Герої не вмирають Хмельницька міська централізована бібліотечна система Герої не вмирають Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
      Наша Україна
      Наше місто
      Літературна світлиця
      БібліоЖиття
      Фотогалерея
      Відеогалерея
      Проєкти та програми
      Карта сайту




      Пошук по сайту

       

      Хмельницька міська рада

       
        Головна » Віртуальні виставки
      Герої не вмирають

      24 лютого 2022 року – дата, про яку ми не забудемо, яку знатимуть усі наступні покоління. Цей день приніс в Україну повномасштабну війну.

      Воїни з Хмельницької громади зараз сміливо борються за захист країни – нашого дому. На жаль, серед них є ті, кому довелося віддати за цю святу справу своє життя… Це наші воїни СВІТЛА, МИРУ та ДОБРА. Це наші Герої – Герої нашої громади, котрі поклали найдорожче, що мали, за волю та незалежність українців і Української держави.


      Герої не вмирають...
      Приходять зранку росами на травах,
      Співають пташкою у сонному саду,
      Лиш не кохають,
      Не живуть...
      Герої не вмирають...
      Тримають небо вічності живим,
      Ростуть колоссям стиглим на поколлі,
      І дивляться волошками у полі,
      Живуть вітрами у гілках тополі...
      Герої не вмирають...

      Оксана ГАРНЮК, 20.02.2017 р.

       


      Вадим Ангел

      Вадим Ангел 1991 року народження. Навчався у ЗОШ №14 міста Хмельницького.

      Захиснику було 30 років. У листопаді він мав відсвяткувати свій 31-ий день народження.

      Герой відважно захищав рідну землю. Загинув 26 червня під Сіверськодонецьком, що в Луганській області. Про смерть військового наступного дня повідомив заступник міського голови Хмельницького Михайло Кривак.

      «Як шкода,що ми так мало часу були разом. Стільки невиконаних планів. Скільки спільних мрій. Скільки спогадів. Все загинуло разом з тобою», – написала в інстаграм-дописі дружина військового Юлія Ангел.

      У рідному місті з воїном попрощалися 28 червня.

      Валерій Гуменюк

      Валерій Гуменюк захищав Україну у складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Він не був професійним військовим. Відслуживши строкову службу, жив своїм життям, як і більшість із нас. Але коли російські війська розпочали 24 лютого повномасштабний наступ, Валерій Леонідович добровільно пішов до війська захищати країну.

      Воїну було 52 роки. Родичі та друзі згадують Валерія Гуменюка як добру, життєрадісну і порядну людину, яка віддала своє життя за мирне українське небо.

      Загинув боєць 19 червня у Луганській області під час виконання бойового завдання. У Героя залишились мати, сестра, брат, дружина та дві доньки. У Хмельницькому із добровольцем Валерієм Гуменюком попрощалися 24 червня.  

      «Ми проводжаємо в останню путь Героя, який, як і тисячі наших Героїв, захищав кожного з нас, захищав Україну. Він робив все можливе, аби чобіт московського окупанта не пройшов далі, аби в Хмельницькому і в усій Україні був мир. Сьогодні Валерій пішов до Небесного батальйону, який буде навіки оберігати Україну, буде оберігати кожного з нас, наших дітей, онуків і всі майбутні покоління. Лише у справжніх українських родинах гартуються такі Герої. Щирі співчуття і подяка родині. Повірте, болить кожному хмельничанину і кожному українцю. Вам сил, а нашому Герою вічна слава і подяка», – сказав заступник міського голови Микола Ваврищук.

      Дмитро Безрукий

      Дмитро Безрукий був одним із тих, хто відправився на війну в перші дні повномасштабного вторгнення. Знайомі пригадують, що він навіть хвилювався, що його можуть взяти до війська не відразу. Дуже хотів бути воїном Збройних сил України та захищати свою державу.

      Йому було 27 років. Вже за два місяці Герой мав святкувати свій наступний день народження.

      Бувши на фронті, залишався усміхненим та підтримував інших. Захисник щиро вірив у обов'язкову перемогу.

      Про смерть військового повідомили 14 червня. Життя захисника обірвалося у Попаснянському районі на Луганщині 12 червня. Друзі Дмитра Безрукого розповідають, що той воював у «гарячій» точці – на Сході.

      Воїн мешкав у хмельницькій Ружичні. Жителі оголосили, що мікрорайон у жалобі через загибель Героя. В останню путь Дмитра Безрукого провели у рідному місті 17 червня.

      Олександр Адамський

      Олександр Адамський служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Воювати пішов з перших днів повномасштабного вторгнення. До того брав участь в АТО. Там отримав важке поранення. 

      Рідні згадують, що Олександр Адамський у лютому 2022 говорив: «Я мушу йти, бо я не хочу, щоб помирали молоді, щоб помирали діти».

      Воїну було 47 років. Захищав Україну поблизу Сіверськодонецька. Побратими його поважали. Захисник завжди був з посмішкою та всім допомагав.

      Загинув, виконуючи бойове завдання, 11 червня на Луганщині, у Попаснянському районі. У Хмельницькому з Олександром Адамським попрощалися 15 червня. Віддати шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими. У захисника залишилися мати та син. Брат Олександра Адамського раніше також загинув на війні.

      Богдан Стасюк

      Богдан Стасюк воював у зоні АТО. Після повномасштабного вторгнення окупанта одразу ж повернувся до лав оборонців незалежності та цілісності України.

      Воїн родом із села Давидківці Хмельницької міської територіальної громади. Першого липня йому мало б виповнитися 35 років.

      За словами старости села Давидківці Олени Ярмощук, військовий загинув 6 червня у Донецькій області. «Він був прикладом для багатьох. Богдан займався спортом та загартовував своє тіло. Прикра втрата для нашої громади», – розповіла староста.

      В останню путь захисника провели 8 червня. У нього залишились дружина, син, мати та брат.

      Микола Вовк

      Микола Вовк служив у Військовому інженерному інституті при ПДАТУ, що в Кам'янці-Подільському. Полковник.

      Родом військовий зі смт Стара Синява. Народився 18 грудня 1984 року. Навчався у Старосинявській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. У 2006 році закінчив Кам'янець-Подільський військово-інженерний інститут Подільської державної аграрно-технічної академії. Присвятив своє життя військовій службі.

      Микола Вовк був справжнім сином України. Герой захищав свою Батьківщину від агресії. Загинув 5 червня у боях за країну на території Донецької області.

      Прощання з Героєм у рідному селищі та місті Хмельницькому відбулося 8 червня. У захисника залишилися дружина та троє діток.

      В'ячеслав Тхоржевський

      В'ячеслав Тхоржевський пішов на війну добровольцем ще у 2014 році. Захищати країну відправився і під час повномасштабного вторгнення. У лютому службу розпочав з перших днів наступу, в основному складі територіальної оборони.

      Його згадують як хорошу і працьовиту людину. Міський голова Олександр Симчишин розповів, що і до війни В'ячеслав Тхоржевський працював для людей. Він був комунальником у міському підприємстві «Хмельницьктеплокомуненерго».

      Захисник загинув 2 червня у східній частині України. Герою, життя якого забрала війна, тепер назавжди 46 років.

      11 червня з воїном попрощалися у Хмельницькому. Без батька залишилося троє синів. Провести захисника в останню путь прийшли його побратими, рідні та друзі.

      Віктор Марисюк

      Віктор Марисюк не був кадровим військовим та не мав бойового досвіду. 24 лютого він пішов на війну добровольцем. Випускник міської школи №18 (1983 рік). У мирний час працював автомеханіком на одному із приватних підприємств нашого міста. Захиснику було 55 років.

      Герой загинув 31 травня на Луганщині.

      Заступник міського голови Микола Ваврищук розповів: «Це людина, яка жила мирним життям у Хмельницькому і 24 лютого була мобілізована. Віктор Францович кинув свою роботу, буденне життя й пішов захищати кожного з нас, пішов захищати Україну, пішов захищати нашу землю. Це людина, яка була автослюсарем, але він не зміг бути у Хмельницькому і пішов на фронт для того, аби захистити кожного з нас».

      18 червня з Героєм попрощалися у Хмельницькому. У нього залишилися дружина та донька. Віддати шану захиснику прийшли рідні, близькі, друзі, побратими, мешканці міста.

      Сергій Новіков

      Сергій Новіков добровольцем пішов воювати ще у 2014, брав участь в АТО. Потім повернувся до мирного життя. А після 24 лютого знову відправився на війну. Друг захисника Олександр Гаєвий розповів, що Сергій дуже хотів миру й спокою, тому й вирушив обороняти свою країну.

      Воїну було 43 роки. У жовтні цього року, в День захисника України – 14 жовтня, йому мало б виповнитися 44. Героя згадують як працьовиту та дружню людину.

      Востаннє від нього рідні отримували звістку 18 травня…

      На жаль, життя захисника обірвалося 28 травня поблизу Бахмута на Донеччині. У Сергія Новікова залишилися дружина й донька. Вони, а також батьки дружини – єдині його родичі. Як розповіла знайома загиблого Марічка, Сергій не знав своїх батьків.

      У Хмельницькому в останню путь військового провели 3 червня. Попрощатися з ним прийшли рідні, близькі, друзі, побратими, вдячні за подвиг мешканці громади.

      Сергій Бецал

      Коли російські окупанти прийшли нищити Україну в лютому цього року і почали повномасштабний наступ, Сергій Бецал без вагань вирішив, що мусить захищати країну. З першого дня, 24 лютого, він добровільно вступив до військата почав боронити незалежність і територіальну цілісність України.

      У жовтні цього року воїну мало б виповнитися 47... Сергій Бецал загинув 25 травня у боях на Донеччині. 

      У Хмельницькому із захисником попрощалися 30 травня. Віддати шану Герою прийшли рідні, близькі, друзі, побратими. Міський голова Олександр Симчишин у своїй промові, звертаючись до рідних Сергія Бецала, сказав: «Ми намагаємося тут підібрати якісь слова, які хоча б трішки зменшили ваш біль, але не можемо цього зробити. Таких слів, на жаль, немає, тому ми просимо пробачення у всіх вас. І так само ми сьогодні хочемо подякувати вам, подякувати за Сергія, подякувати за те, що виховали його справжнім чоловіком, виховали його воїном, виховали його Героєм, який пішов захищати усіх нас, пішов боронити спокійний сон наших дітей, боронити нашу рідну Україну і захищати кожного з нас».

      Назар Макаренко

      Захиснику було 25 років. Він закінчив міську ЗОШ №6. Після школи вступив до Хмельницького національного університету, відслужив строкову військову службу.

      До повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Назар Макаренко 3 роки працював тренером спортивно-культурного центру «Плоскирів», очолював секцію тайського боксу. За словами колег, завжди знаходив спільну мову з дітьми, був для них авторитетом, запам'ятався усім світлою і щирою людиною.

      Захищати країну пішов разом зі своїм батьком Олегом Анатолійовичем, який це робить ще з 2014 року. Спочатку вони вступили до лав територіальної оборони, потім разом поїхали на східні рубежі.

      Національна федерація кікбоксингу України WAKO повідомила, що  Назар Макаренко був чемпіон України з кікбоксингу WAKO, тренером, кандидатом у майстри спорту.

      Воїн загинув на Донеччині 25 травня, отримавши несумісне з життям поранення. Був справжнім бійцем і людиною з великим серцем. У нього залишилися дружина та маленький син.

      «Назаре, я впевнений, тепер ти є гордістю для всіх нас, для всіх українців і точно є прикладом для наших дітей», – сказав міський голова Олександр Симчишин під час прощання із захисником у Хмельницькому  29 травня. Провести в останню путь Героя прийшли побратими, друзі, колеги, хмельничани.

      Сергій Тацький

      Воїн-кулеметник, прикордонник.

      Про захисника розповів начальник пресцентру Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького Іван Галкін: «Сергій проходив службу ще у 2014 році, у зоні проведення АТО. Брав участь у боях за Дебальцеве, де отримав поранення. Починаючи із повномасштабної збройної агресії, він добровільно прийшов до лав прикордонників і проходив службу на посаді інспектора прикордонної служби другої категорії у Луганському прикордонному загоні. Він один із багатьох прикордонників, які разом зі Збройними силами України, Національною гвардією, правоохоронними органами боронять край в одних окопах, в одних рядах».

      Сергій Тацький родом з Кривого Рогу. У Хмельницькому мешкав із дружиною. Воїну було 37 років. Колеги згадують, що захисник був світлою і щирою людиною, гідним сином своєї Батьківщини.

      До свого наступного дня народження Сергій Тацький не дожив всього два тижні. Він загинув 24 травня під час виконання бойового завдання на території Донецької області. Попрощатися 28 травня у Хмельницькому з прикордонником прийшли родичі, близькі, побратими, вдячні українці.

      Олександр Гарадчук

      Олександр Гарадчук воювати за Україну пішов ще у 2014. Родом з Волині. Понад 20 років разом з дружиною проживав у Новотроїцькому, що на Донеччині. Працював у правоохоронних органах. Героїчно боронив державу до останнього подиху…

      Рідні захисника у цей час, понад шість років, проживали поблизу Хмельницького – в селі Іванківці, звідки родом дружина.

      Загинув Олександр Гарадчук 18 травня у Запорізькій області, віддано боронячи рідну країну від російського окупанта. У нього залишилась дружина, дорослі доньки та внуки. Воїну було 52 роки.

      У Хмельницькому із захисником попрощалися 25 травня. «Це насправді величезна ціна, яку платить Україна. Та найбільше платить сім'я, родина, друзі, за те, аби ми мали з вами майбутнє, за те, аби наші діти тут могли спокійно засинати, прокидатись і спати вночі. Заради цього Олександр Володимирович віддав своє життя», – сказав мер Олександр Симчишин.

      Олександр Сербієнко

      Майстер-сержант Луганського прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса. Захисник родом з Луганщини. Йому було 43 роки.

      Військовий показав гідний приклад завжди залишатися вірним присязі та українському народу. На жаль, під час виконання бойового завдання його життя обірвав ворожий снаряд.

      Син Олександра Сербієнка теж вирішив стати прикордонником. Він навчається у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького.

      З воїном Олександром Сербієнком у Хмельницькому прощалися 24 травня. Віддати шану Герою, який загинув за незалежність та територіальну цілісність України, прийшли родичі, бойові побратими, небайдужі громадяни.

      Вадим Дмитришин

      Герой ніс службу у 8-му полку ССО м. Хмельницького, був капітаном. Сміливо та віддано обороняв державу від ворога.

      Родом із села Княгинин Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Поліг захисник у боях під Бахмутом, що на Донеччині, 18 травня.

      Вадиму Дмитришину було лише 31. У нього залишилась дружина, донечка та мати.

      «Життя ще одного Героя із нашої громади забрала війна, яку розв'язала росія, увірвавшись з військами на українську землю… Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти згорьовану родину загиблого. Висловлюю рідним співчуття, розділяю ваш біль втрати. Низький уклін нашому воїну-захиснику. Світла пам'ять Герою...», – написав на своїй фб-сторінці очільник Кам'янця-Подільського Михайло Посітко.

      Про загибель захисника 22 травня повідомив і Хмельницький міський голова Олександр Симчишин. Адже саме цього дня із Героєм прощалися в обласному центрі.

      Олексій Лопатін

      Капітан Збройних сил України, інструктор відділення підготовки та оцінки дій підготовки підрозділу ракетних військ і артилерії.

      «Олексій був чуйною, відданою своїй справі людиною. Такої доброї й відповідальної людини я не зустрічав. Їх дуже мало. Ми служили з ним майже два роки, і я хочу подякувати родині, що виховала такого бійця», – представник військової частини, в якій Олексій Володимирович проходив службу.

      Військовому було 53 роки. Він пишався тим, що був артилеристом. До останнього подиху боронив нашу країну. Герой загинув 15 травня у Дергачах на Харківщині. У нього залишилась мама, дружина і син.

      У Хмельницькому прощання із захисником відбулося 19 травня. «Лопатін Олексій Володимирович – наш земляк, герой, офіцер, наш захисник… Сьогодні ми всі разом проводимо його в останню путь на Алею Слави, де спочивають наші Герої-захисники. Проводимо зі словами співчуття для його родини, сім'ї, побратимів. Прошу пробачення в сім'ї, в родини, бо ми жодними словами не зможемо зарадити вашому болю. Ми розділяємо біль втрати нашого захисника, проводимо зі словами подяки: дякуємо, що захищали наших дітей, нашу Україну і наше українське майбутнє. Дякуємо за те, що були справжнім воїном, офіцером, прикладом для багатьох, як має жити людина і віддавати себе заради великої справи», – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Олексію Лопатіну посмертно присвоїли чергове звання – майор.

      Микола Глебичев

      У мирному житті працював водієм. На війну пішов добровольцем. Захищав нашу з вами країну на передовій.

      «Він сказав, що не може сидіти й дивитися, як росіяни топчуть його землю. Він за спеціальністю водій. Він пройшов навчання і відправився в зону бойових дій», – розповіла знайома воїна Таїсія.

      Захисника згадують як веселого, чесного, доброзичливого та товариського.

      Миколі Глебичеву було 50 років. Він 1971-го року народження. Тепер йому 50 назавжди…

      Загинув воїн у Запорізькій області 13 травня. У Хмельницькому в останню путь його провели 20 травня. У Миколи Глебичева залишилася родина, якій буде важко без сина, чоловіка та батька.

      Олег Штефлюк

      Солдат 68-ї окремої єгерської бригади.

      Народився 15 серпня 1976 року. Був родом з Новоушиччини. Мешкав у Хмельницькому.

      За даними Новоушицької тегромади, воїн загинув 13 травня біля села Богояволівка Донецької області.

      «Розділяємо пекучий біль рідних і близьких та схиляємо голови в глибокій скорботі. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати дорогої та рідної людини, нашого Героя, який віддав своє життя за волю та незалежність усієї України», – йдеться у повідомленні.

