Гордійчук Ігор Володимирович  (1972 р.) Хмельницька міська централізована бібліотечна система Гордійчук Ігор Володимирович  (1972 р.) Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
    Наша Україна
    Наше місто
    Літературна світлиця
    БібліоЖиття
    Фотогалерея
    Відеогалерея
    Проекти та програми
    Контакти
    Карта сайту




    Пошук по сайту

     

    Хмельницька міська рада

     
      Головна » Наше місто » Почесні громадяни
    Гордійчук Ігор Володимирович (1972 р.)

    Гордійчук
    Ігор Володимирович

    Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» присвоєно
    рішенням сімнадцятої сесії

    Хмельницької міської ради №10 від 20 вересня 2017 року.


    Гордійчук Ігор Володимирович – український військовослужбовець, генерал-майор Збройних сил України, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна, Герой України. Він – один з тих, хто першими поїхав на Схід країни захищати нашу незалежність від ворога.

    Історія Гордійчука Ігоря Володимировича – це реальна і водночас містична історія українського офіцера-героя. Вона може слугувати сюжетом для військово-пригодницької повісті чи фільму. Народився він 12 листопада 1972 р. у селі Залізниця Корецького району Рівненської області.

    Про військову кар'єр у майбутній Герой України почав мріяти з дитинства – надихнув приклад дядька, маминого брата. Професійний військовий, він щороку приїздив у гості до сестри, і своїми розповідями на все життя прищепив племіннику любов до військової служби. У 1989 році, після закінчення Корецької загальноосвітньої середньої школи № 1, Ігор вступив до Омського вищого загальновійськового командного училища. Після розпаду СРСР перевівся до Київського інститут Сухопутних військ, який закінчив у 1994 році.

    Свою кар'єру в Збройних силах України лейтенант Гордійчук починав у 161-й окремій механізованій бригаді в місті Ізяслав Хмельницької області на посаді командира розвідувального взводу механізованої бригади, потім – механізованого взводу, механізованої роти, заступником командира механізованого батальйону. Його відданість військовій справі помітили і звання капітана він отримав достроково, а невдовзі й обійняв посаду командира окремого танкового батальйону, танкового лінійного батальйону… Проте Ігор постійно писав заяви на подальше навчання.

    Коли нарешті «відпустили», Ігор Гордійчук закінчив з відзнакою факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня Київської Національної академії оборони України (тепер – Національний університет оборони України імені Івана Черняховського). Надалі талановитому офіцеру довелося змінити чимало частин і посад.

    У 2002 році після навчання в Національній академії оборони України майора Гордійчука призначають заступником командира танкового полку. У кар'єрі Ігоря Володимировича були й війська спеціального призначення, що стали його справжнім покликанням. Він був у кадровому резерві, тож коли прийшла телеграма із запитом на війська спецпризначень – не бачив підстав відмовлятися. Та й бригада, а потім і сформований на її основі 8-й окремий полк спеціального призначення, де він став у вересні 2003 року командиром, базувалася на той час в «рідному» Ізяславі, звідки колись починав. 23 липня 2004 року полк був передислокований з міста Ізяслава до міста Хмельницького.

    На посаді командира полку Гордійчук І. В. провів рекордний для себе термін – 5 років. Проте амбіційному полковнику хотілося рухатись далі, і він «попросився» на навчання за кордон. А щоб отримати таку нагоду, він самотужки вивчив англійську мову. Окрім того, Ігор Володимирович володіє ще німецькою та польською мовами.

    Спершу вдалося потрапити на 4-місячні курси в Канаді, де він склав необхідний мінімум з англійської мови для військовослужбовців за стандартом STANAG 6001, а у 2008 році поїхав на рік на навчання у Коледж сухопутних військ Збройних сил США, що розташований на території історичного кампусу Карлайл-Барракс у містечку Карлайл у штаті Пенсильванія.

    Повернувшись на Батьківщину, Ігор Володимирович продовжив службу в Головному управлінні розвідки МО України. З травня по грудень 2010 року був у службовому відрядженні у складі міжнародного контингенту в Ісламській Республіці Афганістан.

    Після повернення з далекої країни Ігор Гордійчук отримав від начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (тепер – Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного) генерал-лейтенанта Павла Ткачука пропозицію стати його першим заступником. Через два роки повернувся до Києва.

    У квітні 2014 року Гордійчук Ігор Володимирович був призначений на посаду начальника центру оперативного керівництва – заступника начальника Головного командного центру ЗСУ. Коли 14 квітня українська влада офіційно оголосила про початок АТО на Донбасі, з такої посади Ігор Володимирович міг би не їхати в саме пекло боїв на передовій. Але попросився туди сам і 5 травня відбув на Схід України, сказавши рідним, що їде у «звичайне відрядження».

    Після прибуття в зону бойових дій, він потрапив в оперативну групу з на той час першим заступником начальника Генштабу Віктором Муженком.

    «Він був старший нашої бойової групи. Я був однією з робочих одиниць – помічник начальника розвідки спецоперацій. Яке завдання дадуть – те й виконував. Уже на місці нам ставили задачі, виходячи з досвіду і можливостей кожного. Але ми всі прийшли туди за власним бажанням. За покликом серця.

    Починали з Ізюма, потім – Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Дебальцево (ще перша, успішна операція)» – розповість в одному з інтерв'ю Ігор Гордійчук.

    Потрапивши в оперативну групу, Ігор Володимирович отримав позивний «Сумрак». Спочатку він займався переважно розвідно-інформаційною діяльністю, забезпеченням, також окремо виконував спеціальні доручення. Коли стало зрозуміло, що завдань все більшає, а зусиль – недостатньо, аби виконувати хоча б першочергові, він попросився безпосередньо зайнятися бойовою роботою і йому дозволили.

    У кінці липня – початку серпня 2014 року Ігор Гордійчук сформував групу добровольців для проведення диверсійно-розвідувальної діяльності у тилу супротивника. Група складалась з трьох взводів – «Луганськ», «Харків» та «Крим» – і формально знаходилась у складі 42-го батальйону територіальної оборони, але по факту була підпорядкована командуванню штабу АТО.

    Місцем і часом подвигу «Сумрака» стала Савур-могила влітку 2014 року. Це курган у східній частині Донецької області, висотою 277,9 м над рівнем моря, за 12 км на південь від міста Сніжне. Розташований на потрійному стику меж Луганської, Донецької областей та державного кордону України (Ростовська область РФ). Височина мала своє стратегічне значення. Вона підноситься над прилеглими степовими просторами, тому з її вершини проглядається територія радіусом 30-40 км. До того ж, звідти добре видно прилеглу до кордону з Росією територію.

    Якийсь час висота перебувала під контролем російських найманців, які перетворили її на добре укріплений спостережний пункт. З нього вони спостерігали за пересуванням українських підрозділів та коригували обстріли. Саме після зайняття Савур-могили російські артилерійські корегувальники фактично повністю заблокували пересування дорогами й відрізали від постачання кілька наших бригад у секторі «Д». Виведення українських військ було можливим тільки в разі захоплення Савур-могили, тому для її утримання були задіяні кращі загони російських найманців.

    В один із днів генерал-полковник Віктор Муженко прийняв непросте рішення – взяти Савур-могилу під контроль. Окрім добре підготовлених бійців, потрібен був ще й командир, здатний надихнути їх на цю небезпечну справу, повести за собою й організувавши оборону, коригувати вогонь у смертельно небезпечних умовах при величезній перевазі противника у вогневих засобах. Вибір припав на полковника Ігоря Гордійчука.

    Отримавши наказ, 12 серпня 2014 року група розвідників-добровольців під командуванням Ігоря Гордійчука у складі 14 осіб прорвалася на Савур-могилу. Їх завданням було «тримати висоту будь-якою ціною». До групи увійшли вихідці з Криму і Донбасу, а також бійці з 51-ї бригади та 21-го батальйону. Бійцям вдалося взяти під свій контроль спостережний пункт, розташований на самій вершині. Це дало їм змогу коригувати вогонь артилерії, яка наносила влучні удари по бандформуваннях, а ще контролювати пересування в цьому районі ворожих сил. Звісно, що поява там підрозділів російських військ теж не залишилася б непоміченою.

