Іван Якович Франко
(27.08.1856-28.05.1916 рр.)
Що Іван Франко є визначною людиною, в цім, мабуть, не сумнівається жоден пересічний українець. Свідомо чи несвідомо, з власного переконання чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я І. Франка, здіймає шапку, незалежно від свого місця народження – Київ, Карпати, Одеса чи Донецьк. Він видатний письменник, критик, перекладач, журналіст, соціолог, фольклорист, етнограф, історик, філософ, громадсько-політичний діяч, чию багатющу спадщину навряд чи вмістить сотня томів.
Народився Іван Якович Франко 27 серпня 1856 р. у селі Нагуєвичі Самбірського округу (нині село Івана Франка Дрогобицького району Львівської області). Франко народився, жив і діяв на терені Галичини, отже, тієї частини Батьківщини, де панував режим австро-угорської монархії, де зв'язок із західноєвропейськими культурними осередками був ближчий, де національно-суспільне життя мало більш організований характер, де, врешті, культурно-історичний процес протікав без помітних перерв, криз чи й катастроф, що було так притаманне для того процесу на Наддніпрянщині.
У Галичині було національне шкільництво. Був мінімум політичних прав. Була, хоч і досить звужена, свобода національної й особистої індивідуальності.
Велику роль у вихованні Іванка відіграв його батько, відомий на всю округу вправний коваль. Батьківська кузня стала для майбутнього письменника першою життєвою школою, а батьківські оповідання та розповіді селян – першими незабутніми уроками.
У 1862 р. І. Франка віддали до школи у сусіднє село Ясениця-Сільна. За два роки навчання у початковій школі він навчився читати польською і німецькою мовами, писати й рахувати. Далі навчання продовжив у Дрогобицькій школі монахів-василіян. На дев'ятому році життя малий Іван зазнав страшного горя – смерті батька, найближчого друга і порадника. Утративши батька, Франко-школяр почав заробляти на життя, пишучи однокласникам твори. Вчитель дивувався: усі учні так раптово порозумнішали, не списують, кожен розкриває тему по-своєму.
У 1867 р. вступив до Дрогобицької гімназії, яку закінчив у 1875 р.
Від шкільних років майбутній письменник був пристрасно закоханий у книжку. Уже у п'ятому класі гімназії він почав збирати власну бібліотеку, що незабаром стала духовним центром невеликого учнівського гуртка, в якому обговорювалися цікаві твори. Франкова бібліотека нараховувала близько 500 томів українських, зарубіжних і російських письменників. За кількістю книжок на той час це було рідкісне зібрання. Значно пізніше, в час розквіту творчих сил письменника, його бібліотека була однією з найбільших у Львові (10 000 томів).
У 1872 р. померла мати Івана. Повернувшись після похорону до Дрогобича, осиротілий юнак шукає розради в наполегливій праці. Він не розлучається з книжками, багато енергії віддає збиранню усної народної творчості. Фольклором, особливо народною піснею, красу якої навчила його розуміти мати, Іван захоплювався ще з дитинства і проніс це захоплення крізь усе життя. Пісенна творчість народу стала основою багатьох творів письменника, була для нього розрадою "в дні горя і сліз". У 1874 р. Іван Франко під час літніх канікул вирушив у подорож рідним краєм з метою збирання народної творчості. Тоді він записав багато народних пісень, коломийок, оповідань, до того ж побачив, у яких злиднях живе безправне, напівголодне селянство Галичини.
У 1875 р., сповнений жадоби до знань, обдарований випускник Дрогобицької гімназії вступає на філософський факультет Львівського університету. Як талановитого й успішного студента його звільнили від сплати за навчання, призначили заохочувальну стипендію. Серед студентів університету юнак знайшов справжніх друзів.
Незабаром увійшов до складу редакції журналу "Друг". Всього за два роки перебування у Львові І. Франко став видатним громадським діячем, до голосу якого прислухались як друзі, так і вороги.
Навколо нього гуртувалась прогресивна молодь, що стала новою силою в Галичині та створила революційно-демократичний гурток. Тоді ж І. Франко багато уваги приділяв перекладанню і популяризації творів М. Чернишевського, М. Салтикова-Щедріна, І. Гончарова, Д. Писарєва, М. Гоголя. Водночас він встановив контакти з багатьма революціонерами-емігрантами з Росії, допомагав їм переправляти на батьківщину заборонену літературу.
Така діяльність в очах австрійської влади розцінювалась як державний злочин і стала приводом для арешту письменника. У 1877 р. його посадили за грати львівської тюрми. Але й тут поет працював, не покладаючи рук: записував народні пісні й приказки, почуті від в'язнів, складав свої пісні. Це був перший арешт. Потім І. Франко потрапляв до в'язниці ще декілька разів.
Після виходу з тюрми Іван видавав брошури під назвою "Дрібна бібліотека". Ці дешеві книжки, доступні бідним верствам населення, у популярній формі знайомили народ з новітніми досягненнями науки й культури, сприяли його духовному розвиткові.
Велика видавнича робота І. Франка була лише часткою його титанічної праці. Письменник-борець брав активну участь у виданні польської робітничої газети "Рraca", виступав з лекціями перед робітниками, відвідував лекції в університеті, самотужки вивчав англійську та французьку мови, займався перекладацькою діяльністю. За обсягом перекладеного він не має собі рівних у жодній літературі. Він один із небагатьох у світі авторів, який вільно писав трьома (українською, польською, німецькою) мовами, а перекладав із 14 мов.
В 1890 р. у Львові І. Франко познайомився з М. Коцюбинським, а 1891 р. – з Лесею Українкою. Революційно-демократичні погляди, палка любов до поневоленого народу, глибоке почуття інтернаціоналізму стали основою духовної близькості й багаторічної творчої дружби трьох видатних українських письменників.
Складні життєві обставини і колосальне духовне напруження, якого вимагала ідейна боротьба та різнопланова творча діяльність, похитнули здоров'я І. Франка. Останні роки його життя були затьмарені тяжкою нервовою хворобою – контрактурою рук, що призвела до корчів пальців. 1908-1910 рр. – час його героїчного поєдинку з тяжкою недугою, час, коли він не в змозі втримати в хворих руках перо. Та поет продовжував працювати і творити.
Один із сучасників Франка з цього приводу згадував: "Фізично зломлений, просто каліка, обі його руки були обезвладнені, немічний, немов дитина, яку треба убирати та кормити, однак дух його не устає, не упадає, а думка його під високим чолом працює ненастанно, бо ще багато розпочатого не докінчено, а ще більше насувається на ум, що треба би було зробити...".
Саме з усвідомленням цього Іван Франко ще більше напружує свої фізичні зусилля, котрі вже були на межі можливого. Руки не корилися, і тоді він диктував синові Андрієві свої недокінчені праці, а по його смерті – місцевим вчителям. Треба було мати виняткову силу волі, справді Франкову титанічну одержимість, щоб у безнадії жити надією, боротися й перемагати. Ми ж бо знаємо: навіть тоді, як відмовили руки, І. Франко продовжував писати ногами, а згодом і зубами…
Помер Іван Якович Франко 28 травня 1916 р.
Пам'ять про нього увіковічено й у Хмельницькому. Ім'ям Івана Франка названі вулиця міста та парк, в якому на головній алеї у 2007 р. встановлено пам'ятник письменникові.
28.03.2013 р.
Останнє оновлення 16.06.2021 р.,
Використані джерела:
-
Грицак Я. Франко Іван / Грицак Я. // Довідник з історії України : в 3 т. ; т. 3 / за ред. І. Підкови та ін. – К., 1999. – С. 509-511.
-
Сто видатних українців : наук.-попул. вид. – К. : Арій, 2006. – 496 с.
© Хмельницька міська центральна бібліотека
Сектор автоматизації бібліотечних процесів
Підготувала: Єсюніна Галина
На початок
Версія для друку
