27 хмельничан, що загинули в ході російсько-української війни, удостоєні звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Хмельницька міська централізована бібліотечна система 27 хмельничан, що загинули в ході російсько-української війни, удостоєні звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
      Наша Україна
      Наше місто
      Літературна світлиця
      БібліоЖиття
      Фотогалерея
      Відеогалерея
      Проекти та програми
      Контакти
      Карта сайту




      Пошук по сайту

       

      Хмельницька міська рада

       
        Головна » Віртуальні виставки
      27 хмельничан, що загинули в ході російсько-української війни, удостоєні звання «Почесний громадянин міста Хмельницького»

      Герої не вмирають
      За ним помолімось,

      Їм уклонімось,
      Їх згадаймо
      І пам'ятаймо...

      Попри численні факти участі Збройних сил Російської Федерації та докази причетності Росії до війни, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з українського боку війна розглядається як неоголошена. Юридично на сході України з 14.04.2014 року до 30.04.2018 року тривала Антитерористична операція (АТО). Після АТО на сході України була введена Операція об'єднаних сил.

      Не раз ми чули про велику чоловічу місію на Землі: посадити дерево, побудувати дім, виростити дітей, аби залишити свій на Землі слід і щоб пам'ятали онуки і правнуки, люди, яким віддаються результати праці. Мабуть, у мирному житті це так і є.

      Але тривожний квітень 2014 року увірвався в мирне життя – Україна опинилася в зоні війни. На її контрастах відповіді на багато питань для кожного з нас починають відрізнятися від тих, які б ми дали у мирному житті. Іноді час, проведений у колі рідних і близьких та сімейний затишок стає найдорожчим спогадом, від якого теплішає на душі. Бо лише з початком війни на сході України по-справжньому починаєш розуміти – немає нічого важливішого за людське життя. Так, на війні заборон не існує. Куля імен і чинів не питає. Війна тільки забирає. Вона вбиває, ранить, калічить найкращих, найвідважніших, найдостойніших. Справжніх воїнів і патріотів.

      Новітню історію України пишуть звичайні хлопці, які вирішили – вони хочуть і мусять захищати свою країну, а разом з тим, не просто стають героями. Кожен з них долучився до високої місії – зробити країну вільною і незалежною, довести, що українці – нація незламна. І так вже сталося, що до мобілізації багато хто з них не служили в армії, тож фронтову науку їм, як і багатьом іншим героям АТО, довелося опановувати вже безпосередньо на фронті, вчитися у досвідчених воїнів, які вже встигли повоювати.

      Історії про героїв незалежної України, які бачили пекло війни й віддали своє життя, викликають одночасно біль і захоплення силою волі і незламністю духу.

      Дехто навіть не наважився сказати батькам і рідним, що збирається їхати на війну. А вони – близькі і рідні люди, ще довго будуть усвідомлювати, чому саме їхній син, чи чоловік, чи батько, чи коханий пішов на фронт. І життя їхніх родин ніколи не буде таким, як раніше. Перед їхніми очима завжди буде стоп-кадр, який розмежує час на «до» і «після»…

      Надзвичайно важливо пам'ятати героїв, особливо тепер, коли люди переосмислюють значення незалежності України, ціну, яку ми платимо за неї. Про цих особистостей має знати суспільство. Кожен українець має пам'ятати і цінувати їхній подвиг. Бо ми вистояли, завдячуючи нашим героям.

      Дорогою ціною платять за мирне небо над головою і хмельничани. 27 хмельничан, що загинули в ході російсько-української війни, удостоєні звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».


      Бойко Олександр Олександрович

      Народився 03.12.1981 року в м. Вознесенськ Миколаївської області.

      Закінчив Вознесенську ЗОШ І-ІІІ ступенів №6, Одеський інститут сухопутних військ, отримавши диплом за кваліфікацією «Інженер з експлуатації та ремонту ракетно-артилерійського озброєння».

      У 2004 році розпочав службу на посаді інженера реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 24-ї окремої механізованої бригади 13-го артилерійського корпусу ЗОК, м. Яворів.

      З березня 2005 протягом 10 років проходив службу у 8-му окремому полку спеціального призначення, в/ч А0553, м. Хмельницький, на посадах командира групи спецпризначення загону спеціального призначення, помічника начальника служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини. З 2012 – старший офіцер розвідувально-інформаційного відділення штабу полку.

      З початком російської збройної агресії проти України з 2014 року у складі 8-го полку спецпризначення виконував завдання на території проведення антитерористичної операції на Сході України. Брав участь у прориві блокади Луганського аеропорту.

      У квітні 2015 перейшов на службу в Національну гвардію – у щойно реформований загін спецпризначення, який був переведений до Івано-Франківська і розташований на базі 50-го полку НГУ, в/ч 1241. Обійняв посаду заступника командира загону – командира 2-ї розвідувально-пошукової групи спецпризначення окремого загону спецпризначення «Вега-Захід» Західного ОТО НГУ. Переїхав із сім'єю в Івано-Франківськ.

      У період з 2014 по 2017 роки неодноразово перебував у зоні проведення АТО, виконував бойові завдання щодо проведення розвідувально-пошукових заходів, ведення спеціальної розвідки, як безпосередньо на лінії зіткнення, так і в районах, де проводились оперативно-профілактичні заходи щодо незаконних збройних формувань Російської Федерації. 30 квітня 2017 вже у п'ятий раз виїхав на Схід, – в Луганську область.

      03.06.2017 року Олександр Бойко пропав при загадкових обставинах, виконуючи завдання спеціальної розвідки поблизу населеного пункту Катеринівка Попаснянського району Луганської області, де з групою потрапив під обстріли бойовиків та отримав тяжкі поранення.

      Попрощалися з спецпризначенцем 19.08.2017 року. Похований на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Рішенням командуючого Нацгвардії від 16 серпня 2017 року підполковнику Бойко Олександру присвоєно звання полковника.

      Указом Президента України від 02.09.2017 р. №259/2017 Бойко Олександр Олександрович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Бойку Олександру Олександровичу присвоєно рішенням сімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 20 вересня 2017 року за мужність, героїзм, незламність духу в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.



      Величко Володимир Володимирович

      Народився 03.06.1971 року в м. Хмельницькому.

      Навчався у школі-інтернаті №2. Закінчив ПТУ м. Хмельницького, де здобув фах токаря. Після служби в армії закінчив Бердичівську школу прапорщиків. Служив в одній з військових частин мікрорайону Ракове. Демобілізувавшись, тривалий час працював у тролейбусному управлінні ХКП "Електротранс". Згодом працював у службі таксі.

      Активний учасник Революції Гідності. З початком військових дій на сході України добровольцем пішов у зону АТО.

      Величко Володимир Володимирович – боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», спецпідрозділ «Дніпро-1». Позивний "Хохол".

      Загинув Володимир 12.08.2014 року разом з товаришем Леонідом Смолінським, коли вдень автобус з бійцями ДУК, який їхав на підмогу нашим силам АТО, потрапив у засідку на блок-посту під Донецьком на об'їзній трасі поблизу залізничної станції Мандрикине. 

      Похований на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове. Володимир Величко – один з перших Героїв, які загинули за Україну.

