Добрі діти: казки та оповідання для добрячків і добринок / Н. В. Поліщук ; худож.: Д. О. Кохан, С. В. Мельничук. – Хмельницький : Сторожук О. В., 2019. – 104 с.

«Добрі діти» – це тепла збірка казок та оповідань, це майже три десятки оповідей про добро, різні життєві ситуації, поради, як стати добрим і чому це важливо. У виданні представлені, як більш традиційні, неофольклорні казки, так і оригінальні оповідання не лише за змістом, а й за формою. Наталія Поліщук переконує, що добро і любов – головні орієнтири людського життя і саме з них починається Людина! Крім того, йдеться про дружбу, шлях до мрії та дорослішання, стосунки в родині, дбайливе ставлення до природи, пізнання світу, про цінність відведеного часу й життя загалом, про користування гаджетами й непрості виклики сьогодення...

Окремої уваги заслуговує художнє оформлення з елементами самчиківського розпису, який, безумовно, є окрасою книги. Тож дітки мають чудову нагоду познайомитися з ним, читаючи авторські казочки. У добірці цей стиль демонструє зв'язок між минулим і теперішнім, індивідуальною творчістю і колективною, народною, апелює через кольори і форми, символи до національної пам'яті, виховує діток у дусі кращих українських традицій, що сягають своїм корінням глибини віків. 

Казковий, незвичайний, оригінальний, водночас простий і цікавий для сприйняття самчиківський розпис органічно знайшов нове осмислення в дитячій ілюстрації, а його орнаменти, проростаючи крізь час, зберегли свою красу і неповторність, наповнилися при цьому новим змістом.

Відомо, що добрі діти мають багато друзів, вони рідше сумують і байдикують, бо ж радіють й отримують задоволення від того, що роблять гарні справи, а їхнє живе, відкрите серце здатне зрозуміти, пробачити й нечутливе до заздрості, злості, агресії. Читання таких книг - це не тільки чудове, корисне та приємне проведення часу, а й необхідне щеплення від зла і ненависті. Крім того історій, які розповідають про добре і прекрасне, не буває забагато. Добрі діти зростають щасливими!

Метафор-мози : поезія / Н. В. Поліщук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2016. – 164 с.

У цій збірці авторка створює дивовижний та своєрідний поетичний світ, пропонує власне відчуття життя, цікаво розкриває тему кола-символу безкінечності, універсальної форми, катами і проілюстрована збірка. Авторка збірки – одночасно поет і літературознавець, на що відразу вказує словесна гра професійною термінологією у назві книги – «Метафор-мози». Можна припустити, що назва утворена з двох слів «метаморфози» і «метафора», або ж видозміненого одного – проте це лише припущення, бо таємниця творчої уяви автора завжди запишається незбагненною для читача. Слово метаморфози є посиланням на найбільшу за обсягом поему у римській літературі, найвизначніший твір Публія Овідія Назона (43 р. до н. е.) під однойменною назвою, у якому описується створення та історія світу на основі грецької і римської міфологій і складається з 15 книг. Але для Наталії Поліщук це не що інше, як гра близькими за значенням словами, де і метаморфози, і метафора позначають перетворення, перенесення.

Для широкого кола читачів.

Час квітів : вірші з історіями / Н. В. Поліщук. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2018. – 168 с.

Це друга збірка поезії Наталії Поліщук, яку вона прикрасила квітами, що стали лейтмотивом збірки, проливають світло на її розуміння. У Наталії Поліщук квіткові образи-символи – це ідеали прекрасного, втілення життя і смерті, кохання і ненависті, тендітності і жорстокості. Вони виступають не тільки, як живі фарби для змалювання красивого пейзажу, а і як відображення внутрішньої суті речей, станів тощо. Водночас «Час квітів» – це поезія і щоденник, поезія і проза, цілісна, вражаюча лірична сповідь. Поетеса навстіж відкриває двері у свою творчу майстерню, розповідає про те, що зазвичай приховане від читача, описує творчий процес, зізнається як і коли народжувалися вірші, що надихало. Авторка пропонує нам новий погляд на поетичну творчість, не як результат, а як певний процес, який не мислимий і без читача. «Час квітів» – це духовні пошуки талановитої поетеси крізь складну систему образів та інтонацій, аби краще зрозуміти цей світ, який окрім захоплення викликає іноді й розчарування. Тоді Наталія Поліщук бачить завданням поезії – плекати квіти, множити у буденному прекрасне.