Герої не вмирають Централізована бібліотечна система Хмельницької міської територіальної громади Герої не вмирають Централізована бібліотечна система Хмельницької міської територіальної громади
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
      Наша Україна
      Наше місто
      Літературна світлиця
      БібліоЖиття
      Фотогалерея
      Відеогалерея
      Проєкти та програми
      Контакти
      Карта сайту




      Пошук по сайту

       

      Хмельницька міська рада

       
        Головна » Віртуальні виставки
      Герої не вмирають

      24 лютого 2022 року  дата, про яку ми не забудемо, яку знатимуть усі наступні покоління. Цей день приніс в Україну повномасштабну війну.

      Воїни з Хмельницької громади зараз сміливо борються за захист країни  нашого дому. На жаль, серед них є ті, кому довелося віддати за цю святу справу своє життя… Це наші воїни СВІТЛА, МИРУ та ДОБРА. Це наші Герої  Герої нашої громади, котрі поклали найдорожче, що мали, за волю та незалежність українців і Української держави.

      Рішеннями Хмельницької міської ради оборонцям з нашої громади за відданість рідній країні, безмежний внесок у збереження її територіальної цілісності, суверенітету та незалежності, захист нашого народу присвоювали звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади». Пропонуємо детальніше дізнатися про воїнів, відзначених цим почесним званням ТУТ.

      Якщо ви можете доповнити або ж уточнити розміщену про захисників інформацію, просимо звертатися до бібліотеки, зателефонувавши нам — (0382) 72-07-13 чи надіславши електронного листа — kmcbs.с@gmail.com.


      Герої не вмирають...
      Приходять зранку росами на травах,
      Співають пташкою у сонному саду,
      Лиш не кохають,
      Не живуть...
      Герої не вмирають...
      Тримають небо вічності живим,
      Ростуть колоссям стиглим на поколлі,
      І дивляться волошками у полі,
      Живуть вітрами у гілках тополі...
      Герої не вмирають...

      Оксана ГАРНЮК, 20.02.2017 р.

       


      Роман Бочковський

      Старший лейтенант.

      Народився Роман Бочковський 26 листопада 1992 року. Навчався у міській школі №14, потім — в обласному ліцеєві. Друзі згадують, що був дуже всесторонньо розвинутим. Він захоплювався шахами, боксував і займався єдиноборствами. Вчився майже на відмінно, був майстром спорту.

      Закінчив Львівську політехніку та став геодезистом, як і його батько. До лав Збройних сил України вступив у травні 2022 року, був топографом.

      17 квітня 2024 року під час ракетного удару по Чернігову отримав поранення, несумісні з життям. Роману Бочковському тепер назавжди 31…

      25 квітня в останню путь хмельничани провели воїна Романа Андрійовича Бочковського. У загиблого залишились батьки та сестра.

      Андрій Банашко

      Молодший сержант. Андрію Банашку було 50 років.

      Військовий сміливо й віддано захищав свою країну, оберігав її від окупанта, коли той зазіхав на територіальну цілісність і незалежність України.

      Воїн віддав життя за Україну 7 квітня 2024 року на Чернігівщині.

      13 квітня жителі Хмельницької громади віддали останню шану Герою російсько-української війни Андрію Михайловичу Банашку.

      Ростислав Чайковський

      Ростислав Чайковський виріс у селі Божиківці, що в Деражнянській громаді. Потім сім'я переїхала до Хмельницького. Тут навчався у міській школі №25. Вищу освіту здобув у Хмельницькому інституті соціальних технологій. Певний час займався підприємницькою діяльністю.

      Понад 10 років Ростислав Чайковський працював за кордоном. А коли почалась повномасштабна війна, повернувся і добровольцем пішов до війська. Служив у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади.

      Після відповідного навчання пройшов курси з управління дронами. На фронті був у групі аеророзвідки. З вересня 2023 року військовий боронив країну на Бахмутському напрямку.

      Герой загинув під час виконання бойового завдання 8 квітня 2024 року на Донеччині. Військовому тепер назавжди 46 років…

      12 квітня в Хмельницькій громаді попрощалися з солдатом Ростиславом Володимировичем Чайковським. У воїна залишилось двоє доньок.

      Андрій Бондар

      Андрій Бондар у війську перебував чотири місяці. Воїн служив у складі Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.

      Знайомі розповіли, що захисник завжди був життєлюбним, позитивним та добрим. У цивільному житті займався столярством і будівництвом. Кажуть, мав «золоті руки». Андрію Бондарю було 36 років.

      Воїн віддав життя за Україну в бою 3 квітня 2024 року на Донеччині. Трапилося це під час виконання бойового завдання в селищі Урожайне Донецької області.

      6 квітня Героя російсько-української війни Андрія Дмитровича Бондаря провели в останню путь у Хмельницькому.

      Олександр Олійник

      Старший солдат. Артилерист. У перші місяці повномасштабного вторгнення захисник доєднався до лав Збройних сил України.

      Олександру Олійнику було 39 років. Проживав у селі Олешин, що поблизу Хмельницького. Рідні та знайомі згадують його як людину, яка завжди приходила на допомогу.

      Служив у складі 47 окремої артилерійської бригади. Спочатку — на Київщині, потім виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.

      Воїн загинув 30 березня 2024 року під час виконання бойового завдання. Трапилося це внаслідок ворожого артилерійського обстрілу на Донеччині, у селі Новоолександрівка Покровського району.

      4 квітня в Хмельницькому віддали останню шану Герою російсько-української війни Олександру Степановичу Олійнику.

      Юрій Броварний

      Захисник служив у складі 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.

      До цього Юрій Броварний працював на одному з хмельницьких підприємств. Був відповідальною, чуйною людиною, добрим другом. До лав ЗСУ мобілізувався на початку 2024 року. Разом із побратимами боронив східні кордони.

      Під час виконання бойового завдання воїн отримав важкі поранення, внаслідок яких загинув 25 березня 2024 року. Трапилося це неподалік села Тоненьке, що на Донеччині.

      28 березня в останню путь провели Героя російсько-української війни Юрія Броварного. Йому було 42 роки. У воїна залишилася матір.

      Олег Попель

      Старший лейтенант. Олег Попель був командиром ракетно-зенітного взводу. Служив у 118 окремій механізованій бригаді. До лав Збройних сил України захисника мобілізували у жовтні 2022 року.

      До служби Олег Попель займався продажем автозапчастин, мав невеличкий власний магазин. Знайомі пригадують, що був хорошою людиною, щирим, добрим. Таким і залишався під час служби. Кажуть, що до військової справи підходив скрупульозно, піклувався про свій підрозділ, постійно думав про людей, які з ним були. Його вважають визначним командиром.

      Олегу Попелю назавжди буде 45... Загинув воїн під час виконання бойового завдання 25 березня 2024 року на Запорізькому напрямку, а саме поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області. У захисника залишилися батьки, дружина і двоє синів.

      28 березня з Героєм російсько-української війни попрощалися в Хмельницькому.

      Тарас Мельник

      Молодший лейтенант. Тарасу Мельнику було лише 24 роки.

      Народився 19 вересня 1999 року. Навчався у Хмельницькій СЗОШ №1 (Ліцей №5 ХМР) і ходив до художньої школи. Закінчив Хмельницький національний університет. Очолював студентську раду факультету технологій та дизайну. Був графічним дизайнером. Мав власну фотостудію. До лав Збройних сил України доєднався добровольцем, коли йому було 22 роки.

      Дружина Анна зазначила, що офіцерське звання Тарас Мельник отримав під час служби в лавах ЗСУ: «Тарас був дуже активний, у нього завжди все гарно виходило, його усі поважали й цінували. Він дуже пишався тим, що пройшов з нульовим військовим досвідом і отримав звання бойового офіцера за свої заслуги в боях».

      Служив на Херсонському, Харківському й Донецькому напрямках. На Харківському напрямку був взводним офіцером, на Донецькому — заступником ротного з психологічних питань.

      Загинув Тарас Мельник під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Старомайорське Донецької області 24 березня 2024 року. У нього залишилися дружина, батьки й двоє молодших братів. 30 березня Героя російсько-української війни провели в останню путь.

      Юрій Прудкий

      Майор. Кадровий офіцер, котрий вийшов пенсію. Останні роки перебував у резерві, жив цивільним життям. У переший же день повномасштабного вторгнення доєднався добровільно до лав 106 окремої бригади тероборони.

      Розповів син Артем: «В армії він був з 16-ти років. Навчався, став офіцером, брав участь у миротворчих місіях. Завжди був вірним Україні». Колега Юрія Прудкого: «Це була людина честі, людина гідності. В найтяжчі часи приходив на допомогу тим, хто цього потребував».

      Воїн виконував завдання на Сумщині. Юрію Прудкому було 53 роки. Серце Героя зупинилося 24 березня 2024 року. В останню путь захисника в Хмельницькому провели 29 березня.

              

      Андрій Литвиненко

      Воїн на початку повномасштабного вторгнення добровільно став на захист рідної країни.

      Мав досвід служби в морфлоті. У мирному житті був штукатуром, працював будівельником. Знайомі згадують, що захисник був дуже хорошою людиною, мав різні цікаві хобі, любив дітей, захоплювався спортом, вів дитячу групу рукопашного бою.

      На фронті служив як стрілець-санітар. Захищав Батьківщину на Донецькому напрямку. Йому назавжди залишиться 42...

      Воїн віддав життя в бою 17 березня 2024 року на Донеччині. Декілька тижнів вважався безвісти зниклим.

      5 квітня останню шану Герою російсько-української війни Андрію Петровичу Литвиненку віддали у Хмельницькому. У нього залишилися батьки, дружина та донька.

      Роман Синіцький

      Молодший лейтенант. Народився у селі Давидківці, вищу освіту здобув у Хмельницькому національному університеті.

      До захисту України доєднався в лютому 2023 року в складі однієї зі спеціальних військових частин Сухопутних військ ЗСУ. Під час проходження служби отримав звання молодшого лейтенанта.

      До повномасштабного вторгнення в армії не служив, як зазначила знайома Олена Бородій. «Він нікому ніколи не відмовляв, у нього були “золоті” руки і таке саме серце. Він збирав меблі та працював все своє життя, а коли прийшов час, то пішов служити. Чудовий був хлопець», — розповіла колега по роботі Тетяна Пудик.

      37-річний Роман Синіцький загинув 12 березня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. У нього залишилися мати та старший брат. Попрощалися з Героєм 18 березня.

      Володимир Безінський

      Старший солдат. Доброволець. Проходив військову службу на посаді пілота дронів.

      Володимир Безінський разом із побратимом Олексієм Постернаком став на захист України 26 лютого 2022 року, служили в одному підрозділі. Спочатку — в 19 окремому стрілецькому батальйоні, потім — в добробаті «Балу», який увійшов до лав 86 окремого батальйону тероборони.

      Разом із побратимом Володимир Безінський і загинув, виконуючи бойове завдання на Херсонському напрямку. Розповів колишній командир роти військовослужбовців на псевдо «Балу»: «На них росіяни оголосили полювання. За ними йшли, йшли й дроном їх "накрили". Вони вже розуміли, що загинуть…»

      Захиснику було 47 років. Поліг воїн за справу захисту рідної держави 12 березня 2024 року. 15 березня хмельничани віддали останню шану Герою російсько-української війни. У Володимира Безінського залишилися батьки, дружина і четверо дітей.

      Олексій Постернак

      Добровільно вступив до лав оборонців країни у перші дні повномасштабного вторгнення. Там познайомився і здружився з Володимиром Безінським. Завжди вдвох виходили на завдання та разом поверталися назад. Були пілотами дронів.

      Спочатку служив у 19 окремому стрілецькому батальйоні, потім — в добробаті «Балу», який увійшов до лав 86 окремого батальйону тероборони.

      Родич Олександр Бялковський так згадує: «Завжди усміхнений, завжди з гумором. Зловити його у поганому настрої практично було неможливо. В якій він би компанії не знаходився — він був душею компанії».

      Олексію Постернаку тепер назавжди 40… Захисник загинув 12 березня 2024 року під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку.

      З Героєм у Хмельницькому попрощалися 15 березня. У Олексія Постернака залишилися батьки, донька та син.

      Віктор Ворожцов

      Учасник ООС. Став на захист України на початку вторгнення рф. Останні три роки працював пожежником-рятувальником 1 державної пожежно-рятувальної частини міста Хмельницького. Був сержантом служби цивільного захисту.

      Навчався на юридичному факультеті, у майбутньому хотів стати офіцером. «В нього був позивний "Їжак". Під час однієї з ротацій він зробив собі татуювання їжака зі снайперською гвинтівкою. Він професіонал своєї справи, віддана людина, вірний товариш, воїн, який був готовий віддати своє життя заради перемоги й миру», — пригадав побратим на псевдо «Магістр».

      10 березня в Хмельницькому попрощалися з Героєм російсько-української війни Віктором Ворожцовим. Серце захисника зупинилося 8 березня 2024 року після важкої хвороби. Йому було лише 27 років… У нього залишилися мати та дівчина.

      Володимир Максимінчук

      Володимир Максимінчук родом із селища Богданівці. Закінчив Копистинський навчально-виховний комплекс. Продовжив навчання у Хмельницькому вищому професійному училищі №4, навчався на маляра-штукатура.

      Захисника перебував у лавах оборонців близько половини року. Рідні й друзі згадують, що був добрим, чуйним, завжди на позитиві. Володимиру Максимінчуку було лише 35 років. Загинув під час виконання бойового завдання 5 березня 2024 року, на Запоріжжі.

      13 березня з Героєм російсько-української війни попрощалися. Вдома його не дочекались батьки й кохана, якій він зробив пропозицію.

      Сергій Бардар

      Проходив службу у 2 окремій механізованій бригаді. На фронті був упродовж чотирьох місяців. Боронив Україну на Бахмутському напрямку.

      Сергій Бардар родом з Красилівщини. Разом із сім'єю проживав в Олешині, що в передмісті Хмельницького. Йому було 42 роки.

      Загинув воїн 5 березня 2024 року біля населеного пункту Богданівка Бахмутського району Донецької області, де отримав поранення, несумісні з життям.

      12 березня мешканці громади віддали останню шану Герою російсько-української війни. У нього залишились дружина і двоє доньок.

      Вчителька навчального закладу, де вчаться доньки загиблого, Тетяна Каплун розповіла: «Він був всесвітом для доньок. Звістка про його загибель дуже сколихнула. Сергій був усміхнений, доброзичливий. Коли треба було щось зробити чи допомогти, завжди був перший. Дуже шкода, що таких людей забирає клята війна».

      Віталій Кметь

      Молодший сержант. Воїн став на захист держави в серпні 2023 року. Проходив службу на посаді гранатометника механізованого відділення.

      Віталій Кметь родом із Волочиського району. У Хмельницькому працював експедитором. Розповів друг Сергій: «Він був як для сім'ї добрий, так і для друзів, колег, близьких».

      Віталію Кметю було 35 років. Під час виконання бойового завдання поблизу Ямполівки Донецької області на Лиманському напрямку 5 березня 2024 року він віддав життя за Україну.

      9 березня в останню путь провели Героя російсько-української війни Віталія Кметя. У нього залишилися батьки, дружина та восьмирічний син.

      Юрій Клименко

      Старший лейтенант. У 2016 році закінчив військовий навчальний заклад. З 2021 перебував у лавах військової частини 19 ракетної бригади «Свята Варвара». У її складі боронив українську землю від російської навали. Воїн з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист держави. Воював на Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках.

      Юрію Клименку було лише 25 років. «Стати військовим — це була його мрія. Він цим жив. Вогник у його серці горів до захисту Батьківщини. Це була його ціль, це була його мета… Я пишаюсь тим, що я його знав. Це людина з такою відвагою, гідністю і честю…» — ділиться побратим із позивним «Барон».

      Юрій Клименко загинув 5 березня 2024 року під час виконання бойового завдання. 11 березня у Хмельницькому віддали останню шану Герою російсько-української війни. У захисника залишилася дружина і двоє маленьких дітей.

      Олександр Кузьменко

      Сержант. З початком повномасштабного вторгнення пішов на війну добровольцем. Проходив службу на посаді стрільця — помічника гранатометника в одній із танкових бригад.

      Олександр Кузьменко навчався у міському ліцеї №2 (раніше НВК №2). Був прикордонником. Згодом звільнився та працював у магазині. «Був дуже доброю і надійною людиною. Людиною з великим серцем. Його поважали у колективі. Він був сміливим. Він дуже любив свою сім'ю. Дуже любив нашу країну», — поділилася спогадами колега Наталія Лозіна.

      Воїн загинув від уламкового поранення під час виконання бойового завдання в Луганській області 1 березня 2024 року. 8 березня у Хмельницькому віддали шану Герою Олександру Кузьменку. Йому назавжди буде 31… У захисника залишились дружина, 5-річний син та старший брат.

      Євген Лобоженко

      Молодший сержант. Воїн добровольцем став на захист країни на початку повномасштабного вторгнення. Був бойовим медиком.

      До війни працював будівельником. Спеціальної медичної чи військової освіти не мав. Необхідні навички здобув згодом, пройшовши курси. Бійцю був 41 рік. «Він ніколи не відмовлявся від найгарячіших позицій. Завжди був одним із перших, яка б не була ситуація на тих позиціях, як би там складно не було, ніколи, жодної відмови, завжди поводив себе мужньо», — розповів побратим Олександр.

      Загинув Герой 1 березня 2024 року на Херсонщині поблизу села Кринки під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина та син із донькою. 6 березня в Хмельницькій громаді прощалися з військовим Євгеном Лобоженком.

      Леонід Гончарук

      Військовослужбовець 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Леоніду Гончаруку був 51 рік.

      Майже 10 років працював на міському цегельному заводі. З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт.

      Розповідає побратим Петро Курляк: «Він був веселуном та душею компанії, коло нього всім було комфортно. Був добрим, справжнім другом та товаришем і дуже відповідальним. Правдолюбом і прямою людиною… Бій, у якому загинув Леонід Гончарук, був досить запеклим».

      Внаслідок мінометного обстрілу 24 лютого 2024 року захисник загинув. У Леоніда Гончарука залишилися дружина та син, який також захищає Україну на передовій. 29 лютого хмельничани провели воїна в останню путь.

      Олександр Янковський

      Захисник у перші дні повномасштабного вторгнення пішов до війська добровольцем. У цивільному житті працював на речовому ринку. Служив на посаді кулеметника. Воював на Донеччині, брав участь у визволенні Харківщини.

      Олександру Янковському було 51. Його називають спокійним, сумлінним, відповідальним, позитивним.

      Воїн віддав життя за Україну на Херсонському напрямку 23 лютого 2024 року. Трапилося це під час артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Тягинка, що на лівобережжі Дніпра.

      1 березня в останню путь провели Героя російсько-української війни. У нього залишилися сестра, донька та син.

      Олександр Король

      Молодший сержант.

      Олександр Король закінчив міську ЗОШ №21. Заочно навчався у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії. Пройшов строкову службу.

      У березні 2023 військового мобілізували. Захисник тримав оборону на Запорізькому напрямку. Рідні згадують, що завжди залишався позитивним та життєрадісним.

      22 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області  45-річний Олександр Король загинув. У нього залишився батько, сестра та брат. 29 лютого в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм.

      Вадим Бахурський

      Військовослужбовець 106 окремої бригади тероборони. Проходив службу на посаді стрільця.

      Вадим Бахурський родом із села Осташки. Навчався у хмельницькій школі №25, але згодом сім'я переїхала у село Чабани, що в Хмельницькому районі. Там закінчив школу. Опісля навчався у ВПУ №8 на столяра. Рано залишився без батьків.

      До початку повномасштабного вторгнення працював будівельником. У перший же день великої війни добровольцем став на захист країни.

      Пройшов Харківський та Донецький напрямки. Останній рік боронив країну на Херсонщині. Отримав важке поранення. За життя 37-річного військового боролись медики. Але серце воїна зупинилось 21 лютого 2024 року.

      Останню шану Вадиму Бахурському хмельничани віддали 1 березня.

      Сергій Кіндзерський

      У цивільному житті Сергій Кіндзерський працював майстром з ремонту взуття. Навесні 2023 року його мобілізували. Рідні й близькі Сергія Кіндзерського згадують, що він був дуже добрим і чуйним. «Був людиною творчою. Займався рукоділлям. Усе вмів робити руками… Чудова людина, безвідмовна і дуже щира», — поділилися спогадами Ірина Мельник.

      Військовослужбовець загинув 17 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну на Запорізькому напрямку. У нього залишились дружина і син. Герою назавжди буде 48… У Хмельницькому попрощалися із загиблим Сергієм Кіндзерським 23 лютого.

      Андрій Войнолович

      Захищав Україну в складі Луганського прикордонного загону. До повномасштабної війни працював у кінному клубі, а також охоронцем на приватному підприємстві. У травні 2023 року захисника мобілізували.

      Розповіла тітка Яніна Думанська: «Патріотизм у нього був на першому місті. У нього зачіска — оцей "оселедець" був. Жовто-блакитна стрічка усюди пов'язана обов'язково з 2014 року». У грудні приїжджав додому у відпустку — не добув, кажуть, рвався знову на передову, до хлопців, які захищають. Завжди вірив, що повернеться з перемогою. Був хорошим другом та цінував правду.

      Воїн загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині 17 лютого 2024 року. У Хмельницькому Героя російсько-української війни Андрія Войноловича 23 лютого провели в останню путь. Йому тепер назавжди 53 роки…

      Іван Задворний

      Сержант. Командир мінометного розрахунку. Служив у складі 15 окремого гірсько-штурмового батальйону.

      Іван Задворний воював з 2014 по 2019 роки. З початком повномасштабного вторгнення рушив до війська знову. Розповів його брат Микола Яцюк: «Коли ворог вперше зазіхнув на територіальну цілісність України, Іван не ховався, а був захисником України під час антитерористичної операції. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, в перших рядах пішов на захист Батьківщини».

      Народився у Кишиневі, з 2004 року постійно проживав у Хмельницькому. Військовослужбовцю було 48 років.

      Загинув Іван Задворний 17 лютого 2024 року під час бою у селі Рівнопіль на Донеччині. У нього залишилися дружина, 8-річний син, батьки та брат. Попрощалися з воїном у Хмельницькому 22 лютого.

      Дмитро Петраш

      Молодший лейтенант. Воїн на початку повномасштабного вторгнення став на захист країни. У 2023 розпочав службу в 19 окремому стрілецькому батальйоні. Був командиром третього взводу. Батько захисника воював з 2014 року.

      Виріс Дмитро Петраш у мікрорайоні Дубове міста Хмельницького. З дитинства багато читав. Рідні та знайомі пригадують, що був добрим, шляхетним, любив спілкуватися, став гарним батьком.

      Воював на одному з найгарячіших точок фронту — поблизу Лиману, що в Краматорському районі на Донеччині. Свій останній наказ від командування захисник виконував, коли його роти вже майже не було.

      Герою тепер назавжди 40… Загинув Дмитро Петраш 17 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. 22 лютого жителі громади віддали останню шану військовому. У нього залишилися батьки, дружина та діти.

      Олександр Олійник

      Старший солдат. Воїн добровольцем пішов боронити країну.

      Розповіла знайома військового Марія Буяр: «Саша закінчив технікум, навчився машини ремонтувати. Пішов на хлібзавод, а саме на станцію техобслуговування, потім — в армію, звідти повернувся на роботу».

      Олександру Олійнику було лише 28 років. Проходив службу оператором-навідником у складі роти батальйону спеціального призначення «Донбас», куди потрапив у вересні 2023 року.

      Побратими пригадують, що ніколи нікому не відмовляв, завжди допомагав, був спеціалістом на всі руки.

      Загинув захисник 13 лютого 2024 року на Бахмутському напрямку під час виконання бойового завдання, внаслідок артилерійського обстрілу.

      17 лютого хмельничани віддали останню шану Герою російсько-української війни Олександру Олійнику.

      Віктор Вавринчук

      Народився та виріс у Хмельницькому. Був старшим сином у сім'ї. Навчався у СЗОШ №19.

      На захист України Віктор Вавринчук став восени 2023 року.

      Друзі, знайомі однокласники та рідні згадують захисника як надзвичайно доброго та порядного чоловіка, який без вагань допомагав кожному, чим міг.

      Захисникові назавжди 51 рік…

      Воїн загинув під час виконання бойового завдання 10 лютого 2024 року на Донеччині. 13 лютого у Хмельницькому попрощалися з солдатом Віктором Вавринчуком.

      Олександр Безчасний

      Штаб-сержант.

      Олександр Безчасний народився 2 лютого 1976 року. Був військовим за фахом. Вважав це своїм покликанням ще з дитинства.

      Закінчивши школу прапорщиків, вступив до лав ЗСУ. Протягом тривалого часу служив у 19 ракетній бригаді «Свята Варвара». Після звільнення майстрував меблі та працював на будівництві.

      Коли почалася повномасштабна війна, знову повернувся у військо. Був мобілізований у березні 2022 року. Боронив країну на Запорізькому та Донецькому напрямках.

      Серце військового зупинилося 9 лютого 2024 року.

      У воїна залишилося двоє синів. Герою назавжди 48... 12 лютого Олександру Безчасному віддали останню шану рідні, друзі, побратими, знайомі.

      Артем Любий

      Старший лейтенант. Повномасштабне вторгнення зустрів у війську.

      Артем Любий закінчив міську школу №13, розповідає його класна керівниця Тетяна Саміла: «Ми його виховували не для війни, ми його виховували для захисту своєї України. Він закінчив школу і вступив до лав Збройних сил України, пішов служити в Нацгвардію, у Київ. Після Національної гвардії він вступив у вищий навчальний заклад».

      Артему Любому було лише 26 років.

      Воїн загинув на Донецькому напрямку. Життя захисника обірвалося в бою, коли він виносив поранених побратимів. Трапилося це 6 лютого 2024 року.

      У нього залишилися батьки, дружина та брат. З Героєм хмельничани попрощалися 10 лютого.

          

      Віктор Фльорко

      Віктор Фльорко народився 15 січня 2003 року в селі Глибівка, що на Хмельниччині. Ріс у багатодітній сім'ї. Навчався у професійно-технічному училищі на слюсаря-автомеханіка.

      У травні 2023-го пішов служити до Збройних сил України за контрактом.Cтав на захист держави в складі Національної гвардії України.

      Знайомі говорять, що Віктор Фльорко був дуже відповідальним і вимогливим до себе, добрим, чуйним, з мудрим поглядом і щирою посмішкою. Розповів служитель церкви Тимофій Петраш, яку відвідував військовий: «Я знаю його з самого дитинства. Пам'ятаю його погляд і щиру посмішку. Він постійно мені говорив: “Не переживай, ми вирішимо будь-яку справу”, якщо потрібно було щось організувати чи зробити. З маленького хлопця він став мужнім, сильним воїном, який захищав нашу країну».

      Герой загинув 2 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області, під час застосування росіянами мінометного вогню.

      Воїну був лише 21 рік… 8 лютого хмельничани віддали останню шану захисникові. У нього залишилися батьки, сестри, брат.

      Владислав Сидорчук

      Боєць бригади «Азов» Національної гвардії України, до якої приєднався влітку 2023 року. А боронити країну від ворога воїн пішов добровольцем ще на початку повномасштабного вторгнення. Мав псевдо «Ларк». Був солдатом військової частини А 3057.

      Народився майбутній захисник у 2001 році. У 2018 закінчив міську гімназію №1 імені Володимира Красицького. Був активним, щирим, відповідальним.

      Владиславу Сидорчуку було лише 22 роки. Попри молодий вік став досвідченим воїном. Розповів офіцер-хорунжий бригади Національної гвардії України на псевдо «Друг Легат»: «В нього вже був досвід, він брав участь у бойових діях. Постійно себе вдосконалював, навчався на снайпера. І вже в підрозділі "Азов" потрапив до нашої еліти, еліти наших сил опору. Зокрема, був на дуже відповідальних ділянках фронту. Хлопець для свого підрозділу був легендою. Був дуже яскравий, дуже відповідальний, горів. За все, за що б він не брався, може не з першого разу, але все в нього виходило».

      Загинув 23 січня 2024 року під час виконання бойового завдання на Луганщині. У Хмельницькому 31 січня попрощалися з молодим Героєм. У Владислава Сидорчука залишилися мати та батько, які служать у поліції, старший брат.

      Андрій Рудзик

      Молодший сержант. Військовослужбовець 33 окремої механізованої бригади.

      Навчався у міській школі №8, потім — в економічному коледжі. Працював на Новій пошті (вантажником, приймальником, а згодом — і керівником зміни).

      Андрію Рудзику було 36 років. Рідні й знайомі називають захисника доброю людиною та відповідальним громадянином.

      Загинув боєць на Запорізькому напрямку, захищаючи Україну від російських загарбників. Трапилося це під час виконання бойового завдання 22 січня 2024 року.

      У воїна залишилося двоє дітей. Попрощалися з Героєм у Хмельницькому 10 лютого.

      Руслан Вересняк

      Старший солдат. Прикордонник.

      Родом Руслан Вересняк із села Пирогівці. Навчався у Пироговецькому ліцеї. Сповістили 16 січня на фейсбук-сторінці навчального закладу: «Знову... Біль... Крик... Наш випускник — Вересняк Руслан віддав життя за Україну, за кожного з нас! Щирі співчуття рідним, друзям, односельцям! Доземний уклін! Щира подяка Герою! Вічна та світла пам'ять!»

      Воїн загинув під час виконання бойового завдання 15 січня 2024 року на Донецькому напрямку. Руслану Вересняку тепер назавжди 43 роки…

      22 січня громада віддала останню шану Герою російсько-української війни.

      Максим Вільчинський

      Воїн боронив країну у лавах Державної прикордонної служби України. Йому було 49 років.

      До повномасштабного вторгнення Максим Вільчинський працював на овочевій базі, а у вересні 2023 року його мобілізували. Знайомі говорять, що був енергійним, позитивним, виваженим, цікавився технікою.

      Загинув Герой 11 січня 2024 року на Лиманському напрямку. Трапилося це біля населеного пункту Нововодяне на Луганщині — разом із побратимами не повернувся з бойового завдання. Понад два місяці бійця вважали зниклим безвісти.

      26 березня в Хмельницькій громаді солдата Максима Вільчинського провели в останню путь. З рідних у нього залишилася лише мати.

      Михайло Кравчук

      Михайло Кравчук був солдатом мінометного розрахунку в складі 71 окремої єгерської бригади. Служив у Запорізькій та Донецькій областях.

      Захисникові було 32 роки. Його мобілізували до лав ЗСУ у вересні 2023. Навчання проходив на Житомирщині.

      Розповіла колега по цивільній роботі Олена: «Тільки гарні слова і спогади про нього. Він завжди був душею компанії. Будь то в робочі моменти, у свято чи в будні. Він завжди знаходив спільну мову і з чужими, і зі своїми, з колегами». Додала, що воїн завжди був оптимістом.

      Загинув Михайло Кравчук 8 січня 2024 року в селі Новокалинове Покровського району, що на Донеччині, під час виконання бойового завдання. Йому навіки 32... 15 січня хмельничани Героя російсько-української війни провели в останню путь. З рідних у воїна залишився старший брат.

      Сергій Борщов

      Старший лейтенант.

      Сергій Борщов родом з Кам'янця-Подільського. Він очолював підрозділ на Запорізькому напрямку. Нещодавно отримав звання старшого лейтенанта. Сергію Борщову було 45 років. Мав позивний «Борщ».

      Побратими згадують, що захисник був хоробрим воїном.

      Військовий загинув 6 січня 2024 року в бою поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області. Останню шану захиснику, який боровся за Україну, віддали 12 січня.

      Сергія Борщова поховали в Кам'янець-Подільській громаді.

      Віктор Дралюк

      Сержант. Військовий добровільно пішов на фронт на початку повномасштабного вторгнення.

      Навчався у міській школі №25. Навіть на передовій Віктор Дралюк завжди намагався підтримувати контакт з рідними, друзями й знайомими. Розповів друг Алік, що Віктор Дралюк був автомеханіком, мотористом, захищав країну ще під час АТО.

      Військовий загинув у день свого 42-річчя у населеному пункті Кринки, що на Херсонщині. Трапилося це 6 січня 2024 року. Під час виконання бойового завдання він отримав несумісні з життям поранення.

      Останню шану Віктору Дралюку віддали у Хмельницькому 12 січня. У нього залишилось двоє синів і батьки.

      Віктор Шмирко

      Сержант. Позивний — «Філософ». Доєднався до лав Збройних сил України добровільно на початку повномасштабної війни.

      Був компанійським і відповідальним. Народився 5 липня 1985 року в селі Колибань, що на Хмельниччині. Закінчив Хмельницький національний університет. Працював у Фізико-механічному інституті імені Г. В. Карпенка НАН України на посаді інженера I категорії. У 2015 році захистив дисертацію, здобувши науковий ступінь кандидата технічних наук за спеціальністю «Матеріалознавство».

      Віктору Шмирку було 38. 5 січня 2024 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині, внаслідок ракетного удару, воїн загинув за Україну.

      29 березня в місті Хмельницькому віддали останню шану Герою російсько-української війни. У нього залишились батьки, брат і вагітна дружина.

      Вадим Дзяд

      Старший солдат. Військовому було лише 19 років. Після закінчення школи навчався у ВПУ №4.

      Добровільно вступив до війська разом зі своїм другом, підписали контракт та виконували бойові завдання.

      Мав псевдо «Мажор». Зі слів побратимів, був розумним і перспективним.

      Вадим Дзяд загинув 5 січня 2024 року під час форсування Дніпра, рятуючи побратимів. Розповів командир роти: «Їх обстріляла ворожа артилерія практично перед самим берегом. Один човен було розбито. Вадим вирішив сісти у човен, щоб повитягувати хлопців. Він сів, затягнув їх у човен, але знову трапилось вороже влучання. На цей раз там, де був Вадим». Хмельничани попрощалися із захисником 12 січня.

      Сергій Рудик

      Військовослужбовець 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».

      Розповів побратим Сергія Рудика з позивним «ТСН»: «Я хочу подякувати батькам за такого сина, воїна, чоловіка, з яким я мав нагоду зустрітись, боронячи нашу державу на Запоріжжі. Потім знову зустрілись в іншому місці, в іншій частині. Я вдячний за нагоду з ним познайомитись. Він завжди мав позитивний настрій, великі плани на майбутнє. На жаль, ми доб'ємося своєї мети вже без нього. Діти мають пишатися таким батьком, який буде жити в нашій пам'яті довго».Також додав, що захисник був надійною людиною.

      Військовий помер внаслідок гострої серцевої недостатності 5 січня 2024 року. Йому було 40 років. У Сергія Рудика залишились батьки, дружина та двоє дітей. 10 січня хмельничани віддали останню шану загиблому Герою російсько-української війни.

      Олексій Андреєв

      Олексій Андреєв родом із села Волудринці Ярмолинецької громади Хмельницького району.

      Військовий добровольцем пішов захищати країну влітку 2023-го. Воював у складі 86 окремого батальйону територіальної оборони.

      Олексію Андреєву було 48 років. Побратим з псевдо «Фаза» розповів, що захисник був хорошою людиною, мав золоті руки, ремонтував машини.

      Загинув військовий 2 січня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу в селі Тягинка на Херсонщині. 8 січня Героя російсько-української війни провели в останню путь у Хмельницькому. У нього залишилися мати, дружина та двоє доньок.

      Андрій Сікора

      Андрій Сікора був бійцем 57 окремого батальйону Сил ТрО. До лав батальйону доєднався у вересні 2023 року. Служив на посаді стрільця-помічника гранатометника механізованої роти.

      Побратими повідомили, що воїн без вагань став на захист рідної землі. Додають, що захисник був мужнім та відповідальним бійцем, до останнього подиху залишався відданим військовій присязі.

      Андрію Сікорі було 45 років.

      Військовий загинув внаслідок важких поранень. Їх отримав під час виконання бойового завдання на Донеччині 30 грудня 2023 року. Попрощалися з Героєм у рідному Хмельницькому 16 січня наступного року.

      Олександр Чернецький

      Військовослужбовець 86 окремого батальйону територіальної оборони. Цей підрозділ створили в Хмельницькому на початку повномасштабної війни.

      Народився у 1978 році. У 1993 закінчив хмельницьку ЗОШ №22 імені Олега Ольжича. Раніше захисник служив у добровольчому формуванні «Балу».

      Олександру Чернецькому було 45 років. Побратими та друзі кажуть про захисника тільки теплі слова. Додав військовий на псевдо «Балу»: «Мій боєць, з мого підрозділу, з яким ми прожили, прослужили понад два роки й разом перебували на Херсонському напрямку. Ми коли виїжджали вже на Херсонський напрямок, я їм казав, що ви зі мною поїхали, зі мною приїдете. Я не думав, що привезу його саме так. Але я виконав свою обіцянку, я його привіз додому».

      Загинув Герой 29 грудня 2023 року на Херсонщині. У рідному місті з воїном попрощалися 3 січня 2024 року.

      Євген Бондар

      Воїну було 22 роки. Він став на захист країни в перші дні вторгнення, в лютому 2022-го. Військовослужбовець 86 окремого батальйону територіальної оборони, був одним з наймолодших у підрозділі.

      Родом з села Велика Калинівка, що у Хмельницькій громаді. Навчався на айтівця. Займався спортом, захоплювався автомобілями та мотоциклами. «Туди, де він служив, йому навіть турнік передавали. Бо він дуже любив спорт», — розповіла волонтерка Анастасія Бакалець. Одружитися і створити власну сім'ю захисник не встиг.

      Анастасія додала, що військовий та його побратими, перепливаючи з лівого на правий берег Дніпра, наштовхнулися на міну. Так отримали травми, що були несумісні з життям. Трапилося це 29 грудня 2023 року. В останню путь Героя провели 3 січня 2024 року.

      Олександр Гаврилюк

      Військовий служив у складі 86 окремого батальйону територіальної оборони. Йому було 53 роки.

      Олександр Гаврилюк обороняв Україну ще з 2014 року. Під час повномасштабної війни продовжив захищати рідну державу.

      Родом воїн із села Святець, що в Теофіпольській громаді Хмельницького району.

      Військовослужбовець загинув 29 грудня 2023 року, виконуючи бойове завдання на Херсонщині. Без батька залишилися двоє дорослих синів, один з яких зараз також у складі війська. Попрощалися з Героєм 3 січня 2024 року.

      Олег Кубей

      Сержант. Військовослужбовець 86 окремого батальйону територіальної оборони. 

      Олег Кубей народився у 2001 році в Хмельницькому. Навчався на третьому курсі хіміко-технологічного факультету Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського. На початку війни взяв академвідпустку, щоб захищати свою країну. «За свої бойові заслуги під час служби одержав звання сержанта і нагрудний знак „Золотий хрест” — найвищу нагороду, якою відзначають сержантів», — додають в закладі.

      Як розповів побратим, Олег Кубей був одним із наймолодших бійців роти. «Вони до мене прийшли 25 лютого 2022 року, виїхали ми з Хмельницького 11 квітня 2022 року. І весь цей період часу вони завжди були на позиціях, ніколи не відмовлялись виконувати бойові завдання», — зазначив військовий.

      Тепер Герою назавжди 22…  Олег Кубей загинув 29 грудня 2023 року в Херсонській області. З військовим у рідному Хмельницькому попрощалися 3 січня наступного року.

      Іван Козлов

      Старший солдат. Розвідник. Військовий родом з Луганщини. До Хмельницького переїхав у 2014 році. Тут одружився, разом з дружиною народили двох дітей.

      Захищав українську державу з 2015 року. Був добровольцем. Повномасштабне вторгнення окупантів зустрів на фронті. Коли ішов на фронт, то говорив брату Віктору: «Це моя Батьківщина і, що б там не сталося, я буду захищати свою Батьківщину і свою родину». Рідко приїжджав на ротацію. Як військовий був неодноразово нагороджений.

      Родичі також згадують воїна дуже доброю людиною і щирим патріотом своєї країни.

      Іван Козлов загинув 29 грудня 2023 року на Донеччині, на Авдіївському напрямку. За кілька днів військовому мало б виповнилося 47 років... У нього залишилися дружина, син та донька. У Хмельницькому попрощалися з українським захисником 2 січня 2024 року.

      Віталій Свіщов

      Віталій Свіщов родом із Хмельницького, проживав у Києві. Служив у Національній гвардії України.

      У перший день повномасштабного вторгнення пішов у військкомат добровольцем. Тоді його не взяли.

      Чекати виклику з військкомату довелося рік. Весь цей час займався волонтерством. Розповіла двоюрідна сестра Ірина Пірог: «Сам він хотів, тому що йому потрібно було захищати землю, родину. Він відповідальна людина. Він не міг залишитись осторонь. Він працював, допомагав знайомим, які були там, на фронті, а потім настав його час».

      Воїн загинув під час виконання бойового завдання 26 грудня 2023 року на Донеччині, поблизу населеного пункту Серебрянка. Тепер йому назавжди 37…

      4 січня наступного року в Хмельницькому попрощались із захисником. У нього залишились батьки, дружина та двоє дітей.

      Віталій Балацький

      Головний сержант. Пройшов строкову службу. У січні 2023 року його мобілізували. Разом із побратимами Віталій Балацький боронив рідну землю від росіян на Запорізькому напрямку.

      Навчався у міській СЗОШ №1. Згодом здобув освіту електрика. Займався будівельною справою.

      Захисникові було 43 роки. Близькі та знайомі згадують його як добру, чуйну людину з душею хороброго воїна, як люблячого батька.

      Військовий загинув під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку 26 грудня 2023 року. У нього залишилися дружина, дві доньки, мати та брат.

      30 грудня хмельничани віддали шану Герою російсько-української війни Віталію Івановичу Балацькому. 

      Віктор Мельник

      Молодший сержант. До повномасштабного вторгнення два роки служив прикордонником на Волині. На війну пішов добровольцем. У лавах Збройних сил України Віктор Мельник був радіотелефоністом: тримав оборону в районі Пологів на Запорізькому напрямку.

      Розповіла мати Валентина Мельник, що син з березня 2022 постійно перебував «на нулі». Завжди знаходив можливість зателефонувати та сказати, що все нормально. Ніколи не жалівся, був життєрадісним, мав багато друзів та всім допомагав.

      Віктору Мельнику було лише 27 років.

      Воїн загинув під час виконання бойового завдання 23 грудня 2023 року під Новодарівкою Пологівського району Запорізької області. 29 грудня Хмельницький попрощався з Героєм. У нього залишилися дружина та 4-річний син, мати.

      Андрій Березовський

      Військовий був навідником десантно-штурмового відділення.

      У мирний час працював різноробом. До лав Збройних сил України мобілізований у 2023 році. Андрію Березовському було лише 34.

      Знайомі пригадують, що захисник завжди допомагав, виручав у біді, був дуже доброю людиною, хорошим батьком та чоловіком, був веселим та чуйним.

      Воїн загинув 20 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. 28 грудня у Хмельницькому в останню путь провели полеглого на російсько-українській війні Героя. У нього залишилися мати, сестра, дружина та 4-річна донька.

      Сергій Перун

      Військовому був 41 рік. До повномасштабного вторгнення займався будівництвом. Зі слів знайомих, був надійним другом.

      Воїн віддав життя за Україну під час виконання бойового завдання 10 грудня 2023 року в Бахмутському районі Донецької області (поблизу населеного пункту Берестове).

      16 грудня попрощалися з Героєм російсько-української війни солдатом Сергієм Володимировичем Перуном у Хмельницькому. Попрощатися з військовослужбовцем прийшли близькі та рідні.

      У нього залишилися мати, батько, сестра, дружина та неповнолітня донька.

      Андрій Трачук

      Військовий служив у складі 39 бригади тактичної авіації фахівцем радіотехнічного забезпечення.

      Захисник ще у березні 2022 року добровольцем пішов боронити країну від окупанта. Після навчального центру одразу попросився на передову, адже дуже хотів бути корисним своїй країні та ЗСУ.

      У мирному житті запам'ятався людям вмілим і працьовитим, робив ремонти.

      Андрій Трачук загинув 9 грудня 2023 року поблизу села Кринки, що на Херсонщині. Під час виконання бойового завдання потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Серце воїна зупинилося, коли тривала евакуація через річку Дніпро.

      16 грудня Андрія Миколайовича Трачука провели в останню путь у Хмельницькому. Воїну назавжди 40 років…

      Владислав Білов

      Боєць служив у десантно-штурмовому батальйоні. Владиславу Білову було лише 26 років.

      Подруга Тетяна розповіла: «Він був дуже справедливий, ніколи нікого не залишав у біді. Він останнє віддасть, але комусь допоможе. От так і вийшло, що він віддав своє життя за нашу Україну». Сам хотів піти захищати державу та рушити до війська.

      Воїн поліг 6 грудня 2023 року поблизу села Кліщіївка, що Бахмутського району, Донецької області.

      20 грудня у Хмельницькому попрощались із військовослужбовцем Владиславом Біловим. У нього залишилися мати й молодший брат.

        

      Микола Ковальчук

      Військовий служив у 33 окремій механізованій бригаді ЗСУ. Був мобілізований в січні 2023 року. Воював на Запорізькому напрямку.

      За словами колеги Олександра, до повномасштабної війни Микола Ковальчук працював далекобійником, після — інструктором в автошколах Хмельницького. Добре ставився до кожного учня, знаходив індивідуальний підхід.

      Загинув воїн 5 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. 14 грудня з Героєм попрощалися в Хмельницькому.

      Миколі Ковальчуку було 39 років. У нього залишилися дружина, донька, батьки.

      Іван Беринда

      Лейтенант. Служив у складі 56 окремої мотопіхотної бригади. Зі слів матері, був командиром кулеметного взводу.

      Іван Беринда навчався у Хмельницькому НВК №4, пізніше — у Хмельницькому національному університеті (за спеціальністю «Економічна кібернетика»). Займався 3D-моделюванням будинків.

      Розповідає колега Володимир: «Енергійний, завжди дружній в колективі був, приязний […]. Іван був людиною, до якої ти міг звернутись, поговорити, висловитись, він би підтримав і пішов би з тобою».

      Ділиться однокласник Дмитро Пічний: «Це був хороший друг, веселий, завжди допомагав у будь-якій ситуації, компанійський. Завжди брав участь у різних олімпіадах, то з математики, то по спортивних гуртках. Ми з ним разом грали у волейбол — представляли нашу школу як в області, так і по Україні, займали призові місця».

      Івану Беринді було лише 23 роки. Загинув воїн 4 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Григорівка, що Бахмутського району, Донецької області, виконуючи бойове завдання.

      20 грудня останню шану Герою російсько-української війни віддали у рідному Хмельницькому. Без сина залишилася мати.

      Віктор Сікорський

      Матрос. Проходив службу в 38 окремій бригаді морської піхоти. Військовослужбовцю було 34 роки.

      Віктор Сікорський разом із дружиною та маленькою донечкою на момент початку повномасштабного вторгнення жив на Херсонщині та чекав на народження другої дитини. Коли ж регіон окупували росіяни, родина переїхала до Хмельницького, а сам Віктор Сікорський став до лав ЗСУ.

      Розповіла сестра Ірина Малишева: «Ми не могли перебувати в окупації, бо в нього мала дитина. Дружина була вагітна другою дитиною, мала народжувати. У квітні минулого року ми приїхали сюди, у Хмельницький. Вітя одразу тут пішов до воєнкомату. Я патріотка, я завжди говорила, що нам треба захищати свою Батьківщину. І він це говорив, повторював кожного разу. Казав: "Що я своїм дітям буду казати? Я ніколи в житті не буду ховатися". Його мобілізували, хоч він і в армії не служив». Вона ж розказала, що брат був надзвичайно працьовитим, вмів робити практично все, до війни працював на землі.

      Воїн загинув під час виконання бойового завдання від осколкового поранення 1 грудня 2023 року на Херсонщині. Трапилося це на лівому березі Дніпра, поблизу населеного пункту Кринки.

      8 грудня в Хмельницькому попрощалися з Героєм російсько-української війни Віктором Анатолійовичем Сікорським. У нього залишилися дружина, дві маленькі донечки, а також батьки.

      Олег Павелій

      Старший сержант. Військовослужбовець 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.

      Воїн помер від отриманих поранень 29 листопада 2023 року. Олегу Павелію тепер назавжди 43.

      Прощалися із загиблим українським захисником у Хмельницькому 7 грудня. З війни додому Герой повернувся на щиті.

      Олександр Пашинський

      До початку широкомасштабного вторгнення Олександр Пашинський працював за кордоном. У перші дні війни повернувся додому і пішов добровольцем, щоб захищати рідну державу.

      Військовий служив водієм слюсарно-ремонтної механізованої бригади. Останніх півтора року перебув у «найгарячіших» місцях під Авдіївкою.

      Навчався у хмельницькій школі №11. Зі слів знайомих, мав спокійний характер.

      Загинув Герой 25 листопада 2023 року на Донецькому напрямку під час виконання бойового завдання. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Останню шану Герою російсько-української війни солдату Олександру Антоновичу Пашинському хмельничани віддали 8 січня 2024 року.

      Артем Гоцалюк

      Військовослужбовець новоствореної 46 окремої аеромобільної бригади аеромобільних військ.

      Артем Гоцалюк родом із села Іванівка, що на Ярмолинеччині. У Хмельницькому мешкав разом з дружиною і маленьким сином.

      Зі слів знайомих, воїн пішов служити наприкінці літа. Артему Гоцалюку було лише 32 роки. Розповів односелець Анатолій: «Він був веселим, хорошим хлопцем. Завжди любив пожартувати».

      30 листопада у Хмельницькому попрощались із захисником Артемом Гоцалюком. Він не дожив до свого 33-річчя два дні. Воїн загинув, виконуючи бойове завдання поблизу Вербового Запорізької області, 25 листопада 2023 року. Його бригаду атакували ворожі дрони. Це було перше й останнє в житті захисника бойове завдання.

      Костянтин Пасічник

      Молодший сержант. Піхотинець. Командир взводу 86 окремого батальйону територіальної оборони.

      Костянтин Пасічник до повномасштабної війни був будівельником. 25 лютого 2022 року пішов добровольцем захищати Україну.

      Військові побратими згадують його як надійну, відверту, світлу та дуже сильну людину, яка показувала всім приклад. «Він був чудовим командиром, захищав своїх хлопців… Дуже відповідальна людина, врятував багатьох. Завжди заспокоював, казав триматися, бо ми сильні. Був впевнений, що дійде до перемоги. Була така ситуація, що і мене врятував. Ніколи й нічого не боявся. Всі були впевнені в ньому і завжди йшли за Костянтином», — захисниця «Вікаріо». Додає побратим на позивний «Дід»: «Костянтин був легендою батальйону. Він був солдатом та командиром від Бога. Коли ми в Балаклії були, а це вже на Херсонщині, в нас ніхто не загинув. Поранені були. І я був поранений, це таке діло, головне, що в нашому взводі ніхто не загинув. Костянтин за хлопців так стояв… Та себе він не беріг».

      28 листопада хмельничани провели в останню путь Героя російсько-української війни. Загинув воїн 23 листопада 2023 року на Херсонщині. Під час виконання бойового завдання підірвався на міні.

      Костянтину Пасічнику тепер назавжди 43… У нього залишилися батько, дружина і син.

      Дмитро Машталер

      Захиснику було 32 роки. Дмитро Машталер пішов на фронт у липні 2023, отримавши повістку.

      Навчався у міській ЗОШ №20. «Запам'ятався дуже спокійним, чуйним, але завжди таким відважним, нічого не боявся. Коли його щось попросиш, завжди допомагав. Таких, як він, напевне, одиниці… Ми завжди будемо його пам'ятати. Він залишиться в нашій пам'яті добрим, хоробрим, неповторним», — сказала однокласниця Олена.

      Дмитро Машталер працював слюсарем з експлуатації відділу капітального будівництва на підприємстві ТОВ «Газові мережі — Хмельницька філія». «Я ніколи не бачила його похмурим. Діму завжди можна було попросити про допомогу, і він ніколи не відмовляв. Деколи не одразу, але казав: "Зачекайте, дівчата, зараз дороблю і допоможу". Дуже був хорошим. Дуже шкода, що так сталося. Мамі його уклін величезний, що такого сина виростила», — каже колега Марічка Хоменко.

      Воїн загинув 17 листопада 2023 року на Авдіївському напрямку, на Донеччині. В останню путь Героя містяни провели 25 листопада. У Дмитра Машталера залишився син, дружина та мати.

      Богдан Мельник

      Богдан Мельник народився та виріс у Хмельницькому. Закінчив загальноосвітню школу I-III ступенів №14. Згодом здобув спеціальність електромеханіка. Працював на ДП «Новатор».

      Його добре в місті знали як футбольного гравця, адже займався цим видом спорту в ДЮСШ №1, а також виступав за футзальну команду «Новатор» на чемпіонаті міста, був призером різноманітних змагань.

      Вперше військового мобілізували у 2014 році. Після початку повномасштабного вторгнення він добровільно знову став на захист України. Служив у 86 окремому батальйоні територіальної оборони.

      Розповів знайомий Андрій Андрійчук, що Богдан Мельник був порядним та завжди брав відповідальність на себе, за що його поважали бойові побратими. На фронт чоловік пішов заради того, щоб його діти жили в незалежній державі.

      Воїну був 31 рік.

      Герой загинув 17 листопада 2023 року на Херсонському напрямку під час виконання бойового завдання. 23 листопада у Хмельницькому в останню путь провели полеглого на російсько-українській війні захисника Богдана Мельника. У нього залишилися батьки, брат, дружина та двоє малолітніх дітей.

      Володимир Комаров

      Військовий служив у складі 210 окремого спецбатальйону. Боєць батальйону «Берлінго».

      33-річний військовий Володимир Комаров до повномасштабного вторгнення працював на підприємстві з виготовлення молочних продуктів. Пів року тому отримав повістку.

      Навчався в хмельницькій СЗОШ №7. Розповів однокласник Олександр Шнайдра: «Спочатку його направили на навчання до Рівного, а після — на фронт. Звісно, ніхто не очікує того, що він буде воювати. Але Володя розумів, що йому доведеться, говорив: "Напевне, і я також піду на війну, як і всі хлопці».

      Директорка навчального закладу Алла Смертюк пригадує, що Володимир Комаров був уважним, відзначався своєю людською добротою, мав багато друзів.

      Загинув військовий 9 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Куп'янському напрямку, на Харківщині. Хмельничани в останню путь провели солдата Володимира Олеговича Комарова 20 листопада. У нього залишилися мати та сестра.

      Олександр Чіботар

      Старший солдат. Військовослужбовець 19 окремого стрілецького батальйону. Зв'язківець із позивним «Шустрий».

      Олександр Чіботар до повномасштабної війни жив і працював у Польщі. Згодом повернувся. А в лютому 2022 році пішов добровольцем боронити рідну країну.

      Розповів побратим Роман Миколаїв: «Таких людей називають “золоті люди”. Він був зв'язківцем нашого підрозділу. В найважчих боях, найважчих виходах Саша завжди був перший. Один з таких епізодів: була дорозвідка, ми були в сірій зоні. Почався обстріл, і група терміново евакуювалась. Його просто не знайшли. Саша йшов 12 кілометрів з ворожої території і зміг добратись назад в частину». За словами побратимів, захисник хотів відкрити власний цех з пошиття військових шевронів.

      Воїн загинув під час виконання службового завдання 14 листопада 2023 року. У той день трапилася аварія. Олександру Чіботару було лише 35 років…

      17 листопада хмельничани віддали останню шану загиблому Герою російсько-української війни.

      Дмитро Буряк

      Сержант. До повномасштабного вторгнення воїн служив за контрактом, після початку великої війни знову взяв зброю до рук та став на захист країни.

      Дмитро Буряк родом із Мелітополя. Проходив службу в 47 окремій механізованій бригаді. Військовий воював на Запорізькому напрямку.

      Рідні та друзі згадують, що захисник був хорошою людиною, любив життя. Йому назавжди 28...

      Серце воїна перестало битися 10 листопада 2023 року на Запорізькому напрямку. 15 листопада у Хмельницькому віддали останню шану Герою російсько-української війни Дмитру Юрійовичу Буряку. У військового залишилися кохана дружина, мати й сестра.

      Вадим Бойченко

      До служби на фронті Вадим Бойченко працював на різних роботах, найдовше — зварювальником. Був працьовитим і хазяйновитим, добрим, веселим, життєрадісним, допомагав батькам.

      Розповів сусід Олександр: «На війну Вадим пішов добровольцем. Востаннє я його бачив п'ятого листопада, коли він приїжджав до матері в село у відпустку. Маму дуже обіймав і каже: чекайте мене, все буде добре…»

      Солдат Вадим Бойченко загинув 7 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу біля населеного пункту Терни Донецької області, після дев'яти місяців військової служби. Тепер йому назавжди 42…

      13 листопада загиблому захисникові віддали шану в нашому місті. У Вадима Бойченка залишилася дружина та діти.

      Віталій Холодюк

      Захисник родом з Новоушицького району. Закінчив Хмельницький національний університет.

      Товариші кажуть, що Віталій Холодюк був дуже добрим, завжди мав багато друзів, його поважали. Розповіла подруга дитинства Леся: «Він був дуже чуйним, люблячим, для батьків — найкращим сином, найкращим батьком — для свого сина».

      Отримав повістку, пройшов двомісячне навчання в Англії. Служив у мобільних військах у військовій частині оператором безпілотних літальних апаратів.

      У Хмельницькому попрощались з солдатом Збройних сил України 33-річним Віталієм Холодюком 11 листопада. Воїн загинув 6 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання в районі Бахмута Донецької області. У нього залишилися мати, батько, дружина та 8-річний син.

      Роман Ткаченко

      Молодший сержант. Проходив службу у складі 106 бригади 86 окремого батальйону територіальної оборони. На захист України вирушив з початком повномасштабного вторгнення. Пішов на фронт добровольцем. Був командиром відділення.

      Розповів побратим з позивним «Рябий»: «Ми почали свій шлях з Донецького напрямку, зі Слов'янська. Потім був Харківський напрямок. Брали участь у штурмуванні Щурівки, звільнення Балаклії й Ізюма. З листопада 2022 року нас перекинули на Херсонський напрямок. Він був мужнім й відважним. Ніколи не залишав у біді. Рятуючи життя своєму побратиму, загинув сам».

      До повномасштабного вторгнення Роман Ткаченко працював вчителем історії. Знайомі та рідні стверджують, що був патріотом, тому не міг не стати на захист рідної держави.

      Роман Ткаченко загинув від ворожого снаряда 4 листопада 2023 року поблизу Каховки на Херсонщині, надаючи побратиму домедичну допомогу. Воїну було 55 років.

      10 листопада у Хмельницькому попрощалися з Героєм російсько-української війни. У захисника залишилася дружина, донька та батько.

      Сергій Вдовін

      Кулеметник. Служив у 106 бригаді 86 окремого батальйону територіальної оборони.  

      Сергій Вдовін був мобілізований та  вступив до лав Збройних сил України в липні 2023 року. Воював на Херсонському напрямку.

      У цивільному житті працював будівельником. Близькі його знають добрим та чуйним. «Він вважав, що росію треба перемагати і ніяких дружніх стосунків з нею не може бути після цього. Був доброю і розумною людиною, людиною з активною громадянською позицією», — розповів у коментарі МТРК «Місто» друг воїна Дмитро.

      Загинув Сергій Вдовін 4 листопада 2023 року від уламкового поранення поблизу Каховки, що на Херсонщині. Герою назавжди буде 48. 10 листопада у Хмельницькому полеглого військовослужбовця провели в останню путь.  

      Дмитро Заморока

      Дмитро Заморока народився 6 січня 1986 року в с. Баламутівка Хмельницького району.

      13 років працював на підприємстві «Хмельницькводоканал». Потім поїхав на заробітки. Повернувся, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. З грудня 2022 став на захист країни. Проходив службу в складі 42 окремої механізованої бригади.

      Розповів кум та однокласник Василь: «Ми з ним зідзвонювалися, він стояв на нашому напрямку, бо я також воював. Ми були на Херсонщині, то вони стояли неподалік від нас, а потім їх перекинули на Бахмутський напрямок. У нього була посада “водій”. Солдат. Він строкової служби не служив. Дмитро був інвалідом III групи. Але прийшла повістка, і він пішов на фронт».

      Захисник хотів одружитися і створити сім'ю.

      Останній бій Дмитро Заморока прийняв поблизу Авдіївки, що на Бахмутському напрямку. 3 листопада 2023 року внаслідок поранень, отриманих під час мінометного обстрілу противником, захисник загинув.

      З військовим у нашому місті попрощалися 8 листопада. У Героя залишилися мати й брат. Воїну назавжди 37…

      Ярослав Соловйов

      Зв'язківець 32 окремої механізованої бригади.

      До повномасштабної війни Ярослав Соловйов жив у Лисичанську. Працював слюсарем. Його родина переселилася до Хмельницького. У лютому захисника мобілізували до війська.

      Солдат Ярослав Анатолійович Соловйов віддав життя за Україну 31 жовтня 2023 року на Харківському напрямку. Він підірвався на міні біля Іванівки Куп'янського району, що на Харківщині. Герою було 52 роки.

      Розповів під час прощання Михайло Кривак, заступник Хмельницького міського голови: «Обірвалося життя справжнього чоловіка, воїна, українського захисника Ярослава Анатолійовича Соловйова. Він пішов на фронт у лютому цього року. Він був зв'язківцем, налагоджував зв'язок у мінометному підрозділі. На жаль, загинув від мінного вибуху…»

      Олександр Прядка

      Олександр Прядка народився у Луганську 30 жовтня 1982 року. Працював шахтарем.Тоді, у 2014, як його рідне місто окупував ворог, пішов захищати Україну. Продовжив боротьбу і після повномасштабного вторгнення. Пройшов майже всю війну, брав участь у боях на різних напрямках.

      Розповіла дружина Ольга: «Він був порядним, мужнім захисником своєї країни, гарним чоловіком, гарним батьком та сином. Він мріяв про перемогу, тому й пішов воювати».

      Загинув Олександр Прядка 30 жовтня 2023 року на Куп'янському напрямку (Харківщина) від мінометного обстрілу. Осколками йому поранило живіт та серце.

      7 листопада 41-річного Героя російсько-української війни провели в останню путь у Хмельницькому. У нього залишилася донька, а дружина має трьох названих дітей. Віддати шану захисникові прийшли рідні, друзі, побратими.

      Роман Герус

      Йому було лише 24… Захисник з Хмельницької громади.

      Роман Герус віддав життя за Україну 30 жовтня 2023 року на Донецькому напрямку. Прощалися з Героєм російсько-української війни у селі Пирогівці 3 листопада.

      У фейсбуку про загибель воїна сповістив Пироговецький ліцей: «Трагічна звістка сколихнула нашу громаду. У боях за незалежність та свободу нашої держави загинув наш випускник — Герус Роман. Висловлюємо щирі співчуття матері, рідним, друзям, односельцям, всім, хто завжди буде пам'ятати про те, що Рома віддав життя за Україну та за кожного з нас. Дякуємо нашому Герою! Схиляємо голови...»

      Руслан Жижук

      Солдат 77-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Позивний "Художник".

      Руслан Жижук народився 16 січня 1978 року в Хмельницькому.

      Навчався в Хмельницькій загальноосвітній школі №28 та ВПУ №11. Закінчив з відзнакою Хмельницьку художню школу.

      Був доброю, працьовитою людиною, гарно малював, займався різьбленням по дереву, розведенням старовинних сортів яблук, захоплювався природничими науками.

      Руслан Жижук любив дітей, особливо своїх племінників, мріяв створити власну сім'ю.

      Перед початком повномасштабного вторгнення працював за кордоном.

      Як згадує рідна сестра Леся, хоч Руслан раніше й не служив в армії, проте 5 травня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Після мобілізації пройшов місячне навчання за кордоном, а після нього воював у окремій аеромобільній бригаді.

      25 жовтня отримав важкі поранення у бою під Бахмутом. Серце Героя зупинилося 27 жовтня 2023 року в лікарні імені І. Мечникова, м. Дніпро.

      Воїну назавжди 45 років…

      6 листопада 2023 року у Хмельницькому віддали останню шану Герою. У військовослужбовця залишились батько, сестра та племінники.

      А також у Руслана Жижука залишилось багато друзів, як в Україні, так і за межами нашої держави, які в пам'ять про нього провели збір коштів на ремонт автомобілів частини, де служив воїн та продовжують допомагати ЗСУ.

      Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

      Олег Дяк

      Олег Дяк жив і навчався у мікрорайоні Ракове. До війни працював на швейній фабриці. Пішов на фронт добровольцем в листопаді минулого року. Спочатку проходив навчання, а згодом воював на Донецькому напрямку.

      Розповів батько, колишній військовослужбовець: «Він отримав перше поранення і був госпіталізований. Лікувався місяць. Йому була передбачена відпустка, але він відмовився. Так, 10-12 днів він знаходився при частині. А після цього був на самому “передку”. В одному з боїв прилетів снаряд. Четверо його хлопців загинули. Вважалось, що й Олег загинув. Але коли бої закінчились, пройшло десь годин 6, їх почали забирати й побачили, що він живий».

      Пораненого військового терміново відправили до Дніпра, потім лікували в Києві, Житомирі. Поранення мав вкрай тяжкі. У воїна були пошкоджені нирки, легені, печінка, роздроблена щелепа.

      Додав батько: «Коли він лежав тяжко поранений, я питав його, яке б рішення він прийняв, якби його призивали зараз. На це Олег відповів, що він все одно б пішов. Який в нього був патріотизм… Я пишаюсь тим, що мій син пішов захищати. Останнім часом він наче відчував, що не виживе. Просив, аби ми похоронили так, як його друзів, під прапорами».

      16 жовтня 2023 року серце Героя зупинилося. Поранення, яке довелося лікувати шість місяців і яке все ж забрало життя захисника, він отримав поблизу населеного пункту Водяне Донецької області.

      Попрощалися з військовим хмельничани 20 жовтня.

      Віталій Шеремета

      Старший солдат. Віталія Шеремету мобілізували влітку цього року.

      Виріс у селі Ярославка, що в Хмельницькому районі. У цивільному житті працював будівельником. «Віталій був дуже доброю та веселою людиною. Дружній, компанійський, — розповів знайомий Максим. — З ним завжди було весело. Завжди посміхався і казав: “Все буде добре — Перемога за нами”».

      Бувши на фронті, ще й готував побратимам смачні страви. Про це розповіла мати захисника.

      14 жовтня 2023 року внаслідок мінно-вибухової травми загинув у селі Райгородка на Луганщині. У Хмельницькому 20 жовтня захисника української землі провели в останню дорогу. Героєві навіки буде 39... У нього залишилися батьки й брат.

      Тарас Носов

      Боєць був родом із села Борсуки, колишнього Новоушицького району, що на Хмельниччині. У цивільному житті Тарас Носов працював будівельником. Мобілізували його у вересні цього року.

      У військового було багато планів на життя. «Тарас дуже позитивний, веселий хлопець, хороший друг. Люди його поважали», — розповів приятель Валентин Олійник.

      Тепер Тарасу Носову назавжди 43…

      Герой загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоєгорівка, Сватівського району на Луганщині. Трапилося це 14 жовтня 2023 року. У загиблого воїна залишилися дружина та 14-річний син. У Хмельницькому із захисником попрощалися 18 жовтня.

      Юрій Буряковський

      Сержант. Бойовий медик 128 окремої гірсько-штурмової бригади.

      За словами батька, Юрій Буряковський закінчив ДНЗ «ВПУ №11 м. Хмельницького» за спеціальністю «Токар». До війни працював на будівництві.

      Про захисника говорять як про світлу, порядну людину і зразкового сім'янина. «Він завжди веселий був, усміхнений, радий був бачити. Це чудовий батько і чоловік. Він працював, захоплювався сім'єю і виховував дітей. Мріяв видати доньок заміж. Дівчата в нього дуже хороші», — розповів кум В'ячеслав Власюк.

      Воїн загинув 13 жовтня 2023 року в районі населеного пункту Новоданилівка, що у Запорізькій області. Проводив евакуацію поранених, а окупанти поцілили в цей момент ворожим дроном.

      У Хмельницькому з 51-річним Юрієм Буряковським попрощалися 1 листопада. У загиблого воїна залишилася мати, батько, брат, дружина і двоє доньок.

      Олександр Баліцький

      Молодший сержант. Захищав країну в найгарячіших точках ще в період АТО. Пішов воювати й тоді, як почалось повномасштабне вторгнення. Олександр Баліцький служив у складі 14 окремої механізованої бригади. На війні був помічником гранатометника.

      Родом з села Павликівці, що у Війтовецькій територіальній громаді. Один із братів-двійнят, яких матір виховувала сама. Брат Олександра Баліцького — теж військовий.

      Навчався у хмельницькій школі №25. Також закінчив вище професійно-технічне училище. Працював на різних роботах, зокрема займався встановленням вікон.

      Побратим Денис розповідає: «Саша був дуже хоробрим і відповідальним. Таким другом, який завжди підставить плече. Це дуже достойна людина. Він ніколи не боявся і завжди йшов до останнього».

      Олександру Баліцькому назавжди 35… Загинув воїн 10 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання, поблизу селища Першотравневе в Куп'янському районі на Харківщині.

      16 жовтня з військовим попрощався Хмельницький. Віддати останню шану захиснику прийшли його побратими, друзі, однокласники й сусіди.

      Олександр Чорний

      Воювати Олександр Чорний пішов на початку 2023 року. Служив у розвідці, був штурмовиком десантно-штурмової бригади.

      Чемпіон України з боксу серед молоді 2003 року. Входив до збірної країни. Перемагав та був призером на багатьох всеукраїнських та міжнародних турнірах. За свою кар'єру провів 117 поєдинків, з яких 86 виграв.

      Захиснику було 37 років. Олександр Чорний у мирному житті став майстром спорту з боксу та директором боксерського клубу «Аперкот». Тренував як дорослих, так і дітей.

      Мати вихованки Вікторія Панчишина розповіла: «Настанови дітям давав. Вони до нього не йшли, а бігли, настільки він заряджав своїм позитивом. Він завжди був за здоровий спосіб життя, казав, що потрібно ходити, займатися спортом. Знаєте, він їх настільки загартовував, давав їм позитив».

      Колега Григорій Барбак додав, що тренера дуже діти любили, хоч він і був суворий, вимогливий, але за межами залу він був справжнім другом для них.

      Олександр Чорний загинув 5 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, поблизу села Вербове. У воїна залишилися батько, мати й сестра. 10 жовтня хмельничани віддали останню шану Герою.

      Вадим Сенчук

      Вадим Сенчук родом із села Виноградівка, що в Розсошанській громаді. Після закінчення школи навчався в електромеханічному коледжі Хмельницького. Далі пішов до армії. Як розказав брат військового Віктор, Вадим Сенчук кілька років служив у морському флоті в Севастополі.

      Йому було 43 роки. Розповіла староста села Ніла Мельник: «Він був ліфтером. Коли довелося йти захищати нашу Батьківщину, він не відмовився, не сховався, а пішов».

      На полі бою отримав важке поранення. У той час, коли лікувався, то найбільше переживав за побратимів.

      Загинув внаслідок важких поранень, отриманих 2 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.

      В останню путь провели військового 5 жовтня. Попрощатися із загиблим захисником прийшли друзі, рідні та односельці. У Вадима Сенчука залишилися батьки, дружина та донька.

      Андрій Скорубський

      Сержант.

      Закінчив хмельницьке училище. Працював на базарі, потім — на місцевому заводі «Карат», де виготовляють килими.

      Хрещений батько Дмитро Рак розповів: «Він дуже любив рибалити. Служив в армії, потім пішов працювати. Коли Андрію вручили повістку, він не переховувався. Був тричі поранений, двічі контужений. Ще 14 вересня приїжджав у відпустку, отримав медаль. А 30 вересня загинув під мінометним обстрілом».

      Загалом служба Андрія Скорубського тривала близько 11 місяців на Сватівсько-Донецькому напрямку. Йому було 42 роки.

      Загинув військовий внаслідок важких поранень, отриманих 30 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Луганщині.

      У Героя залишилися 19-річна донька, батьки та брат. Прощалися у Хмельницькому з Андрієм Скорубським 5 жовтня.

      Максим Дячук

      Молодший сержант. Військовослужбовець 10 гірсько-штурмової бригади. Після початку повномасштабного вторгнення повернувся в Україну з-за кордону і пішов на фронт добровольцем.

      Розповіла сестра: «Зовсім молодий, 1991 року народження. Дуже позитивний, веселий хлопець, товариський. Ніби так про всіх говорять, знаєте, але то правда, українські захисники такі».

      Йому було лише 32 роки. Родич Олександр додав: «Максим був великим патріотом, не планував залишати службу, прагнув боротися до кінця, ніколи не скаржився. Завжди говорив, що все добре».  

      Воїн загинув під час виконання бойового завдання 30 вересня 2023 року на Донеччині поблизу населеного пункту Берестове, отримавши осколкові поранення внаслідок артилерійського обстрілу.

      Хмельничани віддали шану Герою російсько-української війни Максиму Олеговичу Дячуку 4 жовтня. У нього залишилися батьки, сестра, син та дружина, яка чекає зараз на другу їхню дитину.

      Віталій Удодов

      Старший лейтенант. Народився у Луганську. Навчався на військового. Служив у військовій частині, яка переїхала до Хмельницького. Після закінчення служби оселився у нашому місті, знайшов роботу та створив сім'ю. Працював на керівних посадах на СТО.

      У Віталія Удодова була мрія — звільнити рідне місто від російської окупації. Розповів Віталій Яровий, кум: «Він був людиною життєрадісною, веселою, завжди був готовий прийти на допомогу. Він був щирим, користувався авторитетом та повагою серед своїх побратимів. Я це бачив на власні очі. Він просто любив життя, мав багато захоплень, любив майструвати своїми руками, займався виноробством, виховував доньку, він був хорошим сім'янином, хорошим другом, хорошим керівником».

      До війська Віталій Удодов пішов у лютому–березні цього року. Спершу проходив навчання, а у травні–червні потрапив на Донеччину. Йому було 45 років.

      Загинув 29 вересня 2023 року на південних околицях Бахмута, в бою поблизу населеного пункту Кліщіївка на Донеччині. У захисника залишилися дружина та донька. Попрощалися з воїном у Хмельницькому 5 жовтня.

      Владислав Лахманюк

      Владислав Лахманюк був розвідником 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

      Закінчив міську ЗОШ I-III ступенів №24. Класна керівниця розповіла: «У школі він завжди доказував власне бачення чого-небудь. Всі з ним дружили й всі його дуже любили. Оця його така свободолюбність, певно, і призвела до того, що він став захисником. Після школи він багато в чому себе пробував. Був за кордоном на заробітках. І в Україні працював на різних роботах. Був дуже працьовитим. Потім він не побоявся і пішов нас захищати». Також був хорошим сім'янином, як згадують знайомі.

      Під час виконання бойового завдання 19 вересня воїн отримав важкі поранення. 24 вересня 2023 року в харківському шпиталі серце Героя перестало битися.

      У Хмельницькому з ним попрощалися 27 вересня. Без сина залишилися батьки, без чоловіка — дружина, а без батька — двоє маленьких дітей. Владиславу Лахманюку назавжди 27 років…

      Андрій Блажко

      Андрій Блажко народився 24 липня 1988 року. До початку повномасштабного вторгнення працював, а вже під час нього отримав повістку та мобілізувався.

      Сусід Григорій Осадчий розповів, що захисник був сміливим, не боявся ризикувати: «Він не так давно вдома був, десять діб дали відпустки, бо він там трохи поранений був. То він приїхав, побув і поїхав знову туди, на передову. Хлопці, його побратими, кажуть, що він безстрашний був».

      23 жовтня хмельничани віддали останню шану Герою російсько-української війни Андрієві Блажку. Воїн віддав життя за рідну землю під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку 22 вересня 2023 року.

      Військовому було лише 35 років. У нього залишилися цивільна дружина та дитина.

      В'ячеслав Шухарев

      Сапер. Служив у 66 окремій механізованій бригаді. На захист країни воїн став добровільно на початку повномасштабного вторгнення.

      До війни 12 років пропрацював закрійником на швейному підприємстві. Друзі та колеги називають його позитивною, світлою та компанійською людиною.

      В'ячеславу Шухареву назавжди залишиться 47 років…

      Воїн загинув 12 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Захисник підірвався на протитанковій міні поблизу села Роботине.

      18 вересня Героя російсько-української війни В'ячеслава Юрійовича Шухарева провели в останню путь у Хмельницькому. У нього залишилися батько, мати, дружина та 14-річна донька.

      Роман Туркевич

      Лейтенант Роман Туркевич став на захист держави навесні цього року.

      Навчався у ЗОШ №26, що у Гречанах. «Він був з простої і вихованої сім'ї, яка заклала в ньому відповідальність. Роман завжди захищав. Був товариським, любив займатись спортом. Він був прекрасним сином. Ніколи не цурався роботи, відповідальності, свого роду. Завжди пишався, що він українець…» — розповіла однокласниця Леся Стебло.

      Військовий, як кажуть, мав золоті руки й до війни займався ремонтними роботами. За словами рідних, мав безліч планів на життя, але головними для нього завжди були діти.

      41-річний Роман Туркевич загинув на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання. Герой віддав життя за Україну 11 вересня 2023 року поблизу населеного пункту Малі Щербаки (Оріхівський район, Запорізька область).

      20 вересня Хмельницький попрощався з Героєм. У воїна залишилися дружина і діти — син-студент і донька-школярка.

      Юрій Возний

      Солдат з осені 2022 року проходив службу в десантно-штурмових військах. Мав позивний «Кардан».

      На фронт пішов добровольцем. Захищати країну боєць прагнув ще з 2014-го.

      До повномасштабного вторгнення Юрій Возний працював в одному з магазинів кави. Полюбляв автомобілі. Друзі пригадують, що був щирим і працьовитим. «Дуже добрий був і завжди допомагав, — розповіла про Юрія Возного знайома Тетяна у сюжеті «Першого Подільського». — Якісь проблеми — Юра вже тут. Допоміг і аж світиться. От такий, як на фотографії, так і в житті — він завжди світився. Знаю його лише таким».

      Захисникові було 27 років. Воїн загинув 5 вересня 2023 року на Луганщині, рятуючи побратима під час ворожого обстрілу.

      6 листопада хмельничани віддали останню шану Герою російсько-української війни Юрію Олександровичу Возному. У нього залишились дружина, батьки й сестра.

      Іван Гасюк

      Військовослужбовець 77 окремої аеромобільної бригади ЗСУ.

      Народився 21 червня 1988 року в селі Путила Вижницького району Чернівецької області. Навчався в ЗОШ №13. Після навчання в школі вступив у ПТУ №25. Займався спортом, а особливо полюбляв бокс.

      Іван Гасюк не мав військового досвіду. До мобілізації займався підприємницькою діяльністю. Сам виховував єдину доньку, яка навчається у 6 класі.

      На фронті доєднався до лав десантно-штурмових військ. Попри те, що мав деякі проблеми зі здоров'ям, все ж пішов обороняти країну.

      Розповідає вчителька доньки Ірина Цвігун: «Це був зразковий батько. Не був, а є. Він залишиться і буде завжди з нами. Бо ми будемо його пам'ятати завжди. Це був приклад для всіх батьків. Він віддавав кожну частину себе своїй дитині. Він віддавав не тільки матеріальність, а й духовність. Він показував приклад зразкового життя. Він був відповідальним, комунікабельним та доброзичливим. Справжнім батьком. Дуже шкода, що так склалося життя. Шкода цієї людини, бо знаємо його добрим, чуйним, ввічливим».

      35-річний Іван Гасюк загинув під час виконання бойового завдання 5 вересня 2023 року на Бахмутському напрямку, поблизу селища Хромове Донецької області. Хмельничани попрощалися з Героєм російсько-української війни 11 вересня.  

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Павло Шимков

      Військовослужбовець Павло Шимков проживав в селі Шумівці Хмельницького району. До мобілізації в січні цього року працював електриком в одному з медичних закладів Хмельницького. Колеги кажуть, що був справжнім майстром, все у нього вдавалося.

      Розповіла староста Шумівців Катерина Борис: «Проживав з цивільною дружиною. У нього є двоє синів: одному — два рочки, а один тільки-но народився». У своїй дружній родині мав ще матір, брата та сестру.

      Павло Шимков загинув у селі Роботине Запорізької області 2 вересня 2023 року. Захиснику було 44.

      Попрощалися з воїном рідні, друзі, колеги, побратими та інші мешканці Хмельницької громади 11 вересня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Заремський

      Вогнеметник. Юрій Заремський — фаховий військовослужбовець, служив за контрактом від 2014 року. Навіть після важкого поранення вирішив повернутися на фронт.

      Розповіла родичка Тетяна: «Він сам, в нього була можливість не йти, залишитись тут, вчити когось, передати свій досвід, але він пішов. Каже: "Хто, як не я?". Він, поранений, рвався туди, йому не дозволяли, але він все одно казав: "Ні, я йду. Я здоровий, зі мною все добре"».

      Юрій Заремський загинув на війні 27 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Новоєгорівка, що Сватівського району, Луганської області. Лише за тиждень його побратими змогли забрати тіло товариша із зони постійних обстрілів.

      У загиблого захисника залишилися дружина та шестирічний син, матір. Воїну було лише 32 роки. Попрощалися з Героєм хмельничани 7 вересня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Линюк

      Молодший сержант. Володимиру Линюку був 41 рік.

      Захисник у березні 2022 року добровольцем пішов боронити країну від агресора, воював у найгарячіших точках фронту — на Херсонщині та Бахмутському напрямку. Проходив службу і в Сумській області.

      Рідні та друзі пригадують, що Володимир Линюк був добрим, щедрим, порядним, дуже любив Україну.

      Серце військового зупинилося 26 серпня 2023 року на Сумщині. У Хмельницькому Героя російсько-української війни в останню путь провели 31 серпня.

      Олександр Токовий

      Олександр Токовий родом з Дніпровщини. Жив і працював у Хмельницькому. До служби на фронті був дефектоскопістом — робив експертні обстеження об'єктів підвищеної небезпеки.

      На захист України став у січні 2023. Служив кулеметником.

      Друзі називають його доброю, чуйною, щирою, порядною людиною, завжди мав гарний настрій, підтримував, спілкувався відкрито.

      У середині серпня воїн перестав виходити на зв'язок. За тиждень рідним повідомили, що він загинув. Трапилося це 22 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку.

      30 серпня наше місто віддало останню шану 48-річному воїну Олександру Токовому. У захисника залишилися син, дружина і батьки.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Павло Рожик

      Військовослужбовець 106 бригади тероборони.

      Павло Рожик народився 15 січня 1997 року в селі Кам'янка (колишнього Городоцького району). Служив у Нацгвардії. Звільнився ще до початку повномасштабного вторгнення. Після 24 лютого записався добровольцем до лав територіальної оборони.

      Розповів побратим: «Ця людина стала для мене, напевно, ріднішою, ніж моя сім'я. Ми з ним пройшли дуже багато різних боїв, починаючи від Донецької області та закінчуючи Херсонською областю, де він загинув. Ми — військові. Для нас кожна людина, яка з нами служить, наші побратими — це завжди сім'я. І їхня втрата — як втрата члена сім'ї».

      Павлу Рожику було лише 26. Герой віддав життя за Україну під час виконання бойового завдання 22 серпня 2023 року на Херсонщині.

      Написала староста Олешинської громади Валентина Базилюк: «Висловлюємо глибокі співчуття та біль, схиляємо низько голову перед матір'ю, дружиною Героя та усією родиною, адже Воїн Павло віддав за кожного з нас найцінніше — своє життя».

      Прощання із захисником відбулося 28 серпня у Хмельницькому та селі Олешин.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Чернявський

      Кулеметник-навідник.

      Олексій Чернявський родом із Запорізької області. У мирному житті працював будівельником. Займався крівлею дахів.

      У перші дні війни майбутній військовий хотів піти добровольцем, але йому відмовили, адже в армії він не служив до того. А потім, як уже потрібно було, його забрали.

      Розповів молодший брат військового Владислав: «Олексій закінчив школу й пішов навчатись. А після того переїхав жити до Маріуполя. Потім перебрався до Києва, де він одружився і в нього народилась дитина. Пізніше розлучився і переїхав до Хмельницького, де зустрів свою теперішню дружину. В них народилась донечка. Він встиг побути з нею тільки при народженні».

      Олексію Чернявському назавжди 29… Воїн загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області 10 серпня 2023 року. Тіло не змогли забрати відразу, тому що це була перша лінія. Потім чекали результатів ДНК, щоб отримати підтвердження. Тож хмельничани віддали останню шану Герою російсько-української війни Олексію Миколайовичу Чернявському лише 25 жовтня. Вдома на нього чекали дружина та малесенька донька.

      Олег Галкін

      Військовослужбовець 81 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Проходив службу на посаді навідника.

      Народився 15 березня 1982 року, проживав у Хмельницькому. Навчався у СЗОШ №29. У 2000 році закінчив Хмельницьке професійно-технічне училище №8 за спеціальністю «Виконавець художньо-оформлюваних робіт». Пізніше здобув кваліфікацію електрика. Мав багато друзів. У мирному житті працював охоронцем та продавцем. Навесні 2023 року Олега Галкіна мобілізували.

      Знайомі кажуть, що був добрим, чесним, позитивним, привітним та мужнім, а тому й пішов захищати Батьківщину. Згадують Олега Галкіна порядною людною, гарним батьком та відважним захисником.

      Воїн загинув 1 серпня 2023 року на Луганщині, в районі населеного пункту Білогорівка, захищаючи українську державу від окупантів.

      Хмельницький прощався з Героєм 5 серпня. Тепер йому назавжди 41…

      В Олега Галкіна залишилася дружина та двоє синів.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Вольєв

      Молодший сержант. Військовослужбовець 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша ЗСУ.

      Народився 9 травня 1993 року в Хмельницькому. Навчався у Хмельницькому колегіумі імені Володимира Козубняка та в Хмельницькому кооперативному торговельно-економічному коледжі.

      Працював у сфері торгівлі, мріяв стати журналістом та письменником, писав цікаві та змістовні оповідання.

      У лютому 2023 року був призваний до лав ЗСУ. Пройшов військовий вишкіл у навчальному центрі на Рівненщині, після чого був направлений до Естонії, де проходив навчання за програмою «Infantry 5-week Basic Combat Course». Після повернення в Україну був призначений на посаду командира відділення.

      Загинув 1 серпня 2023 року поблизу населеного пункту Твердохлібове Сватівського району Луганської області. Воїну було 30 років. Без батька залишилося двоє синів. Попрощалися із захисником у Здолбунові 5 серпня.

      Сергій Вольєв посмертно нагороджений відзнакою «Хрест воїна-єгеря» І ступеня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Євген Квятковський

      Служив мінометником. Воїну було 40 років.

      Військовий народився, навчався та працював у Хмельницькому. Закінчив НВК №7, згодом навчався у МАУП.

      Друг та однокласник захисника говорить, що той був завжди чесним, людиною слова: «Дуже хоробрий. Коли почалася повномасштабна агресія, він у перший день пішов у військкомат. Тоді його не взяли. Сказали: “Твій час прийде”. Призвали його в кінці лютого цього року». «Був великою підтримкою для своєї родини. Завжди відкликався на якусь потребу, навіть від сторонніх людей», — розповідає про Героя подруга родини Інна Левінська.

      Євген Квятковський загинув 26 липня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу в боях за Ямпіль на Донеччині. У нього залишились батьки, дружина та дочка.

      31 липня у Хмельницькому попрощалися із Героєм. Провели в останню дорогу його близькі, друзі, побратими, сусіди й однокласники.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Богдан Андріїшин

      Молодший сержант. Військовослужбовець 50 ремонтно-відновлювального полку ЗСУ.

      Народився 23 травня 1972 року в Хмельницькому. Навчався у ЗОШ №14. Працював ветеринаром у селі Водички. З 1996 по 2004 рік служив в органах внутрішніх справ та кримінально-виконавчій системі. Пізніше працював на різних посадах.

      23 лютого 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Богдану Андріїшину назавжди 51... Воїн віддав життя за Україну поблизу населеного пункту Григорівка Донецької області 23 липня 2023 року. Воював мужньо і віддано. Але трапляється так, що за свободу і незалежність країни доводиться гинути її вірним синам та дочкам.

      26 липня Героя російсько-української війни Богдана Андріїшина провели в останню путь у селі Водички Хмельницької громади.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Ковальчук

      Старший солдат. Захисник пішов на війну добровольцем. Служив у складі 33 окремої механізованої бригади.

      Віктор Ковальчук родом із села Пирогівка Віньковецької громади. Під час повномасштабного вторгнення став на захист України. До цього мав військовий досвід — служив в армії. Йому було 48 років.

      Військового пригадують дуже вольовим, сміливим. Вважає друг Руслан Гримак: «Така людина, що сім'я для нього була на першому місці. Тому, я думаю, що він знайшов спокій душевний, що він пішов туди — боронити дитину, жінку».

      Воїн загинув 21 липня 2023 року на Запорізькому напрямку під час виконання бойового завдання. Тривалий час вважався зниклим безвісти. У Хмельницькому попрощалися з Героєм російсько-української війни 27 грудня.

      Сергій Пудов

      Військовий народився і виріс у Хмельницькому. На захист України став ще у 2014 році. З приходом повномасштабної війни Сергій Пудов приєднався до лав тероборони.

      Пригадує товариш Сергій Полтавець: «Такі люди, як Сергій, не часто зустрічаються у житті. Він відкритий, щирий, завжди був готовий прийти на допомогу».

      Захисникові було 47. «Він був чудовою людиною… Дуже радів, коли в нього з'явилася внучка», — згадує друг Віталій.

      Життя Героя обірвалося влітку на Запоріжжі. Він загинув під час виконання бойового завдання 21 липня 2023 року. У Хмельницькому із загиблим на війні Сергієм Пудовим попрощались 10 листопада.

      Михайло Вощина

      Прапорщик. Військовослужбовець Чопського прикордонного загону ЗСУ.

      Народився 31 січня 1973 року у Хмельницькому. Навчався в ЗОШ №5. Після навчання в школі працював на заводі «Катіон».

      Навчався в інституті на вечірній формі. В 1991 році був призваний на військову строкову службу. Працював кінологом в прикордонному загоні. З 2015 року вийшов на пенсію.

      У березні 2022 року Михайло Вощина пішов добровольцем на фронт.

      Розповідають близькі й знайомі, однокласник захисника Сергій Вавринчук: «Класна, адекватна, сильна духом людина. Це наш Герой. Він був прикордонником. Призивався із Закарпатської області, але прожив все своє життя в Хмельницькому. Вірив, що Україна переможе і здолає цього ворога».

      Загинув військовослужбовець у районі села Григорівка Донецької області 18 липня 2023 року, внаслідок поранень, несумісних із життям.

      У Хмельницькому попрощалися з Михайлом Вощиною 24 липня. Захиснику було 50 років. У військового залишились батько та дядько.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Ярослав Дияк

      Добровольцем пішов захищати Україну на початку повномасштабного російського вторгнення.

      Народився у селі Шумівці Розсошанської сільської ради. Розповідає староста Катерина Борис: «У нього була мета — захистити Україну, щоб не було ворога. Він віддав своє життя за мир і спокій у нашій країні, щоб його родина жила під мирним небом, щоб дитина не знала біди й горя. Ми сумуємо за ним. Він був добрий, чуйний, веселий. І так йому обірвали життя». Боронити країну від ворога для Ярослава Дияка стало справою життя.

      Воював під Бахмутом. Там поліг за Батьківщину 13 липня 2023 року.

      Попрощалися з Ярославом Дияком в Хмельницькому 18 липня. У Героя залишилися батьки, брат, дружина і восьмирічна донька.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Ігор Бабко

      Молодший сержант. Військовослужбовець 5 окремої штурмової бригади ЗСУ.

      Народився Ігор Бабко 20 липня 1997 року в селі Мисюрівка Старосинявської громади. Навчався в тамтешній школі до 7 класу, в ЗОШ №22 міста Хмельницького. Розповідає староста села Володимир Бортник: «Він був дуже працьовитим і добросовісним. Виховувала його бабуся».

      Захисник захоплювався футболом, любив активний відпочинок. Друзі пригадують, що мав позитивний і веселий характер. А ще був дуже мужнім і сміливим, ніколи нічого не боявся.

      Ігор Бабко був учасником АТО. Служив за контрактом з 2017 по 2020 роки, потім звільнився з лав НГУ. Пішов добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення.

      Воїн дев'ять днів не дожив до свого 26-річчя. Загинув від артилерійського обстрілу 11 липня 2023 року під Бахмутом, поблизу населеного пункту Іванівське Донецької області. Був нагороджений медаллю «За зразкову службу».

      8 вересня із загиблим військовим Ігорем Бабком попрощалися у Хмельницькому. В останню путь захисника прийшли провести близькі, рідні, друзі, однокласники й побратими. У нього залишилися батьки та цивільна дружина.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Бондар

      Військовослужбовець 25 окремої повітрянодесантної бригади ЗСУ.

      Народився 31 серпня 1990 року у селі Олексіївка (Старосинявський район), що на Хмельниччині. Закінчив Пилявську ЗОШ І-ІІ ступенів, потім навчався у коледжі ПДАТУ в Кам'янці-Подільському.

      Проживав із сім'єю у Хмельницькому. До повномасштабного вторгнення працював на будівництві. Ще займався футболом, грав у захисті. Знайомі згадують його щирим і відважним.

      На військову службу в ЗСУ Олега Бондаря призвали у червні 2022. Воював на Донецькому, Харківському та Луганському напрямках.

      У 2023 році нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України та її цілісність». 

      Загинув воїн 9 липня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Новоселівка Сватівського району Луганської області, внаслідок артилерійського обстрілу. 17 липня в обласному центрі попрощалися з 32-річним Героєм.

      У військовослужбовця залишились батьки, брат, дружина та двоє синів.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Фурман

      Бойовий медик.

      Володимир Фурман навчався в хмельницькій гімназії №1 імені Володимира Красицького. Однокласники та вчителі пригадують його дуже товариським і добрим. «Він був чудовим другом. Я його знав з самого дитинства. Вова був веселою людиною. Позитивним, завжди хотів допомагати людям», — пригадує однокласник Максим.

      Після навчання в гімназії вступив до Хмельницького базового медичного коледжу. Займався боксом.

      Згодом Володимир Фурман став лікарем. Працював в одному з лікувальних закладів міста.

      Під час повномасштабної війни надавав допомогу військовим на фронті. Водночас ні друзям, ні знайомим не зізнавався, що перебуває в “гарячих” точках.

      Герой загинув 6 липня 2023 року. Провели в останню путь Володимира Фурмана 10 липня. Тепер йому назавжди 33 роки…

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Кириленко

      Народився 9 жовтня 1999 року в місті Старокостянтинів Хмельницької області. Зростав у сім'ї військового. Після закінчення школи вступив до Кам'янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2020 році закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького і розпочав свій офіцерський шлях.

      24-те лютого 2022 року зустрів зі зброєю в руках, боронив Маріуполь. Виконував бойові завдання у складі групи на одному з найскладніших рубежів оборони міста — позиція «ПортСіті», де отримав перший бойовий досвід. Згодом старший лейтенант Кириленко очолив бойову групу на позиції «Гора», на якій 13 діб група прикордонників стримувала просування загарбників на північній околиці міста. У березні молодий офіцер вивів групу з повного оточення.

      У травні 2022 року вибув для подальшого проходження служби до 18 загону морської охорони ДПСУ. У жовтні приєднався до спецпризначенців.

      Після проходження додаткової підготовки у червні 2023 року вирушив на передову у складі зведеного прикордонного загону.

      6 липня 2023 року його бійці отримали бойове завдання на штурм ворожих позицій. Старший лейтенант був у складі однієї зі штурмових груп. Прикордонники прорвали лінію оборони загарбників, що дозволило просуватися Силам оборони, але Сергій Кириленко отримав численні поранення, несумісні з життям, та поліг за захист рідної землі.

      За героїзм та мужність Сергію Кириленку присвоєно посмертно чергове військове звання — «капітан». Рідні, близькі та побратими провели Героя в останню путь 10 липня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Роман Романюк

      Роману Романюку було 41. Він народився в Кам'янці-Подільському. Свої шкільні та юнацькі роки провів в селі Шарівка, що в Хмельницькому районі. Вищу освіту здобував у Кам'янці-Подільському, а згодом — в Хмельницькому національному університеті.

      Був всебічно розвиненою людиною. Цікавився автомобілями й радіотехнікою. А ще займався фотографією. Все змінилося, коли в Україні почалася повномасштабна війна…

      Перед тим, як відправитися на фронт, Роман Романюк проходив спеціальну підготовку. Згодом потрапив на Бахмутський напрямок.

      Знають його вірним другом, хорошим батькоми та хорошим сином.

      Загинув Герой 5 липня 2023 року біля села Берестове, виконуючи бойове завдання, внаслідок артилерійського обстрілу.

      У захисника залишилися батьки, сестра, дружина та двоє донечок.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Богач

      Сержант. Служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» на посаді командира відділення протитанкового артилерійського дивізіону.

      Народився 26 червня 1978 року в селі Ставниця Летичівського району Хмельницької області. Навчався в ЗОШ №14. Згодом проходив військову службу. Працював помічником друкаря флексографічного друкування.

      18 травня був мобілізований до лав ЗСУ у військову частину А-4162 на посаду сержанта відділення бойових машин піхоти БМП-2. Проходив підготовку в селі Мала Любаша Рівненської області на посаді командира протитанкового взводу роти вогневої підтримки.

      Розповів родич Тарас: «26 червня, на свій день народження, він поїхав на східну частину фронту з настроєм воювати, захищати державу. Він проходив строкову службу, був сержантом в запасі, заступник командира взводу. Відслужив півтора року, 1999-2000 рік».

      Загинув воїн під час артилерійського обстрілу 5 липня 2023 року поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області.

      В 45-річного Олега Богача залишилася донька, дружина, сестра і мати. Попрощалися з воїном у нашому місті 11 липня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Черніцький

      Командир стрілецького відділення.

      Був активним учасником Революції Гідності. Отримав поранення у лютому 2014 року під час кривавих подій на Майдані в Києві. 8 травня 2015 року пішов на передову захищати країну від рашистських загарбників. Вступив до лав Збройних сил України, служив артилеристом.

      На початку повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю, приєднавшись до новоствореного 19 окремого стрілецького батальйону.

      Брав участь у діяльності хмельницького «Легіону Свободи».

      Депутат Хмельницької міської ради VII скликання(2017–2020).

      Друзі знали Андрія як добру та відкриту людину, яка не тримала зла та образ. Подруга його сім'ї Анастасія Ярова поділилася, що він «любив Україну та захищав мову, дбав про традиції та культуру, виховував своїх дітей з Україною в серці».

      Андрію Черніцькому було лише 39 років. Загинув 1 липня 2023 року під час виконання бойового завдання на Луганщині. У своєму останньому бою разом із Леонідом Оксютою зі Славути під час штурму бойових позицій врятував шістьох побратимів і знищив 30 ворогів. Він стріляв по танку з гранатомета, аби прикрити своїх бійців, які опинилися в оточенні.

      В Андрія Черніцького залишилась дружина Іванна та двоє дітей. Попрощалися з Героєм у рідному Хмельницькому 5 липня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Шевчук

      Хмельничанин у квітні 2023 пішов захищати країну. Служив у Десантно-штурмових військах. Йому було 36 років.

      Близькі розповідають, що захисник виріс і проживав у Хмельницькому. Був надзвичайно світлою і порядною людиною. А ще зразковим сім'янином.

      Навчався у ЗОШ №29. Єдиний син у батьків. Вчителька пані Тетяна говорить: «Вся наша шкільна родина схиляє голови перед нашим Героєм. Я Сашуню пам'ятаю маленьким білявим хлопчиком, в очах якого завжди був вогник. Він хотів багато всього знати, був справедливим, гарно вчився. Був справжнім другом. Ми сьогодні низько вклоняємось батькам, які виховали такого чудового Героя».

      Олександр Шевчук загинув 30 червня 2023 року на Луганщині внаслідок артобстрілу. У нього залишились батьки, дружина та двоє дітей. Хмельницький попрощався з Героєм 5 липня. Провести захисника в останню дорогу прийшло багато його друзів, однокласники, вчителі й сусіди.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Науменко

      На захист держави військовий Віталій Миколайович Науменко став ще під час активної фази АТО (ООС), підписавши контракт.

      Було військовому 37 років, проживав у Хмельницькому. Спортсмен, колишній поліціянт.

      Захисник загинув 29 червня 2023 року біля населеного пункту Старомайорське (Волноваський район Донецької області) під час виконання бойового завдання. Два місяці вважався безвісти зниклим.

      Побратим з позивним «Пастир» розказав: «Під час штурмових дій був артилерійський обстріл з боку росіян, і він потрапив під нього. Коли почалася повномасштабна війна в Україні, він один із перших військовослужбовців нашої частини, який став на захист Батьківщини».

      25 серпня з воїном попрощалися у Хмельницькому. Віддати шану прийшли побратими, друзі та рідні. У Віталія Науменка залишилося двоє синів, мати і дружина.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Гірченко

      Військовослужбовець 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша ЗСУ.

      Народився 3 серпня 1978 року в Хмельницькому. Навчався у ЗОШ №24. У мирному житті працював водієм. У 2007 році закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій університету «Україна». Життєрадісний, любив жартувати й мав багато друзів. Був хорошим сім'янином, цікавився мотоциклами, реставрував, добре розумівся на техніці.

      Андрій Гірченко добровільно взяв до рук зброю та став на захист держави.

      Пригадує товариш Олег: «Це дуже життєрадісна людина, яку ніколи в житті нічого не засмучувало. Як би йому не було погано — він завжди був веселий. Завжди міг підставити плече і прийти на допомогу. Був хорошим і надійним другом».

      Військовий з позивним «Зуб»: «Андрій воював сім місяців. Ми з ним разом призивались в нашому військкоматі. Він потрапив у 68-му єгерську, а я — в 95-ту. Так розійшлись, але продовжували підтримувати зв'язок».

      Андрій Гірченко загинув 23 червня 2023 року. За словами товаришів, він допомагав пораненому побратиму виходити з-під обстрілів. Прилетіла ворожа міна… Трапилось це поблизу населеного пункту Павлівка Донецької області.

      Вдома захисника не дочекалися дружина, донечка, мама і сестра. У рідному Хмельницькому з воїном попрощалися 30 червня. У серпні йому мало б виповнитись 45...

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Артем Соколовський

      Професійний військовий, брав участь у бойових діях у зоні АТО/ООС. З початком повномасштабного вторгнення боронив Україну від російських окупантів.

      Артему Соколовському було лише 30 років.

      21 червня 2023 року військовослужбовець загинув поблизу міста Бахмут під час виконання бойового завдання. Життя захиснику обірвала ворожа куля.

      Хмельничани провели в останню путь Героя російсько-української війни 23 червня.

      21 липня у Хмельницькому інституті соціальних технологій та фаховому коледжі Університету «Україна» відбулося вручення дипломів денної та заочної форм навчання. Артем Соколовський не встиг отримати свій диплом бакалавра. Документ передали його мамі та дружині.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Святослав Банзула

      Військовослужбовець 106 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Святославові Банзулі було 33 роки.

      Навчався в міській ЗОШ №20, у Вищому професійному училищі №25 м. Хмельницького, пізніше вступив до Вінницького політехнічного університету. Зі шкільних років займався тхеквондо.

      У 2015 році був призваний на строкову військову службу. Потім брав участь у будівництві філії СЕ «Бортнетце», де працював на посаді електромеханіка. Був мобілізований до лав ЗСУ.

      Про втрату повідомили на сторінці училища в фейсбуку: «Перемога дається страшною ціною. Страшна звістка знову увірвалась в нашу училищну родину. У боях з російськими окупантами на Сумщині, захищаючи право на життя у вільній країні своїх дітей, загинув наш випускник, 2008 р. випуску з професії “Електромонтер” Святослав Банзула. Уся училищна родина висловлює щирі співчуття сім'ї Героя. Схиляємо голови у скорботі. Вічна та світла пам'ять тобі, наш Герою…».

      Захисник віддав життя за Україну 20 червня 2023 року в Сумській області, поблизу селища Біловоди. У Хмельницькому зі Святославом Банзулою попрощалися 23 червня. 

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

       

      Іван Грисюк

      Лейтенант. У перші дні повномасштабного вторгнення воїн став на захист держави. Івану Грисюку було лише 28 років.

      Народився у селі Мар'янівка, що в Хмельницькому районі. Там він навчався у місцевій школі. Згодом вступив до Хмельницького університету економіки та підприємництва. Вчився на фінансиста. Виш закінчив із червоним дипломом.

      Працював у банку, згодом поїхав на роботу до Польщі. Мати розповіла, що в Україну повернувся за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення. Вже 26 лютого прийшов до військкомату. Згодом його відправили на навчання за кордон. Перебував у різних «гарячих» точках, проте матері про це не розповідав.

      Зазначає побратим: «Він був моїм командиром взводу ще коли служив у Хмельницькому ОМ ТЦК та СП. Справедливий, чесний, пунктуальний. Завжди можна було на нього покластися. Він ніколи не відмовляв в допомозі. Якщо щось не знали — підказував. Він був хорошим командиром. Він з нами більше року прослужив, а потім його перевели вже в бойовий підрозділ».

      З 19 червня перестав виходити на зв'язок. З 23 червня його вважали зниклим безвісти. Пізніше рідні дізналися про загибель. За пів року це підтвердила ДНК-експертиза.

      Тож Іван Грисюк загинув 19 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку поблизу села Роботине Пологівського району Запорізької області. 9 грудня у Хмельницькому відбулося прощання із Героєм.

      Сергій Бурдельний

      Молодший сержант. Воїн боронив державу з 2014 року. Боєць проходив службу розвідником-телефоністом 51 окремої механізованої бригади.

      Зі слів знайомих, захисник служив в АТО, потім працював у Польщі. З початком повномасштабної війни повернувся в Україну та став на захист Батьківщини. Під час бойових дій отримав поранення, лікувався. Після реабілітації знову повернувся в «гарячі точки».

      37-річний Сергій Бурдельний загинув під час виконання бойового завдання біля Білогорівки на Луганщині. Зі слів дружини, 13 червня 2023 року російськими військами був нанесений авіаудар по Білогорівці Сєвєродонецького району Луганської області. Через щільність обстрілів тіла загиблих воїнів змогли дістати лише у вересні. А у грудні родина отримала результати експертизи ДНК, які підтвердили, що серед полеглих є Сергій Бурдельний.

      У Хмельницькому попрощались із загиблим захисником 9 березня 2024 року. Вдома на нього чекали дружина та діти.

      Вадим Юзьков

      Командир десантно-штурмового взводу. Лейтенант. На фронт пішов добровольцем. Воїну було 38 років.

      У мирний час працював у банківській сфері. Після початку повномасштабного вторгнення став на захист країни. Олена Мовсісян, сестра, розповіла, що військовий був тричі поранений, але не розповідав про це рідним, бо дуже їх оберігав. Говорить, що брат був справжнім, мужнім, надійним, завжди підтримував.

      Проходив військові навчання за кордоном. Зазначив побратим Героя: «Запам'ятався найбільше тим, що він не був начальником, не був командиром. Ми були тандемом, який працював задля перемоги, задля безпеки наших хлопців. Разом ми були неподільні».

      Загинув після ракетного обстрілу командно-спостережного пункту на бойових позиціях. Трапилося це 13 червня 2023 року у Луганській області.

      У Героя залишилися мати, сестра та двоє племінниць. Хмельничани попрощалися з військовослужбовцем Вадимом Юзьковим 31 липня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

       

      Василь Остап'юк

      Василь Остап'юк на початку повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону та пішов на війну добровольцем, щоб боронити країну. Служив у 128 гірсько-штурмовій бригаді.

      Тітка бійця Ольга розповіла, що він дуже рано втратив обох батьків, його вихованням займалися дідусь із бабусею. Зростав у селі Малі Калетинці, що на Білогірщині.

      За словами дружини, у квітні захисник отримав осколкові поранення обох рук. Після лікування наприкінці того ж місяця повернуся у військову частину.

      Загинув 34-річний воїн під час виконання бойового завдання 8 червня 2023 року на Запорізькому напрямку. Отримав під час ворожого обстрілу несумісні з життям вогнепальні поранення.

      14 червня хмельничани віддали останню шану Герою російсько-української війни. У Василя Остап'юка залишилися дружина, 4-річна донька і брат.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Ілля Доценко

      Розвідник, позивний «Грек». Воював у складі 132 окремого розвідувального батальйону Десантно-штурмових військ Збройних сил України. Був розвідником-гранатометником.

      Народився у місті Сватове на Луганщині. Закінчив Луганський національний аграрний університет за спеціальністю «Облік та оподаткування». Працював в агросекторі. Любив подорожувати.

      Переїхав разом із рідними на Хмельниччину з початком повномасштабного вторгнення. Тут пішов до військкомату, аби захищати рідну країну. 

      Написав побратим Михайло: «Багато його подвигів, про які, мабуть, ніколи не дізнаються цивільні, залишаться в пам'яті побратимів, які в той момент тримали зброю поряд із ним. Розвідник з великої букви. Людина, яких, мабуть, більше нема. Воїн, який ніколи не помре. Водій, який їздив там, де навіть повзти було майже неможливо. Коли група була під щільним вогнем ворожих куль та артилерії, єдиним, хто її погодився вивезти, був Грек. Ілля раз за разом виходив на завдання з лукавою посмішкою і якимось саркастичним жартом. Можливо, в нього і була певна доля страху, але його спокій, почуття гумору і водійська майстерність вселяли впевненість в тому, що по дорозі не буде проблем. Він був людиною, яка ділила крайню цигарку і непереможну впевненість, що все буде добре. Для своїх 28 років він знав забагато про те, як влаштований світ і попри всі негативні сторони суспільства боровся за його свободу. Він бачив перед собою ціль і з гордо піднятою головою йшов до неї. Друже Грек, гідний сину Луганщини, спочивай з миром, ти залишишся назавжди в нашому строю».

      Загинув воїн 6 червня 2023 року внаслідок ворожого авіаудару в районі села Омельник Запорізької області. Захиснику назавжди 28 років.

      В Іллі Доценка залишилися батьки, брат, дружина. Хмельничани провели в останню путь Героя російсько-української війни 10 червня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Волеводцов

      Військовослужбовець 108 окремого гірсько-штурмового батальйону ЗСУ.

      Олег Волеводцов родом із села Богданівці Хмельницької тергромади. Навчався в Богдановецькій ЗОШ. Після школи працював. Виховував двох доньок. З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт.

      Розповів староста села Микола Діденко: «Олег народився 25 травня 1983 року. Проживав у рідному селі, працював на різних роботах. Завжди охоче відгукувався на прохання громади виконати ту чи іншу роботу, допомагав у різних справах. Був добрим, старанним, людяним... Проходив військове навчання в Естонії».

      Військовий виконував бойові завдання у Бахмутському районі. Саме там, біля населеного пункту Спірне Донецької області, воїн віддав життя за Україну в боротьбі з окупантами. Сталося це 1 червня 2023 рокуТепер Олегу Волеводцову назавжди 40...

      6 червня у селі Богданівці громада провела воїна в останню дорогу.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Первак

      Доброволець. Олександр Первак родом із села Чухелі, що в Хмельницькому районі. У мирному житті був різноробом. Працьовитий, чуйний, ввічливий, спокійний, уважний. Воїну було 45 років.

      Захисник пішов на війну через почуття патріотизму. Хотів, аби в України було щасливе майбутнє. Мріяв про перемогу.

      Згадує подруга загиблого Валентина: «Це була хороша людина. З юних років він дружив з моїм чоловіком. Потім ми стали товаришувати сім'ями. Разом їздили на заробітки за кордон. Минулого року він пішов на війну добровольцем. Він мені навіть відео надсилав з Донеччини. Жартував і казав: “Дивись, скільки тут гектарів. Будемо тут навесні кабачки саджати”».

      Олександр Первак загинув 5 червня 2023 року поблизу населеного пункту Благодатне Донецької області. У нього залишилася дружина та 12-річний син. 12 червня у місті Хмельницькому віддали останню шану Герою російсько-української війни.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

            

      Ігор Плаксій

      Військовослужбовець 67 окремої механізованої бригади. Донька Ксенія, розповіла, що батько разом нею, матір'ю та братом у 2014 році евакуювалися з Луганщини.

      Ігор Плаксій був в АТО у 2014–2016 роках. У грудні 2022 року вдруге добровольцем пішов захищати Україну. Був поранений внаслідок вибухової хвилі на Донецькому напрямку, проходив лікування.

      Воїну було 58 років. Серце захисника зупинилося від важких поранень 24 травня 2023 року в лікарні. «Він отримав поранення в Лимані. Помер у Краматорському шпиталі», — сказала Ксенія.

      Провели в останню путь військового 30 травня у Хмельницькому. На прощання прийшли рідні, друзі, побратими.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Гулевський

      Військовий захищав Україну з 2014 року. Боротися з окупантом продовжив і з початком повномасштабного вторгнення.

      Підполковник. Командир батальйону. Бойовий офіцер частини. Служив у 86 окремому батальйоні територіальної оборони.

      Розповів колишній заступник командира 86 окремого батальйону територіальної оборони Володимир: «Його підрозділ першим був кинутий в сторону Запорізької області. Він був дуже хорошою людиною, відданою Україні. Він служив у батальйоні разом зі своєю дружиною, бойовим медиком».

      Сергій Гулевський загинув від потрапляння осколка в серце, на руках у дружини. Трапилось це 19 травня 2023 року в Запорізькій області. Йому назавжди залишиться 44…

      23 травня Хмельницький попрощався із захисником. Віддати честь і шану прийшло багато побратимів, товаришів і друзів. Без батька залишилося двоє синів.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Сірий

      Родом із села Олешківці Хмельницького району. Проживав у Хмельницькому. У перші дні повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. Згадує мати Анна: «Ходив цілий день під військкоматом, але тоді не взяли, бо дуже багато було людей. Ну й він чекав, поки не покликали. Я кажу: "Сину, почекай". А він: "Мамо, а хто ж тебе захистить, хто моїх сестер захистить».

      Мобілізували захисника наприкінці березня цього року. Йому було 32 роки. Служив в десантно-штурмових військах.

      Близькі запам'ятали його завжди усміхненим. На сторінці в інстаграмі ведуча Алла Мазур повідомила, що Олександр Сірий був сином її двоюрідної сестри. Також поділилася, що він не був професійним військовим і в мирне життя зводив будинки, виготовляв дахи, допомагав людям створювати їхній новий щасливий світ і затишок: «Але коли довелося взяти до рук зброю, щоб цей мирний світ і затишок захищати — не сховався, пішов до війська. Двометровий красень, який завжди готовий був кинутися на допомогу… Він пішов виручати своїх і того дня: хоча мав уже йти на ротацію. “Але хлопцям треба помогти” — пояснював сестрі… З того бою він не повернувся. Саша не вважав себе героєм — але для нас він таким є. Бо кинувся виручати і підтримувати не тільки побратимів з 2-го батальйону 25-ї бригади ЗСУ. Він затулив собою нас усіх. Всю родину».

      Загинув 16 травня 2023 року поблизу села Червонопопівка Луганської області. 22 травня в Хмельницькому попрощалися із захисником. Одруженим не був, у нього залишилися батьки та дві сестри.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Кучерук

      Сержант. Командир відділення 72 окремої механізованої бригади.

      Знайомі розповідають, що Микола Кучерук раніше працював на СТО. Вмів ремонтувати автомобілі, тож до нього часто зверталися по допомогу. «Позитивна людина, яка любила життя» — так про нього відгукуються близькі люди та дякують за його відвагу. 

      Воїну було 48 років.

      Герой загинув 15 травня 2023 року на Бахмутському напрямку, що на Донеччині.

      У Хмельницькому з Миколою Кучеруком попрощалися 19 травня. У нього залишилися дружина та троє синів. Віддати останню шану загиблому прийшли рідні, друзі, побратими.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Бурлака

      Старший солдат. Військовослужбовець 77 окремої аеромобільної бригади ЗСУ.

      Народився 4 жовтня 1986 року у Хмельницькому. Навчався в СЗОШ №12, потім сім'я переїхала в Житомирську область.

      У 2004 закінчив Київський енергетичний фаховий коледж. З липня 2007 був призваний на строкову військову службу, яку проходив у Донецьку.

      У мирному житті Микола Бурлака працював будівельником. Рідні називають його найдобрішою та найхоробрішою людиною з усіх, кого знали. А ще кажуть, що захисник був майстром на всі руки.