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради № 1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Величку Володимиру Володимировичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті Володимира Величка 23.05.2017 року відкрито меморіальну дошку на фасаді Хмельницької загальноосвітньої санаторної школи-інтернату №2 І-ІІІ ступенів, де вчився герой. 



      Віхтюк Іван Васильович

      Народився 04.12.1979 року в с. Юрченки Летичівського району.

      Навчався до 9 класу в Юрченківській школі, 10-11 класи закінчував у Летичівській школі №2. Закінчив Подільську державну аграрно-технічну академію (нині Подільський державний аграрно-технічний університет). За фахом – зоотехнік. Під час навчання здобув на військовій кафедрі звання офіцера запасу.

      Трудову діяльність розпочав у с. Голосків Летичівського району, де працював зоотехніком. Там зустрів свою долю й одружився. Молодята жили у м. Хмельницькому. Іван рацював на фірмі "Голосієво" менеджером з продажу товару.

      У серпні 2014 року був призваний до лав ЗСУ. Після навчання в м. Яворів Львівської області був направлений до Білоцерківської частини, а звідти майже одразу, направлений в зону АТО. Своїм рідним і дружині Іван не говорив, де знаходиться насправді. Дружина здогадалася про це, коли під час телефонної розмови було чути постріли. На її пряме питання: "Стріляє БТР чи танк?", чоловік відповів "Танк!".

      Старший лейтенант, командир інженерно-саперного взводу 72-ї окремої механізованої бригади.

      Загинув 29.08.2015 року в с. Гранітному Волноваського району Донецької області. В той день командир взводу Іван Віхтюк їздив оглядати позиції. До штабу вже було зовсім близько. Але в якусь злощасну мить випущений ворогом з танка снаряд розірвався в метрі від машини. Водій загинув на місці, а Іван був смертельно поранений. Хірурги боролися за його життя, на жаль, дива не сталося...

      Похований на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України від 16.01.2016 р. № 9/2016 Віхтюк Іван Васильович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). 

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради № 1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Віхтюку Івану Васильовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті Івана Віхтюка 12.10.2015 року відкрито меморіальну дошку на фасаді Летичівського НВК №2 «ЗОШ І-ІІІ ступенів-гімназія», де вчився герой. 



      Волошин Ігор Олексійович

      Народився 26.07.1969 року в с. Кузьминчик Чемеровецького району Хмельницької області.

      Навчався у Вільховецькій середній школі. Закінчив Кам'янець-Подільський будівельний технікум. Після строкової служби працював у м. Хмельницькому будівельником. Згодом вступив до Івано-Франківської школи міліції. Працював дільничним інспектором міліції м. Хмельницького, а після звільнення на залізничній дорозі станції Гречани

      У серпні 2014 року був мобілізований на службу, з грудня 2014 року проходив службу в зоні АТО гранатометником. Солдат 30-ї окремої механізованої бригади.

      Загинув 31.01.2015 року під селищем Чорнухине Попаснянського району Луганської області. Його довго розшукували рідні. 

      Похований 28.02.2015 року на кладовищі в с. Вільхівці Чемеровецького району.

      Указом Президента України від 22.09.2015 р. № 553/2015 Волошин Ігор Олексійович нагородже­ний орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). 

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради № 1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Волошину Ігорю Олексійовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.



      Глубоков Володимир Петрович

      Народився 23.07.1978 року в м. Прага (Чехія) у сім'ї військовослужбовця.

      Навчався у Васильківській середній школі №3. Закінчив Київський інститут військово-повітряних сил. З 1998 року проходив службу у військовій частині А3808 м. Хмельницького на посадах від старшого техніка ескадрил'ї до начальника групи регламенту та ремонту засобів наземного обладнання. Закінчив ХНУ.

      Майор 383-го окремого полку дистанційно-керованих літальних апаратів. У зоні АТО був з грудня 2014 року в м. Краматорськ.

      Загинув 10.02.2015 року під час обстрілу з установки "Смерч" аеродрому у м. Краматорськ. У нього було багатоосколкове поранення, не сумісне з життям.

      Указом Президента України від 15.05.2015 р.№ 270/201 Глубоков Володимир Петрович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) з присвоєнням військового звання майор.

      Похований у с. Вишневичі Радомишльського району Житомирської області.

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради № 1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Глубокову Володимиру Петровичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.



      Дереш Валерій Костянтинович

      Народився 03.05.1982 року в м. Хмельницькому.

      Навчався у Хмельницькій спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1. Закінчив Хмельницький національний університет.

      Виконував бойове завдання на Сході України. Рядовий міліції батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Свята Марія». Позивний "Амін".

      Дереш Валерій Костянтинович загинув у результаті ДТП 22.02.2015 року при виконанні службового обов'язку на дорозі Донецьк-Маріуполь.

      Похований в Городоцькому районі, с. Купин.

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Дерешу Валерію Костянтиновичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, нез­ламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України,посмертно.



      Дияк Павло Станіславович

      Народився 27.11.1970 року в м. Хмельницькому.

      Навчався у Хмельницькій спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1. Закінчив Хмельницьке професійно-технічнічне училище № 4, де здобув фах електромонтажника. Проходив службу в армії.

      З січня 1994 року Павло Станіславович працював особистим водієм тогочасного ректора, а згодом в чині прапорщика обіймав посаду старшого інструктора відділення навчально-бойових машин Хмельницької Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Володів усіма видами техніки: легковою, вантажною та броньованою. Навчав студентів військової кафедри та курсантів.

      Протягом служби був нагороджений медаллю "За бездоганну службу в ПВУ". Призваний на посилення державного кордону 17.04.2017 року в Херсонську область. Головним завданням екіпажу було: супровід колон з пораненими, гуманітарною допомогою та прикриття товаришів по службі. 

      Загинув 12.07.2014 року біля населеного пункту Маринівка Шахтарського району Донецької області. Машина, в якій він їхав разом з бойовими побратимами, потрапила під артобстріл та перевернулася. Людям загрожувала вірна смерть. Павло разом з товаришем по службі врятував їх, але сам підірвався на фугасній міні.

      Указом Президента України від 26.07.2014 р. № 619/2014 Дияк Павло Станіславович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

      Похований на кладовищі мікрорайону Гречани.

      На вшанування пам'яті Павла Дияка встановлено меморіал на території Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (2015) та меморіальну дошку на фасаді Хмельницької спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 (2015). 

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради № 1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Дияку Павлу Станіславовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.



      Жук Андрій Сергійович

      Народився 03.05.1984 року в м. Запоріжжі. Після розлучення батьків переїхав разом з мамою на її батьківщину в с. Кам'янка, що на Городоччині.

      Закінчив школу в селі Кам'янка Городоцького району із срібною медаллю. 2005 року закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

      Служив заступником начальника 93-го прикордонного загону Західного регіонального управління ДПСУ, з 2013 року – командиром взводу охорони роти Регіонального центру радіоелектронної розвідки "Південь" Сухопутних військ ЗСУ.

      Службу в зоні АТО проходив з 25.08.2014 року в 3-му батальйоні 72-ї окремої гвардійської механізованої бригади оперативного командування "Північ" на посадах командира взводу, командира роти, начальника штабу батальйону, командира батальйону. Брав участь у боях під Старобєшевим, Петрівським, Старогнатівкою, в секторі «М» у Волноваському районі. Позивний "Мауглі".

      Загинув 27.05.2016 року поблизу села Богданівка Волноваського району Донецької області від смертельних кульових поранень. 

      Похований у м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України від 3.06.2016 року№233/2016 нагороджений орденом Богдана Хмельницького І ступеня (посмертно). За виявлені мужність і героїзм капітану Андрію Жуку присвоєно чергове військове звання майор (посмертно).

      Указом №18 від 24 липня 2016 р. нагороджений українською недержавною нагородою орденом "Народний Герой України" (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Жуку Андрію Сергійовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.



      Зубков Іван Іванович

      Народився 01.11.1973 року у м. Деражня Хмельницької області.

      Навчався у ЗОШ №2 і №3 м. Деражні. Після закінчення школи вступив до Львівського Вищого військово-політичного училища до єдиної морської групи. Провчився там близько 3-х років і перевівся у Київське вище військово-морське політичне училище, яке закінчив у 1995 році. Розпочав службу у 19-й ракетній бригаді м. Хмельницького. Згодом працював комерційним директором підприємства у м. Хмельницькому, приватним підприємцем.

      Учасник Революції Гідності. З початком військових дій на сході країни пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. З серпня 2014 року перебував у зоні антитерористичної операції на посаді командира роти 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ Збройних Сил України. Позивний "Краб".

      У січні 2015 року брав участь у деблокуванні підрозділів, що боронили Донецький аеропорт. Під час одного з боїв він викликав вогонь артилерії на себе, прикривши відхід підрозділу.

      Загинув 20.01.2015 року внаслідок підриву бойовиками другого поверху нового терміналу аеропорту м. Донецька.

      Похований у м. Деражня Хмельницької області.

      Указом Президента України № 318/2015 від 9 червня 2015 року, за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі, Зубкову Івану Івановичу присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

      Указом Президента України №729/2015 90-му окремому аеромобільному батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ Збройних Сил України присвоєно ім'я Героя України старшого лейтенанта Івана Зубкова.

      Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

      Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

      Указом № 19 від 1 жовтня 2016 р. нагороджений українською недержавною нагородою орденом "Народний Герой України" (посмертно).

      Рішенням Деражнянської міської ради Івану Івановичу Зубкову присвоєно звання "Почесний громадянин міста Деражні".

      Звання «Почесний громадянин селища Летичів» Зубкову Івану Івановичу присвоєно рішенням сесії №1 від 20.08.2015 року, посмертно.

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Зубкову Івану Івановичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На початку 2016 року в Летичеві перейменували ряд вулиць, змінивши комуністичні назви на імена патріотів, що загинули на сході України. На честь героя-земляка вулиця Фрунзе перейменована на вулицю Зубкова Івана.



      Івах Дмитро Анатолійович

      Народився 01.10.1989 року в м. Хмельницькому.

      Навчався у Хмельницькій спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 27. Закінчив Академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного за спеціальністю «управління діями підрозділів аеромобільних військ».

      Старший лейтенант, в. о. командира роти 95-ї окремої аеромобільної бригади.

      З весни 2014 року перебував у зоні АТО. Дмитрові судилося пройти всі гарячі точки на Донеччині. Позивний "Вікінг".

      Загинув 18.01.2015 року під час утримування коридору до Донецького аеропорту. Бійці потрапили під обстріл з РСЗВ "Град". Дмитро загинув на місці. Осколок влучив у голову.

      Похований на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України №270/2015 від 15.05.2015 року Івах Дмитро Анатолійович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

      Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради № 1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Згідно рішення Хмельницької міської ради від 27 травня 2015 року присвоєна спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 27 назва «Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 27 імені Дмитра Іваха».

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Іваху Дмитру Анатолійовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      21 березня 2019 року у місті Хмельницькому на честь Дмитра була встановлена меморіальна дошка при вході до вищого професійного училища №11, що на вулиці Тернопільській, випускником якого він був. 



      Колісник Дан Вікторович

      Народився 30.12.1989 року в с. Калиня Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.

      Коли напередодні Нового року у родині Колісників сталося поповнення і на світ зʼявився богатир вагою 4.200, батько довго шукав йому імʼя. І, нарешті, знайшов – Дан, що означає воїн. Так, мабуть, долею новонародженому судилося воювати.

      Навчався в Кульчиєвецькій загальноосвітній школі. Після 9 класу у 2004 році вступив на навчання до Кам'янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, який закінчив у 2006 році та  вступив до Львівської академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив у 2010 році із золотою медаллю за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення».

      Коли Дан був курсантом Львівської академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, він навчався на «відмінно» і за роки навчання став гордістю академії, її кращим учнем. Його фото було розміщено на обкладинці журналу «Офіцер України», а на випуску під час церемонії прощання з прапором академії йому було надано право виконати цю почесну місію. 

      Був направлений на службу до м. Хмельницького, в/ч 0553, 8 окремий полк спеціального призначення сухопутних військ ЗСУ.

      У 2010 році навчався на спецкурсах на факультеті військової підготовки за програмою «Водолазна підготовка». Отримав свідоцтво з присвоєною кваліфікацією «Водолаз 3 класу».

      У квітні 2013 року, як кращий офіцер, їздив на навчання у Норвегію, у вересні – до Канади.

      З березня 2014 року служив в зоні АТО командиром роти розвідників і був одним з кращих командирів груп українських спецпризначенців. Під час анексії Криму зі своєю ротою був направлений на охорону Каховського водосховища. А у травні вони відправились у зону бойових дій. Під час проведення АТО Дан достроково отримав звання капітана. Неодноразово представлявся до державних нагород.

      Дан Вікторович – капітан, командир роти 140-го окремого центру спеціального призначення Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

      Отримав високу медичну підготовку та звання «боєць-рятівник».

      Указом Президента України №660/2014 від 21.08.2014 року капітан Колісник Дан Вікторович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III.

      Загинув 26.10.2014 року біля с. Софіївка Перевальського району Луганської області під час спецоперації з прориву оточення навколо 32-го блок-поста. Порятунку чекали десятки українських солдатів. На фронті тоді був оголошений режим перемирʼя, якого дотримувались лише наші війська, а сепаратисти не припиняли обстрілів та підлих вилазок. У цьому бою, рятуючи своїх товаришів від неминучої загибелі, смертю хоробрих загинув командир розвідувальної роти Дан Колісник.

      Похований на алеї Героїв на Бендюзькому кладовищі м. Червоноград Львівської області.

      Указом Президента України №892/2014 від 27.11.2014 року капітан Колісник Дан Вікторович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

      Наказом №12 від 15.01.2016 року нагороджений українською недержавною нагородою орденом «Народний Герой України».

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Коліснику Дану Вікторовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      «Почесний громадянин Кам'янець-Подільський району» (посмертно)

      «Почесний громадянин м.Червоноград» (посмертно)



      Кушнірук Олександр Олександрович

      Народився 21.07.1982 року в м. Ізяслав Хмельницької області.

      Навчався у загальноосвітній середній школі №2. Закінчив Військовий інститут ракетних військ і артилерії імені Богдана Хмельницького Сумського Державного університету і отримав повну вищу освіту за спеціальністю “Бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з'єднань) сухопутних військ” та здобув кваліфікацію спеціаліста військового управління, офіцера тактичного рівня.

      Виконував миротворчу місію ООН у Придністровському регіоні республіки Молдова (старший військовий спостерігач). 

      Військову службу проходив у 8-му окремому полку спеціального призначення ГУР МО (Хмельницький) на посаді начальника штабу. Коли почалася війна на сході, тимчасово пішов начальником розвідки у 28-у механізовану бригаду. Олександр мав звання «Почесний Донор України». Здійснив 122 стрибки з парашутом. 

      Загинув 25.12.2014 року між населеними пунктами Піски і Первомайське Ясинуватського району Донецької області, підірвавшись на розтяжці під час виконання бойового завдання. Отримав військове звання підполковник (посмертно).

      Похований на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України від 14.03.2015 року №144/2015 Кушнірук Олександр Олександрович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради № 1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Кушніруку Олександру Олександровичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      Рішенням сімнадцятої сесії Ізяславської міської ради сьомого скликання від 11 листопада 2016 року № 4 «Про присвоєння вулицям та провулкам м. Ізяслав імен загиблих учасників антитерористичної операції (АТО)» вулиці Свободи присвоєно ім'я Олександра Кушнірука.

      Рішенням 74 сесії Ізяславської міської ради 6 скликання №32 від 10 липня 2015 року змінено ім'я в назві Ізяславського НВК №2 з "імені М. Островського" на "ім'я О. Кушнірука".



      Ліщук Руслан Володимирович

      Народився 22.04.1978 року в м. Хмельницькому.

      Навчався у Хмельницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 24, Хмельницькому вищому професійному училищі №4 за спеціальністю столяр (виробництво художніх меблів). Строкову службу проходив у с. Мижгір'я, що на Івано-Франківщині. Отримав навики зв'язківця і стрілка.

      Після повернення із лав армії продовжив трудову діяльність у Державній охороні при обласній раді. Згодом працював годинникарем, монтажником на підприємстві "Нові технології  – пластикові вікна", звідки був мобілізований другою хвилею мобілізації до лав армії на захист рідної землі.

      З 02.08.2014 року, після військових навчань у м. Мукачеве, напралений на схід України в зону АТО. Був учасником бойових дій при захисті Дебальцеве, Червоне, Жовте, Никішино.

      Сержант 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Старший стрілець 2-го механізованого загону.

      Ліщук Руслан отримав важкі поранення під час мінометного обстрілу російськими бойовиками в районі міста Дебальцеве 29.10.2014 року. Руслан залишився без ноги та руки, були поранення у голову, його доправили до Харківського шпиталю, де він прийшов до тями, потім переправили до Львова. Два тижні лікарі боролися за життя українського воїна. Помер у Львівському військовому шпиталі 28.10.2014 року.

      Похований у м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України від 23.05.2015 року № 282/2015 Ліщук Руслан Володимирович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Ліщуку Руслану Володимировичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      21 лютого 2017 року на фасаді Хмельницького технологічного багатопрофільного ліцею відкрили меморіальну дошку на честь колишнього учня Руслана Ліщука. 



      Мельник Іван Олександрович

      Народився 07.07.1994 року у м. Хмельницькому.

      У 2012 році закінчив Хмельницьку спеціалізовану загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №15 (нині Хмельницький ліцей №15 імені Олександра Співачука).

      Навчаючись у ХНУ на четвертому курсі денної форми навчання спеціальності «Здоров'я людини» гуманітарно-педагогічного факультету, відпросився на військову службу та підписав контракт.

      З лютого 2016 року солдат Іван Мельник проходив військову службу за контрактом в 383-му окремому полку дистанційно-керованих літальних апаратів Повітряних Сил Збройних Сил України (військова частина А3808, м. Хмельницький)

      28 вересня 2016 року був відкомандирований до 199-го навчального центру Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А2900, м. Житомир), де пройшов спеціалізований фаховий курс підготовки. Був направлений для виконання бойових завдань у 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0281 та А1910, м. Житомир), у складі якої брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

      25.04.2017 року солдат Мельник Іван Олександрович загинув від кулі снайпера під час бойового чергування на взводному опорному пункті в районі смт. Новгородське Донецької області.

      Похований у м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України від 13.06.2017 року № 161/2017 Мельник Іван Олександрович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Мельнику Івану Олександровичу присвоєно рішенням сімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 20 вересня 2017 року за мужність, героїзм, незламність духу в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті героя на фасаді Хмельницького ліцею №15 імені Олександра Співачука 18 квітня 2019 року відкрили меморіальну дошку на честь колишнього учня. 



      Овчарук Володимир Борисович

      Народився 08.09.1979 року в с. Велика Кужелева Дунаєвецького району Хмельницької області. 

      Закінчив школу в с. Лисець Дунаєвецького району Хмельницької області, куди переїхав з батьками у 3-х річному віці, Новоушицький технікум механізації. Після закінчення технікуму працював у місцевому колгоспі бригадиром тракторної бригади. Пізніше продовжив навчання у Хмельницькому національному університеті на механічному факультеті.

      Під час навчання в університеті висловив бажання навчатись на військовій кафедрі. Після навчання отримав звання молодшого лейтенанта. По закінченні університету деякий час працював у приватного підприємця, а пізніше зайнявся власним бізнесом із ремонту сільськогосподарської техніки, придбав квартиру в обласному центрі.

      З початком російської збройної агресії як офіцер запасу, лейтенант В. Б. Овчарук був мобілізований і призначений командиром взводу у третьому батальйоні 51-ої окремої механізованої бригади. Опинившись на передовій, мав завдання створити десять блок-постів під Волновахою й Кураховим.

      До Волновихи колону 51-ї бригади не пропустили проросійськи налаштовані місцеві мешканці. Наші військові отримали завдання вести роз'яснювальну роботу, уникаючи конфліктів. Двома батальйонно-тактичними групами вони розподілилися по блок-постах. Найскладніший був десятий на дорозі між Ольгинкою й Володимирівкою біля регіонального ландшафтного парку "Великоанадолівський ліс". На ньому й розташувалася група взводу Володимира Овчарука з комбатом Полінкевичем. Налаштовані на мирне спілкування, військові допустили в розташування місцевих жителів, серед яких, як виявилося, були розвідники від сепаратистів. 

      А вже 22.05.2014 року Володимир загинув під час підступного збройного нападу бойовиків на блок-пост в районі станції Велико-Анадоль Донецької області. Терористи, під'їхавши на інкасаторських машинах, раптово обстріляли бійців із кулеметів, гранотометів й мінометів і навіть із переносних зенітно-ракетних комплексів. Від масового вогню здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, і внаслідок вибуху, побільшало втрат. У бою загинули обидва офіцери й 14 бійців, а 14 жовтня від поранень помер у госпіталі 17-й солдат. 18 було поранено. Втрати у тому бою під Волновахою стали найбільшими від початку АТО та найбільшими доти за історію української армії.

      Похований Володимир 27.05.2014 року на кладовищі с. Лисець Дунаєвецького району Хмельницької області.

      Указом Президента України № 311/2015 від 04.06.2015 року Овчарук Володимир Борисович нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради № 1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Овчаруку Володимиру Борисовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      8 вересня 2014 року в с. Лисець відкрили меморіальну дошку в пам'ять загиблого героя. У краєзнавчому музеї Лисецької ЗОШ відкрито експозицію, присвячену випускнику школи Володимиру Овчаруку.

      У 2016 році в с. Лисець іменем Володимира Овчарука названа вулиця.



      Панчук Володимир Феліксович

      Народився 03.01.1978 року в м. Хмельницькому в сім'ї військовослужбовця.

      У 1985 р. пішов навчатися у Хмельницьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №12, а в 1996 році закінчив Хмельницьку ЗОШ №9 (нині Хмельницьке НВО №9).

      Працював в м. Хмельницькому приватним підприємцем.

      Один з перших добровольців з Хмельниччини, які з початку бойових дій на сході України поповнили лави добровольчого батальйону "Донбас". В зону АТО Володимир приїхав у серпні 2014 року. Службу проходив у групі снайперів, підписавши контракт з Нацгвардією. Їх направили спочатку до Артемівська.

      Командир міномета 5-го вогневого розрахунку мінометного взводу батальйону спеціального призначення (резервного ба­тальйону) військової частини 3027 Північного оперативно-те­риторіального об'єднання Національної гвардії України. Позивний "Араб".

      11-12 січня 2015 року в складі групи виконував бойове завдан­ня щодо підтримки механізованих підрозділів Збройних Сил України під час руху військових колон до м. Дебальцеве через с. Логвіново Артемівського району Донецької області. БМП, на якому рухався Панчук В. Ф., при в'їзді в село потрапила в засідку терористів, група змогла зайняти обо­рону та довгий час тримати противника, запобігла потраплянню групи в кільце та нападу на військові колони. Сили були нерівни­ми, а можливостей відійти не було, група героїч­но продовжувала бій, під час бою було знищено більше 20 терористів, але внаслідок численних поранень 12.02.2015 року сержант Панчук В. Ф. загинув.

      Похований 24.02.2015 року в м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України № 365/2015 від 27.06.2015 року Панчук Володимир Феліксович нагороджений орденом «За мужність» IIIступеня (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Панчуку Володимиру Феліксовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      15 жовтня 2017 року на фасаді Хмельницької СЗОШ І-ІІІ ступенів №12 відкрили меморіальну дошку на честь колишнього учня Володимира Панчука.



      Роземборський Олександр Євгенович

      Народився 11.06.1967 року у м. Дунаївці Хмельницької області.

      Навчався в Дунаївецькій ЗОШ №1 (нині Дунаєвецький НВК "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, гімназія"). Закінчив Кам'янець-Подільський сільськогосподарський технікум. Далі служба в армії, власний бізнес. З дружиною переїхали до Києва, відкрили будівельне підприємтво. Були разом на роботі, вдома, на відпочинку, у відрядженні. Його пристрастю були автомобілі та швидкість.

      Активний учасник Революції Гдності. Довгий час був разом з дружиною учасником автомайдану. Коли ж ворог захопив частину нашої території, Олександр пішов добровольцем на фронт. Вперше в'їхав у селище Щастя на Луганщині у власному авто шевроле "КАМАРО", через що й отримав свій позивний.

      У 2014 році вивіз із зони проведення АТО 720 дітей, за що його називали «Янгол Сходу». 

      Командир розвідувальної роти 24-го окремого батальйону «Айдар». Воював у складі батальйону у найгарячіших точках на Луганщині.

      Демобілізувавшись, займався волонтерською діяльністю – оздоровленням дітей зі Сходу. Був головою благодійного фонду «Воїни світла».

      Помер 14.11.2015 року в Київському військовому шпиталі внаслідок важкої хвороби.

      Похований у м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. Роземборський Олександр Євгенович нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Роземборському Олександру Євгеновичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.



      Саліпа Сергій Дмитрович

      Народився 05.06.1986 року у м. Ізяслав Хмельницької області в родині військового лікаря. Згодом родина переїхала у м. Старокостянтинів Хмельницької області.

      Навчався в Старокостянтинівській школі №2. Після 9 класу в 2001 році вступив на навчання до Кам'янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Закінчивши ліцей із срібною медаллю, у 2003 році вступив до Військово-інженерного інституту ПДАТУ (м. Кам'янець-Подільський). Отримав диплом з відзнакою. Після випуску молодого військового інженера було направлено на службу у в/ч А-0563, м. Охтирка, 91-й інженерний полк.

      Завдяки володінню англійською мовою отримав сертифікат військового перекладача. З грудня 2009 року по червень 2010 року служив у миротворчій місії ООН у Ліберії на посаді перекладача групи планування застосування авіації 56 окремого вертолітного загону.

      9 квітня 2010 року був нагороджений медаллю ООН за бездоганну службу як військовослужбовець Місії ООН в Ліберії.

      25 травня 2011 року нагороджений пам'ятним нагрудним знаком МО України «Воїн-миротворець».

      Капітан Сергій Саліпа з квітня 2014 року перебував у зоні проведення антитерористичної операції (АТО), був командиром роти інженерного забезпечення руху. Їх завданням було розгортати і обслуговувати понтонні мости.

      Загинув 14.07.2014 року біля с. Дмитрівка Шахтарського району Донецької області. Виконуючи функції керівника групи, направлений на пошуки останків сапера 72-ї механізованої бригади, до якої був прикомандирований. На хлопців чекала засідка. За два метри від Сергія терористи підірвали радіокерований фугас і розпочали обстріл наших військових. Бійцям вдалося забрати тіло свого командира і повернутися до місця дислокації.

      Сергій Саліпа загинув у чині капітана ЗСУ, посмертно йому було присвоєно звання майора.

      Похований в м. Старокостянтинів Хмельницької області.

      Указом Президента України № 651/2014 від 14.08.2014 року Саліпа Сергій Дмитрович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

      Згідно рішення двадцять шостої сесії Старокостянтинівської районної ради від 15 серпня 2014 року №5 присвоєно звання "Почесний громадянин Старокостянтинівського району" (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Саліпі Сергію Дмитровичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      У школі, де навчався Сергій Саліпа, відкрито куточок пам'яті загиблого героя.



      Смолінський Леонід Денисович

      Народився 16.12.1964 року в смт. Летичів.

      Навчався у Летичівській ЗОШ №2, яку закінчив 1982 року і вступив до Костромського вищого командного училища хімічного захисту. Після його успішного закінчення в 1986 році був направлений на службу в НДР на посаду командира загону. В 1991 році, після виведення радянських військ з Німеччини, звільнився із Збройних сил в званні капітана.

      Активний учасник Революції Гідності з перших днів. В зоні АТО воював з травня 2014 року у складі ДУК. Боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», спецпідрозділ «Дніпро-1». 

      Старенька мама навіть не знала, що син на війні. Леонід так і не зміг сказати про те, де знаходиться насправді. А мати вірила, що він працює у Дніпропетровську (нині Дніпро) і завжди чекала дзвінка, аби почути рідний голос...

      Загинув Смолінський Леонід Денисович 12.08.2014 року разом з товаришем Володимиром Величком біля с. Мандрикине Петровського району Донецької області. Автобус з бійцями ДУК потрапив у засідку на блок-посту на об'їзній трасі поблизу залізничної станції Мандрикине. Леонід був за кермом автобуса, який потрапив у засідку. Про смерть сина 81-річна матір Леоніда дізналась від терористів, котрі їй подзвонили. І лише після його смерті взнала правду її син воював за Україну.

      Тіла загиблих спершу так і лежали в полі, потім терористи забрали їх до себе. За тіла вони вимагали 100 тисяч доларів. Перемовини із "ДНРівцями" були важкими. А коли вони дізналися, що у "правосеків" є в полоні російський підполковник, погодились на обмін, який відбувався кілька днів і частинами.

      Похований у м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове. Леонід Смолінський – один з перших Героїв, які загинули за Україну.

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради № 1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Смолінському Леоніду Денисовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      Звання «Почесний громадянин селища Летичів» Смолінському Леоніду Денисовичу присвоєно рішенням сесії №17 від 28.08.2014 року, посмертно.

      Розпорядженням Летичівської селищної ради №3 від 06.01.2016 року іменем Леоніда Смолінського названо вулицю у смт. Летичів (колишня назва – «вулиця Куйбишева»).



      Співачук Олександр Володимирович

      Народився 09.03.1982 року в м. Хмельницькому.

      Навчався у спеціалізованій середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 15, 1999 року вступив на радіотехнічний факультет Хмельницького національного університету, де отримав кваліфікацію інженера-спеціаліста по експлуатації радіоелектронних приладів.

      У 2004 році був призваний до лав ЗСУ, проходив службу у в/ч 3053 (внутрішні війська). 

      З жовтня 2005 року – співробітник органів внутрішніх справ. У Хмельницькому Південно-Західному відділі міліції пройшов шлях від помічника дільничного інспектора до помічника начальника відділу з кадрового забезпечення.
       
      2011 року переведений на посаду слідчого, а з червня 2013 року старшого слідчого УМВС України у Хмельницькій області. За високий професіоналізм і бездоганне виконання службових обов'язків неодноразово відзначався подяками керівництва і грамотами відомства, нагороджений медаллю МВС України.
       
      Отримав другу вищу освіту на факультеті правознавства та правоохоронної діяльності Національної академії внутрішніх справ. Займався науково-дослідною роботою в галузі права, опублікував ряд наукових праць.
       
      В травні 2014 року майор міліції Співачук О. В. добровільно вступив до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець» ГУ МВС України в Київській області, прагнучи забезпечити збереження в країні права, законності і порядку.
       
      Брав безпосередню участь в охороні правопорядку і відсічі російським найманцям у Слов'янську, Дзержинську, в районі Горлівки та інших населених пунктах Донецької області. До 28 серпня 2014 року перебував у м. Іловайську, захищав від «кадировців» залізничне депо. 
       
      Загинув 29.08.2014 року під час виходу з Іловайського котла так званим "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко біля м. Іловайськ Донецької області. 3 вересня 2014 р. тіло Співачука О. В. разом з тілами 96 інших загиблих привезено до Дніпропетровського моргу. До січня 2015 року вважався зниклим безвісти. Як невідомий захисник Вітчизни був похований у м. Дніпропетровськ. Ідентифікований внаслідок експертизи ДНК.

      Перепохований у м. Хмельницькому 25 січня 2015 року на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове. 

      Указом Президента України №213/2015 від 09.04.2015 року Співачук Олександр Володимирович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Співачуку Олександру Володимировичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті героя Хмельницька СЗОШ І-ІІІ ступенів №15 перейменована на Хмельницька СЗОШ І-ІІІ ступенів №15 імені Олександра Співачука, а 9 березня 2016 року на його фасаді відкрили меморіальну дошку на честь колишнього учня

      В жовтні 2018 року школа реорганізована в Хмельницький ліцей №15 імені Олександра Співачука.



      Суліма Анатолій Володимирович

      Народився 02.06.1976 року в м. Хмельницькому.

      Навчався у Хмельницькій ЗОШ №11 (нині гімназія №2).

      Працював водієм на різних підприємствах м. Хмельницького: Служби автомобільних доріг у Хмельницькій області, ТОВ «Електронні системи», маршрутного автобуса № 24, таксистом.

      Анатолій був членом клубу військово-історичної реконструкції "Проскурівський гарнізон".

      У липні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу проходив старшим солдатом у першому відділенні першого автомобільного взводу 7-ї окремої автомобільної санітарної роти Збройних Сил України, яка була підпорядкована Вінницькому шпиталю. З літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

      Загинув 09.02.2015 року, евакуйовуючи тяжко поранених. Санітарна машина потрапила у засідку та наїхала на міну біля с. Логвинове Артемівського району Донецької області. В результаті вибуху загинуло четверо військовослужбовців, в тому числі і Анатолій Суліма, одному пораненому вдалося врятуватися, його викинуло з машини вибуховою хвилею. Про загибель Анатолія родина дізналася лише 23 лютого.

      Похований 25.02.2015 року в м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України № 270/2015 від 15.05.2015 року Суліма Анатолій Володимирович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

      Наказом №18 від 24.07.2016 року нагороджений українською недержавною нагородою орденом «Народний Герой України».

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Сулімі Анатолію Володимировичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті Анатолія Суліми та Назара Якубовського 13.10.2016 року відкрито меморіальні дошки на фасаді Хмельницької гімназії №2, де вчилися герої.

      Також меморіальну дошку встановлено на будинку, де проживав герой Суліма А. В.



      Цисар Олександр Миколайович

      Народився 12.09.1979 року у м. Городку, згодом сім'я переїхала в смт. Сатанів Городоцького району Хмельницької області.

      Навчався в Сатанівській ЗОШ, після закінчення якої вступив до Київського інституту будівництва і архітектури, де здобув фах інженера-будівельника. Трудову діяльність розпочав з приватного підприємництва: спочатку в Києві, а згодом в м. Хмельницькому виготовляв меблі на замовлення. 

      Мобілізований до лав Збройних сил України 02.08.2014 року. Після проходження навчання та перепідготовки в Національній академії сухопутних військ імені гетьма Петра Сагайдачного та на Яворівському полігоні, був направлений до військової частини 93-ї механізованої бригади у с. Черкаське на Дніпропетровщині. З грудня Олександр проходив службу в зоні АТО поблизу Донецького аеропорту, де був командиром 2-ї саперної роти 93-ї механізованої бригадиПозивний "Шип".

      Загинув 12.06.2015 року в с. Опитне Ясинуватського району Донецької області під час виконання бойового завдання. БТР підірвався на протитанковій міні, машина згоріла.

      Похований у м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України №553/2015 від 22.09.2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Цисару Олександру Миколайовичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті Олександра Цисара відкрито меморіальну дошку на фасаді Сатанівської ЗОШ, де вчився герой.



      Шалатовський Вадим Володимирович

      Народився 05.03.1983 року в с. Ладиги Старокостянтинівського району Хмельницької області.

      Навчався у школі с. Пасічне Старосинявського району (нині Пасічнянський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, агротехнологічний ліцей"). 

      Закінчив Балинське вище ПТУ за спеціальністю «водій-машиніст». Із 2006 року разом з родиною проживав у м. Хмельницькому. Працював супервайзером у ТОВ «Савсервіс», м. Хмельницький.

      Вадим Шалатовський активний учасник Революції Гідності. Зазнав поранення біля Управління СБУ в Хмельницькій області під час подій у лютому 2014 року.

      Влітку 2014 року разом із друзями-десантниками пішов добровольцем в окремий штурмовий батальйон. З серпня 2014 року брав участь у бойових діях в зоні проведення антитерористичної операції, захищаючи територіальну цілісність і незалежність УкраїниСолдат добровольчого 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Позивний "Хмель".

      Зник безвісти Вадим Шалатовський 05.09.2014 року. Саме у цей день відповідно до Мінських домовленостей мало настати перемир'я та припинення вогню. Українська сторона за кілька годин до очікуваного перемир'я розпочала частковий відвід військ. Проте сепаратисти, знаючи про ці домовленості, підступно не давали змоги нашим військовим безпечно відійти з позицій. За 2 години до перемир'я, 5 вересня 2014 року, військова колона, де перебув Вадим Шалатовський, а також Назар Якубовський, потрапила в засідку ворога на трасі Луганськ-Щастя поблизу с. Весела Гора (Слов'яносербський район). 

      Бійці на двох машинах, під'їхали до блокпоста – на ньому майорів український прапор. Командир групи вийшов з машини, російські диверсанти підло відкрили вогонь із засідки. Прострелили бензобак, одна з автівок вибухнула.

      Українські бійці прийняли бій. Проте потужна зброя незаконного збройного формування диверсійно-штурмової розвідувальної групи «Русич» групи швидкого реагування «Бетмен» терористичної організації ЛНР (ватажки – російські неонацисти О. Мільчаков та Я. Петровський), не залишила їм практично жодних шансів. Багато наших бійців загинуло від реактивних снарядів. Поранених бойовики добивали пострілами, а тіла спалювали з вогнеметів "Джміль".

      Після бою побратими не мали можливості забрати тіла загиблих і лише через три дні в результаті тяжких перемовин сепаратисти віддали спалені та понівечені тіла тридцяти трьох героїв. 01.10.2014 року айдарівця Шалатовського В. В., разом з іншими, поховали місцеві жителі в с. Чмерівка Старобільського району Луганської області, як невпізнаних, взявши аналізи ДНК.

      Довгі шість місяців рідні розшукували Вадима і лише через півроку після смерті тіло загиблого вдалося ідентифікувати завдяки експертизі ДНК. Старобільські волонтери зібрали кошти на цинкову труну, щоб доставити Вадима до м. Хмельницького.

      Перепохований 26.03.2015 року в м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України №722/2015 від 25.12.2015 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Шалатовському Вадиму Володимировичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті Вадима Шалатовського в листопаді 2015 року відкрито меморіальну дошку на фасаді агротехнологічного ліцею в с. Пасічна, де вчився герой.



      Якобчук Роман Іванович

      Народився 01.01.1982 року в с. Пеньки Старокостянтинівського району. Проживав у м. Хмельницький.

      Через матеріальні нестатки мати залишила малюка в пологовому будинку. Після Хмельницького будинку дитини Романа перевели до Хмельницького дитячого будинку, де він перебував до досягнення шкільного віку. З 31.08.1989 року за направленням Хмельницького обласного відділу освіти був влаштований на навчання і виховання у Вовковинецьку школу-інтернат для дітей-сиріт, що на Деражнянщині. 

      Після 9-го класу, аби отримати робітничу професію, навчався у Хмельницькому ПТУ №8 (нині Хмельницький професійний ліцей), згодом у Чорноострівському професійному аграрному ліцеї. 

      Брав активну участь у подіях Революції Гідності. Коли розпочався військовий конфлікт з російськими загонами вторгнення на Сході України, пішов добровольцем. Брав участь у бойових діях. Спочатку воював у складі батальйону «Айдар», потім служив у 93-й окремій механізованій бригаді. Був поранений, але після лікування продовжив воювати в неоголошеній війні у складі тієї ж бригади. Водій автомобіля, солдат. 

      Загинув 19.08.2015 року під час танкового обстрілу взводного опорного пункту поблизу с. Опитне Ясинуватського району Донецької області. Снаряд розірвався у кількох метрах від нього.

      Похований у м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Якобчуку Роману Івановичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.



      Якубовський Назар Олександрович

      Народився 20.12.1996 року в м. Хмельницькому.

      Навчався в гімназії №2. У шкільні роки мріяв бути військовим чи поліцейським. Після закінчення школи не збирався вступати до вузів, а мріяв через рік вступити до контрактної армії.

      Під час Революції Гідності  їздив на Майдан. Коли розпочалася неоголошена війна Росії проти України, в серпні 2014 року Назар сказав матері, що їде шукати роботу в Київ, а сам потайки записався у добровольці й був відправлений у зону АТО солдатом добровольчого 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Проте юний патріот не був офіційно оформлений у батальйоні. Маму попросив, аби вона йому вдень не дзвонила, бо, мовляв, від роботи відволікає. Назар пообіцяв, що дзвонитиме сам. І дзвонив, а коли було погано чути, казав, що їде в метро.

      Зник безвісти Назар Якубовський 05.09.2014 року, коли військова колона, де перебув Назар Якубовський, а також Вадим Шалатовський, потрапила в засідку ворога на трасі Луганськ-Щастя поблизу с. Весела Гора (Слов'яносербський район). 

      У м. Хмельницькому Інна Ігорівна, мама Назара, разом зі слідчим стали давати запити в Луганську і Донецьку області. Але звідти нічого втішного не надходило, відповідь була одна: немає такого. Свого сина мама вирішила шукати через проведення експертизи ДНК. Якось до неї подзвонив невідомий і сказав: "Вы мама Назара? Вы его не ищите. Назар погиб еще 5 сентября. Погиб на Луганщине, возле поселка Счастье..."

      01.10.2014 року айдарівця Якубовського Н. О., разом з іншими, поховали місцеві жителі в с. Чмерівка Старобільського району Луганської області, як невпізнаних, взявши аналізи ДНК. Саме за експертизою ДНК з часом вдалося ідентифікувати тіло загиблого.

      Старобільські волонтери зібрали кошти на цинкову труну, щоб доставити Назара до м. Хмельницького.

      26.03.2015 року Назар перепохований на кладовищі с. Шаровечка.

      Указом №18 від 24 липня 2016 р. нагороджений українською недержавною нагородою орденом "Народний Герой України" (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Якубовському Назару Олександровичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті Назара Якубовського та  Анатолія Суліми 13.10.2016 року відкрито меморіальні дошки на фасаді Хмельницької гімназії №2, де вчилися герої. 

      Історію загиблого в АТО 17-річного добровольця Назара Якубовського під час уроку мужності розповів Президент України Петро Порошенко. Трансляцію "Уроку мужності" за участю президента в День пам'яті Героїв Крут 29.01.2016 року транслював телеканал "112 Україна".

      Як заявив Петро Порошенко: "Соромно про це говорити, я сам дізнався про це тільки кілька днів тому, але саме неповноліття героя, саме відсутність його в списках частин Збройних сил створило бюрократичні перешкоди для отримання статусу учасника бойових дій та відповідних пільг від держави для його родини. Я думаю, що ми не допустимо бюрократії, я повинен вибачитися перед його мамою, Інною Ігорівною, і протягом тижня буде знайдено вихід із правової колізії, оскільки закон не лише буква, але й дух, і ми маємо шанувати своїх героїв".



      Якушко Анатолій Павлович

      Народився 25.07.1987 року в м. Хмельницькому.

      Навчався у Хмельницькому НВК №2, у Державному навчальному закладі "Вище професійне училище №11 м. Хмельницького", проте, зрозумівши, що обрав не свій фах, покинув навчання. Пішов служити в армію. Демобілізувавшись, працював у гіпермаркеті «Епіцентр».

      Під час російсько-української війни Анатолій Якушко призваний до лав Збройних сил України за мобілізацією як доброволець. Солдат, стрілець-зенітник 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

      Трагічно загинув 10.11.2015 року під час несення служби в зоні проведення АТО поблизу с. Штормове Новоайдарського району Луганської області. Під час заняття з тактичної підготовки командир відділення показував вправу для виконання та випадково приєднав до автомата заряджений магазин. Анатолій перебував на лінії вогню. Через трагічний збіг обставин він саме зняв бронежилет...

      Похований у м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Якушку Анатолію Павловичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті Анатолія Якушка 23.05.2017 року відкрито меморіальну дошку на фасаді Хмельницького НВК №2, де вчився герой. 



      Яровець Максим Олександрович

      Народився 13.01.1995 року у м. Хмельницькому.

      Навчався у Хмельницькій середній загальноосвітній школі №18 І-ІІІ ступенів ім. В'ячеслава Чорновола. Понад усе любив історію. Коли підріс, став цікавитися військами спецназу. Купляв книги про спецназ, дивився фільми і став серйозно займатись спортом. У випускному класі Максим заявив батькам, що вступатиме лише у військовий вуз, який готує  розвідників та спецпризначенців і 28.02.2016 року закінчив факультет підготовки спеціалістів військової розвідки та спеціального призначення Військової академії (м. Одеса). Лейтенант.

      Після двотижневої відпустки Максим поїхав разом із однокурсником на військову службу до м. Рівного у 130-й окремий розвідувальний батальйон. Проте хлопці, дізнавшись на КПП про те, що їхні бійці знаходяться в зоні АТО, на Луганщині, одразу прийняли рішення їхати туди. Вже з 14.03.2016 року Максим проходив службу в зоні АТО в м. Сєвєродонецьку, на Луганщині. Позивний «Скіф».

      В ньому бачили молодого перспективного офіцера. Спочатку його бойовою домівкою стало м. Попасна Попаснянського району Луганської області, де Максим Яровець служив командиром взводу 2-ї розвідувальної роти та виконував обов'язки командира роти глибинної розвідки. З липня 2016 року він – командир роти глибинної розвідки 130-го окремого розвідувального батальйону Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина польова пошта В0798, м. Рівне). 22 серпня 2016 року здібного офіцера перевели на бойову службу до Донецької області.

      Попри свій юний вік, Максим мав сильний характер. Хлопці, які були в його підпорядкуванні, значно старші, по 40-45 років, а називали його Санич, і слухали беззаперечно, поважали, підтримували. Молодий лейтенант ніколи не проявляв зверхність і до своїх побратимів ставився, як до рівних. Разом з ними ходив на бойові завдання.

      Загинув лейтенант Максим Яровець 05.10.2016 року о 10.50 поблизу м. Мар'їнка, Донецької області. Під час повернення з бойового завдання, його група з 5 бійців до наших позицій не дійшла метрів 600. На її шляху трапився рівчак з водою, яка ховала у собі "розтяжку" з ворожою міною МОН-50. Боєць, який ішов першим, її перестрибнув, а "Скіф"  зачепив... Небезпечність "розтяжки" полягала в її особливості: після висмикування чеки вона не дала паузу в 3 секунди, а пролунав миттєвий вибухПерший боєць отримав відкриті переломи та порвані, посічені ноги, але все-таки пробіг метрів 5 до Максима. Нажаль, серце молодого командира зупинилось...

      Похований у м. Хмельницькому на Алеї Слави кладовища в мікрорайоні Ракове.

      Указом Президента України №23/2017 від 03.02.2017 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

      Згідно рішення п'ятої сесії Хмельницької міської ради №1 від 16 березня 2016 р. нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів м. Хмельницького (посмертно).

      Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» Яровцю Максиму Олександровичу присвоєно рішенням дев'ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за жертовність, героїзм, нез­ламність духу у захисті державного суверенітету та територіальноїцілісності України, посмертно.

      На вшанування пам'яті Максима Яровця у березні 2017 року відкрито меморіальну дошку на фасаді Хмельницької середньої загальноосвітньої школи №18 І-ІІІ ступенів ім. В'ячеслава Чорновола, де вчився герой. 


      07.05.2018 р., 25.05.2018 р., 21.03.2019 р.

      останнє оновлення 12.06.2019 р.

      Використані джерела:

      1. В обласному центрі встановили меморіальну дошку 22-річному Герою українсько-російської війни [Електронний ресурс] // Є : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://ye.ua (дата звернення 18.04.2019). – Назва з екрану.
         
      2. Горденко Н. Життя, віддане за Україну [Текст] / Н. Горденко ; [літ. ред. В. Г. Олійник]. – Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2017. –  240 с. : кольор. фот.
         
      3. Книга пам'яті полеглих за Україну [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://memorybook.org.ua (дата звернення 12.04.2018). – Назва з екрану.
         
      4. Південний Буг : альманах, № 1, лютий 2018 / Хмельн. міськ. орг. НСП України, Хмельницька міська рада ; упоряд.-ред. П. І. Маліш. – Хмельницький : Словіцький М. Я., 2018. – 184 с. : іл. 
         
      5. Південний Буг : альманах, № 3, 2019 / Хмельниц. обл. орг. НСПУ, Хмельн. міська орг. НСП України, Хмельниц. міськрада ; [ред.-упоряд.: В. І. Горбатюк ; В. Ц. Міхалевський ; редкол.: Р. Балема, П. І. Маліш та ін. ]. – Хмельницький : Цюпак А. А., 2019. – 214 с. : іл., фот. 
         
      6. У Хмельницькому відкрили меморіальні дошки на честь двох загиблих Героїв України [Електронний ресурс] // Є. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу : http://ye.ua (дата звернення 21.03.2019). – Назва з екрану.

      Виставку підготували:

      Галина Єсюніна, завідуюча відділом
      інформаційних технологій та
      електронних ресурсів,

      Валентина Міхалевська-Жмуцька,
      завідуюча сектором електронних
      ресурсів відділу ІТ та ЕР
      центральної бібліотеки


      Філія №8
      Філія №8
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Меню для книгоманів
      • Зростаємо професійно
      • Мистецька вітальня
      • Наші видання
      • Послуги ЦБС
      Нові книги у першому кварталі 2015 р.
      Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
      детективи
      драми
      казки
      комедії
      легенди
      ліричні вірші
      пригоди
      трілери
      фентезі
      інше

      Слідкуйте за нами у
      соціальних мережах






      © ХМ ЦБС, 2010-2019 г.
         Офіційний сайт
      Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
      www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр