Мені ніколи не доводилося вибирати героїв, швидше, герої вибирали мене. Як і багато моїх попередників, я захоплювався людьми сильними, які підкорюють собі обставини.
Ернест Хемінгуей
Вперше розгорнувши книжку Ернеста Хемінгуея, ви зацікавитесь, а ще ви зустрінетесь зі справжнім другом. Ще за життя він став одним з найпопулярніших письменників світу. Цьому сприяв не тільки яскравий талант, а й бурхливе, сповнене ризику і пригод життя цієї відважної людини, журналістська кар'єра якої кидала її майже в усі гарячі точки планети часів Другої світової війни.
Газети охоче друкували знімки Хемінгуея на полюванні, на рибалці з пійманою ним рідкісною рибою, на урочистих прийомах. Він був живою легендою, об'єктом уваги біографів і мемуаристів і надзвичайно популярним серед сучасників, які бачили в ньому гармонійне поєднання фізичної сили та інтелекту, мужності й честі, високих духовних устремлінь і справедливості.
Народився Ернест Хемінгуей 21 липня 1889 року у США, в передмісті Чикаго в Оук-Парку, штат Іллінойс. Його батько — Кларенс Едмондс Хемінгуей, лікар за професією й етнограф-аматор за уподобаннями — захоплювався полюванням, брав з собою в ліси Ерні, водив його в індійські селища, намагався привчити сина спостерігати природу, звірів, птахів, придивлятися до незвичайного життя індіанців. Окрім того, батько захоплювався фотографією та футболом. Мати — Грейс Ернестіна Холл, аматорка музики й живопису, яка навчалася співу й дебютувала у нью-йоркській філармонії, — тут, у своєму містечку, змушена була задовольнятися викладанням музики, співом у церковному хорі. Вона вірила, що діти її стануть відомими музикантами, тому Ернесту доводилося займатися грою на віолончелі. Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гарної музики та картин залишилася у Хемінгуея на все життя.
Оук-Паркська середня школа, де Хемінгуей здобув середню освіту, славилася високим рівнем загальноосвітньої підготовки. За що б не брався Ерні, він в усьому намагався бути першим. Був капітаном і тренером різних спортивних команд, отримував призи з плавання і стрільби, захоплювався боксом, був редактором шкільної газети «Трапеція».
Батько з дитинства привчив Ернеста до полювання, мисливства та риболовлі. А на своє десятиліття він отримав у подарунок від дідуся свою першу мисливську рушницю. Це сприяло пробудженню тієї цікавості до життя в усіх його проявах, яка згодом стала визначальною рисою вдачі письменника. Подарунок міцно скріпив взаємну прихильність внука й діда.
Поки юнакові не виповнилося 15 років, його пов'язувала з батьком міцна дружба, а потім у них не було майже нічого спільного. А от дід, учасник Громадянської війни 1861–1865 років, навпаки був для нього прикладом наполегливої і мужньої щоденної праці. У шістнадцять років дідусь подарував Ернесту рушницю 20-го калібру — невелику, але дуже влучну — й він вдало демонстрував свої мисливські здібності, настрілюючи по декілька десятків голубів.
Після закінчення школи в 1917 році Ернест, незважаючи на протести батьків, відмовився від навчання в університеті. Він вирішив стати журналістом і поїхав до дядька у Канзас-Сіті працювати репортером газети. Поживши у дядька, Хемінгуей хотів піти на війну і намагався записатися в армію США, але його не взяли через поганий зір. Натомість у грудні 1917 року він добровільно пішов на службу до Червоного Хреста та влаштувався водієм швидкої допомоги в Автомобільний корпус американського Червоного Хреста в Італії. У травні 1918 року він відплив із Нью-Йорка та прибув до Парижа, коли місто було під бомбардуванням німецької артилерії. Того червня він прибув на італійський фронт. Участь у Першій світовій війні стала для нього першим життєвим університетом.
Ернест працював водієм санітарної машини на італійському фронті. Через два місяці поряд з його машиною розірвалася міна. Ернест отримав своє перше серйозне поранення, але зумів не тільки дістатися з пораненими ногами до медчастини, а й виніс на собі пораненого солдата. На операційному столі польового госпіталю з його тіла вилучили 28 дрібних шматочків металу. При цьому багато металевих фрагментів залишилось у ньому, і він поступово протягом життя діставав їх сам і складав у спеціальну коробочку, назбиравши таким чином 227 дрібних осколків.
Через кілька днів після операції Хемінгуея евакуювали до Мілана, де він провів шість місяців і переніс декілька серйозних операцій коліна. Вийшовши з госпіталю, Хемінгуей був нагороджений італійським військовим хрестом і срібною медаллю "за доблесть" — другою за значенням військовою нагородою.
У 1919 році Хемінгуей повернувся у США в ореолі героя — одним з перших поранених, одним з перших нагороджених. Працював у різних газетах, писав нариси про війну. Хоча Ернест став героєм і отримав дві військові нагороди, це не примирило його з матір'ю, яка вважала, що треба мати серйозну професію і стати респектабельною людиною. Стосунки з родиною погіршувалися і не стали кращими навіть тоді, коли Ернест став відомим письменником і був фінансово незалежним. Для батьків це було справжнім ударом, адже вони бачили в письменництві щось ганебне і негідне, прирівнюючи це до продажу власного тіла, особливо враховуючи, що Ернест у своїй творчості описував події та почуття без прикрас, використовуючи реалістичну мову та торкаючись табуйованих тем. Вони виступили проти сина єдиним фронтом. Батько ж сказав Ернесту, що не хоче бачити ані такої ганьби, ані його самого у своєму домі.
Зрештою конфлікт між традиційними цінностями батьків і новаторським підходом Ернеста до літератури призвів до того, що з часом він дистанціювався від них, зосередившись на своїй творчості та кар'єрі. Це відчуження від сім'ї ще більше вплинуло на його життя та особистість, формуючи його як письменника, який не боявся йти проти суспільних норм і очікувань.
Натомість з кожним роком Ернест писав усе краще й краще, завів бороду, став знаменитим і всім своїм життям ніби доводив батькові, що справжні чоловіки не проводять життя в Оук-Парку під невсипущим оком жінки з приємним контральто. Він прагнув показати, що справжнє чоловіче життя сповнене пригод, незалежності та самовираження, а не підпорядкування традиційним уявленням про роль і поведінку чоловіка в суспільстві. Колекціонування, мисливство, спортивна риболовля, іспанські фієсти та африканські сафарі — усе, що вабило й захоплювало Хемінгуея, так чи інакше відбилося у його творах.
У 1920 році Ернест познайомився з Хедлі Річардсон, яка 3 вересня 1921 року стала його першою дружиною. Вона була старша за нього на вісім років. У 1921 році подружжя поїхало до Парижа, де на них чекало не завжди сите, але таке інтенсивне життя! Париж у ті часи був Меккою модернізму. Ернест працював тут іноземним кореспондентом канадської англомовної щоденної газети «Toronto Star». У службових справах йому доводилося виїздити до Німеччини, Іспанії, Швейцарії, Туреччини. Коли молодята дізналися, що Хедлі вагітна, вони вирішили переїхати до Торонто (Канада). 10 жовтня 1923 року в подружжя народився син, якого назвали Джон Хедлі Никанор Хемінгуей (Бамбі).
У 1923 році дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник «Три оповідання і десять віршів». Відтоді він вирішив покінчити із журналістикою. У тому ж році Ернест двічі побував в Іспанії, де на фестивалі Сан-Фермін у Памплоні вперше на власні очі побачив кориду. Ставши її палким прихильником, він приїздив сюди знову й знову. Завдяки Хемінгуею цей фестиваль отримав літературну популярність після публікації у 1926 році роману «І сонце сходить».
У січні 1924 року Хемінгуей із сім'єю знову переїхав у Париж. Це місто і в житті, і у творчості Ернеста відіграло величезну роль: тут почалася зовсім нова сторінка, адже саме в кав'ярнях, бібліотеках, мансардах Парижа Хемінгуей став письменником. 1926 року в Парижі, ще нікому не відомий Ернест Хемінгуей, закінчив роман «І сонце сходить» («Фієста»), який одразу ж став літературною сенсацією і був початком сходження на п'єдестал слави і популярності Хемінгуея-письменника.
1925 року Ернест познайомився з Полін Пфайфер —
донькою заможної католицької родини з Арканзасу, яка приїхала до Парижа, щоб працювати журналісткою. У травні 1927 року вона стала його офіційною дружиною. Разом із Полін Ернест відвідував Швейцарію, Париж, Іспанію.
До кінця року Полін була вагітна і хотіла повернутися в Америку. Подружжя придбало у власність будинок в Кі-Вест — острові Флоридської протоки, у складі штату Флорида, США. У березні 1928 року вони залишили Париж. Полін створила чудовий затишний інтер'єр. Зміни в житті, нові знайомства, величезний фруктовий сад навколо будинку — усе це збагатило письменника багатьма свіжими враженнями. Хемінгуей в цей час пише легко й талановито. У 1930-х роках він постійно проживав у цьому будинку.
28 червня 1928 року дружина перенесла важкі пологи. На щастя, вижили і мати, і син, якого назвали Патрік Міллер Хемінгуей. Невдовзі родина почала подорожувати. Вони відвідали Вайомінг, Массачусетс та Нью-Йорк. 6 грудня 1928 року Ернест Хемінгуей був у Нью-Йорку, де зустрівся із сином від першого шлюбу. Збираючись сісти на поїзд до Флориди, він отримав телеграму, що його батько Кларенс застрелився. Похорон в Оук-Парку був пишним, багато людей висловлювали свої співчуття та говорили про те, що Кларенс прожив достойне життя, допомагаючи іншим. Проте Ернест, ідучи за труною, розмірковував про те, що його батько не зміг допомогти самому собі й уникнути власних страждань. Йому дошкуляли ускладнення діабету, які викликали сильний біль у ногах і призвели до невиліковної гангрени ступнів. До того ж Ернест написав батькові, щоб той не турбувався про фінансові труднощі, але лист прийшов через кілька хвилин після самогубства. Все це спонукало до глибоких роздумів. Проте після поховання батька Ернест продовжував жити так само активно й динамічно, як і раніше, пережив кілька аварій та авіакатастроф, іноді залишався живий лише завдяки випадковості.
Він був людиною непосидючої вдачі та надзвичайної цікавості до життя з усіма його принадами, що давало змогу письменникові багато бачити, спостерігати, пізнавати нове. У своїх поїздках Хемінгуей знайомився з видатними політичними особами, літераторами, мистецтвознавцями, спортсменами. Ці зустрічі і враження давали багатий матеріал для його романів і оповідань, численних репортажів і статей.
27 вересня 1929 року вийшов з друку роман Ернеста Хемінгуея «Прощавай, зброє», який приніс йому світову славу й визнання. В основу роману ліг власний воєнний досвід. У ньому антивоєнна проблематика подається автором у протиставленні страхіть війни й найкращого людського почуття — кохання.
12 листопада 1931 року в подружжя народилася ще одна дитина — Грегорі Хенкок Хемінгуей (Глорія Хемінгуей). Хоча вона народилася чоловіком і прожила більшу частину свого життя публічно як чоловік, вона боролася зі своєю гендерною ідентичністю з юних років. У свої 60 років вона перенесла операцію зі зміни статі й, коли це було можливо, віддала перевагу імені Глорія.
У 1933 році Ернест Хемінгуей вирушив на своє перше африканське сафарі в Кенію. Разом із мисливцем-провідником письменник пройшов шлях від Найробі до плато Серенгеті. Протягом трьох місяців він разом з дружиною перебував в Африці. Письменник, сповнений вражень, написав книгу про Африку, численні нариси й фейлетони, газетні репортажі.
 |
Ернест, Полін і їхні діти позують з марлінами
після риболовлі в Біміні, 1935 рік
(фото із сайту https://en.wikipedia.org) |
Після африканського сафарі Ернест Хемінгуей не полишав своїх мисливських захоплень. 18 квітня 1934 року він придбав 12-метровий рибальський човен, назвавши його «Пілар». З того часу він регулярно рибалив з нього в Кі-Весті, Флориді, на Маркізьких островах і Гольфстрімі, біля Кубинського узбережжя.
Крім полювання, Хемінгуей займався спортивною ловлею риби і зробив великий внесок у розвиток цього виду спорту. Ще за життя письменника на Кубі стали проводити турнір риболовів на честь Хемінгуея, в якому брали участь видатні люди того часу.
Ернест здійснив три подорожі на човні до островів Біміні, під час яких його риболовля, пияцтво та бойові подвиги привернули велику увагу та залишилися частиною історії острова. Окрім риболовлі, Хемінгуей брав участь на «Піларі» у наукових дослідженнях. Кілька книг Хемінгуея були створені під впливом часу, проведеного на човні.
Хемінгуей завжди стежив за розвитком подій в Іспанії і передбачив війну. Підписавши контракт з Північноамериканським газетним альянсом, він відплив із Нью-Йорка 27 лютого 1937 року для висвітлення Громадянської війни в Іспанії. Його супроводжувала журналістка та письменниця Марта Геллхорн, з якою він познайомився в Кі-Весті рік тому. Ризикуючи власним життям, Ернест бував на найнебезпечніших ділянках фронту, написав серію репортажів, статей, оповідань. У 1938 році він здійснив ще дві поїздки до Іспанії.
Всі ці події негативно відбилися на стосунках із Полін, і на початку 1939 року Хемінгуей на своєму човні переплив на Кубу. Незабаром до нього приєдналася Марта. Вони орендували житло за 24 км від Гавани. Письменник багато писав. Він казав, що «найкраще пишеться, коли закоханий». 20 листопада 1940 року Ернест Хемінгуей остаточно порвав з Полін і одружився з Мартою. Тоді ж він придбав особняк у передмісті Гавани «Finca Vigía», розташований серед тропічної рослинності, неподалік від морського узбережжя, з мальовничими краєвидами. Це єдиний будинок Ернеста Хемінгуея за межами США, що став його резиденцією, де він проживав з перервами близько двадцяти років і працював над своїми відомими творами.
Проте подружні стосунки Ернеста і Марти не витримали випробування часом, і незабаром шлюб розпався. Одного разу, виїхавши за домовленістю з дружиною на чергове репортерське завдання, Ернест познайомився в Лондоні з американською журналісткою Мері Велш і захопився нею. У 1945 році Ернест Хемінгуей розлучився із Мартою. Він попросив Мері вийти за нього заміж під час їхньої третьої зустрічі. У 1946 році він одружився з Мері. Їхній шлюб тривав найдовше —
15 років, до кінця днів Хемінгуея.
Проте у 1948 році, під час подорожі Ернеста і Мері Європою, Хемінгуей закохався у дев'ятнадцятирічну Адріану Іванчич. Вона стала останнім захопленням письменника. Платонічний роман надихнув його на створення повісті «Старий і море», яка вийшла у світ у 1952 році й стала книгою місяця.
1953 року газета «Нью-Йорк таймс» повідомила, що два головні претенденти на Нобелівську премію з літератури того року — Вінстон Черчилль і Ернест Хемінгуей. Тоді премію було присуджено Черчиллю, а Хемінгуей отримав Пулітцерівську літературну премію. У жовтні 1954 року Хемінгуею теж присудили Нобелівську премію з літератури. Книга «Старий і море» зробила Ернеста Хемінгуея міжнародною знаменитістю.
Письменник, якого журналістика привчила до точності, ясності, яскравості й лаконічності опису, змальовував тільки факти, але за ними легко вгадуються складні психологічні процеси, душевні драми героїв.
Мова Хемінгуея відзначається простотою, виразністю і лаконізмом. У книзі «Смерть пополудні» Хемінгуей виклав суть свого знаменитого принципу айсберга, який на одну восьму височить над водою, а сім восьмих його заховані під поверхнею. Ернест вважав, що саме так має творити письменник: він не повинен говорити все, більша частина змісту має бути закладена у підтексті. Поетика Хемінгуея —
поетика натяків і недомовок: «Це поетика простоти. Про головне не говорять —
про нього знають. Лірична стихія не в словах, а в тому, що стоїть за ними». Хемінгуей був майстром відбору й продуманої послідовності фактів.
Яскравості, стислості, насиченості мови Хемінгуей вчився у Г. Флобера, він захоплювався психологічною достовірністю Ф. Стендаля. Могутнім стимулом для нього завжди було спілкування з Шекспіром — він щороку перечитував його твори і вважав найвизначнішим художником, неперевершеним майстром слова. А найвидатнішим американським письменником Хемінгуей вважав Марка Твена. Йому імпонувало те, що той умів створювати звичайні ситуації у звичайних умовах і при цьому бути простим до геніальності.
Першу екранізацію за творами Хемінгуея здійснено 1932 року. За романом «Прощавай, зброє!» було створено фільм, право на екранізацію якого за 80 тисяч доларів придбав голлівудський кіноконцерн. У середині 1943 року відбулася прем'єра фільму «По кому подзвін», але фільм не мав великого успіху. 1952 року вийшов на екрани фільм «Сніги Кіліманджаро». Цього ж року було опубліковано повість «Старий і море», одразу ж після цього почалася підготовка до її екранізації. Зйомки фільму за безпосередньою участю Хемінгуея розпочато 1955 року і завершено 1958-го.
У 1959 році Хемінгуеї купили будинок з видом на річку Біг-Вуд, поряд із Кетчумом, штат Айдахо, куди остаточно переїхали з Куби 25 липня 1960 року. В сховищі банку в Гавані залишились твори мистецтва та рукописи. В 1961 році кубинський уряд конфіскував «Finca Vigía» разом із бібліотекою Хемінгуея, що налічувала тисячі книг на різних мовах світу.
Тим часом численні травми, кілька струсів мозку, хвороби та надмірне вживання алкоголю протягом більшої частини життя негативно позначилися на загальному стані здоров'я Ернеста Хемінгуея. Поступово він втратив можливість активно жити і працювати, сильно страждав від погіршення зору. Його поведінка в останні роки життя стала схожою на поведінку його батька перед самогубством. Він хвилювався через фінанси, сумував за Кубою, своїми книгами та життям там і журився, що ніколи не повернеться, щоб забрати рукописи, які залишив у банківському сховищі.
Усвідомлення власної непрацездатності викликало у письменника тяжку депресію і навіть психічний розлад. За таких обставин Мері була неспроможна піклуватися про свого чоловіка і з кінця 1960 року до січня 1961 року він перебував у спеціалізованій клініці. Після повернення додому йому стало важко писати, почала відмовляти пам'ять. Через власне безсилля Хемінгуей почав говорити про самогубство. У квітні 1961 року Мері Хемінгуей ледь встигла відібрати у чоловіка рушницю, з якої той хотів застрелитися, і його знов госпіталізували. 30 червня 1961 року Ернест Хемінгуей повернувся додому, а вранці 2 липня взяв у підвальному приміщенні, де зберігалася колекція зброї, рушницю Boss й зарядив її двома патронами. Піднявшись до фоє переднього входу, він натиснув на курок. Постріл був смертельний… 6 липня 1961 року Ернеста Хемінгуея поховали на місцевому кладовищі містечка Кетчум.
21 липня 1962 року за згодою із вдовою письменника Мері Хемінгуей у їхньому колишньому гаванському будинку було відкрито музей, присвячений великому письменнику, оформлений як дарунок кубинському народу. Все тут залишилося недоторканим, як у часи попередніх власників. У кімнатах представлені численні африканські мисливські трофеї та зображення улюбленої кориди письменника, твори прикладного мистецтва, а ще великі стелажі до стелі, заповнені газетами і тисячами книг —
бібліотекою Хемінгуея.
На початок
Версія для друку