      На фронті був гранатометником. Проходив навчання за кордоном, в Англії. Військовому було 36 років. Захищав країну в найгарячіших точках.

      Хрещена мати та тітка загиблого Наталія розповідає: «Микола дуже пишався своїми побратимами. Ставився до них, як до рідної сім'ї. А під час розмов зі своїми близькими часто казав, що не може залишити своїх товаришів й завжди їм допомагатиме».

      Створити власну сім'ю не встиг. Тож з найрідніших у нього залишився батько та брат. Останнє Микола Бурлака сказав рідним: «Все буде Україна».

      У Бахмуті військовий потрапив під мінометний обстріл та загинув від уламкового поранення 11 травня 2023 року. Віддали шану загиблому воїну в рідному Хмельницькому 17 травня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Всеволод Грабар

      Лейтенант. Служив у 47 окремій механізованій бригаді.

      Всеволод Грабар родом з Криму. Воїн мріяв першим зайти до рідного українського Севастополя.

      У Хмельницькому ніс службу в управлінні патрульної поліції з 2015 року. Під час повномасштабної війни відправився захищати країну на фронті. Герою було лише 32 роки.

      Відомо, що Всеволод Грабар загинув 9 травня 2023 року внаслідок важких поранень. Трапилось це під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.

      Каже побратим Валентин: «Для нашої роти це велика втрата. Всеволод до кожного міг підійти, виділити час, щоб з кожним поговорити. Яка б біда не траплялась, він завжди її вирішував».

      На захисника чекали вдома батьки, дружина і двоє маленьких діток.

      13 травня Хмельницький попрощався з воїном Всеволодом Грабарем. Віддати останню шану захиснику прийшли побратими, друзі, особовий склад поліції.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Желінський

      Сержант. Пішов на фронт добровольцем. Захищав Україну в лавах 3 окремої штурмової бригади.

      Був хорошим побратимом і люблячим батьком. Мав улюблене хобі — вирощування винограду.

      Розповів побратим Олександр: «Мало хто його міг перегнати на тренуваннях, мало хто його міг перевершити у військовій справі, йому давалося все і завжди з легкістю і з посмішкою. Майстер на всі руки. Коли були вихідні — інструмент у руках його горів… Безвідмовний, сміливий, завжди з холодною головою й виваженим розумом. Його сміливості заздрили бойові командири, які побачили набагато більше боїв».

      15 травня хмельничани віддали шану подвигу 39-річного Олександра Желінського. Воїн загинув 8 травня 2023 року на Бахмутському напрямку. У нього залишилися дружина і двоє синів.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Розгон

      Старший солдат 3 окремої штурмової бригади. У перші дні масштабної війни вирушив на передову.

      Навчався у школі №22. Знайомі розповідають, працював у різних місцях. На захист своєї країни став ще у 2014 році. Перебував у найгарячіших точках на фронті.

      Побратими називають його надійною людиною, кажуть, що ніколи не боявся і йшов вперед. Розповів Павло: «Він був такою світлою і веселою людиною… добряк. У важкій ситуації, якщо десь якась паніка — завжди заспокоював, втихомирював. Завжди був на позитиві. Я добрішої людини не зустрічав. А який був розумний, скільки книг прочитав. Макс багато знав. Це був відважний воїн, який не боявся. Він не мав страху».

      Максим Розгон загинув 8 травня 2023 року на Бахмутському напрямку. Йому було 44. У нього залишились батьки, дружина і дорослий син. 15 травня хмельничани попрощалися з Героєм.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Лядецький

      Боєць19 окремого стрілецького батальйону. Йому було 42 роки.

      У мирному житті Микола Лядецький працював у сфері зовнішньої реклами. Про це розповів знайомий з іншої рекламної фірми Павло. Часто допомагали один одному.

      З перших днів повномасштабного вторгнення Микола Лядецький пішов добровольцем захищати країну. Його згадують правдивою, чесною і правильною людиною.

      Розповів побратим з позивним«Методист»: «Він нічого не боявся, завжди брав на себе відповідальність. Потрібно було йти — він йшов. Дуже важка втрата, справжній герой. Його героїзм підтверджує той вчинок, який він захотів зробити перед смертю — врятувати свого товариша, свого побратима, ризикуючи своїм життям. Товариш загинув в бою, не змогли забрати його тіло. Пішла додаткова група для того, щоб забрати тіло. В цій групі був Коля, який, на жаль, загинув — отримав кульові поранення, несумісні з життям».

      У Хмельницькому віддали останню шану військовому 12 травня. Захисника України не стало 7 травня 2023 року на Луганщині під час виконання бойового завдання. Прийшли рідні, друзі, побратими. У нього залишилася дружина і два сини.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Василь Гав'юк

      Військовослужбовець 77 окремої аеромобільної бригади ЗСУ.

      Народився 30 грудня 1993 року в селі Гнатівці Хмельницької області. Навчався у Гнатовецькій ЗОШ I-II cтупенів. Там закінчив 9 класів. Потім, з 2009 по 2012, навчався в Хмельницькому професійному ліцеї електроніки за спеціальністю «Радіомеханік».

      Василю Гав'юку було 29 років. Працював на одному з комунальних підприємств міста — майстром у ТОВ «ЖЕД №1». З березня 2023 року призваний на військову службу до ЗСУ.

      Рідні й близькі розповідають, що знали захисника добрим, щирим, розумним. «Василь був дуже приємною людиною, життєрадісною. Хотів змінити все на краще. Він не думав, що може бути якось по-іншому. Вірив, що він може зробити щось хороше», — говорить друг Степан.

      Розповіла пані Наталія, теща: «Він дуже любив життя. Кохав свою дружину Юлю. Він обожнював свою доньку Софію, яку мав першого вересня вести в перший клас. Наразі ми не знаємо, як їй сказати, що тато вже не прийде. На останньому місці роботи, комунальному підприємстві, він отримав повістку. Був мобілізований. Місяць він проходив навчання в Житомирській області. За тиждень після навчання він загинув».

      Трагічна подія трапилася у Бахмуті Донецької області 6 травня 2023 року. 11 травня у Хмельницькому провели в останню путь захисника України Василя Гав'юка. У нього залишилася дружина та 6-річна донька.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Руслан Ткачук

      Старший солдат. Працював захисник у мирному житті водієм, зокрема й автобусів.

      На війну, каже дядько Юрій Стецюк, Руслан Ткачук пішов сам. "Після Нового року, здається, я їхав з ним додому в електричці з роботи. Він дав мені руку і сказав: “Мені через два дні у військкомат. Може, ми вже останній раз бачимось”. Я йому кажу: “Руслан, та що ти розказуєш”. Це був останній раз, коли я його бачив", — розповів Юрій.

      У Хмельницькому попрощалися з 38-річним Русланом Ткачуком 11 травня. Він загинув 4 травня 2023 року поблизу Бахмута на Донеччині. Віддати шану захисникові прийшли рідні, друзі, побратими. У військового залишилися дружина та донька.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Василь Ільєв

      Молодший лейтенант. Родом із села Лугове, що в Хмельницькому районі. Працював у Хмельницькому. На захист України став на початку масштабної війни, доєднавшись до лав добровольців.

      Розповідає побратим з позивним «Цербер»: «Ми прибули в підрозділ в один день. Познайомились в навчальному таборі. Одразу було помітно, що Василь — з характером хлопець, має той стержень, який необхідно мати військовому. Він ніколи не боявся виконувати будь-яку роботу. І в якийсь момент став прикладом. Це трапилось згодом, коли вже з навчального табору ми прибули безпосередньо в розташування підрозділу і далі проходили різноманітні навчання з інструкторами. Там він також показав себе як боєць, який прагне, який розумів, що він мусить робити те, що потрібно. Ми не були тоді кадрові військові. Це потрібно було переосмислити, що мало кому вдавалось. Але Вася був одним з тих, хто це зробив досить швидко і працював над здобуттям досвіду, необхідного на війні. Він показував дуже хороший результат».

      Захисник планував одружитись, але не встиг. Йому було 24. На війні був лідером і взірцем для інших бійців. «Коли був наш перший штурм, в окоп прилетіла граната, він накрив одного хлопця собою і таким чином врятував його і своє життя. Тобто він ніколи не думав про те, що з ним станеться, постійно думав про побратимів, ніколи не боявся витягнути пораненого на собі»,  каже побратим з позивним «Джиммі».

      Василь Ільєв загинув 3 травня 2023 року неподалік Бахмута Донецької області. В нього залишились батьки, сестра та кохана дівчина. Попрощалися з Героєм 12 травня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Шердюков

      Став на захист України у березні минулого року, тобто з перших днів повномасштабного вторгнення мужньо боронив країну.

      Побратим Олександр, разом воювали на Бахмутському напрямку, каже: «В нас взвод БПЛА, ми всі дружні. В нас не було, що хтось кращий, хтось гірший. В нас була друга сім'я. Олексій був чуйний, добрий». За його словами, військовому подобалося куховарити.

      У квітні під час боїв у Донецькій області Олексій Шердюков був важко поранений. Кажуть, трапилось це в районі населеного пункту Новобахмутівка. Воїна госпіталізували до столиці, де за його життя боролись лікарі. На жаль, 3 травня 2023 року серце захисника зупинилося у київському госпіталі. Герою назавжди залишиться 40 років.

      8 травня хмельничани попрощалися з Героєм російсько-української війни Олексієм Шердюковим. У нього залишилася дружина, брат та сестра.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Артем Бондар   

      Військовослужбовець 109 окремого гірсько-штурмового батальйону ЗСУ.

      Артему Бондару, коли почалося повномасштабне вторгнення, було тільки 17. Та вже тоді хлопець вирішив, що піде захищати країну від окупантів. З настанням повноліття рушив на війну добровольцем. Підписав контракт.

      Народився 2 травня 2004 року  в селі Соколівка Ярмолинецького району. Навчався в Соколівській ЗОШ, опісля вступив у Кам'янець-Подільський військовий ліцей. У 2018 році розпочав навчання у ліцеї №11 міста Хмельницького. 

      Артем Бондар був патріотом, розповідає майстер Хмельницького вищого професійного училища №11 Василь Тупало: «Він завжди казав, що піде захищати Батьківщину. Дуже хотів стати військовим. Казав: "Я закінчу училище, піду вчитись у військову академію, щоб стати офіцером". Він був старостою групи, завжди допомагав друзям».

      17 травня з молодим військовослужбовцем попрощалися у Хмельницькому. Загинув воїн у селі Богданівка Бахмутського району Донецької області, за дев'ять днів до свого 19-річчя — 23 квітня 2023 року. Єдиний син у сім'ї. Віддати останню шану загиблому прийшли рідні, друзі, побратими.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Євгеній Шевченко

      З перших днів добровольцем доєднався до лав ЗСУ. Служив у 19 окремому стрілецькому батальйоні. Воїну було 33 роки.

      У мирному житті працював торговим представником. Розповідають, завжди був у гарному настрої й дуже любив жартувати. І навіть разом з друзями створив гумористичну команду.

      Згадують, що Євген Шевченко з великою повагою ставився до своєї сім'ї — батьків та братів. Рідні для нього завжди були на першому місці. Розповідає колишній колега захисника Олександр Коваль: «Це був максимально позитивний і добрий хлопець. Я знаю мало таких людей, як він! Женя — це приклад для майбутнього покоління з його відношенням до життя, до людей та до сім'ї».

      Разом з дружиною виховував двох донечок.

      Виконуючи бойове завдання, віддав життя за Україну 23 квітня 2023 року. Прощання з Героєм відбулося 29 квітня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Деркач

      Молодший сержант. Андрій Деркач став на захист країни ще у 2014.

      Навчався у міській школі №14. У мирному житті певний час був на заробітках. Пішов воювати і дев'ять років тому, і зараз, коли почалось повномасштабне російське вторгнення.

      Розповів заступник міського голови Михайло Кривак: «Прошу пробачення за те, що не вберегли Андрія, і дякую вам за сина — за справжнього українського героя, яких насправді дуже важко розпізнати, коли вони ще малі. Коли я прийшов в школу, мені було 24, а Андрієві — 13. З ним було не завжди просто. Він був дуже доброю людиною. Він переживав за всіх, вступався за всіх, не робив ніякої шкоди. Запам'ятався мені чудовим спортсменом. Якби не наші захисники, не їхня пожертва, ворог би був тут. І ми маємо їм дякувати до кінця свого життя».

      Старший брат воїна теж загинув під час війни.

      20 квітня 2023 року серце Андрія Деркача зупинилося. У нього залишились батьки, дружина і двоє дітей — донька і син. 26 квітня зі своїм Героєм попрощалися у рідному Хмельницькому.

        

      Олександр Юзьков

      Пішов захищати Батьківщину добровольцем рік тому. Був водієм у мотопіхотній бригаді. Розповідає родич захисника Роман Цимбалюк: «Він був добровольцем. З'явився в міський центр комплектації, був мобілізований. Служив на посаді стрілець-водій. Працював водієм великогабаритних автомобілів. Перевозив паливно-мастильні матеріали. Останнє місце його служби було в мотопіхотній бригаді, близько до нуля. Не забував про рідних. Вмів все фактично робити. Золоті руки мав…».

      У березні воїн переніс операції в шпиталі. Мав хворе серце, але повернувся назад на фронт.

      Захисник не дожив кілька місяців до свого 50-го дня народження. 18 квітня 2023 року серце Героя зупинилося. 21 квітня у Хмельницькому його провели в останню путь. Без батька залишилося двоє синів.

      Віталій Болкун

      Сержант. Військовослужбовець 60 окремої механізованої бригади Збройних сил України.

      Народився 18 травня 1980 року в Хмельницькому. З 1986 по 1987 навчався в СЗОШ №8. З 1997 по 1998 у ПТУ №11 здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів.

      Військову присягу прийняв 4 липня 1998 року та проходив службу в місті Гайсин Вінницької області у військовій частині А1663, а 6 жовтня 1999 був звільнений в запас. До лав ЗСУ мобілізований 21 листопада 2022 року. Після закінчення військової підготовки проходив службу в Чернігівській, Рівненській, Донецькій областях.

      Віталію Болкуну було 42 роки.  

      Знайомі пригадують його хорошою і щирою людиною. «Віталік був нетерпимий до несправедливості. Не згадаю ні разу, щоб він когось образив чи щось грубе сказав. Завжди веселий і життєрадісний, він відчував обов'язок. Він знав, що йому треба йти… розумів, що війна несправедлива і треба йти нас захищати», — говорить класна керівниця Світлана Семенюк.

      Воїн загинув 16 квітня 2023 року у Бахмуті на Донеччині, виконуючи бойове завдання. У травні йому б мало виповнитись 43.

      Хмельницький прощався з Героєм 22 квітня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Іванишин

      Пішов на війну добровольцем на другий день повномасштабного вторгнення.

      З дитинства був “м'яким” та спокійним хлопцем. Про це говорять знайомі. Каже друг військового Станіслав: «Він був спокійним хлопцем, гарним товаришем. Ми разом зростали й вчилися в школі. Він був завжди дуже м'яким. Одним з перших пішов воювати за нашу з вами незалежність».

      Побратими розповідають, що Юрій Іванишин був стрільцем. Виконував свої обов'язки дуже відповідально та став справжньою підтримкою для своїх товаришів.

      Загинув 13 квітня 2023 року на Херсонщині. 18 квітня з Юрієм Іванишиним попрощалися в Хмельницькому. Воїну був 41 рік. У нього залишилися батьки та сестра.

      Сергій Ющишин

      Сергій Ющишин народився 10 серпня 1998 року в селі Заборознівці. Навчався у Пилипковецькій школі та Говорському ПТУ. Після навчання проходив строкову службу в селищі міського типу Десна. Працював у Хмельницькому.

      На війну пішов добровольцем. Служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді, яка утримує лінію фронту в районі Бахмута Донецької області.

      Військовий з позивним «Мажор» розповів: «Знаю Сергія як хорошого хлопця, тільки з хорошої сторони. Він ніколи не кидав ніякі позиції, загинув як герой… Ми тримаємо всю лінію фронту на північ від Бахмута. Загинув він на бойовій позиції».

      Герой життя за Україну віддав 4 квітня 2023 року. Йому назавжди залишиться 24 роки… Вшанували подвиг захисника у Хмельницькому 11 квітня. У воїна залишилися дружина та батьки.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Антон Фарващук

      Антона Фарващука мобілізували на початку 2023 року. Служив у Десантно-штурмових військах. Військовослужбовцю було 23 роки. У своєму підрозділі був наймолодшим. До того понад рік служив у добровольчому формуванні.

      Після школи навчався на маляра-штукатура, а згодом підробляв будівельними роботами. Знайомі знають його доброю та цікавою людиною.

      Побратим Євген розповів: «Антон — людина, яка пішла, не шкодуючи себе. Він був мало підготовлений, але не побоявся піти. Піти й бути там, де наші всі військові, які гинуть і віддають своє життя за нашу державу».

      Загинув Антон Фарващук 31 березня 2023 року на Луганщині внаслідок артилерійської атаки. У нього залишились батьки та сестри. Попрощалися з воїном 10 квітня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

        

      Антон Іваницький

      Антон Іваницький проходив службу в Десантно-штурмових військах. Добровільно пішов на фронт на початку 2023 року. Був старшим солдатом.

      У мирному житті ремонтував автомобілі та мобільні телефони. Його пам'ятають добрим та надійним другом.

      Загинув 30 березня 2023 року на Луганщині. 10 квітня, у день прощання з воїном у рідному Хмельницькому, йому мало виповнитися 41.

      У захисника залишилися мати, дружина та п'ятирічний син.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Кофанов

      Родом воїн з Луганщини. Торік евакуювався з родиною до Хмельницького.

      Володимир Кофанов вступив до лав Державної прикордонної служби України. На захист Батьківщини від російської агресії став разом зі своїм батьком. Служив у лавах 54 ОМБР.

      19-річний військовий загинув у бою проти російських окупантів 1 квітня 2023 року на Донеччині. 6 квітня відбулося прощання із захисником у Хмельницькому. Прийшли рідні, друзі, побратими.

      Заступник міського голови Михайло Кривак: «Сьогодні ми прощаємося із зовсім ще дитиною, з Кофановим Володею, якому було трохи більш як 19 років. Він прожив надзвичайно коротке життя, але дуже яскраве життя Героя….

      Тепер і на майбутнє ми просто зобов'язані перемогти в цій війні. Щоб смерть Володі і всіх інших була не даремною, щоб ми могли віддавати належну шану нашим Героям. Бо в історії України є дуже багато прикладів, коли стирали з лиця землі могили наших Героїв, коли текли червоні ріки української крові, коли вирізали села та міста, вагітних жінок та немовлят тільки за те, що вони українці, і змушували нас забути про це. То нині тут біля Володі ми говоримо, що ми не забудемо і не пробачимо ніколи».

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Хохлачов

      Захищати країну добровольцем пішов разом з батьком з перших днів повномасштабної війни. Не мав бойового досвіду. Служив у 19 окремому стрілецькому батальйоні Збройних сил України.

      З дитинства займався спортом, вів здоровий спосіб життя і мав багато друзів.

      Раніше навчався у міському НВК №9. До війни Максим Хохлачов працював архітектором.

      Йому було 25. Перед тим, як відправитись на передову, зробив коханій пропозицію. Та одружитись так і не встиг. Захисника вдома не дочекались мама, брат і наречена.

      Побратими згадують, що в його очах завжди сяяв бойовий запал і вогонь боротьби. Загинув молодий захисник 28 березня 2023 року на Донеччині.

      Прощання з Максимом Хохлачовим відбулося у Хмельницькому 3 квітня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Мурава

      Доброволець. Раніше мешкав у селі Клинове теперішньої Сатанівської ОТГ.

      Спершу служив у територіальній обороні, потім — у 66 окремій механізованій бригаді.

      Знайомі знають захисника спокійним та добрим. Побратим Станіслав Ситник розповів: «Запам'ятається як вірний друг, як вірний товариш. Він завжди був відданим своїй справі, не боявся нічого до кінця свого життя, і віддав своє життя заради всіх».

      Загинув воїн 22 березня 2023 року на Луганщині. У Хмельницькому віддали останню шану загиблому Герою військовому Юрію Мураві 3 квітня.

      Захиснику було 38 років. У нього залишилися двоє дітей.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Гнатюк

      Військовослужбовець 79 окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ.

      Народився 28 січня 1986 року. Андрій Гнатюк родом із села Черепівка Олешинської громади. Навчався у місцевій школі. У 2001 році вступив до Хмельницького професійно-технічного училища №8.

      У вересні 2022 року був призваний на військову службу.  Проходив підготовку у місті Житомирі. З 27 жовтня брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф.

      Андрію Гнатюку виповнилося 37 років. Щирий, добрий, безвідмовний, скромний, працелюбний — таким його запам'ятали рідні та знайомі. Воїн загинув 20 березня 2023 року в районі населеного пункту Новомихайлівка на Донеччині.

      Олешинська територіальна громада повідомила: «Громада Олешинського старостату оплакує відданого сина України, свого Героя — Гнатюка Андрія В'ячеславовича. Він до кінця з честю та гідністю виконував громадянський та військовий обов'язки, захищаючи незалежність, територіальну цілісність та суверенітет України. В цю трагічну хвилину щиро поділяємо горе з рідними Героя. Всією громадою схиляємо голову в глибокій скорботі. Вічна пам'ять та слава воїну».

      Прощання з Героєм відбулося 27 березня в Хмельницькому. У захисника залишилися мати, сестра та син, який навчається в 5 класі.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Маєвський

      Юрій Маєвський у мирному житті працював у сфері сільського господарства. Раніше навчався у міській школі №18.

      На війну пішов добровольцем. Спершу служив у добровольчому формуванні «Авангард», після цього перевівся у бойову частину.

      Військовий Мартін розповів: «Цей чоловік був завжди підтримкою, завжди старався десь втрутитись, десь влізти, так само він і загинув, витягуючи пораненого, і це підтвердження того, що як би важко нам не було зрозуміти, Бог забирає найдостойніших. Він знав дуже багато, не маючи військового досвіду. Цікавився всім, розбирався у зброї, навіть я, старший взводу, не знав стільки. Мусимо дивитись на приклад таких, і ось приклад справжнього чоловіка».

      36-річний Герой віддав життя за Батьківщину 17 березня 2023 року поблизу міста Водяне, Донецька область. 23 березня з ним попрощалися у Хмельницькому.

      У Юрія Маєвського залишилися дружина та 4-річна дитина.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Леськов

      Юрій Леськов з мікрорайону Книжківці. Ремонтував різну техніку, навчився цього самостійно. Коли у 2014 почалася війна, пішов воювати добровольцем. Згодом демобілізувався, а з початком вторгнення 2022 року знову поїхав на фронт.

      Розповіла двоюрідна сестра військового Ірина: «Він завжди веселив, завжди, я ніколи не бачила, щоб Юра плакав, щоб він сумував. Любив дуже дітей… Планів дуже багато було в нього».

      Юрій Леськов воював на напрямку міста Кремінна Луганської області, помер у лікарні 13 березня 2023 року. Захиснику було 45 років. Церемонія прощання з Героєм відбулася 17 березня у рідному місті. На неї прийшли рідні, друзі, побратими.

      У воїна залишилися мати та дружина.

      Григорій Кучер

      Сержант. Родом з села Грим'ячка, що в Хмельницькому районі. Виріс лише з мамою. Був одружений. Племінник Олексій згадує: «Ми переїхали до дядька з Харкова. Тікали від війни. Якби не він та його дружина, ми, певно, б вже теж пішли з життя. Я його дуже любив. Він навчив мене бути чоловіком. Я дуже вдячний йому за все. Це була дуже гарна людина. Він усіх дуже любив і мене навчив любити. Він не був жорстоким, а просто захищав свою країну».

      Григорій Кучер до повномасштабної війни працював будівельником. Товариші й колеги згадують, що був товариським, позитивним, з почуттям гумору, добрим, безвідмовним.

      Військовий перебував на фронті протягом 7 місяців. Загинув в Бахмуті 10 березня 2023 року, отримав несумісне з життям осколкове поранення. Григорію Кучеру було 45 років.

      У Хмельницькому з воїном попрощалися 17 березня. У загиблого військовослужбовця залишилася дружина.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Табунщик

      Проживав Олег Табунщик у Маріуполі, розповіла сестра Антоніна Яцишина. Російські окупанти знищили його дім. Сім'я виїхала з окупації. Тоді Олег Табунщик пішов добровольцем захищати Україну. Мав досвід — воював з 2014.

      До Хмельницького переїхали батьки захисника (мати родом із Хмельниччини), дружина з дітьми — до Луцька. Олег пішов у військо, аби звільняти рідну землю. Йому мало виповнитися 44 роки.

      Герой помер від отриманих поранень 9 березня 2023 року в госпіталі Дніпра.

      Воїна провели в останню путь у Хмельницькому 13 березня. У нього залишилися дружина, двоє дітей та рідний брат, який також захищає українську землю.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Альміз

      Військовослужбовець 25 окремої стрілецької бригади ЗСУ.

      Віталій Альміз народився 24 травня 1980 року в селі Буйволівці Ярмолинецького району Хмельницької області. Через 2 роки сім'я переїхала до Хмельницького. Навчався у ЗОШ №20.

      Опісля проходив службу в українсько-польському миротворчому батальйоні. Працював на залізниці у воєнізованій охороні. Ставши будівельником, створив власну будівельну бригаду.

      Перед повномасштабним вторгненням працював у Польщі, повернувся в Україну. Добровільно вступив до добровольчого формування територіальної оборони «Авангард», отримав повістку та був мобілізований у жовтні 2022 року. Його знали доброю людиною.

      Поліг у битві за Україну 7 березня 2023 року в районі села Верхньокам'янське Бахмутського району Донецької області. Герою було 40 років.

      У Хмельницькому віддали останню шану загиблому військовому Віталію Альмізу 14 березня. На прощання прийшли рідні, друзі, побратими.

      Заступник міського голови Михайло Кривак: «Стоячи біля Віталія, відчуваю два почуття — це біль і ненависть. Ми не повинні забути й пробачити, ми не повинні відійти від цих трагедій кожної окремої сім'ї і величезної трагедії українського народу. Кожне російське слово, кожен дотик до так званої російської “культури”, кожен куплений, не дай Боже, товар російського походження — це плювок в очі рідним і близьким, тим, хто зазнає важких втрат, втрат найближчих».

      Наказом Міністерства оборони України від 18.03.2023 року нагороджений «Золотим хрестом» (посмертно).

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Левчунь

      Олександр Левчунь у Хмельницькому навчався та працював. Коли відбулося повномасштабне вторгнення, вирішив піти на фронт добровольцем. Воювати почав у квітні.

      Знайомий розповідає, що захисник з дитинства був веселим та товариським, добрим.

      Олександру Левчуню було 26 років, власної сім'ї він ще не мав.

      Загинув, виконуючи бойове завдання, під Бахмутом 7 березня 2023 року. У нього залишилися батьки та сестра.

      У Хмельницькому попрощалися з військовим 13 березня. Віддати останню шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Михайло Юрков

      Народився 18 вересня 2002 року в м. Хмельницькому в родині відомих митців. Дідусь Іван Юрков, Заслужений художник України, емальєр, батько – Сергій Юрков, художник, член НСХУ. Хист до образотворчості мав і Михайло він закінчив Хмельницьку художню школу.

      Михайло Юрков закінчив міський НВК №10. Зі слів близьких, мріяв стати архітектором. На першому курсі Київського міжнародного університету вирішив піти на військову службу за контрактом.

      Розповів побратим з позивним «Джин»: «Михайло був вправним оператором безпілотників. Допомагав усьому батальйону. Був нашими очима». Став наймолодшим контрактником батальйону. Попри вік був дуже вправним зі всіма видами озброєння.

      Однокласниця Тетяна про воїна каже: «Він дуже любив жартувати, завжди. Жодного уроку в нас не проходило без його жартів. Він робив наші дні кращими. У школі, коли не хотіли сидіти на уроках, він починав жартувати, ми починали всім класом сміятися. Це було так класно».

      6 березня 2023 року Михайло Юрков загинув. Він поліг у Бахмуті Донецької області під час виконання бойового завдання.

      10 березня хмельничани провели Героя. Йому назавжди залишиться лише 20 років. Прощалися з ним рідні, друзі та знайомі.

      Сестра згадує, що захисник з дитинства був відповідальним: «Його попросять, він обов'язково зробить, і нічого, що хворіє, болить, одразу "летить" на допомогу. Він був найкращим, таких людей я ще не зустрічала».

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєнно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Богдан Сторожук

      Військовий проживав у Хмельницькому разом з дружиною та двома синами. Богдан Сторожук родом із Шепетівки.

      Захисник служив водієм у 8 окремому полку спеціального призначення.

      Загинув воїн 5 березня 2023 року біля міста Часів Яр, що неподалік Бахмута. Про це повідомили інформаційні сайти Шепетівки та Хмельницького.

      Прощання зі Сторожуком Богданом Олександровичем відбулося в обласному центрі 8 березня.

      У Шепетівці у військового залишилася сестра та мама.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєнно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Гнипель

      Військовий служив у 77 окремій аеромобільній бригаді. Воїну було 33.  

      Народився 6 лютого 1990 року в селі Лугове Хмельницького району Хмельницької області. Після закінчення школи вступив у Жмеринське ВПУ. Працював на різних будівельних об'єктах і опанував багато професій цього напряму.

      Після строкової служби в армії продовжив займатися будівельними роботами у Києві, Хмельницькому та в рідному селі Лугове. «У кожному дворі він залишив якусь свою частинку — частинку своєї праці. Все, що в руки його потрапляло по будівництву, все він робив. І мурував, і шпаклював, і дахи крив. Він завжди був на емоціях, на радощах, завжди посміхався», — розповідає побратим Андрій Олійник.

      З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт. Воював на Бахмутському напрямку, брав участь в обороні Соледару. Віталій Гнипель загинув 1 березня 2023 року під Бахмутом.

      7 березня в Хмельницькому попрощалися з військовослужбовцем. Родичі, побратими, друзі та знайомі провели в останню путь військового. Згадує племінниця Маргарита Щербюк: «Був дуже позитивною людиною, ніколи не сумував, ніколи ні на що не скаржився, завжди всіх підтримував, віддавав все останнє. Неперевершена людина».

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Здибель

      Під час повномасштабного вторгнення 48-річний Віктор Здибель на війну пішов добровольцем. Зі слів матері, служив в національній гвардії.

      Знайомі розповідають, що був гарною і порядною людиною.

      Побратим загиблого згадує першу зустріч: «Ми познайомилися у військкоматі. Він був дуже достойною людиною. Всі товариші дуже жалкують, що його немає з нами. Просто нас у військкоматі поперемішували по підрозділах, і ми почали спілкуватися. Далі в нас було тісніше спілкування на Харківщині, там в нас був військовий батальйон, і заступали разом на позиції. Багато хлопців на нього рівнялися, він своїм характером, своєю поведінкою показував, як все має бути».

      Загинув воїн 21 лютого 2023 року у Луганській області від пострілу ворожого танка. У Хмельницькому попрощалися з військовослужбовцем Віктором Здибелем  27 лютого.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Бурмістров

      Старший лейтенант. Сергій Бурмістров боронив Україну в лавах 19 окремого стрілецького батальйону ЗСУ. На війну пішов добровольцем.

      Народився 4 березня 1966 року в Хмельницькому. Навчався в ЗОШ №11. Після школи вступив до Кременецького лісотехнічного технікуму. Проходив службу в армії.

      Побратим Вадим розповів, що захисник – один з перших, хто вступив у лави їхнього батальйону. Каже, що це була людина з міцним внутрішнім стрижнем. До того Сергій Бурмістров був лісником. І позивний мав «Лісник». Був поранений, проте знову повернувся до лав захисників. Згадують воїна чуйним, добрим, вправним.

      24 лютого, в річницю початку масштабної війни, хмельничани провели в останній путь Героя. Він загинув 20 лютого 2023 року на Сватівському напрямку в Луганській області, поблизу населеного пункту Червонопопівка. Його життя забрав ворожий мінометний обстріл.

      У 56-річного військового залишилася мати, дружина та донька.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Мацак

      Після початку повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону і добровольцем пішов на фронт, воював у десантно-штурмовій бригаді. Розповіли родичі: «Віктор був дуже порядною людиною, відданий Україні. З 2015 року пішов в АТО, чотири з половиною роки там воював, захищав Україну. Як почалася війна, він був у Польщі, перетнув кордон третього березня, і дев'ятого березня він вже був у військкоматі».

      На початку лютого цього року приїхав до рідних у відпустку, потім повернувся на фронт. А 18 лютого 2023 року загинув. Був дуже спокійним, врівноваженим, людиною справи.

      У Хмельницькому 2 березня попрощались з військовослужбовцем Віктором Мацаком. 51-річний воїн віддав свій останній бій поблизу Бахмута Донецької області під час артилерійського обстрілу. Прийшли попрощатись з ним рідні, близькі та друзі. У захисника залишилася мати, молодший брат та донька.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Бірюк

      Військовослужбовець 81 окремої аеромобільної бригади ЗСУ.

      Народився 21 січня 1981 року. Навчався в ЗОШ №18, Хмельницькому ліцеї І-ІІІ ступенів. Закінчив Київський лінгвістичний міжнародний університет. Вивчав англійську мову та фарсі (перську). Працював приватним підприємцем, водієм, рієлтором, майстром з деревообробки, слюсарем комунального підприємства «Електротранс».

      Його знали щирою, доброю та вольовою людиною. Добровільно став на захист Батьківщини під час повномасштабного вторгнення. Вісім місяців перебував на передовій. Воїн був сином почесного громадянина Хмельницького, нардепа кількох скликань Льва Бірюка.  

      Лев Бірюк вважає сина справжнім патріотом, розповів: «Він вчився і закінчив Міжнародний лінгвістичний університет, і коли він його закінчив, в нього народилося двоє дітей, тому він в армії не служив. І ось, коли набір цей зробили, його на 50 днів відправили в Англію на навчання й потім він потрапив на фронт. Він заяву сам написав, його ніхто не призивав. Я знаю, що він інакше не був би, ну не був би він, він не зміг би ховатися».

      Загинув військовий 16 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом, поблизу населеного пункту Діброва Луганської області.

      1 березня хмельничани попрощалися з Дмитром Бірюком. Йому назавжди залишиться 42 роки…

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Зіменко

      Навчався в НВО №23. Служив молодшим сержантом. Цьогоріч Максиму Зіменку мало б виповнитися 34 роки. У навчальному закладі про воїна відгукуються так: «Людяний, відповідальний, ввічливий, щирий, допитливий, справедливий, завжди готовий прийти на допомогу…».

      До повномасштабного вторгнення працював за кордоном, займався ремонтами. Тоді повернувся додому і записався добровольцем, аби воювати з окупантами. Мав багато друзів, які кажуть про нього як про світлу й добру людину.

      Серце захисника зупинилося 9 лютого 2023 року на Луганщині. 15 лютого з воїном попрощались у Хмельницькому. Віддати шану захиснику і побачити його востаннє прийшли близькі, друзі, однокласники і знайомі.

      Максим був старшим сином в сім'ї. Його молодший брат наразі теж боронить Україну.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Коршаков

      Олександр Коршаков пішов на війну добровольцем.

      Родом із села Черепівка. Знайомі кажуть, що батьки дуже гідно виховали свого сина, великого патріота. Він любив Україну, присвятив життя вихованню сина, передав і йому той патріотизм. Попри стан здоров'я рвався на передову.

      Загинув 1 лютого 2023 року під час виконання бойових завдань у Луганській області. Військовому було 43 роки. До наступного дня народження він не дожив кілька днів.

      8 лютого Хмельницький прощався зі своїм Героєм. Вдома у захисника залишились батьки, дружина і син. Віддати останню шану прийшли близькі, товариші, знайомі й побратими.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Грицьків

      На захист України військовий став наприкінці літа 2022 року. До того працював автослюсарем. Пройшов підготовку в навчальному центрі й відправився на передову.

      Знайомі пригадують захисника розуміючим, веселим та компанійським. Дружина розповіла, що Олександр Грицьків був патріотом, вірив у перемогу: «Коли прийшла йому повістка, він, не задумуючись, пішов воювати[…]. Говорив, що все буде добре, все буде Україна. Завжди підбадьорював і казав: "Ми переможемо обов'язково і прийдемо з перемогою"».

      Олександру Грицьківу назавжди буде 37 років… Захисник загинув 27 січня 2023 року на Донеччині під час виконання бойового завдання. Майже рік і два місяці близькі чекали поховання.

      Попрощатися з українським військовослужбовцем рідні, друзі та знайомі змогли 2 квітня 2024 року. У воїна залишилися батьки, дружина та діти.

      Володимир Васьковський

      Молодший сержант. Військовослужбовець полку «Азов» Національної гвардії України. 

      Народився 29 квітня 1983 року в Хмельницькому. Закінчив ЗОШ №25. Навчався у ВПУ №25 за спеціальністю «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування». Закінчив історичний факультет Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

      З 2003 по 2005 проходив військову службу в лавах ЗСУ. З 2014 по 2015 був мобілізований та брав участь в АТО. У січні 2022 року підписав контракт на проходження військової служби в ЗСУ, а в листопаді цього року перевівся до полку «Азов». «У нашій бригаді він служив спочатку як резервіст, а з моменту її формування за новим штатом – уже як військовослужбовець. Побувавши у бригаді на кількох посадах і маючи бажання зробити більше для вигнання окупантів з рідної землі, Володимир зрештою прийняв рішення перевестися до полку “Азов”», – з повідомлення тероборони.

      Екоактивіст, працював над розвитком спортивно-патріотичного руху та пластового осередку. Був одним із засновників молодіжної громадської спортивно-патріотичної організації «Тризуб імені Степана Бандери».

      У цивільному житті очолював обласну федерацію риболовного спорту, мав багато друзів та знайомих, вів активну громадську діяльність. Також був власником спеціалізованого магазину для риболовлі.

      39-річний Володимир Васьковський загинув 20 січня 2023 року на Бахмутському напрямку під час ворожого артилерійського обстрілу. 25 січня у Хмельницькому Героя провели в останню путь. Зазначив під час прощання міський голова Олександр Симчишин: «Володя був людиною надзвичайно позитивною і дуже небайдужою. Він любив Україну, любив свій край по-справжньому, а не показово. Він завжди переймався, щоб Україна ставала кращою». У захисника залишилася дружина та дві доньки.

      Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), «Залізний Пластовий Хрест» (посмертно).

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Дмитрак

      Олександр Дмитрак навчався у Львівському військовому училищі. Відразу після навчання вирушив воювати на Донбас. Це було ще до початку повномасштабного російського вторгнення. Знайомі згадують, що він завжди хотів бути тільки військовим.

      Після початку російського вторгнення Олександр Дмитрак служив у Херсонській області. Після звільнення Херсона його перекинули на Донеччину.

      Капітан. Позивний – «Док». Захиснику було 26 років. Побратим каже, що Олександр був справжнім патріотом своєї держави: «Беріг хлопців, переживав, не кидав на смерть».

      Олександр Дмитрак загинув 16 січня 2023 року на Донеччині… Попрощалися з військовим у Хмельницькому 23 січня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Геннадій Погорелкін

      Геннадій Погорелкін родом з Херсонщини. Разом з дружиною та двома дітьми виїхав після семимісячної окупації на Хмельниччину. Згодом родину відправив до Польщі, а сам пішов на фронт.

      Служив у підрозділі 10 окремої гірсько-штурмової бригади на посаді водія-механіка.

      Загинув Геннадій Погорелкін на Бахмутському напрямку, поблизу селища Спірне Соледарської ОТГ на Донеччині. Це сталося внаслідок ворожого артобстрілу 14 січня 2023 року. 2 лютого йому виповнилося б 38 років.

      Розповів заступник міського голови Микола Ваврищук: «У війни немає вихідних, є щохвилинна боротьба за нашу волю і незалежність. Мужність наших Героїв – це наша фортеця, і Геннадій – один із її складових. Ми маємо пам'ятати про подвиг наших Героїв і розповідати про них нашим нащадкам. Родині висловлюю щирі співчуття з приводу втрати».

      21 січня у Хмельницькому попрощалися із загиблим у війні з російськими окупантами воїном.

      Військовий капелан, архімандрит Даниїл Тарнавський, зазначив: «Ми маємо розуміти, що нині Україна платить високу ціну за нашу свободу і незалежність. Завдяки таким Героям, як Геннадій, ми маємо тут відносно мирне життя. Не забуваймо, що війна в Україні триває від 2014 року. Ми маємо якомога більше віддати достойної шани тим, хто віддав своє життя за волю України».

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Заклевський

      З перших днів повномасштабної війни Дмитро Заклевський вступив до територіальної оборони. Тесть Віталій розповів: «Пішов за покликом серця. У Хмельницькому стояв на обліку в військкоматі. Жив у Броварах, працював у Києві. Тільки почалась війна, сам пішов. Їх підрозділ перекинули на кордон з Білоруссю. Там він ніс службу – чесно і правдиво. Згодом отримав звання старшого лейтенанта».

      Був магістром психології, мав дві вищих освіти. Працював психологом і при частині. Рідні розповідають, допомагав всім. Згадують його хорошою, веселою і світлою людиною.

      У мирному житті Дмитро Заклевський працював у компанії «IT-Integrator» заступником директора департаменту по роботі з енергетикою.

      Відомо, що воїн помер 12 січня 2023 року. Тепер йому назавжди 41… 20 січня попрощались зі старшим лейтенантом Дмитром Заклевським у Хмельницькому. Провести в останню дорогу захисника прийшли його друзі, родичі, однокласники, знайомі й просто небайдужі мешканці. У Дмитра Заклевського вдома залишилась дружина і 14-річна донька.

      Олександр Лазоренко

      Олександр Лазоренко родом із села Рудківці, виховувався у багатодітній сім'ї. Був найстаршим сином. Навчався у Рудковецькій та Вільховецькій загальноосвітніх школах. Закінчив Кам'янець-Подільське вище професійне училище.

      Добровольцем пішов захищати Україну навесні. «Він подивився, як невинних дітей катують, вбивають і сказав: я піду захищати свою країну», – згадує слова загиблого Олександра Лазоренка його рідний брат. Знайомі говорять, що Олександр завжди був веселим, дружнім. Зі всіма намагався товаришувати і підтримувати контакт.

      На війні був мінометником. Зі слів брата Віктора, військовий отримав важке осколкове поранення і місяць лікувався у шпиталі. А далі його перекинули у Донецьку область. Воював на найгарячіших напрямках.

      Солдат загинув під час артилерійського обстрілу 7 січня 2023 року поблизу села Терни Краматорського району Донецької області.

      13 січня з воїном прощалися у Хмельницькому. Віддати останню шану Герою прийшли його близькі, рідні, товариші й знайомі. У воїна вдома залишились батьки, дружина і донька.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Леонід Харчук

      До початку повномасштабного вторгнення воїн півтора року брав участь в АТО та ООС. На фронті обіймав посаду водія. Вивозив тіла загиблих та поранених побратимів.

      У цивільному житті змінив багато професій. Розповів родич Олексій: «І водієм був, і креслення "читав", і варив, і металеві конструкції створював. Він багато де працював. Робив теплотраси, будував ангари». Рідні згадують, що був працьовитим, товариським, мав сім'ю та чимало друзів.

      Після початку повномасштабного вторгнення знову став на захист країни. Його мобілізували у вересні 2022 року.

      Леоніду Харчуку назавжди 42 роки… Загинув воїн 7 січня 2023 року біля населеного пункту Яковлевка, що на Донеччині. Майже рік захисник вважався зниклим безвісти. За результатом ДНК-експертизи Героя вдалося впізнати.

      27 січня 2024 року хмельничани віддали останню шану солдату Леоніду Віталійовичу Харчуку.

      Руслан Павлюк  

      Воїну Руслану Павлюку було 40 років. Він віддано захищав країну від окупантів.

      Військовий родом з Олешина. Староста Олешинського старостату Валентина Базилюк написала: «Громада Олешинського старостату оплакує відданого сина України, свого героя – Павлюка Руслана Миколайовича. Народився чоловік 17.04.1982 року. Він став на захист нашої України й віддав найдорожче за свою святу землю. Дякуємо, що боровся за нас, нашу свободу й незалежність».

      Руслан Павлюк загинув 6 січня 2023 року, захищаючи місто Соледар на Донеччині. «Нехай добрий, світлий спомин про нашого захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам'яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав Руслана, любив його і шанував», – йдеться у дописі на фейсбук-сторінці Олешинської громади.

      16 січня в Олешині Хмельницької міської територіальної громади Героя провели в останню дорогу.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Руслан Пікалов

      Головний сержант. Служив у бойовій залізній окремій третій танковій бригаді.

      Захищати країну пішов добровільно. Побратими кажуть, був прикладом для усіх, порадником і вчителем. «Це побратим, на якого завжди можна було покластися, він був надійною опорою», – згадують, а командир взводу розповідає, що Руслан постійно рвався до бою. «Коли йому у військкоматі сказали чекати, Руслан пішов у територіальну оборону. Згодом доклав усіх зусиль і добився, щоб його направили у третю окрему танкову залізну бригаду», – говорить товариш Олександр з позивним «Береза».

      Руслан Пікалов близько шести місяців займався розмінуванням територій.

      У мирному житті працював на будівництві, був далекобійником. Герой загинув 5 січня 2023 року на Харківщині. У нього залишилися батьки, дружина і два сини, які також зараз у війську.

      10 січня у Хмельницькому головного сержанта Руслана Пікалова провели в останню путь.   

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».


      Андрій Осадчук

      Андрій Осадчук у перші дні повномасштабного вторгнення пішов захищати країну добровольцем. Як пригадують друзі, уже 24 лютого він шукав способи допомогти країні та визволити її від агресора.

      Герой не був професійним військовим. Мав дві вищі освіти. У мирному житті займався улюбленою справою – виготовляв меблі на замовлення. До роботи ставився дуже уважно та творчо. Родом Андрій Осадчук був із села Михайлівка.

      Солдат підрозділу групи інженерного забезпечення 63 бригади.

      Воїну було 36 років. Про нього відгукуються, як про чудового сім'янина, люблячого батька. Єдиний син у батьків. Товариш Віктор Шайда у фейсбуці написав: «Надійний друг і вірний побратим. Андрій не сховався, не втік, не відступив, залишившись вірним присязі. Справжній Герой... Таким ти залишишся у нашій пам'яті».

      Захисник загинув 27 грудня 2022 року від ворожої кулі снайпера під час важких боїв у Бахмуті. За декілька днів потому місто буде звільнене від окупанта, проте Герой уже цього не побачить. Він віддав за справу захисту рідної країни своє життя.

      Попрощатися з Андрієм Осадчуком 5 січня у Хмельницькому прийшло багато друзів, знайомих, рідних. У воїна залишилася дружина, 12-річна донька та 6-річний син.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

        

      Юрій Годущан

      Капітан. Військовослужбовець 128 окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ.

      Юрій Годущан народився 5 листопада 1981 року в селі Охрімівці Віньковецького району Хмельницької області, виріс у Хмельницькому. Навчався в школі №8. Ще з дитинства мріяв бути офіцером. Після закінчення школи вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького. У 2010 здобув фах юриста у Хмельницькому інституті Міжрегіональної академії управління персоналом. Володів іноземними мовами (англійською, угорською, румунською та польською).

      З початком повномасштабної війни Юрій Годущан став на захист України, хоча тоді вже не був прикордонником. Спершу пішов у тероборону, потім вирушив на фронт. Воював на Запорізькому, Херсонському та Бахмутському напрямках.

      Знайомі згадують, що захисник був чуйною, доброю, світлою людиною. Загинув воїн 25 грудня 2022 року неподалік міста Соледар на Донеччині. Йому був лише 41 рік. Офіційно з того дня довго вважався зниклим безвісти.

      В останню путь хмельничани провели Героя російсько-української війни 4 вересня 2023 року.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Коротун

      Олександр Коротун навчався у деражнянській школі №3 до 8 класу, далі — у спеціалізованій футбольній школі Львова.

      Був вихованцем львівського УФК-Карпати. Проте не продовжив свою кар'єру у професійному футболі. Грав за аматорські колективи Хмельниччини, а також був дитячим тренером U-12 ДЮФШ «Поділля». У Хмельницькому виступав за різні команди, серед них: «Патріот», «Helpix», «М'ясний маркет» та інші.

      Говорять про його неймовірний професіоналізм та старанність. Сім'янин, справжній захисник на полі та й у житті, який ніколи не боявся труднощів. Завжди був патріотом України.

      Загинув під Соледаром 25 грудня 2022 року. Понад два місяці його вважали зниклим. Лише в березні 2023 стало відомо про загибель захисника України.

      З 35-річним воїном у Хмельницькому попрощалися 15 березня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Венгер

      Віктор Венгер народився 12 лютого 1970 року в селі Масівці Хмельницького району. Там закінчив школу. Працював у правоохоронних структурах, на сільськогосподарському підприємстві.

      З 2014 року служив у Збройних силах України. З 2015 по 2016 був учасником АТО. Воював у складі 95 десантно-штурмової бригади. З 2019 року знову повернувся до лав ЗСУ.

      Перед повномасштабним вторгненням вже був цивільним, працював охоронцем. Новий контракт захисник підписав у жовтні. Сам прийшов у військкомат. Потрапив у 10 гірсько-штурмову бригаду.

      Захищав Україну на Бахмутському напрямку.

      Загинув воїн 16 грудня 2022 року в районі селища Спірне Бахмутського району Донецької області. Попрощалися з Героєм у селі Масівці Хмельницької громади 30 грудня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Іванов

      Старший солдат Володимир Іванов захищав Україну з часів АТО. Захиснику було 48 років.

      Пішов на війну добровольцем з 2014. З розповіді друзів, у мирному житті працював різноробом, мав сім'ю, був надзвичайно позитивною людиною і справжнім патріотом.

      Добра знайома та подруга сім'ї Катерина розповіла: «Він “до коріння” був патріотом. Завжди обирав боротись до кінця. На момент повномасштабного вторгнення Володимир вже був там… Він був добрим, позитивним, в нього ніколи не було проблем, які він не міг вирішити. За всіх переживав і всім допомагав. Кожна зустріч з ним запам'ятовувалась. Його було видно здалеку – він завжди сміявся і йому було байдуже, що про нього подумають. Радів кожну хвилину життя і сміявся від душі».

      Захисник загинув 16 грудня 2022 року. У Хмельницькому прощались з Героєм 30 грудня. 

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Валерій Бережецький

      Військовослужбовець 35 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського ЗСУ.

      Народився 4 серпня 1974 року в Хмельницькому. Навчався в ЗОШ №25. Потім вступив до Балинського вищого професійного училища, де здобув професію електрозварювальника. Працював водієм тролейбусів та автобусів у Хмельницькому комунальному підприємстві «Електротранс».

      Матрос Валерій Бережецький після повномасштабного вторгнення рф пішов на війну добровольцем. Військовому було 48 років.

      Загинув Валерій Бережецький 21 грудня 2022 року під Бахмутом, неподалік населеного пункту Розлив Волноваського району Донецької області. У захисника залишилася дружина і двоє маленьких дітей. 26 грудня Хмельницький попрощався з Героєм.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Мігель

      Старшому солдату Олексію Мігелю було 37 років.

      Сім'я захисника приїхала до Хмельницького з Херсонщини. Це було у серпні. Тут донька пішла до школи, а Олексій відправився воювати.

      Зі слів дружини, Олексій Мігель захищав Україну з 2015 року. Спочатку як мобілізований, а згодом служив за контрактом. Деякий час вважався зниклим безвісти. Рідні не втрачали надії до останнього.

      Захисник загинув у боротьбі з окупантами у Бахмуті на Донеччині. Трапилося це 18 грудня 2022 року.

      10 січня з Героєм прощались у Хмельницькому. Віддати шану прийшли знайомі, товариші й побратими. У військового залишилися матір, дружина і донька.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Петро Чубай

      Петро Чубай був родом із Ярмолинецької ОТГ. Працював у Хмельницькому будівельником. Воїну було 46 років. На війну пішов добровольцем.

      Солдат Петро Чубай загинув 15 грудня 2022 року на Харківському напрямку під час виконання бойового завдання. Колеги та друзі запам'ятають його доброю, хорошою, працьовитою, щирою і веселою людиною. У Хмельницькому останню честь загиблому захиснику України віддали 23 грудня.

      Заступник міського голови Михайло Кривак у своїй промові висловив співчуття рідним та близьким загиблого: «Ваш Петро Герой, справжній Герой, справжній захисник, тому що якби не він і такі, як він, то сьогодні наші вороги, можливо, були б і тут. Можливо, вбивали б і ґвалтували тут. Але Петро й інші українські Герої зупинили їх там. І, на жаль, віддають свої за це життя».

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Захарченко

      Віктор Захарченко мав групу інвалідності, проте добровільно пішов захищати рідну державу. Розповідає родичка Тетяна Сивоконь: «Це людина, яка могла не йти на фронт, який був звільнений. Він мав проблеми зі здоров'ям, але він пішов добровольцем. Коли йому сказали, що ми тебе не візьмемо, він все одно знайшов, як піти: поїхав до Львова, зі Львова служив, отримав контузію. Пройшов реабілітацію і знову повернувся на фронт, і знову добровольцем, але у складі частини "Чорні запорожці" 72 бригади"».

      Був чудовим командиром, дбав про кожного, допомагав.

      Загинув 7 грудня 2022 року у Донецькій області, захищаючи Україну від російських загарбників. Того дня з ним обірвався зв'язок.

      В останню путь провели 45-річного бійця Віктора Захарченка у рідному Хмельницькому аж 11 лютого. Захисник був у списках безвісти зниклих, шукали військовослужбовця понад місяць. Попрощатися прийшли родичі, друзі та знайомі.

      Брат Роман пригадує: «Вітя був позитивною людиною, він намагався завжди боротися за справедливість. Допомагав як своїм близьким, так і товаришам по зброї, знайомим, рідним. Ніколи не ховався десь за спинами. Брав участь у миротворчих місіях в Лівані, Іраку, брав участь у Революції Гідності. А також ходив у море по захисту цивільних суден біля берегів Нігерії».

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Цвик

      Герой російсько-української війни, солдат. Захищати Україну пішов добровольцем із початком повномасштабного вторгнення окупантів.

      2 грудня 2022 року у захисника не витримало серце. Тепер воїну назавжди 40. Капелан Даниїл Тарнавський сказав: «Ми проводжаємо військового службовця, який загинув не від кулі фізичної, а від кулі психологічної. Тому що в кожної людини є свій поріг, є своя межа відчуття психологічного болю. І сталося так, що не витримало його серце в молодому віці…».

      8 грудня у Хмельницькому попрощалися із захисником України Миколою Цвиком. Прийшли рідні, близькі, товариші, військові побратими. «Лише справжній захисник міг піти 24-25 лютого у військкомат і сказати: “Я готовий захищати Україну. Я готовий зробити все, аби жоден окупант не ступив на українську землю”. Сьогодні завдяки українським воїнам і Миколі Хмельницький є під відносно мирним небом. Завдяки подвигу військових і Миколи ми звільняємо наші території. Завдяки подвигу військових і Миколи ми точно знаємо, що Україна буде», – заступник міського голови Микола Ваврищук.

      Володимир Гриськов

      Володимир Гриськов у мирному житті працював вчителем фізкультури, був прикладом для дітвори.

      Раніше навчався у міському НВО №5. Його класний керівник Світлана Антонюк розповіла, що той був дуже доброзичливим, завжди всім допомагав і не міг відмовити, додає, що у нього на обличчі весь час була посмішка, яку просто неможливо забути. Інші вчителі згадують Володимира товариським, спокійним, відповідальним.

      Професійним військовим не був. Навесні призвався на військову службу, а наприкінці червня поїхав виконувати службові обов'язки у Луганську область.

      Старший солдат Володимир Гриськов загинув на Луганщині 25 листопада 2022 року. Військовий командир відзначив його «героїзм, підсвідомий, наш український». 29 листопада молодого воїна, якому було всього 25, провели в останню дорогу в Хмельницькому.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Руслан Конопелько

      Солдат сил ТрО. Воїну був 41 рік. На війну пішов добровольцем у лютому цього року.

      Служив у 86 батальйоні 106 бригади ТрО. Був гранатометником.

      Побратим Руслан розповів: «Я з перших днів з ним воюю. Він був прикладом, він був завжди попереду, він завжди казав “ми повинні це робити, а не інші”. Всюди йшов, всюди виходив, не боявся, він був прикладом. Я з перших днів з ним і до останнього був з ним. Це справжній воїн, він був прикладом, натхненням, він ніколи не казав, що у нього щось болить, ніде нічого не показував, посміхався завжди, підтримував».

      Спершу служили у Харківській області, потім – у Донецькій, потім – знову у Харківській.

      Руслан Конопелько помер від хвороби 22 листопада 2022 року.

      У Хмельницькому прощання з військовим відбулося 28 листопада. Віддати йому останню честь прийшли рідні, друзі, побратими, представними місцевої влади.

      Володимир Овчинніков

      Матрос Володимир Овчинніков був родом із Херсонської області. Хлопець став на захист рідної країни одразу після школи. Військовому було всього 21.

      Таким молодим, надійним та вірним бойовим побратимом, відважним товаришем і хорошим сім'янином, добрим сином його запам'ятають рідні, друзі й близькі.

      Воїн загинув 17 листопада 2022 року. Військовий командир розповів про той трагічний день. За його словами, ще вранці Володимир пив каву і жартував, а вже за кілька годин його не стало. Життя хлопця обірвалось через ворожий снаряд.

      22 листопада у Хмельницькому попрощались з Героєм. У нього залишились батьки і дружина. «Володимир надзвичайно мало прожив, але прожив достойне життя. За свої 21 він зробив набагато більше, ніж хтось робить за 80 чи 90 років. Він захищав свою землю, свою Україну, всіх нас і наших дітей. За це довіку ми маємо бути вдячними», – сказав Олександр Симчишин.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Радько

      Військовослужбовцю Андрію Радьку було 39 років. Родом з Донецької області, Лиманський район, селище Ярова. Коли почалась війна, він перевіз на Поділля усю родину.

      У мирному житті Андрій любив майструвати з дерева.

      Розповіли рідні, що захисник пішов на війну 18 липня. Прослужив чотири місяці. Каже сестра: «Коли виїхали з Донеччини, він сказав, що ми сюди приїхали, та потрібно боротись за наш мир, за наш спокій, за нашу країну, за батьків, за племінників. Хтось же ж повинен іти. І він пішов. Він такий відповідальний».

      Воїн загинув 15 листопада 2022 року під Білогорівкою Луганської області. Розповів брат, котрий теж у лавах захисників: «Він звільнив село, в якому ми жили. Ми з ним разом звільняли своє село, потім наш район повністю звільнили. А потім на Білогорівку їх послали. Ітам був приліт… Він отримав поранення несумісні з життям».

      Попрощалися у Хмельницькому з військовослужбовцем 24 листопада.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Присяжний

      Віталій Присяжний до війни працював різноробочим, а влітку став на захист країни.

      Приятелі згадують, що той завжди був веселим і добрим. У липні добровільно пішов воювати. Це був його вибір і його рішення. 

      За словами міського голови Олександра Симчишина, матір військового працює на комунальному підприємстві «Електротранс»,  а брат захищає українську землю.

      Лікарі рятували захисника після важкого поранення. На жаль, з коми військовий не вийшов. Солдат Віталій Присяжний помер 11 листопада 2022 року. Тепер йому навіки 35 років…

      17 листопада Хмельницький прощався з Героєм. Товариші військового кажуть, що у загиблого залишився син.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Шпичко

      З початком повномасштабного вторгнення хмельничанин Андрій Шпичко пішов на фронт. Молодший сержант.

      У мирному житті працював на підприємстві різачником – виготовляв різаки, на яких роблять підошви для взуття. Згадують, що був працьовитою, доброю та приємною людиною.

      Захисник помер 11 листопада 2022 року від серцевої недостатності. На той момент йому було 49 років.

      Прощання з воїном відбулося 16 листопада. На нього прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади.

      Заступник міського голови Михайло Кривак сказав: «Він з перших днів війни, не сумніваючись у своєму виборі, вдягнув однострій, взяв до рук зброю і пішов захищати свою Вітчизну. І сьогодні його тіло ось тут, а ми щиро з вами молилися за його душу і сподіваємося, що душі його буде добре. Бо, як кажуть, всі помирають, але не всі живуть. Андрій Іванович прожив гідне життя і закінчив його як захисник. Так, його не вбила куля і не вбив ворожий осколок, але його вбила війна. Підточила його життєві сили, забрала його здоров'я…».

      Роман Омелечко

      33-річний хмельничанин Роман Омелечко пішов захищати Україну понад два місяці тому. Старший солдат.

      Навчався у школі № 21 міста Хмельницького. Був спокійним, приємним, не конфліктним, з усіма знаходив спільну мову. «Він працював на ринку. Поважав сім'ю, піклувався про маму і свою молодшу сестру. Хороший українець», – каже знайомий Віктор.

      Герой загинув 9 листопада 2022 року на Донеччині, в районі Бахмута.

      Провести його в останню путь прийшли однокласники, вчителі, друзі, колеги з ринку. Хмельницький попрощався з воїном 14 листопада.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Філь

       Олександр Миколайович Філь навчався у школі № 28. Працював водієм. У вересні цього року йому виповнилося 35.

      – Він був доброю дитиною, служив в армії, мав сім'ю, а в серпні пішов на війну, три місяці прослужив і все, немає Сашка, – каже про Олександра знайома Олена.

      Солдат Олександр Філь загинув 7 листопада 2022 року на Донеччині.

      Попрощатися з воїном 15 листопада прийшли рідні друзі, колеги, знайомі та незнайомі хмельничани… У нього залишилися батьки, дружина і двоє дітей.

      Міський голова Олександр Симчишин: «Наш обов'язокпам'ятати Олександра Філя і всіх хлопців, які загинули. Розповідати про нього учням у школі, де він навчався, де навчаються його діти, розповідати у кожній школі. Так само ми повинні пам'ятати і його діло. Кожен, хто знав особисто Олександра, повинен працювати з подвійною і потрійною енергією, тому що працювати та боротися за Україну треба за себе і за нього».

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Артем Степанишин

      Артем Петрович Степанишин повернувся з-за кордону, де працював, коли почалася активна війна, і добровольцем пішов захищати країну. Одногрупниця Ірина каже, що чоловік мріяв побудувати будинок. Але замість того приїхав захищати від ворога наш спільний дім – Україну. Дуже любив мандрувати, любив гори.

      Герой воював поблизу Бахмута на Донеччині, сміливо визволяв нашу країну від окупантів.

      Розповіла подруга Артема Віта: «Він був у бліндажі, і йому осколок потрапив у голову». Помер 6 листопада 2022 року. Також знайома каже, що Артем був справжнім патріотом і другом, усіх підтримував. Артему Степанишину навіки залишиться 35 років…

      У Хмельницькому з воїном попрощалися 14 листопада.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Климов

      Олександр Климов захищав країну від ворога ще з 2014 року. Продовжив цю справу й після 24 лютого 2022. Військовий не міг стояти осторонь оборони власної держави.

      Навчався у міських школах № 4 та № 27. Друзі пам'ятають його завжди усміхненим і привітним.

      Офіцер. Воїну було 47 років.

      Герой загинув на Херсонському напрямку. Сталося це 5 листопада 2022 року. Без чоловіка залишилася дружина, без батька – двоє синів. Меншому – 9 років.

      18 листопада хмельничани прощалися з Героєм. Міський голова Олександр Симчишин під час прощання: «Я з ним бачився кілька разів і добре знав його сім'ю. Це хороша, справжня українська родина. У таких родинах формуються справжні чоловіки. Тож пам'ять про нього буде жити в його хлопцях, в його синах, які, я впевнений, будуть теж справжніми чоловіками».

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Ігор Кірсановський

      Ігор Кірсановський у мирному житті працював водієм тролейбуса. Був чуйною людиною, завжди допомагав, відгукувався.

      За словами близьких захисника, воював з 2014 року. Після початку широкомасштабного вторгнення його призвали на службу знову.

      Перестав виходити на зв'язок 29 жовтня. У Донецькій області він підірвався на міні. Деякий час перебував у Дніпропетровському госпіталі, де його прооперували. Чоловіка намагалися врятувати лікарі, але не вдалося. З коми Ігор так і не вийшов. Його серце перестало битися 3 листопада 2022 року.

      12 листопада у місті Хмельницькому провели в останню путь військовослужбовця Ігоря Кірсановського. Незабаром йому мало б виповнитися 52 роки…

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Голота

      Старший сержант 43-річний Володимир Голота мав позивний «Горець» і служив у 79 окремій десантно-штурмовій бригаді.

      Народився 26 вересня 1979 року в місті Переяслав-Хмельницький. Навчався в НВК №10 та НВО №5  Хмельницького. Займався гімнастикою та боксом в ДЮСШ №3. 

      З 1997 по 1999 рік проходив службу в ракетних військах міста Котовськ Одеської області. По закінченню служби повернувся в рідне місто, одружився та працював. У мирному житті займався ремонтами, кажуть, що мав "золоті руки".

      Разом із товаришем пішли захищати країну добровольцями з перших днів війни. Товариша залишили в підрозділі в Хмельницькому, а його розподілили у 79 окрему десантно-штурмову бригаду. З хлопцями вони пройшли чи не усі гарячі точки: Сіверськодонецьк, Лиман, Піски, Авдіївка, Мар'їнка. У другій половині жовтня приїхав додому в тижневу відпустку. Був командиром підрозділу.

      Під час останнього свого бою у Мар'їнському районі на Донеччині воїн отримав поранення руки та ноги, але попри крововтрату хотів врятувати пораненого побратима. Життя захисника обірвалося 29 жовтня 2022 року в селищі Новомихайлівка.

      У Хмельницькому воїна провели в останню путь 5 листопада. У  нього залишилися батьки, дружина і син.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Комарніцький

      Олександр Ігорьович Комарніцький пішов до військкомату 26 лютого, аби захищати Україну від російської навали. У мирному житті був дизайнером і створював прекрасні проєкти. Та судилося йому творити дизайн перемоги.

      Побратим Тимур розповів: «Ми з Олександром в перші дні війни прийшли разом до військкомату. До цього ми не були знайомі. Нас разом розподілили в один загін, в один і той самий взвод і те саме відділення. На початку ми дислокувалися у Хмельницькому і разом проживали, ділили побут і вільний час. Він був веселий, оптимістичний, завжди міг підтримати і допомогти. В ситуаціях, коли було безнадійно, він шукав позитив і веселив».

      Олександр Комарніцький був одним із перших, кого забрали з їхньої роти і відправили на передову.

      Воїн загинув 26 жовтня 2022 року на Херсонському напрямку внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Йому назавжди 37…

      Попрощатися з Олександром Комарніцьким у Хмельницькому 29 жовтня прийшли рідні, друзі, колеги, побратими. В нього залишилися батьки, дружина і двоє діток. 

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Сорвілов

      Олексій Сорвілов навчався у хмельницькій школі № 18, потім – у Вищому професійному училищі № 11. Цікавився автомобілями. Був справжнім патріотом. Ще у 2014-2015 роках добровільно пішов захищати Україну. 

      Розповів побратим Вадим: «Це була людина – душа. Його позивний – Йожик – від того, що  він де б не з'являвся, завжди все навколо ставало позитивним. У нього ніколи не було нічого негативного, робив все, що треба. У таких людей, як Льоша, немає ворогів. Він з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. Їх прислали до нас, в 106 батальйон, для підсилення. Коли мені сказали, що він загинув, я не повірив, бо за чотири дні до цього вітав його з днем народження». Воїн загинув 25 жовтня 2022 року на Херсонському напрямку.

      З днем народження вітав і міський голова Олександр Симчишин. Каже, знав захисника років з десять: «Олексій точно жив заради ближніх. Він ніколи не просив нічого для себе чи заради себе. Він був неймовірним добряком! Жив заради допомоги ближнім і, на жаль, загинув, захищаючи усіх нас. Востаннє ми спілкувалися 19 жовтня, коли він зустрічав свої 35 років на фронті, звільняючи нашу українську Херсонщину від ворога».

      29 жовтня у Хмельницькому попрощалися із добровольцем. В Олексія Сорвілова залишилися дружина і двоє дітей. Син, як і батько, займається бойовим гопаком.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Рашад Оруджев Алігулу-огли

      Професійний військовий, сержант. Уклав контракт ще у 2011 році. На війні – від 2014. Воїну в серпні виповнилось 33 роки. Сміливо боронив незалежність та волю України, наше мирне та світле майбутнє. Брат Рашада Оруджева також воює.

      Товариш Дмитро розповів: «Рашад був чудовою людиною, справжнім другом, який завжди приходив на допомогу. Він був найкращим батьком для трьох своїх дітей та завжди пишався ними».

      Загинув захисник 20 жовтня 2022 року.

      Міський голова Олександр Симчишин висловив співчуття рідним і близьким: «Він загинув, звільняючи нашу землю від нечисті, яка прийшла вбивати, знищувати і руйнувати. Рашад був дуже гідною людиною, третину свого життя присвятив військовій службі. Був хорошим спортсменом, я часто зустрічався з ним на спортивних майданчиках. Велика йому подяка за героїчний шлях справжнього воїна, за те, що захищав кожного з нас. Спочивай з Богом, друже!».

      Попрощатися з воїном 24 жовтня прийшли сотні людей: рідні, близькі, друзі, побратими, знайомі та просто мешканці Хмельницького. У Рашада Оруджева залишилися батьки, дружина та діти.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Баран

      Військовослужбовець 115 окремої механізованої бригади ЗСУ.

      Народився 9 листопада 1969 року в Хмельницькому. Навчався в ЗОШ №18, у ПТУ №10. У 1987 році був призваний на строкову військову службу.

      Після повномасштабного вторгнення Юрій Баран на війну пішов добровольцем. Розповідають знайомі, що він завжди був патріотом і для нього це було справою честі. У перші тижні був в обороні Києва. 

      До того 12 років був провідником (потяг Хмельницький – Київ), працював будівельником і підробляв фотографом. Чоловіка згадують чудовим сім'янином, другом. Юрію Барану було 52 роки.

      Загинув 10 жовтня 2022 року поблизу селища Опитне Донецької області, однак близькі отримали трагічну звістку лише через тиждень. За кілька днів йому мало виповнитись 53…

      У Хмельницькому в останню путь провели солдата Збройних сил України 7 листопада. Попрощатися з військовослужбовцем прийшли його рідні, друзі, однокласники.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Ілля Ковтун

      Старший солдат 57 бригади. Ілля Ковтун другий рік поспіль служив у війську за контрактом. Товариш каже, він був патріотом, веселим, товариським і дуже щирим другом.

      Звільняв українські землі на Херсонському напрямку. З 9 жовтня 2022 року вважався зниклим безвісти. Рідні до останнього сподівалися, що він живий.

      Іллі Ковтуну мало б виповнитися 23 роки. Але… навічно залишиться 22, адже тоді, у жовтні, він загинув.

      Як сказав у прощальній промові міський голова, неймовірна радість, яку відчували українці після повернення Херсону, Миколаєва та інших міст, мають ціну – життя Іллі Ковтуна і таких, як він, Героїв! «Заради того, або частина українського півдня повернулося додому, аби українські діти ходили в українські школи й засинали під українським небом, Ілля Ковтун і такі як він, віддали свої життя. Бо він звільняв український південь, боровся за українських людей. Ілля прожив коротке життя, але ці 22 роки – неймовірно достойне життя справжньої людини, Героя, воїна, захисника», – Олександр Симчишин.

      Попрощалися з воїном у Хмельницькому 5 січня 2023 року.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Демчук

      З першого дня широкомасштабного вторгнення вступив до лав тероборонівців.

      Потім перебував на кордоні з Білорусією. Місяць тому йому дали відпустку. А після неї відправили служити на Херсонщину. Родичка пані Валентина розповіла: «5 жовтня ми отримали фотографії, де вони всі молоді й красиві стоять після того, як звільнили Шевченківку. А вже наступного дня, ввечері, зателефонували, що троє із них загинули, серед них наш Олексій».

      Воїн поліг, визволяючи Україну від російських загарбників, 6 жовтня 2022 року . Зі слів командування, солдат Олексій Демчук запам'ятається як світла, добра і порядна людина, хороший військовослужбовець.

      15 жовтня у Хмельницькому захисника провели в останню путь. Вдома у нього залишились 8-річна донька й вагітна дружина.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Шевчук

      Старший солдат Збройних сил України. Після широкомасштабного російського вторгнення 37-річний Олег Шевчук пішов воювати добровольцем.

      Закінчив міську школу № 15. Перша вчителька Надія Багрій розповіла: «Це дитина з чистою душею, з добрим серцем. Люблячий внук, люблячий батько, люблячий чоловік. Патріот нашої України, який один з перших пішов воювати. Я знаю, що він був дуже працьовита дитина, людяна. Завжди мав багато друзів, що підлітком, що дорослою людиною».

      Після навчання служив в армії, працював на заводі «Новатор».

      Олег Шевчук загинув 4 жовтня 2022 року на Херсонському напрямку. У Хмельницькому рідні, друзі, однокласники попрощались з військовим 8 жовтня. У захисника залишалася мати, дружина, двоє синів та двоє братів.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Слотюк

      36-річний Андрій Слотюк на війну пішов добровольцем після 24 лютого. Останнім часом служив на Херсонському напрямку.

      У Хмельницькому п'ять років працював головним бухгалтером у компанії «Смарт Ліфт». Про це розповів заступник директора фірми Андрій Скопач: «Дуже важко нам сьогодні проживати цей день, тому що це наш співробітник, це наш друг, наш помічник та порадник. Але він прийняв рішення захищати державу. Він працював у нашій компанії головним бухгалтером. Обрав долю захищати країну і, на жаль, загинув…».

      Був спокійним, добрим, дуже людяним. А ще енергійним та порядним, хорошою людиною. Такими його запам'ятали рідні та знайомі.  

      Україна втратила захисника 3 жовтня 2022 року. Хмельницький же попрощався з воїном 6 жовтня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Роман Вовк

      Старший солдат. Військовослужбовець 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».

      Народився 20 вересня 1994 року в селі Великий Чернятин Старокостянтинівського району Хмельницької області.

      З 2001 по 2009 роки навчався в ЗОШ №21, згодом – у Хмельницькому університеті економіки та підприємництва.

      Роман Вовк захищав країну ще до повномасштабного вторгнення. У 2017 році був призваний на строкову військову службу. У 2018 підписав контракт. Після закінчення контрактної служби до повномасштабного вторгнення працював у Хмельницькому. 

      У березні пішов добровольцем на фронт. Воїну виповнилося 28 років.

      Тітка дружини Романа пані Людмила розповіла: «…Він втретє пішов до лав армії. Був розвідником. Мав великий досвід у цій справі. Він багато пережив. Дуже багато боїв було. Це був чесний та вірний молодий хлопець, який любив свою сім'ю та країну».

      Роман Вовк загинув 2 жовтня 2022 року в районі населеного пункту Спірне Бахмутського району, що на Донеччині.

      Побратим Дмитро каже: «У нього завжди були тільки позитивні думки. Це був хороший хлопець. Він постійно підтримував усіх. Якщо треба – завжди допомагав. Ми з ним служили разом протягом трьох років. Його мобілізували ще у 2018 році. Я весь час пригадую, як він посміхався й жартував. Загалом ніколи не сумував. Декілька місяців тому ми з ним списувалися. Домовлялися, що зустрінемося. Але, на жаль…».

      7 жовтня з Героєм прощався Хмельницький. Без батька залишився 4-річний син.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

        

      Павло Жук

      Павло Жук був педагогом навчально-виховного комплексу №4. Викладав інформатику. Працювати у навчальному закладі розпочав у вересні 2017 року. А в листопаді 2020 пішов на службу за контрактом до війська, аби боронити країну.

      Директорка НВК №4 Олеся Прус та учні говорять, Павло Жук завжди був позитивним, ініціативним, добре налагоджував контакт з дітьми, умів спілкувати без бар'єрів, давати підліткам поради.

      Герой помер внаслідок важких поранень, які отримав на Херсонщині. 29-річного захисника не стало 2 жовтня 2022 року.

      У Хмельницькому віддали останню шану загиблому військовому Павлу Жуку 5 жовтня. Попрощатися прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади. Були також колеги-вчителі та учні.

      Міський голова Олександр Симчишин зазначив, що Павло Жук загинув саме у День працівників освіти: «Я думаю, що буде справедливо, якщо колектив НВК № 4, який тут є, ініціює присвоєння закладу імені справжнього воїна, справжнього героя Павла Жука, і цей заклад буде носити почесне ім'я “Навчально-виховний комплекс № 4 імені Павла Жука”. Він цього точно заслужив своїм життям, своїм героїзмом і тим, що захищав всіх нас».

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Прохніцький

      Солдат Олександр Прохніцький працював у Малиницькій школі, що в Хмельницькому районі. Там викладав історію України. Колеги Олександра Анатолійовича кажуть, він був щирим і активним, волонтерив і допомагав, аж допоки сам не пішов захищати країну. «Він був активним життєрадісним, сповненим енергії, завжди підтримував, був справжнім другом…», – каже колега Оксана.

      У школі викладав близько семи років. Також працював за кордоном – у Чехії. Влітку, згадують знайомі, вирішив вступити до лав ЗСУ.

      Воїн був випускником Хмельницької загальноосвітньої школи №12. Закінчив її у 2002 році. Його життя обірвалося 1 жовтня 2022 року

      У соцмережах написав директор НВК села Малиничі Володимир Гусар так: «Чорним вороном у шкільну родину прилетіла звістка про загибель нашого колеги, вчителя історії Олександра Анатолійовича Прохніцького. Коли в Україну увірвалася біда – він не залишився осторонь. Щирий, справедливий, невгамовний, справжній патріот своєї держави, спочатку Олександр Анатолійович займався волонтерством, а згодом став пліч-о-пліч з побратимами у боротьбі з ворогом. Нехай душа загиблого воїна знайде вічний спокій. Герої не вмирають! Олександр Анатолійович залишиться назавжди в пам'яті шкільної родини».

      В Олександра Прохніцького залишилася дружина і син. Хмельницький попрощався з воїном 15 жовтня.

      Олег Цимбалюк

      47-річний Олег Цимбалюк служив в сухопутних військах. «Дуже на фронт рвався. Він був в Польщі на заробітках. Приїхав з Польщі йпішов воювати, захищати Україну», – каже двоюрідний брат загиблого військового Анатолій Горобець.

      Його знають як надійного друга, люблячого батька і патріота. Працював далекобійником, виконував будівельні роботи.

      Двоюрідна сестра Олега Цимбалюка каже, що він просто не міг залишитись осторонь. Тому піти захищати Україну – було логічним для нього рішенням. Навіть коли отримав травми, приїхав на пару днів, але захотів їхати назад.

      Загинув захисник 30 вересня 2022 року на Донеччині внаслідок ворожих обстрілів. В нього залишились дружина, донька та маленький син.

      Хмельницький у скорботі попрощався з воїном 5 жовтня.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Новіков

      Донька Олександра Новікова Олена розповіла, що її батько мав бойовий досвід в Афганістані. Брав участь в АТО у 2015-2016 роках, а після повномасштабного вторгнення знову добровольцем пішов до лав українських захисників.

      Син Олександра Новікова загинув 18 серпня на Донеччині. Це сталося в районі селища Піски на Донеччині. Юридично його вважають зниклим безвісти. Не минуло й 40 днів… Серце Героя-батька зупинилося 24 вересня 2022 року на Миколаївщині. Йому тепер назавжди 57.

      У Хмельницькому віддали останню шану військовому Олександру Новікову 29 вересня. Попрощатися прийшли рідні, друзі, побратими представники місцевої влади.

      В Олександра Новікова залишилися дружина, дочка та внучка. «Він був найкращою людиною, він був найкращим дідусем, чоловіком, батьком», – розповіла донька Олена.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Василь Сіргун

      Василь Сіргун пішов добровольцем на війну в перші дні повномасштабного вторгнення. Воював у 24 окремій механізованій бригаді.

      У мирному житті був приватним підприємцем. Патріот, сім'янин, батько трьох дітей. Саме заради них і пішов воювати. Дуже хотів, щоб діти жили у вільній країні. «Життя може дітям дати кожен. А віддати життя за дітей – не кожен може. Це людина з великої букви», – ділиться дружина загиблого захисника Світлана Сіргун.

      Згадують рідні, що захисник постійно був в гарячих точках. І в Херсонській області він загинув. Трапилося це 19 вересня 2022 року.

      Востаннє з рідними виходив на зв'язок 12-го. Лише через чотири місяці ДНК-аналіз встановив, що захисник загинув.

      27 січня у Хмельницькому воїна провели в останню путь. Попрощалися з ним родичі, друзі та побратими. У лютому Василю Сіргуну виповнилося б 60 років.

      Родичі говорять, що пам'ятатимуть загиблого, адже він завше був позитивним, життєрадісним, добрим. Вірив у нашу державу, в нашу незалежність, що ми завжди будемо непереможні, що ми будемо вільним народом.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Вельган

      Військовослужбовець групи спеціального призначення роти спеціального призначення 140 окремого центру спеціального призначення Сил спеціальних операцій Збройних сил України. Молодший сержант. Старший оператор з інженерної справи.

      Мешканець Хмельницького.

      Загинув, захищаючи Україну від російських загарбників, 19 вересня 2022 рокуМаксиму Вельгану було 29 років…

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Борбуцький

      Олександр Борбуцький – боєць Національної гвардії. Йому було всього 22…

      Кілька років тому був призваний на строкову військову службу. Після того підписав контракт і продовжував служити далі. Хлопець активно займався вільною боротьбою.

      Загинув військовослужбовець 19 вересня 2022 року на Луганщині. У нього залишились батьки та брат.

      23 вересня шану загиблому Герою віддали у Хмельницькому. Попрощатись прийшло багато спортсменів, друзів, однокласники й побратими.

      «Є такі люди, які випромінюють щастя і радість. Саша був таким. З ним було добре і легко…» – поділився друг загиблого Дмитро.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Везденецький

      Сержант. Військовослужбовець 704 окремого полку радіаційного, хімічного, біологічного захисту ЗСУ. Захищати Україну пішов у перші дні масштабного вторгнення. Доброволець.

      Народився 25 березня 1973 року у Хмельницькому. Навчався в ЗОШ №24. Після навчання в школі почав працювати на заводі «Катіон». З 1991 по 1993 роки проходив строкову військову службу в Севастополі. Після військової служби працював у поліції.

      Сергія Везденецького знайомі знають як доброго, активного, життєрадісного, такого, що кожного разу підтримував і допомагав. Молодший його син теж пішов на війну добровольцем. «Він був призначений командиром мінометної роти. Такі люди, як Сергій Михайлович Везденецький, дійсно могли запалити дух своїх підлеглих, щоб дійти до наміченої мети. Сергій – він такий, що не мав фізичної форми, як міцні воїни. Але в нього був військовий дух – захисту своєї Батьківщини», – розповіла сусідка Олена.

      Захиснику було 49 років. Сергій Везденецький отримав поранення 11 вересня. Протягом чотирьох днів за його життя боролися медики. Однак 15 вересня 2022 року воїн помер. У військового залишилися діти, дружина та мама. 26 вересня з воїном попрощалися у рідному місті.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Євген Ролдугін

      Військовослужбовець та бойовий медик 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, старший солдат.

      Автор книги «Час відважних». Учасник Революції Гідності. У 2014 році добровольцем пішов захищати цілісність країни. На той час Євгену Ролдугіну було 18 років. Мав позивний «Тунгус».

      Був професійним спортсменом. Мав пурпурний пояс із бразильського джиу-джитсу. Дуже любив цей вид спорту і віддав йому багато років.

      Навчався у Технологічному багатопрофільному ліцеї імені Артема Мазура. Рідні, друзі та знайомі знають його як надзвичайно доброго і щирого хлопця.

      Воював під Маріуполем, в Пісках, Авдіївці, у селищі Опитне. Був учасником боїв за район шахти «Бутівка». Наприкінці березня цього року отримав поранення під Києвом, попри це контролював евакуацію поранених військових й хоробро вів бій. Тоді командував підрозділом батальйону «Братство».

      Пройшов курси тактичної медицини, завдяки чому врятував життя кількох своїх побратимів.

      Книга Євгена Ролдугіна «Час відважних» вийшла цього року. У ній – про покоління добровольців 2014 року.

      Захисник загинув 11 вересня 2022 року, рятуючи з поля бою пораненого побратима. Сталося це на Харківщині. Євгену було тільки 27 років… Останню шану Герою віддали у нашому місті 19 вересня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Рибак

      52-річний військовослужбовець Володимир Рибак пішов на війну 24 лютого добровольцем. Воїн 356 навчального артилерійського полку Сухопутних військ Збройних сил України, сержант.

      Чудова людина, чуйна, добра, дивовижна, працьовита – такими словами захисника згадують ті, хто його знав. Був патріотом своєї держави. Завжди захищав і допомагав тим, хто цього потребував.

      Родом воїн був із села Михайлівка Розсошанської ОТГ.

      На війні загинув 8 вересня 2022 року. Трагічна подія трапилася біля міста Бахмут, що на Донеччині.

      У Хмельницькому віддали останню шану Володимиру Рибаку 15 вересня. На прощання з ним прийшли рідні, друзі, побратими та інші містяни.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Бичко

      Вадим Бичко відправився захищати країну в перші дні широкомасштабного наступу росіян. Було захиснику 57 років. Військовослужбовець 3 окремої танкової Залізної бригади Збройних сил України, сержант.

      Полюбляв займатися велоспортом й брав участь в міжнародних змаганнях. Також працював підприємцем на хмельницькому речовому ринку.

      Розповідає друг військового: «Вадим пішов на війну, бо він відчував, що так треба. Це була дуже позитивна людина по життю. Він був оптимістом. Завжди всіх підтримував, був надзвичайно душевним. Він завжди твердо стояв на незалежності України. Був чесним, усім серцем відчував, що треба йти на війну. Пам'ятаю, він казав, що якщо на нас нападуть, то він піде воювати. Так і сталося».

      Загинув Вадим Бичко 7 вересня 2022 року на Харківщині. У нашому місті з воїном попрощалися 12 вересня. У військового залишилася дружина, донька та онук.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Хижняк

      Військовослужбовець 8 окремого полку спеціального призначення Збройних сил України. Капітан. Був командиром групи спецпризначення.

      Мешканець Хмельницького.

      За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня згідно з Указом Президента України від 9 квітня 2015 року № 213/2015 «Про відзначення державними нагородами України».

      Загинув, захищаючи Україну від російських загарбників, 7 вересня 2022 року в районі села Чорнобаївка Харківської області.

      Олексію Хижняку було 33 роки…

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Тарас Садовнік

      24-річний Тарас Садовнік – з родини військових. В Збройних силах в нього служать батьки та старший брат.

      Закінчив міський НВК №4. Почав служити у 18 років. Тоді підписав контракт. Потім навчався у Львівській академії Сухопутних військ. Захищав Україну в часи проведення АТО.

      Тарас Садовнік був кадровим офіцером. Старший лейтенант. Військовослужбовець 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Сухопутних військ ЗСУ.

      З першого дня повномасштабного вторгнення брав безпосередню участь у відбитті актів збройної агресії російської федерації проти України на найбільш небезпечних напрямках Київської, Миколаївської, Донецької, Харківської областей.

      25.02.2022 року поблизу н.п. Іванків Київської області було виявлено колону військової техніки збройних формувань рф. Механізований взвод під командуванням старшого лейтенанта Тараса Садовніка вступив в бій з противником з метою знищення ворога та недопущення його подальшого просування. Професійно керував особовим складом взводу, ефективно застосував бойові розрахунки з тактично вдалих позицій та зумів нанести вогневе ураження ворогу, знищивши 1 танк Т-72, 2 одиниці БТР та 16 осіб живої сили противника. Внаслідок завдання нищівного удару противник з втратами відійшов, а зайняті механізованим взводом позиції були утримані.

      03.03.2022 року поблизу н.п. Макарів Київської області під час виконання бойового завдання успішно влаштував засідку, в яку потрапив противник. Зайнявши вигідні тактичні позиції, старший лейтенант, вміло здійснюючи координацію та керівництво діями особового складу свого підрозділу, вибрав найбільш вдалий момент для шквального ураження по ворогу, завдяки чому вдалось здійснити несподівану та швидку атаку, в результаті якої було знищено 1 одиницю КАМАЗ, 1 одиницю БМП-2 та 13 осіб живої сили противника.

      14.03.2022 року в районі н.п. Бородянка Київської області противник здійснив шквальний артилерійський обстріл зайнятих механізованим взводом позицій, під час якого військовий продемонстрував самовідданість, хоробрість та виняткову відповідальність за підлеглий особовий склад, здійснивши його розосередження та відведення з-під зони ураження, завдяки чому вдалось уникнути значних втрат серед військовослужбовців, а також було збережено озброєння та військову техніку. Внаслідок обстрілу отримав поранення 1 військовослужбовець, якому старший лейтенант особисто допоміг дістатись укриття та надав невідкладну домедичну допомогу, а також організував його евакуацію в лікувальний заклад при першій можливості після завершення артилерійського обстрілу, завдяки чому було врятовано життя.

      20.03.2022 року в районі н.п. Березнегувате Миколаївської області відбулось бойове зіткнення з противником. Завдяки вмілому та професійному управлінню взводом, а також правильному аналізу бойової ситуації, координації дій підрозділу противник не зміг прорвати оборону механізованої роти, що дало змогу зупинити подальші наступальні дії ворога. Окупаційним збройним силам було нанесено вогневе ураження та знищено 11 осіб живої сили противника й 2 одиниці автомобільної ворожої техніки, проте в ході стрілецького бою з ворогом отримав поранення, внаслідок якого впродовж тривалого часу проходив курс лікування. Після відновлення з 31.07.2022 року продовжив виконувати бойові завдання з відсічі збройної агресії рф проти України разом з підрозділом на території Донецької області.

      04.08.2022 року поблизу н.п. Яковлівка Донецької області, здійснюючи утримання зайнятих рубежів, було помічено рух піхоти противника в кількості до 15 осіб. Механізований взвод під вправним керівництвом старшого лейтенанта здійснив рішучу атаку на ворога. Продемонструвавши високі професійні якості управління підрозділом в ході бою в результаті успішно проведеного збройного зіткнення з ворогом вдалось знищити 6 осіб живої сили противника. Решта групи окупаційних збройних сил відступила. 

      04.09.2022 року поблизу н.п. Коробочкине Харківської області підрозділи механізованої роти проводили наступально-штурмові дії зі звільнення населеного пункту від збройних формувань рф. Завдяки своїй рішучості й професійності вміло віддавав накази з зайняття вигідних позицій, нанесення вогню по скупченню противника та ворожої техніки. В результаті збройного зіткнення з військовослужбовцями рф взводом було знищено 10 осіб живої сили противника та 2 одиниці автомобільної техніки ворога, що дозволило успішно просунутися вперед й закріпитися на зайнятих позиціях.

      06.09.2022 року в н.п. Залізничне Харківської області під час виконання бойового завдання разом з групою військовослужбовців механізованого взводу потрапив у ворожу засідку, про що повідомив інші підрозділи механізованої роти, проте прийняв бій з переважаючими силами противника. Діючи надзвичайно відважно та героїчно, разом з побратимами дав гідну відсіч окупаційним збройним силам, в максимально складних бойових умовах та в ході жорсткого бою сміливо та рішуче керував групою військовослужбовців, завдяки чому вдалось знищити 8 осіб живої сили противника, проте отримав поранення, внаслідок яких загинув.

      Тож ціною власного життя не допустив потрапляння в засідку інших підрозділів бригади та відбив ворожий наступ. Став взірцем для всього особового складу механізованого батальйону та бригади, демонструючи у своїх діях вольовий характер, сміливість, героїзм, справжні якості лідера, професійність та самовідданість. Був справжнім командиром, який користувався підтримкою та авторитетом серед підлеглого особового складу. До останнього був вірний військовій присязі та з гідністю виконував обов'язок з захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

      12 вересня Хмельницький попрощався зі своїми воїном – старшим лейтенантом Тарасом Садовніком.

      Міський голова Олександр Симчишин розповів: «Десь влітку мені випала честь познайомитись з батьком Тараса – Ігорем. У 2014 році він як справжній воїн пішов захищати нашу країну. Я знав, що вся сім'я Садовніків боронить і захищає Україну. Як тільки дозволив вік, Тарас теж пішов захищати українську землю... Ми в останні дні переживаємо переважно приємні емоції, бо бачимо як наш синьо-жовтий стяг відновлюють над українськими містами, селами – це десятки звільнених наших міст і сіл… тисячі, а можливо, й сотні тисяч врятованих життів. Але ми повинні розуміти, що кожен український прапор, який зараз піднімається над українським селом на Харківщині і буде підніматись на Донеччині, на Луганщині, в Криму – це завдяки таким, як Тарас Садовнік».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Яценко

      Молодший сержант Олександр Яценко служив у 8 полку спеціальних операцій, а потім  у 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила Сухопутних військ ЗСУ.

      Військовий та його дружина Світлана родом з Луганська. Ще у 2014 році, коли почалася війна, Олександр пішов добровольцем захищати цілісність своєї Батьківщини.

      Україна втратила захисника Олександра Яценка 5 вересня 2022 року. Йому було 34 роки. 16 вересня з військовим попрощалися у Хмельницькому.

      Дружина Світлана розповіла про Олександра так: «Він був особливим, він завжди хотів виділятися, він завжди хотів не бути таким, які всі. Він був справжнім патріотом. Він завжди жив для людей, не для себе, ніколи ні для кого нічого не шкодував, для своєї сім'ї. Сім'я для нього була важливіше всіх. Він був добрим, чуйним, веселим, він був найкращим…».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Костянтин Мочульський

      31-річний Костянтин Мочульський був професійним IT-цем, не був кадровим військовим, на війну пішов добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення. З 23 березня 2022 року перебував на першій лінії оборони Курахівського напрямку у Донецькій області, спочатку на посаді помічника командира, а згодом – командиром відділу зв'язку 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.

      Побратими згадують його як командира, який був другом, завжди був зі своєю командою, а команда була з ним, засинав пізніше за всіх та прокидався раніше за всіх, переживаючи за побратимів та зв'язок у бригаді. Керівництво бригади дуже його цінувало, постійно підвищували у званні. За шість місяців служби Костянтину було присвоєно звання лейтенанта, а з призначенням на посаду командира – звання старшого лейтенанта.

      Свій останній бій Герой прийняв 5 вересня 2022 року. На жаль, цього дня військовий загинув разом з кількома побратимами внаслідок ракетного обстрілу.

      Про сумну втрату у фейсбуці повідомив військовослужбовець Павло Вишебаба: «Костянтин Мочульський. Мій найкращий командир, тепер назавжди. Командир, з яким дружиш, якому можеш розказати особисте, який цінував своїх людей – а ми його. Костя ніколи не бравував офіцерством, з усіма говорив з повагою і я ледве добився, щоб він перестав звертатись на “ви” до мене, молодшого за званням. Не пам'ятаю, щоб він колись давав накази в армійському розумінні цих слів, він казав — ми робили, бо поважали і направду цінували його. Жодного разу він не відмовив мені у якомусь проханні, як і я йому. Стосувалось це служби чи ні. Костя був патріотом. Пам'ятаю, зранку на День Незалежності він підійшов і обійняв мене так, начебто у мене був день народження, – вітаючи зі спільним святом. Рідкісне поєднання людяності і крутості. Гідний син своєї країни, достойний найвищих нагород. На жаль, тепер посмертно. Бувай, командире».

      Відповідно до Указу Президента України №873/2022 від 23.12.2022 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

      У Хмельницькому віддали останню шану загиблому на війні Костянтину Мочульському 11 вересня. Попрощатися прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади та інші небайдужі містяни. На прощання побратими привезли прапор України, який дістали з-під завалів, на якому Костянтин написав: «Переможемо тільки разом». Так і буде.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Рудий

      Військовослужбовець 53 окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. «Хто, як не я? Не мають молоді гинути», – говорив Вадим Рудий друзям та знайомим. Спочатку на захист країни став у 2015 році. З початком широкомасштабного вторгнення не зміг стояти осторонь, взяв до рук зброю, аби захищати Україну й український народ.

      Захиснику виповнилося 48 років.

      Колись навчався у міській школі №24. Багато читав. Займався музикою і любив туризм.

      Мер Олександр Симчишин зазначив: «Вадим дуже любив життя. Ті його хобі, захоплення, якими він займався, показують, наскільки людина по-особливому любить життя і захоплюється простими радощами… Вадим захищав нашу незалежність – кров'ю, потом, залізом і, на жаль, своїм життям».

      Солдат Вадим Рудий загинув 3 вересня 2022 року при захисті Бахмута на Донеччині. У військового залишилась донька. Хмельницький попрощався з Героєм 15 вересня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Анатолій Заверуха

      Військовослужбовець 36 стрілецького батальйону оперативного командування «Захід», старший сержант. На війну пішов добровольцем. Товариш і колега Анатолія Віктор каже, тому тричі відмовляли та не брали у військо, але він настирно приходив і просився йти воювати. Був дуже добрим і щирим, вболівав за Україну.

      Родичі розповіли, що військовий мав співчутливий,  товариський характер, завжди був готовий першим йти на допомогу. У мирний час працював водієм.

      Родом воїн з Красилівщини, але вже багато років із сім'єю проживав у Хмельницькому.  

      2 вересня 2022 року життя військового обірвалося у Пісках, що на Донеччині. Захиснику було 57 років. В Анатолія Заверухи залишилися рідні, дружина, три доньки та внучка.  

      8 вересня у Хмельницькому Героя Анатолія Заверуху провели в останню путь. «Анатолій Іванович був особливим воїном, бо він був доброволець. Саме на таких не розраховував наш ворог. Бо на добровольцях тримається дуже багато напрямків у нашому війську… Такі люди є почесними Героями», – сказав заступник міського голови Михайло Кривак.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Арсеній Пілець

      З перших днів широкомасштабної війни Арсеній Пілець пішов захищати країну. До боротьби став добровольцем, не був професійним військовим. Військовослужбовець 36 стрілецького батальйону оперативного командування «Захід».

      Родом із Кам'янець-Подільського району. Там в нього залишились старенькі батьки. Чоловік замолоду відслужив строкову службу, після чого все життя проживав та працював в Хмельницькому.

      Захиснику України було 49 років. Побратим Василь згадує його як веселу та надійну людину. Військовий відповідав за господарство частини.

      Арсеній Пілець загинув 1 вересня 2022 року в Пісках, що біля Донецька, під час виконання бойового завдання, коли рятував інших військових на позиції.

      8 вересня з ним попрощалися у Хмельницькому. Віддати останню шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Василь Луцик

      Сержант. Колишній майстер виробничого навчання Хмельницького професійного ліцею. Почувши про повномасштабне вторгнення, у перші ж дні прийшов на мобілізацію. 

      Боєць був прикладом для своїх побратимів. Воїн 36 стрілецького батальйону оперативного командування «Захід». Був одним із найдосвідченіших військовослужбовців, ветераном російсько-української війни, учасником АТО 2014-2016 років.

      Офіцер з його батальйону розповів, що на бойові завдання Василь Луцик завжди йшов першим. Був справжнім, сильним, мужнім та відважним. А оскільки керував взводом, то власним прикладом вчив підлеглих, а вони всі його слухались і поважали.

      Василь Луцик загинув 1 вересня 2022 року на Донеччині, поблизу селища Піски. Його група саме виходила на бойове завдання. Окупанти почали обстрілювати їх з танків. Командир загинув на місці.

      Захисник проживав у Хмельницькому. Вдома залишилась дружина Міла та двоє дітей. З воїном попрощалися 6 вересня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Кремінський

      Володимиру Кремінському було 28 років. Мав добрий і відважний характер.

      Народився у сім'ї військовослужбовців 17 червня 1994 року. Навчався в НВО № 9 м. Хмельницького, згодом навчався у Кам'янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.

      Проходив строкову військову службу у Збройних силах України у військовій частині підпорядкування Головного управління розвідки. Після служби здобув вищу освіту у Вінницькому національному технічному університеті на факультеті «Автомобілі та транспортний  менеджмент». Працював за спеціальністю у європейській мережі станцій техобслуговування.

      Після широкомасштабного російського вторгнення Володимир в перший же день не вагаючись пішов воювати добровольцем. Він ніс службу на посаді стрілка-санітара десантно-штурмової роти 18 окремого батальйону морської піхоти 35 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського Військово-морських сил України.

      29 липня у ході бойових дій з противником на Херсонському напрямку отримав контузію.

      Після лікування у шпиталі відразу повернувся у військову частину до своїх побратимів для подальшого виконання бойових завдань.

      Своїм батькам та сестрі Володимир казав: “Там вбивають наших дітей, ви що пропонуєте сісти і сидіти, склавши руки, у 28 років? Хто, якщо не я? Ті хлопці, що мають по двоє-троє дітей? Прийміть моє рішення. Я вирішив, що маю бути там”.

      Загинув 29 серпня 2022 року під час бойового зіткнення з російськими загарбниками у районі с. Білогірка, Беріславського району, Херсонської області. 20 вересня у Хмельницькому Героя провели в останню дорогу. Попрощатися прийшли родичі, друзі та знайомі. У загиблого військовослужбовця залишились мати, батько і сестра.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Курдибаха

      Юрій Курдибаха 1970 року народження. Чоловік не був військовим, проте чотири роки тому пішов захищати Україну від агресора. Військовослужбовець 53 окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха ЗСУ, сержант.

      Його згадують як розумну, добру і працьовиту людину.

      Захисник загинув 25 серпня 2022 року у Бахмуті на Донеччині, отримав важке поранення. У нього залишилися дружина, три доньки, син та четверо внуків.

      Сергій, родич загиблого: «Слава Герою! Герою, котрий поклав голову за наших дітей, за нас. Земля йому пухом!».

      Хмельницький же попрощався з Героєм 2 вересня. 29 листопада Юрію Курдибасі мало б виповнитися 52 роки. Але тепер йому назавжди 51...

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Артур Круковський

      Понад шість років Артур Круковський захищав нашу країну. 24 лютого почалась війна, а вже 20 березня в нього закінчився контракт, але він так і залишився служити. Потім в березні в нього була контузія, він приїхав додому. Тут лікувався, відбув місяць реабілітації та поїхав назад. Сидіти спокійно не міг, казав, що йому «совість не дозволяє». 

      Військовослужбовець 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила ЗСУ.

      Воїн загинув 24 серпня 2022 року. Йому було всього 27… Поліг у населеному пункті Чаплине, що на Дніпровщині.

      31 серпня хмельничани прощались з Артуром Круковським. У військового залишилася велика родина.

      Хмельницький міський голова Олександр Симчишин відзначив: «Артуру назавжди залишиться 27. За таке коротке, здавалось б, життя Артур зробив багато хороших справ... У свої 27 він став справжнім чоловіком – таким, як багато хто не стає і в 70, і в 80. За свої 27 Артур став справжнім Героєм. Артур відійшов на небеса 24 серпня. Для всіх нас це особливий день, це святий день. Артур захищав незалежність, свободу, майбутнє наших дітей. За це ми йому маємо дякувати, поки будемо жити».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Василь Романюк

      Сержант ВЧ А 4058, військовослужбовець 36 стрілецького батальйону оперативного командування «Захід».

      На війну пішов добровольцем. Василю Романюку в січні цього року виповнилося 46.

      До широкомасштабної війни був підприємцем, мав своє підсобне господарство, великий притулок для собак. Рідні називають Василя Романюка прекрасною людиною, дуже добрим, розумним, таким, що завжди допомагав, завжди підтримував. А ще військовий був справжнім патріотом, захист країни вважав обов'язком.

      Сержант Василь Романюк загинув 17 серпня 2022 року у Пісках Донецької області. 30 серпня у Хмельницькому Героя провели в останню путь. У загиблого залишилась мати та сестра.

      «У присязі військового є слова «я ніколи не зраджу українському народу», і цю обіцянку Василь Романюк виконав ціною свого життя. Ціною життя, яке поклав за своїх друзів, побратимів і нас із вами», – сказав капелан Даниїл Тарнавський і додав, що це найбільший прояв любові, коли хтось душу свою віддає за друзів своїх.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

       

      Андрій Шкринда

      Андрій Шкринда захищав Україну ще з 2014 року. Пішов добровольцем. Згодом повернувся до цивільного життя. Був фаховим електриком. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, перебував за кордоном. Маючи можливість не повертатися, він все одно приїхав та мобілізувався. Військовослужбовець 74 окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ Збройних сил України. Воїну було 43 роки.

      «У нас в батальйоні було троє хмельничан. Андрій приєднався до нас і став четвертим, – згадує ексзаступник 231-го окремого батальйону територіальної оборони Станіслав Корецький. – Наш батальйон тероборони формувався в Дніпрі. Перед тим, як перевестися до нас, він зідзвонювався з командиром роти й казав, що хоче бачити ворога, воювати з ним, а не бути десь у тилу. У бою, в якому Андрій загинув, ворожий танк практично розстріляв його. Наступного дня хлопці помстилися. Але життя Андрію, на жаль, це не поверне».

      Загинув Герой 12 серпня 2022 року у Донецькій області. Віддати останню шану захиснику 17 серпня у Хмельницькому прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади.

      Міський голова Олександр Симчишин, який знав Андрія Шкринду особисто, розповів: «Я його дуже добре пам'ятаю. Пам'ятаю, тому що він був справжньою людиною. У нього були такі цікаві глибокі очі, такі, як от на цьому фото, цікава посмішка. І він був справжнім патріотом. Ми спілкувалися кілька разів, але говорили про Україну, про зміни, про місто, про майбутнє. Він дійсно був не “показушним” патріотом, а справжнім».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Купа

      Дмитро Купа народився 1 січня 1985 року. Родом із села Олешин. Воїн захищав країну й у 2014, і від лютого цього року. І тоді, і тепер був добровольцем. Майже десять років зі своїх 37 військовий боронив нашу державу. Військовослужбовець 58 бригади мінометної батареї ЗСУ.

      «Він був з тих Героїв, які тихі, непомітні й не напоказ. Він не говорив зайвого, але завжди був відповідальним і старанним», – так про Дмитра Купу каже священник, отець Василь Беренда, який проводив клуби для молоді, на які військовий ходив ще підлітком.

      Загинув Дмитро Купа 11 серпня 2022 року у бою під Мар'їнкою, що на Донеччині. У воїна залишилась мама, дружина і шестирічний син.

      Попрощатися із загиблим 17 серпня у Хмельницькому прийшли рідні, друзі, колеги по роботі та по мотоклубу, адже військовий дуже любив мотоцикли, був учасником двох мотоклубів.

      Хмельницький міський голова Олександр Симчишин: «Справжні Герої виростають тільки в достойних сім'ях. Наш обов'язок – пам'ятати про Героїв, розказувати про таких, як Дмитро, нашим дітям. Пояснювати нашим дітям про те, що вони можуть вийти на дитячий майданчик, піти в дитячий садочок, школу, тому що такі Герої, як Дмитро, віддали своє життя... Ця війна змінила дуже багато наших цінностей чи тільки змінить. Ми зрозуміємо, що багато речей, за якими ми ганяємось у мирському житті, вони неважливі. Дуже багато матеріальних речей неважливі. Важлива віра в Бога, важливий тато, мама, чоловік, син, донька, брат, сусід і важлива Україна. І заради того ми всі з вами повинні жити й працювати. Дякую тобі, Дмитро, що ти багато років захищав сон наших дітей».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

         

      Андрій Бахтов

      Командир 6 роти батальйону «Свобода» 4 бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука, молодший сержант. Позивний – «Тихий». На захист держави став ще у 2014 році. Був одним з організаторів добровольчого батальйону «Миротворець». Потім займався викладацькою справою у Національній академії МВС України. З першого дня широкомасштабного вторгнення повернувся до лав українських захисників.

      Військовому було 47 років.

      Родичі розповіли: «Андрій мав дві вищі освіти, служив в поліції, в батальйоні «Беркут», воював у миротворчих військах, в АТО, двічі побував у “котлах”, з яких вийшов живим». У поліції дослужився до звання підполковника, а на фронті воював у званні молодшого сержанта, але не переймався цим, бо був командиром, бо захищав свою Батьківщину.

      Побратим розказав історію позивного «Тихий»: «Йому такий позивний дали через врівноваженість. Він дуже вмів собою володіти в будь-якій стресовій ситуації і, зрозуміло, досвід в миротворчій місії допоміг йому бути людиною, яка вміє контролювати емоції».

      Загинув Андрій Бахтов 10 серпня 2022 року поблизу населеного пункту Зайцеве Бахмутського району Донецької області. Вдома залишились батьки, дружина і троє дітей.

      У Хмельницькому з нацгвардійцем попрощалися 7 вересня.  

      Міський голова Олександр Симчишин поділився, що знав захисника особисто, вони познайомились наприкінці Революції Гідності. Каже: «Коли знаєш людину особисто, то дуже важко прощатися з нею, знаходити якісь слова. Але Андрій був тією людиною, про яку треба говорити... Рік тому ми бачилися з ним востаннє, коли організовували у Хмельницькому виставку в пам'ять про бійців, які загинули в Іловайську… А востаннє спілкувались в березні цього року. Він написав мені прохання допомогти йому потрапити до лав “Миротворця”, в якому він служив раніше. На жаль, мені це тоді не вдалось зробити... Андрій знайшов тоді себе в іншому підрозділі – Національній гвардії, де воює дуже багато моїх друзів, з якими мені доводилось спілкуватись про Андрія. Всі про нього відгукуються як про справжнього командира і воїна. Героїчна загибель Андрія – це величезна втрата для всіх нас».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Власішин

      Старший солдат. Володимир Власішин у 2014 році став на захист України. У 2015 приєднався до полку «Азов».

      Ріс в мікрорайоні Гречани. Разом з братом навчався в школі-інтернаті, що в Хмельницькому районі (зараз закладу вже немає). Хлопчиків виховувала бабуся. Шкільна вчителька Валентина Олексіївна розповіла: «Володимир був дуже світлою та доброю людиною. Був сонячним хлопчиком. Завжди в нього була посмішка на лиці. Був дуже справедливим і добрим. Занадто добрим і дуже спокійним».

      Згодом, вже військовим, Володимир Власішин одружився. У нього народилося двоє дітей. Сім'я жила в Маріуполі. Продовжував служити.

      У ніч з 28 на 29 липня 2022 року росіяни вбили понад 50 захисників Маріуполя. Вони підірвали барак в Оленівці на Донеччині, куди напередодні перевели військовополонених “азовців”. Після російська сторона подала списки з іменами загиблих. Серед них був Володимир Власішин.

      Розповіли побратими військового, що росіяни його утримували в полоні, а потім стратили. Захисника розстріляли, а тоді спалили. Це була показова страта. Йому було лише 29 років…

      Минуло понад рік, як рідні нарешті змогли гідно поховати Героя. 21 вересня 2023 року хмельничани віддали останню шану Володимиру Руслановичу Власішину. Без батька залишилася 5-річна донька та 3-річний син.

      Віталій Лоза

      Випускник загальноосвітньої школи № 7. Ще на початку масштабного російського вторгнення вирушив добровольцем на війну. Військовослужбовець 56 окремої мотопіхотної бригади Збройних сил України.

      Друг та однокласник Віктор згадує: «Двадцять четвертого він рвонув до військкомату. Він там сидів, його не брали, він просився. І потім його все ж таки взяли. Він поїхав на навчання, вивчився місяць, потім відправили на Схід». Пані Валентина, класний керівник Віталія Лози, розповіла, що той дуже-дуже любив життя, людей, грав на гітарі та радо навчав цього дітей.  

      Віталій Лоза загинув 28 липня 2022 року на Донеччині, у Покровському районі. Герою навіки залишиться 35 років. У Хмельницькому попрощалися з військовим Віталієм Лозою 6 серпня. Віддати шану прийшли рідні, друзі, однокласники, містяни.

      На прощання з Героєм прийшов і начальник управління культури та туризму Хмельницької міської ради Артем Ромасюков. Він давно був знайомий із Віталієм Лозою. «У дитинстві, навчаючись в музичній школі №1 імені Миколи Мозгового, я і познайомився з Віталієм. Ми разом ходили в один клас, до одного викладача, по класу баяна. Ми грали разом в оркестрі. Він завжди був спокійним, веселим, врівноваженим, – згадує Артем Євгенійович. – І сьогодні він віддав своє життя за Україну. Тому, власне, кожен з нас має приходити на поховання наших Героїв, віддавати їм шану, тому що завдяки їм ми можемо тут жити, продовжувати своє життя, ростити своїх дітей та вірити, що ми переможемо, і наше майбутнє буде світлим».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Варін

      Молодший сержант 109 окремої бригади територіальної оборони. Воїн ще від 2014 року боронив країну від окупанта. Пішов на фронт добровольцем.

      Після служби у зоні АТО лишився у Бахмуті. Працював оператором станків на заводі «Торчин», потім на хімічному заводі. А коли почалося повномасштабне вторгнення, знову мобілізувався та продовжив службу в підрозділах ЗСУ. Перебував на Донецькому напрямку.

      Дмитро Варін завжди підтримував усіх в родині. Був хорошим батьком, хорошим сином, хорошим братом. З липня 2022-го рідні не отримували від нього жодної звістки. «Рік і три місяці ми жили із відчуттям, що його вже немає. Але глибоко у душі надіялися до останнього, що він живий. Проводилися експертизи... Згодом його віднесли до списку пропавших безвісти, нам пояснили, що до цього часу тіло не могли забрати, бо ця територія була захоплена», — розповіла сестра Анна.

      Загинув Дмитро Варін 27 липня 2022 року на Донеччині, поблизу селища Велика Новосілка Волноваського району. Йому назавжди залишилося 35 років.

      Хмельничани змогли віддати останню шану Герою російсько-української війни Дмитру Даміровичу Варіну тільки 3 листопада 2023 року. У захисника залишилися сестра, мати та двоє дітей.

      Руслан Тюх

      Полковник, військовослужбовець 383 окремого полку дистанційно керованих літальних апаратів Повітряних сил ЗС України. Руслан Тюх 1975 року народження. Мешканець Хмельницького. За фахом  інженер. Більше двадцяти трьох років експлуатував БПЛА.

      18 червня 2007 року був нагороджений Почесною Грамотою Хмельницької обласної державної адміністрації з врученням цінного подарунка за сумлінне виконання службових обов'язків, високий професіоналізм та з нагоди 20-річчя від дня створення військової частини А3808.

      2019 року пройшов навчання в Туреччині і отримав сертифікат та дозвіл, що підтверджують право на експлуатацію безпілотного авіаційного комплексу Bayraktar TB2. Цього ж року обіймав посаду тимчасово виконуючого обов'язки начальника управління безпілотної авіації ЗС України.

      Указом Президента України №79/2022 від 28 лютого «Про відзначення державними нагородами України» полковник Руслан Тюх нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

      Указом Президента України № 551/2022 від 2 серпня «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня нагороджено полковника Тюха Руслана Петровича (посмертно).

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Фурман

      Старший сержант поліції, поліцейський взводу №2 роти №1 батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» Головного управління Національної поліції в Київській області.

      Микола Фурман із 2014 року захищав країну на Луганщині. Там він і перебував, коли розпочався повномасштабний наступ 24 лютого. Згодом військового на нетривалий час відправили у відпустку, з якої він повернувся вже під Слов'янськ.

      Друг Михайло розповів про захисника: «Він завжди був надійним. Він добряк. Його батько теж був офіцером і загинув молодим. Микола мав двох молодших братів. Допомагав їм. Він часом сам запитував, що й кому потрібно допомогти. Сам проявляв ініціативу. Загалом він був принциповим українцем. Ментальним українцем».   

      19 липня 2022 року росіяни обстріляли блокпост під Слов'янськом, що на Донеччині. Під час обстрілу і загинув старший сержант поліції Микола Фурман. Йому тепер назавжди 47 років.

      У Героя залишилося двоє дочок та дружина. Прощання з Миколою Фурманом у Хмельницькому відбулося 23 липня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Невиданчук

      Андрію Невиданчуку було 34 роки. Він випускник хмельницької СЗОШ №12. Однокласники згадують його як чуйного, доброго, веселого хлопця, справжнього патріота нашої держави.

      Після школи навчався у Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Потім проходив службу на керівних посадах.

      У 2020 році Андрій Невиданчук вступив до Національного університету оборони України, який закінчив на початку 2022 року. Проходив службу на посаді начальника озброєння 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Підполковник. Всього кілька місяців тому одружився.

