Кирило Розумовський – останній гетьман України Хмельницька міська централізована бібліотечна система Кирило Розумовський – останній гетьман України Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
    Наша Україна
    Наше місто
    Літературна світлиця
    БібліоЖиття
    Фотогалерея
    Відеогалерея
    Проекти та програми
    Контакти
    Карта сайту




    Пошук по сайту

     

    Хмельницька міська рада

     
      Головна » Про ЦБС » Анонси та плани
    Кирило Розумовський – останній гетьман України

       

       

    КИРИЛО РОЗУМОВСЬКИЙ

    Останній гетьман України

       

     

    Його величезне багатство, можливість жити розкуто, вільно викликали заздрість у сучасників. Надмірна кількість слуг, дворових, постійні пишні прийоми, бали, розкіш – здавалося б, ось той єдиний світ, який заполонив душу й розум людини, що долею випадку в молоді роки сягнула неймовірної висоти – стала керманичем Гетьманщини.


     

    У роки найвищого піднесення цю людину величали «його імператорської величності Малої Росії, обох сторін Дніпра і Військ Запорозьких гетьманом, дійсним камергером, імператорської Санкт-Петербурзької академії наук президентом, лейб-гвардії Ізмайловського полку полковником і обох російських імператорських орденів святого апостола Андрія і Олександра Невського, також польського Білого орла і голштінського св. Ганни кавалером, фельдмаршалом, сенатором, генерал-ад'ютантом імператриці, Російської імперії графом».

     

    Образ останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського відклався у свідомості більшості знавців вітчизняної історії як зразок сановитого вельможі, що передусім дбав про власні статки, маєтності, двірський шик. Проте, будучи найбільшим землевласником в Україні і одним з найбагатших власників у Росії, Кирило Розумовський, почав дбати й про своє оточення, зміцнювати зв'язки, зокрема й родинні, між впливовими українськими старшинами.


     

     


    Родинні зв'язки

    Життя і службова кар'єра останнього гетьмана Лівобережної України вражають своєю фантастичністю.

    Народився майбутній гетьман Лівобережної України Кирило Розумовський 29 березня 1728 р. на хуторі Лемеші (нині с. Лемеші Козелецького району Чернігівської області) у сім'ї українського городового козака Григорія Розума, що одержав своє прізвище від приказки, яку часто промовляв напідпитку: «Що то за голова, що то за розум». У дитячі та юнацькі роки Кирило пас батьківську та сусідську худобу, подекуди із старшим братом Олексієм, 1709 р. народження. І не уникнути б йому не дуже-то милосердної козацької долі, якби не талан його старшого брата Олексія. Від природи він мав меткий розум, вроду та чудовий голос, а щасливий випадок сприяв йому зайняти привілейоване становище при царському дворі. 1731 р. через с. Чемер, де у церкві співав Олексій, їхав придворний російської імператриці – полковник Ф. С. Вишневський. Почувши спів хлопця, він взяв його з собою в Петербург до придворної капели імператриці Анни Іоанівни.

    Невдовзі Олексія помітила й покохала царівна Єлизавета Петрівна і зробила своїм фаворитом, що й визначило його подальшу блискучу кар'єру. Проте, коли Олексій Розум почав втрачати голос, його було призначено на посаду придворного бандуриста. Згодом, уже під прізвищем «Розумовський» (змінив прізвище на польсько-аристократичний зразок), управителем двору та маєтків Єлизавети та її особистим камер-юнкером. Саме за часів О. Розумовського при петербурзькому дворі вкоренилася мода на «все українське», а його самого любили за веселу вдачу, щедрість та гостинність.

    У 1741 р. внаслідок заколоту Єлизавета Петрівна зійшла на трон і стала імператрицею. Не останню роль у цьому відіграв Олексій, який після її коронації (1742 р.) за відданість одержав генеральський чин, орден св. Андрія Первозванного й чимало маєтків в Росії та Україні. Ось так колишній пастух і співак придворного хору піднявся до рівня найвищих сановників Російської імперії.

    1742 р. Олексій Розумовський забрав свого брата Кирила в Петербург і, готуючи його до успішної служби при дворі, насамперед потурбувався спочатку про виховання за суворої опіки поетів О. Сумарокова та І. Єлагіна, а потім відправив на два роки для оволодіння науками в Європу під опікою Григорія Теплова – колишнього ректора Києво-Могилянської академії. Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в кращих університетах Німеччини, подорожував Францією, Італією.

