У 1996 р. подружжям Бенедищуків була відкрита перша в незалежній Україні студія іконопису і затверджена рішенням №43 від 5 липня 2005 року двадцять п'ятої сесії Хмельницької міської ради як школа іконопису «Нікош».
"Ікона – це вікно, через яке людина спілкується з Богом"
Микола Бенедищук
За час існування школи роботи хмельницьких іконописців побували на численних вітчизняних та закордонних виставках. Вихованці школи, крім написання ікон, професійно розписують храми. "Не секрет, що у новозбудованих храмах часто можна спостерігати хутірську ікону, яку пишуть непрофесіонали, котрі приїздять із Західної України. Це неправильно, адже духовні заклади будуються канонічно. Отже, і розписи в них мають відповідати всім канонам. Іконописання – надзвичайно відповідальне мистецтво. Тож у своїй школі ми прагнемо, щоб іконопис був завжди професійним", – стверджує директор школи Микола Бенедищук.
У школі займаються понад 90 учнів, 82 з них – на бюджетній основі. Роботу організовують вісім працівників, серед яких п'ять викладачів. Є дві майстерні. Фарби у іконописців спільні, а ось пензлі у кожного свої. "Це, як інструменти у хірурга, – сміється засновник школи, – вони мають бути індивідуальними".
Учні відвідують "Нікош" шість років, поступово засвоюючи традиції візантійського та академічного іконопису. Якщо академічна ікона ближча до живопису і лики на ній – реальних живих людей, то візантійська – класична, більш аскетична, абстрагована від земних реалій. Школу відвідують не лише учні, молодь, а й люди цілком зрілого віку і з сформованим світоглядом. Кожен з них знайшов у сакраментальному мистецтві те, до чого прагне його душа.
"Взагалі в іконописі багато нюансів, символів. Вся культура іконопису на Русі починалася з Візантії, тому й перші майстри писали у такій техніці. Вона абсолютно відрізняється від академічної, – розповідає Микола Володимирович.
Процес написання ікони розпочинається ще задовго до першого мазка пензля. Перш за все готується дошка, на якій згодом напишуть ікону. Є особливий спосіб, завдяки якому вона стане довговічною. Для ікони береться обов'язково липова дошка, яку не менше п'яти років сушили у природних умовах. Далі треба наклеїти на неї лляну тканину. Потім льон вкривається сумішшю левкасу (порошкоподібна крейда, замішана на клеєві з тваринних кісток з додаванням лляної олії), і лише після того, як вона остаточно висохне, можна братися за олівець і наносити зображення. Термін життя ікони, виконаної на полевкашеній дошці, набагато довший, ніж у класичної, писаній олійними фарбами на полотні. Тому такі ікони переживають століття. Всі матеріали натуральні, не вигоряють, не вицвітають. Відповідно коштують ікони ручної роботи дорого, але вони вічні!".
"У нас багато талановитих учнів, але не всі готові присвятити себе іконописанню. Це має бути внутрішня потреба. Але щороку наші вихованці продовжують свій шлях у сакраментальне мистецтво, вступаючи до вишів" – не без гордості констатував Микола Бенедищук.
Школа є візитівкою не тільки нашого міста, а й усієї Хмельниччини. І нам справді є чим гордитися.
05.10.2012 р.
Останнє оновлення 01.07.2015 р.
Використані джерела:
-
Стандрійчук В. "Наш Хмельницький, Боже, бережи!" : [виставка робіт викладачів та вихованців єдиної в Україні школи іконопису "Нікош", приурочена 581-й річниці м. Хмельницького] / Вікторія Стандрійчук // Проскурів. – 2012. – №40. – 4 жовтня. – С. 14
-
Ліга:Закон [Електронний ресурс] [офіц. веб-сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2005_07_05/XM050151.html#, вільний. – Назва з титул. екрана. – Мова укр.
© Хмельницька міська центральна бібліотека
Сектор автоматизації бібліотечних процесів
Підготувала: Єсюніна Галина
На початок
Версія для друку
