Передумови Української революції

Перша світова війна загострила усі протиріччя, що існували у Російській імперії, які зумовили повалення царизму. Це сталося у кінці лютого 1917 року в результаті Лютневої революції. У Росії паралельно почали існувати дві політичні структури, які представляли інтереси різних соціальних верств: Тимчасовий уряд, сформований в основному з ліберально-буржуазних депутатів IV Державної думи та Рада робітничих і солдатських депутатів.

В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 року і стала поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу.

У середовищі київської української інтелігенції виникла ідея створення українського керівного центру. За ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) у Києві 3 березня 1917 року було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.

У новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з Миколою Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (Володимир Винниченко, Дмитро Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сподівання збулися не скоро…

Створення Української Центральної Ради

17 березня 1917 року в Києві було проголошено утворення Української Центральної Ради як представницького органу, об'єднуючого «українські організації на спільних домаганнях: територіальної автономії України з державною українською мовою».

Були обрані перші керівні структури Ради, її президія та керівники 9 комісій. До складу президії увійшли: Михайло Грушевський – голова Центральної Ради, якого обрали заочно, його заступники – Федір Крижанівський і Дмитро Дорошенко, товариші голови – Дмитро Антонович, писар Сергій Веселовський, скарбник – Володимир Коваль.

Українська Центральна Рада телеграмою повідомила керівників Тимчасового уряду Георгія Львова і Олександра Керенського про своє утворення.

Офіційне діловодство Української Центральної Ради розпочалося 22 березня, коли обговорювалось питання про виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення агітаційної школи та іншого. З часом Рада мала скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.

Таким чином,  процес формування влади в Україні мав свою специфіку. Якщо в Росії склалося двовладдя, то в Україні – тривладдя. Поруч зі структурами російського Тимчасового уряду та робітничими і солдатськими Радами (лише у березні 1917 році в Україні їх було вже понад 170) виник ще один орган – Українська Центральна Рада.

22 березня 1917 року УЦР ухвалила першу відозву до українського народу, в якій закликала взяти активну участь у виборах до Установчих Зборів, організуватися в політичні та громадські товариства, домагатися від Тимчасового уряду запровадження української мови в шкільних, судових та урядових закладах. Відозва засвідчила, що в перші дні свого існування УЦР не мала плану широкої політичної діяльності, її дії були обережними і поміркованими.

Переломним моментом в історії Центральної Ради стало повернення до Києва 27 березня 1917 року Михайла Грушевського. Він сформулював головне стратегічне завдання Центральної Ради – досягнення національно-територіальної автономії України у складі реформованої федеративної, демократичної Російської держави.

Михайло Грушевський провів значну роботу з реорганізації складу УЦР, перетворення її в загальноукраїнський представницький громадсько-політичний орган.

Першим кроком у цьому напрямі стало переобрання Центральної Ради у квітні 1917 року на Всеукраїнському національному конгресі, в якому взяли участь делегати з багатьох губерній України, а також з Петрограду, Москви, Кубані, Ростова-на-Дону, де було багато українців.

Головою УЦР обрали Михайла Грушевського, його заступниками – Володимира Винниченка і Сергія Єфремова.

Члени Генерального Секретаріату – першого уряду України.
Сидять справа наліво: Симон Петлюра, Сергій Єфремов,
Володимир Винниченко, Іван Стешенко, Микола Садовський.
Стоять: Борис Мартос, Микола Стасюк, Павло Христюк. 1917 рік

Протягом травня-липня 1917 року до Центральної Ради були включені: Український генеральний військовий комітет, Всеукраїнські ради робітничих, селянських та військових депутатів. Влітку згідно з домовленістю з Тимчасовим урядом склад УЦР розширили за рахунок представників національних меншин.

Більшість у повному складі складали представники від селянства. Їм належали практично всі мандати Всеукраїнської ради селянських та значної частини Всеукраїнської ради військових депутатів. Другою за кількістю і найактивнішою соціальною групою була інтелігенція. Однак вона не являла єдиної соціальної сили, ділилася на окремі табори за партійними та національними ознаками.

75% мандатів належали українцям, решта – національним меншинам. Росіяни – близько 14%, євреї – близько 6%, поляки – близько 2,5%, тоді як молдавани – 4 місця, німці й татари по 3, білоруси, чехи, греки – по 1.

Основні етапи діяльності Української Центральної Ради

Тринадцятимісячний період діяльності Української Центральної Ради поділяється на три неоднозначних етапи.