      19 травня Олега Штефлюка в останню путь провів Хмельницький.

      Ігор Кузь

      Боєць тероборони Ігор Кузь, хмельничанин 1973-го року народження.

      Захисника пригадують як хорошого побратима та вправного військового. Сергій Колесник, військовослужбовець, командир, розповідає: «Ми служили разом в теробороні. Як побратим він відмінний, найкращий. Завжди всіх підтримував. Він був спеціалістом у військовій справі. Будь-яка зброя, мінування – це все була його “фішка”. І психолог Ігор був хороший. Підтримував хлопців, які падали духом, всіх нас підтримував. Це був чудовий брат. Від 24 лютого ми служили разом і до того дня, як я його виніс вже з позицій на ношах».

      Життя Героя обірвалось у боях за вільну Україну. Як розповідає старший бойовий медик роти Людмила Бардецька, Ігор Кузь зазнав поранення, несумісного з життям. Загинув воїн 11 травня на Ізюмському напрямку в Донецькій області.

      20 травня попрощалися із захисником у Хмельницькому. За словами друзів, у військового залишилась мама, дружина і троє дітей – дві доньки і син.

      «Запам'ятайте це ім'я, тому що це ім'я справжнього Героя, справжнього захисника, справжнього чоловіка...» – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Василь Шевчук

      Захищати Україну Василь Шевчук пішов з перших днів повномасштабного вторгнення. Був добровольцем – бійцем територіальної оборони, служив в лавах стрілецької роти.

      Його згадують як патріота, а ще як людину, котра постійно із захопленням вчилася новому. До останнього подиху воїн боронив рідну землю.

      Загинув Василь Шевчук 9 травня на Слов'янському напрямку в Луганській області. Тоді був ворожий артобстріл позицій наших захисників. Тепер Герою назавжди 43 роки…

      21 червня у Хмельницькому воїна провели в останню путь. У захисника залишилися дружина та діти – двоє синів. Попрощатися з Василем Шевчуком прийшло багато побратимів.

      До присутніх звернувся командир захисника: «Кожен воїн, який йде на війну, вірить в те, що повернеться додому. Але він чітко усвідомлює, що будь-якої миті він може втратити своє життя. На жаль, так сталось з Василем Володимировичем. Його віра в те, що він повернеться в мирну державу, мирну домівку – вона повинна спонукати кожного з нас вставати і йти тим шляхом, який пройшов він. Ми ніколи не забудемо того болю, сліз і крові Героїв, які принесли на нашу землю російські окупанти».

      Віталій Поліщук

      Віталій Поліщук у перший день повномасштабної війни доєднався до лав територіальної оборони. Герой мав активну громадянську позицію, тому без вагань вирішив обороняти державу. Служив у складі 106-ї окремої бригади Хмельницької територіальної оборони. На війну пішов добровольцем.

      Народився Віталій Поліщук 21 січня 1990 року в місті Хмельницькому. Навчався у Хмельницькій ЗОШ №12 та Хмельницькому національному університеті. Однокласники пам'ятають його як доброго та щирого друга.

      Віталій Поліщук – відомий у місті громадський активіст та лідер велоруху. Доклав чимало зусиль для того, аби у Хмельницькому будували велосипедні доріжки. За його підтримки проводили спортивні події. Був радником Хмельницького міського голови з питань розвитку велоінфраструктури, а також головою правління ГО «Критична Маса Хмельницький».

      Хмельницький міський голова Олександр Симчишин розповів, що побратими вмовляли Віталія перевестися до зв'язківців, однак той попри все хотів залишатися у своїй бойовій роті.

      Загинув Віталій Поліщук 9 травня під час артилерійського обстрілу в східній частині України. Тепер йому назавжди 32 роки.

      Прощання з Героєм відбулося 13 травня. В останню путь його провели велоколоною. У захисника залишилися дружина, мама і бабуся.

      Юрій Костюченко

      Юрій Костюченко мав звання старшого сержанта 4-ої стрілецької роти 86 ОБТрО Збройних сил України. 

      Захиснику було 37 років. Позивний військового – «Кіт». Воював у східній частині України. Він був хорошою людиною і справжнім мужнім воїном.

      Під час бою з російським агресором Юрій Костюченко героїчно загинув 28 квітня. Про це розповіли на фб-сторінці окремої бригади територіальної оборони Хмельниччини. Також у повідомленні сказано, Юрій Костюченко був «людиною прекрасної душі, на ньому трималася рота». Його називають хорошим бійцем. І командування, і особовий склад щиро сумують з приводу загибелі відважного побратима.

      5 травня захисника провели в останню дорогу в Хмельницькому. «Все, що б ми не говорили, не зарадить вашому болю. Тому що немає таких слів, якими можна було б його хоч якось применшити. Нам так само болить, бо ми втрачаємо найкращих. Про Юрка всі, хто його знав, відгукуються тільки позитивно. Про нього говорять як про хорошу людину. Людину, яка брала на себе відповідальність. Людину, яка дійсно була захисником – захищала наше місто, нашу Україну і наших дітей, всіх тут присутніх і наше з вами майбутнє», – звернувся до рідних Юрія Олександр Симчишин. 

      Андрій Ковбасюк

      Андрій Ковбасюк став оборонцем України, хоч і не був військовим. На війну пішов добровольцем на третій день після її початку. За словами сестри, проходив службу у 24-ій бригаді ім. Данила Галицького.

      Народився Андрій Ковбасюк 28 червня 1967 року. Його згадують, як приязного і надійного товариша, котрий був справжнім патріотом. Воїн не дожив до свого 55-річчя два місяці, загинув поблизу Попасної на Луганщині 20 квітня.

      «Впадає в очі, що усі Герої, з ким ми прощаємося, дуже світлі люди на фото. Вони особливі. Це наші янголи, яких Бог забирає до себе, щоб вони охороняли й захищали нас з неба, наших дітей і Україну. Заради цього вони віддали найдорожче – своє життя. І наш обов'язок пам'ятати про цю жертву, про кожного нашого Героя і робити все можливе, щоб України перемогла», – сказав міський голова Олександр Симчишин. 