    Ворог ніс відчутні втрати й миттєво оцінив загрозу, яка з'явилась. Він був розлючений. Для знищення українського загону були залучені великі сили російської артилерії і загони російських найманців з бронетехнікою, що постійно поливали висоту ураганним артилерійсько-мінометним вогнем. 18 серпня стає зрозумілим: їм потрібне підкріплення. «Сумрак» доповів командуванню. На допомогу прибула група добровольців-розвідників під командуванням полковника Петра Потєхіна. Це 7 бійців 25-ї окремої повітрянодесантної бригади. Разом з групою на допомогу полковнику Гордійчуку прибуло ще кілька десятків добровольців: бійці зі складу 4-ї роти 42-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області під командуванням підполковника О. Мельниченка, група артилерійських коригувальників, БМП 28-ї окремої механізованої бригади та БТР 3-го окремого полку спеціального призначення. Потєхін П. привіз із собою нову апаратуру зв'язку.

    Після прибуття підкріплення Ігор Володимирович здійснив ротацію. Його група пішла, але сам він залишився на вершині і продовжував виконувати бойове завдання, повідомляти інформацію про ворога, незважаючи на поранення в руку й контузію.

    Постійними шквальними артилерійськими нальотами ворога була виведена з ладу апаратура зв'язку. Гордійчук І. продовжив коригування вогню по телефону. Зв'язок працював дуже погано, але в деяких точках гори можна було передавати дані по звичайному мобільному телефону.

    Укриття рятували життя, але від близьких розривів бійці отримували поранення і – особливо – сильні контузії, які виводили людей з ладу. Захисники вершини витримали безліч боїв на ближній дистанції, однак завдяки грамотно організованій обороні і рівню індивідуальної підготовки вони мали мінімальні втрати.

    Починаючи з 20 серпня, українські військові опинилися у повному оточенні. Їх накривали щільним артилерійським вогнем з території Росії. Проте, це був клаптик української землі і українські бійці не дивилися, що він такий маленький – вони чинили опір.

    21 серпня 2014 року від отриманих пошкоджень під шквалом артилерійського вогню монумент меморіального комплексу «Савур-могила» з усієї своєї висоти обрушився на українських захисників. До того ж, 21 серпня на територію України увійшли кадрові російські військові, добровольці були відрізані – до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів ворожої території.

    23 серпня російські війська почали наступ на південному відтинку фронту сектора «Д». 24 серпня вранці «Сумрак» продовжував передавати дані про просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними скористатися. Нажаль, їй довелося відступити від Савур-могили під російськими ударами. Надто нерівними виявилися наші сили у порівнянні з силами ворога. У ті дні, 23-24 серпня, відбулося наймасштабніше вторгнення Збройних сил РФ на територію України. Сюди зайшло кілька батальйонно-тактичних груп російської армії. На очах Ігоря Гордійчука починалася неоголошена Росією війна проти України. Всі, хто перебував тоді на Савур-могилі, це розуміли. 24 серпня відбувається черговий штурм висоти, танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-могили, атака відбита із численними втратами противника.

    Та найважче Ігорю Гордійчуку було підтримувати морально-психологічний стан бійців. Але це треба було робити. Вони розуміли, що вони в повній ізоляції, а там спека. Без води не можна було навіть і добу. Потім почались проблеми із їжею, тому що ті консерви, які були, почали стріляти. Не було медикаментів, а переважна більшість хлопців були з контузіями. Вони були і морально, і фізично пригнічені.

    Бійці говорили Гордійчуку І. про недоцільність утримання висоти в аж такому глибокому тилу противника, однак він не збирався відходити без наказу. Наказ про відхід нарешті надійшов пізно ввечері 24 серпня. До того часу стало зрозуміло, що Савур-могила знаходиться в щільному кільці. Машина 3-го окремого полку спеціального призначення, яка прорвалася, щоб вивезти поранених, була розстріляна російськими найманцями.

    Вночі, 25 серпня, «Сумрак» віддав наказ про відхід. Переорана снарядами висота була залишена українськими воїнами після 12 діб безперервних боїв.

    Розвідникам, вкрай знесиленим, оскільки через оточення кілька днів були без їжі та води, вдалося приховано пройти тилами противника близько 60 кілометрів у вказаному командуванням напрямку і приєднатися до найближчих українських підрозділів під Многопіллям Амвросіївського району Донецької області. Та це було вже оточене російськими військами угрупування сектору «Б», яке зайняло кругову оборону під Іловайськом. Ігор Гордійчук тільки дивом вижив у кривавому «зеленому коридорі» Іловайського котла.