Перший етап (від створення УЦР до Всеукраїнського національного конгресу) характеризувався спонтанним накопиченням сил, відсутністю чіткої політичної програми, спробами сформулювати головні стратегічні гасла.

Другий етап (від Всеукраїнського національного конгресу до падіння Тимчасового уряду) засвідчив перетворення УЦР у провідну політичну силу в Україні, лідера українського національно-визвольного руху.

Головною особливістю цього періоду була боротьба за національно-територіальну автономію України у складі федеративної демократичної Росії. Ця боротьба передбачала, з одного боку, мобілізацію сил українського суспільства, з іншого – складні політичні маневри у стосунках з петроградським урядом. Мобілізація мас відбувалась шляхом проведення численних всеукраїнських, губернських і повітових з'їздів, які розглядали питання підтримки політики УЦР, ставлення до національно-територіальної автономії, українізації армії, освіти, державних установ.

УЦР виступила ініціатором створення губернських і повітових українських Рад. Центральна Рада широко практикувала апеляцію до мас через різноманітні відозви, заклики, декларації.

Найпоказовішим з них слід визнати І Універсал (10 червня 1917 року), яким Центральна Рада закликала український народ «творити новий лад вільної автономної України».

Одночасно І Універсал став поворотним моментом у стосунках Центральної Ради з Тимчасовим урядом. Якщо до проголошення Універсалу УЦР послідовно підтримувала урядовий курс та розраховувала на позитивне ставлення уряду до ідеї української автономії, то проголошення Універсалу означало перехід в опозицію до Тимчасового уряду.

Тимчасовий уряд не наважився на розправу з Центральною Радою, а вислав до Києва поважну делегацію у складі міністрів Іраклія Церетелі, Олександра Керенського, Михайла Терещенка. Переговори завершилися компромісом, який був зафіксований у спеціальній урядовій декларації та ІІ Універсалі Центральної Ради.

Українська Центральна Рада зобов'язувалася надати представникам неукраїнської революційної демократії місця у Раді, що сприяло б перетворенню її з національного органу у територіально-національний.

У подальшому стосунки між УЦР і Тимчасовим урядом визначились відходом уряду від досягнутих у Києві домовленостей, значним звуженням прерогатив Генерального секретаріату на території, де поширювалась його діяльність. До того ж, видана у серпні 1917 року Тимчасовим урядом «Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду» спричинила певну політичну кризу в Центральній Раді. Не наважившись відкинути ті невеличкі легальні можливості перебирання влади в Україні, які давала урядова «Інструкція», УЦР в підсумку втратила контроль за стихійним та інтенсивним розвитком революційних мас.

Захоплення більшовиками в кінці жовтня 1917 року влади у Петрограді, падіння Тимчасового уряду створило принципово іншу політичну ситуацію в Україні. УЦР висловилась проти подій у Петрограді, вважаючи відповідальними за них уряд і більшовиків, оголосила, що «буде боротися з усякими спробами піддержки цього повстання на Україні».

У жовтні сьома сесія УЦР ухвалила поширити владу Генерального секретаріату, окрім Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської та Подільської губерній, на Херсонську, Катеринославську, Таврійську, Холмську, частково Курську і Воронезьку. На початку листопада 1917 року влада в Україні перейшла до рук Центральної Ради. УЦР ІІІ Універсалом проголосила про створення Української Народної Республіки, правда ще у складі федеративної Росії.

Розпочався третій і останній етап історії Центральної Ради. В основі його лежала державотворча діяльність, спрямована на побудову демократичних засад влади, повне унезалежнення України. ІV Універсал проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу». Центральна Рада ухвалила низку законів – Конституцію УНР, запроваджено власну грошову систему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові надано статусу державної.

Державотворча діяльність наштовхнулась на ряд перешкод, головними серед яких з кінця 1917 року стали більшовицька агресія проти України, незавершеність Першої світової війни 1914-1918 років, криза влади і держави. В таких умовах Центральній Раді довелося вести війну з більшовиками і одночасно вести мирні переговори з представниками Четвертого Союзу в Бересті, а після підписання 9 лютого 1918 року мирного договору (Берестейський мир) звернутися до німців та австрійців за військовою допомогою.

Звільнивши з допомогою іноземних військ територію України від більшовиків, Центральна Рада потрапила у залежність від німецького та австрійського військового командування. Спроби діячів Ради продовжувати ліводемократичний курс, накреслений ІІІ і IV Універсалами, викликали невдоволення і роздратування окупаційного командування. Воно дозволило правим консервативним силам здійснити у квітні 1918 року державний переворот.

«Грамотою до всього українського народу», підписаною Павлом Скоропадським, УЦР була розпущена, а видані нею закони скасовані.

Діяльність Центральної Ради в часі була нетривалою, але її історичне значення виходить далеко за хронологічні рамки існування. Історія УЦР не належить якійсь одній політичній течії, це велике надбання українського народу, історичне явище, з яким пов'язуються глобальні процеси консолідації української нації, відновлення української державності, надання національній державі демократичних, парламентських форм.

Післямова

Центральна Рада існувала
з 17 березня 1917 року до 29 квітня 1918 року.

Це був час двох бурхливих революцій – березневої та жовтневої, що знищили підвалини, на яких базувалося старе життя. Центральна Рада віддзеркалювала ці бурхливі події і захоплення соціалістичними ідеями. Величезною заслугою Центральної Ради та її проводу було те, що, вона поновила в Україні державницьку свідомість, приглушену двома віками російської окупації. Вона перейшла разом з усією Україною протягом року величезну еволюцію – від підданства – через автономію – до незалежної Української Держави.

Центральна Рада у тяжкі часи війни та анархії зав'язала дипломатичні стосунки з державами Антанти, а на Берестейській конференції дістала визнання незалежності від Центральних Держав – ворогів. На цій конференції делегати Центральної Ради, молоді дипломати-початківці, вступили в змагання з досвідченими «сановними» дипломатами чотирьох держав.

Серед заслуг Центральної Ради – закладення фундаменту української школи. Було укладено навчальні плани для українських шкіл – народних, середніх, засновано українські гімназії, яких до осені 1917 року було вже 53 (на приватні та громадські кошти). Справа українізації посунулася вперед, коли був розгорнутий широкий план українізації вищої та професійних шкіл, створення Педагогічної Академії та Академії Мистецтва у Києві. Ці плани і почини були ширше здійснювані в роки гетьманської держави.

Незважаючи на технічні та фінансові перешкоди, в Україні відкривалися українські видавництва, які друкували підручники для шкіл. В 1917 році видано в Україні 677 назв українських книжок та виходило 63 періодичних видання.

Засновано український театр, вжито заходів для заснування українських музеїв.

Треба визнати й те, що Центральна Рада згуртувала навколо себе найкращі кадри українських працівників різних фахів. Усі вони, за невеликими винятками, залишилися працювати у міністерствах і після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року.

Найголовнішим досягненням Української Центральної Ради стала її законотворча діяльність, що увінчалась ухваленням багатьох важливих законів, а також прийняттям чотирьох Універсалів, з яких ІІІ та IV заклали фундамент для створення незалежної України.

20.03.2018 р.

Використанні джерела:

1. Верстюк В. Г. Українська Центральна Рада : навчальний посібник / В. Верстюк ; Міжнародний фонд «Відродження». – Київ : Заповіт, 1997. – 340 с.
    
2. Верстюк В. Г. Українська Центральна Рада // Довідник з історії України: Т.1 : / За ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста – Київ, 1999. – С. 450-453.
    
3. Жуковський А. Українська Центральна Рада // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / Ред. В. Кубійович; Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові.– Париж, Нью-Йорк, 1980. – Т.9: Перевидання в Україні. – Львів, 2000. – С. 3402-3404.
    
4. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. – Київ : Укр. письменник, 1993. – С.64-118.
    
5. Події і лідери. Доба Української Центральної Ради [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам'яті: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.memory.gov.ua (дата звернення 16.03.2018). – Назва з екрану.
    
6. Солдатенко В. Ф. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. // Український історичний журнал. – 1998. – № 1. – С. 150-152
    
7. Субтельний Орест. Революція на Україні [Електронний ресурс] // Історія України: [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/444/49/1/4/#22977 (дата звернення 16.03.2018). – Назва з екрану.
    
8. Утворення і діяльність Української Центральної Ради [Електронний ресурс] // Історія України та всесвітня історія в рамках шкільної програми – довідник : [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://history.vn.ua/book/history5/46.html (дата звернення 16.03.2018). – Назва з екрану.
    
9. Центральна Рада [Електронний ресурс] // Історія Держави : [сайт]. – Електрон.текст. дані. – Режим доступу: http://kampot.org.ua/history (дата звернення 15.03.2018). – Назва з екрану.

© Хмельницька міська центральна бібліотека
Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів

Підготувала: Єсюніна Галина