Третя субота травня – професійне свято науковців України – День науки. Він встановлений Указом Президента від 14.02.1997 р. №145/97 на підтримку ініціативи відомих вчених, наукових установ, а також професійних спілок України.
У тлумачному словнику дається визначення:
|
«Наука – це система знань про розвиток природи, техніки, суспільства, а науковець – той, хто займається вивченням, дослідженням у певній науковій галузі». |
Та якби запитати у самих вчених «Що значить у вашому житті НАУКА?», кожен відповів би по-своєму. Звичайно, для когось наука – це спосіб існування, джерело прибутку. Та коли мова йде про справжнього науковця, ймовірно, він сказав би: «Наука – це спосіб життя, спосіб спілкування зі світом, спосіб його розуміння». Чи може так: «Наука – особа жіночого роду. Познайомившись із нею у ... років, я закохався на все життя. Науці неможливо зрадити». Хтось міг би сказати: «Наука – це чудово. Нею не можна не захоплюватись, вона є сенсом життя».
І це теж правда, бо серед науковців є немало романтиків, хтось із них здавався навіть диваком. Та як би там не було, але наука – це та галузь, яка дає змогу повністю себе реалізувати, адже її особливістю є той факт, що на основі однієї теми створюються багато інших і науковцеві вже важко зупинитися.
Для об'єднання науковців та спрямування їх діяльності існують різні наукові установи як галузеві, так і загальнонаціональні.
Найбільшою науковою установою є Національна академія наук України, заснована у 1918 році. З самого початку своєї діяльності Академія займається усім комплексом наук: природничими, технічними, суспільними. Президія та більшість наукових підрозділів розташовані у Києві. Організаційною формою регіональної діяльності є наукові центри НАН України. Академією публікуються наукові періодичних видання, а в скарбниці її творчих досягнень – понад 90% усіх наукових відкриттів, зроблених в Україні.
Назва Академії не раз зазнавала змін. Хронологію цих змін подано нижче у таблиці:
|
НАЗВИ АКАДЕМІЇ |
|
Українська академія наук |
1918-1921 рр. |
Всеукраїнська академія наук |
1921-1936 рр. |
Академія наук УСРР |
1936 р. |
Академія наук УРСР |
1937-1991 рр. |
Академія наук України |
1991-1993 рр. |
Національна академія наук України |
від 1994 р. |
|
|
Першим президентом Української академії наук 12 лютого 1919 року на першому спільному зібранні академіків було обрано Володимира Івановича Вернадського (1863-1945 рр.), основоположника геохімії, біогеохімії та радіогеології.
|
|
Наймолодшим президентом Академії наук УРСР у 44 роки став знаний фахівець в галузі електрозварювання, металургії та технології металів Борис Євгенович Патон (нар. 1918 р.). |
|
В людській пам'яті надовго зберігаються імена тих особистостей, які своєю невтомною, подвижницькою працею збагачували вітчизняну науку, втілювали у життя прогресивні ідеї. Та, мабуть, розмова про науку була б незакінченою, якби у межах статті ми не згадали найвидатніших вчених, які народилися у Хмельницькому (у сьогоднішніх межах) і представляють вони різні галузі науки: математику, фізику, медицину, історію, філософію, геологію, економіку, технічні науки. Хоча, звичайно ж, їх значно більше.
4 липня1881 року у Проскурові (нині м. Хмельницький) в глибоко православній вчительській родині народився Зеньковський Василь Васильович. Він – вчений-філософ та психолог, християнський православний мислитель, церковний і громадський діяч.
У 1918 році Василь Зеньковський увійшов до складу уряду Української Держави як міністр віросповідань. За його ініціативи було скликано Український Собор та порушене важливе питання українізації богослужіння, зокрема перекладу Біблії і богослужбових книг на українську мову. Але, революційні події вимусили В. Зеньковського залишити Україну.
Василь Васильович розробив власну цілісну філософсько-педагогічну систему, яка складається з трьох розділів: гносеології, метафізики та вчення про людину.
Останні роки життя філософ присвятив православній Церкві у Франції – був благочинним парафій Паризького округу, головою єпархіальної ради, деканом Свято-Сергієвського богословського інституту в Парижі, отримав чин протопресвітера.
За останні десятиліття, відколи було зруйновано ідеологічні бар'єри, численні роботи В. Зеньковського, у тому числі і богословські, почали видавати на батьківщині.
У 2007 р. ім'ям філософа-богослова названа одна з вулиць Хмельницького (у мікрорайоні Книжківці).
30 лютого 1914 року в селі Книжківці (нині мікрорайон Книжківці м. Хмельницького) в селянській сім'ї народився Григорій Никифорович Щерба. Йому було 16 років, коли він почав свою трудову діяльність геологом-колектором у Казахстані.
Григорій Никифорович – відомий вчений-геолог, доктор геолого-мінералогічних наук, академік Академії Наук Казахстану, лауреат Ленінської премії, Заслужений діяч науки Казахської РСР. Визнаний фахівець в галузі геології рідкісних рудних металів. Фактично всі нинішні родовища рудних металів, якими на весь світ славиться Казахстан, відкриті завдяки розробленої нашим земляком принципово нової гіпотези про походження подібних родовищ.
Всі напрацювання Г. Щерба виклав у власних дисертаційних дослідженнях та монографіях. Він – автор понад 300 праць, присвячених вивченню рідкісних метальних родовищ і металогенії Казахстану.
Ім'ям геолога названа одна з вулиць Хмельницького (у мікрорайоні Книжківці).
18 червня 1918 року в Проскурові (нині м. Хмельницький) у сім'ї інженера-зв'язківця народився Михайло Федорович Дейген – видатний фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук,член-кореспондент Академії наук УРСР.
Закінчивши школу, Михайло Федорович навчався в Київському університеті, після чого в 1940 році став військовим. У роки Другої світової війни був на фронті, а по війні вступив в аспірантуру. Закінчивши її у 1947 році, працював в Інституті фізики Академії Наук УРСР, захистив кандидатську та докторську дисертації.
Основні наукові інтереси вченого були зосередженні на теорії твердого тіла, фізиці напівпровідників, радіоспектроскопії. Саме при його активній участі у 1960 році був організований Інститут напівпровідників Академії Наук УРСР (нині Інститут фізики напівпровідників Національної академії наук України), де він від 1960 року очолював відділ радіоспектроскопії.
Михайло Дейген створив київську школу радіоспектроскопії; побудував теорію спектрів подвійного електронно-ядерного резонансу. Невтомний трудівник, він подавав приклад чесного і беззавітного служіння науці.
Серед найвидатніших наукових досягнень М. Дейгена – відкриття в галузі голографії. Він використав для голографічного запису магнітоелектричні кристали і на основі цього розробив теорію подібного запису. Цим він перевершив самого винахідника голографії угорця Денеша.
У 1993 році ім'ям фізика названа одна з вулиць Хмельницького (у мікрорайоні Дубове).
8 серпня 1927 року в родині військовослужбовця у Проскурові (нині м. Хмельницький) народився Святослав Миколайович Федоров – видатний лікар-офтальмолог, академік.
У 1930 році його батько, командир 3-го кавалерійського полку дивізії Червоного козацтва, став слухачем військової академії в Москві й Федорови виїхали з міста. Після війни Святослав закінчив Ростовський медичний інститут і з 1952 року розпочав кар'єру лікаря-офтальмолога. Ставши професійним хірургом, у 1960 році він вперше у СРСР зробив операцію із вживлення в око людини штучного кришталика замість ушкодженого.
У 1973 році С. Федоров першим у світі провів операцію лікування глаукоми на початковій стадії, розробивши унікальний метод глибокої склєректомії, який став використовуватись у всьому світі.
У 1980 році Святослав Миколайович очолив Московський науково-дослідний інститут мікрохірургії ока, який у 1986 році реорганізував у науково-технічний комплекс «Мікрохірургія ока» і чотири філії якого були відкриті й в Україні.
У 2001 р. ім'ям видатного офтальмолога названа одна з вулиць Хмельницького (у районі автовокзалу).
У селі Ружична (нині мікрорайон Ружична м. Хмельницького) 13 березня 1942 року народився Михайло Антонович Павловський – знаний в Україні й світі вчений та політик, професор, доктор технічних наук (1977), доктор економічних наук (1997), Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії технологічних наук України, лауреат Державної премії СРСР (1986), Державної премії України (1980 та 1992). М. Павловський – творець власної наукової школи в галузі авіаційних та космічних гіроскопічних та навігаційних систем, навігаційних приладів і комплексів. Автор понад 450 друкованих праць, серед яких 24 монографії та навчальні посібники. Підготував 12 докторів наук і понад 50 кандидатів наук. У 1992 р. був міністром промисловості України, з 1994 р. – народний депутат України II, ІІІ та IV скликань Верховної Ради України.
У 2007 році ім'ям вченого названа одна з вулиць Хмельницького (у мікрорайоні Ружична).
У Проскурові (нині м. Хмельницький) народився Трохим Васильович Борима (1914-1984 рр.) – видатний акушер-гінеколог, професор, доктор медичних наук. Фундатор наукових підходів до проблеми діагностики та лікування генітального туберкульозу в Україні, проте ім'я Трохима Васильовича як висококваліфікованого фахівця було відомим і далеко за її межами.
У 1932 році Трохим Борима закінчив 7 класів і вступив до Проскурівського медичного технікуму, після закінчення якого в 1934 році вступив до Київського медичного інституту. В 1937 році перевівся в Одеський державний медичний інститут, який закінчив у 1939 р.
У повоєнні роки Трохим Васильович твердо вирішив присвятити свою лікарську діяльність охороні здоров'я жінок, допомагати їм при народженні дитини, надавати можливість бездітним сім'ям пізнати радість материнства, запобігти гінекологічним хворобам.
У 1946 році він подав документи до клінічної ординатури кафедри акушерства і гінекології Київського медичного інституту. Після закінчення клінічної ординатури Трохим Васильович був направлений на роботу до Чернівецького державного медичного інституту.
У 1951 році Трохим Васильович захистив кандидатську дисертацію на тему: «Аргирофільні речовини у плаценті в нормі і у патології», у 1965 році – докторську дисертацію на тему: «Основы патогенеза, некоторые вопросы диагностики и лечения туберкулёза женских половых органов».
З 1 вересня 1963 по 1982 рік очолював кафедру акушерства і гінекології Чернівецького медичного інституту
Т. Борима є автором 147 наукових праць, чотирьох раціоналізаторських пропозицій. Основні напрямки наукової діяльності присвячені вивченню міжклітинної речовини плаценти при нормальній і патологічній вагітності, її впливу на плід; генітального туберкульозу, водно-сольового обміну, функції нирок та печінки при нефропатіях вагітності. Майже кожна наукова праця закінчувалася впровадженням у практику охорони здоров'я нових методів діагностики в акушерстві та гінекології.
Продовжити список можна й такими іменами як:
Вольф Бенціонович Штейншлейгер (1918-2013 рр.) – доктор фізико-математичних наук. За видатні розробки в галузі квантової фізики та радіоголографії вчений двічі був Лауреатом Державної премії СРСР (1951 та 1976 років). Одна із останніх розробок вченого – «Пристрій для дистанційного виявлення предметів, схованих під одягом людини», запатентована була 2002 року;
Самуїл Давидович Ейдельман (1921-2005 рр.) – вчений-математик. Наукові праці С. Ейдельмана зіграли визначальну роль у розвитку теорії параболічних рівнянь і систем. Він був автором 3 монографій і понад 270 наукових праць, створив власну наукову школу;
Анатолій Данилович Грига (1938-2017 рр.) – доктор технічних наук, професор, інженер-механік, визнаний фахівець експериментальної та теоретичної аеродинаміки лопасних машин;
Олег Михайлович Приходнюк (1941–2004 рр.) Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор історичних наук.
Особливе місце в науковій творчості О. Приходнюка посідали дослідження унікальної пам'ятки – Пастирського городища (VII-VIIIст.). Останні роки життя був професором Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Опублікував близько 200 наукових праць, 6 індивідуальних та 5 колективних монографій;
Олександр Семенович Бронштейн (1938 р.) – видатний вчений-медик, доктор медичних наук, професор, академік Російської Академії природничих наук, дійсний член Міжнародної академії інформатизації, Заслужений лікар Російської Федерації. Автор понад 110 наукових праць, співавтор 6 монографій та двотомного довідника «Клінічна медицина». У 1990 році на базі 7-ї лікарні організував і очолив Московський міський центр літотрипсії, який 1993 року був перетворений у Центр ендохірургіі та літотрипсії. О. Бронштейн став президентом (генеральним директором) цього Центру. У 2007 році опублікував мемуари «Шосе ентузіаста», де є спогади про Проскурів та область.
© Хмельницька міська центральна бібліотека
Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів
Підготувала: Єсюніна Галина