    29 серпня 2014 року бійці його групи разом з рештою оточених українських сил пішли на прорив. Ігор Володимирович був у кабіні водія. Машину обстріляли раптово і тут же накрили снарядами і мінами. В кабіні стався вибух, машина загорілася, бійці вивалися із палаючої машини. Підійти на допомогу Гордійчуку І. бійці не могли – вогонь по дорозі був неймовірної щільності, треба було відбиватися. Але йому відчинили двері кабіни і він зміг вибратися сам. «Сумрак» був поранений – осколок від снаряду відірвав шматок кістки з черепа на потилиці, незахищеного каскою. Бійці його підібрали і зробили перев'язку. Поранення здавалося несумісним з життям. Було неймовірно, що чоловік сам рухався з такою раною та намагався продовжувати бій і віддавати команди. Але невдовзі від втрати крові він знепритомнів.

    Ігоря Гордійчука і ще кількох бійців російські десантники взяли у полон. Тяжко пораненого Гордійчука І. кинули в стороні. Він був непритомний. Добивати його вороги не вважали за потрібне – з такими травмами просто не виживають, проте й не дозволяли надати йому допомогу. Коли решту полонених повели, він так і залишився лежати сам, без будь-якої допомоги і догляду, під палючим сонцем, серед трупного смороду й мушиних полчищ...

    «Сумрак» пролежав на полі бою дві доби. Коли його знайшли представники Червоного Хреста, без вагань зарахували до «200-х». Непритомного, з важкою черепно-мозковою травмою, паралізованого полковника Ігоря Гордійчука машина «Червоного Хреста» доставила у Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. І. І. Мечникова. Вже на порозі моргу котрийсь із волонтерів прощупав пульс і помітив, що «загиблий» подає слабкі ознаки життя... Фахівці на чолі з Андрієм Сірко кілька днів рятували життя Ігоря Володимировича у реанімації нейрохірургічного відділення, куди він надійшов із зневодненням, запаленнями, високою температурою, великою крововтратою та низьким тиском. Переніс операцію. Шанс – один зі ста. Цим ранам уже була не одна доба.

    Спершу ні дружина, ні батьки Ігоря Володимировича впродовж довгих діб не знали де він і що з ним. Знаходячись на Савур-могилі, він не хотів казати дружині, де саме перебуває. Адже з повідомлень преси та телевізійних сюжетів вона знала, що там – гаряче. Тетяні, аби вона була спокійна, говорив, що у нього кабінетна робота.

    Лише коли безіменний офіцер (росіяни забрали в нього всі документи й записи, а жетон десь загубився) опритомнів, у лікарні змогли з'ясувати його ім'я.

    «Пам'ятаю, як, мабуть, уперше прийшов до тями і прочитав на бейджі медсестри своє прізвище. Кажу їй: «Я – Гордійчук». А вона мені: «Це я – Гордійчук», – розповідав полковник журналістам.

    Переконавшись, що пацієнт не марить і поспілкувавшись, медсестра Катерина Гордійчук дізналась, що вони земляки – обоє з Корецького району. 4 вересня вона зателефонувала батькам і повідомила де і в якому стані знаходиться їхній син, а ті одразу повідомили дружині. Тетяна зателефонувала завідувачу нейрореанімації Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І. І. Мечникова.

    «Можливо, це і не ваш чоловік, – сказав він. – Поранених дуже багато, всі без документів. Зараз я дам йому трубку. Може, впізнаєте голос». І вона впізнала. Це був Ігор, хоч він і марив – згадувала в одному із інтерв'ю дружина Ігоря Гордійчука.

    Вона одразу поїхала до нього. В дорозі думала про те, які він міг отримати травми, і була впевнена, що готова до всього. Але, побачивши Ігоря, втратила свідомість ... Проте коли дружина зайшла в палату, Ігор впізнав її одразу. Поранення було дуже важким. На його ліжку висіла табличка: «Осколкове проникаюче сегментарне сліпе черепно-мозкове поранення з вихідним отвором у правій потиличній області. Втиснутий перелом потиличної кістки. Забій правої потиличної частки. Чужорідне тіло в правій потиличній частині. Рвана рана голови».

    Лікарі зізналися дружині – надії майже не було, а врятувала його лише втрата свідомості. Опритомнівши, з таким пораненням він би точно не вижив – помер би від болю.

    Нажаль, у Ігоря Володимировича почалося ускладнення, йому ставало гірше. Крім паралічу страшна рана голови спровокувала абсцес головного мозку (скупчення гною в порожнині черепа). Його та ще кількох чоловіків медичним санітарним літаком переправили до Києва, де у Головному військовому клінічному госпіталі кращі нейрохірурги зробили усе можливе, щоб поставити його на ноги. 19 вересня його оперували нейрохірург госпіталю професор Олександр Данчин і професор Сергій Галич з Національного Інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова. Шкіра на потилиці вже не натягувалась, тому, щоб закрити рану, її брали зі спини.

    Протягом декількох тижнів у полковника Гордійчука трималася критично висока температура тіла, яку не вдавалося знизити лікарськими препаратами, через що за рішенням лікарів він був уведений у медикаментозну кому. Загалом Ігор Володимирович пережив тривале лікування та кілька операцій.

    Указом Президента України №708/2014 від 8 вересня 2014 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» полковник Ігор Гордійчук нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

    Указом Президента України №747/2014 від 29 вересня 2014 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» полковник Ігор Гордійчук нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.

    21 жовтня 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ №816/2014, згідно з яким «За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» полковнику Гордійчуку Ігорю Володимировичу було присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».

    Отримав нагороди Герой тільки 8 листопада 2014 року на лікарняному ліжку госпіталю. Полковника Ігоря Гордійчука відвідав Петро Порошенко й вручив йому державні нагороди особисто – Золоту Зірку Героя України і ордени Богдана Хмельницького II та III ступенів.

    Хоча й був ризик, що Ігор Гордійчук може не перенести довгу дорогу, проте на початку лютого 2015 року його, як одного з найбільш важкопоранених воїнів, направили на подальше лікування та реабілітацію до Національного військового медичного центру імені Волтера Ріда Збройних сил США у м. Бетесда штату Меріленд, що у передмісті Вашингтону. Центр вважається флагманом військової медицини. Ігор Гордійчук перебував тут рік і в Америці йому сказали, що українські хірурги створили диво. Американські медики, аналізуючи історію хвороби, епікриз і стан пацієнта, сказали, що краще, ніж українські колеги, навряд чи змогли б щось зробити.

    Герой заново вчився стояти на ногах і ходити. А коли зробив перші кроки – плакав… Дуже допомагала підтримка дружини, котра весь час перебувала поруч і бойових побратимів. До речі, майже в усіх інтерв'ю Ігор Володимирович не втомлюється розповідати, що з того світу його витягнули віра, лікарі і Тетяна. Завдяки її невтомній турботі, він не просто залишився живий, а відновився морально та ментально. Вона постійно поруч, залишаючись при цьому в тіні – справжній янгол-охоронець Ігоря Гордійчука.

    24 вересня 2015 року в рамках візиту до США тодішній Міністр оборони України Степан Полторак відвідав Національний військовий медичний центр імені Волтера Ріда. Під час перебування у медичному закладі він зустрівся із пораненими під час АТО українськими військовослужбовцями, які там лікувалися. Полковник Гордійчук «За особисту мужність та героїзм, проявлені під час виконання спеціальних завдань в ході АТО» був нагороджений Міністром оборони України нагрудним знаком «За військову доблесть» та грошовою премією.

    Після повернення в Україну як раз вийшов термін в один рік після усунення інфекції й Гордійчуку І. довелося зробили ще одну складну операцію – в голову імплантували захисну титанову пластину. Ця операція була необхідна, але через неї процес реабілітації затягнувся.

    Проте, Ігор Гордійчук чітко знав, що не хоче і не може сидіти без діла. Було усвідомлення того, що він ще може принести користь і ЗСУ, і нашій державі. Завдяки керівництву Міноборони він подав рапорт, щоб його залишили. Його визнали обмежено-придатним до військової служби. Тобто на бойову роботу не можна, а можна на викладацьку, адміністративну чи штабну.

    Побачивши оголошення в газеті, що в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна оголосили конкурс на посаду начальника, Ігор Володимирович подав до Міністерства оборони відповідний рапорт. У той момент у нього ще погано працювала права рука, тому рапорт за нього написали колеги, а він тільки поставив підпис і подав документи на конкурс. Йому допомогли побратими, усе задовольнили. Рішенням тодішнього міністра оборони України Степана Полторака Ігор Гордійчук був призначений на посаду начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Приступив до виконання своїх посадових обов'язків з 26 квітня 2016 року.

    За ініціативою керівника ліцею, Героя України, генерал-майора Ігоря Гордійчука спільно з кадетською спільнотою навчального закладу в січні 2019 року з подвір'я Київського військового ліцею імені Івана Богуна прибрали пам'ятник російському полководцю Олександру Суворову.

    На початку лютого 2016 року з діагнозом геміпарез (параліч м'язів однієї половини тіла) полковник Ігор Гордійчук потрапив в руки фахівців Центру Зміцнення Хребта при Інституті Вертебрології і Реабілітації, які запропонували безкоштовно пройти повний курс реабілітації та повернути його до повноцінного життя. Якби не почали реабілітацію, протягом декількох тижнів могли статися важкі незворотні зміни в м'язах верхніх і нижніх кінцівок – м'язова контрактура (стан, при якому кінцівка фіксується в певному положенні в одному або декількох суглобах і не може бути повністю зігнута або розігнути).

    Для Гордійчука І. в Інституті розробили індивідуальну програму фізичної та нейрореабілітації, основою стала фінсько-німецька система тренажерів для реабілітації David. Тренажери дозволяють відновити роботу глибоких м'язів-стабілізаторів, взаємодію нервової і м'язової систем, поліпшити баланс і координацію рухів. Кожен тренажер оснащений комп'ютером для вимірювання сили м'язів і амплітуди рухів, на основі чого встановлюються необхідні обмеження і контролюється навантаження під час занять. Хід тренування відображається на моніторі. Важливою частиною реабілітації став курс фізіотерапевтичних процедур на сучасному обладнанні.

    Програма, розроблена в Інституті вертебрології і реабілітації, дала видимі результати. У Ігоря Володимировича поступово відновилася дрібна моторика і глибока чутливість, відновився м'язовий тонус. Проте відновлення після травм, а тим більше таких важких, – процес не одного дня. Повне відновлення буде тривати 1-2 роки.

    23 серпня 2016 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ №353/2016, згідно з яким полковнику Гордійчуку Ігорю Володимировичу – начальнику Київського військового ліцею імені Івана Богуна присвоєно військове звання генерал-майора. Погони були вручені 24 серпня 2016 року Президентом України під час параду на Хрещатику з нагоди 25-ї річниці Незалежності України.

    У грудні 2016 року журналісти опублікували зворушливе фото – Тетяна Гордійчук тримала чоловіка ззаду, а щоб не потрапити в кадр, делікатно ховалася за спину чоловіка. Це був благодійний проєкт. Волонтери вирішили створити широкоформатний фотоальбом під назвою «Янголи серед нас». Кошти, виручені від продажу календаря, мали піти на оснащення реабілітаційного центру для українських бійців, які повернулися із зони АТО. Героями календаря стали відомі героїчні українці, які вижили у гарячих точках війни на Донбасі. Серед них і генерал Ігор Гордійчук.

    «…Він фотографувався, стоячи на своїх ногах. Він знає, що він не впаде, тому що дружина Тетяна на кожній фотографії ставала і страхувала героя позаду, так, щоб не потрапити в кадр. Вони обоє думають, що видима підтримка – це прояв слабкості для генерала. А насправді – це фотографія небаченої сили. В цьому фото – сила любові і гідності, яка здатна повернути з того світу, перемогти всі хвороби, подолати будь-які перешкоди…», – написав про цю фотографію журналіст Юрій Бутусов.

    Так, Тетяна завжди поруч, завжди підтримує чоловіка. Найбільша проблема після поранення – це рівновага, яку генерал майор іноді втрачає і завалюється на ліву сторону.

    Присвоєння звання Почесного громадянина м. Хмельницького Герою України генерал-майору Гордійчуку Ігорю Володимировичу стало гідним знаком шани і поваги хмельничан за його звитягу та подвиги в ім'я України.

    6 березня 2019 року Хмельницький міський голова Олександр Симчишин в складі делегації хмельничан відвідав Київський військовий ліцей імені Івана Богуна. Під час зустрічі він вручив Ігорю Володимировичу відзнаку «Почесний громадянин міста Хмельницького».

    «Нагорода нарешті знайшла Героя»! Сьогодні вручив відзнаку «Почесний громадянин міста Хмельницького» легендарному «Сумраку», Героєві України Ігореві Гордійчуку. Звання присвоїли ще в 2017 році», – написав мер міста Хмельницького у Фейсбуці.

    Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» присвоєно за
    виняткову мужність, героїзм і незламність духу у захисті державного суверенітету
    та територіальної цілісності України, багаторічне служіння Батьківщині.

    25.11.2019 р.

    Використані джерела:

    1. Відзнаку «Почесний громадянин міста Хмельницького» вручили героєві Ігорю Гордійчуку Електронний ресурс] // Всім : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://vsim.ua/ (дата звернення 21.11.2019). – Назва з екрану.
       
    2. Все буде не так, як хоче імперія зла Путіна. Легендарний командир, якого витягли з того світу, розповідає про війну з Росією та власною смертю [Електронний ресурс] // НВ : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://nv.ua/ (дата звернення 21.11.2019). – Назва з екрану.
       
    3. Встать на ноги любой ценой: удивительная история реабилитации Героя Украины Игоря Гордийчука [Електронний ресурс] // Институт вертебрологии и реабилитации: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://web.archive.org/ (дата звернення 15.11.2019). – Назва з екрану.
       
    4. Галерея Героїв. Герой України Гордійчук Ігор Володимирович [Електронний ресурс] // Головне управління розвідки Міністерства Оборони України : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://gur.gov.ua/ (дата звернення 14.11.2019). – Назва з екрану.
       
    5. Генерал-майор, Герой України, кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступеня Гордійчук Ігор Володимирович, позивний «Сумрак» [Електронний ресурс] // Ветерани.ua : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: hhttp://veterano.com.ua/ (дата звернення 15.11.2019). – Назва з екрану.
       
    6. Герой Украины Игорь Гордийчук: «Перед отправкой в морг вдруг заметили, что у меня прощупывается пульс...» [Електронний ресурс] // Факты : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://fakty.ua/ (дата звернення 21.11.2019). – Назва з екрану.
       
    7. Герой України Ігор Гордійчук: Росія – державна терористична структура [Електронний ресурс] // Антикор: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://antikor.com.ua/ (дата звернення 18.11.2019). – Назва з екрану.
       
    8. Гордійчук Ігор Володимирович [Електронний ресурс] // Герої України : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.ukrgeroes.com.ua/ (дата звернення 14.11.2019). – Назва з екрану.
       
    9. Гордійчук Ігор Володимирович [Електронний ресурс] // Київське вище танкове інженерне училище : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://kvtiu.io.ua/ (дата звернення 19.11.2019). – Назва з екрану.
       
    10. «До життя мене повернули лікарі і дружина». Монолог Героя України Ігоря Гордійчука [Електронний ресурс] // Волинь : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.volyn.com.ua/ (дата звернення 21.11.2019). – Назва з екрану.
       
    11. Дружина генерала Гордійчука підтримує чоловіка під час зйомки. Зворушливе фото [Електронний ресурс] // Цензор.Нет : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://censor.net.ua/ (дата звернення 20.11.2019). – Назва з екрану.
       
    12. Зятьєв С. Звитяжець [Електронний ресурс] //Відчайдухи. Історії українських воїнів. – 2016. – Книга 2. – С. 86-93 – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/ (дата звернення 21.11.2019). – Назва з екрану.
       
    13. Ігор Гордійчук [Електронний ресурс] // Громадська організація «Галицькі Сурми» : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://surmy.sc.ua/ (дата звернення 21.11.2019). – Назва з екрану.
       
    14. Ігор Гордійчук, Герой України, генерал-майор [Електронний ресурс] // Укрінформ : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/ (дата звернення 15.11.2019). – Назва з екрану.
       
    15. Легендарний генерал «Сумрак» отримав відзнаку почесного громадянина Хмельницького [Електронний ресурс] // Поділля.NEWS : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://podillyanews.com/ (дата звернення 21.11.2019). – Назва з екрану.
       
    16. Міністр оборони відвідав поранених бійців АТО, які лікуються у США [Електронний ресурс] // Міністерство оборони України : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/ (дата звернення 19.11.2019). – Назва з екрану.
       
    17. Начальник ліцею Богуна генерал Ігор Гордійчук: Про війну з Росією замислився після приходу до влади Путіна [Електронний ресурс] // Міністерство оборони України : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/ (дата звернення 14.11.2019). – Назва з екрану.
       
    18. Наш легендарний земляк став генералом [Електронний ресурс] // Вісті Рівненщини : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.visti.rovno.ua/ (дата звернення 15.11.2019). – Назва з екрану.
       
    19. Південний Буг : альманах, № 3, 2019 / Хмельниц. обл. орг. НСПУ, Хмельн. міська орг. НСП України, Хмельниц. міськрада ; [ред.-упоряд.: В. І. Горбатюк ; В. Ц. Міхалевський ; редкол.: Р. Балема, П. І. Маліш та ін. ]. ─ Хмельницький : Цюпак А. А., 2019. ─ 214 с. : іл., фот.
       
    20. Поки у нас не було їжі та води, у Києві йшов парад – інтерв'ю з генерал-майором Гордійчуком [Електронний ресурс] // Факти : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://fakty.com.ua/ (дата звернення 19.11.2019). – Назва з екрану.
       
    21. Рішення міської ради «Про присвоєння звання «Почесний громадянин міста Хмельницького»» [Електронний ресурс] // Хмельницька міська рада: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://khm.gov.ua (дата звернення 14.11.2019). – Назва з екрану.
       
    22. Сімейна підтримка Героя АТО генерала Гордійчука: фото, яке доводить до сліз [Електронний ресурс] // Час : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://chas.cv.ua/ (дата звернення 19.11.2019). – Назва з екрану.
       
    23. Сірко Андрій Григорович [Електронний ресурс] // Портал «ДніпроКультура»: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.dnipro.libr.dp.ua/ (дата звернення 19.11.2019). – Назва з екрану.
       
    24. «Сумрак». Що пережив Герой оборони Савур-Могили Ігор Гордійчук [Електронний ресурс] // Рубрика. Все по поличках : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://rubryka.com/ (дата звернення 14.11.2019). – Назва з екрану.
       
    25. «Треба боротися до кінця й вірити» [Електронний ресурс] // Урядовий кур'єр: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://ukurier.gov.ua/ (дата звернення 19.11.2019). – Назва з екрану.
       
    26. У Київському військовому ліцеї почали демонтувати пам'ятник Суворову [Електронний ресурс] // Радіо Свобода: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/ (дата звернення 21.11.2019). – Назва з екрану.
       
    27. Указ Президента України №708/2014 «Про відзначення державними нагородами України» [Електронний ресурс] // Президент України: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.president.gov.ua/ (дата звернення 20.11.2019). – Назва з екрану.
       
    28. Указ Президента України №747/2014 «Про відзначення державними нагородами України» [Електронний ресурс] // Президент України: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.president.gov.ua/ (дата звернення 20.11.2019). – Назва з екрану.
       
    29. Указ Президента України №816/2014 «Про присвоєння І. Гордійчуку звання Герой України» [Електронний ресурс] // Законодавство України: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ (дата звернення 18.11.2019). – Назва з екрану.

     © Хмельницька міська центральна бібліотека
    Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів 

    Підготувала: Єсюніна Галина

    Подільська, 78
    тел. 72-07-13
    cbs.km.ua


    Філія №7
    Філія №7
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Електронний каталог
    • Меню для книгоманів
    • Зростаємо професійно
    • Мистецька вітальня
    • Наші видання
    • Послуги ЦБС
    Нові книги у четвертому кварталі 2016 р.

    За останні місяці 2016 року до бібліотек Хмельницької міської ЦБС надійшло 1657 примірників нових книг. 

    Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
    детективи
    драми
    казки
    комедії
    легенди
    ліричні вірші
    пригоди
    трілери
    фентезі
    інше

    Слідкуйте за нами у
    соціальних мережах






    © ХМ ЦБС, 2010-2020 г.
       Офіційний сайт
    Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
    www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
    Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
    адміністратора, а також активного посилання на сайт.
    створення
    сайту
    Студія Спектр