Герої не вмирають Централізована бібліотечна система Хмельницької міської територіальної громади

24 лютого 2022 року — дата, про яку ми не забудемо, яку знатимуть усі наступні покоління. Цей день приніс в Україну повномасштабну війну.

Воїни з Хмельницької громади зараз сміливо борються за захист країни — нашого дому. На жаль, серед них є ті, кому довелося віддати за цю святу справу своє життя… Це наші воїни СВІТЛА, МИРУ та ДОБРА. Це наші Герої — Герої нашої громади, котрі поклали найдорожче, що мали, за волю та незалежність українців і Української держави.

Рішеннями Хмельницької міської ради оборонцям з нашої громади за відданість рідній країні, безмежний внесок у збереження її територіальної цілісності, суверенітету та незалежності, захист нашого народу присвоювали звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади». Пропонуємо детальніше дізнатися про воїнів, відзначених цим почесним званням ТУТ.

Якщо ви можете доповнити або ж уточнити розміщену про захисників інформацію, просимо звертатися до бібліотеки, зателефонувавши нам — (0382) 72-07-13 чи надіславши електронного листа — kmcbs.с@gmail.com.

Герої не вмирають...
Приходять зранку росами на травах,
Співають пташкою у сонному саду,
Лиш не кохають,
Не живуть...
Герої не вмирають...
Тримають небо вічності живим,
Ростуть колоссям стиглим на поколлі,
І дивляться волошками у полі,
Живуть вітрами у гілках тополі...
Герої не вмирають...

Воїн служив у лавах 42 окремої механізованої бригади.

Степан Олексин був родом із Берегового Закарпатської області. У 18 років переїхав до Хмельницького. Останніх 4 роки проживав у селі Ружичанка Хмельницького району.

До повномасштабного вторгнення росіян працював на будівництві. На захист України Степан Олексин став у березні 2024 року.

Загинув воїн 2 липня 2024 року на Харківському напрямку, під час атаки ворожого дрона. Герою назавжди 43.

Віддали шану оборонцю Олексину Степану Степановичу 9 липня.

Військовослужбовець 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

Ростислав Мацюк навчався у хмельницькому ліцеї №9. Працював комірником. Розповів товариш Денис Тарчевський: «…Він мав чуйне серце, завжди був готовий допомогти. Хороший друг».

Був мобілізований у квітні 2024 року. Разом із побратимами боронив Україну у східній її частині. Воїну назавжди залишиться 38 років…

Оборонець загинув під час виконання бойового завдання 2 липня 2024 року на Бахмутському напрямку. У Героя залишилася мама та донька. У Хмельницькій громаді із захисником попрощалися 8 липня.

Військовослужбовець 3 окремої Танкової залізної бригади. Володимира Свинарчука мобілізували у 2022 році.

46-річний захисник був родом із міста Деражня, проживав в селі Яснозір'я Віньковецької громади Хмельницького району.

До повномасштабного вторгнення окупантів працював на будівництві та охоронцем, їздив на заробітки. Володимиру Свинарчуку було 46 років.

Воїн загинув під час виконання бойового завдання 1 липня 2024 року на Харківщині. Останню шану захисникові віддали 9 липня в Хмельницькому, адже тут проживають його родичі — сестра та племінники.

Військовослужбовець 23 окремої механізованої бригади. Йому було 42 роки.

Захисника мобілізували до лав оборонців у березні 2024. До того він працював на будівництві. Був спокійним, добрим, щирим, мав багато друзів.

Оборонець загинув 1 липня 2024 року на Донеччині, поблизу Часового Яру. Разом з побратимами воїн підірвався на міні.

5 липня в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм російсько-української війни. У захисника залишились дружина, дочка та батьки.

Військовослужбовець 36 окремого стрілецького батальйону.

Воїн родом із Волочиського району. Із сім'єю проживав у Хмельницькому. Працював водієм на підприємстві «Спецкомунтранс», пізніше — за кордоном. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати Україну. Понад два роки перебував на передовій.

Василю Слободі було 52. Знайомі запам'ятали його товариським. У війську захисник служив разом із сином.

Воїн отримав важке поранення на Харківському напрямку. Його направили до Києва, де прооперували. А вже за два тижні, 21 червня 2024 року, серце захисника зупинилося.

25 червня в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм російсько-української війни Василем Васильовичем Слободою. У нього залишилися дружина та син, донька.

Військовослужбовець 82 окремої десантно-штурмової бригади, працював із безпілотниками. Ще на початку повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Збройних сил Україну. Тривалий час проходив службу в місті, згодом його відправили на передову.

Михайло Граділь родом із села Старий Остропіль Хмельницького району. Працював на будівництві. У роботі був відповідальним.

Захисник загинув 20 червня 2024 року поблизу Вовчанська Харківської області. Йому тепер назавжди 31 рік.

У Хмельницькій громаді 4 липня попрощалися з Героєм російсько-української війни Михайлом Миколайовичем Граділем. У воїна залишились дружина, син, батьки.

Олег Нагорний

Вступив до лав Збройних сил України в лютому 2024 року. Пройшов навчання, після чого служив у 58 окремій мотопіхотній бригаді.

Олегу Нагорному виповнилося 39. До служби проживав у Хмельницькому. Знайомі запам'ятали його надійним другом, хорошою людиною. Батьки та дружина захисника рано померли.

Воїн загинув 20 червня 2024 року на Харківщині.

Останню шану Герою російсько-української війни Олегу Михайловичу Нагорному в рідному місті віддали 25 червня.

Сапер. Військовослужбовець 48 інженерної бригади.

Андрій Візовський родом з Хмельницького. Навчався у місцевій школі №5.

На захист країни став із початком повномасштабного російського вторгнення. На передовій виконував бойові завдання із замінування й розмінування територій.

Захисникові було 42 роки. Попри все залишався веселим та завжди намагався підтримувати інших.

Воїн загинув 19 червня 2024 року на Харківщині внаслідок артилерійського обстрілу.

22 червня в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм російсько-української війни Візовським Андрієм Ігорьовичем. У захисника залишилася дружина та двоє доньок.

Молодший сержант. Ніс військову службу у складі 144 бригади у Чернігівській області. Був переведений на Донецький напрямок.

Олег Нагайчук народився 1 червня 1976 року в с. Пилява, що Старосинявського району, Хмельницької області. У 1993 році закінчив Пилявську середню школу. Після того вступив до Вінницького державного технічного університету на інженерно-будівельний факультет, котрий закінчив у 1998 році. Працював на будівельній фірмі «Діта» у Хмельницькому, головним інженером Хмельницької області (Хмельницька обласна державна адміністрація) та за кордоном.

Виріс у сім'ї вчителів. Батьки виховали Олега Нагайчука патріотом та працьовитою людиною. У жовтні 2023 року став на захист України. Захиснику нещодавно виповнилося 48.

26 червня містяни віддали шану Олегу Нагайчуку, який 18 червня 2024 року героїчно поліг на полі бою поблизу села Новомихайлівка, що на Донеччині. На нього вдома чекали дружина, двоє дітей, батьки.

Михайло Цибульський навчався у хмельницькій школі №8. Працював будівельником. У лютому 2023 року його мобілізували до війська.

Спочатку пройшов навчання в Естонії, потім захищав країну у східній її частині. Майже півтора року воював у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Був у розвідувальній роті. Після важкого поранення став пілотом БПЛА. Був добрим, дружелюбним і життєрадісним.

Михайлу Цибульському назавжди 33. Його життя обірвалося 17 червня 2024 року на Бахмутському напрямку під час виконання бойового завдання, внаслідок атаки ворожого дрона.

20 червня хмельничани провели в останню путь захисника. Без тата залишилась донька, без сина — матір.

Івашковський Михайло Валентинович народився 3 липня 1992 року. Віддано захищав Батьківщину. Воїну був лише 31 рік.

Захисник загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині 14 червня 2024 року.

17 червня в Хмельницькій міській тергромаді, а саме в рідному для воїна селі Шаровечка, попрощалися з Героєм російсько-української війни Михайлом Валентиновичем Івашковським.

Старостат Шаровечки повідомив на своїй фб-сторінці: «Знову Україна втратила свого достойного сина — ГЕРОЯ. […] Висловлюємо глибокі співчуття, схиляємо низько голову перед дружиною ГЕРОЯ та усією родиною, адже Воїн Михайло віддав за кожного з нас найцінніше — своє життя».

Військовослужбовець 19 окремого стрілецького батальйону. Доброволець.

Захищав рідну країну з перших днів повномасштабного вторгнення окупантів.

Захисник помер внаслідок важкої хвороби 12 червня 2024 року. Валерію Жуку назавжди 51…

14 червня в Олешині, що неподалік Хмельницького, в останню путь провели Героя російсько-української війни Валерія Васильовича Жука.

Старший солдат. Після початку повномасштабного вторгнення добровільно доєднався до лав оборонців. Військовослужбовець 86 окремого батальйону територіальної оборони Хмельниччини. Командир стрілецького відділення.

Андрій Данилюк навчався у хмельницькій школі №29. Захисникові було лише 26 років.

Брав участь у боях на Харківщині та Херсонщині. Завжди відповідально ставився до поставлених завдань.

Андрій Данилюк помер 10 червня 2024 року в лікарні від поранень, які він отримав у бою на Херсонському напрямку. У воїна залишився батько, сестра та цивільна дружина.

14 червня в Хмельницькій міській тергромаді попрощалися з Героєм російсько-української війни Андрієм Володимировичем Данилюком.

Молодший лейтенант. Піхотинець, командир взводу.

Віталію Зіньку був 41 рік. Воїн з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно боронив країну від ворога.

Служив на Харківщині, Херсонщині та Донеччині. Неодноразово був поранений, після реабілітації щоразу повертався на службу.

Загинув воїн 8 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині.

13 червня попрощалися з Героєм російсько-української війни Віталієм Олександровичем Зіньком у рідній громаді. У нього залишились дружина та батьки.

Матрос. Сапер 36 окремої бригади морської піхоти. Воїн добровільно став на захист Батьківщини ще в серпні 2022 року.

Олександр Григорчук народився 17 березня 1975 року в селі Ставчани. У 1991 році закінчив місцеву школу І-ІІ ступенів, а згодом навчався у Могилів-Подільському будівельному технікумі. З 2007 проживав у Херсоні, але через окупацію Херсонщини виїхав до Хмельницького в липні 2022 року.

У Кам'янці-Подільському згодом пройшов навчання із саперної справи. Далі служив у Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Харківській областях.

Побратим Ігор розповів: «Олександр був доброю людиною. Ніколи не відмовлявся від завдань, кожного підтримував. Саперна справа важка. Він завжди був дуже уважним. Вчив новеньких, розказував, що і як треба робити».

Олександру Григорчуку було 49. Герой загинув 6 червня 2024 року поблизу населеного пункту Вовчанськ, що у Харківській області. 13 червня йому останню шану віддали в нашому місті. Захисник мав велику родину, чотирьох дітей.

МИ НЕ ЗАБУДЕМО!

Вони наша гордість, наша віра у добро, наша сила для подальшого протистояння, наша наснага, аби ніколи й ні за яких умов не здатися. Кожен з них навіки став частиною майбутньої великої української ПЕРЕМОГИ.

Борімося! І ми поборемо, бо з нами правда, з нами воля, з нами Бог.

І хай розквітне Україна мужністю та відданістю, сміливістю та любов'ю своїх вірних синів і дочок.

Для створення довідки використано матеріали з наступних електронних ресурсів: