Глибина океану Жака-Іва Кусто Хмельницька міська централізована бібліотечна система Глибина океану Жака-Іва Кусто Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
    Наша Україна
    Наше місто
    Літературна світлиця
    БібліоЖиття
    Фотогалерея
    Відеогалерея
    Проекти та програми
    Контакти
    Карта сайту




    Пошук по сайту

     

    Хмельницька міська рада

     
      Головна » Про ЦБС » Анонси та плани
    Глибина океану Жака-Іва Кусто


    Жак-Ів Кусто 
    – знаменитий французький океанограф-самоук, один із найвідоміших підводних дослідників ХХ століття, винахідник, експериментатор, етнолог, археолог, легендарний мандрівник, фотограф, громадський діяч і відмінний шоумен – автор безлічі книг і фільмів, режисер.
     


     Жак-Ів Кусто народився 11 червня 1910 року в Сент-Андре-де-Кубзаці, неподалік від Бордо, на південному заході Франції. Сім'я багато подорожувала, оскільки робота батька була пов'язана з постійними відрядженнями.

    У 1930 році, після завершення підготовчих занять у паризькому коледжі Станіслава, Жак-Ів Кусто вступив до військово-морського училища в Бресті (Франція) й відправився на «Жанну д'Арк», навчальний корабель ВМФ. А невдовзі разом з одногрупниками він здійснив на цьому кораблі кругосвітнє плавання. Це був унікальний шанс познайомитися з таємницями моря та його глибинами. У майбутньому ця подія зіграє важливу роль у житті молодого офіцера.

    У 1933 році Кусто отримав звання офіцера-стрільця. За розподілом потрапив на військово-морську базу в Шанхай, проте мріяв стати льотчиком морської авіації.

    У 1936 році він просить призначення у військово-морську авіацію, домагається переводу і проходить курс навчання пілотів. Але доля розпорядилася інакше. Того ж року, захоплюючись автомобілями і великими швидкостями, Жак-Ів взяв спортивну машину свого батька і потрапив в аварію на гірській дорозі, у результаті якої: безліч переламаних ребер, зміщення хребців, пробите легке, кілька переломів рук, паралізована права частина тіла... Кусто ледь вижив, про кар'єру у військово-морській авіації довелося забути. Лише його виняткова сила волі та характер борця дозволили йому менш ніж через рік по тому вийти з лікарні. Слабкий та кволий, проте він стояв на своїх ногах і з обома діючими руками.

    У 1936 році лейтенант Кусто був переведений у Тулон (місто, порт і військово-морська база на півдні Франції) спочатку інструктором на крейсер «Сюфрен», де він більше півроку проходив період реабілітації. Невдовзі його перевели на лінкорн «Кондорсе». У Тулоні відбулося доленосне знайомство Жака-Іва Кусто з непересічним Філіппом Тайє – морським офіцером, поетом і гуманістом, великим аматором спорту, закоханим у море та його другом і однодумцем Фредеріком ДюмаФіліпп Тайє став для Кусто не тільки товаришем, але й «хрещеним батьком» у вільному пірнанні (пірнання без дихального обладнання). Разом вони пірнали, використовуючи маску, трубку й ласти. І посилено шукали спосіб продовжити перебування під водою. Друзі стали настільки нерозлучні, настільки згуртовані спільними інтересами і одержимі єдиною метою, що незабаром їх прозвали «три мушкетери».

    Тут, у Середземному морі, Кусто вперше спробував плисти під водою із захисними окулярами. Свої емоції та перші незабутні враження він описав у книзі «Світ мовчання»:

    «Одного недільного ранку 1936 року – це було в Ле Мурільоні, поблизу Тулона, – я занурився у води Середземного моря, надівши окуляри Фернеза. Я служив тоді на флоті рядовим артилеристом, був непоганим плавцем і переслідував одну мету – відпрацювати свій кроль. У той момент я думав про море лише як про солоне середовище, яке роз'їдає мені очі. І раптом мені відкрилося вражаюче видовище: підводні скелі, покриті заростями зелених, бурих, сріблястих водоростей, серед яких плавали в кришталево чистій воді невідомі мені доти риби. Виринувши на поверхню за повітрям, я побачив автомашини, людей, вуличні ліхтарі. Потім знову занурив обличчя у воду, і цивілізований світ разом зник; внизу були джунглі, недоступні погляду тих, хто рухається над водою. Буває, на вашу долю випадає щасливе усвідомлення того, що життя разом змінилася; ви прощаєтеся зі старим і вітаєте нове, кидаючись стрімголов назустріч незвіданому. Так сталося зі мною в той літній день в Ле Мурільоні, коли у мене відкрилися очі на дива моря».

    Побачене настільки захопило Жака-Іва Кусто, що з того часу він вирішив цілком присвятити своє життя дослідженню підводного світу та його мешканців. Все частіше занурюючись у морські глибини, використовуючи лише маску і ласти, він зрозумів, що на заваді йому стали недосконалі технології морського обладнання, які були на той час. Це спонукало дослідника, залучаючи знайомих і друзів, зробити ряд винаходів, завдяки яким він першим зумів перетворити наукові дослідження на захоплююче шоу. 

    Вже на початку сорокових років ХХ ст. Жак-Ів Кусто разом зі своїм приятелем Емілем Ганьяном почали займатися створенням спеціального апарату для занурення на дно океану. Насамперед було вирішено, що система буде діяти на основі стисненого повітря, яке буде розташовуватися в спеціальних балонах. У результаті в 1943 році був створений акваланг, що став прототипом усіх дихальних механізмів, використовуваних зараз у світі.

    Своє перше знайомство з аквалангом – «підводними легенями», Кусто описав у книзі «Cвіт мовчання», що була видана у 1953 році й одразу ж стала бестселером:

    «Одного ранку в червні 1943 року я прийшов на залізничну станцію Бандоль на Французькій Рив'єрі й отримав дерев'яний ящик, надісланий багажем з Парижа. Він містив новий багатообіцяючий винахід, плід багаторічних праць і мрій – автоматичний дихальний апарат для підводних досліджень, що працює на стисненому повітрі. «Акваланг» – «підводні легені», як ми назвали апарат, був створений мною у співпраці з інженером Емілем Ганьяном.

    Я поспішив на віллу Баррі, де мене чекали мої товариші: Філіп Тайє і Фредеріком Дюма. Жоден хлопчисько не відчував такого хвилювання, розбираючи різдвяні подарунки, яке переживали ми, коли розпаковували перший акваланг. Якщо апарат діє, то це буде означати справжню революцію в підводних проектах!

    Ми побачили батарею з трьох невеликих балонів, наповнених стисненим повітрям і з'єднаних з регулятором, що нагадує формою і величиною звичайний будильник. Від регулятора відходили дві гнучкі трубки, вони були прикріплені іншим кінцем до спеціального мундштука. Навісивши на спину цей апарат, захистивши ніс і очі водонепроникною маскою зі скляним віконечком і прив'язавши до ніг гумові «ласти», ми зможемо вільно «витати» в морських глибинах».

    Акваланг давав змогу дайверам вільно пересуватися під водою й спускатися на глибину до 90 м (сучасні акваланги дають змогу людині з відповідною підготовкою опускатися на глибину 300 м). У 1946 році у Франції розпочалося промислове виробництво аквалангів.

    Під час дослідження океану Жак-Ів Кусто зіштовхнувся й з такою проблемою як переохолодження організму під час довгого занурення на глибину. Це підштовхнуло його до розробки сучасного гідрокостюма.

    «У пошуках захисту від холоду я витратив чимало зусиль на виготовлення прогумованих костюмів. У першому з них я сильно був схожий на Дон-Кіхота».

    Наступний костюм можна було злегка надувати для кращої теплоізоляції, проте він забезпечував рівновагу тільки на якійсь одній глибині і у мене майже весь час витрачався на те, щоб не дати поглинути себе вниз або виштовхнути нагору. Іншим недоліком цього костюма було те, що повітря поривалося зібратися в ногах, після чого я зависав головою вниз. Зрештою нам вдалося в 1946 році розробити конструкцію костюма, який зберігав сталість форми і який ми з тих пір застосовуємо при пірнанні в холодну воду. Він надувається за рахунок повітря, що видихається нирцем з-під маски. Спеціальні клапани близько голови, кистей і стопів випускають зайве повітря назовні і забезпечують стабільність на будь-якій глибині і при будь-якому положенні тіла. Мандрівник Марсель Ішак випробував ефективність цього костюма при зануренні в море в льодах Гренландії під час недавньої полярної експедиції Поль-Еміля Віктора. Дюма створив «демісезонний» костюм – легку гумову кофту, яка дозволяє нирцеві перебувати у воді до двадцяти хвилин, анітрохи не сковуючи його рухів».

    У 1950 році англійський меценат Томас Лоел Гіннесс на прохання Кусто спонсорував придбання судна і видав його Жаку-Іву в лізинг за символічний франк в рік, попросивши при цьому дві речі: не афішувати його благодійність громадськості й не просити більше спонсорської допомоги.

    Це був «Каліпсо». Колись цей корабель був британським міноносцем, згодом – пасажирським поромом, а Кусто і його команда переробили його в прекрасно оснащене на той час наукове океанографічне судно й розробили безліч різних предметів підводного спорядження, в тому числі перші підводні скутери, міні-підводний човен, а також багато освітлювальних приладів і водонепроникні камери, які використовуються досі. 

    Як тіль­ки корабель був готовий до роботи, капітан Кус­то приступив до організації підводних експе­дицій. Першими досягненнями команди «Каліпсо» стали підводні археологічні дослідження й фотографування морського дна на глибині 7250 м.

    Свої нові морські спостереження і враження Кусто опублікував у книзі «Світ мовчання», написаній разом з Фредеріком Дюма. Книга вийшла друком 3 лютого 1953 року і зразу стала настільки популярною, що Кусто з режисером Луї Малле вирішили її екранізувати. Робота над фільмом тривала три роки, і в 1956 році відбулась її світова прем'єра. Кіноверсія «Світу мовчання», в якій розповідалось про невідоме досі підводне життя тропічних риб, китів та інших морських істот, виграла «Оскар» в категорії «Кращий документальний фільм» і Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі.

    Після такого грандіозного успіху Кусто в 1956 році звільнився з Військово-Морських сил Франції в ранзі капітана і повністю присвятив себе океанографії. Він запросив на борт «Каліпсо» геологів, археологів, зоологів та інших спеціалістів і разом з ними здійснив численні підводні екскурсії у морях практично по всьому світу.

    У 1957 році принц Монако запропонував Кусто стати директором Океанографічного музею князівства. Той погодився і займав цей пост упродовж 32 років. Хоча на робочому місці Кусто бував рідко, він зберіг за собою право приймати найбільш важливі рішення. Крім того, йому вдалося залучити до музею велику кількість відвідувачів, наприклад завдяки тому, що публіці був представлений величезний акваріум з декількома дельфінами.

    Йшли роки, для подальшої роботи Кусто необхідні були гроші, але наукові дослідження їх не приносили. Тому в 1966 році Кусто підписав контракт із американською кінокомпанією «Вольпер Продакшнз», що працювала для Національного географічного товариства й фактично давала йому карт-бланш на зйомки серії кінофільмів на будь-яку тему за його вибором. З тих пір діяльність команди Кусто круто змінилася: наукове спорядження замінили устаткуванням, призначеним для виробництва якісних фільмів, учені поступилися своїми місцями аквалангістам і кінооператорам. Так чи інакше, але Кусто зумів багато досягти і як дослідник, і як шоумен. Дуже швидко «Каліпсо» одержала всесвітню популярність.

    «Підводну Одіссею команди Кусто» та інші його серіали дивилися мільйони телеглядачів в усьому світі, оскільки філь­ми про походи команди Кусто транс­лювали всі провідні телеканали світу. Мільйони хлопчаків і дівчаток із захоп­ленням стежили за його підводною одіс­сеєю, заражаючись пристрастю до дослі­джень морських глибин. Ця людина, дійсно, зро­била неоціненний вклад не тільки в науку, але й у її популяризацію.

    Легендарне судно борознило простори Світового океану аж до 1996 році (доти, доки не зіштовхнулося з баржею в Сінгапурі). Команда Кусто зробила не одну кругосвітню подорож, побувала в Арктиці й Антарктиді. Члени команди провели безліч досліджень у відкритому океані, зробили унікальні записи, фото- і відеозйомки. Крім того, вони досліджували найбільші річкові системи світу, працюючи на Нілі, Амазонці, Міссісіпі. Однак передусім Кусто, звичайно ж, був океанологом. Він з великим ентузіазмом брав участь у створенні фільмів про морських мешканців – черепах, кальмарів, ламантинів, пінгвінів. Особливий інтерес у Кусто викликали найбільш розумні жителі морів – дельфіни, фінвали, кашалоти, косатки. Кусто простежив життєвий цикл багатьох морських тварин, вивчив особливості їхньої поведінки, заповнив ті прогалини, які були в біологів; у тому числі вивчив реліктові види. Він показав світу небачені досі картинки: чого тільки коштує «концерт» китів-горбачів або «марші» лангустів!

    Визнаючи той факт, що морське дно приховує у собі безліч загадок, Кусто займався не тільки вивченням тваринного світу, але й пошуками загадкового континенту Атлантиди, уламків каравел Колумба; розслідував легенду про скарби інків; йому вдалося зробити ряд археологічних знахідок у районі аварії корабля римської галери.

    Поле діяльності команди Кусто воістину не знало меж. Дослідники знімали репортажі про дикі племена Амазонки, готували сюжети про плаваючих слонів, яких використовують для лісорозробок на Андаманських островах і багато-багато чого іншого.

    Слід зазначити, що Кусто не був простим споглядальником, він і сам любив проводити сміливі експерименти. Зокрема, його дуже цікавило питання, чи може людина жити під водою. Цій темі присвячено два його фільми – «Світ без сонця» (1965) і «Світ Жака-Іва Кусто» (1966). Перший фільм оповідає про те, як люди тривалий час живуть на підводних станціях на морському дні. Другий – як члени команди на чолі з капітаном «Каліпсо», опустившись на глибину 300 футів, жили там 27 (!) днів. Не менш ризикованими були й інші експерименти, наприклад, присвячені вивченню поведінки акул – «Акули» (1968).

    Усього Кусто зняв близько 100 науково-популярних фільмів. Багато телекомпаній світу протягом десятиліть включають фільми Кусто у свої програми.

    У 1988 році, покинувши Океанографічний музей, Кусто очолив Французьку академію. Але займані посади є лише доповненням до іншої громадської роботи Кусто. Однією з його заслуг на цьому поприщі є створенння Всесвітньої конфедерації підводної діяльності (C.M.A.S.) в 1959 році. Сьогодні конфедерація включає в себе понад 90 національних федерацій і координує різноманітні види підводної діяльності: різні види спорту, наукові дослідження, фото-, кіно- і відеозйомку, освіту й т. д.

    Будучи вкрай стурбованим питаннями екології, у своїх фільмах Кусто намагався привернути увагу громадськості до тих або інших проблем Світового океану, наочно демонстрував загибель коралів, наслідки пролитої нафти тощо. У 1990 році він відвіз 6 дітей, по одному з кожного континенту, в Антарктиду, щоб показати світу, що ця частина Землі потребує охорони, її потрібно зберегти для майбутніх поколінь. Треба віддати належне невгамовному капітанові: зупинити плани видобування корисних копалин в Антарктиді йому вдалося, В 1973 році у США було утворене Товариство Кусто, метою якого була підтримка й захист природних ресурсів Землі. В 1981 році у Парижі Жак-Ів заснував некомерційну органцізацію з охорони морського середовища "Фонд Кусто".

    Кусто був удостоєний безлічі міжнародних нагород: Командор ордена Почесного легіону, Кавалер Великого хреста Національного ордена «За заслуги», Військовий хрест 1939-1945, Офіцер ордена Морських заслуг, Командор ордена мистецтв і літератури. Але більш дорогою була для нього любов звичайних людей. Він зазначав: «Раніше до мене підходили на вулиці й говорили: «Браво! Це чудово». Зараз мене зупиняють, щоб сказати: «Спасибі за те, що ви робите для наших дітей». Це зовсім інший тон».

    Найвизначніший дослідник «блакитного континенту» помер 25 червня в 1997 року в Парижі. Протягом свого довгого життя він зробив дуже багато, але головне – завдяки цій людині світ океану розгорнув завісу своїх таємниць не тільки перед ученими й аквалангістами, але й перед широкою публікою.

     

    Використані джерела:

    1. Вони змінили світ  / [уклад. І. Ю. Левашова; ред. О. В. Кривошей.] – Донецьк : Глорія Трейд, 2012. – 704 с.
       
    2. Жак-Ив Кусто. В мире безмолвия [Електронний ресурс] // lib.ru : [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://lib.ru (дата звернення 29.05.2019). – Назва з екрану.
       
    3. 62 роки тому вийшла книга Жака-Іва Кусто про "Світ мовчання" [Електронний ресурс] // Gazeta.ua : [сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://gazeta.ua (дата звернення 29.05.2019). – Назва з екрану.

    © Хмельницька міська центральна бібліотека
    Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів

    Підготувала: Єсюніна Галина

     Подільська, 78
    тел.
     (0382) 72-07-13
    cbs.km.ua


    У бібліотеку №10, як на свято
    У бібліотеку №10, як на свято
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Меню для книгоманів
    • Зростаємо професійно
    • Мистецька вітальня
    • Наші видання
    • Послуги ЦБС
    Новинки грудня 2017 р.

    Шановні любителі книги! Упродовж грудня 2017 року фонди бібліотек Хмельницької міської ЦБС поповнились новинками, що безкоштовно надійшли за Державною програмою «Українська книга» та творами подільських письменників. Усі видання виключно українською мовою.

    Чекаємо Вас у міських бібліотеках.

    Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
    детективи
    драми
    казки
    комедії
    легенди
    ліричні вірші
    пригоди
    трілери
    фентезі
    інше

    Слідкуйте за нами у
    соціальних мережах






    © ХМ ЦБС, 2010-2019 г.
       Офіційний сайт
    Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
    www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
    Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
    адміністратора, а також активного посилання на сайт.
    створення
    сайту
    Студія Спектр