Український письменник, педагог, вчений, публіцист, громадський діяч.

Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр в дрібнопомісній дворянській родині. Батько, відставний штабс-ротмістр, пишався родинними зв'язками з Григорієм Квіткою-Основ'яненком, знайомством із Петром Гулаком-Артемовським, але був людиною деспотичною. Маючи малі статки, він водночас культивував у сім'ї  великопанські звички й зневажав простолюд, його «мужицьке наріччя» – українську мову. Проте, всупереч батьковій забороні, хлопець мав постійні й близькі контакти з простими селянами, що приїздили до водяного млина Грінченків, знав їх мову, охоче слухав їхні казки, пісні, полонився красою фольклору.

У батьковому домі була велика бібліотека і здібний хлопчик, який з п'яти років навчився читати і писати, із запалом і натхненням її читав, виховуючись на кращих зразках світової художньої літератури. А потім вже до Бориса, учня Харківської реальної школи, потрапили українські книжки, серед яких «Кобзар» перевершив усі попередні літературні враження й під впливом якого він почав писати власні твори українською мовою.

Глибоко співчуваючи знедоленому простому люду, критично ставлячись до тогочасного суспільного ладу, Борис Грінченко підтримував зв'язок з гуртком революційних народників, читав і розповсюджував заборонену літературу, за що у 1879 році юнака заарештували – книга, яку він дав почитати товаришеві, потрапила до шкільної адміністрації, що стало причиною арешту Бориса Грінченка. Мужньо відбувши півторамісячне ув'язнення у холодній вогкій камері, Борис був виключений з гімназії і позбавлений права здобути навіть середню освіту. До кінця життя він потрапив під постійний жандармський нагляд, а тяжкі тюремні умови спричинили невиліковну хворобу – сухоти, яка зрештою, і вкоротила йому віку.

Проте, вийшовши із в'язниці, Б. Грінченко зайнявся самоосвітою і успішно вивчив німецьку та французьку мови. Спочатку він працював дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а невдовзі склав іспит на звання народного вчителя при Харківському університеті. З 1881 року почалася його освітньо-педагогічна та  просвітницька діяльність, водночас дебютував добіркою віршів у львівському часописі «Світ».

У 1884 році Борис Грінченко одружився з вчителькою Марією Гладиліною, яка стала йому вірною супутницею й помічницею. Працюючи вчителем більше десяти років, Борис Дмитрович відзначався не лише глибоко прогресивними переконаннями, а до того ще й розвинув літературну діяльність. Відомі його перші підручники для читання в школі українською мовою – читанка «Рідне слово» та «Українська граматика до науки читання й писання».

Борис Грінченко пробував сили у різних жанрах, особливо поезії. В ній він розкрився увесь: громадянин і поет, щасливий і в задумі, упевнений в собі і у ваганнях, непохитний і зневірений, усміхнений і зі сльозами на очах, романтик, мрійник, реаліст. Поезія Бориса Грінченка прозора, легка, ритмічна, мелодійна. А ще важливе місце він надавав книжкам для народу, зокрема для дітей, яких він чудово розумів і любив. На переконання Бориса Грінченка, література відбиває реальну дійсність, а письменник є будителем духовності народу.

Окрім того, Борис Грінченко займався перекладацькою діяльністю. Він вважав обов'язковою умовою підвищення духовності, культурного рівня українського народу ознайомлення його з кращими взірцями європейського, світового мистецтва, зокрема літератури. Тому важливою заслугою Б. Грінченка стало видання українською мовою творів світової літератури.

У 1902 році Бориса Грінченка запросили до Києва завершити роботу кількох поколінь над словником української мови. Високий громадянський обов'язок спонукав його взятися за упорядкування та редагування «Словаря української мови». По суті, разом з дружиною розпочав роботу спочатку, прагнучи осягнути незліченні скарби нашої мови, доповнити словник великою кількістю власноруч призбираного матеріалу. Завершена праця з укладання чотиритомного словника здобула високу оцінку вітчизняних і зарубіжних фахівців.

У цей період багато часу і сил Борис Грінченко віддавав як літературній, так і громадській діяльності. Та його здоров'я було підірвано не лише важкою багаторічною працею, а й через горе: за кілька місяців пішли з життя донька Настя, її мало річний син, а ще його мати.

Помер письменник 6 травня 1910 року в м. Оспедалетті в Італії, куди він поїхав на лікування через різке загострення хвороби. Тіло його перевезли до Києва й поховали на Байковому кладовищі, а похорон перетворився на вияв усенародного протесту проти існуючого ладу.

Становлення Бориса Грінченка як письменника й громадянина відбувалося наприкінці ХІХ століття, в найглухішу пору суспільного життя України. Головним змістом і смислом його життя стала боротьба за українську національну справу, а політичні роздуми торкалися шляхів розвитку мови, культури і традицій. Письменник увійшов в історію, культуру, літературу України як оборонець її надбань та інтересів. Недарма один із його літературних псевдонімів був промовистий, символічний – «Вартовий» – той, хто стоїть на сторожі, оберігає, охороняє.

01.11.2023 р.

Використані джерела:

1. Грінченко Б. Д. Вибрані твори в 2-х томах. Т. 1 / Б. Д. Грінченко; упоряд. Ю. Б. Кузнецова, Н. В. Левчик, авт. вступ. ст. Н. В. Левчик. – Київ : Інтелект-Арт, 2008. – 448 с. : іл. – (Класики укр. літератури).

2. Грінченко Б. Д. Вибрані твори : вірші, оповідання / Б. Д. Грінченко; упоряд., авт. вступ. ст. В. Ф. Погребенника. – Львів : Каменяр, 2004. – 192с. – (Шкільна бібліотека).

3. Грінченко Б. Д. Твори : в 2 т. / Б. Д. Грінченко. – Київ : Наукова думка, 1990 – . Т. 1 : Поетичні твори. Оповідання. Повісті. – 1990. – 640 с. – (Бібліотека української літератури. Дожовтнева українська література).

© Центральна публічна бібліотека Хмельницької міської територіальної громади
Відділ інформаційних тахнологій та електронних ресурсів

Підготувала: Галина Єсюніна