Пантелеймон Олександрович Куліш
(26.07(07.08).1819-02.02(14.02).1897 рр.)

... Все прах земний, тілько діло і слово
наше праведне останеться навіки.

Пантелеймон Куліш

Відомий український письменник, публіцист, історик, етнограф, літературний критик та перекладач. Народився Пантелеймон Олександрович  у с. Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Вороніж Шосткинського району Сумської області) у сім'ї заможного хлібороба. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію.

Навчання в гімназії спочатку давалося Пантелеймону дуже важко, оскільки він не знав книжної російської мови, однак, коли вона перестала бути для нього чужою, усе змінилося й він зарекомендував себе як талановитий, честолюбний і впертий юнак. Мав красивий почерк, добру пам'ять (міг з пам'яті цитувати цілі сторінки прочитаного) і гарно вмів малювати.

У 1839 р. П. Куліш був зарахований до Київського університету на правах вільного слухача на історико-філологічне відділення філософського факультету, де слухав лекції професора М. Максимовича. Пантелеймон дав йому на перегляд збірник пісень, які записав від матері, й цим привернув до себе його увагу.

Квартируючи в одній з польських сімей, вивчив там польську мову.

Свої перші літературні твори в жанрі фольклорної фантастики почав друкувати у 1840 р. російською мовою в альманасі М. Максимовича "Киевлянин". У них досить точно були відтворені побут і місцеві автентичні топонімічні легенди та перекази, почуті П. Кулішем у його рідному Воронежі. Оповідання були доволі прихильно оцінені критиками. Приблизно цього ж року М. Максимович, прагнучи допомогти Пантелеймону, познайомив його із заступником куратора Київського навчального округу М. Юзефовичем, який прихильно ставився до молодих талановитих українців. П. Куліш йому сподобався і той став йому за покровителя.

Як виняток, міністерство народної освіти дало Київському університету дозвіл зарахувати П. Куліша повноправним студентом. Та для цього він мав надати документи, що засвідчували б його дворянське походження. Але, оскільки таких документів він роздобути не міг, то для того, аби мати змогу продовжити навчання, перевівся вільним слухачем на юридичний факультет. Проте, вже наприкінці 1840 р. через відсутність документального підтвердження дворянського походження й брак коштів Пантелеймона Куліша відрахували з університету. За рекомендацією М. Юзефовича у 1841 р. він переїхав до Луцька і працював там учителем російської мови у повітовому дворянському училищі. Невдовзі був переведений, знову ж таки за сприяння М. Юзефовича, до Києва. Спочатку працював учителем у Києво-Печерському, а потім – у Києво-Подольському дворянських училищах. Продовжував періодично друкуватися у різних виданнях.

Став співробітником Київської археографічної комісії. В цей час він багато подорожував Київщиною, записав чимало народних пісень, легенд, переказів.

У кінці 1845 р. став одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства. Цього ж року журнал "Современник" почав друкувати перші розділи його роману "Чорна рада", який розповідає про боротьбу за гетьманство після правління Богдана Хмельницького і редактор журналу П. Плетньов (ректор Петербурзького університету) запросив П. Куліша до Санкт-Петербурга. У тому ж році Пантелеймон Олександрович переїхав туди й отримав посаду вчителя російської мови для студентів-іноземців при університеті, проте продовжував листуватися з кирило-мефодіївцями.

За рекомендацією Петербурзької Академії Наук П. Куліш у 1847 р. виїхав у наукове відрядження за кордон – до Прусії, Саксонії та Австрії для вивчення там слов'янських мов. Та незабаром, у зв'язку з розгромом Кирило-Мефодіївського товариства, був заарештований у Варшаві й ув'язнений у Петропавлівській фортеці, а після закінчення слідства засланий до Тули, де працював у канцелярії губернатора, редагував "Тульские губернские ведомости".

У кінці 1850-х років П. Куліш уклав першу фонетичну абетку для української мови, що є основою сучасного українського правопису.

Пантелеймон Куліш написав "Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца", історичний роман "Северяки" та інше. Посилено вивчав європейські мови. Згодом повернувся до Петербурга, де розпочав активну літературну та видавничу діяльність. За короткий час опублікував "Записки о Южной Руси" (т.т. 1-2, 1856-57 рр.), історичний роман "Чорна рада" (1857 р.), "Граматику" (це був перший буквар українською мовою в Російській імперії). Заснував власну друкарню, видав близько 40 дешевих книжок під загальною назвою "Сільська бібліотека".

З початком видання у Петербурзі журналу "Основа" Пантелеймон Олександрович став його активним дописувачем, поміщаючи на сторінках часопису публіцистичні статті, історичні розвідки, поезії, поеми, повісті. Після видання Валуєвського циркуляра 1863 р. і початку переслідування українського друкованого слова, П. Куліш у 1864 р. змушений був погодитись на переїзд до Варшави, працював там у комісії для перекладу польських законів. Проте, займався не стільки державною службою, скільки роботою в польських архівах, які містили багато документів, що проливали світло на українську історію. Коли російська влада запровадила в життя обмеження на друкування в імперії книг українською мовою, налагодив зв'язки з українськими виданнями в Австро-Угорщині, публікував свою україномовну прозу і поезію у львівських журналах "Вечерниці" і "Мета", співпрацював із журналом "Правда".

У 1867 р. П. Куліш за зв'язки з політичними діячами Галичини та публікацію творів в українських виданнях зазнав переслідувань і був змушений залишити державну службу й емігрувати. У 1868-71 рр. П. Куліш перебував за кордоном. Повернувшись із-за кордону у 1871 р., оселився у Петербурзі. Працював у Міністерстві шляхів, редагував офіційний журнал міністерства.

Згодом оселився на хуторі Мотронівка біля Борзни (тепер Чернігівська область) і повністю відійшов від політичної діяльності. Решту життя провів у важких матеріальних нестатках, однак не покидав ні літературної, ні науково-історичної праці. Написав збірку поезій "Хуторна поезія" (1882 р.), тритомну працю про національно-визвольну війну під керівництвом Б. Хмельницького "История отпадения Малороссии от Польши" (1889-90 рр.) та інші. Перекладав твори Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне та Шіллера.

Мав псевдоніми Панько Куліш та "Николай М".

Помер 14 лютого 1897 року і похований на хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь). 

Ганнина Пустинь. 22 січня 1847 року Пантелеймон Куліш одружився з Олександрою Білозерською, майбутньою письменницею. Боярином на весіллі був товариш П. Куліша – Тарас Шевченко. Дружина друкувала свої оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок. На її честь письменник перейменував хутор Мотронівка на Ганнину Пустинь. 28 червня 2000 року на території хутора було створено історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша «Ганнина Пустинь».

За романом "Чорна рада" в Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка 2000 року було знято телесеріал.

Чорна рада

28.03.2013 р., 07.05.2013 р.

Останнє оновлення 17.06.2020 р.

Використані джерела:

1. Кондратюк К. Куліш Пантелеймон Олександрович / Кондратюк К. // Довідник з історії України : в  3 т. ; т. 2 / за ред. І. Підкови та ін. – К., 1995. – С.126-127.
    
2. Рушійна сила // Шкільна бібліотека. – 2019. – №7. – С. 31
    
3. Удод О. А. Куліш Пантелеймон Олександрович / Удод О. А., Грузін Д. В. // Енциклопедія історії України: т. 5 : Кон–Кю / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; НАН України; Інститут історії України. – К., 2008. – С. 468-472.

© Хмельницька міська центральна бібліотека
Сектор автоматизації бібліотечних процесів

Підготувала: Єсюніна Галина