      Виконуючи обов'язки командира, військовий загинув під час ракетного обстрілу в Миколаєві. Це трапилося 17 липня 2022 року«Він був дуже позитивним. Все, що із ним пов'язане, було позитивним. Він був хорошим спеціалістом. Дуже хорошим», – підкреслив товариш по службі Дмитро.

      Попрощалися з Героєм у Хмельницькому 20 липня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Гаврилюк

      Вадим Гаврилюк – кадровий військовий, командир батальйону. Любив свою справу. Рішення захищати країну прийняв ще у 2014 році.

      Воював у південній частині України. Військовослужбовець 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Збройних сил України, капітан.

      Вадиму Гаврилюку було 35 років.

      Героїчно жив, мав велике серце і веселу вдачу, завжди з любов'ю ставився до сім'ї, родини, друзів, своєї справи й країни. За неї і загинув. Це трапилося 17 липня 2022 року у Миколаєві.

      Побратим Василь розповів: «Вадим – це була людина з великої літери, яка завжди була готова піти на зустріч, допомогти, яка не кинула в складній ситуації, можна було на нього завжди покластися. У колективі він мав авторитет, всі його дуже цінували, любили й всі поважали. Всі знали, що можна підійти, звернутися – завжди допоможе. Завжди знайде правильні слова, підтримає».

      У рідному Хмельницькому з Героєм попрощалися 20 липня. У нього залишилися двоє неповнолітніх дітей, дружина та мати.

      «Вони своєю кров'ю окропили нашу свободу сьогодні й в майбутньому часі. Наша держава заснована на мученицькому подвигу предків і на звитяжності наших сучасників, Великих українців, громадян, у яких велике любляче серце. Хоча воно, це серце, як м'яз, дуже маленьке в наших грудях б'ється. Це серце не лише любило сім'ю, батьків, але й нашу велику спільну неньку Україну. Ми її не обираємо, нам її дає Господь. І нам на ній жити, творити й, коли приходить лиха година, боронити її. Навіть ціною власного життя», – сказав капелан Олег Макаровський.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

        

      Володимир Мельничук

      На фронт чоловік пішов у перші дні повномасштабного вторгнення. Служив кулеметником у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді.

      Володимиру Мельничуку 11 серпня мало б виповнитися 58 років… Захищаючи Україну від російського агресора, воїну, який служив добровольцем у лавах Збройних сил України, тепер назавжди 57.

      Загинув захисник під час артилерійського обстрілу біля населеного пункту Берестове Донецької області 14 липня 2022 року. За словами побратимів, він отримав смертельне осколкове поранення.

      Володимир Мельничук був хорошим воїном, говорить представник військової частини, де служив боєць: «Він виділявся зразковою дисципліною, в колективі мав повагу, був людиною і солдатом з великої букви. Мав позивний «Батя», тому що він – людина з життєвим досвідом, прожив немало років. І дійсно молоді люди, які там служать, зверталися до нього і мали його, як за свого батька на фронті».

      На Володимира Мельничука вдома чекали мати, брат, дружина, донька, онук…

      Ще один побратим Олександр розповів: «Це перша втрата в нашому взводі, до того ми мали одного 300-го. У нас всі Герої, немає такого, щоб хтось не віддавався, «вмикав» задню. Всі розуміють, що за нами наші родини, ми воюємо за наші сім'ї, мир, спокій. Важко говорити… втрата. Петрович був у нас найстарший, ми його шанували. Але війна не обирає, скільки тобі років, яке звання маєш. У нас одна цінність – це наша воля та свобода, мир».

      З Володимиром Мельничуком у Хмельницькому попрощалися 18 липня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Леськов

      Віталій Леськов – позивний  «Бен». Учасник ВГО «Сокіл». Ще юнаком приєднався до когорти правого руху Хмельницького. Розпочав свій бойовий шлях з Добровольчого Українського Корпусу. Далі вступив у ЗСУ. Як тільки досягнув повноліття – підписав контракт і пішов служити. Певний час був інструктором у лавах ЗСУ. Брав активну участь у націоналістичному русі. Займався бойовим гопаком.

      Військовослужбовець 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Збройних сил України, старший солдат.

      Віталій Леськов любив Україну, був веселим і енергійним, мав багато друзів, завжди привертав до себе увагу своєю енергетикою і настроєм.

      Ліза, наречена, теж захищає країну.

      Віталій Леськов загинув 5 липня 2022 року у Донецькій області під час мінометного обстрілу. Попрощалися з Героєм у рідному місті 9 липня.

      Капелан Олег Макаровський сказав: «Йому був  лише 21 рік. Лише і назавжди. 22 липня 2022 року йому мало б виповнитися 22 роки. Але навічно залишиться 21. Він любив Україну. Так і жив, дихав нею, мріяв нею. І за це своє бачення, мрію і любов до неї, він віддав найдорожче – те, що в нього єдине, як і в кожного з нас – життя».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».  

         

      Дмитро Іверов

      Дмитро Іверов – військовослужбовець 109 окремого гірсько-штурмового батальйону ЗСУ. З 2016 року їздив у ротації, служив за контрактом. Коли розпочалася повномасштабна війна, пішов одним із перших захищати країну.

      У дитинстві Дмитро Іверов разом зі старшим братом займався картингом. Тренером був їхній батько. «Важко говорити щось, бо Діма був найкращим серед нас. Веселий, добрий, сміливий. Його любов була – машини», – кажуть друзі дитинства.

      Загинув захисник 4 липня 2022 року у Луганській області. У Хмельницькому Героя провели в останню путь 8 липня. У листопаді йому мало б виповнитися 25 років. У нього залишились батьки, двоє братів, дружина та двоє дітей.

      «Іверов Дмитро – це наша стіна, як і кожен наш захисник. Це стіна, яка не пустила орду до нас, яка дає можливість нашим дітям засинати і прокидатися спокійно», – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Дзьобак

      У мирному житті Юрій Дзьобак був підприємцем. Чоловік займався виготовленням вікон.

      Вирішив стати військовим через початок повномасштабного вторгнення окупанта. Служив бійцем 106 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, молодший сержант.

      Юрію Дзьобаку було 45 років.

      Загинув воїн 1 липня 2022 року. У Хмельницькому з військовим попрощалися 6 липня. Віддати шану захиснику прийшли рідні, близькі, друзі, побратими, представники місцевої влади.

      Знайомі згадують Юрія Дзьобака як дуже хорошу людину: «Це була така людина, що таких людей дуже мало. Пощастило тим, хто його знав за життя».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Емгрундт

      Кадровий військовослужбовець, офіцер, підполковник Хмельницького зонального відділу військової служби правопорядку ЗСУ.

      Народився на Рівненщині, свідомо обрав фах військового. Завжди хотів захищати Батьківщину. На жаль, воїн віддав за цю гідну справу своє життя. Герой загинув на Київщині, підірвавшись на міні. Миколі Емгрундту на той момент було 35 років.

      «Він був дуже добрим чоловіком і надійним товаришем, порядним. Його всі поважали, бо було за що. Тому для нас це надважка втрата», – поділився побратим Сергій.

      «Тяжко і боляче втрачати своїх побратимів і друзів. Микола був правильним і справжнім офіцером, який був прикладом для нас. Це невимовна втрата», – сказав начальник зонального відділу військової служби правопорядку полковник Олексій Бєхтєрєв.

      У Хмельницькому із захисником попрощалися 2 липня. У Миколи Емгрундта залишилися мати, брат, дружина і троє діток.

      «Не стало Героя, патріота своєї країни! Не стало батька, чоловіка, сина, брата, друга, хорошої, доброї і світлої людини, гарного командира і побратима…» – написав на своїй сторінці товариш захисника Руслан.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Ангел

      Вадим Ангел 1991 року народження. Навчався у ЗОШ №14 міста Хмельницького.

      Захиснику було 30 років. У листопаді він мав відсвяткувати свій 31-й день народження. 

      Герой відважно захищав рідну землю. Військовослужбовець 8 окремого полку спеціального призначення Збройних сил України.

      Загинув 26 червня 2022 року під Сіверськодонецьком, що в Луганській області. Про смерть військового наступного дня повідомив заступник міського голови Хмельницького Михайло Кривак.

      «Як шкода,що ми так мало часу були разом. Стільки невиконаних планів. Скільки спільних мрій. Скільки спогадів. Все загинуло разом з тобою», – написала в інстаграм-дописі дружина військового Юлія Ангел.

      У рідному місті з воїном попрощалися 28 червня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Терещенко

      Військовослужбовець 8 окремого полку спеціального призначення Збройних сил України. Мешканець Хмельницького. 

      Загинув, захищаючи Україну від російських загарбників, 22 червня 2022 року.

      Володимиру Терещенку було 25 років…

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Валерій Гуменюк

      Валерій Гуменюк захищав Україну у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ. Він не був професійним військовим. Відслуживши строкову службу, жив своїм життям, як і більшість із нас. Але коли російські війська розпочали 24 лютого повномасштабний наступ, Валерій Леонідович добровільно пішов до війська захищати країну.

      Воїну було 52 роки. Родичі та друзі згадують Валерія Гуменюка як добру, життєрадісну і порядну людину, яка віддала своє життя за мирне українське небо.

      Загинув боєць 19 червня 2022 року у Луганській області під час виконання бойового завдання. У Героя залишились мати, сестра, брат, дружина та дві доньки. У Хмельницькому із добровольцем Валерієм Гуменюком попрощалися 24 червня.  

      «Ми проводжаємо в останню путь Героя, який, як і тисячі наших Героїв, захищав кожного з нас, захищав Україну. Він робив все можливе, аби чобіт московського окупанта не пройшов далі, аби в Хмельницькому і в усій Україні був мир. Сьогодні Валерій пішов до Небесного батальйону, який буде навіки оберігати Україну, буде оберігати кожного з нас, наших дітей, онуків і всі майбутні покоління. Лише у справжніх українських родинах гартуються такі Герої. Щирі співчуття і подяка родині. Повірте, болить кожному хмельничанину і кожному українцю. Вам сил, а нашому Герою вічна слава і подяка», – сказав заступник міського голови Микола Ваврищук.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Безрукий

      Дмитро Безрукий був одним із тих, хто відправився на війну в перші дні повномасштабного вторгнення. Знайомі пригадують, що він навіть хвилювався, що його можуть взяти до війська не відразу. Дуже хотів бути воїном Збройних сил України та захищати свою державу.

      Військовослужбовець 108 окремого гірсько-штурмового батальйону ЗСУ.

      Йому було 27 років. Вже за два місяці Герой мав святкувати свій наступний день народження.

      Бувши на фронті, залишався усміхненим та підтримував інших. Захисник щиро вірив у обов'язкову перемогу.

      Про смерть військового повідомили 14 червня. Життя захисника обірвалося у Попаснянському районі на Луганщині 12 червня 2022 рокуДрузі Дмитра Безрукого розповідають, що той воював у «гарячій» точці – на Сході.

      Воїн мешкав у хмельницькій Ружичні. Жителі оголосили, що мікрорайон у жалобі через загибель Героя. В останню путь Дмитра Безрукого провели у рідному місті 17 червня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Адамський

      Олександр Адамський служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді ЗСУ. Воювати пішов з перших днів повномасштабного вторгнення. До того брав участь в АТО. Там отримав важке поранення. 

      Рідні згадують, що Олександр Адамський у лютому 2022 говорив: «Я мушу йти, бо я не хочу, щоб помирали молоді, щоб помирали діти».

      Воїну було 47 років. Захищав Україну поблизу Сіверськодонецька. Побратими його поважали. Захисник завжди був з посмішкою та всім допомагав.

      Загинув, виконуючи бойове завдання, 11 червня 2022 року на Луганщині, у Попаснянському районі. У Хмельницькому з Олександром Адамським попрощалися 15 червня. Віддати шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими. У захисника залишилися мати та син. Брат Олександра Адамського раніше також загинув на війні.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Богдан Стасюк

      Богдан Стасюк воював у зоні АТО. Після повномасштабного вторгнення окупанта одразу ж повернувся до лав оборонців незалежності та цілісності України. Військовослужбовець 8 окремого полку спеціального призначення Збройних сил України, старший солдат.

      Воїн родом із села Давидківці Хмельницької міської територіальної громади. Першого липня йому мало б виповнитися 35 років.

      За словами старости села Давидківці Олени Ярмощук, військовий загинув 6 червня 2022 року у Донецькій області. «Він був прикладом для багатьох. Богдан займався спортом та загартовував своє тіло. Прикра втрата для нашої громади», – розповіла староста.

      В останню путь захисника провели 8 червня. У нього залишились дружина, син, мати та брат.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Вовк

      Микола Вовк служив у Військовому інженерному інституті при ПДАТУ, що в Кам'янці-Подільському. Полковник.

      Родом військовий зі смт Стара Синява. Народився 18 грудня 1984 року. Навчався у Старосинявській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. У 2006 році закінчив Кам'янець-Подільський військово-інженерний інститут Подільської державної аграрно-технічної академії. Присвятив своє життя військовій службі. Військовослужбовець Головного управління розвідки Міністерства оборони України, полковник.

      Микола Вовк був справжнім сином України. Герой захищав свою Батьківщину від агресії. Загинув 5 червня 2022 року у боях за країну на території Донецької області.

      Прощання з Героєм у рідному селищі та місті Хмельницькому відбулося 8 червня. У захисника залишилися дружина та троє діток.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      В'ячеслав Тхоржевський

      В'ячеслав Тхоржевський пішов на війну добровольцем ще у 2014 році. Захищати країну відправився і під час повномасштабного вторгнення. У лютому службу розпочав з перших днів наступу, у складі 106 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Старший солдат.

      Його згадують як хорошу і працьовиту людину. Міський голова Олександр Симчишин розповів, що і до війни В'ячеслав Тхоржевський працював для людей. Він був комунальником у міському підприємстві «Хмельницьктеплокомуненерго».

      Захисник загинув 2 червня 2022 року у східній частині України. Герою, життя якого забрала війна, тепер назавжди 46 років.

      11 червня з воїном попрощалися у Хмельницькому. Без батька залишилося троє синів. Провести захисника в останню путь прийшли його побратими, рідні та друзі.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Марисюк

      Віктор Марисюк не був кадровим військовим та не мав бойового досвіду. 24 лютого він пішов на війну добровольцем. Випускник міської школи №18 (1983 рік). У мирний час працював автомеханіком на одному із приватних підприємств нашого міста. Захиснику було 55 років.

      Військовослужбовець 111 окремої бригади ТрО Збройних сил України, прапорщик.

      Герой загинув 31 травня 2022 року на Луганщині.

      Заступник міського голови Микола Ваврищук розповів: «Це людина, яка жила мирним життям у Хмельницькому і 24 лютого була мобілізована. Віктор Францович кинув свою роботу, буденне життя й пішов захищати кожного з нас, пішов захищати Україну, пішов захищати нашу землю. Це людина, яка була автослюсарем, але він не зміг бути у Хмельницькому і пішов на фронт для того, аби захистити кожного з нас».

      18 червня з Героєм попрощалися у Хмельницькому. У нього залишилися дружина та донька. Віддати шану захиснику прийшли рідні, близькі, друзі, побратими, мешканці міста.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Новіков

      Сергій Новіков добровольцем пішов воювати ще у 2014, брав участь в АТО. Потім повернувся до мирного життя. А після 24 лютого знову відправився на війну. Друг захисника Олександр Гаєвий розповів, що Сергій дуже хотів миру й спокою, тому й вирушив обороняти свою країну.

      Військовослужбовець 109 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади Збройних сил України, молодший сержант.

      Воїну було 43 роки. У жовтні цього року, в День захисника України – 14 жовтня, йому мало б виповнитися 44. Героя згадують як працьовиту та дружню людину.

      Востаннє від нього рідні отримували звістку 18 травня…

      На жаль, життя захисника обірвалося 28 травня 2022 року поблизу Бахмута на Донеччині. У Сергія Новікова залишилися дружина й донька. Вони, а також батьки дружини – єдині його родичі. Як розповіла знайома загиблого Марічка, Сергій не знав своїх батьків.

      У Хмельницькому в останню путь військового провели 3 червня. Попрощатися з ним прийшли рідні, близькі, друзі, побратими, вдячні за подвиг мешканці громади.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Бецал

      Коли російські окупанти прийшли нищити Україну в лютому цього року і почали повномасштабний наступ, Сергій Бецал без вагань вирішив, що мусить захищати країну. З першого дня, 24 лютого, він добровільно вступив до військата почав боронити незалежність і територіальну цілісність України. Військовослужбовець 53 окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха ЗСУ, старшина.

      У жовтні цього року воїну мало б виповнитися 47... Сергій Бецал загинув 25 травня 2022 року в боях на Донеччині. 

      У Хмельницькому із захисником попрощалися 30 травня. Віддати шану Герою прийшли рідні, близькі, друзі, побратими. Міський голова Олександр Симчишин у своїй промові, звертаючись до рідних Сергія Бецала, сказав: «Ми намагаємося тут підібрати якісь слова, які хоча б трішки зменшили ваш біль, але не можемо цього зробити. Таких слів, на жаль, немає, тому ми просимо пробачення у всіх вас. І так само ми сьогодні хочемо подякувати вам, подякувати за Сергія, подякувати за те, що виховали його справжнім чоловіком, виховали його воїном, виховали його Героєм, який пішов захищати усіх нас, пішов боронити спокійний сон наших дітей, боронити нашу рідну Україну і захищати кожного з нас».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Назар Макаренко

      Захиснику було 25 років. Він закінчив міську ЗОШ №6. Після школи вступив до Хмельницького національного університету, відслужив строкову військову службу.

      До повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Назар Макаренко 3 роки працював тренером спортивно-культурного центру «Плоскирів», очолював секцію тайського боксу. За словами колег, завжди знаходив спільну мову з дітьми, був для них авторитетом, запам'ятався усім світлою і щирою людиною.

      Захищати країну пішов разом зі своїм батьком Олегом Анатолійовичем, який це робить ще з 2014 року. Спочатку вони вступили до лав територіальної оборони, потім разом поїхали на східні рубежі. Військовослужбовець 106 окремої бригади ТрО ЗСУ, старший солдат.

      Національна федерація кікбоксингу України WAKO повідомила, що Назар Макаренко був чемпіон України з кікбоксингу WAKO, тренером, кандидатом у майстри спорту.

      Воїн загинув на Донеччині 25 травня 2022 року, отримавши несумісне з життям поранення. Був справжнім бійцем і людиною з великим серцем. У нього залишилися дружина та маленький син.

      «Назаре, я впевнений, тепер ти є гордістю для всіх нас, для всіх українців і точно є прикладом для наших дітей», – сказав міський голова Олександр Симчишин під час прощання із захисником у Хмельницькому  29 травня. Провести в останню путь Героя прийшли побратими, друзі, колеги, хмельничани.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Тацький

      Воїн-кулеметник, прикордонник.

      Про захисника розповів начальник пресцентру Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького Іван Галкін: «Сергій проходив службу ще у 2014 році, у зоні проведення АТО. Брав участь у боях за Дебальцеве, де отримав поранення. Починаючи із повномасштабної збройної агресії, він добровільно прийшов до лав прикордонників і проходив службу на посаді інспектора прикордонної служби другої категорії у Луганському прикордонному загоні. Він один із багатьох прикордонників, які разом зі Збройними силами України, Національною гвардією, правоохоронними органами боронять край в одних окопах, в одних рядах».

      Сергій Тацький родом з Кривого Рогу. У Хмельницькому мешкав із дружиною. Воїну було 37 років. Колеги згадують, що захисник був світлою і щирою людиною, гідним сином своєї Батьківщини.

      До свого наступного дня народження Сергій Тацький не дожив всього два тижні. Він загинув 24 травня 2022 року під час виконання бойового завдання на території Донецької області. Попрощатися 28 травня у Хмельницькому з прикордонником прийшли родичі, близькі, побратими, вдячні українці.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Підгорний

      Військовослужбовець 53 окремої механізованої бригади. Проходив службу на посаді стрілка-санітара. Воїн добровольцем пішов боронити країну.

      Максим Підгорний родом із Деражні. Народився у 1983 році. Проживав у Хмельницькому. Боєць служив у військовій частині А 4053.

      У травні зв'язок із Героєм обірвався. Відтоді він вважався зниклим безвісти. Загинув воїн поблизу Сіверськодонецька Луганської області 23 травня 2022 року.

      Максиму Підгорному назавжди 38… Попрощатися із захисником змогли 30 січня 2024 року.

      Ігор Махлай

      Ігор Махлай – поліцейський взводу №1 швидкого реагування роти поліції особливого призначення ГУНП в Хмельницькій області. Старший сержант.

      Поліцейський загинув 22 травня 2022 року на 38-му році життя, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України.

      Повідомлення поліції Хмельниччини: «Колектив поліції Хмельниччини глибоко сумує з приводу трагічної загибелі колеги та друга і висловлює щирі співчуття його рідним та близьким. Немає слів, щоб передати біль та cум через непоправну втрату! Схиляємо голови перед Героєм та низько вклоняємось батькам. Пам'ятаємо, сумуємо разом з вами». 

      Загиблий присвятив службі в органах внутрішніх справ 18 років свого життя, з яких 15 прослужив у спецпідрозділі. Як досвідчений боєць, він не раз був наставником для молодого покоління спецпризначенців.

      Колеги та знайомі завжди відгукувались про Ігоря як про життєрадісну людину з добрим почуттям гумору. Він у будь-якій ситуації вмів підняти настрій та додати оптимізму.

      Прощання із Героєм відбулося 25 травня. Без батька залишилася 9-річна донечка.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Гарадчук

      Олександр Гарадчук воювати за Україну пішов ще у 2014. Родом з Волині. Понад 20 років разом з дружиною проживав у Новотроїцькому, що на Донеччині. Працював у правоохоронних органах. Героїчно боронив державу до останнього подиху…

      Військовослужбовець 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого ЗСУ, старший сержант.

      Рідні захисника у цей час, понад шість років, проживали поблизу Хмельницького – в селі Іванківці, звідки родом дружина.

      Загинув Олександр Гарадчук 18 травня 2022 року в Запорізькій області, віддано боронячи рідну країну від російського окупанта. У нього залишилась дружина, дорослі доньки та внуки. Воїну було 52 роки.

      У Хмельницькому із захисником попрощалися 25 травня. «Це насправді величезна ціна, яку платить Україна. Та найбільше платить сім'я, родина, друзі, за те, аби ми мали з вами майбутнє, за те, аби наші діти тут могли спокійно засинати, прокидатись і спати вночі. Заради цього Олександр Володимирович віддав своє життя», – сказав мер Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Сербієнко

      Майстер-сержант Луганського прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України. Захисник родом з Луганщини. Йому було 43 роки.

      Військовий показав гідний приклад завжди залишатися вірним присязі та українському народу. На жаль, під час виконання бойового завдання його життя обірвав ворожий снаряд.

      Син Олександра Сербієнка теж вирішив стати прикордонником. Він навчається у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького.

      З воїном Олександром Сербієнком у Хмельницькому прощалися 24 травня 2022 року . Віддати шану Герою, який загинув за незалежність та територіальну цілісність України, прийшли родичі, бойові побратими, небайдужі громадяни.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Дмитришин

      Герой ніс службу у 8 окремому полку спеціального призначення Збройних сил України, був капітаном. Сміливо та віддано обороняв державу від ворога.

      Родом із села Княгинин Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Поліг захисник у боях під Бахмутом, що на Донеччині, 18 травня 2022 року.

      Вадиму Дмитришину було лише 31. У нього залишилась дружина, донечка та мати.

      «Життя ще одного Героя із нашої громади забрала війна, яку розв'язала росія, увірвавшись з військами на українську землю… Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти згорьовану родину загиблого. Висловлюю рідним співчуття, розділяю ваш біль втрати. Низький уклін нашому воїну-захиснику. Світла пам'ять Герою...», – написав на своїй фб-сторінці очільник Кам'янця-Подільського Михайло Посітко.

      Про загибель захисника 22 травня повідомив і Хмельницький міський голова Олександр Симчишин. Адже саме цього дня із Героєм прощалися в обласному центрі.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Лопатін

      Капітан Збройних сил України, інструктор відділення підготовки та оцінки дій підготовки підрозділів ракетних військ і артилерії ЗСУ.

      «Олексій був чуйною, відданою своїй справі людиною. Такої доброї й відповідальної людини я не зустрічав. Їх дуже мало. Ми служили з ним майже два роки, і я хочу подякувати родині, що виховала такого бійця», – представник військової частини, в якій Олексій Володимирович проходив службу.

      Військовому було 53 роки. Він пишався тим, що був артилеристом. До останнього подиху боронив нашу країну. Герой загинув 15 травня 2022 року в Дергачах на Харківщині. У нього залишилась мама, дружина і син.

      У Хмельницькому прощання із захисником відбулося 19 травня. «Лопатін Олексій Володимирович – наш земляк, герой, офіцер, наш захисник… Сьогодні ми всі разом проводимо його в останню путь на Алею Слави, де спочивають наші Герої-захисники. Проводимо зі словами співчуття для його родини, сім'ї, побратимів. Прошу пробачення в сім'ї, в родини, бо ми жодними словами не зможемо зарадити вашому болю. Ми розділяємо біль втрати нашого захисника, проводимо зі словами подяки: дякуємо, що захищали наших дітей, нашу Україну і наше українське майбутнє. Дякуємо за те, що були справжнім воїном, офіцером, прикладом для багатьох, як має жити людина і віддавати себе заради великої справи», – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Олексію Лопатіну посмертно присвоїли чергове звання – майор.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Глєбічев

      У мирному житті працював водієм. На війну пішов добровольцем. Захищав нашу з вами країну на передовій. Військовослужбовець 1 окремої танкової Сіверської бригади Збройних сил України, сержант.

      «Він сказав, що не може сидіти й дивитися, як росіяни топчуть його землю. Він за спеціальністю водій. Він пройшов навчання і відправився в зону бойових дій», – розповіла знайома воїна Таїсія.

      Захисника згадують як веселого, чесного, доброзичливого та товариського.

      Миколі Глєбічеву було 50 років. Він 1971-го року народження. Тепер йому 50 назавжди…

      Загинув воїн у Запорізькій області 13 травня 2022 року. У Хмельницькому в останню путь його провели 20 травня. У Миколи Глєбічева залишилася родина, якій буде важко без сина, чоловіка та батька.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Штифлюк

      Старший лейтенант 456 бригади транспортної авіації імені Дмитра Майбороди Повітряних сил ЗСУ.

      Народився 15 серпня 1976 року. Був родом з Новоушиччини. Мешкав у Хмельницькому.

      За даними Новоушицької тегромади, воїн загинув 13 травня 2022 року біля села Богояволівка Донецької області.

      «Розділяємо пекучий біль рідних і близьких та схиляємо голови в глибокій скорботі. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати дорогої та рідної людини, нашого Героя, який віддав своє життя за волю та незалежність усієї України», – йдеться у повідомленні.

      19 травня Олега Штифлюка в останню путь провів Хмельницький.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Перець

      Молодший сержант. Воїн в перший день повномасштабного вторгнення добровільно взяв зброю до рук та став на захист країни. Олександру Перцю було 50.

      Не був професійним військовим. До війни працював будівельником. Захисник родом із села Бедриківці (колишнього Городоцького району). Народився 25 червня 1971 року. Потім проживав у Городку, а опісля — в Хмельницькому.

      Спочатку доєднався до 86 окремого батальйону територіальної оборони міста Хмельницького, далі відправився у зону бойових дій на Донеччину.

      Загинув Герой 11 травня 2022 року в Донецькій області під час виконання бойового завдання. Розповів про той день друг по службі Віталій Олуйко: «…У складі стрілецької роти направлявся на ротацію через Шервудський ліс. І вони потрапили в засідку. В рашистів були снайпери, вони обстріляли нашу стрілецьку роту. Наші прийняли бій, який був нерівний, і там полягли».

      Майже два роки захисника вважали безвісти зниклим. Адже територія чимало разів переходила з рук в руки, її важко було дослідити.

      19 квітня 2024 року загиблого Героя російсько-української війни провели в останню путь у Хмельницькому. У нього залишилася дружина та двоє донечок.

      Артем Задоянчук

      Хмельничанин Артем Задоянчук пішов на війну добровольцем. На другий день повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю. Йому було 36 років.

      Народився у Хмельницькому, навчався у росії, звідки була родом його матір. До України повернувся у 2006 році, з того часу твердо вирішив, що житиме лише тут. У мирний час працював різноробом, підробляв на будівництві, був і приватним підприємцем.

      Певний час військовий перебував під Полтавою, а згодом перейшов на лінію фронту. Воював у Донецькій області “на нулі”. Рідні розповідають, що рідко виходив на зв'язок, але вони вірили… Загинув 11 травня 2022 року під Слов'янськом.

      Дружина Руслана розповіла, що захисник віршував, мріяв написати особливий вірш, який пройматиме аж до серця. Зізнається, останній «Чекай» був саме таким. Його скинув Руслані вже тоді, коли був на передовій.

      Дуже довго вважався безвісти зниклим. Лише 4 квітня 2023 року Хмельницький попрощався з воїном Артемом Задоянчуком.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Стахов

      З перших днів повномасштабного вторгнення пішов у тероборону. Служив у 86 стрілецькому батальйоні, який сформували в Хмельницькому. Далі військовому довелося оберігати країну на Донеччині.

      У мирному житті Дмитро Стахов займався велосипедним спортом, був кандидатом в майстри спорту. Захиснику виповнилося 32 роки.

      Дмитро Стахов загинув 11 травня 2022 року поблизу села Богородичне, що на Донецькому напрямку. Тривалий час вважався зниклим безвісти.

      Розповів побратим: «Це був чорний день. Друга рота, стрілецька, в якій служив Стахов, йшла на ротацію. І під селом Богородичне, Краматорського району Донецької області, є такий Шервудський ліс, там потрапили в засідку. Їх чекала диверсійно-розвідувальна група рашистів. Хлопці на ходу прийняли бій, мужньо захищались, але сили були нерівні». У тому бою загинуло 11 наших бійців.

      6 жовтня 2023 року у Хмельницькому попрощалися з Героєм російсько-української війни. У військового залишились батьки, син і донька.

      Ігор Кузь

      Боєць 106 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, 1973-го року народження.

      Захисника пригадують як хорошого побратима та вправного військового. Сергій Колесник, військовослужбовець, командир, розповідає: «Ми служили разом в теробороні. Як побратим він відмінний, найкращий. Завжди всіх підтримував. Він був спеціалістом у військовій справі. Будь-яка зброя, мінування – це все була його “фішка”. І психолог Ігор був хороший. Підтримував хлопців, які падали духом, всіх нас підтримував. Це був чудовий брат. Від 24 лютого ми служили разом і до того дня, як я його виніс вже з позицій на ношах».

      Життя Героя обірвалось у боях за вільну Україну. Як розповідає старший бойовий медик роти Людмила Бардецька, Ігор Кузь зазнав поранення, несумісного з життям. Загинув воїн 11 травня 2022 року на Ізюмському напрямку в Донецькій області.

      20 травня попрощалися із захисником у Хмельницькому. За словами друзів, у військового залишилась мама, дружина і троє дітей – дві доньки і син.

      «Запам'ятайте це ім'я, тому що це ім'я справжнього Героя, справжнього захисника, справжнього чоловіка...» – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Василь Шевчук

      Захищати Україну Василь Шевчук пішов з перших днів повномасштабного вторгнення. Був добровольцем – бійцем 106 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, служив в лавах стрілецької роти.

      Його згадують як патріота, а ще як людину, котра постійно із захопленням вчилася новому. До останнього подиху воїн боронив рідну землю.

      Загинув Василь Шевчук 9 травня 2022 року на Слов'янському напрямку в Луганській області. Тоді був ворожий артобстріл позицій наших захисників. Тепер Герою назавжди 43 роки…

      21 червня у Хмельницькому воїна провели в останню путь. У захисника залишилися дружина та діти – двоє синів. Попрощатися з Василем Шевчуком прийшло багато побратимів.

      До присутніх звернувся командир захисника: «Кожен воїн, який йде на війну, вірить в те, що повернеться додому. Але він чітко усвідомлює, що будь-якої миті він може втратити своє життя. На жаль, так сталось з Василем Володимировичем. Його віра в те, що він повернеться в мирну державу, мирну домівку – вона повинна спонукати кожного з нас вставати і йти тим шляхом, який пройшов він. Ми ніколи не забудемо того болю, сліз і крові Героїв, які принесли на нашу землю російські окупанти».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Поліщук

      Віталій Поліщук у перший день повномасштабної війни доєднався до лав територіальної оборони. Герой мав активну громадянську позицію, тому без вагань вирішив обороняти державу. Служив у складі 106 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. На війну пішов добровольцем.

      Народився Віталій Поліщук 31 січня 1990 року в місті Хмельницькому. Навчався у Хмельницькій ЗОШ №12 та Хмельницькому національному університеті. Однокласники пам'ятають його як доброго та щирого друга.

      Віталій Поліщук – відомий у місті громадський активіст та лідер велоруху. Доклав чимало зусиль для того, аби у Хмельницькому будували велосипедні доріжки. За його підтримки проводили спортивні події. Був радником Хмельницького міського голови з питань розвитку велоінфраструктури, а також головою правління ГО «Критична Маса Хмельницький».

      Хмельницький міський голова Олександр Симчишин розповів, що побратими вмовляли Віталія перевестися до зв'язківців, однак той попри все хотів залишатися у своїй бойовій роті.

      Загинув Віталій Поліщук 9 травня 2022 року під час артилерійського обстрілу в східній частині України. Тепер йому назавжди 32 роки.

      Прощання з Героєм відбулося 13 травня. В останню путь його провели велоколоною. У захисника залишилися дружина, мама і бабуся.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Богдан Демчук

      Богдан Демчук служив у окремому загоні спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, старший сержант.

      Мріяв після закінчення контракту відкрити власне СТО та восени повести сина Михайлика до першого класу. Дружина Надія розповіла: «Любив рибалити, навчав цього малого сина. Він був найкращим чоловіком та батьком».

      Навчався на автослюсаря і водія. У 19 років, після закінчення навчання, йому запропонували возити волонтерів у зону проведення АТО / ООС. А потім він і сам вирішив вступити до полку.

      Воїн не дожив до свого 27-річчя пів місяця та загинув у Маріуполі під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

      Родину попередили про евакуацію. 24 лютого Надія востаннє бачила чоловіка, коли він саджав її з сином до евакуаційного автобуса до Запоріжжя. Сам же сказав: «Я нікуди не поїду, оскільки я вже був у зоні АТО. Тут моя рідня живе, тут мій син живе, на українській землі. Я буду до кінця стояти за рідну Україну».

      29 квітня 2022 року рідним від захисника надійшло останнє повідомлення. А наступного дня сім'ю повідомили, що Богдан загинув.

      Указом Президента України від 24 травня 2022 року Богдана Демчука нагороджено медаллю «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      28 грудня у селі Шарівка Хмельницького району відбулося відкриття меморіальної дошки старшому сержанту Богдану Демчуку. Її встановили на фасаді школи, в якій навчався Герой.

      Юрій Костюченко

      Юрій Костюченко мав звання старшого сержанта. Військовослужбовець 106 окремої бригади ТрО Збройних сил України. 

      Захиснику було 37 років. Позивний військового – «Кіт». Воював у східній частині України. Він був хорошою людиною і справжнім мужнім воїном.

      Під час бою з російським агресором Юрій Костюченко героїчно загинув 28 квітня 2022 року. Про це розповіли на фб-сторінці окремої бригади територіальної оборони Хмельниччини. Також у повідомленні сказано, Юрій Костюченко був «людиною прекрасної душі, на ньому трималася рота». Його називають хорошим бійцем. І командування, і особовий склад щиро сумують з приводу загибелі відважного побратима.

      5 травня захисника провели в останню дорогу в Хмельницькому. «Все, що б ми не говорили, не зарадить вашому болю. Тому що немає таких слів, якими можна було б його хоч якось применшити. Нам так само болить, бо ми втрачаємо найкращих. Про Юрка всі, хто його знав, відгукуються тільки позитивно. Про нього говорять як про хорошу людину. Людину, яка брала на себе відповідальність. Людину, яка дійсно була захисником – захищала наше місто, нашу Україну і наших дітей, всіх тут присутніх і наше з вами майбутнє», – звернувся до рідних Юрія Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Ковбасюк

      Андрій Ковбасюк став оборонцем України, хоч і не був військовим. На війну пішов добровольцем на третій день після її початку. Проходив службу у 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила Збройних сил України.

      Народився Андрій Ковбасюк 28 червня 1967 року. Його згадують, як приязного і надійного товариша, котрий був справжнім патріотом. Воїн не дожив до свого 55-річчя два місяці, загинув поблизу Попасної на Луганщині 20 квітня 2022 року.

      «Впадає в очі, що усі Герої, з ким ми прощаємося, дуже світлі люди на фото. Вони особливі. Це наші янголи, яких Бог забирає до себе, щоб вони охороняли й захищали нас з неба, наших дітей і Україну. Заради цього вони віддали найдорожче – своє життя. І наш обов'язок пам'ятати про цю жертву, про кожного нашого Героя і робити все можливе, щоб України перемогла», – сказав міський голова Олександр Симчишин. 

      Попрощатися із захисником у Хмельницькому 29 квітня прийшли рідні, друзі, колеги, знайомі і просто вдячні за подвиг співгромадяни.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Якимчук

      Вадим Якимчук понад рік служив за контрактом у Збройних силах України. Військовослужбовець 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади-з'єднання гірської піхоти Сухопутних військ. Старший солдат. Останні два місяці перебував на передовій. Військовому було 32 роки.

      Однокласниця Вадима Якимчука розповіла, що той завжди був веселим, всім допомагав, багато жартував, щиро вірив у перемогу і переконував, що все буде добре.

      Воїн відважно захищав країну від російського агресора і загинув як Герой 20 квітня 2022 року в Пологівському районі Запорізької області. У цей день батьки втратили сина, а Україна – мужнього захисника.

      Попрощалися з військовим у Хмельницькому 26 квітня. «…Усі вони віддали своє життя заради нас. Вадим захищав кожного з нас, захищав наших дітей. Щиро співчуваю родині. Повірте, ми знаємо, як вам болить. Ми не можемо підібрати слів, щоб розрадити ваш біль. Таких слів немає», – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Степук

      Військовослужбовець 8 окремого полку спеціального призначення Збройних сил України. Молодший сержант. Мешканець Хмельницького.

      Загинув, захищаючи Україну від російських загарбників, 15 квітня 2022 року.

      Андрію Степуку було 27 років…

      Зазначено у дописі на фейсбук-сторінці факультету землевпорядкування Національного університету біоресурсів і природокористування України: «Шкода, але наша факультетська родина має втрати. Загинув наш випускник Андрій Степук, якій після навчання у магістратурі пішов служити за контрактом в ЗСУ. Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким з приводу непоправної втрати. Пам'ятаймо Андрія завжди, він поклав своє життя за нашу свободу».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Денис Садовський

      Денис Садовський був професійним військовим. Героїчно захищав країну від агресора. Військовослужбовець 8 окремого полку спеціального призначення Збройних сил України, старший солдат.

      Народився 10 квітня 1982 року. Навчався у середній школі №2.

      Денису Садовському було 40 років.

      Загинув 13 квітня 2022 року. У Хмельницькому з військовим попрощалися 15 квітня.

      «Це та неймовірна ціна, яку ми платимо усі з вами за те, що живемо. Ми прокидаємося із вами щоранку вже 51 день і майже три тисячі днів із 2014 року. Це означає, що ми живі. Дякуємо Богу та обов'язково нашим Героям. Дякуємо за те, що ми живемо, що живуть наші діти, що ми з вами маємо наше українське майбутнє. Ми не можемо знайти слів, які можуть зарадити вашому болю, бо таких слів не існує. Але нам так само болить, тому що ми втрачаємо найкращих воїнів, тих, хто не боїться, не ховається, не шукає причину. А тих, хто йде і захищає наших дітей, наші міста і села, Україну», – сказав міський голова Олександр Симчишин, адже у Хмельницькому цього дня попрощалися із трьома загиблими.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Роман Мукомела

      Навчався у Хмельницькому навчально-виховному комплексі №2. Потім став професійним військовим.

      Роман Мукомела сміливо та віддано відстоював нашу з вами країну, її територіальну цілісність та незалежність. Йому назавжди 33 роки.

      Військовослужбовець 8 окремого полку спеціального призначення Збройних сил України, сержант.

      Загинув 13 квітня 2022 року. Із Романом Мукомелою у Хмельницькому попрощалися 15 квітня. 

      Військовому вічна шана та повага. Капелан під час прощальної церемонії наголосив: «Немає більшої любові, ніж та, коли хто душу свою покладе за друзів своїх… Повною мірою це стосується кожного військовослужбовця, який вирушає на поле бою, захищаючи територіальну цілісність своєї держави України, який охороняє свою сім'ю, охороняє своє місто, село, свою земну Батьківщину».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Бутенко

      Сержант. Військовослужбовець 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського ЗСУ. Віктору Бутенку було 44 роки. 

      Народився 19 липня 1977 року в Кашарському районі (рф). Проживав у населеному пункті Мілове Луганської області та навчався в Міловській ЗОШ №2.

      У 1998 році був призваний на строкову військову службу до військової частини А1620, що базувалася в Одесі. З 2001 по 2014 служив в органах внутрішніх справ України.

      У 2007 закінчив Луганський державний університет внутрішніх справ. З 2016 року працював у Міловській районній державній адміністрації. 

      В період з 2019 по 2021 роки служив у Марківському об'єднаному районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

      У листопаді 2021 вступив на військову службу за контрактом до військової частини, що дислокувалася в Миколаєві. Під час повномасштабного вторгнення його дружина із сином і донькою евакуювалися з Луганщини до Хмельницького.

      Віктор Бутенко загинув 12 квітня 2022 року в межах населеного пункту Маріуполь. Тіло ідентифікували за ДНК-тестом. Розповіла знайома: «Віктор був гарним чоловіком, гарним батьком. Це приклад для дітей. Це герой нашого часу. Ми дуже пишаємося тим, що ми його знали».

      30 травня 2023 у Хмельницькому попрощалися з українським воїном Віктором Бутенком.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Чабах

      Юрій Чабах був оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області. Йому виповнилося 37 років.

      Намагався евакуювати людей з Бучі, що на Київщині. За справу врятування мирного населення віддав власне життя. Загинув від рук ворожого снайпера. 

      Начальник поліції Бучанщини Андрій Ткач розповів, що захисник «до останнього подиху виконував свої обов'язки» і був відданий присязі, яку дав українському народу.

      Тіло знайшли 10 квітня 2022 року в братській могилі поблизу церкви у Бучі. Серед речей був жетон поліцейського. В останню путь захисника провели 14 квітня у Хмельницькому.

      Оскільки батьки поліцейського втратили все під час війни, тому повернулися у Хмельницький, звідки вони родом. І вирішили поховати тут сина.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Горобець

      Олександр Миколайович Горобець народився 23 листопада 1976 року в Хмельницькій області у Меджибожі, навчався у місцевій школі.

      У лавах Збройних сил України перебував з 1996 року. Пройшов шлях від рядового до старшого офіцера. У 2003 році вступив на службу в Хмельницький зональний відділ Військової служби правопорядку. Здобувши вищу освіту в Кам'янець-Подільському національному університеті, був призначений на посаду командира групи спеціального призначення. У 2019 році очолив новостворене відділення Військової служби правопорядку Хмельницького зонального відділу Військової служби правопорядку. Отримав чергове військове звання підполковника.

      З початку року перебував у відрядженні в зоні ООС. Це було не перше відрядження – у 2014-2015 роках він також виконував завдання за призначенням в зоні проведення АТО.

      24 лютого підполковник Олександр Горобець разом з підлеглими зустрів повномасштабну війну у місті Щастя Луганської області. У складі місцевої військової комендатури відповідав за один із напрямків діяльності. Постійно перебував на передових позиціях.

      Командир героїчно загинув у бою 9 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі міста Попасна Луганської області. 

      Підполковник Горобець Олександр Миколайович, начальник відділення Військової служби правопорядку Хмельницького зонального відділу Військової служби правопорядку, Указом Президента України №265/2022 від 20 квітня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

      28 червня у Хмельницькому зональному відділі ВСП відкрили пам'ятний знак підполковнику Горобцю Олександру Миколайовичу.

      Також керівництво Хмельницького зонального відділу Військової служби правопорядку ініціювало перед селищною радою Меджибізької територіальної громади перейменування однієї з вулиць селища Меджибіж іменем Олександра Горобця.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Самофалов

      Олександр Самофалов родом із села Пашківці. Навчався в училищі у Хмельницькому на будівельника. Згодом одружився та працював в одній із місцевих будівельних компаній.

      Мав військовий досвід. Воював у зоні АТО у 2015 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022, знову пішов на війну. Військовослужбовець 456 бригади транспортної авіації імені Дмитра Майбороди Повітряних сил ЗСУ.

      Олександр Самофалов героїчно загинув 8 квітня 2022 року в Донецькій області. Йому назавжди 46 років.

      У Хмельницькому з воїном попрощалися 15 квітня.

      У Олександра Самофалова залишилися батьки, дружина і донька.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Янін

      Військовослужбовець окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Старший сержант.

      Мешканець Хмельницького. Родом із Запоріжжя. Війна розпочалась для нього ще 8 років тому, коли пішов на фронт добровольцем. Розвідник і снайпер.

      Чемпіон України з кікбоксингу, чемпіон світу з тайського боксу.

      Військовий боронив Маріуполь. Загинув, захищаючи Україну від російських загарбників, 7 квітня 2022 рокуОлексію Яніну було 38 років…

      У Героя залишилися дружина та 3-річний син. Дружина захисника Тамара – волонтерка.

      За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старший сержант Янін Олексій Євгенович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Едуард Садомський

      Едуард Садомський був військовим за фахом: служив спочатку в десантних військах, пізніше працював у пенітенціарній службі.

      Як розповіла донька, на війну пішов добровольцем 25 лютого. Його направили служити в танковий підрозділ. Був розвідником у 3 окремій танковій Залізній бригаді, прапорщик. 

      Родом військовий із села Коритна. Віддано боронив Україну. Едуарду Садомському було 48 років.

      Захисник підірвався на міні 4 квітня 2022 року поблизу села Бражківка Ізюмського району Харківської області. У Хмельницькому прощання із загиблим відбулося 9 квітня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Анатолій Назаренко

      Анатолій Назаренко отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання 29 березня 2022 року. Служив у 3 окремій танковій Залізній бригаді, підполковник. Воював Анатолій Назаренко на Харківщині.

      За словами його побратима Юрія Іська, Анатолій Назаренко був для них взірцем. «Це був справжній командир: вольовий, грамотний. Він організовував нашу бойову роботу так, як потрібно. Сам був попереду. Він був дуже професійним, підготовленим, мужнім, героїчним офіцером, патріотом нашої країни», – каже боєць.

      У нашому місті Анатолій Назаренко працював методистом у Хмельницькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Його пам'ятають як чудового педагога й одного з організаторів патріотичної гри «Джури».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Лобановський

      Максим Лобановський доєднався до лав Збройних сил України у перші дні повномасштабного вторгнення. Боронити країну пішов добровільно. Служив у 4 танковій бригаді, у розвідроті.

      Знайомі пригадують, що Максим Лобановський дуже любив природу, захоплювався риболовлею, завжди залишався щирою людиною.

      Воїн загинув 24 березня 2022 року поблизу населеного пункту Суха Кам'янка на Харківщині. Особу захисника вдалося встановити за ДНК-тестом. Попрощатися з Героєм змогли аж 18 березня 2024 року.

      У Максима Лобановського залишилася донька, дружина та брат. Йому назавжди буде 48…

      Михайло Василенко

      Військовослужбовець окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Сержант. Народився 2 лютого 1991 у місті Верхньодніпровськ.

      Загинув, захищаючи Україну від російських загарбників, 24 березня 2022 року. Боронив Маріуполь.

      Михайлу Василенку був 31 рік…

      За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов'язку згідно з Указом  Президента України від 2 квітня 2022 року №202/2022 «Про відзначення державними нагородами України» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Чернявський

      Військовослужбовець окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Сержант.

      Загинув, захищаючи Україну від російських загарбників, 20 березня 2022 року.

      Олексію Чернявському було 30 років…

      За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі,  зразкове виконання службового обов'язку згідно з Указом Президента України від 2 квітня 2022 року №202/2022 «Про відзначення державними нагородами України» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Васильєв

      44-річний підполковник Дмитро Васильєв був командиром другого дивізіону 19 окремої ракетної бригади «Свята Варвара». На передову вирушив у перший день повномасштабної війни.

      Народився у Первомайську Миколаївської області. Навчався на артилериста-ракетника. Після випуску за розподілом потрапив до Хмельницького.

      Його згадують як досвідчену, добру та професійну людину.

      Разом з побратимами він потрапив під обстріл 18 березня у Запорізькій області. Мав важкі поранення. Він справжній герой, яким пишається країна. Помер військовий 19 березня 2022 року. Попрощалися з ним 23 березня.

      У Хмельницькому залишилися дружина та двоє дітей.

      Дмитра Васильєва неодноразово нагороджували орденами та медалями. Захищав Україну він від 2014 року. Ще за життя отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня, а вже посмертно – II ступеня.

      Серед нагород – звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (13 квітня 2022, посмертно)  за особисту мужність, вагомий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України (Указ Президента України від 13 квітня 2022 року № 235/2022 «Про присвоєння Д. Васильєву звання Герой України»).

      Рішенням XVІ позачергової сесії Хмельницької міської ради вулиця Попова, що у мікрорайоні Ракове, перейменована на честь Героя України,  підполковника ЗСУ, учасника російсько-української війни Дмитра Васильєва.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Мазур

      Віктор Мазур – офіцер командування 19 окремої ракетної бригади «Свята Варвара», капітан. Захищав Україну в її складі з 2016 року, постійно їздив на ротації.

      Військовому саме виповнилося 29 років. Свій день народження він відсвяткував за декілька днів до початку повномасштабної війни, перебуваючи на службі у східній частині країни.

      Олексій Наконечний, офіцер командування, розповів: «Віктор був один з кращих офіцерів, який служив у нашій частині. Я познайомився з ним, як тільки він прийшов. Він був добрим, відповідальним, людяним, завжди відгукувався на прохання. Був добрим другом, з яким можна було поговорити на різні теми. Втрата такого офіцера – це не лише горе для нашої військової частини, але й для всієї країни».

      18 березня 2022 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області воїн загинув. 25 червня Героя провели в останню путь у Хмельницькому. У Віктора Мазура залишилися мати, сестра, дружина та дворічна донечка.

      «У 29 років Віктор був офіцером. Я хочу, аби ми подякували йому за його героїчне життя. Коли ти дивишся на фото Віктора – світле обличчя, глибокий погляд, низка нагород. Це означає, що у 29 років він прожив життя справжнього Героя», – зазначив міський голова Олександр Симчишин.

      Заступник командира 19-ої ракетної бригади, полковник Юрій Балабан: «Це гарна, світла людина, і неможливо оцінити біль втрати жодними словами. Це великий шрам на серці нашої військової частини, великий біль в душі кожного військовослужбовця частини… Це приклад справжнього служіння і вірності присязі та українському народові».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Гуменюк

      Олег Гуменюк служив у 19 окремій ракетній бригаді «Свята Варвара». Боронив Україну від ворога з 2019 року.

      Військовий родом із села Солобківці. Багато років із сім'єю проживав у Хмельницькому. Олегові Гуменюку було 48 років.

      Його пам'ятають як хорошого сім'янина і доброзичливого чоловіка, відповідальну людину і сумлінного військового, патріота. 

      «Олег Гуменюк був фахівцем своєї справи, пройшов відповідну підготовку. Він виконував свої обов'язки, був щирим, намагався з людьми гарно завжди спілкуватися. У нього велика родина», – розповів офіцер командування бригади Олексій Наконечний.

      Життя захисника обірвалось 18 березня 2022 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області. У Хмельницькому з воїном попрощалися 25 червня. У нього залишилась мама, дружина, син і брат.

      «Кожен із них – справжній чоловік, воїн захисник, Герой. Але насамперед – це чоловік, тато, син, брат, сусід, колега, бойовий побратим. 50 родин за чотири місяці втратили для себе найрідніших. Тому від усіх нас щирі співчуття родині Олега. Дякуємо вам за Олега, бо справжні чоловіки, Герої можуть бути виховані тільки в достойних сім'ях. Дякуємо також і Олегу, який жив як Герой, служив як військовий, не боявся, виконував обов'язок, був вірний присязі, захищав Україну, рідний Хмельницький, наших дітей і кожного з нас. За це ми йому, допоки будемо жити, маємо бути вдячні», – сказав Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Заборський

      Олександр Заборський служив у 19 окремій ракетній бригаді «Свята Варвара», майстер-сержант. Захисник був досвідченим військовим-зв'язківцем, за своє життя служив у різних військових частинах. На війні перебував з 2014 року.

      Офіцер командування Олексій Наконечний розповів про військового: «Як його побратими говорили, він ніколи не відмовлявся від роботи і все ремонтував, все в нього працювало так, як треба. Також був сміливим чоловіком і за час російсько-української війни неодноразово себе проявляв, виконував обов'язки і ніколи не відмовлявся їхати й робити те, що треба».

      Загинув Олександр Заборський під час виконання бойового завдання. Це трапилося у Запорізькій області 18 березня 2022 року. Воїну на той момент було 48 років.

      У Хмельницькому попрощалися з військовим Олександром Заборським 22 червня. Тривалий час не було змоги здійснити поховання через необхідність проведення деяких процедур.

      У військового залишилися дружина та син.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Мельник

      Чи можемо ми обирати собі долю? Можемо, впевнений Сергій Анатолійович Мельник, мешканець села Копистин, який весною 2022 року втратив найдорожчу у світі людину – єдиного сина. Його життя обірвала жорстока війна, яку розпочали російські орди на нашій волелюбній та мирній Україні...

      До свого 29-річчя Сергій не дожив лише чотири дні. Народжений 22 березня 1993 року, у День 40 святих, він був під таким потужним захистом небес, що його рідні й припустити не могли, що з ним може трапитися найгірше. І досі не можуть повірити в цю жахливу та непоправну втрату.

      З дитинства малий Сергійко був дуже прив'язаний до татових батьків. Його бабуся та дідусь  то найперші порадники та вчителі всього доброго, світлого та розумного. Тож зростав привітним, доброзичливим та життєрадісним. Ще школярем захопився музикою. Тож мати, Тетяна Анатоліївна, не відмовила синові у проханні придбати гітару. З нею хлопець міг днями сидіти в себе в кімнаті та вивчати акорди, а згодом складати власну музику. Це захоплення переросло в сенс життя, стало найулюбленішим заняттям, допомогло знайти друзів-однодумців, з котрими створили музичний гурт.

      Мій син зовсім не воєнний чоловік, він – музикант– розповідає Сергій Анатолійович. Жодної агресії, жорстокості чи злоби ніколи й ніхто від нього не бачив. Навпаки, міг заплатити за бабусю в магазині, якщо їй не вистачало коштів, підтримати добрим словом. Якось діти ображали кішку, то він її підібрав, приніс додому – досі у нас живе...

      Шість років тому Сергій потрапив на операційний стіл – лікувати ногу в військовому шпиталі. Ось там і познайомився з війною. Точніше, з пораненими українськими захисниками, що боронили мир на сході України. Він так був вражений їхніми історіями, боротьбою з окупантами, а також людяністю, яку проявили навіть до нього! Казав: "Бабусю, уявляєш, він без ніг, на інвалідному візку спішить мене перегнати, щоб відчинити мені двері, бо я на милицях..."

      З того часу, каже батько, і зародилася у нього думка піти служити. Підписав контракт. Поїхав на навчання. Рідним давав про себе знати, приїжджав у відпустки.

      Коли закінчився контракт, Сергій Мельник майже рік був удома. Влаштувався на роботу в сферу торгівлі, допомагав рідним по господарству: адже в селі завжди роботи вистачає. Так само складав музику, грав у гурті. Про військову службу говорив мало – не дуже любив розмови на ці теми. А якось увечері признався рідним, що підписав новий контракт і знову йде служити. Батько розумів сина, хіба можна не підтримати рідну кровинку, вже змужнілого чоловіка в його рішенні?

      Ми часто говорили з ним про Україну, про наше минулепродовжив розповідь тато. Останні книги, остання покупка, яку Сергій придбав за день до війни через інтернет – "Україна-Русь", історичне дослідження Володимира Белінського у трьох книгах. На жаль, він так і не встиг їх прочитати...

      Проте як багато вони означають. І волю до знань, і повагу до історії держави, і зміцнілі козацькі корені, і українську душу, і героїзм заради порятунку нації.

      Коли почалася війна, Сергій був одним з перших, кого разом з військовими частинами відправили на передову. Він проходив службу в 19 окремій ракетній бригаді "Свята Варвара".

      Він був спокійний. Він знав, що не вбивав людей, він знав, що нищить ворогів, які прийшли на нашу землю нищити наш мир, наші мирні міста, села, вбивати наших мирних жителів – впевнений Сергій Анатолійович,  Він захищав усіх нас, свою рідну землю.

      Коли починався кожен новий день, батько писав сину в Телеграм "Доброго ранку. Гарного тобі дня". І завжди отримував натомість: "Доброго ранку". А 17 березня син також додав: "І тобі гарного дня". А через кілька годин його не стало.

      Сергій Анатолійович каже, що точно знає, коли це трапилося. Сергій, бригада якого розташовувалася на Запоріжжі, зайшов у казарму, помився переодягнувся і пішов у справах. У цей час по будівлі здійснили перший ракетний удар. Сергій кинувся рятувати своїх побратимів, котрих завалило рештками будівлі. Двох виніс, кинувся до третього. І тут – друга ракета. Це все стало відомо від хлопців, які були поруч.

      Син мого брата теж служить неподалік– каже Сергій Анатолійович. Він першим подзвонив моєму брату і сказав, що Сергія більше нема. А той повідомив мені. Я не вірив. Казав, що то неправда. Навіть коли військовий прийшов до нас додому і сказав про смерть сина, я не вірив. Казав, щоб шукали Сергія. Я був впевнений, що він, може, поранений. Навіть у морзі, навіть після упізнання, навіть донині я не можу повірити, що мого сина більше немає...

      26 березня 2022 року Сергія Мельника поховали на кладовищі в рідному селі Копистин. Поруч із могилою діда, якого він дуже поважав і любив. Який був для нього найкращим другом і порадником, можна сказати, ідеалом. Звісно, пропонували упокоїти тіло героя на Алеї Слави в Хмельницькому, проте рідні відмовилися. Щодня буде важко діставатися до його могили. А туди вони ходять постійно. Згорьована у спільній біді родина: мама, тато, бабуся не можуть змиритися з тяжкою втратою. Підтримати їх та проводити в останню путь Героя Сергія Сергійовича Мельника  прийшло чи не все село Копистин. Горе згуртувало людей, об'єднало. І всі, як один, чекають і вірять у перемогу України.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Семенюк

      Військовослужбовець Національної академії Державної прикордонної служби України. Сержант.

      Мешканець Хмельницького. Олександр Семенюк родом із села Ластівці Жванецької громади Кам'янець-Подільського району.

      Загинув, захищаючи Україну від російських загарбників, 17 березня 2022 року під час виконання бойового завдання у Маріуполі. Олександру Семенюку було 35 років…

      Про загибель повідомив голова Кам'янець-Подільської районної ради Михайло Сімашкевич. За його інформацією, Олександр Семенюк проходив військову службу на посаді інспектора прикордонної служби III категорії. Захисник був санітарним інструктором.

      У воїна залишилася дружина та двоє дітей.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Вечірко

      Офіцер 142 навчального центру Сил спеціальних операцій ЗСУ, капітан. Народився 25 грудня 1994 року. Навчався у спеціалізованій ЗОШ №12.

      Максим Вечірко був єдиним сином у сім'ї військовослужбовців. «Ми з дружиною пишалися і пишатимемось нашим Максимом. Він був хорошим сином, чудовим батьком, справжнім офіцером і щирим патріотом. Ми, українці, нищитимемо будь-кого, хто зазіхне на нашу землю і прийде до нас зі зброєю. Ми обов'язково здобудемо Перемогу, питання лише в тому – якою ціною?! Ми помстимося за синів-захисників і дочок, за кожну невинно вбиту дитину, за кожну сльозу наших матерів! Ми неодмінно завоюємо мир, спокій, чисте синє небо і жовте колосся ланів для наших дітей, онуків і прийдешніх поколінь», – сказав батько полковник Ігор Вечірко і додав, що його руки міцно і впевнено тримають зброю!

      Захисник загинув 16 березня 2022 року під час обстрілу російськими військами Бердичева, що на Житомирщині. У Хмельницькому з воїном попрощалися 18 березня.  

      У Максима залишилися дружина і маленький син.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Могилевський

      Служив Олексій Могилевський у 30 окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького Сухопутних військ Збройних сил України з квітня 2018 року, був старшим механіком-водієм взводу механізованої роти. 

      13 березня Олексію виповнилося 25 років.

      Військовий героїчно поліг у бою 14 березня 2022 року в Сіверськодонецьку Луганської області.

      У нашому місті з ним попрощалися 21 березня.

      У Хмельницькому залишилися його мати і брат.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Герега

      Військовий 184 навчального центру Національної академій сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. 

      Народився 26 грудня 1980 року. Захищав Україну з 2014 року. Пройшов запеклі бої у Дебальцевому й Щасті у 2014 і 2015. Після того повернувся до цивільного життя.

      Коли 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, захисник пішов знову до війська.

      Дмитро Герега загинув 13 березня 2022 року під час обстрілів російськими ракетами полігону в Яворові на Львівщині. Воїну тепер назавжди 41 рік. У Хмельницькому з ним попрощалися 14 квітня.

       У Дмитра Гереги залишилися батьки та 14-річна донька.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Шевчук

      39-річний майор Юрій Шевчук служив у 53 окремій механізованій бригаді, військовослужбовець 2572 центральної артилерійської бази озброєння ЗСУ.

      Як розповів батько Валерій Шевчук, який також служив у війську, син – кадровий військовий, котрий воював на фронті з перших днів війни у 2014 році. Був поранений під Горлівкою в ногу.

      Сестра Олена додала, що Юрій Шевчук був військовим у п'ятому поколінні.

      На жаль, захисник був серед тих, хто загинув під час атаки ворога на Яворівський військовий полігон 13 березня 2022 року. Попрощалися з Юрієм Шевчуком у Хмельницькому 1 квітня.

       У загиблого залишились мати, дружина та дворічна дитина.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Мельник

      Народився 5 травня 1977 року у Хмельницькому, був учнем школи №1.

      У 1995 році — курсант НАДПСУ, навчався на військового філолога-перекладача.  Закінчив академію з двома дипломами з відзнакою: у 1999 році — бакалавр філології, у  2000 році — спеціаліст філології, перекладач англійської мови.

      Службу у прикордонних військах, а згодом у ДПСУ, проходив у різних куточках країни. Їй віддав 26 років свого життя.

      2014–2020 роки брав участь в АТО в Донецькій та Луганській областях. У 2021 році закінчив Національний університет оборони ім. І. Черняховського (Командно-штабний інститут застосування військ). Цього ж року зі служби звільнився у званні підполковника. Перед цим обіймав посаду начальника ВПС смт Окни Котовського прикордонного загону.

      Проте без військової служби не уявляв свого життя. Завжди залишався прекрасним командиром для своїх підлеглих. Багато разів був нагороджений грамотами, подяками, медалями та відзнаками.

      З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав Збройних сил України. Начальник штабу, заступник командира 3 навчального батальйону.

      Загинув військовий 13 березня 2022 року внаслідок ворожого ракетного обстрілу Яворівського полігону. Олегу Мельнику було 44 роки… Без батька залишилися донька-студентка та дворічний син.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Іліницький

      Військовий офіцер в запасі, артилерист. Він уже не вперше захищав територіальну цілісність та незалежність України. У 2022 була його друга ротація на фронт.

      Військовослужбовець 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка ЗСУ. Майор.

      Олександр Іліницький народився у 1968 році. Росіянин за національністю, уродженець Далекого Сходу, він мав тут родину, служив у військових частинах Хмельницького. Закінчив з відзнакою Хмельницьке артилерійське училище.

      За словами побратима Сергія Назарука, Олександр загинув 13 березня 2022 року у бою під Києвом, і очолювана майором Назаруком служба доправляла тіло захисника в Хмельницький: «Олександра я знав з 2016 року, ротація Станиця Луганська, Щастя. Він був справжнім бійцем, він майстер спорту з рукопашного бою, завжди тримав себе у відмінній фізичній формі. Я обіцяю, що воїни моєї бригади помстяться ворогу за це».

      Олександра Іліницького провели в останню путь 17 березня в Хмельницькому. У нього залишилися дружина, троє дітей та онуки.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Кайгородов

      Служив у 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Старший солдат. Воїну було 24 роки.

      Віталій Кайгородов захищав Україну ще під час АТО, був розвідником. Потім повернувся до цивільного життя. А коли почалося вторгнення 24 лютого, не зміг бути осторонь, тому знову пішов до війська.

      Разом із батьком він служив в окремому підрозділі. Під час бою у Макарівській ОТГ Бучанського району Київської області Віталій зник з поля зору. Загинув 11 березня 2022 року.

      Віталія Кайгородова знайшли похованим біля сільської церкви у селі Липівка. Там було захоронено дев'ять бійців. 10 квітня із захисником попрощалися у Хмельницькому.

      У Віталія Кайгородова залишилися дружина та дворічний син.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Анатолій Сікорський

      Анатолій Сікорський ще у 2014 році пішов у добровольчий батальйон. Згодом служив за контрактом, був учасником АТО та ООС. Перед повномасштабним вторгненням підписав черговий контракт терміном на п'ять років.

      Головний сержант батареї Микола Кучер каже, що Анатолій цікавився піротехнічними виробами.

      44-річного військового не стало 11 березня 2022 року. Загинув у Київській області. «Тоді з мого підрозділу разом з Анатолієм загинуло троє. Двоє в нас досі – зниклі безвісти», – каже Микола Кучер.

      І тільки 18 жовтня з військовим вдалося попрощатися у Хмельницькому. Віддати шану прийшли родичі, друзі та побратими. У захисника залишились донька, дві сестри та мати. «…Тоді, в березні, коли загинув Анатолій, був здійснений справжній подвиг. Тоді ворог був зупинений під Києвом, і тоді столиця встояла. І після того вже ми маємо і деокуповану Київщину, і Чернігівщину, і Сумщину, тепер Харківщину», – сказав заступник міського голови Хмельницького Микола Ваврищук.

      Рішенням позачергової 33-ї сесії Хмельницької міської ради від 15.09.2023 року присвоєння звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Положай

      Вадим Положай народився у 1996 році. Навчався в Харківському національному університеті Повітряних сил, мріяв стати льотчиком.

      Військовослужбовець 10 морської авіаційної бригади імені Героя України полковника Ігоря Бедзая. Лейтенант.

      Колишня класна керівниця Вадима Положая Людмила Ткачук каже: «Ми пам'ятаємо його світлим, чемним, завжди слухняним, життєрадісним, веселим. Бачились в місті, перетинались. Він розповідав, що в нього все гаразд, його мрії збуваються, він буде в небі».

      Воїна поранили 27 лютого в боях за Миколаїв. Помер захисник 10 березня 2022 року, а 14 березня з бійцем попрощалися в Хмельницькому.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Вівдич

      Воїн-ракетник, який наполегливо виконував свою роботу і мотивував інших. Він майор Збройних сил України, військовослужбовець 19 окремої ракетної бригади «Свята Варвара».

      Сергій Вівдич родом із Краматорська. Народився 1 вересня 1964 року.

      До лав Збройних сил України вступив у 2014 році. Захищав український Донбас, звідки він родом. Коли 24 лютого Росія вторглася в Україну, Сергій Вівдич пішов воювати на передову. Призвався самостійно, бо був на пенсії. Свій досвід чоловік передавав молодим військовим.

      Сергій Вівдич загинув на Київщині 8 березня 2022 року, попрощалися з ним у Хмельницькому 12 березня. У нього залишилися дружина, мати, двоє дітей та онук.

      Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (2022, посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (Указ Президента України від 25 березня 2022 року №169/2022 «Про відзначення державними нагородами України»).

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Євген Карась

      Молодший лейтенант Національної гвардії України.

      Євген Карась народився на Херсонщині. Здобув вищу освіту у Кримському державному університеті. З 2015 року приєднався до лав окремого загону спецпризначення «Азов» у складі Національної гвардії України. Там він знайшов себе і повністю занурився у військову справу та службу. Виконував бойові завдання на території проведення АТО / ООС. За професіоналізм та мужність був неодноразово відзначений командуванням нагородами, зокрема орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

      На момент повномасштабного вторгнення був командиром відділення снайперської групи полку «Азов». Він з перших днів обороняв Маріуполь від окупантів, беручи участь у найзапекліших боях.

      Загинув 7 березня 2022 року під час оборони Маріуполя. 26 березня офіцеру мало виповнитися 34 роки. Без батька залишилася донька.

      Згідно з Указом Президента України №144/2022 від 17 березня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Євген Карась нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). 2 листопада нагороду сім'ї вручив очільник Хмельницької обласної військової адміністрації Сергій Гамалій.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Борис Танащук

      Боєць 109 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади. Борису Танащуку було 50 років. 

      «Борис Іванович був хорошим і взірцевим військовослужбовцем, старшим товаришем, наставником і подекуди батьком для молодших колег, яким тільки виповнилося вісімнадцять років. На жаль, Бог забирає найкращих до свого війська, архангелів, щоб вони тримали нам небо. Ми просимо усіх закрити небо, але іноді забуваємо, що є ще це військо, про яке ми повинні пам'ятати. Він загинув, щоб зберегти нам життя, щоб ми жили і не забували, хто приніс на нашу землю кров і сльози», – сказала у прощальній промові військовослужбовиця Катерина Арсені.

      Захисник героїчно загинув з побратимами 7 березня 2022 року на Житомирщині в результаті атаки ворога відразу з трьох сторін. У Хмельницькому в останню путь його провели 21 березня. 

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Цвєтков

      Юрій Цвєтков народився 5 квітня 1988 року у Світловодську на Кіровоградщині. У 2016 році він добровольцем пішов у 28 окрему механізовану бригаду. Пізніше перевівся у 79 окрему десантно-штурмову. Старший солдат. Військовому було 33 роки. 

      Мужньо стояв на захисті своєї країни і свого народу, віддано боронив кожного українця. Загинув 6 березня 2022 року в Сіверськодонецьку на Луганщині. Перед смертю він встиг врятувати трьох поранених побратимів. Завантажив їх на танк і передав медикам швидкої допомоги. А загинув, коли повернувся на свою позицію.

      Протягом останніх трьох років чоловік разом із дружиною проживали у Хмельницькому. З Юрієм Цвєтковим у місті попрощалися 13 березня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Целіх

      Солдат окремої механізованої бригади. Боронив країну ще з 2014 року. Після початку повномасштабної війни брав участь в активних бойових діях. До лав захисників доєднався добровільно.

      Навчався в Хмельницькому університеті управління і права. У цивільному житті Андрій Целіх був юристом, спортсменом. «Він баскетболом довго займався, грав за "Новатор"», — розповів дядько Олександр Землянко.

      Знайомі й рідні згадують захисника веселим, життєрадісним, привітним, доброзичним, чуйним. Військовому було 35.

      Андрій Целіх загинув 4 березня 2022 року під Волновахою Донецької області. Дуже довго воїн вважався зниклим безвісти. Ідентифікували загиблого за допомогою ДНК-тесту. У Хмельницькому попрощалися з Героєм російсько-української війни 29 січня 2024 року.

      Анатолій Буяр

      Вночі, 1 березня 2022 року близько 00:10 години у районі залізничної станції села Цвітоха Шепетівського району невідомі обстріляли службовий автомобіль військового патруля. Це сталося під час проведення зміни особового складу. У результаті обстрілу загинув один військовослужбовець – 54-річний житель села Шаровечка Хмельницького району Анатолій Буяр.

      Анатолій Буяр служив у зоні АТО. З початком повномасштабної війни відразу виявив бажання обороняти Україну. Військовослужбовець бази зберігання боєприпасів ЗСУ, сержант.

      Разом з дружиною виховував дванадцятирічну доньку.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Капріца

      Військовослужбовець 15 окремого гірсько-штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних сил України.

      Капріца Максим народився 4 серпня 1988 року у м. Хмельницькому. Проживав у с. Лапківці. Навчався на слюсаря галузевого устаткування. 3 2008 року присвятив себе служінню Батьківщині. Призваний на строкову службу в м. Цвітоха Шепетівського району. З 13 серпня 2015 року мобілізований для проходження служби в зоні АТО / ООС у місті Лисичанськ.

      13 серпня 2019 року підписав контракт, продовжив службу у м. Ужгород. З березня 2021 року по 17 грудня 2021 року служив у зоні АТО (село Старогнатівка, Волноваського району).

      18 лютого 2022 року з побратимами був відряджений у Волноваху, де під час пекельних боїв загинув 1 березня 2022 року. Воїну було 33 роки.

      Нагороджений згідно з Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 131/2022 «Про відзначення державними нагородами України» орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

      18 жовтня у рідному селі воїну за ініціативи Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки встановили меморіальну дошку.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Євгеній Будзіховський

      Офіцер Збройних сил України. Військовослужбовець Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Підполковнику Євгенію Вікторовичу Будзіховському у червні мало виповнитися 36 років.

      Захищав територіальну цілісність України вже не вперше. Був учасником воєнних дій у 2014 році.

      У лютому сміливо обороняв столицю від наступу ворога. На жаль, 27 лютого 2022 року захисник героїчно загинув. Попрощалися з бійцем 5 березня. 

      Віддати шану герою прийшли сотні хмельничан, серед них: рідні, друзі, колеги по службі. Без батька залишилися двоє малолітніх синів. Це болісна втрата для батьків та дружини.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Ігор Драч

      18-річний Ігор Драч героїчно захищав Україну. Прослужив у війську лише чотири місяці. У квітні йому мало б виповнитися дев'ятнадцять років. Солдат 87 окремого аеромобільного батальйону ЗСУ.

      Про Ігоря Драча розповіла волонтерка Тетяна, яка знала його з 11 років: «Батько його, кіборг, був у Донецькому аеропорту, ми допомагали йому, батькові цих дітей допомагали, одягали. І сьогодні хоронимо Ігоря. Побратими в захваті від цієї 18-річної дитини. Наша Хмельниччина і кожна людина повинні пишатися цими молодими хлопцями, яких сьогодні хоронимо і не маємо права забути їх ні на хвилинку. Вони героїчно загинули».

      Загинув молодий герой 26 лютого 2022 року під час стримання російських військ біля Херсона. У місті Хмельницькому з ним попрощалися 10 березня. У цей день відбулося прощання і з Дмитром Цвітуном.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Цвітун

      20-річний Дмитро Цвітун воював на Херсонщині. Старший солдат, 87 окремий аеромобільний батальйон ЗСУ. Захисник самовіддано взяв участь у стримуванні наступу ворожих військ. 

      Однокласник Дмитра Цвітуна Валентин Юськов пригадує його як життєрадісного хлопця: «Він завжди любив адреналін. От в нас були конкурси "Джура", спортивні якісь конкурси, то він брав у них завжди участь. Він брав активну участь в житті. Він брав максимум від життя…».

      У листопаді йому мало виповнитися 21. Загинув боєць 26 лютого 2022 року. 

      Прощання з воїном відбулося 10 березня. На нього прийшли рідні, друзі та однокласники.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Назар Кравчук

      Військовослужбовець 8 окремого полку спеціального призначення Збройних сил України. Назар Кравчук був випускником Хмельницького НВО №28.

      Загинув у перший день війни під час ракетного обстрілу військової частини у Броварах Київської області. 

      «З глибоким сумом повідомляємо, що під час бойових дій в Україні 24 лютого у місті Бровари від ударів російських військ крилатими ракетами по військових частинах та частині міста загинув випускник Хмельницького НВО №28 Назар Кравчук. Уся шкільна родина висловлює співчуття родині загиблого. Вічна пам'ять та слава герою», – написали в соцмережі  на сторінці навчального закладу.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».


      Про хмельничан, які захищають Україну з 2014 року читайте на сторінці
      "Почесні громадяни міста Хмельницького".


      МИ НЕ ЗАБУДЕМО!

      Вони наша гордість, наша віра у добро, наша сила для подальшого протистояння, наша наснага, аби ніколи й ні за яких умов не здатися. Кожен з них навіки став частиною майбутньої великої української ПЕРЕМОГИ.

      Борімося! І ми поборемо, бо з нами правда, з нами воля, з нами Бог. 

      І хай розквітне Україна мужністю та відданістю, сміливістю та любов'ю своїх вірних синів і дочок.

       

      Для створення довідки використано матеріали з наступних електронних ресурсів:

      матеріали з друкованих джерел:

      1. Волкова С. Він звик захищати, він воїн – з душею музиканта / Світлана Волкова // Прибузька зоря. – 2022. – 31 березня – №13. – С. 1.  

      Інформацію оновлено: 25 квітня 2024 року.  


       Інформацію підготувала:

      Оксана Василишина,
      редакторка ЦПБ


      Філія №10
      Філія №10
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Меню для книгоманів
      • Зростаємо професійно
      • Мистецька вітальня
      • Наші видання
      • Послуги ЦБС
      Нові книги України, Хмельниччині та світу

      Неабияке задоволення приносять нові книги, які надходять до бібліотеки. Це радість для всіх – як для бібліотекарів, так і для мешканців громади! Багато творів подільських письменників.

      Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
      детективи
      драми
      казки
      комедії
      легенди
      ліричні вірші
      пригоди
      трилери
      фентезі
      інше

      Слідкуйте за нами у
      соціальних мережах






      © ХМ ЦБС, 2010-2024 г.
         Офіційний сайт
      Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
      www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр