24 серпня український народ відзначає День Незалежності України. Це головне державне свято на честь ухвалення позачерговою сесією Верховної Ради УРСР «Акту проголошення незалежності України», що був підтверджений всенародним референдумом 1 грудня 1991 року. З 84,18% громадян, які прийшли на дільниці, незалежність України підтримали 90,32% виборців. Український народ сказав тверде і остаточне «так» і здійснилося його суверене право на самовизначення.

Передумови незалежності

У другій половині 80-х років у СРСР розпочалася «перебудова». Політика перебудови, розпочата частиною керівництва КПРС на чолі з обраним у березні 1985 року Генеральним Секретарем ЦК КПРС Горбачовим М. С., призвела до значних змін у житті СРСР і світі в цілому: гласність, політичний плюралізм, закінчення «холодної війни» тощо.

Фірмовою фішкою М. Горбачова стало спілкування з народом на вулицях

Проте горбачовська перебудова насправді виявилася косметичним засобом. Внаслідок суперечливості і непослідовності в здійсненні перебудови відбулося загострення кризи у всіх сферах життя суспільства. Але вона впродовж кількох років дала інший, неочікуваний у середовищі комуністичного керівництва ефект – розпад СРСР.

Природно, що політика гласності викликала різку політизацію громадян і зростання ідеологічної поляризації. Вона розбудила громадську думку, політичну активність мас, привела до появи легальних опозиційних товариств і організацій. Комуністична ідеологія стала піддаватися відкритим нападкам з боку її опонентів, у самій партії почався період масового виходу з її лав.

Плюрарізм думок прийшов у суперечність з існуючою тоталітарною системою, назріла необхідність у радикальній політичній реформі. За цих умов весною 1989 року відбулися перші в історії СРСР відносно вільні вибори народних депутатів на альтернативній основі, коли у багатьох місцевостях контроль комуністичної партії над виборчою кампанією був рішуче підірваний. У багатьох регіонах секретарі партійних комітетів програли вибори; у депутатський корпус прийшло чимало інтелектуалів, що критично оцінювали роль КПРС у суспільстві. У багатьох радянських республіках точилася національно-визвольна боротьба, яка підривала ідеологічну основу радянської системи. У внутрішній політиці з'явилися ознаки системної кризи, зріс дефіцит продовольства і товарів повсякденного попиту. З 1989 року почався процес розпаду політичної системи СРСР. У першій половині 1990-х років практично всі союзні республіки оголосили про свій державний суверенітет.

Перші кроки до незалежності

На весняних виборах 1990 року до Верховної Ради Української РСР вперше дозволили політичну конкуренцію. Неузгоджені з партійними органами кандидати у депутати в багатьох округах здобули перемогу над кандидатами від компартії. Національні сили отримали 124 з 450 місць у парламенті.

Трапилось так, що обрана в умовах «перебудовної» комуністичної системи Верховна Рада Української РСР виявилася малокерованою, хоч її головою ще обрали першого секретаря ЦК Компартії члена Політбюро Володимира Івашка. Після переходу останнього на посаду заступника Генерального Секретаря ЦК КПРС у Москву Головою Верховної Ради УРСР став інший секретар ЦК Компартії України член Політбюро Леонід Кравчук.

Через кілька місяців після обрання, ще у складі СРСР, ця Верховна Рада 16 липня 1990 року прийняла Декларацію про державний суверенітет України. За неї проголосувало 355 депутатів із 385 присутніх. Більшість тих, хто голосував за суверенітет України, були комуністами.  Це стало одночасним переконливим свідченням того, що з-під ідеологічного і статутного контролю центрального партійного апарату почали виходити самі члени КПСС. Декларація була пройнята українською національною ідеєю і зовсім не вкладалася в догматичне ложе радянської ідеології та системи.

Приняття Декларації про державний суверенітет України 16.07.1990. 

Декларація кваліфікувала суверенітет як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Проголошення суверенітету розглядалося як «здійснення українською нацією невід'ємного права на самовизначення». Єдиним джерелом влади в Республіці оголошувався народ України. Оголошувалась повна рівність всіх громадян незалежно від їх соціального стану, національності, освіти, релігії, а все національне багатство, в тому числі надра землі, земля, ліси, води, фабрики і заводи, власністю народу. Констатувалось право України на власні збройні сили, власну зовнішню політику.

Акт проголошення незалежності України

Новим вирішальним актом, здійсненим тим самим складом Верховної Ради, був "Акт проголошення незалежності України", прийнятий 24 серпня 1991 року.

Поштовхом до проголошення незалежності стала спроба державного перевороту в Москві 19 серпня 1991 року і створення антиконституційного Державного Комітету з надзвичайного стану (ДКНС), відомого за російською абревіатурою як «ГКЧП», який заявив про намір силою зберегти тоталітарний режим у СРСР. Проти змовників рішуче виступило керівництво РРФСР на чолі з Б. Єльциним. Українське керівництво, зокрема Верховна Рада, зайняло вичікувальну позицію. КПУ скоріше пливла за течією, аніж прагнула вплинути на перебіг подій. Вимоги демократичної частини депутатського корпусу про необхідність скликати позачергове засідання Верховної Ради були проігноровані.

24 серпня 1991 року, вже після провалу державного перевороту, зібралася позачергова сесія Верховної Ради України.

24 серпня 1991 року. Люди біля Верховної Ради,
де прийнято Акт проголошення Незалежності України

Деморалізована більшість під тиском опозиції та націонал-комуністів на чолі з Леонідом Кравчуком затвердила «Акт проголошення незалежності України». «За» проголосували 346 народних депутатів.

В «Акті проголошення незалежності України» зазначалось: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто
проголошує
незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканною.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
24 серпня 1991 року».

Левко Лук'яненко після проголошення Незалежності

Хоча формально Україна вже була проголошена незалежною і самостійною державою, проте для зміцнення легітимності статусу новонародженої держави, за наполяганням Л. Кравчука і за схвальної підтримки лідера Народної Ради І. Юхновського, було прийнято рішення підтвердити Акт про незалежність на всеукраїнському референдумі. Окремі представники національно-демократичного табору, такі як Л. Лук'яненко, В. Чорновіл та інші вважали достатнім обмежитися лише проголошенням Акта, але більшість народних депутатів визнала за необхідне порадитися з народом і ухвалила провести 1 грудня 1991 року референдум на його підтвердження. Водночас Верховна Рада ухвалила також рішення про проведення в цей день і виборів Президента України на альтернативних засадах. Крім цього, було прийнято ухвалу про департизацію армії та правоохоронних органів.

Таким чином, здійснені парламентом рішучі кроки ознаменували радикальний поворот у свідомості української політичної еліти та масовій свідомості громадян України. Вперше за багато віків український народ одержав змогу вирішувати долю своєї країни і долю влади, покликаючись виключно на свій розсуд. Політична осінь в Україні 1991 року була бурхливою.

Державотворення

Після здобуття Україною незалежності, її територія і кордони стали тотожні тим, які мала Українська Радянська Соціалістична Республіка у складі СРСР.

Важливими кроками на шляху державотворення стало прийняття Верховною Радою України в перші роки після проголошення незалежності України цілої низки першочергових документів. Серед них – закони про правонаступництво України, її державні кордони, громадянство, Збройні Сили; постанови про створення Служби національної безпеки, про основні напрями економічної політики в умовах незалежності; Декларація прав національностей України тощо.

Ядерне питання стало одним із тих, що стримувало міжнародне визнання України. Тому вже 24 жовтня 1991 року Верховна Рада України ухвалила заяву «Про без'ядерний статус України». У 1995-1996 роках з території України були вивезені всі ядерні заряди. Проте процес завершився лише у 2010 році.

Журналісти стоять біля шахтної пускової установки, яку зруйновано
в рамках відмови України від ядерної зброї, що було обумовлено
Будапештським меморандумом, підписаним у 1994 році

Але для визначення і закріплення головних принципів державного та суспільного життя країни цього було замало. Молодій Українській державі конче була потрібна конституція. Розробка її проєкту велася протягом п'яти років і 28 червня 1996 року вона нарешті була прийнята більшістю голосів. Конституція має найвищу юридичну силу, тобто всі інші правові акти можуть прийматися лише на її підставі.

Основними носіями національної символіки держави є герб, прапор і гімн.

Протягом 1992 року Україну визнало 132 держави, із 106 з них були встановлені дипломатичні стосунки. Україна, яка мала на час проголошення незалежності кілька консульств і представництв за рубежем, довела число своїх зарубіжних представництв до 84. З перших кроків незалежності розпочалося створення системи органів державної влади України, які здійснюють зовнішню політику.

На початковому етапі ініціативу у виробленні й реалізації зовнішньої політики взяла на себе Верховна Рада України. Вже 31 січня 1992 року вона затвердила «Положення про дипломатичну службу в Україні» (відповідний указ Президента було прийнято в липні 1993 року). Кабінет Міністрів України 18 лютого 1993 року затвердив «Положення про МЗС України та кількісний склад його колегії». Ці нормативні документи стали основою регулювання діяльності МЗС та його закордонних представництв.

Найважче випробування

Наприкінці лютого 2014 року Україна опинилася у найважчій з початку незалежності кризі. Внаслідок російської збройної агресії, що почалася 20 лютого 2014 року, окремі території України стали тимчасово окупованими Російською Федерацією. Площа тимчасово окупованих територій України становить близько 44 тис. км² (7 % від загальної площі України).

У березні 2014 року територія Автономної Республіки Крим та м. Севастополь була незаконно анексована РФ. Із квітня 2014 року на територіях окремих районів Донецької області та Луганської області були встановлені підконтрольні РФ сепаратистські режими, які виступають під назвами «Донецька народна республіка» («ДНР») і «Луганська народна республіка» («ЛНР»). Політичну ситуацію на Сході України визначали як заморожений збройний конфлікт, урегулювання якого відбувається за міжнародного посередництва.

О 3:40 24 лютого 2022 року почалося вторгнення російських військ у Луганській області на ділянці Мілове. Вже через 1 годину 20 хвилин наступ почався скрізь.

Близько 5-ої ранку 24 лютого 2022 року президент Росії Володимир Путін оголосив, що ухвалив рішення про початок проведення спецоперації на Донбасі після прохання угруповань «ДНР» та «ЛНР». «Ми прагнутимемо демілітаризації та денацифікації України», – сказав він в ефірі «Росія-24». Так 24 лютого 2022 року Росія розпочала масштабне вторгнення до України по всій довжині спільного кордону і з території Білорусі, завдавши повітряних ударів по цілях в Україні: на низку українських міст було скоєно ракетні удари, атаковано військові об'єкти Збройних сил України. Армія Росії обстріляла прикордонні застави, завдала удари з повітря по понад 40 об'єктах військової інфраструктури майже усіх регіонів України. Розпочався рух танкових колон і живої сили. 

Армія України, Нацгвардія, поліція, Тероборона чинять запеклий опір. В Україні оголосили воєнний стан і загальну мобілізацію.

Післямова

На зламі тисячоліть склалася нова політична й економічна картина світу, де Україні належить шукати своє місце, відстоювати власні національні інтереси. Незалежність України викликала в людей великий ентузіазм, але водночас породила плутанину в їхніх думках щодо способів та методів розбудови вільної, демократичної держави.

Важкість подолання минулого пов'язана передусім з особливостями менталітету, форм комунікації та культурного генотипу. На це вплинули: тривале розпорошення українських земель, перебування її у складі різних держав, що породило істотні відмінності між регіонами, відсутність і перервність української державності, поліетнічний склад населення України та інші вагомі фактори.

Проте, в основу державотворчого курсу керівництвом України було покладено національну ідею, яка має вирости в ідеологію, тобто в систему регулятивних установок суспільного життя з відповідним механізмом для її втілення в практику. Тому отримати незалежність – не досить. Її треба зберегти, розвинути, захистити й передати дітям.