На першій сторінці невеличкої книжки “Проскуров 27 лет тому назад, рассказ местного нотариуса К.И.К.” (тобто К.І.Колоколова), виданої 1915 року, читаємо: “...в сырую и мокрую осень (1888 року – авт.) я попал в град Проскуров. По счастью, я приехал вечером и печальный вид сего города увидел только утром, и очень притом рано, ибо придаточные удобства заезжего дома, в виде не особенно больших, но очень злых клопов, не позволили ни на одну минуту уснуть. Вид Проскурова был ужасен, грязь по колено, одна шоссейная улица, идущая от вокзала, но и та вся в ухабах, дома маленькие глинобитные, сырые и запущенные; красовался лишь один двухэтажный прекрасный дом сахарозаводчика почетного гражданина М.”.

Отож, єдиний двоповерховий “прекрасный дом” – це нинішня будівля театру ляльок, що і тепер виглядає не менш вишукано, а “сахарозаводчик М.” – Соломон Маранц, власник цього будинку – один із найбагатших мешканців Проскурова.

Представники родини Маранців мешкали у Проскурові з давніх часів і мали значний вплив на всі сфери життя тодішнього міста. У 1880-х роках Маранци володіли цегельним і черепичним заводами, вели торгівлю (переважно цукром і гасом), здавали в оренду численну свою нерухомість. Найвідомішим із цього роду став Соломон Маранц. От як характеризував його в одному з рапортів проскурівський повітовий справник у 1895 році: “Потомственный почетный гражданин Соломон Гершкович Маранц, 1-й гильдии купец, поведения и нравственных качеств прекрасных, под судом и следствием не состоял, в обществе пользуется почетом и уважением, владеет значительной недвижимостью, в том числе паровой мельницей и сахарным заводом”.

Цукрозавод давав найбільше прибутків С. Маранцу. Історія цього підприємства починається з Чорноострівської цукроварні поміщика Пшездецького. У 1889 році її придбав С. Маранц, згодом демонтував устаткування і перевіз до Проскурова, де побудував новий цукрозавод. Підприємство стало до ладу у 1891 році, і на той час стало найбільшим у Проскурові – на ньому працювало 470 чоловік. Додамо, що у 1900 році С.Маранц збудував ще один цукрозавод – у місті Бар (нині – Вінницька обл.). Директором-розпорядником заводу став син Соломона Макс Маранц.

Отже, не дивно, що С. Маранц володів одним із найкращих будинків у місті. Двоповерховий особняк був побудований у 1880-х роках, розташовувався серед чудового саду, зовні садиба мала ковану огорожу. Згодом будинок кілька разів перебудовувався, поки не набув свого остаточного вигляду: класичні архітектурні форми, виступаючий головний вхід, прикрашений чотирма колонами. На початку XX століття частину свого будинку Маранц віддав для потреб Проскурівського земського зібрання, або, як його називали, “общественного собрания”.

З перших днів радянської влади будинок Маранца опинився в розпорядженні штабу окремої кавалерійської бригади Г. Котовского, пізніше тут знаходились різні радянські й військові установи. Недобру славу будинку з колонами принесли 1930-ті роки. Спочатку тут, до 1938 року, знаходилося окружне відділення НКВС, а потім, аж до війни, – особливий відділ НКВС 5-ої армійської кавалерійської групи. В страшні роки сталінських репресій у прилеглих до цього будинку підвалах були знищені тисячі безневинних людей. Їх рештки знайшли у 1966 році при спорудженні розташованого поруч ЦУМу.

Світла сторінка в історії колишнього будинку Маранца розпочалася у повоєнні роки, коли тут розташувався Палац піонерів. У 1989 році Палац піонерів переїхав у нове приміщення, що було споруджено по вул. Прибузькій (тепер – Палац творчості дітей і юнацтва), а в будинку №46 розмістився обласний театр ляльок.

Сергій Єсюнін

Єсюнін С.  Прогулянка  Проскуровом  : історичні нариси / Сергій Єсюнін. – Хмельницький : Мельник А. А., 2008. – 168 с.     Читати текст