Військовослужбовець 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила  ЗСУ, майстер-сержант.

Гуменюк Володимир Володимирович народився 13 травня 1975 року в селі Соколівка Ярмолинецького району Хмельницької області. Був молодшим сином у батьків, мав іще старшого брата.

Після завершення навчання у школі вступив у ПТУ, де вивчився на столяра.

Робота з деревиною – це те, що він по-справжньому любив. Виготовляв на замовлення вікна, двері, столи, бесідки. Хоча доводилося працювати на різних роботах – на хлібзаводі, заправці.

У 1996 році Володимир побрався з односельчанкою Наталією, яка стала його супутницею життя. У подружжя народилося двоє синів. Ростили дітей, господарювали. Та все змінилося, коли у 2014 році в Україну і життя тисяч українських родин увірвалося страшне лихо війни…

2015 року в Україні було оголошено часткову мобілізацію. Тоді ж, 29 квітня 2015 року, Володимир отримав повістку з військкомату. Сумнівів у чоловіка не було – пішов і був мобілізований до українського війська. З того часу ніс службу в лавах Збройних сил України. Пройшов навчання у Рівненській області, а вже 05 червня відправився на Схід. Так він став учасником АТО.

«Починав я службу з Оріхово-Донецького, там було спокійніше. У 2016 році заїхали в Новотошківське. Був там 29-й блок-пост, і я стояв посередині. З 23-го грудня і аж до травня ми контролювали всі дачі біля Новотошківського. Далі – ротація. Я, звісно, залишився на контракт, тому що треба щось змінювати в державі. Бо якщо ми складем зброю, то не буде України, а якщо вони – закінчиться війна» – розповідав захисник.

З 2021 року в складі 24 ОМБр імені короля Данила виконував завдання із захисту України на Луганському напрямку.

Був командиром кулеметного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону. Мав позивний «Голова». Як командир, Володимир думав найперше про те, щоб зберегти життя своїх бійців. Сам неодноразово був поранений та контужений, однак залишався в строю. «Голова» користувався серед підлеглих великою повагою, до нього прислухалися й питали поради.

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну зустрів з побратимами на позиціях у Луганській області, а саме в населеному пункті Новоолександрівка, що на околицях Попасної. Саме цим бійцям одним із перших прийшлося приймати ближні бої з окупантами, які з початку березня почали здійснювати спроби захопити населений пункт.

Востаннє на зв'язок з рідними виходив 6 березня 2022 року. З березня 2022 року і аж до вересня 2023 року офіційно значився у списках зниклих безвісти.

Згодом тіло захисника Україна повернула в рамках обміну з противником. Відповідно, було проведено експертизу ДНК, за результатами якої на початку вересня 2023 року рідних Володимира сповістили про факт загибелі військовослужбовця ЗСУ майстер-сержанта Володимира Гуменюка 7 березня 2022 року поблизу населеного пункту Попасна Луганської області. Володимир потрапив під артилерійський обстріл, внаслідок чого отримав травми, несумісні із життям.

11 вересня 2023 року Ярмолинецька територіальна громада провела загиблого воїна в останню путь. Місцем останнього спочинку полеглого захисника стало кладовище у його рідному селі Соколівці на Ярмолинеччині.

У Володимира залишилися дружина і двоє синів. Старший син – військовослужбовець Збройних сил України.

Указом Президента України №183/2022 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Гуменюк Володимир Володимирович нагороджений орденом "За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).