Михайло Михайлович Коцюбинський
(17.09.1864-25.04.1913 рр.)
Любов і краса - це ті діаманти, які він (Коцюбинський) вишліфовував із непоказних камінчиків та зараховував у вічний скарб нашої культури.
Володимир Гнатюк
Михайло Коцюбинський – український письменник-модерніст, видатний естет і людинознавець, художник слова, майстер імпресіоністичного малюнка. У створеному М.Коцюбинським світі панує сонце, тому й називають його сонцепоклонником. Сонце, природа, людина – три виміри творчості письменника.
Літературний доробок Михайла Коцюбинського становить більше п'ятдесяти творів. Найбільш відомими серед читачів стали «Intermezzo», «Дорогою ціною», «Тіні забутих предків».
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року у Вінниці в родині дрібного службовця. Батько письменника мав неспокійну вдачу. Це ставало причиною зміни місць роботи, тому родина часто переїжджала, мандруючи селами і містами Поділля. Через багато років Коцюбинський згадував: «Дитинство моє (до 7 років) пройшло в м. Вінниці, а потім довелося жити то в селі, то знову в місті, все на тому ж багатому природою, теплому прекрасному Поділлі». В автобіографії М. Коцюбинський наголошував, що його рід по батьковій лінії походив «з давніх українських бояр». Мати ж вела родовід від освічених молдавських вельмож.
Освіту малий Михайлик здобував спочатку у приватного учителя, потім у школі міста Бар, а пізніше навчався у Шаргородському духовному училищі. Однак схоластична наука анітрохи не приваблювала юнака. Порятунок від нудотних лекцій і моралей наставників він шукав у книгах. «Серед тих авторів, яких я поглинав десятками, найбільше враження справили на мене Марко Вовчок, а потім Шевченко», — згадував письменник.
Саме на цей період припадають ще наївні літературні спроби юного митця. Як згадував сам письменник, причиною стала перша закоханість, під впливом якої «…я поклав собі зробитися великою людиною».
Прагнучи здобути університетську освіту, М. Коцюбинський протягом 1881–1882 рр. мешкав у Кам'янці-Подільському, відвідував бібліотеки, спілкувався із семінаристами, які входили до таємних організацій. Саме через ці зв'язки Михайло потрапив до списків «неблагонадійних».
І хоча поліційний нагляд надалі вівся за М. Коцюбинським постійно, насправді митця мало цікавила політика: він захоплювався естетикою, літературою й філософією. Потай від поліції юнак почав давати приватні уроки, а весь вільний час присвячував творчості. У Вінниці з'явилися перші твори Коцюбинського: «Андрій Соловейко, або Ученіє — світ, а невченіє — тьма» (1884 р.), «Дядько та тітка» (1886 р.). У цьому ранньому досвіді письменника вже помітне тяжіння до реалізму при створенні картин життя простого народу, інтерес до сільської тематики й психологічного аналізу, а також критика експлуататорської суті царської політики. Крім того, молодий літератор підкреслював необхідність здобуття освіти, що могло змінити життя на краще. Книги Коцюбинського, за задумом автора, були призначені для народу, що багато в чому зумовило їхню художню форму: трохи спрощена композиція, просторічні вислови, іноді письменник детально передавав лайку героїв, в описах допускав елементи натуралістичного зображення.
Після смерті батька, щоб якось звести кінці з кінцями і прогодувати родину, Михайло в лютому 1886 р. виїхав до села Михайлівки, де працював домашнім учителем у поміщика. Повернувшись до Вінниці, він продовжував давати приватні уроки. Незважаючи на зайнятість і постійну турботу про матеріальне забезпечення родини, Коцюбинський брав активну участь у громадському житті міста, виступав на засіданнях Вінницької думи.
13 квітня 1890 р. у львівському журналі для дітей «Дзвінок» був уперше опублікований вірш Коцюбинського «Наша хатка».
Михайло поєднував працю приватного вчителя й самоосвіту, вже в 1891 р. склав екстерном іспит на атестат народного вчителя.
1901 р. у с. Лопатинці, де він виконував обов'язки приватного вчителя, написав оповідання «Харитя», «П'ятизлотник», «Ялинка», повість «На віру». Оповідання про дітей дуже швидко вийшли друком у галицькій періодиці. Творчість письменника, особливо дитячі оповідання, високо оцінили відомі українські літератори. Так, Панас Мирний писав про «Харитю»: «Прочитав я її, і дух перехопило!.. У такій маленькій повістинці і так багато сказано! І як сказано! Чистою, як ключова вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком, маленькими відміреними начерками, які розгортають перед очима безмірно велику картину людського горя, краси світової, відкривають бездонну глибину думок, таємні поривання душі, перебої маленького серця! Так тільки справжній художник може писати!»
Мізерних заробітків учителя ледве вистачало для великої родини, тому М. Коцюбинський погоджується на пропозицію взяти участь у роботі офіційної експедиції у Бессарабію та Крим для боротьби з масовим поширенням хвороби виноградної лози – філоксери. Період тісного знайомства з побутом молдавського та кримськотатарського народів дали багатющий матеріал для творчості (оповідання «Пекоптьор», «Посол від чорного царя», «Відьма», «В путах шайтана», «На камені», «У грішний світ», «Під мінаретами»). У філоксерній комісії М. Коцюбинський познайомився зі студентською молоддю, що належала до «Братства тарасівців», близько зійшовся з ними. Про те, що М. Коцюбинський поділяв переконання «тарасівців», свідчать і його листи, і твори того часу – повість «Для загального добра», поезія у прозі «Хо».
У 1898 р. Михайло Михайлович переїхав до Чернігова, де ще раніше в домі приятеля зустрів Віру Дейшу, свою майбутню дружину. Високоосвічена дівчина викладала французьку мову в Чернігівській гімназії. Письменникові довго не вдавалося знайти місце роботи, та все ж згодом скромна посада в міському статистичному бюро дала можливість влаштувати родинне життя. У будинку, придбаному в основному на позичені кошти, письменник мешкав разом із дружиною, хворою матір'ю й дітьми. Щоправда, борги за придбання будиночка письменник віддавав майже до кінця життя.
У власному домі Коцюбинський організовував літературні вечірки – «суботи», які виявилися справжньою школою для обдарованої молоді (ці «суботи» пізніше із вдячністю згадували Павло Тичина, Василь Еллан Блакитний).Упродовж усього життя М. Коцюбинський був українським патріотом. Його громадянське кредо просте й водночас дивовижне: «Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?»
Чернігівський період став найважливішим у літературній творчості М. Коцюбинського. Це роки вироблення й кристалізації стилю, осягнення вершин творчої майстерності.
У лютому 1903 р. митець ініціював організацію виходу нового літературного альманаху. Разом із Миколою Чернявським опублікував відозву, у якій ішлося про необхідність оновлення тематичного й стильового спектрів української літератури й народження нового українського читача, який уже чекає на появу саме таких творів. Однак альманах «З потоку життя» побачив світ аж 1905 р., а на той час ідеї його упорядників уже втратили актуальність. Не залишався М. Коцюбинський осторонь революційних подій 1905–1907 рр. Він очолив чернігівське товариство «Просвіта», виступав із публічними лекціями, підтримував вимоги щодо скасування цензури. У квітні 1905 р. в Берліні письменник проходив курс лікування, мандрував містами Італії, Німеччини, Швейцарії, Австрії, зустрічався з українськими товариствами Відня й Кракова. Публіка приймала його дуже тепло, влаштовувала захоплені овації.
Упадок і реакція, що запанували після подій 1905 р., позначилися на творчості М. Коцюбинського: у його прозі, як зазначають літературознавці, «згущуються драматичні й трагічні акценти світосприйняття, а до сонячної життєствердної атмосфери, яка так захоплювала читачів, додаються нотки сумного, іноді трагічного колориту». Проте в листах письменника читаємо, що він знайшов нові теми, кращі стильові можливості їхнього втілення. Оповідання «Сміх», новели «Невідомий», «Він іде!», «Persona grata», «Intermezzo», повість «Fata morgana», написані як відгук на революційні події, водночас виявилися яскравим свідченням реалізації нових творчих ідей митця.
Рятуючись від утоми, депресії та нервового виснаження (астма й сухоти безперестанку мучили Михайла Михайловича), прагнучи нових вражень, які надихнули б його на творчість, він поїхав до Італії, на острів Капрі.
Піднесення творчого духу М. Коцюбинський відчував і в Карпатах у мальовничому селі Криворівня (уперше письменник побував тут 1910 р.). Тут він занурювався в багату стихію вірувань і звичаїв, самобутньої культури горян. На Гуцульщині М. Коцюбинський задумав найкращий зі своїх творів – повість «Тіні забутих предків». На жаль, задум ще однієї повісті з гуцульського життя – «Годованці» – письменник не встиг зреалізувати.
Останні роки життя Михайла Коцюбинського виявилися особливо важкими.
Восени 1912 р. після невдалої поїздки в Карпати Коцюбинський опинився в київському шпиталі. На початку лютого письменник попросив перевезти його в Чернігів. Останні слова М. Коцюбинського: «Де сонце? Я жити хочу!» 25 квітня 1913 р. серце письменника навіки зупинилося. Поліція заборонила виголошувати на його могилі промови й співати пісень. Поховали М. Коцюбинського в Чернігові на Болдиній горі, яку він дуже любив за життя.
Письменник був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев'ять мов — три слов'янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську і три східні: татарську, турецьку та циганську. Твори М. Коцюбинського ще за його життя були широко відомі як в Україні, так і за її межами. За кордоном їх друкували польською, чеською, молдавською, шведською, німецькою, французькою та іншими мовами.
Надзвичайний талант письменника вражає глибиною осягнення людської душі, живописністю, музичністю слова, що дає можливість читачеві і сьогодні насолоджуватися творами М. Коцюбинського.
15.09.2023 р.
Використані джерела:
1. Українська література. 8клас. Хрестоматія : на допомогу восьмикласникові / уклад. С. А. Витвицька. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2016. – 272 с.
2. Скляренко В. М. 100 знаменитих людей Україна / В. М. Скляренко, Т. М. Харченко, О. Ю. Очкурова, І. А. Рудичева ; [худож.-оформ. Л. Д. Киркач-Осипова]. – Харків : Фоліо, 2005. – 511 с.
3. Банбура О. І. Українська література : підручник для 8 класу / О. І. Банбура, Н. Й. Волошина ; Міністерство освіти і науки України. – 6-те вид. – Київ : Освіта, 2002. – 416 с.
© Центральна публічна бібліотека Хмельницької міської територіальної громади
Відділ інформаційних тахнологій та електронних ресурсів
Підготувала: Войтюк Ольга
На початок
Версія для друку
