 |
ВОВК
Микола Сергійович |
Звання «Почесний громадянин
Хмельницької міської територіальної громади»
присвоєно рішенням позачергової дев'ятнадцятої сесії
Хмельницької міської ради від 23 вересня 2022 року.
Народився Микола Вовк 18 грудня 1984 року в скромній українській родині Сергія і Любові Вовк на Старосинявщині, краї, де козацька доблесть принесла славу перемоги під Пилявцями. Закінчив Старосинявську ЗОШ I-III ступенів. У 2002 році поступив в Кам'янець-Подільський військово-інженерний інститут Подільської державної аграрно-технічної академії.
ГУР. Воєнна розвідка – один із важливих інструментів захисту національних інтересів держави. З перших днів війни спецпідрозділи ГУР були у горнилі боїв на Київському напрямі. Діяли як на першій лінії боїв у Бучі, Гостомелі, Ірпені так і у глибокому тилу ворога, знищували його комунікації і штаби. Спецпідрозділ ГУР провів операції по звільненню острова Зміїний, діяв на Харківщині і Південному напрямку. Це лише верхівка їх подвигів…
Микола Сергійович Вовк – Розвідник! Полковник! За цими двома словами велика мужність, професіоналізм, патріотизм, кропітка небезпечна праця і Честь! Честь захищати свою родину, землю, державу і Славу України.
Був надто самостійний, серйозний, відповідальний і вольовий. Їх тільки двох із курсу в інституті відібрали для роботи в Головне розвідувальне управління. Працював у Києві з 2006 року.
Набув колосальний досвід служби: офіцер спецпідрозділу МО – сфера забезпечення безпеки VIP-персон, офіцер забезпечення безпеки Литовського національного елемента фінансового та матеріального забезпечення в Ісламській Республіці Афганістан, начальник групи забезпечення безпеки МО. Його комукативні навички були розвинені за рахунок участі у міжнародних навчаннях, місії НАТО в Афганістані, постійних курсах вдосконалення в різних сферах служби. Перфектно знав англійську мову, мав навички стрибків із парашутом, водіння броньованого та контраварійного автомобіля, навички володіння рукопашним боєм, брав участь у чемпіонатах світу з багатоборства охоронців. Він обрав шлях воїна, шлях людини, яка має сміливість і гідність обирати свободу. Це важкий шлях, тернистий, але він веде вперед, щоб помститися і перемогти лютого ворога. Микола Сергійович не залишав в собі місця для страху чи зневіри. Був задіяний у складних військових операціях, мотивований. Він планував виконання завдання до найменших дрібниць, відточував кожну дію, вміло використовував професіоналізм особового складу. Для нього не існувало слів: «неможливо, не має ресурсів», лише треба виконати, доцільно. Побратими покладались на нього, бачили як він скурпульозно все записує в блокнотик, як вимовчує кожну складну операцію, розуміючи яка ціна свободи, як дорожить кожним воїном.
З перших днів широкомасштабної російсько-української війни Микола Сергійович брав активну участь у боях на Київщині, пройшов Гостомель, Ірпінь, Бучу. Був важко поранений 7 березня 2022 року у бою під селищем Мощун. Лікування давалось важко. Не дочекавшись закінчення періоду реабілітації (руку після наскрізного поранення необхідно було розробляти), повернувся на війну, продовжив свою активну участь у військових операціях на південно-східному напрямку України. Дружину Лілю заспокоював: «Ви на своїй землі. Не треба виїжджати. У нас є можливість повернути те, що у нас забрали». Вірив у перемогу, але розумів, що попереду ще багато роботи.
Свою красуню Лілю зустрів у 2009 році, одружились.
Були дуже органічні в сімейному шлюбі, доповнювали одне одного. Неординарні, сильні особистості, але це не вадило їхнім стосункам. Професійні обов'язки Миколи забирали в нього багато часу, уваги, розлучали з сім'єю на довгий період роботи, і це змушувало подружжя шукати можливості побути разом, не віддалятись, зберігати почуття. Народження первістка Ігоря, а потім Івана для Миколи було неймовірним щастям і він вишукував час на виховання дітей і радість сімейного спілкування. Пишався своїми синами, поважав розумницю дружину і мріяв про донечку. Виріс у багатодітній родині і теж хотів трійко діток. Ліля не перечила йому, мовчки посміхалась його бажанням і народила донечку Анну з блакитними очима як у татка. Він обіцяв собі бувати частіше дома, частіше кохати своїх пташенят, допомагати дружині, яка, окрім виховання діток, успішно вела самостійний бізнез. Війна зруйнувала їх збалансований рай… 5 червня 2022-го, село Пришиб Донецької області. Іванко дивиться у вікно, чекає батька, Ігор старший, все розуміє мовчки, дворічна Анна щебече: «Татако, татко». Ціна свободи…
Прощання з Героєм у рідному селищі та місті Хмельницькому відбулося 8 червня. Поховали захисника в м.Хмельницькому на Алеї Героїв.
Це був сучасний молодий чоловік, який спланував усе своє життя, рухався по життю впевнено, розумів чого прагне і як того досягнути. Він постійно працював над собою, багато читав, спеціально зустрічався з різними людьми, слухав їх і відфільтровував те, що йому потрібно і пригодиться в професії і житті. Микола Сергійович не був говіркий, професія тому не сприяла, але легко входив в контакти, незвично вмів жартувати і розряджати обстановку.
Указом Президента Микола Сергійович Вовк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Нагороджений заохочувальними відзнаками:
«За відданість воєнній розвідці» ІІ ступеня, «Почесна відзнака»; нагрудними знаками: «Воїн-миротворець», «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня, «Максим Шаповал»; пам'ятною відзнакою «20 років воєнній розвідці України»;
медалями:
«10 років сумлінної служби», «За відданість воєнній розвідці» ІІІ ступеня, «За бойові заслуги».
Звання «Почесний громадянин
Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно
за видатні заслуги перед українським народом
та Хмельницькою міською територіальною громадою.
03.06.2024 р.
Для створення довідки використано матеріали з наступних електронних ресурсів:
© Центральна публічна бібліотека
Хмельницької міської територіальної громади
Підготувала: Оксана Василишина, редакторка ЦПБ
На початок
Версія для друку
