Коко Шанель – владна і тендітна, відважна і самотня, легендарна і загадкова… Ця французька культова стилістка зробила революцію в індустрії жіночої моди, стала іконою стилю і вона єдина зі світу моди за версією журналу «Tіmе» ввійшла до списку 100 найвпливовіших людей ХХ століття.

Дитинство,
яке Коко Шанель намагалася переписати

19 серпня 1883 р. у французькому містечку Сомюр у Жанни Деволь і Альбера Шанель народилася ще одна позашлюбна донька, яку назвали Ґабрієль Бонер Шанель. Побралися батьки лише через рік після її народження. Батько був бродячим торговцем, мати прачкою, тож родина жила бідно. Коли Ґабрієль була ще зовсім маленькою, батько кинув сім'ю напризволяще й подався світ за очі. Залишившись наодинці з купою дітлахів на руках, мама занепала духом, а незабаром важко захворіла.

Через жахливу бідність дівчинка змалку носила старі лахи, що їм віддавали сусіди й носити які було просто нестерпно, до того ж доводилося терпіти з цього приводи ще й глузування. Але вона сподівалася, що повернеться батько й вони заживуть щасливо, бо так дітям часом говорила мама.

Одного дня батько таки повернувся, проте зовсім не для того, щоб дбати про сім'ю, а щоб кудись прилаштувати п'ятьох дітей після смерті матері. Ось так Ґабрієль потрапила до притулку в монастирі Обазін, а потім у пансіон інституту Богоматері в старовинному містечку Мулен, де вона опанувала кравецьку справу і цей навик згодом визначив її майбутнє.

Першим робочим місцем юної Ґабрієль стала крамниця «Свята Марія», у якій торгували різним крамом: приданим для наречених, тканинами, капелюшками, ґудзиками тощо. До її обов'язків входив дрібний ремонт одягу та залучення клієнтів. Але непосидючій і творчій натурі Ґабрієль невдовзі це набридло. Вона прагнула більшого і була не зі слабкодухих, до того ж була красивою молодою жінкою. Ґабрієль стала не тільки швачкою, а й співачкою у кафешантан «Ротонда», де її полюбила публіка й стала називати Коко, бо найчастіше вона полюбляла співати «Ko Ko Ri Ko» і «Qui qu'a vu Coco?», а на сцені щоразу викладалася так, наче виступає востаннє в житті. 

Проти течії. Втеча від обмеженого життя

Але й це не влаштовувало дівчину, їй хотілося змінити світ. Усе почалося, коли Ґабрієль зустріла Етьєна Бальсана – симпатичного офіцера у відставці із дуже заможної родини. Він розводив породистих коней у власному маєтку і одного дня Ґабрієль переїхала жити до нього. Тут збиралося чимало багатих і впливових гостей. Ґабрієль навчилася не тільки насолоджуватися новим розкішним і богемним життям, а й інтерпретувати по-своєму факти з біографії. Проте вона не хотіла бути вічною утриманкою, а прагнула незалежності. Коко почала експериментувати з власним образом, придивляючись до чоловічого одягу і вже тоді зрозуміла – елегантність неможлива без зручності, а як хобі вона почала створювати капелюшки.

Одній новій знайомій Коко дуже сподобався капелюшок, виготовлений нею власноруч і дівчина із задоволенням його подарувала. А вже зовсім скоро дами, знайомі Бальсана, вишикувалися до Коко в чергу через бажання мати у своєму гардеробі маленькі, акуратні й елегантні головні убори замість величезних капелюхів із пір'ям, квітами й іншою мішурою. З того часу в Коко з'явилися постійні клієнтки, а сама вона стала призвідницею капелюшкової революції. Коли клієнтів стало кілька десятків, вона зрозуміла, що повинна відкрити власну майстерню.

Від амбітних мрій до власного ательє

Допоміг їй це зробити Артур Кейпел, якого всі звали Бой – розумний і багатий друг Бальсана, англійський промисловець, у кого закохалася Коко. Закохався в неї і він. Артур дивився на Коко і бачив у ній талановиту, розумну й чарівну жінку, готову підкорювати світ. Бой підтримував Шанель у прагненні бути незалежною. І саме він допоміг їй з відкриттям у 1910 р. першого бутика у Парижі, де продавались капелюшки, а у 1913 р. і першої крамниці в Довілі з вивіскою «GABRIELLE CHANEL».

Разом вони вирішили запропонувати дамам акуратні капелюшки з соломки та вже зовсім скоро Коко взялася ще й за одяг. У помічниці вона покликала подругу Адрієн і молодшу сестру Антуанетту. Вони і шили, і були одночасно моделями, що рекламували одяг. Це виявилося настільки ефективно, що довелося наймати ще дівчат і швидко їх вчити – замовленням не було кінця-краю. Попри те, що почалася Перша світова війна, за порадою Артура, Коко не закрила крамницю. Невдовзі вона виявилася єдиним  у місті відкритим закладом, де можна було придбати одяг. Автоматично всі дами у місті стали клієнтками Коко й бізнес став прибутковим, а сама вона наближалася до перевороту в світовій моді.

На крок попереду або суцільне новаторство

Дами, які йшли працювати сестрами милосердя потребували простого й зручного одягу. І саме це дала їм Коко. Вона отримувала великі доходи, що дозволило, щоправда не без допомоги Артура, відкрити другу крамницю в містечку Біарриц, неподалік від кордону з Іспанією. Це був тріумф Коко Шанель – її ім'я стало синонімом вишуканого смаку серед іспанських аристократок. Одяг просто розлітався, а висока вартість лишень додавала товарам шику. Згодом крамницю очолила Антуанетта, а Коко відкрила два ательє в Парижі. Вона більше не шила сама, це робили триста найманих працівниць, до яких вона була вимоглива, а сама працювала над створенням фасонів. Її одяг мав бути тільки найвищого ґатунку. З часом якість стала візитівкою Коко Шанель.

Клієнткою Коко у Парижі стала баронеса Діана де Ротшильд, яка ще й привела до неї своїх родичок і подруг. Коко ставала провідним кутюр'є Парижа. Її наряди насамперед пасували струнким жінкам і незабаром вони стали відомі не лише у Європі, а й в Америці. Шанель придумала шемізьє – сукню-сорочку з джерсі без талії з довжиною трохи нижче колін, що відкривало ікри ніг, невдовзі придумала жіночі штани, полотняні костюми, блузи у вигляді матроски, трикотажні кофтини, спідницю-дзвіночок завдовжки до середини ікри. А ще вона придумала біжутерію – недорогі прикраси, які, на відміну від коштовностей, можна було носити завжди і скрізь, до того ж їх міг придбати кожен. Вона ввела моду на сумочки прямокутної форми на ланцюжку й ще багато інших речей. Так Коко стала законодавицею нової моди і частиною світової історії.

Поворотний момент

На жаль, кохання Коко почало давати тріщину – виявилося, що Артур її соромиться через нерівний соціальний статус. Одного разу вона добряче розлютилася через нього і її рука сама потягнулася за ножицями. Коко ніби прозріла і зрозуміла, що сирітки Ґабрієль більше немає. Разом з відрізаною косою вона розпрощалася зі своїм минулим… І коли Коко Шанель уперше вийшла у світ із новою зачіскою (а це був театр), то викликала справжній фурор. Невдовзі коротка стрижка серед француженок різного віку набула розмаху епідемії. А тим часом її коханий одружився із знатною красунею Діаною Лістер, а вона, дізнавшись новину, вдала вигляд, що їй байдуже. Насправді ж, для неї це була трагедія, яку вона переживала наодинці. Спасала тільки робота, в яку вона поринула з головою. І саме у той період вона купила особняк під ательє на Rue Cambon, 31, відомий і сьогодні як модний дім CHANEL.

А потім мадемуазель Шанель придбала розкішний темно-синій  автомобіль «Rolls-Royce» із чорними шкіряними сидіннями. І цим задала ще один тон у моді – без оксамиту й мережива, як це було в автомобілях інших дам. А  через деякий час вони з Артуром поновили спілкування вже як друзі й Коко Шанель навіть шила сукні для його дружини, гордо приховуючи, як їй боляче бачити його поряд із іншою жінкою, у той час коли в неї була в душі порожнеча, яку вона не могла заповнити навіть розкішшю.

Культова маленька чорна сукня в авангарді моди

У 1919 році доля назавжди відібрала його в неї – Артур загинув у автомобільній аварії. На похорон Коко не поїхала – не змогла. Її пам'ять залишила його живого. Їй було досить побачити понівечений автомобіль. На згадку про коханого Коко ввела в моду чорний колір. Це була маленька чорна сукня, яка лиш трішки прикривала коліна, із заокругленим вирізом і довгими вузькими рукавами. Неймовірно точна, вивірена та революційна довжина крою сукні відрізняла її від інших.

Вона стала найпопулярнішим одягом. Білі комірці й манжети надавали сукні ділового стилю, яскравий шарф або брошка – ошатності, а дорога прикраса пасувала на вечірньому заході. Сукня стала синонімом елегантності, вишуканості й простоти, що підкреслює красу та індивідуальність жінки.

CHANEL №5 – аромат, що підкорив світ

Після смерті Боя – кохання усього її життя, у Коко було чимало романів із багатими, відомими й впливовими чоловіками з аристократичного й мистецького кола і прямо чи опосередковано всі вони впливали на її бізнес.

Коко турбувало питання жіночого аромату. Вона точно знала, що запах парфумів має бути ненав'язливим, ледь витати, змушувати принюхуватися, а не тікати на свіже повітря і він має бути ідеальним, врізатися в пам'ять. На щастя Ґабрієль, її новий друг порекомендував їй Ернеста Бо – сина французького парфумера й хіміка за фахом. Під час зустрічі Бо дав їй понюхати флакон. Аромат мав шлейф, був різкуватим, солодкуватим і дещо незавершеним, проте він її збентежив. Ось воно! В ту саму мить Коко зрозуміла, що стоїть на порозі нової революції. Побачивши інтерес в очах Шанель, Ернест пояснив, що це альдегіди. Його парфуми виходили надто дорогими, проте Коко домовилась із ним, що заплатить будь-які гроші, якщо він створить їй «аромат елегантної жінки» і Ернест погодився.

Через рік Коко нюхала пронумеровані робочі зразки ароматів, яких не було в жодному найдорожчому магазині. Хімік Бо винайшов синтетичні парфуми, створивши фантастичні аромати, те, чого не існувало в природі. З-поміж інших Шанель потрібен був один, але такий, що підкорить світ і вона вибрала пляшечку з номером п'ять – один з найбільш абстрактних, загадкових і новаторських ароматів в історії парфумерії. Парфум назвали «CHANEL №5», а замість флакона Коко вирішила залишити ємність, у якій Ернест презентував їй божественний аромат – букет із 80 інгредієнтів. Згодом на флакони наклеїли ярлички, на яких красувалися дві переплетені літери «С». Цей логотип назавжди став фірмовим знаком Коко Шанель.

Коли Ернест почав виробництво парфумів для Коко, вона як завжди вимагала найвищої якості. «Тестування» відбулося в ресторані, прямо на очах враженого Ернеста. Коко непомітно збризнула парфуми на сукні кількох жінок, а вже незабаром половина ресторану принюхувалася, відверто озираючись на жінок.

Першу партію парфумів Коко Шанель подарувала своїм знайомим – виключно дамам з вищого світу. Реклама спрацювала. Не минуло й кількох днів, як парижанки заговорили про нові парфуми з бажанням їх придбати. Коко замовила Ернесту ще партію і поставила високу ціну за флакон, проте жінки без вагань платили. А через кілька років «CHANEL №5» стали найбільш продаваними у світі.

Друга світова війна надовго позбавила улюбленої роботи

Через початок Другої світової війни Коко закрила модним дім CHANEL на вулиці Камбон. Тисячі працівників втратили роботу, залишились тільки продавці парфумів у крамниці.

Так сталося, що зв'язки Коко з високопоставленими німецькими офіцерами під час окупації Франції зіпсували їй репутацію й спровокували пересуди за спиною. У 1944 р. озброєні чоловіки прийшли до її номера у «Ritz». Вони відрекомендувалися «Комітетом із зачистки» і, звинувативши жінку в співпраці з окупантами, заарештували її та повезли на допит. Ніхто не слухав аргументів Коко і хтозна, як би склалася доля, якби за неї не заступився сам Вінстон Черчилль – її друг і прем'єр-міністр Великобританії. Умова була тільки одна – Шанель мусить покинути Францію і таким чином припинити всі розмови про себе. Мадемуазель Шанель мала стати невидимою, нечутною й непомітною, тобто ніким.

Вирішивши не випробувати долі, Коко переїхала жити до Швейцарії. Тут життя було тихим і розміреним і жінка почувалася в безпеці. Шанель придбала віллу і прожила на ній майже десять років, але потім повернулася до улюбленого Парижа. Виявилося, що про неї тут дійсно забули, а у світі моди тепер панували чоловіки, особливо Крістіан Діор. Від Шанель у світі моди залишилися тільки всесвітньовідомі парфуми «CHANEL №5».

Провал у Парижі, але тріумф в Америці

Але у Коко Шанель, не зважаючи на вік, було бажання творити. Так, їй кинули виклик, але вона готова його прийняти. У 1953 р. вона повернулась у Париж. Модний дім CHANEL був уже власністю братів Вертхаймерів, тож вона стала лише його художньою керівницею.

У 1954 році Париж жив очікуванням колекції від Коко Шанель і квитки на показ розпродалися вмить. Тут зібралося не тільки вишукане аристократичне товариство Парижа, а й натовпи репортерів і модних критиків. На жаль, це був провал. Париж не прийняв колекцію. Зручні й практичні наряди Коко були поверненням до моди довоєнних часів і ніби були примарами минулого… Париж знову звик до показної розкоші.

Проте мадемуазель Коко Шанель не здалася, а подалася до Америки. Там ритм життя був швидшим і на моду дивилися інакше. Нова колекція Коко із елегантними й зручними моделями мала шалений успіх і вона запустила там масове виробництво одягу. Модниці були в захваті – тепер твідові жіночі костюми, маленькі чорні сукні, сукні-туніки, сукні-болеро, костюми для коктейлів та вечірок могла придбати кожна жінка.

Для Парижа, як і тогочасної Європи, це було дивно – створювати тисячі копій і працювати для натовпу. Але для Коко Шанель те, що її одяг носили на вулицях майже всі, було знаком вищого визнання – це була справжня мода, що зійшла з подіуму. І це повернуло її до життя.

У зручному і одночасно елегантному одязі від Коко Шанель красуні-актриси з'являлися на екранах. Його носили Марлен Дітріх, Ґрета Ґарбо, Мерилин Монро, Одрі Гепберн та інші голлівудські актриси, дружини президентів, політиків і багатіїв. Вони їздили до Європи в її нарядах і пахли її парфумами – її мода повернулася!

Жінка-епоха, хоча і зі своїми забобонами

Не зважаючи на хвороби, Коко Шанель зберігала неймовірну працездатність до останнього.Померла відома кутюр'є 10 січня 1971 року від серцевого нападу в номері готелю «Ritz» у Парижі, де вона прожила кілька десятиліть. Поховали її у Швейцарії, яка знов зустріла її тишею і умиротворенням. Цього разу – назавжди, на кладовищі Буа-де-Во у Лозанні.

Хоча Коко Шанель сама була творцем своєї долі, вона була уважною до знаків і символів. Її знак зодіаку – Лев, п'ятий у циклі. Символ величного хижака проходив через усе життя Коко і вона все життя колекціонувала різні предмети, пов'язані з ним. Кілька статуеток левів завжди були в паризькій квартирі на вулиці Камбон. Найулюбленіша завжди стояла на робочому столі. Позолочені леви були в номері Коко у готелі «Ritz». Зображення лева було вигравірувано на ґудзиках її твідових костюмів. Лев – джерело натхнення мадемуазель, улюблений образ, обіграний у дизайні ювелірних прикрас CHANEL.

Коко Шанель щиро вважала, що її щасливе число 5. Воно було одним із її талісманів. Відомо, що у Шанель було п'ять улюблених кольорів – білий, чорний, бежевий, золотий і червоний. Вона любила запускати колекцію 5 дня 5 місяця.

Магія цифр і знаків залишилась із Коко назавжди – верхню частину надгробку прикрашає барельєф із зображенням п'яти левових голів.