Рудольф ВІТТМАНН, громадянин Румунії, народився 4 жовтня 1996 року й  провів своє дитинство у румунському місті Арад, що розташоване в регіоні Трансильванія.

Рудольф був трансильванським угорцем та навчався в угорськомовній школі в Арадському повіті. У школі він мав хист до навчання, змалку цікавився військовою справою. Проходив професійну підготовку бойової майстерності кілька років удома в Араді.

У дев'ятнадцять років Рудольф обрав свій шлях, який відповідав його цінностям, волі та мужності – вступив до Французького Іноземного Легіону. Упродовж 5 років чоловік проходив службу, показуючи найвищий рівень військової та фізичної підготовки.

Під час служби він виконував завдання в різних країнах Європи, Африці та Новій Каледонії, що дозволили йому засвоїти різноманітні підходи до військової справи та взаємодії з різними культурами. Служба в Легіоні принесла йому надзвичайний досвід. Він володів високим рівнем військової стратегії та тактики, відзначався тим, що виконував найважчі та надсекретні бойові завдання. Володів майже всіма видами зброї, здійснив понад 3000 стрибків з парашутом.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну та закінчення контракту з Французьким Іноземним Легіоном влітку 2022 році Рудольф ВІТТМАНН приїхав та став на захист українського народу – добровільно був зарахований до підрозділу іноземних бійців, які допомагали українським військам відбивати російське вторгнення. Як кажуть друзі, Рудольф не міг пасивно спостерігати таку несправедливість в сусідній країні. Він був упевнений, що знання та навички, якими він володів, обов'язково знадобляться в Україні, тож ними часто ділився з іншими. Його поради не тільки допомагали, але й рятували життя.

Завжди з посмішкою та щирістю, відданий своїй справі, справжній воїн, чоловік, друг, усі до єдиного, хто мав можливість бути знайомим з Рудольфом, мають лише таку позитивну думку про цю неймовірну людину. Він мріяв отримати українське громадянство, залишитися тут і будувати свою кар'єру.

Через якийсь час Рудольф ВІТТМАНН підписав контракт із ЗСУ. Служив у складі військової частини А0661, що дислокується у Хмельницькому. Був першим іноземцем в історії українського спецназу, який увійшов до складу Сил Спеціальних операцій, що є першим прецедентом в Україні. Позивний «Іноземець».

Вже за рік перебування в Україні майже досконало вивчив українську мову. Загалом вільно володів п'ятьма мовами, а ще вмів користуватися азбукою Морзе. Брав участь у найскладніших та найбільш небезпечних військових операціях.

Загинув воїн 22 жовтня 2023 року під час бою з рашистами в селі Кринки Херсонської області. Рудольфу було лише 27 років… Він – перший громадянин Румунії, що загинув в Україні, захищаючи її незалежність та суверенітет.

В Румунії у нього залишились батьки, а в Україні – кохана дівчина.

«Життя дарує тобі людину, яка змінює усе. З якою починаєш вірити, що казки про принца це не казки, а реальність, я без жартів, бо так і було.

Рудольф іноземець, який приїхав до України воювати за Україну, боронити мою країну, та став для мене обороною, опорою та підтримкою.

Людина, з неймовірним серцем, щирою душею та з неймовірною добротою.

Він не боявся смерті, казав, що це лише виключає світло, і все Вальхала. Він і справді був як вікінг, стільки сили, мужності, сміливості я не бачила ні в кому. Він любив свою роботу.... а я вірила, думала, що такі вікінги не вмирають, але це війна, і вона жорстока....вона забирає найкращих.

Ти казав, мені що ти борешся за незалежність України, а я маю боротися за зміну нашої країни з середини, боротися на своєму фронті, я тобі обіцяю, що продовжу це робити.

Ти віддав життя за Україну... за війну, яка б не мала бути твоя, але ти був тут, аби ми мали змогу на майбутнє...

Ти назавжди моєму серці, моїй пам'ять. Таку людину, як ти не можливо забути...

Ти найкраща людину, яку я зустрічала у житті...

Ти мій герой, ти герой України...

Вічна тобі пам'ять та царство небесне».

«Він був дуже наполегливий, дуже відданий своїй справі. Менше ніж за рік він вивчив українську мову, настільки незвичайний дух. Я не зміг би зробити те, що зробив він. Залізні амбіції малі, а залізо гнеться. Фактично він був подібний до алмаза, неруйнівного», – зворушливо описав свого друга Маркус Дживан.

Поховали Героя на Батьківщині, у рідному місті Арад.