"Я вибрала Долю собі сама. Український письменник, приходячи в літературу, спершу не знає, в зону якої біди він вступив. Потім приходить здогад і протест: такого не може бути! А потім спокійне усвідомлення: так є. Але мушу працювати. Це доля мого народу, отже – і моя доля".
Ліна Костенко
Ліна Василівна Костенко
(19.03.1930 р.)
Безперечно, небуденним талантом володіє наша сучасниця. А надто коли йдеться про поета, який завжди живе і працює – всупереч: обставинам, зовнішнім імперативам, модам, трендам, ідеологіям.
Її Муза, строга й вишукана, повсякчас нагадує нам, що Ліна Костенко – одна з-поміж небагатьох, кого ми звемо аристократами духу, хто протягом усього життя зберігає горду поставу й не хилиться під нещадними вітрами історичних зламів та кон'юктури, у які шати вона, ота кон'юктура, не вбиралася б.
Ліна Василівна Костенко – українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, культуролог, громадська діячка. Народилася 19 березня 1930 р. у с. Ржищів (нині місто на Київщині) у сім'ї вчителів. Змалечку виховувалась у бабусі, а в 1936 р. разом з нею переїхала до батьків, які від 1931 р. проживали в Києві. Після закінчення середньої школи продовжила навчання у Київському педагогічному інституті, який невдовзі покинула за власним бажанням. У 1952-1956 рр. навчалася в Московському літературному інституті ім. Максима Горького, який закінчила з відзнакою.
Їй судилося стати предтечею цілої когорти шістдесятників, котрі з першими повівами свіжого вітру перемін, викликаних десталінізацією суспільства, у своєму пориванні до самоствердження, пошуку нових форм художнього самовираження намагалися розірвати ідеологічні ланцюги, вирватися з-під соцреалістичної опіки й повернути українській літературі її художньо-естетичний вимір.
Друкуватися почала в шістнадцятирічному віці. Видала українською мовою поетичні книжки "Проміння землі" (1957 р.), "Вітрила" (1958 р.), "Мандрівки серця" (1961 р.). Її твори одразу ж привернули увагу читачів, спраглих чесного і яскравого слова. Але так само вони привернули й увагу властей. Так, під час розпочатої з ініціативи М. Хрущова погромної ідеологічної кампанії, фальшиво названої "боротьбою з абстракціонізмом і формалізмом", Ліна Костенко була звинувачена в "ідейній нечіткості". Її поезії, незважаючи на схвальні або й захопливі відгуки найавторитетніших майстрів слова (М. Бажана, Л. Первомайського та ін.), почали рідше друкувати, а потім для її творів настала багаторічна негласна, але жорстка заборона. Збірки "Зоряний інтеграл" та "Княжа гора" були зняті з видавництва. Наступна її книжка – "Над берегами вічної ріки" – з'явилась тільки у 1977 р. Згодом з'явились "Маруся Чурай" (1979 р.), "Неповторність" (1980 р.), "Сад нетанучих скульптур" (1987 р.), "Вибране" (1989 р.), а також збірка віршів для дітей "Бузиновий цар" (1987 р.). Працювала також і в галузі кінодраматургії.
У 2010 р., після фактично двадцятирічної перерви, Ліна Костенко презентувала своїм читачам і шанувальникам прозову книжку "Записки українського сумасшедшего".
За історичний роман у віршах "Маруся Чурай" і книжку поезій "Неповторність" Ліна Костенко стала Лауреатом Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987 р.). Лауреат міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів (1990 р.), премії ім. Ф. Петрарки за книжку поезій у перекладі італійською мовою "Інкрустації" (1994 р.). Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000 р.). Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992 р.) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000 р.), відзнакою "Золотий письменник України" (2012 р.). Відмовилась від звання Героя України.
Почесний професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", почесний доктор Львівського та Чернівецького національних університетів.
Твори Ліни Костенко перекладалися багатьма мовами народів СРСР і зарубіжних країн. Російською мовою видана книжка "Лучи земли" (1960 р.), сербо-хорватською – "Скіфська баба" (1981 р.), чеською – "Над берегами вічної ріки" (1987 р.).
Одна з головних тем віршів Л. Костенко – це роздум про час і вічність, про невмируще в людській душі, непроминущі цінності життя. По-філософськи осмислює поетеса й історичні постаті, звертаючи увагу на приховані від поверхневого погляду моменти в поведінці, у вчинках, розставляючи нетипові акценти в тій чи іншій історичній події. Та про що б не писала Ліна Василівна, завжди в епіцентрі її художніх роздумів перебуває людина – як найвища цінність.
Художнику, ти – пілігрим:
Йдеш по святих місцях людського духу.
Ліна Костенко
Усі думи й помисли Ліни Костенко – про долю народу, якому випало перейти важкі визвольні історичні гони й залишитися при цьому духовно незнищенним. Водночас вона надзвичайно вимоглива до свого народу, бачить його хиби й недуги, та -– попри все! – бентежно й віддано любить його.
Твори письменниці вивчають у школах та університетах. Але, попри таку популярність, поетеса не любить надмірної до себе уваги. Ліна Костенко – дуже рідкісний гість як на радіо, так і на телебаченні. Журналісти твердять, що вона не любить давати інтерв'ю, некомунікабельна, неговірка, гостра. Ліна Василівна і не спростовує такої думки, так воно, певно, і є. Можна вважати подією невелику документальну телепередачу Павла Богдана про Ліну Костенко та експедицію, в якій вона бере участь із 1991 р. Слава її не цікавить. Письменницю так і не привабила ніяка кар'єра: ні в Спілці письменників України, ні політична. А відтоді, як сталася аварія на Чорнобильській АЕС, Л. Костенко багато часу віддає збереженню спадщини Чорнобильщини, постійно порушує гострі побутові проблеми "зони".
Ліні Костенко болить наша незсолідаризованість, невміння вивищитися над власними амбіціями заради спільної мети, наша байдужість до самих себе, до долі власної і долі своїх дітей. Саме тому все пристрасніше й публіцистичніше звучить її слово – правдиве й щире, глибинне і зболене, мужнє й жіночне водночас. Їй не треба бути ані політиком, ані державним мужем, щоби бачити правду, відчувати її серцем і доносити до нас. Бо вона – Поет, і цим так багато сказано.
Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить:
від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б'ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?!
Популяція! Нація! Маси!
І сьогодні, і вчора, й колись
українського пекла гримаси
упеклися мені. Упеклись!
Весь цей розбрат, і рейвах, і ремство,
і віки без голів'я вогонь, –
хай він спалить усе це нікчемство,
українського пекла вогонь!
Звичайно, пізнання творчості кожного великого поета потребує серйозної інтелектуальної напруги. Стосується це і Ліни Костенко. Адже, незважаючи на класичну простоту її поетичного вираження, необхідна напружена робота розуму і серця, щоб піднятися до її думки і почуття. Та хай її творчість слугує нам орієнтиром у житті й буде джерелом духовності.
А й правда, крилатим грунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має! А крила має!
4 липня 2022 року, у день національного свята Французької Республіки, Посол Франції в Україні Етьєн де Понсен вручив українській письменниці та поетесі Ліні Костенко Орден Почесного легіону. Це найвища нагорода у Франції, яку присуджує президент республіки за військові або цивільні заслуги. Належність до ордену є вищою відзнакою пошани й офіційного визнання особливих заслуг у Франції.
"Пані Костенко, якщо навести три слова, якими можна було б вас охарактеризувати, то я відзначив би такі: рішучість, сміливість і бажання, незважаючи ні на що, залишатися вільною. Ці три слова, на мою думку, найкраще характеризують ваш життєвий шлях, головне – вашу рішучість залишатися людиною з активною громадянською позицією", – сказав де Понсен на церемонії вручення нагороди в Києві.
Він додав, що коли зробив офіційну пропозицію президентові Франції Еммануелю Макрону представити до високої нагороди Ліну Костенко, не міг і уявити, що це нагородження відбудеться під час війни.
"Але в контексті агресії Росії, жертвою якої стала Україна, вручення цієї нагороди стає ще вагомішим", – зазначив посол.
Костенко повідомила, що для неї велика честь отримати нагороду.
"У важкий час ми тут зібралися, але з дуже гарного приводу, тому що Орден Почесного легіону – це лицарський орден, і отримати його – це велика честь. Зізнаюся, для мене це була абсолютна несподіванка, бо я належу до всесвітньо невідомої літератури – і раптом така нагорода. Пан посол дуже правильно сказав, я справді люблю Францію, і навіть у ті страшні тоталітарні часи я завжди душею бувала у Франції, у мене є вірші про Францію", – сказала Костенко.
Письменниця наголосила, що присвячує нагороду українським воїнам.
«Орден Почесного легіону – це лицарський орден, і отримати його – велика честь... Я відмовляюсь від усіх звань і політичної біжутерії, але цей орден приймаю з великою вдячністю, і присвячую його нашим воїнам, бо то є наш найпочесніший Легіон», – сказала Ліна Констенко.
"Коли мене звинувачували в антирадянській творчості та викликали на розправу, я їм просто процитувала Камю – що світ поділяється на чуму та на її жертв, і мій вибір – не стати на бік чуми. Це взагалі був девіз шістдесятників – не стати на бік чуми, а тепер це вже альтернатива для всього людства, тому що вібріони чуми нікуди не зникли, як і передбачав Камю, і ці вібріони росли, наливалися люттю і зараз обрушилися на Україну у формі найпотворнішої війни", – зазначила Костенко.
Ліна Костенко – знакова особистість для українців, символ української літератури ХХ століття, яскрава представниця покоління українських дисидентів. Костенко завжди була з українцями в найважчі часи. У радянський період захищала переслідуваних українських патріотів. 1986 року після Чорнобильської катастрофи виступала перед ліквідаторами. У 2004-му і 2014 році, під час Помаранчевої революції та Революції гідності, вона підтримала мітингувальників, які на майдані Незалежності обстоювали загальнолюдські цінності та право жити в демократичній, суверенній і європейській державі.
28.03.2013 р., 07.05.2018 р., 04.07.2018 р., 25.03.2019 р.
Останнє оновлення 15.07.2022 р.
Використані джерела:
Дзюба І. М. Костенко Ліна Василівна / Дзюба І. М. // Енциклопедія історії України: т. 5 : Кон–Кю / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; НАН України; Інститут історії України. – К., 2008. – С. 222-224.
Ліна Костенко // Українець. – 2017. – №1. – С. 41
Ліна Костенко стала кавалером ордена Почесного легіону // interfax-Україна : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://ua.interfax.com.ua (дата звернення 15.07.2022). – Назва з екрану.
Українки в історії / за ред. В. К. Борисенко ; Авт.: Андрусів С., Багаліка Ю., Богачевська-Хомяк М., Борисенко В. та ін. – Київ : Либідь, 2004. – 328 с.; іл