Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» присвоєно
рішенням позачергової тридцять третьої сесії
Хмельницької міської ради №4 від 26 вересня 2019 року.

Серед сучасних художників Хмельниччини провідне місце належить Михайлу Омеляновичу Андрійчуку. Народився він 21 листопада 1927 року в мальовничому поліському селі Нехворощ Андрушівського району Житомирської області, якраз на свято Михайла, тож з іменем батьки мудрувати не стали. А загалом у родині Андрійчуків зростало четверо синів.

Змалку Михайло увібрав у свою душу багато вражень і спостережень із селянського життя. І це в майбутньому стало однією з панівних тем його творчості. Підтвердженням цього є цикл робіт на сільську тематику «Доярки» (1952), «Трударі Поділля» (1970), «Мої земляки» (1976), «Сільські торжества» (1979), картина «Посвячення в хлібороби» та інші. Всі вони дихають добротою й лагідністю чутливого серця автора. Але це буде згодом…

Через Другу світову війну знову за парту Михайло сів уже 17-річним парубком, а за кілька місяців його забрали до армії. Так він потрапив до Бара, що на Вінниччині, де оволодівав снайперською справою. Але війна закінчилася, тож на фронт юнак вже не потрапив. Згодом його перевели служити аж на Далекий Схід, у Владивосток. На той час головним засобом спілкування з рідними було листування, а тому Михайло розмальовував листи чи не усім солдатам. А потім про хист до малювання солдата почули в місцевій політехніці, тож хлопця запросили на навчання. І саме тут викладачі порадили йому розвивати далі талант в одному з найкращих на той час вишів – Одеському художньому училищі (нині Одеський художній коледж імені М. Б. Грекова), де й навчався після демобілізації Андрійчук М. у 1951-56 роках.

Коли після армії щасливий Михайло поїхав додому, його батьки з молодшим братом на той час вже переїхали до Києва. Це було саме Різдво, тож мама вмовила Михайла відвідати на свята старшого брата на Житомирщині. Поїхав, а повернувся до Києва вже на похорон… І мама, і тато, і брат задихнулися чадним димом… Такий розпач був – не хотілося нічого, ані навчання, ані життя. Та все ж Михайло Андрійчук поїхав до Одеси. Саме навчаючись там, він зробив перші спроби відображення на полотні такого близького йому з дитинства сільського життя. Навіть дипломну роботу писав на тему села: на картині зобразив один з моментів весілля, коли гості чекають на молодят.

Навчання ще більше утвердило зацікавленість Михайла мистецтвом, різними жанрами малярства. У 1956-1962 роках продовжив освіту на відділенні станкової графіки Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). В колі митців він зустрів чимало талановитих майстрів графіки, що привабила його багатством художньо-виражальних засобів. Його наставниками були широко відомі майстри Павлюк М. А., Крижанівський Г. З., Пащенко О. С., Селіванов М. І., Касіян В. І., Данченко О. Г. Вже тоді молодому художникові треба віддати належне: він ніколи безпосередньо не наслідував, лише вивчав досвід попередників, завдяки праці виробив свій власний графічний почерк.

В роботах Михайла Андрійчука використані найрізноматніші види графічної техніки: акварель, туш, голка, олія, олівець, фломастер, вугілля, літографія, ліногравюра, офорт, монотипія, цинкографія, шовкографія, сангіна. Він вносить у свої аркуші комбіновані графічні техніки, відповідно до поставлених перед собою творчих завдань.

Трудову діяльність Михайло Омелянович розпочав ще студентом, у 1960 році, як керівник образотворчої студії для дорослих і викладач дитячої художньої школи при картинній галереї імені К. Айвазовського (м. Феодосія), а з 1962 року він пов'язав свою долю з Поділлям: плідно працював у Хмельницькому обласному художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду УРСР, доцентом Хмельницького національного університету (2002). Тут, на Хмельниччині, він став зрілим майстром, тут прийшло визнання.

У доробку Андрійчука М. О. є цілий ряд графічних робіт, які літописно увічнюють історичні події в Україні, зокрема цикли «Слава України» (Козаччина), «Чорний біль» (Чорнобиль). Вражає своєю композиційною напругою наче заворожений «Байда», який на льоту ловить стріли, пущені в нього.

Цікавою й актуальною, сповненою тонкою іронією і сарказмом є серія «108 вад людських» (1998). Одвічний двобій добра і зла автор серії переводить у площину нашого сьогодення. Він викриває найвразливіші ознаки людського ґанджу, які позбавляють людину відчуття щастя і тягнуть її у прірву гріховності та скверни.

Антитезою до «108 вад людських» є серія творів «По прочитанню псалмів Давидових». Михайло Омелянович – глибоко віруюча людина і Біблія – настільна книга в його домі. Перечитуючи Давидові псалми зі Старого завіту, художник відтворює їх філософський зміст у зримих образах. Відштовхуючись від тези «Спочатку було слово…», Михайло Андрійчук приділяє максимальну увагу кожному слову, кожному мовному звороту, як барометр, реагує на кожний порух думки. Іноді одне слово стає імпульсом до творчої дії, до пошуку виражальних засобів образу, що постає в уяві.

Михайло Андрійчук – віртуозний портретист. Його об'ємна галерея налічує десятки портретів видатних подолян – композитора Владислава Заремби, поетеси Анни Ахматової (Горенко), подільських художників, поетів, композиторів, артистів театру, родини чи десятки дружніх шаржів на колег-художників, сповнених витонченості іронічного подання зображуваних персонажів.

У творчому доробку художника обширна образотворча «Шевченкіана», що вражає багатством образів. А це понад три десятка робіт. Над нею художник почав працювати ще на зорі своєї творчості. Лірик за вдачею, Михайло Омелянович оригінально вирішує, вибудовує композиційний план кожного з творів. Художньо-графічні листи до «Кобзаря», «Катерина», «Сон», «Якби зустрілися ми знову», «Причинна» та інші написані тепло й проникливо.

Творчий діапазон митця надзвичайно широкий. Але найхарактернішою рисою його творчого мислення є багатоплановість (серійність) задумів. Вражає етнографічно-фольклорною обізнаністю й глибиною образів серія «Українські народні пісні»: «Байда», «Йдуть літа наші з ярмарку» (автопортрет), «Ой, поїхав за снопами», «А до мене Яків приходив» та інші. Це ще раз яскраво підтверджує народну основу творчості майстра, який, втілюючи сцени народного життя, показує типові характери, своєрідність національної культури, взаємини людей. У творах художника образи українців пов'язані сотнями невидимих духовних ниток. В єдиний етнос їх об'єднує спільна минувшина, співуча мова, національні особливості, земля, сама природа, на тлі яких проходить їх життя.

Твори Михайла Андрійчука – це й естетичне обличчя міста, його установ і закладів. Його панно на теми літературних і казкових героїв з творів українських письменників прикрашають читальний зал Хмельницької обласної бібліотеки для дітей імені Т. Шевченка. Інтер'єр обласного літературного музею прикрашають графічні портрети Тараса Шевченка та Лесі Українки, виконані в дещо незвичному поетично-меланхолійному ракурсі. Він є співавтором з Григорієм Момоною та Валентиною Ляшко відомої у місті та єдиної в Україні скульптури барону Мюнхгаузену на вулиці Кам'янецькій, 48. Багато у художника і замальовок м. Хмельницького. За ними можна вивчати історію міста, бачити, як воно змінювалося за останні десятиліття. Бо багатьох споруд, закарбованих олівцем та пензлем митця, вже немає.

Серед українських митців сьогодення Андрійчук Михайло Омелянович вирізняється стабільною вірністю реалістичним принципам, але розуміє це не догматично. І коли в наш час спостерігаємо серед молодих художників зацікавлення найбільш авангардними течіями абстрактного мистецтва, він невтомно продовжує працювати на ґрунті використання народних традицій, вельми обережно відбираючи з новітніх тенденцій тільки те, що здатне поглибити зміст його власних образів.

Про популярність творів митця говорять презентації його творів у майже 80-ти колективних виставках різних рівнів – від обласних до республіканських, всесоюзних та міжнародних, що проходили у Болгарії та Німеччині. Кращі роботи Андрійчука М. зберігаються у Хмельницькому обласному художньому музеї, Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї. Багато творів знаходяться в музейних колекціях міст Бердянська, Горлівки, Запоріжжя, Донецька, в Києво-Печерському Національному історико-культурному заповіднику, Київському літературно-меморіальному музеї ім. Лесі Українки. Ряд творів прикрашають приватні колекції в Україні та за кордоном, привертають увагу знавців та шанувальників образотворчого мистецтва.

«Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть». Ці слова поетеси Ліни Костенко – заклик до митців. І Михайло Омелянович не тільки почув, але й виконав його. Він побудував свій храм. І ми відчули цю мудру велич, красу, доброту. Відчули цю щирість і оцінили її, сприймаючи його творчість з великою прихильністю і гордістю. Входимо в його храм, вбираючи в себе мистецтво і відкриваємо сповнений чистоти талант майстра, запорукою якого є мудрість, широкий спектр духовних почувань художника, висока майстерність.

Член Національної спілки художників України (1964) Андрійчук М. О. першим серед митців Хмельниччини удостоївся звання заслуженого художника України (1987), йому першому з художників-подолян було влаштовано персональну виставку в Києві (1987).Він лауреат обласних мистецьких премій ім. Т. Г. Шевченка, ім. В. Розвадовського, міської премії ім. Б. Хмельницького.

Неординарність творчого методу Михайла Омеляновича полягає в його постійній еволюції, а його твори надихають, випромінюють енергію доброти, поезії й краси. Кожна робота художника – цілий всесвіт. На якісь надихають особливі люди, на якість – події та переживання. Але кожна картина починається з роздумів автора, щоб потім змусити замислюватися тих, хто вже бачить її втіленою у фарбах та полотні.

Андрійчук Михайло Омелянович серед тих, хто мовою мистецтва відверто висловлював свою художницьку позицію, власні моральні цінності та світоглядність.

Помер видатний художник на 93 році життя 1 листопада 2020 року.

Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» присвоєно
за вагомий внесок у розвиток художнього мистецтва міста.

08.04.2020 р.

Використані джерела:

1. Дмитрик В. Духовний храм Михайла Андрійчука / Володимир Дмитрик // Календар знаменних і пам'ятних дат Хмельниччини на 2017 рік : реком. бібліогр. довід. / Упр. культури, національностей, релігій та туризму Хмельниц. облдержадмін.; Хмельниц. міська орг. НСК України, Хмельниц. обл. універ. наук. б-ка. – Хмельницький: ПП Заколодний М.І. – 2016. – С. 194-198.
    
2. Кульбовський М. З подільського кореня : нариси / Микола Кульбовський. – Кн. 1. – Хмельницький : «Поділля», 1999. – 186 с.
    
3. Кульбовський М. З подільського кореня : нариси / Микола Кульбовський. – Кн. 2. Хмельницький : Евріка, 2003. – 200 с.
    
4. Кульбовський М. З подільського кореня : нариси / Микола Кульбовський. – Кн. 5. Хмельницький : А. Цюпак, 2009.   – 240 с.
    
5. Кульбовський М. Прометеїв вогонь  / М. Кульбовський  // Культура і життя. – 2018. – №1. – 12 січня. – С. 12
    
6. Лауреати міської премії імені Богдана Хмельницького у галузі історії, культури і мистецтва (1994-2013 роки) : біобібліогр. Довідник до 20-річчя з часу заснування премії / Хмельницька міська рада ; Управління культури і туризму ; Хмельницька міська ЦБС ; худож. В. І. Карвасарний // Лауреати міської премії імені Богдана Хмельницького у галузі історії, культури і мистецтва (1994-2013 роки) : Сторожук О. В., 2014. – С. 128
    
7. Олійник І. «Неспокій в країні накладає свій відбиток і на творчість» : відомому художнику Михайлу Андрійчуку виповнюється 90 років  / І. Олійник  // Сімейна газета. – 2017. – №46. – 16 листопада. – С. 4
    
8. Почесні громадяни міста Хмельницького : збірник / Хмельницька міська рада ; відп. за вип. Г. Мельник. – Хмельницький : Сторожук О.В., 2020 – 152 с.
    
9. Рішення міської ради «Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Хмельницького»» [Електронний ресурс] // Хмельницька міська рада: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://khm.gov.ua (дата звернення 08.04.2020). – Назва з екрану.
    
10. Хмельницький в іменах. Митці : біобібліогр. довід. / упоряд. : В. Дмитрик, Є. Семенюк. – Хмельницький : вид-во Цюпак А. А., 2010. – 200 с.

 © Хмельницька міська центральна бібліотека
Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів 

Підготувала: Галина Єсюніна