Владислав Іванович Заремба (1833-1902 рр.), – український композитор польського походження другої половини ХІХ – початку ХХ ст., піаніст і педагог і критик. Йому належить одне з помітних місць, хто своєю діяльністю чимало сприяв розвитку української музики, українського романсу. А найпопулярніші пісні, які співають і донині, сприймаються багатьма як народні.

Дитинство і юність Владислава пройшли на Поділлі, де він змалку ввібрав у себе всю красу й велич української природи й культури, дослухався до українських і польських народних пісень, які звучали довкола, захоплювався самобутнім колоритом.

Цікаві факти

Відомо, що солоспіви «Вітре буйний, вітре буйний» і «Над Дніпровою Сагою» зі збірки Владислава Заремби «Музика до Кобзаря» увійшли до камерно-вокального репертуару видатної співачки світового рівня Соломії Крушельницької. З юних літ Соломія була знайома з творчістю Тараса Шевченка і впродовж усього життя популяризувала її.

Вірш «Повій, вітре, на Вкраїну» Степана Руданського, покладений на музику композитора і педагога Людмили Александрової, став піснею-романсом. 1872 року музику для голосу і фортепіано вдало аранжував Владислав Заремба й полинула пісня з його легкої руки далеко за межі України. Її деколи називають «світовим романсом з Поділля». Лірична пісня увійшла в репертуар видатних професійних співаків, стала однією з улюблених серед українського народу.

Владислав Заремба – автор вдалого аранжування музики для голосу і фортепіано  пісні-романсу на слова Михайла Петренка і музики Людмили Александрової, що зажила всеукраїнської любові й слави – «Дивлюсь я на небо». Вона стала першою піснею, що залунала у космосі. 12 серпня 1962 року під час польоту космічного корабля «Восток-4» перший український космонавт Павло Попович, який вів його, пролітаючи над рідним краєм, вирішив вийти в ефір із привітанням до землян. «Ми ввімкнули всі передавачі на Землю, і я заспівав: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю...» – розповів космонавт в інтерв'ю кореспондентці газети «Україна молода» Анастасії Богуславській про те, як полинула через ефір до Землі, до всього безмежжного простору знаменита українська пісня. Проте цей історичний факт десятки років офіційно замовчувався. До речі, це була улюблена пісня не лише П. Поповича, а й генерального конструктора ракетно-космічної промисловості СРСР, українця Сергія Корольова.

А ще пісня «Дивлюсь я на небо», мелодія і слова якої нікого не залишають байдужими, стала першим українським хітом. Перша грамофонна платівка з її записом з'явилася у 1903-1904 роках. Дослідникам відомо про десять записів пісні, здійснених до 1917 року. Величезний вплив на поширення романсу на всі континенти внесли українські емігранти. До того ж, «Дивлюсь я на небо» вважається універсальною піснею, що підходить для різних голосів, тому в різні часи кожен із видатних співаків вважав за честь включати цей твір у свій концертний репертуар. Серед них: Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Іван Козловський, Анатолій Солов'яненко, Юрій Гуляєв, Муслім Магомаєв, Олександр Пономарьов, Володимир Гришко та багато інших. Звучала пісня і в кінофільмах. Насправді, вона настільки добре відома і настільки досконала, що її вважають народною. Вона перекладена багатьма мовами світу.

Родом з Поділля

Про життя Владислава Івановича Заремби відомо дуже мало. Народився він 27 червня 1833 року в збіднілій шляхетській сім'ї у місті Дунаївці (тепер центр Дунаєвецької міської громади у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області). Батьки цінували музичне мистецтво, тому вдома завжди звучали українські і польські пісні.

У 1846 році батьки Владислава переїхали до Кам'янця-Подільського і саме тут юнак здобував музичну освіту в братів Антона та Йосипа Коціпінських.

Формуванню музичного світогляду, подальших життєвих та творчих уподобань молодого музиканта сприяв Антон Коціпінський (1816-1866 рр.) –  талановитий педагог, композитор та етнограф. А. Коціпінський їздив селами й збирав подільський пісенний фольклор, обробляв найкращі мелодії для голосу з фортепіано і для хору та активно пропагував українські пісні в концертах. А ще у нього був підприємницький талант, завдяки якому він відкрив у місті друкарню та свій музичний магазин, в яких продавав ноти і музичні інструменти. До того ж, був людиною широких поглядів, життєво активним, що не може не викликати захоплення.

Закінчивши навчання в Кам'янці-Подільському, Владислав виїжджав на кілька років за кордон, до Польщі. Проте у 1854 році повернувся до центру подільського краю. Архівні документи засвідчують, що він потрапив під негласний нагляд поліції, проте достеменно невідомо за що, є лише припущення. 25 вересня 1854 року поліцмейстер рапортував Подільському губернаторові: «Владислав Заремба, 22 років, приїхав давати уроки гри на фортепіано та в пошуках посади органіста. Проживає в місті з 8 вересня 1854 року». Житло на перших порах Владислав обладнав у Кармелітському монастирі та здійснював приватну педагогічну практику в приватній школі А. Коціпінського, заснованій у 1853 році. Слід зазначити, що у ХІХ ст.  музика відігравала важливу роль у навчанні та вихованні дітей заможних польських родин і серед інтелігенції широко побутували традиції домашнього фортепіанного музикування, а сам інструмент став важливим атрибутом тогочасних аристократичних салонів і залів. З 1855 року Владислав працював ще й органістом у римо-католицькому костелі.

Не встиг юнак освоїтись на новій посаді, як з Києва від військового губернатора прибула депеша до поліцейського управління міста з вимогою регулярно доповідати, чим саме буде молодий музикант займатися, з ким контактувати, куди і коли буде виїжджати. За Владиславом було встановлено поліцейський нагляд, який він щоразу відчував. Спокійне, творче життя було порушене. Нагляд поліції спонукав молодого композитора 26 березня 1856 року переїхати до Житомира.

Активна композиторська діяльність

У Житомирський період (1856-1862 рр.) музикант продовжував активну музично-педагогічну та композиторську діяльність і став одним із найактивніших діячів музичної культури: він давав уроки гри на фортепіано та сольні концерти як акомпаніатор в камерних ансамблях.

У Житомирі Владислав Заремба одружився. 11 червня 1861 року у нього народився син Сигизмунд, майбутній композитор. Всього у В. Заремби було двоє синів і донька. У Житомирі ім'я композитора набуло популярності і його запросили на викладацьку посаду до Київського інституту шляхетних дівчат, через що Владислав Заремба у 1862 році переїхав до Києва.

Київський період (1862-1902 рр.) становить розквіт композиторської та педагогічної діяльності Владислава Заремби. Тут він працював на посаді викладача по класу фортепіано і хорового співу в Інституті шляхетних дівчат, Левашівському інституті, приватних пансіонах, що славилися музичним вихованням.

За короткий час В. Заремба зажив загального визнання як талановитий педагог, невтомний пропагандист музичного мистецтва, обдарований композитор. Його дім став місцем постійних зустрічей шанувальників музики. Тут часто відбувалися музичні вечори, на яких виконувалися кращі твори вітчизняних і західноєвропейських композиторів, звучали твори самого Владислава Заремби, його обробки народних пісень. Адже перші вчителі зуміли прищепити своєму вихованцю В. Зарембі любов до народних пісень, тому він, як і його вчитель А. Коціпінський, з юнацьких років збирав та записував їх. Тож фортепіанна спадщина В. Заремби – п'єси, романси, думки та обробки має своїм джерелом майже винятково українську народну пісню, яка з легкої руки композитора полинула Україною. До того ж, українська пісенність стала важливим чинником у становленні індивідуального композиторського стилю Владислава Заремби й допомогла йому, формуючи творчий підхід до першоджерела, продемонструвати власне бачення фольклорного матеріалу й вдихнути нове життя у мелодії українських народних пісень та пісень літературного походження, що були популярні в його середовищі.

18 творів Владислава Заремби об'єднано загальною назвою «Українські мелодії». Вони відзначаються ліризмом, приваблюють щирістю, емоційністю та яскравим мелодизмом. У їх числі: «Прощання з Україною», «Думка-шумка», «Реве та стогне Дніпр широкий», «В кінці греблі шумлять верби»,«Гей же ви хлопці, славні молодці», «Повій вітре на Вкраїну», «Подільська думка», «Козак від'їжджає, дівчинонька плаче» (думка), «Стоїть гора високая» та інші. Мелодії двох пісень, що увійшли до збірки «Ой зійди, зійди, ти зіронька та вечірняя!» і «Чи я в лузі не калина була» (думка), В. Заремба запозичив із збірки свого вчителя А. Коціпінського.

Загалом ХІХ ст. стало важливим періодом у розвитку української музики. Активна зацікавленість композиторів не лише українською історією, фольклором, національними традиціями, але й українською поезією, що було характерним для епохи Романтизму, суттєво оновило українську музику й надало їй специфічних рис. Владислав Заремба, як палкий прихильник творчості Тараса Шевченка, став автором збірки «Музика до Кобзаря», яка складається з двох серій по 15 вокальних творів у кожному зшитку. Вони відіграли певну роль у становленні української Шевченкіани XIX ст. Твори Владислава Заремби відзначалися простотою за музичним змістом і формою, наспівною мелодикою, позначеною впливом міської пісні.

Педагогічні збірки

Одночасно в Україні спостерігався підвищений інтерес не лише до домашнього музикування, а й до здобуття професійної музичної освіти, через що відкривалися державні й приватні музичні школи, де обдаровані діти мали можливість розвинути свої здібності. Це окреслило проблему створення навчально-дидактичної літератури для дітей.

Важливу роль у музичному житті України ХІХ ст. відігравала педагогічна діяльність композиторів польського походження. Вони зробили значний внесок у формування дитячого педагогічного репертуару для фортепіано. Є згадка про педагогічні праці для дітей і Владислава Заремби: вокальну збірку «Пісенник для наших дітей» («Spiewnik dla naszych dziatek») і фортепіанну збірку «Маленький Падеревський» («Maly Paderewsky»), видані у видавництві Леона Ідзіковського. Збірки є підсумком багаторічної педагогічної діяльності композитора і, ймовірно, упорядковані в останні роки його життя.

Збірник «Пісенник для наших дітей» («Spiewnik dla naszych dziatek») з авторською присвятою Владислава Заремби «Моїм онукам» відповідає традиціям виховання дітей у польських сім'ях, пройнятих високою релігійністю та повагою до національних традицій. Важливе місце у збірнику займають пісні релігійного змісту, які містять щоденні молитви, а також пісні на найважливіші періоди церковного року – Різдво Христове та Великдень.

Збірка фортепіанних п'єс «Маленький Падеревський» («Maly Paderewsky»), естетична та дидактична цінність якої  заслуговує на гідне місце у викладанні гри на фортепіано, містить 53 твори дитячої тематики, що про­никають у світогляд дитини, змальовують картини та образи, близькі до дитячого сприйняття. Це і фортепіанні транскрипції молитовних текстів; і фортепіанні обробки польських історичних та побутових пісень різноманітної тематики; і фортепіанні перекладення творів та популярних уривків з опер відомих польських композиторів – сучасників В. Заремби.

У цілому педагогічні збірки «Spiewnik dla naszych dziatek» та «Maly Paderewsky» є результатом загальних світоглядно-есте­тичних та музично-педагогічних засад композитора, в яких виявляється його індивідуальний стиль.

Помер Владислав Заремба 24 жовтня 1902 року. Похований на  Байковому кладовищі в Києві.

Увічнення пам'яті

21 січня 1959 року в м. Хмельницькому було створене музичне училище, якому 2 лютого 2000 року присвоєне ім'я нашого земляка – сьогодні це Хмельницький фаховий музичний коледж ім. В. І. Заремби.

З 2002 року  в місті Хмельницькому проводиться Всеукраїнський фестиваль-конкурс українського солоспіву ім. В. І. Заремби.

У 2015 році в Дунаївцях перед Будинком творчості школярів встановили погруддя композиторові.

У 2015 році ім'ям В. Заремби перейменовано провулок у Голосіївському районі міста Києва.

© Центральна публічна бібліотека
ЦБС Хмельницької міської територіальної громади
Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів

Підготувала: Галина Єсюніна