Хірургія була моїм стражданням і щастям

Микола Амосов

За життя його називали генієм, але сам Микола Амосов ставився до себе досить скептично. Він не думав про вдячність і вічність. Чесно, талановито і відповідально виконував свою роботу, був громадським діячем, письменником, філософом.

Микола Амосов – один із основоположників легеневої й серцевої хірургії в Україні, біокібернетик, засновник і керівник Інституту серцево-судинної хірургії в Києві (нині Національний інститут серцево-судинної хірургії імeні М. М. Амосова). Доктор медичних наук, академік НАН і АМН України, дослідник і винахідник, заслужений діяч науки й техніки.

Його життя – вибух пасіонарності, свято свободи духу, тріумф розуму над невіглаством і обмеженістю. Микола Михайлович був багатогранно талановитою людиною, чий геній випередив його час.

У спогадах Микола Амосов писав: «З дитинства багато читав і мріяв про науку: серйозну, широку, теоретичну. Але можливості для вступу до аспірантури знову не було, так потрапив я у хірургію. І – захопився. Дуже вже це емоційна робота. Потім – війна, польовий шпиталь, 40000 поранених. Корисність і відповідальність… Так і оперував 54 роки – спочатку руки, ноги, шлунки, стравоходи, легені, останні 35 років – серце».

За величезні заслуги перед Україною у 2008 році, за результатами опитування громадської думки «Великі українці», Микола Амосов був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем.

Враховуючи видатний внесок М. М. Амосова в розвиток науки, медицини, літератури, 100-річчя з дня його народження було внесено до Календаря пам'ятних дат, затвердженого Резолюцією 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, а Верховна Рада України ухвалила постанову «Про відзначення 100-річчя з дня народження Миколи Амосова», згідно з якою 2013 рік було оголошено роком Миколи Амосова в галузі медицини та відзначено на державному рівні.

Розпорядженням КМДА від 23.05.1997 №691 Миколі Амосову присвоєнно звання "Почесного громадянина міста Києва". 

Народився Амосов Микола Михайлович 6 грудня 1913 року в с. Ольхово, недалеко від міста Череповець.

Батько пішов на Першу світову війну. У 1919 році повернувся з німецького полону, а невдовзі після повернення сім'ю покинув, за що син його так ніколи й не пробачив. Взірцем для Миколи була мама, Єлизавета Кирилівна, яка все життя працювала акушеркою на фельдшерському пункті в селі й була відданим працівником. Попри те, за спогадами самого Миколи Амосова, виріс він у бідності. Мати, незважаючи на можливість додаткового матеріального забезпечення, подарунків від пацієнтів принципово ніколи не брала, а для Миколи Михайловича залишилась найкращим прикладом високоморального ставлення до хворих на все життя.

Початкову школу М. Амосов закінчив у рідному селі, а далі навчався у школі в Череповці, там же закінчив Лісомеханічний технікум, після закінчення якого у 1932 році отримав диплом механіка.

Восени того ж року почав працювати в Архангельську начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році вступив у Всесоюзний заочний індустріальний інститут в Москві, у тому ж році одружився на Галині Соболєвій. А через рік разом із дружиною вступив до Архангельського медичного інституту. За перший рік навчання йому вдалося успішно закінчити одразу два курси. У 1939 році Микола Михайлович із відзнакою закінчив медичний інститут, а в 1940 році він отримав ще один диплом – диплом інженера, теж із відзнакою.

Невдовзі вони з дружиною вирішили розлучитися, і Микола повернувся до Череповця, де влаштувався працювати ординатором-хірургом до міжрайонної лікарні. Так і розпочався його лікарський стаж.

Влаштувавшись у лікарню, М. Амосов протягом року навчився робити операції на органах черевної порожнини.

З початком Другої світової війни Миколу Михайловича призвали до лав Червоної Армії. Він став працювати в комісії з мобілізації, а через деякий час був призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Робота у госпіталі була дуже напруженою та складною. Було багато смертей і важких щирих переживань. Тоді ж М. Амосов розробив свої методи операцій, що значно знижували смертність.

У 1944 році Микола Михайлович одружився вдруге із Лідією Денисенко, операційною медсестрою.

«– ... Я одружився з операційною сестрою Лідою Денисенко. Вона пішла на війну добровільно після третього курсу педінституту i служила в медсанбатi. Восени 1941-го їх дивізія потрапила в оточення, і Ліда місяць блукала по лісах iз групою солдат. Через лінію фронту їх переправили партизани. З Москви її відрядили до нас. Була чудовою операційною сестрою і вродливою дівчиною. Наш роман тягнувся півроку, поки оформили шлюб у місті Річиці».

День Перемоги М. Амосов з дружиною та співробітниками свого пересувного госпіталю зустрів у німецькому місті Ельбінг.

Після розформування Польового пересувного госпіталю з початком радянсько-японської війни М. Амосова та його дружину направили в госпіталь у Маньчжурію, де вони в таборі військовополонених лікували японців, хворих на тиф.

На початку 1946 року М. Амосова призначили ординатором в Окружний госпіталь Владивостока. До того часу він уже став досвідченим хірургом, що міг оперувати в будь-якій частині тіла. Проте особливого успіху досяг у лікуванні поранень грудей, суглобів і переломів стегна.

Демобілізувавшись з лав Радянської Армії, Микола Михайлович деякий час завідував Головним операційним корпусом Інституту швидкої допомоги ім. Скліфосовського. Москва без лікарської практики М. Амосову не сподобалася і він з радістю – як головний хірург обласного відділу охорони здоров'я та завідувач хірургічним відділенням обласної лікарні переїхав у 1947 році до Брянська. Тут він зробив десятки складних операцій, самостійно розробив методику операцій на легенях при абсцесах, пухлинах і туберкульозі.

У 1948 році Микола Амосов успішно захистив кандидатську дисертацію «Про поранення колінного суглоба», де використав матеріали, зібрані за час війни.

У листопаді 1951 року Микола Михайлович робив доповідь про свої результати в Київському туберкульозному інституті (нині Український НДІ фтизіатрії і пульмонології імені академіка Ф. Г. Яновського НАМН України). Директор інституту О. С. Мамолат був вражений його виступом. У 1952 році він запросив Миколу Амосова для керівництва спеціально створеною клінікою таракальної (грудної хірургії). У листопаді 1952 року Микола і Лідія Амосови переїхали до Києва. Спочатку Амосову все в Києві не подобалося: однокімнатна квартира, бідна хірургія, робота в двох місцях, мало хворих, ледачі помічники. Він дуже сумував і навіть їздив оперувати в Брянськ, але поступово все налагодилося.

У 1953 році в АН УРСР М. Амосов успішно захистив докторську дисертацію на тему «Пневмоектомії і резекції легень при туберкульозі». Його дослідження сприяли значному зниженню захворюваності туберкульозом і радикальному підвищенню ефективності лікування захворювання легень. Тоді як праці вченого з легеневої хірургії знаходили дедалі більше визнання, він впритул підходив до розв'язання нових, ще складніших проблем, пов'язаних з операціями на серці. Під його керівництвом із середини 1950-х років почалася розробка методів хірургічного лікування пороків серця.

Микола Михайлович їздив з доповідями не тільки до Москви, але й до Румунії й Чехословаччини. У 1957 році на конгресі хірургів у Мексиці він побачив операцію на серці з АШК (апаратом штучного кровообігу). Ця подія стала поворотною в кар'єрі геніального хірурга, а його медичні та інженерні знання доповнили одне одного.

Оскільки на покупку дорогого апарата грошей не було, М. Амосов розробив власний проект, який в Києві на заводі був успішно втілений у життя. В тому ж році провели експерименти на собаках, а під кінець року спробували на хворому. На жаль, перший досвід виявився невдалим: у пацієнта зупинилося серце під час операції. Після цього ще рік експериментували і, нарешті, 1959 року вдало прооперували хлопчика з важким уродженим пороком серця.

У 1960 році Микола Амосов очолив відділ біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР. У 1962 році разом із академіком П. Купріяновим він відвідав декілька клінік у США. Познайомившись із всесвітньовідомими кардіохірургами, почав застосовувати деякі з їхніх інноваційних операцій на серці у своїй практиці.

Миколі Михайловичу надзвичайно допомагав його талант винахідника й освіта інженера. Ним особисто було створено три моделі апаратів штучного кровообігу й з їх допомогою серед перших у Радянському Союзі виконано понад тисячу операцій на відкритому серці. Чимало винайдених ним особисто хірургічних інструментів і пристосувань, безліч новаційних рішень щодо вдосконалення техніки операцій і дотепер використовуються в українських кардіохірургічних центрах.

У 1960-х – початку 1970-років М. Амосов захворів на туберкульоз і лікувався в Старокримському санаторії. Після лікування й одужання Микола Михайлович організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення, куди привозив своїх учнів і навчав їх ефективному лікуванню хворих на туберкульоз. При цьому учений сам неодноразово проводив успішні операції як в санаторії, так і в Старокримській міській лікарні.

У 1968 році Миколу Амосова призначили заступником директора з науки Київського науково-дослідного інституту туберкульозу і грудної хірургії. Одночасно він очолював кафедру грудної хірургії Інституту удосконалення лікарів.

Академік М. М. Амосов – творець школи кардіохірургів в Україні. Під його керівництвом захищено 35 докторських і 85 кандидатських дисертацій. Були підготовлені сотні фахівців – грудних хірургів та анестезіологів.

Протягом життя він став автором понад 400 наукових праць, 19 монографій. Ряд монографій перевидані в США, Японії Німеччині, Болгарії.

Проте Микола Амосов – не тільки видатний хірург, а й чудовий літератор. Його книжки були щирими й цікавими. Вони видавалися мільйонними тиражами й успішно розходилися серед читачів. Дебютував Микола Михайлович повістю «Думки і серце» (1964 р.), привернувши інтерес мільйонів читачів. Її переклав англійською мовою американський письменник російського походження Сент-Джордж, а з англійської книга була перекладена майже на всі європейські мови. У 1968 році книга була екранізована під назвою «Ступінь ризику». А потім були й інші книги М. Амосова.

У 1983 році відбулася важлива подія в житті ученого: клініка серцевої хірургії, створена ним, відокремилась від Тубінституту і перетворилася в самостійний Інститут серцево-судинної хірургії (нині – Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. Амосова). Миколу Михайловича призначили її директором. М. Амосов провів понад 6 тисяч операцій на серці.

Однак серце самого лікаря також вимагало уваги.

Влітку 1985 року у Миколи Михайловича почалися проблеми з серцем. Потрібен був стимулятор, але він відмовлявся його ставити, поки не розвинулася гіпертонія. Під Новий рік М. Амосов передав Iнститут заступнику і поїхав на операцію в Каунас, до Ю. Бредикуса. Операція пройшла успішно, і до середини лютого 1986 року хірург уже повернувся до звичайного життя.

Проте М. Амосов не тримався за посаду директора Інституту й у 1988 році з власної ініціативи подав у відставку, але продовжував оперувати раз на тиждень з АШК. Тільки в 1992 році Микола Михайлович Амосов остаточно перестав оперувати. Через два місяці після операції від інфекції померла хвора, і хірург вирішив, що він більше не хоче оперувати, що його ресурс переживати втрати – вичерпався.

Взимку 1998 року стан серця великого вченого погіршився. 29 травня 1998 року М. Амосов був удруге прооперований професором Кьорфером у Бад-Ейнхаузені (Німеччина), де йому вшили біологічний аортальний клапан і наклали два шунта на коронарні артерії. Після успішно проведеної операції М. Амосов через три тижні повернувся додому.

Навесні 2002 року великий вчений переніс інсульт.

До останнього дня Микола Михайлович вів активний спосіб життя.

Помер великий лікар від серцевої недостатності 12 грудня 2002 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

На питання «Яким він вам запам'ятався?», Геннадій Книшов, директор Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова відповів: «Різним. Микола Михайлович був першопрохідцем. Шлях обрав складний, відповідальний. До всього треба було доходити власним розумом. Хто хотів і міг так працювати, приходив і ставав поруч». «Повірте, бути першопрохідцем – надлюдське навантаження. Щоб витримати його, треба дуже-дуже любити свою справу».

Велич душі хірурга відчували не лише колеги, а й пацієнти. У вестибюлі інституту висіло розпорядження Миколи Михайловича «Прошу не давати подарунків персоналу, крім квітів».

Миколу Амосова називали носієм совісті, думки і серця української нації. Нація ж сильна пам'яттю, продовженням великих справ, розпочатих раніше великими людьми.

Використані джерела:

1. Амосов Микола Михайлович [Електронний ресурс] // Герої України : [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://heroes.profi-forex.org (дата звернення 16.11.2018). – Назва з екрану.
    
2. Великий українець всіх часів – Микола Михайлович Амосов [Електронний ресурс] // Нашого цвіту по всьому світу : [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://svitua.org (дата звернення 19.11.2018). – Назва з екрану.
    
3. Вони змінили світ / [уклад. І. Ю. Левашова]. – Донецьк : Глорія Трейд, 2012. – 704 с.
    
4. Діячі науки ікультури України: нариси життя та діяльності : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : [201 нарис] / [О. В. Даниленко [та ін.] ; ред.: А. П. Коцур, В. П. Коцур, Н. В. Терес. – Київ ; Чернівці : Книги-ХХІ, 2010. – 688 с. – Назва обкл. : Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності. 1841-2008. – Авт. зазнач. в кінці кн. – Бібліогр. наприкінці нарисів.
    
5. Микола Амосов – геній медицини [Електронний ресурс] // Відкривай Україну : [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.discoverukraine.com.ua (дата звернення 15.11.2018). – Назва з екрану.
    
6. Петрушенко М. Великий українець Микола Амосов / Микола Петрушенко // Урядовий кур'єр. – 2013. – №226. – 6 грудня. – С. 1, 8-9
    
7. Петрушенко М. Микола Амосов оживе у фільмі / Микола Петрушенко // Урядовий кур'єр. – 2013. – №55. – 23 березня. – С. 1, 16
    
8. Символ епохи (до 100-річчя з дня народження академіка М. М. Амосова) [Електронний ресурс] // Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України : [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua (дата звернення 15.11.2018). – Назва з екрану.
    
9. Шаров І. Ф. Вчені України : 100 видатних імен / І. Ф. Шаров ; [ред. Т. І. Лукашевич]. – Київ : АртЕк, 2006. – 481 с.

© Хмельницька міська центральна бібліотека
Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів

Підготувала: Єсюніна Галина