 |
|
СЛОТЮК
Андрій
Васильович
|
Звання «Почесний громадянин
Хмельницької міської територіальної громади»
присвоєно рішенням позачергової тридцять третьої сесії
Хмельницької міської ради від 15 вересня 2023 року.
Військовослужбовець 63-ої окремої механізованої бригади Збройних сил України, солдат. За свої вміння чудово орієнтуватися на місцевості Андрій отримав позивний "Топограф".
Слотюк Андрій Васильович народився 30 липня 1986 року в Хмельницькому.
З 1993 по 2004 рік навчався у Хмельницькій гімназії №1.
Ще десятирічним хлопчиком, вперше з батьком побувавши на полюванні, Андрій зрозумів, що неодмінно стане найкращим у цій справі. І за кілька років він уже добре знав секрети відстеження здобичі, чим відрізняються повадки зайців, лисиць та багатьох птахів. Після уроків у школі відвідував заняття зі стрільби, багато читав, досліджував та готував собі спорядження. Ще один крок до синової мрії допомогли зробити батьки – коли він навчався у десятому класі, придбали йому мисливського собаку породи дратхаар.
"Не могли відмовити Андрію, – розповіла газеті "Є" мама Андрія Галина Федорівна. – Хоча й мешкали на той час у квартирі в Хмельницькому. Двоє дітей, ми, ще й собака. Але Андрій сам доглядав за Хантером. Все встигав: і вчитися, і вигулювати та тренувати свого улюбленця… Крім того, дуже цікавився історією, особливо великими битвами".
З 2004 по 2009 рік здобував вищу освіту в МАУП. Спеціальність "Облік і аудит".
З 2009 по 2010 рік проходив військову строкову службу в лавах ЗСУ. Служив в Одесі, у морфлоті. Ось там і помітили його талант у бухгалтерській справі – доручили вести документацію військової частини.
"Коли повернувся до цивільного життя, одразу ж влаштувався головним бухгалтером у агрофірму, – розповілі мама Галина Федорівна. – Затим працював за фахом у великій компанії, допомагав з бухгалтерією і в стоматологічному кабінеті, і в ОСББ… Робота йому дуже подобалася, відчував себе на своєму місці".
У 2016 році батьки Андрія, Галина Федорівна та Василь Васильович, переїхали з Хмельницького в село Коржівці, що на Деражнянщині, у батьківську хату. З ними поїхав і Андрій. Бо тут він змалечку знав усі стежки-дороги, з собакою вздовж і впоперек обходив усі ліси й поля, знав і грибні місця, і ягідники… У будні раненько вставав, вигулював собак, а їх уже мав два, та поспішав на вранішню електричку, яка везла його до обласного центру на роботу. А ввечері тим же маршрутом – стежкою через кар'єри – пішки йшов додому.
"Син любив тишу, спокій, тож в селі йому дуже подобалося. Обливався холодною водою, займався з гантелями, штангою, сам змайстрував собі тренажер. Доглядав за собаками, ходив на полювання, – каже мати. – Впольовані птицю та звірину готував сам. А ще Андрій захопився таксидермією. Дуже полюбляв полювати на птахів: качок, куріпок, водяних курочок... Вивчав їхні звички, спосіб гніздування тощо. Тож коли приносив додому трофей, м'ясо йшло в їжу, а пір'я обов'язково відкладав для створення опудал. Цю науку опановував самостійно. Ми сину для його захоплення навіть відвели окрему кімнату в будинку".
24 лютого 2022 року, як і зазвичай, Андрій пішов на потяг. Він вже знав, що почалося повномасштабне вторгнення, і того ж дня вирушив до військкомату. Відстоявши там довжелезну чергу, таки записався до війська. Про це своє рішення не сказав нікому. Наступного дня взяв машину, заправив її, купив собакам корму і повернувся в село. 26 лютого знову вирушив електричкою до обласного центру. А о сьомій вечора зателефонував сестрі і повідомив, що вже на Львівщині – у військовій частині.
"Андрій довго був поза зоною досяжності, але якогось дня таки зателефонував нам і просив зрозуміти його рішення, – розповіла далі газеті "Є" мама Андрія. – Сказав, що буде розвідником. Ми запитували, що потрібно, що купити йому… Але він казав, що все у нього є, все видали. Проте бронежилет і каску докупив сам. Десь наприкінці квітня їх вже відправили на Миколаївський напрямок. Телефонував щовечора. А коли мав іти на завдання, попереджав, що 4-5 днів може бути не на зв'язку".
Андрію випало побувати вдома два рази. Перший, коли супроводжував на Львівщину тіло побратима, а на зворотному шляху мав ще забрати авто від волонтерів та медикаменти. Другий – на Спас. Пофотографував рідне подвір'я, дорогу до хати, ліс, наше поле, стежку, якою ходив до потяга… 20 серпня Андрій востаннє вийшов зі свого двору, сказав рідним за ворота не виходити. На станцію мотоциклом повіз батько. А перед тим як попрощалися, сказав: "Тату, все. Ми, мабуть, більше не побачимось…"
Якось у вересні зателефонував матері і сказав, що надішле гроші. Попросив викопати на подвір'ї криницю, щоб була пам'ять про нього…
Загинув 3 жовтня 2022 року в районі села Благодатне на Миколаївщині. На завдання їх йшло троє. Але ворожий дрон помітив наших хлопців. Після прицільного пострілу ворога серце перестало битися лише в Андрія – йому в шию прилетів осколок... Це вже потім розповіли рідним його побратими. Андрію Слотюку було 36 років…
6 жовтня 2022 року в Хмельницькому віддали останню шану захиснику прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади.
Андрій Слотюк п'ять років працював головним бухгалтером у компанії "Смарт Ліфт". Про це розповів заступник директора фірми Андрій Скопач: "Дуже важко нам сьогодні проживати цей день, тому що це наш співробітник, це наш друг, наш помічник та порадник. Але він прийняв рішення захищати державу. Він працював у нашій компанії головним бухгалтером. Обрав долю захищати країну і, на жаль, загинув".
У захисника залишились батький і сестра.
Поховали Андрія Слотюка на сільському кладовищі рідного села Коржівці Деражнянської міської територіальної громади.
Звання «Почесний громадянин
Хмельницької міської територіальної громади»
присвоєно за видатні заслуги перед українським народом
та Хмельницькою міською територіальною громадою.
15.04.2024 р.
Для створення довідки використано матеріали з відкритих джерел:
© Центральна публічна бібліотека
Хмельницької міської територіальної громади
На початок
Версія для друку
