 квітня2013 р.до Хмельницького завітав з робочим візитом голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, народний депутат України Микола Томенко. Микола Володимирович під час зустрічі з керівниками шкіл, вчителями географії та працівниками бібліотек обласного центру в приміщенні школи мистецтв презентував учасникам два вже реалізованих проєкти. Перший з них – «7 природних чудес України», де серед 10 фільмів, створених Миколою Томенком, фільм про справжню окрасу Хмельниччини – Подільські Товтри. Другий проєкт – унікальний «Альбом малюнків Тараса Шевченка. 1841-1843 рр.». До сьогодні він був доступний лише вузькому колу науковців, а тепер представлений широкому загалу. Це один з низки проєктів шевченкознавчого спрямування, який реалізовують Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» разом із відомими вченими та громадськими діячами до визначного ювілею – 200-річчя від дня народження українського генія.
Презентований альбом являє собою факсимільну копію першого (за хронологією) із чотирьох альбомів малюнків Кобзаря з науковими коментарями. До нього входять малюнки, виконані художником у Петербурзі, краєвиди Києва, типи селян і численні ескізи, етюди та начерки до «Живописної України», «Селянської родини», зроблені під час першої подорожі поета Україною 1843 року. Більшість рисунків виконано олівцем, в окремих випадках – тушшю-пером.
За ініціативи Миколи Томенка заплановано випустити автопортрети молодого Т. Шевченка, які запропонують безкоштовно обміняти в школах на радянську версію портретів Т. Шевченка в шапці, для того, щоб діти дивилися на молодого, енергійного та європейського Великого українця. Також готується діловий щоденник «Український щорічник» на 2014 рік, присвячений Т. Г. Шевченку. На його сторінках міститимуться його біографічні відомості, уривки з творів, малюнки, листування.
Наприкінці зустрічі Микола Томенко подарував представникам кожної школи і бібліотеки міста диск «7 природних чудес України» та «Альбом малюнків Тараса Шевченка 1841-1843 рр.». Він висловив сподівання, що результати його плідної роботи допоможуть освітянам і працівникам культури у практичній роботі з дітьми, а можливо, й стануть поштовхом до нових ідей.
Пам'ятники здавна вважаються одним з перехідних порталів у історії, ключем, який поєднує тисячолітні часові простори в єдину мить, коли ти стоїш перед монументом людини, яка жила не в твою епоху, але вклад її в історію такий великий, що і досі на слуху у всіх народів світу.
Такий вклад і така визначна постать була і в українській історії. Це постать Кобзаря, яка втілюється у пам'ятниках по всьому світі.
Кожен громадянин світу може прийти на певну вулицю свого міста, покласти квіти до пам'ятника та вшанувати пам'ять сина українського народу – Тараса Григоровича Шевченка, який прожив своє життя у неволі, але серце його жило вільно, і думки його творили поезію, картини та музику, яка тепер живе у наших серцях і відкриває нам світ незалежності, світ рідного слова та вільної думки, розкриває світ естетичного пізнання у кожному з нас.
І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній не забудьте...
На початок
Версія для друку