    У червні 1744 р. брати Розумовські одержали від імператриці графські титули і шляхетський герб.

    Кирило Розумовський, за свідченнями сучасників, поступався братові великодушністю, однак перевершував його оригінальним розумом, до то ж мав гарну зовнішність, чудову освіту та приємні манери, завдяки чому мав успіх у придворних дам і завоював високий авторитет при царському дворі. У двох питаннях брати Розумовські завжди були єдинодушні та наполегливі перед імператрицею: захисті інтересів України та українського духовенства.

    У травні 1746 р. Кирила Розумовського обрали президентом Академії наук і мистецтв у Санкт-Петербурзі (нині Російська академія наук). У жовтні того ж року К. Розумовський одружується з родичкою імператриці графинею Катериною Наришкіною. Посаг, котрим наділила Єлизавета молодих, був вражаючим: із десяток сіл, десятки тисяч кріпаків, прекрасний будинок у столиці.

    Тим часом, маючи великий вплив при царському дворі, Олексій Розумовський домігся багатьох пільг для української старшини. Йдучи назустріч його проханням, а також впливових у Петербурзі полковників Гудовича, Ханенка та Лизогуба, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 р.

    1747 р. було проголошено царську грамоту про відновлення гетьманства. На Глухівській раді в лютому 1750 р. за її вказівкою гетьманом Лівобережної України було обрано Кирила Розумовського, про що видали відповідний указ та лише в березні 1751 р. в придворній церкві він склав присягу на вірність імператриці, яка там же вручила йому нові гетьманські клейноди: оздоблену коштовним камінням золоту булаву, великий білий прапор з російським гербом, бунчук, військову печатку і срібні литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії.

    Для від'їзду Кирила Розумовського на Україну було підготовлено 125 підвід. Нерозлучним супутником гетьмана залишився Г. Теплов, який прибув із ним в Україну в чині колезького радника. Незабаром він очолив новостворену гетьманську канцелярію і поступово прибрав до своїх рук її адміністративну діяльність. Користуючись необмеженим довір'ям з боку гетьмана, Г. Теплов став негласним повелителем Лівобережної України.

    Кирило Розумовський був гетьманом до листопада 1764 р., коли імператриця Катерина ІІ Указом остаточно ліквідувала в Україні гетьманство.

     


    Гетьманство Кирила Розумовського

    Необізнаний в українських справах, тільки-но повернувшись з-за кордону, молодий гетьман не потребував багато часу для того, щоб відчути себе справжнім можновладцем. У палаці в Батурині запанувала справжня «версальська» розкіш – бали, феєрверки, банкети, не гірші, ніж у Петербурзі.

    Та вже в листопаді 1751 р. на запрошення імператриці Розумовські виїхали до Москви. Сам гетьман Кирило Розумовський за роки свого правління приїздив в Україну лише на короткі періоди, під час яких зосереджував увагу на будівництві гетьманських резиденцій в Глухові та Батурині. Постійним місцем його проживання залишалися Петербург і Москва, де він забезпечував собі великосвітські умови для проживання.

    Проте, незважаючи на звиклість до аристократичного життя та марнотратства, молодий гетьман усе ж за досить короткий час пройнявся турботами і болями рідного краю, детальніше ознайомився з його славною минувшиною. Мешкаючи у столичних містах Росії, К. Розумовський не забував про українські справи. Це сприяло становленню його як керманича України, охоронця її прав та свобод.

    Під час гетьманства Кирило Розумовський здійснював заходи на зміцнення автономного державного устрою України, станових прав і привілеїв української козацької старшини. 1752 р. гетьман домігся царського указу про заборону холопства, а тих, хто переступав цей указ, оголошено було злочинцями й ослушниками. Без дозволу гетьмана заборонялося чинити арешти українців, окрім карних злочинців.

    Генеральна старшина підготувала гетьману інформацію про те, що його попередники не звітували перед царями за фінансові справи у Гетьманщині, і цими даними він оперував, відстоюючи свої та українські права в царських інстанціях. К. Розумовський вів доволі самостійну економічну політику, сам встановлював митні збори й не посилав звіту в Петербург.

    Без царського дозволу почав роздавати старшині землі, пізніше без погодження з Петербургом призначав полковників, сам надавав земельні маєтки старшинам «на вічне і потомствене володіння», як зазначалося в універсалах Розумовського. Місцева старшина прагнула мати міцні зв'язки з гетьманом шляхом одруження дітей і внуків. При Кирилі Розумовському козацька старшина остаточно прибрала до своїх рук справи місцевого управління й, користуючись родинними зв'язками, хутенько привласнювала села, які ще залишалися вільними – це був час її панування.

    Проте зміцнення позицій гетьмана та старшини вело не тільки до зміцнення політичної автономії Гетьманщини, а й до посилення невдоволення імператорського уряду, який, починаючи з 1754 р., повів новий наступ на українську державність. Діяльність гетьмана постійно тримали в полі зору, спрямовуючи її належним чином. Його права поступово обмежувались.

    Імператриця спеціальним указом заборонила гетьману призначати полковників, залишивши йому право відбирати кандидатури з-поміж старшини. Його зобов'язували надсилати докладні звіти стосовно всіх прибутків та видатків. Того ж 1754 р. було ліквідовано всі діючі в Україні внутрішні митні збори. 1756 р., щоб остаточно підірвати автономічні прагнення гетьмана, українські справи було перенесено з Колегії іноземних справ до Сенату, а 1761 р. від Гетьманщини було відокремлено Київ, який підпорядковувався Сенату.

    Попри все це К. Розумовський, що мав при дворі могутніх покровителів і підтримував зв'язки з найвищими сановниками Росії, все-таки намагався й далі зміцнювати місцеві та центральні органи управління в Україні.

    1760 р. К. Розумовський відвідав усі полки Гетьманщини й вирішив провести ряд реформ для зміцнення системи управління гетьманської влади. Він здійснив судову реформу й запровадив земські й гродські суди, які регламентували життя окремих станів.

    Великого значення К. Розумовський надавав вдосконаленню в Гетьманщині судових процедур, перекладу іноземних правничих документів.

    Після смерті Єлизавети Петрівни у червні 1762 р. гетьман К. Розумовський взяв участь у двірцевому перевороті. Керований ним Ізмайловський гвардійський полк відіграв вирішальну роль у скиненні з престолу Петра ІІІ, а на трон зійшла Катерина ІІ. Залишаючись при дворі, він тривалий час користувався повною довірою нової государині.

    Кирило Розумовський виношував плани про спадкове гетьманство, що разом з іншими його заходами мало на меті зберегти державно-політичну автономію України в складі Росії. З його ініціативи було розроблено низку проектів реформ, які б мали вивести Україну на шлях прогресу і процвітання.

    Для обговорення важливих державних питань К. Розумовський започаткував у Глухові регулярні з'їзди козацької старшини, які з часом могли б перетворитись на український шляхетський сейм.

    1763 р. на Генеральні збори, скликані для затвердження судової та військової реформ, прибув «цвіт» козацтва: полковники, сотники, старшина, «бунчукові», «значкові» та «військові» товариші. Такі з'їзди консолідували верхівку українського суспільства, що не могло не турбувати імператрицю. До того ж, на з'їзді козацька старшина склала «чолобитну» до Катерини ІІ, в якій просила зробити гетьманську владу спадковою і передати її одному з синів Розумовського. Ця грамота настільки розлютила її, що вона, забувши про всі попередні заслуги українського гетьмана, викликала його до Петербурга і примусила подати рапорт про відставку.

    Грунт для такої реакції заздалегідь підготував Г. Теплов, якого в 1762 р. призначено статс-секретарем Катерини ІІ і на постійно залишено при царському дворі. Він подав на ім'я імператриці записку «О непорядках в Малороссіи», в якій тенденційно змалював традиційні особливості місцевого життя в Україні як нібито шкідливі для загальноімперських інтересів.

    Катерина ІІ не допускала можливості зміцнення привілеїв козацької старшини і лише чекала нагоди для того, щоб покінчити з гетьманством. 10 листопада 1764 р. вийшов царський указ про ліквідацію гетьманства в Україні, а самого гетьмана Кирила Розумовського було усунуто від державних справ у Російській імперії. Катерина ІІ ладна була передати гетьмана під суд. Однак, прибічники К. Розумовського зуміли вплинути на імператрицю й оберегти графа від гніву. Того ж дня Кирило Розумовський отримав чин генерал-фельдмаршала, пожиттєве гетьманське жалування в 50 тисяч карбованців на рік, йому залишили всі маєтності, титули та зручності, якими той користувався. Так завершилося гетьманство Кирила Розумовського, котрий, хоча й здійснював ряд реформ у політичній, судовій, економічній та освітній реформах Українського гетьманату та намагався запровадити спадкове гетьманство, все ж таки був надзвичайно залежним від рішень у Петербурзі. Склавши гетьманські клейноди, Кирило Розумовський виїхав за кордон.

    Та попри те, що К. Розумовський не був продовжувачем бойової слави своїх попередників-гетьманів, – в українській історії це єдиний гетьман, який не брав участі у жодному військовому поході, – він усе-таки завдяки своїй цілеспрямованій державницькій діяльності й прагненню зберегти автономію України залишився в пам'яті нащадків як один з освічених зверхників, а його час увійшов в історію як «золота осінь» автономії України.

    Видатний український історик Михайло Грушевський називав військових канцеляристів доби гетьмана Кирила Розумовського, серед яких провідні місця займали такі, як Семен Дівович, козацькою інтелігенцією, яка готувала національне українське відродження ХІХ ст.

     


    Бібліотека

    Характеризуючи Кирила Розумовського як державного діяча, не можна не згадати про справи культури, освіти. Він активно підтримував козацьких старшин у їхньому прагненні заснувати в Україні вищі світські навчальні заклади. З ініціативи К. Розумовського було розроблено проект батуринського університету, в якому передбачалося заснувати дев'ять кафедр з найголовніших наук.

    Не здобувши систематичної освіти, Кирило Розумовський все своє життя займався самоосвітою. За прикладом І. Мазепи він зібрав одну з найкращих бібліотек у Російській імперії. Головна бібліотека Кирила Розумовського знаходилася в Батурині. Завідував нею виписаний із Франції Адам, який працював на посаді гетьманського бібліотекаря більше п'ятнадцяти років. Бібліотека К. Розумовського була найбільшою в Україні й зажила європейської слави.

    Чимало книг йому доставляли з-за кордону. Уже в 1774 р. у бібліотеці налічувалось до 2000 томів книг. В основному це були наукові видання. Переважали французькі книги. Дещо менше нараховувалося російських, німецьких, англійських та італійських видань. Найбільшу цінність у бібліотеці становив літопис Батурина, написаний українською мовою на пергаментному папері. Це була велика книга про події XVII-XVIII ст. Згаданий літопис у коштовній оправі був знайдений імовірно у 1950-х роках, але згодом його було безнадійно втрачено. Кирило Розумовський листувався із зарубіжними вченими, зокрема з Вольтером.

    Після його смерті бібліотеку розграбували, більша частина книг використана на підпалку печей в оселях батуринців.

      


    Батурин

    Ставши гетьманом, Кирило Розумовський своєю столицею визначив спалений росіянами у 1708 р. Батурин, довгий час відбудовував його. Для організації будівельних робіт та ведення господарства (за прикладом Петербурга) залучав фахівців-іноземців (німців, італійців, французів).

    У 1760-х р. імператриця подарувала Батурин К. Розумовському. З цього часу в місті розпочалося інтенсивне будівництво, хоча ще у 1751-1752 р. К. Розумовський заснував у Батурині потужну цегельню і лісопильний млин, у 1756-1757 рр. – заводи з виготовлення кахлів, килимів, текстильних шпалер та свічок. Граф облаштував свою резиденцію за найвищими тогочасними петербурзькими стандартами: у дерев'яному палаці стояли великі дзеркала, мармурові столи, вкриті позолотою стільці, статуї. У Батурині з'явилися красивий липовий парк, великий сад, обнесений цегляною огорожею.

    Поряд із палацом розмістили два двоповерхові будинки для обслуги, співаків, музикантів. Уподобання Кирила Розумовського дещо урізноманітнювали розмірений ритм віддаленого від царського двору міста. Під час обіду грав оркестр. Його капельмейстером був відомий чеський музикант Карл Лау. Крім симфонічного оркестру , колишній гетьман привіз до Батурина театр та ріжковий оркестр. При дворі графа працювала група художників-кріпаків.

    1794 р. Кирило Розумовський повернувся у Батурин назавжди. Віку доживав одинаком, проте з бенкетами, прийомами численних гостей, до послуг яких були окремі приміщення, прислуга (понад 260 чоловік), екіпажі (для прогулянок). Щодня за обіднім столом збиралося до півсотні чоловік, грав домашній оркестр, а наприкінці обіду співали півчі.

    Протягом останніх років життя в Батурині К. Розумовський будував кам'яний палац, залишки якого збереглися до наших днів.

    Власник Батурина розгорнув енергійну господарську діяльність. Завдяки його зусиллям започатковано розведення тутових шовкопрядів на Чернігівщині. У 1797 р. на суконній мануфактурі графа працювало під керівництвом двох іноземних майстрів 180 селян. Вони освоїли складну технологію виготовлення килимів. Кирило Розумовський дбав про технічне переоснащення батуринських заводів – переобладнав фабрики з виготовлення свічок і сукна, для інших замовив сучасні верстати, устаткування з-за кордону. За його ініціативою до Батурина були завезені нові породи овець.

    Кирило Розумовський, пам'ятаючи про своє соціальне походження, старався всіляко пом'якшити долю залежних селян. Своїм коштом збудував у Батурині лікарню на 15 ліжок – перший в Україні подібний заклад.

    Помер 9 січня 1803 р. Поховали його там-таки, в Батурині, в церкві Воскресіння Христового, яку він теж свого часу збудував. Після смерті графа ще довго батуринці називали часи його перебування у містечку «золотими» для них. Після смерті Розумовського Батурин успадкував його син, який не приділяв місту належної уваги.


    19.02.2018 р.

       

    Використані джерела:

    1. Володарі гетьманської булави: іст. портрети / [передм. В. А. Смолія]. – Київ : Варта, 1994. – 560 с.
       
    2. Довідник з історії України. А-Я : посіб. для серед. загальноосвітніх навч. закл. – 2-е вид., доопрац. і допов. – Київ : Генеза, 2002. – 1136 с.
       
    3. Історія України в особах. Козаччина : [нариси] / [В. М. Горобець та ін.]. – Київ : Україна, 2000. – 304 с.
       
    4. Павленко С. О. Загибель Батурина 2 листопада 1708 р. / С. Павленко. – 2-е вид. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2008. – 267 с.
       
    5. Сто видатних українців : [авт. ст. В. Астапенко та ін.]. – Київ : Арій, 2006. – 496 с.
       
    6. Федорук Я. Історія України в життєписах князів та гетьманів / Я. Федорук ; [гол. ред. Б. Є. Будний]. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 1999. – 80 с.
       
    7. Чухліб Т. В. Гетьмани України-Русі : наук.-попул. видання / Т. В. Чухліб ; худож. О. К. Перепелиця. – Донецьк : БАО, 2012. – 303 с.
       
    8. Шаров І. Ф. Сто видатних імен України / І. Ф. Шаров. – Київ : Альтернативи, 1999. – 496 с.

    © Хмельницька міська центральна бібліотека
    Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів

    Підготувала: Єсюніна Галина

     Подільська, 78
    тел.
     (0382) 72-07-09
    cbs.km.ua


    Встановлення рекорду Гіннеса
    Встановлення рекорду Гіннеса
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Меню для книгоманів
    • Зростаємо професійно
    • Мистецька вітальня
    • Наші видання
    • Послуги ЦБС
    Новинки грудня 2017 р.

    Шановні любителі книги! Упродовж грудня 2017 року фонди бібліотек Хмельницької міської ЦБС поповнились новинками, що безкоштовно надійшли за Державною програмою «Українська книга» та творами подільських письменників. Усі видання виключно українською мовою.

    Чекаємо Вас у міських бібліотеках.

    Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
    детективи
    драми
    казки
    комедії
    легенди
    ліричні вірші
    пригоди
    трілери
    фентезі
    інше

    Слідкуйте за нами у
    соціальних мережах






    © ХМ ЦБС, 2010-2019 г.
       Офіційний сайт
    Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
    www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
    Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
    адміністратора, а також активного посилання на сайт.
    створення
    сайту
    Студія Спектр