Євген ЛОБОЖЕНКО народився 26 квітня 1982 року в селі Сахни Летичівського району Хмельницької області.

Закінчив Хмельницьку середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №25  імені Івана Огієнка (нині «Ліцей №14 імені Івана Огієнка) та вище професійне училище №4, де здобув спеціальність муляра-штукатура, лицювальника-плиточника.

До війни працював будівельником. Вкладав плитку. Мріяв побудувати власний дім.

Після початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну Євген ЛОБОЖЕНКО у березні 2022 року добровольцем пішов захищати державу у складі 86-го окремого батальйону територіальної оборони (Хмельницький), молодший сержант. Спеціальної медичної чи військової освіти не мав, але пройшовши курси, здобув необхідні навички парамедика. Служив на посаді бойового медика.

Обороняв державу на Херсонському напрямку, брав участь у звільненні багатьох населених пунктів, рятував життя військових побратимів та цивільних мешканців Херсонської області.

Євген ЛОБОЖЕНКО був справжнім Героєм, мудрим, відважним, ніколи не відмовлявся від найгарячіших позицій, завжди був одним із першим. Вмів і лікувати, і надати допомогу, і служити.

За весь період захисту територіальної цілісності України у відпустці був всього лише 15 днів.

1 березня 2024 року Євген ЛОБОЖЕНКО загинув під час виконання бойового завдання на лівому березі Дніпра поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області внаслідок ворожого обстрілу із РСЗВ. Тепер йому навіки 41 рік…

6 березня із Євгеном ЛОБОЖЕНКОМ попрощалися у Хмельницькому.

Його посестра, Валентина БРОЯК, розповіла: «Ми із самого початку проходили підготовку, бо не всі могли бути бойовими медиками. Я була начмедом в цьому батальйоні, який зібрали з перших добровольців, — вони не були військовими, майже всі цивільні. І в перший день стояла велика черга з добровольців, і хтось з них навіть крові боявся, але пішов на війну. А Євген був таким, що вмів і лікувати, і надати допомогу, і служити».

Побратим Євгена, військовий Олександр розповів: «Був справжнім захисником. Завжди був першим, якщо необхідна була допомога за будь-якої ситуації на бойових позиціях. Рятував життя побратимів, але, на жаль, так сталося, що своє врятувати не зміг».

У Євгена залишилися дружина, двоє дітей та мати.

Поховали захисника на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове.