Максим ДЯЧУК народився 14 липня 1991 року в Хмельницькому.

Закінчив Хмельницьку загальноосвітню школу №7 та Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут, здобувши спеціальність «Фінанси і кредит». Проходив строкову військову службу у Криму.

Максим працював у Італії, де через Фейсбук познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Мар'яною, яка родом із Голиня Калуської громади на Івано-Франківщині. 2014 року вони одружилися, а в 2019 стали батьками – у них народився син. Пізніше вони переїхали до Італії, де за шість років заробили на власну квартиру в Хмельницькому.

У перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну Максим вирішив повернутися на Батьківщину, щоб захищати свою рідну землю. 25 лютого 2022 року він автостопом повернувся додому та добровільно став на захист держави.

Протягом року після повернення чоловіка, його дружина з сином жили в Італії та приїжджали, коли Максиму давали відпустку. 

Після проходження навчання Максим ДЯЧУК підписав контракт і служив молодшим сержантом у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Він був зв'язківцем. 

Максим відбивав наступ на Київському та Житомирському напрямках, обороняв  кордон з Білоруссю та воював на Бахмутському напрямку. Він був досвідченим воїном, щирим другом побратимам та вірним захисником України, позитивним, енергійним, добрим та компанійським чоловіком. Був рішуче налаштований воювати із ворогом до повної перемоги України.

Максим ДЯЧУК загинув під час виконання бойового завдання 30 вересня 2023 року на Донеччині поблизу населеного пункту Берестове, отримавши осколкові поранення голови внаслідок артилерійського та стрілецького бою. Йому було лише 32 роки…

4 жовтня родина та друзі попрощалися із захисником у Хмельницькому.

«Він був великим патріотом. Не планував залишати службу і хотів битись до кінця. Коли Максим у відпустку приїжджав — їхав до сім'ї, а тоді до нас. Ми сиділи з ним до ранку говорили, ділились думками. Востаннє бачились наприкінці серпня. Тоді він був рішуче налаштований — «тільки до перемоги». Не було такого, щоб він жалівся» — розповів швагро загиблого Олександр. 

Максим Дячук був дуже мужнім, як зовні, так і духом. Він був двометрового зросту, під сто кілограмів ваги, голубоокий та цілеспрямований у своїх бажаннях і діях, зокрема, захисті країни, розповідає Василина Яцук, сестра Мар'яни. Він дуже пишався українцями, які в час повномасштабної війни згуртувалися та допомагали військовим.

У нього залишилися вагітна дружина, син, батьки і сестра.

Поховали Максима ДЯЧУКА на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове.