Лисайчук Марія Олексіївна народилася 2 січня 1951 року в селі Нова Гута Новоушицького району, що на Хмельниччині, в сім'ї службовця. Поезію почала писати ще в школі. Це прекрасне мистецтво їй привив батько, який теж захоплювався складанням віршів. Дівчина з дитинства була невиправним романтиком, такою залишилася і до сьогодні. Навчаючись на електрофізичному факультеті Львівського політехнічного інституту за фахом інженер електронної техніки, займалася в літературному гуртку. Коли ж вийшла заміж та народила двох синів, стала складати колискові та вірші для дітей.
До 1977 року М. Лисайчук проживала у м. Вінниці і працювала на радіоламповому заводі. З 1977 року живе у м. Хмельницькому, працювала на підприємстві «Пригма-Прес» інженером-конструктором.
Марія Олексіївна – автор кількох книг ліричних поезій, серед яких: «На миттєвому острові» (2005), «До сходу сонця, до причини» (2008), «Чепурасики-викрутасики» (2011), «Пригоди домовика» (2013)).
На її тексти написано низку пісень та романсів. Друкується в місцевих, обласних, всеукраїнських збірниках та наукових журналах (літературних альманахах «Творче Поділля. Ювілей» (2003), «Антологія сучасної лірики та новелістики України» (2003-2008); збірнику «Плоскирів, Проскурів, Хмельницький» (2006), «Заповідаєм вам любов» (2011), «Літературне мереживо подолянок» (2013). Як автор з 2003 року плідно співпрацювала з міжнародним журналом «Склянка часу (Zeitglas)».
Марія Олексіївна є співголовою Хмельницької міської літературної спілки «Поділля», яке видає власну газету «Літературна громада». Її поетична творчість стала основою наукових здобутків вихованки МАН Косюк Оксани. За роботу «Естетичне виховання молоді у творчості М. Лисайчук» вона отримала II місце на Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт МАН. У 2010 році Марія Олексіївна стала лавреатом фестивалю «Розкуття».
Завдячуючи своїй невичерпній енергії, поетеса не зупиняється на досягнутому, а творить чудові оригінальні вірші і робить велику громадську роботу в спілці «Поділля». Ми маємо щастя втішатися кожним поривом описаних почуттів. Адже тут і вічна тема кохання, і тривога, і біль, і родинні почуття, які понад усе матеріальне. Її поезія – це квітучий сад інтимної жіночої лірики, у якому можна розгледіти тонку душу, чарівний і світлий внутрішній світ, це злагоджений діалог душі і тіла. Марія Олексіївна – співець кохання, віртуоз-пейзажист, яку одухотворяє красота рідної природи; поетеса-лірик високого лету, яка сміливо крокує у велику літературу.
«На миттєвому острові» – перша книга майстрині художнього слова, написана повністю українською мовою – мовою її серця. Тут багато свіжих думок, які свідчать про обдарованість поетеси. Її інтимна лірика та пейзажні замальовки – це, за словами М. Кульбовського, словесні «картини настрою».
У найпершому вірші збірки йдеться, про велич української мови, духовності, рідної землі. Нескорена ненька-Україна нарешті звільнилася від кайданів неволі й встала з колін, і гордо, випроставшись на увесь зріст, стала втілювати у життя виплекані у неволі мрії.
У чому твоя сила, Україно? Може, у чарівності жінок? Чи в ранковім співі солов'їнім? Що ж спліта духовності вінок?
Поетеса дає запитання і сама ж щиросердно відповідає на них.
Ти піснями душу зігрівала, Гартувала мукою синів. Ти меча сама не підіймала. Ти не йшла ніколи й на уклін.
Та не тільки в цьому тая сила, А в душі нескореній твоїй, Що, страждальна, не зламала крила Виплеканих у неволі мрій.
Чимало наступних віршів поетеси присвячено політичним проблемам, та вона не живе лише самою боротьбою у своїх душевних виспівах, а мріє, як і кожна людина, про велике та незрадливе кохання, про гарного друга свого життя. У своїх мріях вона створила навіть свій ідеал кохання і коханого і летить за ним, неначе пташка.
За покликом любові Лечу в світи безмежні, Та лиш один на долю Приходить в сни бентежні.
Йдучи до сердець своїх читачів у сяйві добра і тепла душі своєї, М. Лисайчук не зраджує народних традицій, несе гарний настрій. Її висока культура мови, художня барвистість, образність, розмаїття стильових прийомів полонить душу кожного читача. І яка б не була пора чи погода за вікном, та від її поезії стає тепло та радісно на душі.
Залений смуток за вікном – Туман весняний. Це почуттів хмільне вино Відпила рано. Знов навесні згорає сум В квітках кульбаби, І перший гуркотливий грім Знов серце вабить. А навесні, а навесні Все молодіє. І навіть нерозталий сніг Весні радіє.
У збірці оспівано все прекрасне – весна, кохання, життя…
Збірочка «До сходу сонця, до причини» (2008) «зібрана по краплинах з туманів та дощів, з ранкової роси та чистоти веселки, вирощена, виплекана, а місцями вистраждана». Ліричні героїні поетеси бувають радісними і сумними, їхні настрої такі ж трепетно-мінливі, як і сама природа у різні пори року.
Святкую осінь, поки ще дощі Не вмили коси золотавим вербам. Відчути цей передзимовий щем – Душі моєї внутрішня потреба.
Багато віршів Марії Лисайчук, щирої патріотки рідного краю, зазвучали у піснях репертуару подільського барда Леоніда Мазура. І один із них з цієї збірки – «Маленький мій Париж» – поет-пісняр майстерно виконує під супровід гітари. У ньому авторка розкриває красу та неповторність маленького міста Проскурова, яке для неї є найкращим та найріднішим.
Я тут живу, маленький мій Париж! Твоїх будинків, вулиць образ милий Міняється, немов легенький бриз Замріяно несе до хвилі хвилю. Тут кришталева юності сльоза Всі фарби світу веселково вбрала. І поцілунку першого гроза Весну кохання світлом наповняла. В твоїх концертних залах захват мій Вирує в унісон класичним творам І будить найтаємніші із мрій, Вертає в юності крилату пору. Я тут живу. Я пам'яттю жива. Тут кожна вулиця мені знайома. Життя дорогу я ще не пройшла, О, мій Хмельницький, я – не гість! Я вдома!
Не менш яскраво і з любов'ю написано наступний вірш «Бал на Проскурівській» на честь частинки міста Хмельницького – його центральної вулиці.
Проскурівська в серпанку ліхтарів Шепоче вітер їй зимову казку. Ліловий присмерк вулицю укрив І одягає перехожих в маски…
Ще мить – і розпочнеться справжній бал. В коштовні кришталі дерева вбрані. Ця вулиця – немов прекрасний зал. Танцюють вальс замріяні каштани.
Життя – предивна річ. Воно вічне, безкінечне і має безліч проявів. Кожна людина бачить лише деякі з них, тобто сприймає життя по-своєму. Через вірші Марії Лисайчук до нас промовляє вічність і велика, невичерпна і життєдайна любов до України, до її народу, до природи.
Люблю оцей предивний світ, Його незвідані картини. В квітучих весен білий цвіт Закохана без меж донині.
«Чепурасики-викрутасики» (2011) – це незвичайна книжечка-розмальовка для діток, в якій можна не тільки прочитати цікаві та легкі для сприйняття віршики, які навчають азів навколишнього світу, розмалювати картинки, але й домалювати персонажів, яких не вистачає. А персонажі (художник – Марія Крамар) настільки чудові, що так і хочеться взяти пензлик та розфарбувати. Простору для польоту фантазії малечі тут аж занадто.
«Чепурненькі віршики» Марія Олексіївна присвятила своїм любим онукам: Настусі, Нікіті, Даринці, хлопчику Іванку (сину художниці) та усім маленьким читайликам.
Ховрахи будують дім, Прибудують млин за ним. Будуть їсти в зимну днину Білий хліб зі свого млину.
***
Жабка у садку ховалась, Квіточками милувалась, Потім в дзеркальце гляділа, Чи така ж, як квітка, мила?
***
Зайчик – справжній гризунець, Зайчик – вправний молодець. В полі визбирав капусту І тепер у полі пусто.
Дитинство – чудова країна добрих див, які ховаються.
«Пригоди домовика» (2013) – так звана книжечка віршованих правил безпеки для дітей, написана за російською казкою Ірини Гуріної «Домовёнок». У літературно-художньому виданні йдеться про небезпеки, які можуть підстерігати діток на кожному кроці. Авторка сподівається, що дізнавшись про пригоди неслуха-домовика, дітки ніколи не потраплять в подібні ситуації.
Неперевершено цікаві пригоди домовика захоплюють з першого рядочка. Читач потрапляє в чарівний і таємничий світ дитинства, у якому існує безліч різноманітних небезпек, але за правилами так важко жити.
Розповім вам, любі дітки, Про пригоди і про збитки Домового-непосиди, Про його маленькі біди.
Бо хоч мав великі вуха, Нікогісінько не слухав, Ліз до кожної шпаринки, Без пригод – ані хвилинки…
Та домовик все ж таки подолав важкий шлях від бешкетника до слухняного і тепер, коли йому сумно, то найкращими його друзями є книжки.
Домовик тепер слухняний! Можеш стати й ти таким! А якщо вже сумно стане, То сідає за книжки.
Бібліографія:
Твори:
Заповідаєм вам любов : зб. вибраних творів літераторів Поділля / уклад. : Ісаєнко Г. – Хмельницький : ХГПА «Центр мистецтва і дизайну», 2011. – С. 144-148.
Лисайчук М. О. На миттєвому острові : поезії / М. О. Лисайчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2005. – 72 с.
Лисайчук М. О. Пригоди домовика : літ.-худ. видання / М. О. Лисайчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2013. – 32 с.
Лисайчук М. О. Чепурасики-викрутасики : вірші для дітей / М. О. Лисайчук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2011. – 60 с.
Про неї:
Антологія сучасної новелістики та лірики України. – Канів-2 : Склянка часу, 2003-2008.
Кульбовський М. Квітучі острови любові / М. Кульбовський // З подільського кореня. – Хмельницький, 2007. – Кн. 4. – С. 81-84.
Лелеки літа : альманах. – Хмельницький, 2008. – С. 149-153.
Літературне мереживо подолянок : збірник творів письменниць Поділля / уклад. : Г. Й. Ісаєнко. – Хмельницький : ХГПА «Центр мистецтва і дизайну», 2013. – С. 77-85.
Матеуш В. О. Ющенко, Костюк, Базилевський та інші : дослідження, спогади, роздуми. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2009. – С. 7.
Патріоти рідного краю : довід. літ. Спілки «Поділля» / уклад. : Г. Й. Ісаєнко. – Хмельницький : ХГПА «Центр мистецтва і дизайну», 2010. – С. 36
Село моє, ти – писанка подільська : альманах. – Київ: В-во Сергія Пантюка, 2009. – С. 73.
Хмельницький в іменах. Прозаїки, поети, журналісти : бібліогр. довід. / упоряд. : В. Дмитрик, Є. Семенюк. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2006. – С. 155.
На початок
Версія для друку