      Попрощатися із захисником у Хмельницькому 29 квітня прийшли рідні, друзі, колеги, знайомі і просто вдячні за подвиг співгромадяни.

      Вадим Якимчук

      Вадим Якимчук понад рік служив за контрактом у Збройних силах України, в окремій гірсько-штурмовій бригаді. Останні два місяці перебував на передовій. Військовому було 32 роки.

      Однокласниця Вадима Якимчука розповіла, що той завжди був веселим, всім допомагав, багато жартував, щиро вірив у перемогу і переконував, що все буде добре.

      Воїн відважно захищав країну від російського агресора і загинув як Герой 20 квітня у Пологівському районі Запорізької області. У цей день батьки втратили сина, а Україна – мужнього захисника.

      Попрощалися з військовим у Хмельницькому 26 квітня. «…Усі вони віддали своє життя заради нас. Вадим захищав кожного з нас, захищав наших дітей. Щиро співчуваю родині. Повірте, ми знаємо, як вам болить. Ми не можемо підібрати слів, щоб розрадити ваш біль. Таких слів немає», – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Денис Садовський

      Денис Садовський був професійним військовим. Героїчно захищав країну від агресора. 

      Народився 10 квітня 1982 року. Навчався у середній школі №2.

      Денису Садовському було 40 років.

      У Хмельницькому з військовим попрощалися 15 квітня.

      «Це та неймовірна ціна, яку ми платимо усі з вами за те, що живемо. Ми прокидаємося із вами щоранку вже 51 день і майже три тисячі днів із 2014 року. Це означає, що ми живі. Дякуємо Богу та обов'язково нашим Героям. Дякуємо за те, що ми живемо, що живуть наші діти, що ми з вами маємо наше українське майбутнє. Ми не можемо знайти слів, які можуть зарадити вашому болю, бо таких слів не існує. Але нам так само болить, тому що ми втрачаємо найкращих воїнів, тих, хто не боїться, не ховається, не шукає причину. А тих, хто йде і захищає наших дітей, наші міста і села, Україну», – сказав міський голова Олександр Симчишин, адже у Хмельницькому цього дня попрощалися із трьома загиблими.

      Роман Мукомела

      Навчався у Хмельницькому навчально-виховному комплексі №2. Потім став професійним військовим.

      Роман Мукомела сміливо та віддано відстоював нашу з вами країну, її територіальну цілісність та незалежність. Йому назавжди 33 роки.

      Із Романом Мукомелою у Хмельницькому попрощалися 15 квітня. 

      Військовому вічна шана та повага. Капелан під час прощальної церемонії наголосив: «Немає більшої любові, ніж та, коли хто душу свою покладе за друзів своїх… Повною мірою це стосується кожного військовослужбовця, який вирушає на поле бою, захищаючи територіальну цілісність своєї держави України, який охороняє свою сім'ю, охороняє своє місто, село, свою земну Батьківщину».

      Юрій Чабах

      Юрій Чабах був старшим лейтенантом поліції – оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області. Йому виповнилося 37 років.

      Намагався евакуювати людей з Бучі, що на Київщині. За справу врятування мирного населення віддав власне життя. Загинув від рук ворожого снайпера. 

      Начальник поліції Бучанщини Андрій Ткач розповів, що захисник «до останнього подиху виконував свої обов'язки» і був відданий присязі, яку дав українському народу.

      Тіло знайшли 10 квітня у братській могилі поблизу церкви у Бучі. Серед речей був жетон поліцейського. В останню путь захисника провели 14 квітня у Хмельницькому.

      Оскільки батьки поліцейського втратили все під час війни, тому повернулися у Хмельницький, звідки вони родом. І вирішили поховати тут сина.

      Олександр Самофалов

      Олександр Самофалов родом із села Пашківці. Навчався в училищі у Хмельницькому на будівельника. Згодом одружився та працював в одній із місцевих будівельних компаній.

      Мав військовий досвід. Воював у зоні АТО у 2015 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022, знову пішов на війну. 

      Олександр Самофалов героїчно загинув 8 квітня у Донецькій області. Йому назавжди 46 років.

      У Хмельницькому з воїном попрощалися 15 квітня.

      У Олександра Самофалова залишилися батьки, дружина і донька.

      Едуард Садомський

      Едуард Садомський був військовим за фахом: служив спочатку в десантних військах, пізніше працював у пенітенціарній службі.

      Як розповіла донька, на війну пішов добровольцем 25 лютого. Його направили служити в танковий підрозділ. Був розвідником у 3-ій окремій танковій бригаді. 

      Родом військовий із села Коритна. Віддано боронив Україну. Едуарду Садомському було 48 років.

      Захисник підірвався на міні 4 квітня поблизу села Бражківка Ізюмського району Харківської області. У Хмельницькому прощання із загиблим відбулося 9 квітня.

      Анатолій Назаренко

      Анатолій Назаренко отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання 29 березня. Служив у 3-ій окремій танковій бригаді. Воював Анатолій Назаренко на Харківщині.

      За словами його побратима Юрія Іська, Анатолій Назаренко був для них взірцем. «Це був справжній командир: вольовий, грамотний. Він організовував нашу бойову роботу так, як потрібно. Сам був попереду. Він був дуже професійним, підготовленим, мужнім, героїчним офіцером, патріотом нашої країни», – каже боєць.

      У нашому місті Анатолій Назаренко працював методистом у Хмельницькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Його пам'ятають як чудового педагога й одного з організаторів патріотичної гри «Джури».

      Дмитро Васильєв

      44-річний підполковник Дмитро Васильєв був командиром другого дивізіону 19-ої ракетної бригади «Свята Варвара». На передову вирушив у перший день повномасштабної війни.

      Народився у Первомайську Миколаївської області. Навчався на артилериста-ракетника. Після випуску за розподілом потрапив до Хмельницького.

      Його згадують як досвідчену, добру та професійну людину.

      Разом з побратимами він потрапив під обстріл 18 березня у Запорізькій області. Мав важкі поранення. Він справжній герой, яким пишається країна. Помер військовий 19 березня. Попрощалися з ним 23 березня.

      У Хмельницькому залишилися дружина та двоє дітей.

      Дмитра Васильєва неодноразово нагороджували орденами та медалями. Захищав Україну він від 2014 року. Ще за життя отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня, а вже посмертно – II ступеня.

      Серед нагород – звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (13 квітня 2022, посмертно)  за особисту мужність, вагомий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України (Указ Президента України від 13 квітня 2022 року № 235/2022 «Про присвоєння Д. Васильєву звання Герой України»).

      Віктор Мазур

      Віктор Мазур – офіцер командування 19-ої ракетної частини «Свята Варвара». Захищав Україну в її складі з 2016 року, постійно їздив на ротації.

      Військовому саме виповнилося 29 років. Свій день народження він відсвяткував за декілька днів до початку повномасштабної війни, перебуваючи на службі у східній частині країни.

      Олексій Наконечний, офіцер командування, розповів: «Віктор був один з кращих офіцерів, який служив у нашій частині. Я познайомився з ним, як тільки він прийшов. Він був добрим, відповідальним, людяним, завжди відгукувався на прохання. Був добрим другом, з яким можна було поговорити на різні теми. Втрата такого офіцера – це не лише горе для нашої військової частини, але й для всієї країни».

      18 березня під час виконання бойового завдання у Запорізькій області воїн загинув. 25 червня Героя провели в останню путь у Хмельницькому. У Віктора Мазура залишилися мати, сестра, дружина та дворічна донечка.

      «У 29 років Віктор був офіцером. Я хочу, аби ми подякували йому за його героїчне життя. Коли ти дивишся на фото Віктора – світле обличчя, глибокий погляд, низка нагород. Це означає, що у 29 років він прожив життя справжнього Героя», – зазначив міський голова Олександр Симчишин.

      Заступник командира 19-ої ракетної бригади, полковник Юрій Балабан: «Це гарна, світла людина, і неможливо оцінити біль втрати жодними словами. Це великий шрам на серці нашої військової частини, великий біль в душі кожного військовослужбовця частини… Це приклад справжнього служіння і вірності присязі та українському народові».

      Олег Гуменюк

      Олег Гуменюк служив у 19-ій ракетній бригаді «Свята Варвара». Боронив Україну від ворога з 2019 року.

      Військовий родом із села Солобківці. Багато років із сім'єю проживав у Хмельницькому. Олегові Гуменюку було 48 років.

      Його пам'ятають як хорошого сім'янина і доброзичливого чоловіка, відповідальну людину і сумлінного військового, патріота. 

      «Олег Гуменюк був фахівцем своєї справи, пройшов відповідну підготовку. Він виконував свої обов'язки, був щирим, намагався з людьми гарно завжди спілкуватися. У нього велика родина», – розповів офіцер командування бригади Олексій Наконечний.

      Життя захисника обірвалось 18 березня під час виконання бойового завдання у Запорізькій області. У Хмельницькому з воїном попрощалися 25 червня. У нього залишилась мама, дружина, син і брат.

      «Кожен із них – справжній чоловік, воїн захисник, Герой. Але насамперед – це чоловік, тато, син, брат, сусід, колега, бойовий побратим. 50 родин за чотири місяці втратили для себе найрідніших. Тому від усіх нас щирі співчуття родині Олега. Дякуємо вам за Олега, бо справжні чоловіки, Герої можуть бути виховані тільки в достойних сім'ях. Дякуємо також і Олегу, який жив як Герой, служив як військовий, не боявся, виконував обов'язок, був вірний присязі, захищав Україну, рідний Хмельницький, наших дітей і кожного з нас. За це ми йому, допоки будемо жити, маємо бути вдячні», – сказав Олександр Симчишин.

      Олександр Заборський

      Олександр Заборський служив у 19-ій окремій ракетній бригаді. Захисник був досвідченим військовим-зв'язківцем, за своє життя служив у різних військових частинах. На війні перебував з 2014 року.

      Офіцер командування Олексій Наконечний розповів про військового: «Як його побратими говорили, він ніколи не відмовлявся від роботи і все ремонтував, все в нього працювало так, як треба. Також був сміливим чоловіком і за час російсько-української війни неодноразово себе проявляв, виконував обов'язки і ніколи не відмовлявся їхати й робити те, що треба».

      Загинув Олександр Заборський під час виконання бойового завдання. Це трапилося у Запорізькій області 18 березня. Воїну на той момент було 48 років.

      У Хмельницькому попрощалися з військовим Олександром Заборським 22 червня. Тривалий час не було змоги здійснити поховання через необхідність проведення деяких процедур.

      У військового залишилися дружина та син.

      Сергій Мельник

      Солдат служив у 19-ій ракетній бригаді «Свята Варвара» за контрактом. Йому було 28 років.

      Народився 22 березня 1993 року і до свого дня народження не дожив усього чотири дні.

      Військовий не був одружений. «Жартома хлопцям казав, що його жінка – це армія. Це в нього вже був другий контракт. Він був людиною дуже хорошою. Кажуть, що ніколи не було такого випадку, щоб хтось десь щось робив, а Сергій не допоміг. Розповідали хлопці, що навіть після наряду, коли в нього був час відведений відпочивати, він, бачачи, що хлопці роблять, приєднувався до них, допомагав», – розповів Олексій Наконечний.

      Сергій Мельник загинув 18 березня поблизу Запоріжжя внаслідок обстрілу під час виконання бойового завдання. У Хмельницькому з ним попрощалися 26 березня.

      У захисника залишилися батьки та бабуся.

      Максим Вечірко

      Офіцер Сил спеціальних операцій ЗСУ. Народився 25 грудня 1994 року. Навчався у спеціалізованій ЗОШ №12.

      Максим Вечірко був єдиним сином у сім'ї військовослужбовців. «Ми з дружиною пишалися і пишатимемось нашим Максимом. Він був хорошим сином, чудовим батьком, справжнім офіцером і щирим патріотом. Ми, українці, нищитимемо будь-кого, хто зазіхне на нашу землю і прийде до нас зі зброєю. Ми обов'язково здобудемо Перемогу, питання лише в тому – якою ціною?! Ми помстимося за синів-захисників і дочок, за кожну невинно вбиту дитину, за кожну сльозу наших матерів! Ми неодмінно завоюємо мир, спокій, чисте синє небо і жовте колосся ланів для наших дітей, онуків і прийдешніх поколінь», – сказав батько полковник Ігор Вечірко і додав, що його руки міцно і впевнено тримають зброю!

      Захисник загинув 16 березня під час обстрілу російськими військами Бердичева, що на Житомирщині. У Хмельницькому з воїном попрощалися 18 березня.  

      У Максима залишилися дружина і маленький син.  

      Олексій Могилевський

      Служив Олексій Могилевський у 30-ій окремій механізованій бригаді з квітня 2018 року, був старшим механіком-водієм взводу механізованої роти. 

      13 березня 2022 Олексію виповнилося 25 років.

      Військовий героїчно поліг у бою 14 березня у Сіверськодонецьку Луганської області.

      У нашому місті з ним попрощалися 21 березня.

      У Хмельницькому залишилися його мати і брат.

      Дмитро Герега

      Військовий 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

      Народився 26 грудня 1980 року. Захищав Україну з 2014 року. Пройшов запеклі бої у Дебальцевому й Щасті у 2014 і 2015. Після того повернувся до цивільного життя.

      Коли 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, захисник пішов знову до війська.

      Дмитро Герега загинув 13 березня під час обстрілів російськими ракетами полігону в Яворові на Львівщині. Воїну тепер назавжди 41 рік. У Хмельницькому з ним попрощалися 14 квітня.

       У Дмитра Гереги залишилися батьки та 14-річна донька.

      Юрій Шевчук

      39-річний майор Юрій Шевчук служив у 53-ій окремій механізованій бригаді.

      Як розповів батько Валерій Шевчук, який також служив у війську, син – кадровий військовий, котрий воював на фронті з перших днів війни у 2014 році. Був поранений під Горлівкою в ногу.

      Сестра Олена додала, що Юрій Шевчук був військовим у п'ятому поколінні.

      На жаль, захисник був серед тих, хто загинув під час атаки ворога на Яворівський військовий полігон 13 березня. Попрощалися з Юрієм Шевчуком у Хмельницькому 1 квітня.

       У загиблого залишились мати, дружина та дворічна дитина.

      Олександр Іліницький

      Військовий офіцер в запасі, артилерист. Він уже не вперше захищав територіальну цілісність та незалежність України. У 2022 була його друга ротація на фронт.

      Олександр Іліницький народився у 1968 році. Росіянин за національністю, уродженець Далекого Сходу, він мав тут родину, служив у військових частинах Хмельницького. Закінчив з відзнакою Хмельницьке артилерійське училище.

      За словами побратима Сергія Назарука, Олександр загинув 13 березня у бою під Києвом, і очолювана майором Назаруком служба доправляла тіло захисника в Хмельницький: «Олександра я знав з 2016 року, ротація Станиця Луганська, Щастя. Він був справжнім бійцем, він майстер спорту з рукопашного бою, завжди тримав себе у відмінній фізичній формі. Я обіцяю, що воїни моєї бригади помстяться ворогу за це».

      Олександра Іліницького провели в останню путь 17 березня в Хмельницькому. У нього залишилися дружина, троє дітей та онуки.

      Віталій Кайгородов

      Служив у 14-ій окремій механізованій бригаді. Воїну було 24 роки.

      Віталій Кайгородов захищав Україну ще під час АТО, був розвідником. Потім повернувся до цивільного життя. А коли почалося вторгнення 24 лютого, не зміг бути осторонь, тому знову пішов до війська.

      Разом із батьком він служив в окремому підрозділі. Під час бою у Макарівській ОТГ Бучанського району Київської області Віталій зник з поля зору. Загинув 11 березня.

      Віталія Кайгородова знайшли похованим біля сільської церкви у селі Липівка. Там було захоронено дев'ять бійців. 10 квітня із захисником попрощалися у Хмельницькому.

      У Віталія Кайгородова залишилися дружина та дворічний син.

      Вадим Положай

      Вадим Положай народився у 1996 році. Навчався в Харківському національному університеті Повітряних сил, мріяв стати льотчиком.

      Колишня класна керівниця Вадима Положая Людмила Ткачук каже: «Ми пам'ятаємо його світлим, чемним, завжди слухняним, життєрадісним, веселим. Бачились в місті, перетинались. Він розповідав, що в нього все гаразд, його мрії збуваються, він буде в небі».

      Воїна поранили 27 лютого в боях за Миколаїв. Помер захисник 10 березня, а 14 березня з бійцем попрощалися в Хмельницькому.

      Сергій Вівдич

      Воїн-ракетник, який наполегливо виконував свою роботу і мотивував інших. Він  майор Збройних сил України.

      Сергій Вівдич родом із Краматорська. Народився 1 вересня 1964 року.

      До лав Збройних сил України вступив у 2014 році. Служив у 19-ій ракетній бригаді, захищав український Донбас, звідки він родом. Коли 24 лютого Росія вторглася в Україну, Сергій Вівдич пішов воювати на передову. Призвався самостійно, бо був на пенсії. Свій досвід чоловік передавав молодим військовим.

      Сергій Вівдич загинув на Київщині 8 березня, попрощалися з ним у Хмельницькому 12 березня. У нього залишилися дружина, мати, двоє дітей та онук.

      Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (2022, посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (Указ Президента України від 25 березня 2022 року №169/2022 «Про відзначення державними нагородами України»).

      Борис Танащук

      Боєць 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Борису Танащуку було 50 років. 

      «Борис Іванович був хорошим і взірцевим військовослужбовцем, старшим товаришем, наставником і подекуди батьком для молодших колег, яким тільки виповнилося вісімнадцять років. На жаль, Бог забирає найкращих до свого війська, архангелів, щоб вони тримали нам небо. Ми просимо усіх закрити небо, але іноді забуваємо, що є ще це військо, про яке ми повинні пам'ятати. Він загинув, щоб зберегти нам життя, щоб ми жили і не забували, хто приніс на нашу землю кров і сльози», – сказала у прощальній промові військовослужбовиця Катерина Арсені.

      Захисник героїчно загинув з побратимами 7 березня на Житомирщині в результаті атаки ворога відразу з трьох сторін. У Хмельницькому в останню путь його провели 21 березня. 

      Юрій Цвєтков

      Юрій Цвєтков народився 5 квітня 1988 року у Світловодську на Кіровоградщині. У 2016 році він добровольцем пішов у 28-му окрему механізовану бригаду. Пізніше перевівся у 79-ту десантно-штурмову. Військовому було 33 роки. 

      Мужньо стояв на захисті своєї країни і свого народу, віддано боронив кожного українця. Загинув 6 березня у Сіверськодонецьку на Луганщині. Перед смертю він встиг врятувати трьох поранених побратимів. Завантажив їх на танк і передав медикам швидкої допомоги. А загинув, коли повернувся на свою позицію.

      Протягом останніх трьох років чоловік разом із дружиною проживали у Хмельницькому. З Юрієм Цвєтковим у місті попрощалися 13 березня.

      Анатолій Буяр

      Вночі 1 березня близько 00:10 години у районі залізничної станції села Цвітоха Шепетівського району невідомі обстріляли службовий автомобіль військового патруля. Це сталося під час проведення зміни особового складу. У результаті обстрілу загинув один військовослужбовець – 54-річний житель села Шаровечка Хмельницького району Анатолій Буяр.

      Анатолій Буяр служив у зоні АТО. З початком повномасштабної війни відразу виявив бажання обороняти Україну.

      Разом з дружиною виховував дванадцятирічну доньку.

      Євгеній Будзіховський

      Офіцер Збройних сил України. Підполковнику Євгенію Вікторовичу Будзіховському у червні мало виповнитися 36 років.

      Захищав територіальну цілісність України вже не вперше. Був учасником воєнних дій у 2014 році.

      У лютому сміливо обороняв столицю від наступу ворога. На жаль, 27 лютого захисник героїчно загинув. Попрощалися з бійцем 5 березня. 

      Віддати шану герою прийшли сотні хмельничан, серед них: рідні, друзі, колеги по службі. Без батька залишилися двоє малолітніх синів. Це болісна втрата для батьків та дружини.

      Ігор Драч

      18-річний Ігор Драч героїчно захищав Україну. Прослужив у війську лише чотири місяці. У квітні йому мало б виповнитися дев'ятнадцять років.

      Про Ігоря Драча розповіла волонтерка Тетяна, яка знала його з 11 років: «Батько його, кіборг, був у Донецькому аеропорту, ми допомагали йому, батькові цих дітей допомагали, одягали. І сьогодні хоронимо Ігоря. Побратими в захваті від цієї 18-річної дитини. Наша Хмельниччина і кожна людина повинні пишатися цими молодими хлопцями, яких сьогодні хоронимо і не маємо права забути їх ні на хвилинку. Вони героїчно загинули».

      Загинув молодий герой 26 лютого під час стримання російських військ біля Херсона. У місті Хмельницькому з ним попрощалися 10 березня. У цей день відбулося прощання і з Дмитром Цвітуном.

      Дмитро Цвітун

      20-річний Дмитро Цвітун воював на Херсонщині. Захисник самовіддано взяв участь у стримуванні наступу ворожих військ. 

      Однокласник Дмитра Цвітуна Валентин Юськов пригадує його як життєрадісного хлопця: «Він завжди любив адреналін. От в нас були конкурси "Джура", спортивні якісь конкурси, то він брав у них завжди участь. Він брав активну участь в житті. Він брав максимум від життя…».

      У листопаді йому мало виповнитися 21. Загинув боєць 26 лютого. 

      Прощання з воїном відбулося 10 березня. На нього прийшли рідні, друзі та однокласники.

      Назарій Кравчук

      Військовий Збройних сил України. Назарій Кравчук був випускником Хмельницького НВО №28.

      Загинув у перший день війни під час ракетного обстрілу військової частини у Броварах Київської області. 

      «З глибоким сумом повідомляємо, що під час бойових дій в Україні 24 лютого у місті Бровари від ударів російських військ крилатими ракетами по військових частинах та частині міста загинув випускник Хмельницького НВО №28 Назар Кравчук. Уся шкільна родина висловлює співчуття родині загиблого. Вічна пам'ять та слава герою», – написали в соцмережі  на сторінці навчального закладу.

       
       

      МИ НЕ ЗАБУДЕМО!

      Вони наша гордість, наша віра у добро, наша сила для подальшого протистояння, наша наснага, аби ніколи й ні за яких умов не здатися. Кожен з них навіки став частиною майбутньої великої української ПЕРЕМОГИ.

      Борімося! І ми поборемо, бо з нами правда, з нами воля, з нами Бог. 

      І хай розквітне Україна мужністю та відданістю, сміливістю та любов'ю своїх вірних синів і дочок.

       

      Для створення довідки використано матеріали з наступних електронних ресурсів:


      Інформацію оновлено: 30 червня 2022 року.  


       Інформацію підготувала:

      Оксана Василишина,
      редакторка ЦПБ


      Хор "Надвечір’я" у ЦБ
      Хор "Надвечір’я" у ЦБ
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Меню для книгоманів
      • Зростаємо професійно
      • Мистецька вітальня
      • Наші видання
      • Послуги ЦБС
      Література за державною програмою

      Нова хвиля української літератури – ясрава, різножанрова, захоплюча. Вона є дзеркалом сьогодення та скарбом для майбутніх поколінь.

      Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
      детективи
      драми
      казки
      комедії
      легенди
      ліричні вірші
      пригоди
      трілери
      фентезі
      інше

      Слідкуйте за нами у
      соціальних мережах






      © ХМ ЦБС, 2010-2022 г.
         Офіційний сайт
      Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
      www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр