Сухомлинський Василь Олександрович (1918-1970 рр.) увійшов в історію як видатний педагог, гуманіст, мислитель, письменник, полум'яний поборник найгуманніших і прогресивних ідей виховання молодого покоління, що є досі актуальними для сучасного суспільства.

Творча спадщина українського ученого-педагога багатогранна і невичерпно багата. Усі його твори пройняті безмежною вірою в людину, щедрість і благородство її душі, невичерпне багатство інтелектуальних і моральних сил і величезні виховні можливості суспільства. У своїх творах він звертається до найрізноманітніших проблем виховання: моральних, естетичних, розумових, світоглядних, сімейних. Сухомлинського все життя хвилювали проблеми батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної клітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї, школи і громадськості.

Його дуже хвилювала гірка правда про те, як батьківська нерозсудливість, сліпа потворна любов до дітей, духовне зубожіння, міщанство та інші вади сімейного життя частини суспільства призводить до трагічних наслідків – спотворення душі дитини, появи антисоціальних явищ, дармоїдства, марнотратства, споживацької психології, дитячої злочинності.

Василь Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. Виняткова педагогічна спостережливість, душевна проникливість, палка любов до дітей і доброзичливість, невтомна наполеглива дослідницька робота сприяли всебічному пізнанню й розкриттю найінтимніших відтінків психічного життя дитини, виявленню особливостей її почуттів, намірів, сподівань і мрій.

Василь Сухомлинський вважав, що діти – продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. От чому в світі йде така запекла непримиренна боротьба за оволодіння умами й серцями молодого покоління, за його світоглядну та ідейно-політичну орієнтацію.

До Сухомлинського ніхто в теорії педагогіки не підносив на таку висоту проблеми формування особистості через красу величного. Він високо цінив у вихованні роль традицій і звичаїв. У школі, де працював Сухомлинський, він створив атмосферу, важливе місце в якій відводилось духовним цінностям. Тут панували прекрасні традиції та звичаї, що сприяли формуванню високих моральних якостей у школярів, згуртовували дитячий колектив, створювали сприятливу психологічну атмосферу в дитячих групах. В першу чергу – це культ праці, велика увага приділялася соціальним та культурним цінностям. Шкільні традиції передавалися наступним поколінням.

Василь Сухомлинський писав: «Діти, на яких часто кричать, втрачають здатність сприймати найтонші відтінки почуттів інших людей і – це особливо тривожить – втрачають чутливість до правди, справедливості». Він на прикладах показував, яке значення для інтелектуального розвитку, зокрема мислення і пізнавальних інтересів має психологічний клімат соціального середовища, в якому дитина формується і розвивається, багатство інтелектуальних зв'язків і відношень, мовне спілкування, активна пізнавальна і трудова діяльність. Величезного значення він надавав вихованню дітей через безпосереднє спілкування їх з природою.

Сухомлинський Василь Олександрович народився 28 вересня 1918 року в селі Василівка (нині село в Онуфріївській селищній громаді Олександрійського району Кіровоградської області) у незаможній сім'ї. Після закінчення школи вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педагогічному інституті і незабаром став студентом мови і літератури цього інституту. Проте, через хворобу, змушений був залишити цей навчальний заклад. Згодом закінчив Полтавський педагогічний інститут. Від 1935 року розпочалася його педагогічна діяльність, яку на деякий час перервала Друга світова війна – був призваний до війська.

У 1948 році став директором Павлиської середньої школи, з учителями якої вибудував таку систему роботи з батьками, яка допомогла їм оволодіти основами батьківської педагогіки, мистецтва виховання. Чи не вперше в державі тут діяла школа для батьків, де проводилися лекції та бесіди з педагогами та психологами, спрямовані на практику виховання. Педагог вважав, що перед кожною дитиною, навіть найважчою, вчитель повинен відкрити ті сфери, де вона зможе досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу. Філософія серця визначила характер поглядів Василя Сухомлинського на дитину. Якщо вчитель ставиться до учня з розумінням і любов'ю, то учень прагне заслужити любов і повагу.

У 1955 році В. Сухомлинський захистив кандидатську дисертацію. Будучи послідовником відомих педагогів минулого, він створив власну, самобутню, оригінальну систему освіти, навчання і виховання дітей, яким протягом десятиліть віддавав свої знання, розум, почуття, серце. Він звичайну сільську школу перетворив у справжню педагогічну лабораторію. Його бібліотека включала всю тодішню не лише фахову, а й соціологічну, психологічну і педагогічну літературу.

Він вважав, що вчитель має глибоко володіти фактичним матеріалом, який він «доносить» до дитячої душі, наголошував на необхідності знання вчителем психології дитячої особистості. А ще багатим джерелом творчості В. Сухомлинського була народна мудрість. У своїх творах і практичній навчально-виховній роботі він часто використовував такі перлини, як прислів'я, приказки, народні афоризми, етичні повчання, задачі на кмітливість, вдало, яскраво переказував створені народом казки, думи, притчі, легенди. Поступово, розширюючи педагогічний простір, він почав сам створювати для павлиських дітей казки, оповідання, притчі, які лежали в площині української ментальності, українського світосприйняття й широко застосовував їх у навчально-виховному процесі. Василь Олександрович з особливим значенням говорив про роль у вихованні рідної мови, слова, пісні, поезії, казки, що на той час було досить інноваційним.

Крім ерудиції, Василь Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю, людяністю. Також педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямках педагогічної науки він випередив свій час.

Його праці друкувалися величезними тиражами, а книга «Серце віддаю дітям» вийшла в світ 30 мовами. Особливо плідними у творчості талановитого педагога були 1960-ті роки. Саме тоді з особливою силою виявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника і педагога-публіциста, саме в ті роки написав він найкращі свої книги, статті, художні твори для дітей.

Проте, вивчаючи педагогічну спадщину Василя Сухомлинського, потрібно враховувати, що педагог працював і творив у певний час і епоху. Тому ідеологія займала певне місце, але не головне. Часто він діяв всупереч офіційним вказівкам. У центрі педагогічної системи павлиського педагога – виховання всебічно розвиненої особистості. Фізична досконалість, працелюбство, освіченість, духовність, творчі здібності, моральна і естетична вихованість, гуманізм – ось далеко не повний перелік завдань, які ставив В. Сухомлинський перед педагогічним колективом, батьками, суспільством по вихованню підростаючого покоління.

2 вересня 1970 року великий педагог пішов із життя. Але його вагомий внесок у скарбницю педагогічної теорії і практики залишиться назавжди – вона служить нагадуванням про важливість гуманізму та моральності у вихованні молодих людей.