Герої не вмирають Хмельницька міська централізована бібліотечна система Герої не вмирають Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
      Наша Україна
      Наше місто
      Літературна світлиця
      БібліоЖиття
      Фотогалерея
      Відеогалерея
      Проєкти та програми
      Карта сайту




      Пошук по сайту

       

      Хмельницька міська рада

       
        Головна » Віртуальні виставки
      Герої не вмирають

      24 лютого 2022 року – дата, про яку ми не забудемо, яку знатимуть усі наступні покоління. Цей день приніс в Україну повномасштабну війну.

      Воїни з Хмельницької громади зараз сміливо борються за захист країни – нашого дому. На жаль, серед них є ті, кому довелося віддати за цю святу справу своє життя… Це наші воїни СВІТЛА, МИРУ та ДОБРА. Це наші Герої – Герої нашої громади, котрі поклали найдорожче, що мали, за волю та незалежність українців і Української держави.


      Герої не вмирають...
      Приходять зранку росами на травах,
      Співають пташкою у сонному саду,
      Лиш не кохають,
      Не живуть...
      Герої не вмирають...
      Тримають небо вічності живим,
      Ростуть колоссям стиглим на поколлі,
      І дивляться волошками у полі,
      Живуть вітрами у гілках тополі...
      Герої не вмирають...

      Оксана ГАРНЮК, 20.02.2017 р.

       


      Володимир Гриськов

      Володимир Гриськов у мирному житті працював вчителем фізкультури, був прикладом для дітвори.

      Раніше навчався у міському НВО №5. Його класний керівник Світлана Антонюк розповіла, що той був дуже доброзичливим, завжди всім допомагав і не міг відмовити, додає, що у нього на обличчі весь час була посмішка, яку просто неможливо забути. Інші вчителі згадують Володимира товариським, спокійним, відповідальним.

      Професійним військовим не був. Навесні призвався на військову службу, а наприкінці червня поїхав виконувати службові обов'язки у Луганську область.

      Старший солдат Володимир Гриськов загинув на Луганщині 25 листопада. Військовий командир відзначив його «героїзм, підсвідомий, наш український». 29 листопада молодого воїна, якому було всього 25, провели в останню дорогу в Хмельницькому.

      Руслан Конопелько

      Солдат сил ТрО. Воїну був 41 рік. На війну пішов добровольцем у лютому цього року.

      Служив у 86-му батальйоні 106-ї бригади ТрО. Був гранатометником.

      Побратим Руслан розповів: «Я з перших днів з ним воюю. Він був прикладом, він був завжди попереду, він завжди казав “ми повинні це робити, а не інші”. Всюди йшов, всюди виходив, не боявся, він був прикладом. Я з перших днів з ним і до останнього був з ним. Це справжній воїн, він був прикладом, натхненням, він ніколи не казав, що у нього щось болить, ніде нічого не показував, посміхався завжди, підтримував».

      Спершу служили у Харківській області, потім – у Донецькій, потім – знову у Харківській.

      Руслан Конопелько помер від хвороби 22 листопада.

      У Хмельницькому прощання з військовим відбулося 28 листопада. Віддати йому останню честь прийшли рідні, друзі, побратими, представними місцевої влади.

      Володимир Овчинніков

      Матрос Володимир Овчинніков був родом із Херсонської області. Хлопець став на захист рідної країни одразу після школи. Військовому було всього 21.

      Таким молодим, надійним та вірним бойовим побратимом, відважним товаришем і хорошим сім'янином, добрим сином його запам'ятають рідні, друзі й близькі.

      Воїн загинув 17 листопада. Військовий командир розповів про той трагічний день. За його словами, ще вранці Володимир пив каву і жартував, а вже за кілька годин його не стало. Життя хлопця обірвалось через ворожий снаряд.

      22 листопада у Хмельницькому попрощались з Героєм. У нього залишились батьки і дружина. «Володимир надзвичайно мало прожив, але прожив достойне життя. За свої 21 він зробив набагато більше, ніж хтось робить за 80 чи 90 років. Він захищав свою землю, свою Україну, всіх нас і наших дітей. За це довіку ми маємо бути вдячними», – сказав Олександр Симчишин.

      Андрій Радько

      Військовослужбовцю Андрію Радьку було 39 років. Родом з Донецької області, Лиманський район, селище Ярова. Коли почалась війна, він перевіз на Поділля усю родину.

      У мирному житті Андрій любив майструвати з дерева.

      Розповіли рідні, що захисник пішов на війну 18 липня. Прослужив чотири місяці. Каже сестра: «Коли виїхали з Донеччини, він сказав, що ми сюди приїхали, та потрібно боротись за наш мир, за наш спокій, за нашу країну, за батьків, за племінників. Хтось же ж повинен іти. І він пішов. Він такий відповідальний».

      Воїн загинув 15 листопада під Білогорівкою Луганської області. Розповів брат, котрий теж у лавах захисників: «Він звільнив село, в якому ми жили. Ми з ним разом звільняли своє село, потім наш район повністю звільнили. А потім на Білогорівку їх послали. Ітам був приліт… Він отримав поранення несумісні з життям».

      Попрощалися у Хмельницькому з військовослужбовцем 24 листопада.

      Віталій Присяжний

      Віталій Присяжний до війни працював різноробочим, а влітку став на захист країни.

      Приятелі згадують, що той завжди був веселим і добрим. У липні добровільно пішов воювати. Це був його вибір і його рішення. 

      За словами міського голови Олександра Симчишина, матір військового працює на комунальному підприємстві «Електротранс»,  а брат захищає українську землю.

      Лікарі рятували захисника після важкого поранення. На жаль, з коми військовий не вийшов. Солдат Віталій Присяжний помер 11 листопада. Тепер йому навіки 35 років…

      17 листопада Хмельницький прощався з Героєм. Товариші військового кажуть, що у загиблого залишився син.

      Андрій Шпичко

      З початком повномасштабного вторгнення хмельничанин Андрій Шпичко пішов на фронт. Молодший сержант.

      У мирному житті працював на підприємстві різачником – виготовляв різаки, на яких роблять підошви для взуття. Згадують, що був працьовитою, доброю та приємною людиною.

      Захисник помер 11 листопада від серцевої недостатності. На той момент йому було 49 років.

      Прощання з воїном відбулося 16 листопада. На нього прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади.

      Заступник міського голови Михайло Кривак сказав: «Він з перших днів війни, не сумніваючись у своєму виборі, вдягнув однострій, взяв до рук зброю і пішов захищати свою Вітчизну. І сьогодні його тіло ось тут, а ми щиро з вами молилися за його душу і сподіваємося, що душі його буде добре. Бо, як кажуть, всі помирають, але не всі живуть. Андрій Іванович прожив гідне життя і закінчив його як захисник. Так, його не вбила куля і не вбив ворожий осколок, але його вбила війна. Підточила його життєві сили, забрала його здоров'я…».

      Роман Омелечко

      33-річний хмельничанин Роман Омелечко пішов захищати Україну понад два місяці тому. Старший солдат.

      Навчався у школі № 21 міста Хмельницького. Був спокійним, приємним, не конфліктним, з усіма знаходив спільну мову. «Він працював на ринку. Поважав сім'ю, піклувався про маму і свою молодшу сестру. Хороший українець», – каже знайомий Віктор.

      Герой загинув 9 листопада на Донеччині, в районі Бахмута.

      Провести його в останню путь прийшли однокласники, вчителі, друзі, колеги з ринку. Хмельницький попрощався з воїном 14 листопада.

      Олександр Філь

       Олександр Миколайович Філь навчався у школі № 28. Працював водієм. У вересні цього року йому виповнилося 35.

      – Він був доброю дитиною, служив в армії, мав сім'ю, а в серпні пішов на війну, три місяці прослужив і все, немає Сашка, – каже про Олександра знайома Олена.

      Солдат Олександр Філь загинув 7 листопада на Донеччині.

      Попрощатися з воїном 15 листопада прийшли рідні друзі, колеги, знайомі та незнайомі хмельничани… У нього залишилися батьки, дружина і двоє дітей.

      Міський голова Олександр Симчишин: «Наш обов'язокпам'ятати Олександра Філя і всіх хлопців, які загинули. Розповідати про нього учням у школі, де він навчався, де навчаються його діти, розповідати у кожній школі. Так само ми повинні пам'ятати і його діло. Кожен, хто знав особисто Олександра, повинен працювати з подвійною і потрійною енергією, тому що працювати та боротися за Україну треба за себе і за нього».

      Артем Степанишин

      Артем Петрович Степанишин повернувся з-за кордону, де працював, коли почалася активна війна, і добровольцем пішов захищати країну. Одногрупниця Ірина каже, що чоловік мріяв побудувати будинок. Але замість того приїхав захищати від ворога наш спільний дім – Україну. Дуже любив мандрувати, любив гори.

      Герой воював поблизу Бахмута на Донеччині, сміливо визволяв нашу країну від окупантів.

      Розповіла подруга Артема Віта: «Він був у бліндажі, і йому осколок потрапив у голову». Помер 6 листопада. Також знайома каже, що Артем був справжнім патріотом і другом, усіх підтримував. Артему Степанишину навіки залишиться 35 років…

      У Хмельницькому з воїном попрощалися 14 листопада.

      Олександр Климов

      Олександр Климов захищав країну від ворога ще з 2014 року. Продовжив цю справу й після 24 лютого 2022. Військовий не міг стояти осторонь оборони власної держави.

      Навчався у міських школах № 4 та № 27. Друзі пам'ятають його завжди усміхненим і привітним.

      Офіцер. Воїну було 47 років.

      Герой загинув на Херсонському напрямку. Сталося це 5 листопада. Без чоловіка залишилася дружина, без батька – двоє синів. Меншому – 9 років.

      18 листопада хмельничани прощалися з Героєм. Міський голова Олександр Симчишин під час прощання: «Я з ним бачився кілька разів і добре знав його сім'ю. Це хороша, справжня українська родина. У таких родинах формуються справжні чоловіки. Тож пам'ять про нього буде жити в його хлопцях, в його синах, які, я впевнений, будуть теж справжніми чоловіками».

      Ігор Кірсановський

      Ігор Кірсановський у мирному житті працював водієм тролейбуса. Був чуйною людиною, завжди допомагав, відгукувався.

      За словами близьких захисника, воював з 2014 року. Після початку широкомасштабного вторгнення його призвали на службу знову.

      Перестав виходити на зв'язок 29 жовтня. У Донецькій області він підірвався на міні. Деякий час перебував у Дніпропетровському госпіталі, де його прооперували. Чоловіка намагалися врятувати лікарі, але не вдалося. З коми Ігор так і не вийшов. Його серце перестало битися 3 листопада.

      12 листопада у місті Хмельницькому провели в останню путь військовослужбовця Ігоря Кірсановського. Незабаром йому мало б виповнитися 52 роки…

      Володимир Голота

      Старший сержант 43-річний Володимир Голота мав позивний «Горець» і служив у 79-ій окремій десантно-штурмовій бригаді.

      Він разом із товаришем пішли захищати країну добровольцями з перших днів війни. У мирному житті Володимир займався ремонтами, кажуть, що мав "золоті руки".

      Товариша залишили в підрозділі у Хмельницькому, а Володимира розподілили у 79-ту окрему десантно-штурмову бригаду. З хлопцями вони пройшли чи не усі гарячі точки – Сіверськодонецьк, Лиман, Піски, Авдіївка, Мар'їнка.

      У другій половині жовтня Володимир приїхав додому у тижневу відпустку. Приїхав перший раз за весь період повномасштабного вторгнення, адже був командиром підрозділу.

      Під час останнього свого бою у Мар'їнському районі на Донеччині воїн отримав поранення руки та ноги, але попри крововтрату хотів врятувати пораненого побратима. Життя захисника обірвалося 29 жовтня.

      У Хмельницькому воїна провели в останню путь 5 листопада. У  нього залишилися батьки, дружина і син.

      Олександр Комарніцький

      Олександр Ігорьович Комарніцький пішов до військкомату 26 лютого, аби захищати Україну від російської навали. У мирному житті був дизайнером і створював прекрасні проєкти. Та судилося йому творити дизайн перемоги.

      Побратим Тимур розповів: «Ми з Олександром в перші дні війни прийшли разом до військкомату. До цього ми не були знайомі. Нас разом розподілили в один загін, в один і той самий взвод і те саме відділення. На початку ми дислокувалися у Хмельницькому і разом проживали, ділили побут і вільний час. Він був веселий, оптимістичний, завжди міг підтримати і допомогти. В ситуаціях, коли було безнадійно, він шукав позитив і веселив».

      Олександр Комарніцький був одним із перших, кого забрали з їхньої роти і відправили на передову.

      Воїн загинув 26 жовтня на Херсонському напрямку внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Йому назавжди 37…

      Попрощатися з Олександром Комарніцьким у Хмельницькому 29 жовтня прийшли рідні, друзі, колеги, побратими. В нього залишилися батьки, дружина і двоє діток. 

      Олексій Сорвілов

      Олексій Сорвілов навчався у хмельницькій школі № 18, потім – у Вищому професійному училищі № 11. Цікавився автомобілями. Був справжнім патріотом. Ще у 2014-2015 роках добровільно пішов захищати Україну. 

      Розповів побратим Вадим: «Це була людина – душа. Його позивний – Йожик – від того, що  він де б не з'являвся, завжди все навколо ставало позитивним. У нього ніколи не було нічого негативного, робив все, що треба. У таких людей, як Льоша, немає ворогів. Він з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. Їх прислали до нас, в 106 батальйон, для підсилення. Коли мені сказали, що він загинув, я не повірив, бо за чотири дні до цього вітав його з днем народження». Воїн загинув 25 жовтня на Херсонському напрямку.

      З днем народження вітав і міський голова Олександр Симчишин. Каже, знав захисника років з десять: «Олексій точно жив заради ближніх. Він ніколи не просив нічого для себе чи заради себе. Він був неймовірним добряком! Жив заради допомоги ближнім і, на жаль, загинув, захищаючи усіх нас. Востаннє ми спілкувалися 19 жовтня, коли він зустрічав свої 35 років на фронті, звільняючи нашу українську Херсонщину від ворога».

      29 жовтня у Хмельницькому попрощалися із добровольцем. В Олексія Сорвілова залишилися дружина і двоє дітей. Син, як і батько, займається бойовим гопаком.

      Рашад Оруджев Алігулу-огли

      Професійний військовий, сержант. Уклав контракт ще у 2011 році. На війні – від 2014. Воїну в серпні виповнилось 33 роки. Сміливо боронив незалежність та волю України, наше мирне та світле майбутнє. Брат Рашада Оруджева також воює.

      Товариш Дмитро розповів: «Рашад був чудовою людиною, справжнім другом, який завжди приходив на допомогу. Він був найкращим батьком для трьох своїх дітей та завжди пишався ними».

      Загинув захисник 20 жовтня.

      Міський голова Олександр Симчишин висловив співчуття рідним і близьким: «Він загинув, звільняючи нашу землю від нечисті, яка прийшла вбивати, знищувати і руйнувати. Рашад був дуже гідною людиною, третину свого життя присвятив військовій службі. Був хорошим спортсменом, я часто зустрічався з ним на спортивних майданчиках. Велика йому подяка за героїчний шлях справжнього воїна, за те, що захищав кожного з нас. Спочивай з Богом, друже!».

      Попрощатися з воїном 24 жовтня прийшли сотні людей: рідні, близькі, друзі, побратими, знайомі та просто мешканці Хмельницького. У Рашада Оруджева залишилися батьки, дружина та діти.

      Юрій Баран

      Після повномасштабного вторгнення Юрій Баран на війну пішов добровольцем. Розповідають знайомі, що він завжди був патріотом і для нього це було справою честі.

      До того 12 років був провідником, працював будівельником і підробляв фотографом. Чоловіка згадують чудовим сім'янином, другом. Юрію Барану було 52 роки.

      У перші тижні повномасштабного вторгнення був в обороні Києва. 

      Юрій Баран загинув 10 жовтня поблизу селища Опитне Донецької області. Однак близькі отримали трагічну звістку лише через тиждень. За кілька днів йому мало виповнитись 53…

      У Хмельницькому в останню путь провели солдата Збройних сил України 7 листопада. Попрощатися з військовослужбовцем прийшли його рідні, друзі, однокласники.

      Олексій Демчук

      З першого дня широкомасштабного вторгнення вступив до лав тероборонівців.

      Потім перебував на кордоні з Білорусією. Місяць тому йому дали відпустку. А після неї відправили служити на Херсонщину. Родичка пані Валентина розповіла: «5 жовтня ми отримали фотографії, де вони всі молоді й красиві стоять після того, як звільнили Шевченківку. А вже наступного дня, ввечері, зателефонували, що троє із них загинули, серед них наш Олексій».

      Воїн поліг, визволяючи Україну від російських загарбників, 6 жовтня. Зі слів командування, солдат Олексій Демчук запам'ятається як світла, добра і порядна людина, хороший військовослужбовець.

      15 жовтня у Хмельницькому захисника провели в останню путь. Вдома у нього залишились 8-річна донька й вагітна дружина.

      Олег Шевчук

      Старший солдат Збройних сил України. Після широкомасштабного російського вторгнення 37-річний Олег Шевчук пішов воювати добровольцем.

      Закінчив міську школу № 15. Перша вчителька Надія Багрій розповіла: «Це дитина з чистою душею, з добрим серцем. Люблячий внук, люблячий батько, люблячий чоловік. Патріот нашої України, який один з перших пішов воювати. Я знаю, що він був дуже працьовита дитина, людяна. Завжди мав багато друзів, що підлітком, що дорослою людиною».

      Після навчання служив в армії, працював на заводі «Новатор».

      Олег Шевчук загинув 4 жовтня на херсонському напрямку. У Хмельницькому рідні, друзі, однокласники попрощались з військовим 8 жовтня. У захисника залишалася мати, дружина, двоє синів та двоє братів.

      Андрій Слотюк

      36-річний Андрій Слотюк на війну пішов добровольцем після 24 лютого. Останнім часом служив на Херсонському напрямку.

      У Хмельницькому п'ять років працював головним бухгалтером у компанії «Смарт Ліфт». Про це розповів заступник директора фірми Андрій Скопач: «Дуже важко нам сьогодні проживати цей день, тому що це наш співробітник, це наш друг, наш помічник та порадник. Але він прийняв рішення захищати державу. Він працював у нашій компанії головним бухгалтером. Обрав долю захищати країну і, на жаль, загинув…».

      Був спокійним, добрим, дуже людяним. А ще енергійним та порядним, хорошою людиною. Такими його запам'ятали рідні та знайомі.  

      Україна втратила захисника 3 жовтня. Хмельницький же попрощався з воїном 6 жовтня.

      Роман Вовк

      Роман Вовк захищав країну ще до повномасштабного вторгнення. 20 вересня воїну виповнилося 28 років.

      Тітка дружини Романа пані Людмила розповіла: «…Він втретє пішов до лав армії. Був розвідником. Мав великий досвід у цій справі. Він багато пережив. Дуже багато боїв було. Це був чесний та вірний молодий хлопець, який любив свою сім'ю та країну».

      Роман Вовк загинув 2 жовтня на Донеччині.

      Побратим Дмитро каже: «У нього завжди були тільки позитивні думки. Це був хороший хлопець. Він постійно підтримував усіх. Якщо треба – завжди допомагав. Ми з ним служили разом протягом трьох років. Його мобілізували ще у 2018 році. Я весь час пригадую, як він посміхався й жартував. Загалом ніколи не сумував. Декілька місяців тому ми з ним списувалися. Домовлялися, що зустрінемося. Але, на жаль…».

      7 жовтня з Героєм прощався Хмельницький. Без батька залишився 4-річний син.

        

      Павло Жук

      Павло Жук був педагогом навчально-виховного комплексу № 4. Викладав інформатику. Працювати у навчальному закладі розпочав у вересні 2017 року. А в листопаді 2020 пішов на службу за контрактом до війська, аби боронити країну.

      Директорка НВК № 4 Олеся Прус та учні говорять, Павло Жук завжди був позитивним, ініціативним, добре налагоджував контакт з дітьми, умів спілкувати без бар'єрів, давати підліткам поради.

      Герой помер внаслідок важких поранень, які отримав на Херсонщині. 29-річного захисника не стало 2 жовтня.

      У Хмельницькому віддали останню шану загиблому військовому Павлу Жуку 5 жовтня. Попрощатися прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади. Були також колеги-вчителі та учні.

      Міський голова Олександр Симчишин зазначив, що Павло Жук загинув саме у День працівників освіти: «Я думаю, що буде справедливо, якщо колектив НВК № 4, який тут є, ініціює присвоєння закладу імені справжнього воїна, справжнього героя Павла Жука, і цей заклад буде носити почесне ім'я “Навчально-виховний комплекс № 4 імені Павла Жука”. Він цього точно заслужив своїм життям, своїм героїзмом і тим, що захищав всіх нас».

      Олександр Прохніцький

      Солдат Олександр Прохніцький працював у Малиницькій школі, що в Хмельницькому районі. Там викладав історію України. Колеги Олександра Анатолійовича кажуть, він був щирим і активним, волонтерив і допомагав, аж допоки сам не пішов захищати країну. «Він був активним життєрадісним, сповненим енергії, завжди підтримував, був справжнім другом…», – каже колега Оксана.

       Ушколі викладав близько семи років. Також працював за кордоном – у Чехії. Влітку, згадують знайомі, вирішив вступити до лав ЗСУ.

      Воїн був випускником Хмельницької загальноосвітньої школи №12.  Закінчив її у 2002 році. Його життя обірвалося 1 жовтня…

      У соцмережах написав директор НВК села Малиничі Володимир Гусар так: «Чорним вороном у шкільну родину прилетіла звістка про загибель нашого колеги, вчителя історії Олександра Анатолійовича Прохніцького. Коли в Україну увірвалася біда – він не залишився осторонь. Щирий, справедливий, невгамовний, справжній патріот своєї держави, спочатку Олександр Анатолійович займався волонтерством, а згодом став пліч-о-пліч з побратимами у боротьбі з ворогом. Нехай душа загиблого воїна знайде вічний спокій. Герої не вмирають! Олександр Анатолійович залишиться назавжди в пам'яті шкільної родини».

      В Олександра Прохніцького залишилася дружина і син. Хмельницький попрощався з воїном 15 жовтня.

      Олег Цимбалюк

      47-річний Олег Цимбалюк служив в сухопутних військах. «Дуже на фронт рвався. Він був в Польщі на заробітках. Приїхав з Польщі йпішов воювати, захищати Україну», – каже двоюрідний брат загиблого військового Анатолій Горобець.

      Його знають як надійного друга, люблячого батька і патріота. Працював далекобійником, виконував будівельні роботи.

      Двоюрідна сестра Олега Цимбалюка каже, що він просто не міг залишитись осторонь. Тому піти захищати Україну – було логічним для нього рішенням. Навіть коли отримав травми, приїхав на пару днів, але захотів їхати назад.

      Загинув захисник 30 вересня на Донеччині внаслідок ворожих обстрілів. В нього залишились дружина, донька та маленький син.

      Хмельницький у скорботі попрощався з воїном 5 жовтня.

      Олександр Новіков

      Донька Олександра Новікова Олена розповіла, що її батько мав бойовий досвід в Афганістані. Брав участь в АТО у 2015-2016 роках, а після повномасштабного вторгнення знову добровольцем пішов до лав українських захисників.

      Син Олександра Новікова загинув 18 серпня на Донеччині. Це сталося в районі селища Піски на Донеччині. Юридично його вважають зниклим безвісти. Не минуло й 40 днів… Серце Героя-батька зупинилося 24 вересня на Миколаївщині. Йому тепер назавжди 57.

      У Хмельницькому віддали останню шану військовому Олександру Новікову 29 вересня. Попрощатися прийшли рідні, друзі, побратими представники місцевої влади.

      В Олександра Новікова залишилися дружина, дочка та внучка. «Він був найкращою людиною, він був найкращим дідусем, чоловіком, батьком», – розповіла донька Олена.

      Олександр Борбуцький

      Олександр Борбуцький – боєць Національної гвардії. Йому було всього 22…

      Кілька років тому був призваний на строкову військову службу. Після того підписав контракт і продовжував служити далі. Хлопець активно займався вільною боротьбою.

      Загинув військовослужбовець 19 вересня на Луганщині. У нього залишились батьки та брат.

      23 вересня шану загиблому Герою віддали у Хмельницькому. Попрощатись прийшло багато спортсменів, друзів, однокласники й побратими.

      «Є такі люди, які випромінюють щастя і радість. Саша був таким. З ним було добре і легко…» – поділився друг загиблого Дмитро.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Везденецький

      Захищати Україну пішов у перші дні широкомасштабного вторгнення. Доброволець, сержант.

      Сергія Везденецького знайомі знають як доброго, активного, життєрадісного, такого, що кожного разу підтримував і допомагав. Молодший його син теж пішов на війну добровольцем.

      «Він був призначений командиром мінометної роти. Такі люди, як Сергій Михайлович Везденецький, дійсно могли запалити дух своїх підлеглих, щоб дійти до наміченої мети. Сергій – він такий, що не мав фізичної форми, як міцні воїни. Але в нього був військовий дух – захисту своєї Батьківщини», – розповіла сусідка Олена.

      Захиснику було 49 років.

      Сергій Везденецький отримав поранення 11 вересня на Херсонщині. Протягом чотирьох днів за його життя боролися медики. Однак 15 вересня воїн помер. У військового залишилися діти, дружина та мама. 26 вересня з воїном попрощалися у рідному місті.

      Євген Ролдугін

      Автор книги «Час відважних». Учасник Революції Гідності. У 2014 році добровольцем пішов захищати цілісність країни. На той час Євгену Ролдугіну було 18 років. Мав позивний «Тунгус».

      Був професійним спортсменом. Мав пурпурний пояс із бразильського джиу-джитсу. Дуже любив цей вид спорту і віддав йому багато років.

      Навчався у Технологічному багатопрофільному ліцеї імені Артема Мазура. Рідні, друзі та знайомі знають його як надзвичайно доброго і щирого хлопця.

      Воював під Маріуполем, в Пісках, Авдіївці, у селищі Опитне. Був учасником боїв за район шахти «Бутівка». Наприкінці березня цього року отримав поранення під Києвом, попри це контролював евакуацію поранених військових й хоробро вів бій. Тоді командував підрозділом батальйону «Братство».

      Пройшов курси тактичної медицини, завдяки чому врятував життя кількох своїх побратимів.

      Книга Євгена Ролдугіна «Час відважних» вийшла цього року. У ній – про покоління добровольців 2014 року.

      Захисник загинув 11 вересня, рятуючи з поля бою пораненого побратима. Сталося це на Харківщині. Євгену було тільки 27 років… Останню шану Герою віддали у нашому місті 19 вересня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Володимир Рибак

      52-річний військовослужбовець Володимир Рибак пішов на війну 24 лютого добровольцем.

      Чудова людина, чуйна, добра, дивовижна, працьовита – такими словами захисника згадують ті, хто його знав. Був патріотом своєї держави. Завжди захищав і допомагав тим, хто цього потребував.

      Родом воїн був із села Михайлівка Розсошанської ОТГ.

      На війні загинув 8 вересня. Трагічна подія трапилася біля міста Бахмут, що на Донеччині.

      У Хмельницькому віддали останню шану Володимиру Рибаку 15 вересня. На прощання з ним прийшли рідні, друзі, побратими та інші містяни.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Бичко

      Вадим Бичко відправився захищати країну в перші дні широкомасштабного наступу росіян. Було захиснику 57 років.

      Полюбляв займатися велоспортом й брав участь в міжнародних змаганнях. Також працював підприємцем на хмельницькому речовому ринку.

      Розповідає друг військового: «Вадим пішов на війну, бо він відчував, що так треба. Це була дуже позитивна людина по життю. Він був оптимістом. Завжди всіх підтримував, був надзвичайно душевним. Він завжди твердо стояв на незалежності України. Був чесним, усім серцем відчував, що треба йти на війну. Пам'ятаю, він казав, що якщо на нас нападуть, то він піде воювати. Так і сталося».

      Загинув Вадим Бичко 7 вересня на Харківщині. У нашому місті з воїном попрощалися 12 вересня. У військового залишилася дружина, донька та онук.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Тарас Садовнік

      24-річний Тарас Садовнік – з родини військових. В Збройних Силах в нього служать батьки та старший брат.

      Закінчив міський НВК №4. Почав служити у 18 років. Тоді підписав контракт. Потім навчався у Львівській академії Сухопутних військ. Захищав Україну в часи проведення АТО.

      Тарас Садовнік був кадровим офіцером.

      У березні цього року військовий отримав поранення, пройшов реабілітацію. 20 липня одружився, після чого повернувся до оборони держави.

      Воїн брав участь у звільненні Харківщини. Загинув 6 вересня. «Надзвичайно світла людина, завжди усміхнений…» – так про загиблого згадують друзі й однокласники.

      12 вересня Хмельницький попрощався зі своїми воїном – старшим лейтенантом Тарасом Садовніком.

      Міський голова Олександр Симчишин розповів: «Десь влітку мені випала честь познайомитись з батьком Тараса – Ігорем. У 2014 році він як справжній воїн пішов захищати нашу країну. Я знав, що вся сім'я Садовніків боронить і захищає Україну. Як тільки дозволив вік, Тарас теж пішов захищати українську землю... Ми в останні дні переживаємо переважно приємні емоції, бо бачимо як наш синьо-жовтий стяг відновлюють над українськими містами, селами – це десятки звільнених наших міст і сіл… тисячі, а можливо, й сотні тисяч врятованих життів. Але ми повинні розуміти, що кожен український прапор, який зараз піднімається над українським селом на Харківщині і буде підніматись на Донеччині, на Луганщині, в Криму – це завдяки таким, як Тарас Садовнік».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Яценко

      Молодший сержант Олександр Яценко служив у 8-му полку спеціальних операцій, а потім  у 24-ій механізованій бригаді.

      Військовий та його дружина Світлана родом з Луганська. Ще у 2014 році, коли почалася війна, Олександр пішов добровольцем захищати цілісність своєї Батьківщини.

      Україна втратила захисника Олександра Яценка 5 вересня. Йому було 34 роки. 16 вересня з військовим попрощалися у Хмельницькому.

      Дружина Світлана розповіла про Олександра так: «Він був особливим, він завжди хотів виділятися, він завжди хотів не бути таким, які всі. Він був справжнім патріотом. Він завжди жив для людей, не для себе, ніколи ні для кого нічого не шкодував, для своєї сім'ї. Сім'я для нього була важливіше всіх. Він був добрим, чуйним, веселим, він був найкращим…».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Костянтин Мочульський

      31-річний Костянтин Мочульський не був кадровим військовим, на війну пішов добровольцем у перші дні широкомасштабного вторгнення. Від 23 березня перебував на першій лінії.

      Захиснику виповнився 31 рік. Побратими згадують його як дуже інтелігентну, освічену, порядну, розумну людину.

      Свій останній бій Герой прийняв в районі Донецька 5 вересня. На жаль, цього дня військовий загинув разом з кількома побратимами внаслідок прямого прильоту ракети.

      Про сумну втрату у фейсбуку повідомив військовослужбовець Павло Вишебаба: «Костянтин Мочульський. Мій найкращий командир, тепер назавжди. Командир, з яким дружиш, якому можеш розказати особисте, який цінував своїх людей – а ми його. Костя ніколи не бравував офіцерством, з усіма говорив з повагою і я ледве добився, щоб він перестав звертатись на “ви” до мене, молодшого за званням. Не пам'ятаю, щоб він колись давав накази в армійському розумінні цих слів, він казав – ми робили, бо поважали і направду цінували його. Жодного разу він не відмовив мені у якомусь проханні, як і я йому. Стосувалось це служби чи ні. Костя був патріотом. Пам'ятаю, зранку на День Незалежності він підійшов і обійняв мене так, начебто у мене був день народження, – вітаючи зі спільним святом. Рідкісне поєднання людяності і крутості. Гідний син своєї країни, достойний найвищих нагород. На жаль, тепер посмертно. Бувай, командире».

      У Хмельницькому віддали останню шану загиблому на війні Костянтину Мочульському 11 вересня. Попрощатися прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади та інші небайдужі містяни.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Рудий

      «Хто, як не я? Не мають молоді гинути», – говорив Вадим Рудий друзям та знайомим. Спочатку на захист країни став у 2015 році. З початком широкомасштабного вторгнення не зміг стояти осторонь, взяв до рук зброю, аби захищати Україну й український народ.

      Захиснику виповнилося 48 років.

      Колись навчався у міській школі №24. Багато читав. Займався музикою і любив туризм.

      Мер Олександр Симчишин зазначив: «Вадим дуже любив життя. Ті його хобі, захоплення, якими він займався, показують, наскільки людина по-особливому любить життя і захоплюється простими радощами… Вадим захищав нашу незалежність – кров'ю, потом, залізом і, на жаль, своїм життям».

      Солдат Вадим Рудий загинув 3 вересня при захисті Бахмута на Донеччині. У військового залишилась донька. Хмельницький попрощався з Героєм 15 серпня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Анатолій Заверуха

      На війну пішов добровольцем. Товариш і колега Анатолія Віктор каже, тому тричі відмовляли та не брали у військо, але він настирно приходив і просився йти воювати. Був дуже добрим і щирим, вболівав за Україну.

      Родичі розповіли, що військовим мав співчутливий,  товариський характер, завжди був готовий першим йти на допомогу. У мирний час працював водієм.

      Родом воїн з Красилівщини, але вже багато років із сім'єю проживав у Хмельницькому.  

      2 вересня життя військового обірвалося у Пісках, що на Донеччині. Захиснику було 57 років. У нього залишилось троє дочок.

      8 вересня у Хмельницькому Героя Анатолія Заверуху провели в останню путь. «Анатолій Іванович був особливим воїном, бо він був доброволець. Саме на таких не розраховував наш ворог. Бо на добровольцях тримається дуже багато напрямків у нашому війську… Такі люди є почесними Героями», – сказав заступник міського голови Михайло Кривак.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Арсеній Пілець

      З перших днів широкомасштабної війни Арсеній Пілець пішов захищати країну. До боротьби став добровольцем, не був професійним військовим.

      Родом із Кам'янець-Подільського району. Там в нього залишились старенькі батьки. Чоловік замолоду відслужив строкову службу, після чого все життя проживав та працював в Хмельницькому.

      Захиснику України було 49 років. Побратим Василь згадує його як веселу та надійну людину. Військовий відповідав за господарство частини.

      Арсеній Пілець загинув 1 вересня в Пісках, що біля Донецька, під час виконання бойового завдання, коли рятував інших військових на позиції.

      8 вересня з ним попрощалися у Хмельницькому. Віддати останню шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Василь Луцик

      Старший сержант. Колишній майстер виробничого навчання Хмельницького професійного ліцею. Почувши про повномасштабне вторгнення, у перші ж дні прийшов на мобілізацію.

      Боєць був прикладом для своїх побратимів. Проходив військову службу в окремому стрілецькому батальйоні ТрО Хмельниччини. Був одним із найдосвідченіших військовослужбовців, ветераном російсько-української війни, учасником АТО 2014-2016 років.

      Офіцер з його батальйону розповів, що на бойові завдання Василь Луцик завжди йшов першим. Був справжнім, сильним, мужнім та відважним. А оскільки керував взводом, то власним прикладом вчив підлеглих, а вони всі його слухались і поважали.

      Василь Луцик загинув 1 вересня на Донеччині, поблизу селища Піски. Його група саме виходила на бойове завдання. Окупанти почали обстрілювати їх з танків. Командир загинув на місці.

      Захисник проживав у Хмельницькому. Вдома залишилась дружина Міла та двоє дітей. З воїном попрощалися 6 вересня.

      Володимир Кремінський

      Володимиру Кремінському було 28 років. Мав добрий і відважний характер.

      Народився у сім'ї військовослужбовців 17 червня 1994 року. Навчався в НВО № 9 м. Хмельницького, згодом навчався у Кам'янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.

      Проходив строкову військову службу у Збройних силах України у військовій частині підпорядкування Головного управління розвідки. Після служби здобув вищу освіту у Вінницькому національному технічному університеті на факультеті «Автомобілі та транспортний  менеджмент». Працював за спеціальністю у європейській мережі станцій техобслуговування.

      Після широкомасштабного російського вторгнення Володимир в перший же день не вагаючись пішов воювати добровольцем. Він ніс службу на посаді стрілка-санітара десантно-штурмової роти 18 окремого батальйону морської піхоти 35 окремої бригади морської піхоти.

      29 липня у ході бойових дій з противником на Херсонському напрямку отримав контузію.

      Після лікування у шпиталі відразу повернувся у військову частину до своїх побратимів для подальшого виконання бойових завдань.

      Своїм батькам та сестрі Володимир казав: “Там вбивають наших дітей, ви що пропонуєте сісти і сидіти, склавши руки, у 28 років? Хто, якщо не я? Ті хлопці, що мають по двоє-троє дітей? Прийміть моє рішення. Я вирішив, що маю бути там”.

      Загинув 29 серпня 2022 року під час бойового зіткнення з російськими загарбниками у районі с. Білогірка, Беріславського району, Херсонської області. 20 вересня у Хмельницькому Героя провели в останню дорогу. Попрощатися прийшли родичі, друзі та знайомі. У загиблого військовослужбовця залишились мати, батько і сестра.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Курдибаха

      Юрій Курдибаха 1970 року народження. Чоловік не був військовим, проте чотири роки тому пішов захищати Україну від агресора.

      Його згадують як розумну, добру і працьовиту людину.

      Захисник загинув 25 серпня у Бахмуті на Донеччині, отримав важке поранення. У нього залишилися дружина, три доньки, син та четверо внуків.

      Сергій, родич загиблого: «Слава Герою! Герою, котрий поклав голову за наших дітей, за нас. Земля йому пухом!».

      Хмельницький же попрощався з Героєм 2 вересня. 29 листопада Юрію Курдибасі мало б виповнитися 52 роки. Але тепер йому назавжди 51...

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Артур Круковський

      Понад шість років Артур Круковський захищав нашу країну. 24 лютого почалась війна, а вже 20 березня в нього закінчився контракт, але він так і залишився служити. Потім в березні в нього була контузія, він приїхав додому. Тут лікувався, відбув місяць реабілітації та поїхав назад. Сидіти спокійно не міг, казав, що йому «совість не дозволяє». 

      Воїн загинув 24 серпня. Йому було всього 27… Поліг у населеному пункті Чаплине, що на Дніпровщині.

      31 серпня хмельничани прощались з Артуром Круковським. У військового залишилася велика родина.

      Хмельницький міський голова Олександр Симчишин відзначив: «Артуру назавжди залишиться 27. За таке коротке, здавалось б, життя Артур зробив багато хороших справ... У свої 27 він став справжнім чоловіком – таким, як багато хто не стає і в 70, і в 80. За свої 27 Артур став справжнім Героєм. Артур відійшов на небеса 24 серпня. Для всіх нас це особливий день, це святий день. Артур захищав незалежність, свободу, майбутнє наших дітей. За це ми йому маємо дякувати, поки будемо жити».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Василь Романюк

      Сержант ВЧ А 4058, на війну пішов добровольцем. Василю Романюку в січні цього року виповнилося 46.

      До широкомасштабної війни був підприємцем, мав своє підсобне господарство, великий притулок для собак. Рідні називають Василя Романюка прекрасною людиною, дуже добрим, розумним, таким, що завжди допомагав, завжди підтримував. А ще військовий був справжнім патріотом, захист країни вважав обов'язком.

      Сержант Василь Романюк загинув 17 серпня у Пісках Донецької області. 30 серпня у Хмельницькому Героя провели в останню путь. У загиблого залишилась мати та сестра.

      «У присязі військового є слова «я ніколи не зраджу українському народу», і цю обіцянку Василь Романюк виконав ціною свого життя. Ціною життя, яке поклав за своїх друзів, побратимів і нас із вами», – сказав капелан Даниїл Тарнавський і додав, що це найбільший прояв любові, коли хтось душу свою віддає за друзів своїх.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

       

      Андрій Шкринда

      Андрій Шкринда захищав Україну ще з 2014 року. Пішов добровольцем. Згодом повернувся до цивільного життя. Був фаховим електриком. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, перебував за кордоном. Маючи можливість не повертатися, він все одно приїхав та мобілізувався. Воїну було 43 роки.

      «У нас в батальйоні було троє хмельничан. Андрій приєднався до нас і став четвертим, – згадує ексзаступник 231-го окремого батальйону територіальної оборони Станіслав Корецький. – Наш батальйон тероборони формувався в Дніпрі. Перед тим, як перевестися до нас, він зідзвонювався з командиром роти й казав, що хоче бачити ворога, воювати з ним, а не бути десь у тилу. У бою, в якому Андрій загинув, ворожий танк практично розстріляв його. Наступного дня хлопці помстилися. Але життя Андрію, на жаль, це не поверне».

      Загинув Герой 12 серпня у Донецькій області. Віддати останню шану захиснику 17 серпня у Хмельницькому прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади.

      Міський голова Олександр Симчишин, який знав Андрія Шкринду особисто, розповів: «Я його дуже добре пам'ятаю. Пам'ятаю, тому що він був справжньою людиною. У нього були такі цікаві глибокі очі, такі, як от на цьому фото, цікава посмішка. І він був справжнім патріотом. Ми спілкувалися кілька разів, але говорили про Україну, про зміни, про місто, про майбутнє. Він дійсно був не “показушним” патріотом, а справжнім».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Купа

      Дмитро Купа народився 1 січня 1985 року. Родом із села Олешин. Воїн захищав країну й у 2014, і від лютого цього року. І тоді, і тепер був добровольцем. Майже десять років зі своїх 37 військовий боронив нашу державу.

      «Він був з тих Героїв, які тихі, непомітні й не напоказ. Він не говорив зайвого, але завжди був відповідальним і старанним», – так про Дмитра Купу каже священник, отець Василь Беренда, який проводив клуби для молоді, на які військовий ходив ще підлітком.

      Загинув Дмитро Купа 11 серпня у бою під Мар'їнкою, що на Донеччині. У воїна залишилась мама, дружина і шестирічний син.

      Попрощатися із загиблим 17 серпня у Хмельницькому прийшли рідні, друзі, колеги по роботі та по мотоклубу, адже військовий дуже любив мотоцикли, був учасником двох мотоклубів.

      Хмельницький міський голова Олександр Симчишин: «Справжні Герої виростають тільки в достойних сім'ях. Наш обов'язок – пам'ятати про Героїв, розказувати про таких, як Дмитро, нашим дітям. Пояснювати нашим дітям про те, що вони можуть вийти на дитячий майданчик, піти в дитячий садочок, школу, тому що такі Герої, як Дмитро, віддали своє життя... Ця війна змінила дуже багато наших цінностей чи тільки змінить. Ми зрозуміємо, що багато речей, за якими ми ганяємось у мирському житті, вони неважливі. Дуже багато матеріальних речей неважливі. Важлива віра в Бога, важливий тато, мама, чоловік, син, донька, брат, сусід і важлива Україна. І заради того ми всі з вами повинні жити й працювати. Дякую тобі, Дмитро, що ти багато років захищав сон наших дітей».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

         

      Андрій Бахтов

      Командира 6-ї роти батальйону «Свобода» 4-ї бригади оперативного призначення імені Сергія Михальчука НГУ. Позивний – «Тихий». На захист держави став ще у 2014 році. Був одним з організаторів добровольчого батальйону «Миротворець». Потім займався викладацькою справою у Національній академії МВС України. З першого дня широкомасштабного вторгнення повернувся до лав українських захисників.

      Військовому було 47 років.

      Родичі розповіли: «Андрій мав дві вищі освіти, служив в поліції, в батальйоні «Беркут», воював у миротворчих військах, в АТО, двічі побував у “котлах”, з яких вийшов живим». У поліції дослужився до звання підполковника, а на фронті воював у званні молодшого сержанта, але не переймався цим, бо був командиром, бо захищав свою Батьківщину.

      Побратим розказав історію позивного «Тихий»: «Йому такий позивний дали через врівноваженість. Він дуже вмів собою володіти в будь-якій стресовій ситуації і, зрозуміло, досвід в миротворчій місії допоміг йому бути людиною, яка вміє контролювати емоції».

      Загинув Андрій Бахтов 10 серпня поблизу населеного пункту Зайцеве Бахмутського району Донецької області. Вдома залишились батьки, дружина і троє дітей.

      У Хмельницькому з нацгвардійцем попрощалися 7 вересня.  

      Міський голова Олександр Симчишин поділився, що знав захисника особисто, вони познайомились наприкінці Революції Гідності. Каже: «Коли знаєш людину особисто, то дуже важко прощатися з нею, знаходити якісь слова. Але Андрій був тією людиною, про яку треба говорити... Рік тому ми бачилися з ним востаннє, коли організовували у Хмельницькому виставку в пам'ять про бійців, які загинули в Іловайську… А востаннє спілкувались в березні цього року. Він написав мені прохання допомогти йому потрапити до лав “Миротворця”, в якому він служив раніше. На жаль, мені це тоді не вдалось зробити... Андрій знайшов тоді себе в іншому підрозділі – Національній гвардії, де воює дуже багато моїх друзів, з якими мені доводилось спілкуватись про Андрія. Всі про нього відгукуються як про справжнього командира і воїна. Героїчна загибель Андрія – це величезна втрата для всіх нас».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Лоза

      Випускник загальноосвітньої школи № 7. Ще на початку масштабного російського вторгнення вирушив добровольцем на війну. Друг та однокласник Віктор згадує: «Двадцять четвертого він рвонув до військкомату. Він там сидів, його не брали, він просився. І потім його все ж таки взяли. Він поїхав на навчання, вивчився місяць, потім відправили на Схід». Пані Валентина, класний керівник Віталія Лози, розповіла, що той дуже-дуже любив життя, людей, грав на гітарі та радо навчав цього дітей.  

      Віталій Лоза загинув 28 липня на Донеччині, у Покровському районі. Герою навіки залишиться 35 років. У Хмельницькому попрощалися з військовим Віталієм Лозою 6 серпня. Віддати шану прийшли рідні, друзі, однокласники, містяни.

      На прощання з Героєм прийшов і начальник управління культури та туризму Хмельницької міської ради Артем Ромасюков. Він давно був знайомий із Віталієм Лозою. «У дитинстві, навчаючись в музичній школі №1 імені Миколи Мозгового, я і познайомився з Віталієм. Ми разом ходили в один клас, до одного викладача, по класу баяна. Ми грали разом в оркестрі. Він завжди був спокійним, веселим, врівноваженим, – згадує Артем Євгенійович. – І сьогодні він віддав своє життя за Україну. Тому, власне, кожен з нас має приходити на поховання наших Героїв, віддавати їм шану, тому що завдяки їм ми можемо тут жити, продовжувати своє життя, ростити своїх дітей та вірити, що ми переможемо, і наше майбутнє буде світлим».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Руслан Тюх

      Полковник, військовослужбовець Повітряних сил ЗС України. Руслан Тюх 1975 року народження. Мешканець Хмельницького. За фахом  інженер. Більше двадцяти трьох років експлуатував БПЛА.

      18 червня 2007 року був нагороджений Почесною Грамотою Хмельницької обласної державної адміністрації з врученням цінного подарунка за сумлінне виконання службових обов'язків, високий професіоналізм та з нагоди 20-річчя від дня створення військової частини А3808.

      2019 року пройшов навчання в Туреччині і отримав сертифікат та дозвіл, що підтверджують право на експлуатацію безпілотного авіаційного комплексу Bayraktar TB2. Цього ж року обіймав посаду тимчасово виконуючого обов'язки начальника управління безпілотної авіації ЗС України.

      Указом Президента України №79/2022 від 28 лютого «Про відзначення державними нагородами України» полковник Руслан Тюх нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

      Указом Президента України № 551/2022 від 2 серпня «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня нагороджено полковника Тюха Руслана Петровича (посмертно).

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Фурман

      Старший сержант поліції. Зі слів друзів, служив у батальйоні «Миротворець».

      Микола Фурман із 2014 року захищав країну на Луганщині. Там він і перебував, коли розпочався повномасштабний наступ 24 лютого. Згодом військового на нетривалий час відправили у відпустку, з якої він повернувся вже під Слов'янськ.

      Друг Михайло розповів про захисника: «Він завжди був надійним. Він добряк. Його батько теж був офіцером і загинув молодим. Микола мав двох молодших братів. Допомагав їм. Він часом сам запитував, що й кому потрібно допомогти. Сам проявляв ініціативу. Загалом він був принциповим українцем. Ментальним українцем».   

      19 липня росіяни обстріляли блокпост під Слов'янськом, що на Донеччині. Під час обстрілу і загинув старший сержант поліції Микола Фурман. Йому тепер назавжди 47 років.

      У Героя залишилося двоє дочок та дружина. Прощання з Миколою Фурманом у Хмельницькому відбулося 23 липня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Невиданчук

      Андрію Невиданчуку було 34 роки. Він випускник хмельницької СЗОШ №12. Однокласники згадують його як чуйного, доброго, веселого хлопця, справжнього патріота нашої держави.

      Після школи навчався у Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Потім проходив службу на керівних посадах.

      У 2020 році Андрій Невиданчук вступив до Національного університету оборони України, який закінчив на початку 2022 року. Проходив службу на посаді начальника озброєння 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Всього кілька місяців тому одружився.

      Виконуючи обов'язки командира, військовий загинув під час ракетного обстрілу в Миколаєві. Це трапилося 17 липня. «Він був дуже позитивним. Все, що із ним пов'язане, було позитивним. Він був хорошим спеціалістом. Дуже хорошим», – підкреслив товариш по службі Дмитро.

      Попрощалися з Героєм у Хмельницькому 20 липня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Гаврилюк

      Вадим Гаврилюк – кадровий військовий, командир батальйону. Любив свою справу. Рішення захищати країну прийняв ще у 2014 році.

      Воював у південній частині України. Вадиму Гаврилюку було 35 років.

      Героїчно жив, мав велике серце і веселу вдачу, завжди з любов'ю ставився до сім'ї, родини, друзів, своєї справи й країни. За неї і загинув. Це трапилося 17 липня у Миколаєві.

      Побратим Василь розповів: «Вадим – це була людина з великої літери, яка завжди була готова піти на зустріч, допомогти, яка не кинула в складній ситуації, можна було на нього завжди покластися. У колективі він мав авторитет, всі його дуже цінували, любили й всі поважали. Всі знали, що можна підійти, звернутися – завжди допоможе. Завжди знайде правильні слова, підтримає».

      У рідному Хмельницькому з Героєм попрощалися 20 липня. У нього залишилися двоє неповнолітніх дітей, дружина та мати.

      «Вони своєю кров'ю окропили нашу свободу сьогодні й в майбутньому часі. Наша держава заснована на мученицькому подвигу предків і на звитяжності наших сучасників, Великих українців, громадян, у яких велике любляче серце. Хоча воно, це серце, як м'яз, дуже маленьке в наших грудях б'ється. Це серце не лише любило сім'ю, батьків, але й нашу велику спільну неньку Україну. Ми її не обираємо, нам її дає Господь. І нам на ній жити, творити й, коли приходить лиха година, боронити її. Навіть ціною власного життя», – сказав капелан Олег Макаровський.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

        

      Володимир Мельничук

      На фронт чоловік пішов у перші дні повномасштабного вторгнення. Служив кулеметником у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді.

      Володимиру Мельничуку 11 серпня мало б виповнитися 58 років… Захищаючи Україну від російського агресора, воїну, який служив добровольцем у лавах Збройних сил України, тепер назавжди 57.

      Загинув захисник під час артилерійського обстрілу біля населеного пункту Берестове Донецької області 14 липня. За словами побратимів, він отримав смертельне осколкове поранення.

      Володимир Мельничук був хорошим воїном, говорить представник військової частини, де служив боєць: «Він виділявся зразковою дисципліною, в колективі мав повагу, був людиною і солдатом з великої букви. Мав позивний «Батя», тому що він – людина з життєвим досвідом, прожив немало років. І дійсно молоді люди, які там служать, зверталися до нього і мали його, як за свого батька на фронті».

      На Володимира Мельничука вдома чекали мати, брат, дружина, донька, онук…

      Ще один побратим Олександр розповів: «Це перша втрата в нашому взводі, до того ми мали одного 300-го. У нас всі Герої, немає такого, щоб хтось не віддавався, «вмикав» задню. Всі розуміють, що за нами наші родини, ми воюємо за наші сім'ї, мир, спокій. Важко говорити… втрата. Петрович був у нас найстарший, ми його шанували. Але війна не обирає, скільки тобі років, яке звання маєш. У нас одна цінність – це наша воля та свобода, мир».

      З Володимиром Мельничуком у Хмельницькому попрощалися 18 липня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Леськов

      Віталій Леськов – позивний  «Бен». Учасник ВГО «Сокіл». Ще юнаком приєднався до когорти правого руху Хмельницького. Розпочав свій бойовий шлях з Добровольчого Українського Корпусу. Далі вступив у ЗСУ. Як тільки досягнув повноліття – підписав контракт і пішов служити. Певний час був інструктором у лавах ЗСУ. Брав активну участь у націоналістичному русі. Займався бойовим гопаком.

      Віталій Леськов любив Україну, був веселим і енергійним, мав багато друзів, завжди привертав до себе увагу своєю енергетикою і настроєм.

      Ліза, наречена, теж захищає країну.

      Віталій Леськов загинув 5 липня у Донецькій області під час мінометного обстрілу. Попрощалися з Героєм у рідному місті 9 липня.

      Капелан Олег Макаровський сказав: «Йому був  лише 21 рік. Лише і назавжди. 22 липня 2022 року йому мало б виповнитися 22 роки. Але навічно залишиться 21. Він любив Україну. Так і жив, дихав нею, мріяв нею. І за це своє бачення, мрію і любов до неї, він віддав найдорожче – те, що в нього єдине, як і в кожного з нас – життя».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».     

         

      Дмитро Іверов

      Дмитро Іверов – військовослужбовець 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону. З 2016 року їздив у ротації, служив за контрактом. Коли розпочалася повномасштабна війна, пішов одним із перших захищати країну.

      У дитинстві Дмитро Іверов разом зі старшим братом займався картингом. Тренером був їхній батько. «Важко говорити щось, бо Діма був найкращим серед нас. Веселий, добрий, сміливий. Його любов була – машини», – кажуть друзі дитинства.

      Загинув захисник 4 липня у Луганській області. У Хмельницькому Героя провели в останню путь 8 липня. У листопаді йому мало б виповнитися 25 років. У нього залишились батьки, двоє братів, дружина та двоє дітей.

      «Іверов Дмитро – це наша стіна, як і кожен наш захисник. Це стіна, яка не пустила орду до нас, яка дає можливість нашим дітям засинати і прокидатися спокійно», – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Дзьобак

      У мирному житті Юрій Дзьобак був підприємцем. Чоловік займався виготовленням вікон.

      Вирішив стати військовим через початок повномасштабного вторгнення окупанта. Служив бійцем територіальної оборони.

      Юрію Дзьобаку було 45 років.

      Загинув воїн 1 липня. У Хмельницькому з військовим попрощалися 6 липня. Віддати шану захиснику прийшли рідні, близькі, друзі, побратими, представники місцевої влади.

      Знайомі згадують Юрія Дзьобака як дуже хорошу людину: «Це була така людина, що таких людей дуже мало. Пощастило тим, хто його знав за життя».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Емгрундт

      Кадровий військовослужбовець, офіцер, підполковник військової служби правопорядку.

      Народився на Рівненщині, свідомо обрав фах військового. Завжди хотів захищати Батьківщину. На жаль, воїн віддав за цю гідну справу своє життя. Герой загинув на Київщині, підірвавшись на міні. Миколі Емгрундту на той момент було 35 років.

      «Він був дуже добрим чоловіком і надійним товаришем, порядним. Його всі поважали, бо було за що. Тому для нас це надважка втрата», – поділився побратим Сергій.

      «Тяжко і боляче втрачати своїх побратимів і друзів. Микола був правильним і справжнім офіцером, який був прикладом для нас. Це невимовна втрата», – сказав начальник зонального відділу військової служби правопорядку полковник Олексій Бєхтєрєв.

      У Хмельницькому із захисником попрощалися 2 липня. У Миколи Емгрундта залишилися мати, брат, дружина і троє діток.

      «Не стало Героя, патріота своєї країни! Не стало батька, чоловіка, сина, брата, друга, хорошої, доброї і світлої людини, гарного командира і побратима…» – написав на своїй сторінці товариш захисника Руслан.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Ангел

      Вадим Ангел 1991 року народження. Навчався у ЗОШ №14 міста Хмельницького.

      Захиснику було 30 років. У листопаді він мав відсвяткувати свій 31-ий день народження.

      Герой відважно захищав рідну землю. Загинув 26 червня під Сіверськодонецьком, що в Луганській області. Про смерть військового наступного дня повідомив заступник міського голови Хмельницького Михайло Кривак.

      «Як шкода,що ми так мало часу були разом. Стільки невиконаних планів. Скільки спільних мрій. Скільки спогадів. Все загинуло разом з тобою», – написала в інстаграм-дописі дружина військового Юлія Ангел.

      У рідному місті з воїном попрощалися 28 червня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Валерій Гуменюк

      Валерій Гуменюк захищав Україну у складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Він не був професійним військовим. Відслуживши строкову службу, жив своїм життям, як і більшість із нас. Але коли російські війська розпочали 24 лютого повномасштабний наступ, Валерій Леонідович добровільно пішов до війська захищати країну.

      Воїну було 52 роки. Родичі та друзі згадують Валерія Гуменюка як добру, життєрадісну і порядну людину, яка віддала своє життя за мирне українське небо.

      Загинув боєць 19 червня у Луганській області під час виконання бойового завдання. У Героя залишились мати, сестра, брат, дружина та дві доньки. У Хмельницькому із добровольцем Валерієм Гуменюком попрощалися 24 червня.  

      «Ми проводжаємо в останню путь Героя, який, як і тисячі наших Героїв, захищав кожного з нас, захищав Україну. Він робив все можливе, аби чобіт московського окупанта не пройшов далі, аби в Хмельницькому і в усій Україні був мир. Сьогодні Валерій пішов до Небесного батальйону, який буде навіки оберігати Україну, буде оберігати кожного з нас, наших дітей, онуків і всі майбутні покоління. Лише у справжніх українських родинах гартуються такі Герої. Щирі співчуття і подяка родині. Повірте, болить кожному хмельничанину і кожному українцю. Вам сил, а нашому Герою вічна слава і подяка», – сказав заступник міського голови Микола Ваврищук.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Безрукий

      Дмитро Безрукий був одним із тих, хто відправився на війну в перші дні повномасштабного вторгнення. Знайомі пригадують, що він навіть хвилювався, що його можуть взяти до війська не відразу. Дуже хотів бути воїном Збройних сил України та захищати свою державу.

      Йому було 27 років. Вже за два місяці Герой мав святкувати свій наступний день народження.

      Бувши на фронті, залишався усміхненим та підтримував інших. Захисник щиро вірив у обов'язкову перемогу.

      Про смерть військового повідомили 14 червня. Життя захисника обірвалося у Попаснянському районі на Луганщині 12 червня. Друзі Дмитра Безрукого розповідають, що той воював у «гарячій» точці – на Сході.

      Воїн мешкав у хмельницькій Ружичні. Жителі оголосили, що мікрорайон у жалобі через загибель Героя. В останню путь Дмитра Безрукого провели у рідному місті 17 червня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Адамський

      Олександр Адамський служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Воювати пішов з перших днів повномасштабного вторгнення. До того брав участь в АТО. Там отримав важке поранення. 

      Рідні згадують, що Олександр Адамський у лютому 2022 говорив: «Я мушу йти, бо я не хочу, щоб помирали молоді, щоб помирали діти».

      Воїну було 47 років. Захищав Україну поблизу Сіверськодонецька. Побратими його поважали. Захисник завжди був з посмішкою та всім допомагав.

      Загинув, виконуючи бойове завдання, 11 червня на Луганщині, у Попаснянському районі. У Хмельницькому з Олександром Адамським попрощалися 15 червня. Віддати шану Герою прийшли рідні, друзі, побратими. У захисника залишилися мати та син. Брат Олександра Адамського раніше також загинув на війні.

      Богдан Стасюк

      Богдан Стасюк воював у зоні АТО. Після повномасштабного вторгнення окупанта одразу ж повернувся до лав оборонців незалежності та цілісності України.

      Воїн родом із села Давидківці Хмельницької міської територіальної громади. Першого липня йому мало б виповнитися 35 років.

      За словами старости села Давидківці Олени Ярмощук, військовий загинув 6 червня у Донецькій області. «Він був прикладом для багатьох. Богдан займався спортом та загартовував своє тіло. Прикра втрата для нашої громади», – розповіла староста.

      В останню путь захисника провели 8 червня. У нього залишились дружина, син, мати та брат.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Вовк

      Микола Вовк служив у Військовому інженерному інституті при ПДАТУ, що в Кам'янці-Подільському. Полковник.

      Родом військовий зі смт Стара Синява. Народився 18 грудня 1984 року. Навчався у Старосинявській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. У 2006 році закінчив Кам'янець-Подільський військово-інженерний інститут Подільської державної аграрно-технічної академії. Присвятив своє життя військовій службі.

      Микола Вовк був справжнім сином України. Герой захищав свою Батьківщину від агресії. Загинув 5 червня у боях за країну на території Донецької області.

      Прощання з Героєм у рідному селищі та місті Хмельницькому відбулося 8 червня. У захисника залишилися дружина та троє діток.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      В'ячеслав Тхоржевський

      В'ячеслав Тхоржевський пішов на війну добровольцем ще у 2014 році. Захищати країну відправився і під час повномасштабного вторгнення. У лютому службу розпочав з перших днів наступу, в основному складі територіальної оборони.

      Його згадують як хорошу і працьовиту людину. Міський голова Олександр Симчишин розповів, що і до війни В'ячеслав Тхоржевський працював для людей. Він був комунальником у міському підприємстві «Хмельницьктеплокомуненерго».

      Захисник загинув 2 червня у східній частині України. Герою, життя якого забрала війна, тепер назавжди 46 років.

      11 червня з воїном попрощалися у Хмельницькому. Без батька залишилося троє синів. Провести захисника в останню путь прийшли його побратими, рідні та друзі.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Марисюк

      Віктор Марисюк не був кадровим військовим та не мав бойового досвіду. 24 лютого він пішов на війну добровольцем. Випускник міської школи №18 (1983 рік). У мирний час працював автомеханіком на одному із приватних підприємств нашого міста. Захиснику було 55 років.

      Герой загинув 31 травня на Луганщині.

      Заступник міського голови Микола Ваврищук розповів: «Це людина, яка жила мирним життям у Хмельницькому і 24 лютого була мобілізована. Віктор Францович кинув свою роботу, буденне життя й пішов захищати кожного з нас, пішов захищати Україну, пішов захищати нашу землю. Це людина, яка була автослюсарем, але він не зміг бути у Хмельницькому і пішов на фронт для того, аби захистити кожного з нас».

      18 червня з Героєм попрощалися у Хмельницькому. У нього залишилися дружина та донька. Віддати шану захиснику прийшли рідні, близькі, друзі, побратими, мешканці міста.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Новіков

      Сергій Новіков добровольцем пішов воювати ще у 2014, брав участь в АТО. Потім повернувся до мирного життя. А після 24 лютого знову відправився на війну. Друг захисника Олександр Гаєвий розповів, що Сергій дуже хотів миру й спокою, тому й вирушив обороняти свою країну.

      Воїну було 43 роки. У жовтні цього року, в День захисника України – 14 жовтня, йому мало б виповнитися 44. Героя згадують як працьовиту та дружню людину.

      Востаннє від нього рідні отримували звістку 18 травня…

      На жаль, життя захисника обірвалося 28 травня поблизу Бахмута на Донеччині. У Сергія Новікова залишилися дружина й донька. Вони, а також батьки дружини – єдині його родичі. Як розповіла знайома загиблого Марічка, Сергій не знав своїх батьків.

      У Хмельницькому в останню путь військового провели 3 червня. Попрощатися з ним прийшли рідні, близькі, друзі, побратими, вдячні за подвиг мешканці громади.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Бецал

      Коли російські окупанти прийшли нищити Україну в лютому цього року і почали повномасштабний наступ, Сергій Бецал без вагань вирішив, що мусить захищати країну. З першого дня, 24 лютого, він добровільно вступив до військата почав боронити незалежність і територіальну цілісність України.

      У жовтні цього року воїну мало б виповнитися 47... Сергій Бецал загинув 25 травня у боях на Донеччині. 

      У Хмельницькому із захисником попрощалися 30 травня. Віддати шану Герою прийшли рідні, близькі, друзі, побратими. Міський голова Олександр Симчишин у своїй промові, звертаючись до рідних Сергія Бецала, сказав: «Ми намагаємося тут підібрати якісь слова, які хоча б трішки зменшили ваш біль, але не можемо цього зробити. Таких слів, на жаль, немає, тому ми просимо пробачення у всіх вас. І так само ми сьогодні хочемо подякувати вам, подякувати за Сергія, подякувати за те, що виховали його справжнім чоловіком, виховали його воїном, виховали його Героєм, який пішов захищати усіх нас, пішов боронити спокійний сон наших дітей, боронити нашу рідну Україну і захищати кожного з нас».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Назар Макаренко

      Захиснику було 25 років. Він закінчив міську ЗОШ №6. Після школи вступив до Хмельницького національного університету, відслужив строкову військову службу.

      До повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Назар Макаренко 3 роки працював тренером спортивно-культурного центру «Плоскирів», очолював секцію тайського боксу. За словами колег, завжди знаходив спільну мову з дітьми, був для них авторитетом, запам'ятався усім світлою і щирою людиною.

      Захищати країну пішов разом зі своїм батьком Олегом Анатолійовичем, який це робить ще з 2014 року. Спочатку вони вступили до лав територіальної оборони, потім разом поїхали на східні рубежі.

      Національна федерація кікбоксингу України WAKO повідомила, що  Назар Макаренко був чемпіон України з кікбоксингу WAKO, тренером, кандидатом у майстри спорту.

      Воїн загинув на Донеччині 25 травня, отримавши несумісне з життям поранення. Був справжнім бійцем і людиною з великим серцем. У нього залишилися дружина та маленький син.

      «Назаре, я впевнений, тепер ти є гордістю для всіх нас, для всіх українців і точно є прикладом для наших дітей», – сказав міський голова Олександр Симчишин під час прощання із захисником у Хмельницькому  29 травня. Провести в останню путь Героя прийшли побратими, друзі, колеги, хмельничани.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Тацький

      Воїн-кулеметник, прикордонник.

      Про захисника розповів начальник пресцентру Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького Іван Галкін: «Сергій проходив службу ще у 2014 році, у зоні проведення АТО. Брав участь у боях за Дебальцеве, де отримав поранення. Починаючи із повномасштабної збройної агресії, він добровільно прийшов до лав прикордонників і проходив службу на посаді інспектора прикордонної служби другої категорії у Луганському прикордонному загоні. Він один із багатьох прикордонників, які разом зі Збройними силами України, Національною гвардією, правоохоронними органами боронять край в одних окопах, в одних рядах».

      Сергій Тацький родом з Кривого Рогу. У Хмельницькому мешкав із дружиною. Воїну було 37 років. Колеги згадують, що захисник був світлою і щирою людиною, гідним сином своєї Батьківщини.

      До свого наступного дня народження Сергій Тацький не дожив всього два тижні. Він загинув 24 травня під час виконання бойового завдання на території Донецької області. Попрощатися 28 травня у Хмельницькому з прикордонником прийшли родичі, близькі, побратими, вдячні українці.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Ігор Махлай

      Ігор Махлай – поліцейський взводу швидкого реагування роти поліції особливого призначення ГУНП в Хмельницькій області. Старший сержант.

      Поліцейський загинув 22 травняна 38-му році життя, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України.

      Повідомлення поліції Хмельниччини: «Колектив поліції Хмельниччини глибоко сумує з приводу трагічної загибелі колеги та друга і висловлює щирі співчуття його рідним та близьким. Немає слів, щоб передати біль та cум через непоправну втрату! Схиляємо голови перед Героєм та низько вклоняємось батькам. Пам'ятаємо, сумуємо разом з вами». 

      Загиблий присвятив службі в органах внутрішніх справ 18 років свого життя, з яких 15 прослужив у спецпідрозділі. Як досвідчений боєць, він не раз був наставником для молодого покоління спецпризначенців.

      Колеги та знайомі завжди відгукувались про Ігоря як про життєрадісну людину з добрим почуттям гумору. Він у будь-якій ситуації вмів підняти настрій та додати оптимізму.

      Прощання із Героєм відбулося 25 травня. Без батька залишилася 9-річна донечка.

      Олександр Гарадчук

      Олександр Гарадчук воювати за Україну пішов ще у 2014. Родом з Волині. Понад 20 років разом з дружиною проживав у Новотроїцькому, що на Донеччині. Працював у правоохоронних органах. Героїчно боронив державу до останнього подиху…

      Рідні захисника у цей час, понад шість років, проживали поблизу Хмельницького – в селі Іванківці, звідки родом дружина.

      Загинув Олександр Гарадчук 18 травня у Запорізькій області, віддано боронячи рідну країну від російського окупанта. У нього залишилась дружина, дорослі доньки та внуки. Воїну було 52 роки.

      У Хмельницькому із захисником попрощалися 25 травня. «Це насправді величезна ціна, яку платить Україна. Та найбільше платить сім'я, родина, друзі, за те, аби ми мали з вами майбутнє, за те, аби наші діти тут могли спокійно засинати, прокидатись і спати вночі. Заради цього Олександр Володимирович віддав своє життя», – сказав мер Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Сербієнко

      Майстер-сержант Луганського прикордонного загону ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса. Захисник родом з Луганщини. Йому було 43 роки.

      Військовий показав гідний приклад завжди залишатися вірним присязі та українському народу. На жаль, під час виконання бойового завдання його життя обірвав ворожий снаряд.

      Син Олександра Сербієнка теж вирішив стати прикордонником. Він навчається у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького.

      З воїном Олександром Сербієнком у Хмельницькому прощалися 24 травня. Віддати шану Герою, який загинув за незалежність та територіальну цілісність України, прийшли родичі, бойові побратими, небайдужі громадяни.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Дмитришин

      Герой ніс службу у 8-му полку ССО м. Хмельницького, був капітаном. Сміливо та віддано обороняв державу від ворога.

      Родом із села Княгинин Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Поліг захисник у боях під Бахмутом, що на Донеччині, 18 травня.

      Вадиму Дмитришину було лише 31. У нього залишилась дружина, донечка та мати.

      «Життя ще одного Героя із нашої громади забрала війна, яку розв'язала росія, увірвавшись з військами на українську землю… Немає таких слів, які б зараз могли заспокоїти згорьовану родину загиблого. Висловлюю рідним співчуття, розділяю ваш біль втрати. Низький уклін нашому воїну-захиснику. Світла пам'ять Герою...», – написав на своїй фб-сторінці очільник Кам'янця-Подільського Михайло Посітко.

      Про загибель захисника 22 травня повідомив і Хмельницький міський голова Олександр Симчишин. Адже саме цього дня із Героєм прощалися в обласному центрі.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Лопатін

      Капітан Збройних сил України, інструктор відділення підготовки та оцінки дій підготовки підрозділу ракетних військ і артилерії.

      «Олексій був чуйною, відданою своїй справі людиною. Такої доброї й відповідальної людини я не зустрічав. Їх дуже мало. Ми служили з ним майже два роки, і я хочу подякувати родині, що виховала такого бійця», – представник військової частини, в якій Олексій Володимирович проходив службу.

      Військовому було 53 роки. Він пишався тим, що був артилеристом. До останнього подиху боронив нашу країну. Герой загинув 15 травня у Дергачах на Харківщині. У нього залишилась мама, дружина і син.

      У Хмельницькому прощання із захисником відбулося 19 травня. «Лопатін Олексій Володимирович – наш земляк, герой, офіцер, наш захисник… Сьогодні ми всі разом проводимо його в останню путь на Алею Слави, де спочивають наші Герої-захисники. Проводимо зі словами співчуття для його родини, сім'ї, побратимів. Прошу пробачення в сім'ї, в родини, бо ми жодними словами не зможемо зарадити вашому болю. Ми розділяємо біль втрати нашого захисника, проводимо зі словами подяки: дякуємо, що захищали наших дітей, нашу Україну і наше українське майбутнє. Дякуємо за те, що були справжнім воїном, офіцером, прикладом для багатьох, як має жити людина і віддавати себе заради великої справи», – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Олексію Лопатіну посмертно присвоїли чергове звання – майор.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Микола Глебичев

      У мирному житті працював водієм. На війну пішов добровольцем. Захищав нашу з вами країну на передовій.

      «Він сказав, що не може сидіти й дивитися, як росіяни топчуть його землю. Він за спеціальністю водій. Він пройшов навчання і відправився в зону бойових дій», – розповіла знайома воїна Таїсія.

      Захисника згадують як веселого, чесного, доброзичливого та товариського.

      Миколі Глебичеву було 50 років. Він 1971-го року народження. Тепер йому 50 назавжди…

      Загинув воїн у Запорізькій області 13 травня. У Хмельницькому в останню путь його провели 20 травня. У Миколи Глебичева залишилася родина, якій буде важко без сина, чоловіка та батька.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Штифлюк

      Солдат 68-ї окремої єгерської бригади.

      Народився 15 серпня 1976 року. Був родом з Новоушиччини. Мешкав у Хмельницькому.

      За даними Новоушицької тегромади, воїн загинув 13 травня біля села Богояволівка Донецької області.

      «Розділяємо пекучий біль рідних і близьких та схиляємо голови в глибокій скорботі. Нехай опіка Всевишнього полегшить гіркоту втрати дорогої та рідної людини, нашого Героя, який віддав своє життя за волю та незалежність усієї України», – йдеться у повідомленні.

      19 травня Олега Штифлюка в останню путь провів Хмельницький.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Ігор Кузь

      Боєць тероборони Ігор Кузь, хмельничанин 1973-го року народження.

      Захисника пригадують як хорошого побратима та вправного військового. Сергій Колесник, військовослужбовець, командир, розповідає: «Ми служили разом в теробороні. Як побратим він відмінний, найкращий. Завжди всіх підтримував. Він був спеціалістом у військовій справі. Будь-яка зброя, мінування – це все була його “фішка”. І психолог Ігор був хороший. Підтримував хлопців, які падали духом, всіх нас підтримував. Це був чудовий брат. Від 24 лютого ми служили разом і до того дня, як я його виніс вже з позицій на ношах».

      Життя Героя обірвалось у боях за вільну Україну. Як розповідає старший бойовий медик роти Людмила Бардецька, Ігор Кузь зазнав поранення, несумісного з життям. Загинув воїн 11 травня на Ізюмському напрямку в Донецькій області.

      20 травня попрощалися із захисником у Хмельницькому. За словами друзів, у військового залишилась мама, дружина і троє дітей – дві доньки і син.

      «Запам'ятайте це ім'я, тому що це ім'я справжнього Героя, справжнього захисника, справжнього чоловіка...» – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Василь Шевчук

      Захищати Україну Василь Шевчук пішов з перших днів повномасштабного вторгнення. Був добровольцем – бійцем територіальної оборони, служив в лавах стрілецької роти.

      Його згадують як патріота, а ще як людину, котра постійно із захопленням вчилася новому. До останнього подиху воїн боронив рідну землю.

      Загинув Василь Шевчук 9 травня на Слов'янському напрямку в Луганській області. Тоді був ворожий артобстріл позицій наших захисників. Тепер Герою назавжди 43 роки…

      21 червня у Хмельницькому воїна провели в останню путь. У захисника залишилися дружина та діти – двоє синів. Попрощатися з Василем Шевчуком прийшло багато побратимів.

      До присутніх звернувся командир захисника: «Кожен воїн, який йде на війну, вірить в те, що повернеться додому. Але він чітко усвідомлює, що будь-якої миті він може втратити своє життя. На жаль, так сталось з Василем Володимировичем. Його віра в те, що він повернеться в мирну державу, мирну домівку – вона повинна спонукати кожного з нас вставати і йти тим шляхом, який пройшов він. Ми ніколи не забудемо того болю, сліз і крові Героїв, які принесли на нашу землю російські окупанти».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Поліщук

      Віталій Поліщук у перший день повномасштабної війни доєднався до лав територіальної оборони. Герой мав активну громадянську позицію, тому без вагань вирішив обороняти державу. Служив у складі 106-ї окремої бригади Хмельницької територіальної оборони. На війну пішов добровольцем.

      Народився Віталій Поліщук 21 січня 1990 року в місті Хмельницькому. Навчався у Хмельницькій ЗОШ №12 та Хмельницькому національному університеті. Однокласники пам'ятають його як доброго та щирого друга.

      Віталій Поліщук – відомий у місті громадський активіст та лідер велоруху. Доклав чимало зусиль для того, аби у Хмельницькому будували велосипедні доріжки. За його підтримки проводили спортивні події. Був радником Хмельницького міського голови з питань розвитку велоінфраструктури, а також головою правління ГО «Критична Маса Хмельницький».

      Хмельницький міський голова Олександр Симчишин розповів, що побратими вмовляли Віталія перевестися до зв'язківців, однак той попри все хотів залишатися у своїй бойовій роті.

      Загинув Віталій Поліщук 9 травня під час артилерійського обстрілу в східній частині України. Тепер йому назавжди 32 роки.

      Прощання з Героєм відбулося 13 травня. В останню путь його провели велоколоною. У захисника залишилися дружина, мама і бабуся.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Богдан Демчук

      Хмельничанин Богдан Демчук служив у полку «Азов». Мріяв після закінчення контракту відкрити власне СТО та восени повести сина Михайлика до першого класу. Дружина Надія розповіла: «Любив рибалити, навчав цього малого сина. Він був найкращим чоловіком та батьком».

      Навчався на автослюсаря і водія. У 19 років, після закінчення навчання, йому запропонували возити волонтерів у зону проведення АТО / ООС. А потім він і сам вирішив вступити до полку.

      Воїн не дожив до свого 27-річчя пів місяця та загинув у Маріуполі під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

      Родину попередили про евакуацію. 24 лютого Надія востаннє бачила чоловіка, коли він саджав її з сином до евакуаційного автобуса до Запоріжжя. Сам же сказав: «Я нікуди не поїду, оскільки я вже був у зоні АТО. Тут моя рідня живе, тут мій син живе, на українській землі. Я буду до кінця стояти за рідну Україну».

      29 квітня рідним від захисника надійшло останнє повідомлення. А наступного дня сім'ю повідомили, що Богдан загинув.

      Указом Президента України від 24 травня 2022 року Богдана Демчука нагороджено медаллю «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

      Юрій Костюченко

      Юрій Костюченко мав звання старшого сержанта 4-ої стрілецької роти 86 ОБТрО Збройних сил України. 

      Захиснику було 37 років. Позивний військового – «Кіт». Воював у східній частині України. Він був хорошою людиною і справжнім мужнім воїном.

      Під час бою з російським агресором Юрій Костюченко героїчно загинув 28 квітня. Про це розповіли на фб-сторінці окремої бригади територіальної оборони Хмельниччини. Також у повідомленні сказано, Юрій Костюченко був «людиною прекрасної душі, на ньому трималася рота». Його називають хорошим бійцем. І командування, і особовий склад щиро сумують з приводу загибелі відважного побратима.

      5 травня захисника провели в останню дорогу в Хмельницькому. «Все, що б ми не говорили, не зарадить вашому болю. Тому що немає таких слів, якими можна було б його хоч якось применшити. Нам так само болить, бо ми втрачаємо найкращих. Про Юрка всі, хто його знав, відгукуються тільки позитивно. Про нього говорять як про хорошу людину. Людину, яка брала на себе відповідальність. Людину, яка дійсно була захисником – захищала наше місто, нашу Україну і наших дітей, всіх тут присутніх і наше з вами майбутнє», – звернувся до рідних Юрія Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Андрій Ковбасюк

      Андрій Ковбасюк став оборонцем України, хоч і не був військовим. На війну пішов добровольцем на третій день після її початку. За словами сестри, проходив службу у 24-ій бригаді ім. Данила Галицького.

      Народився Андрій Ковбасюк 28 червня 1967 року. Його згадують, як приязного і надійного товариша, котрий був справжнім патріотом. Воїн не дожив до свого 55-річчя два місяці, загинув поблизу Попасної на Луганщині 20 квітня.

      «Впадає в очі, що усі Герої, з ким ми прощаємося, дуже світлі люди на фото. Вони особливі. Це наші янголи, яких Бог забирає до себе, щоб вони охороняли й захищали нас з неба, наших дітей і Україну. Заради цього вони віддали найдорожче – своє життя. І наш обов'язок пам'ятати про цю жертву, про кожного нашого Героя і робити все можливе, щоб України перемогла», – сказав міський голова Олександр Симчишин. 

      Попрощатися із захисником у Хмельницькому 29 квітня прийшли рідні, друзі, колеги, знайомі і просто вдячні за подвиг співгромадяни.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Вадим Якимчук

      Вадим Якимчук понад рік служив за контрактом у Збройних силах України, в окремій гірсько-штурмовій бригаді. Останні два місяці перебував на передовій. Військовому було 32 роки.

      Однокласниця Вадима Якимчука розповіла, що той завжди був веселим, всім допомагав, багато жартував, щиро вірив у перемогу і переконував, що все буде добре.

      Воїн відважно захищав країну від російського агресора і загинув як Герой 20 квітня у Пологівському районі Запорізької області. У цей день батьки втратили сина, а Україна – мужнього захисника.

      Попрощалися з військовим у Хмельницькому 26 квітня. «…Усі вони віддали своє життя заради нас. Вадим захищав кожного з нас, захищав наших дітей. Щиро співчуваю родині. Повірте, ми знаємо, як вам болить. Ми не можемо підібрати слів, щоб розрадити ваш біль. Таких слів немає», – сказав міський голова Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Денис Садовський

      Денис Садовський був професійним військовим. Героїчно захищав країну від агресора. 

      Народився 10 квітня 1982 року. Навчався у середній школі №2.

      Денису Садовському було 40 років.

      У Хмельницькому з військовим попрощалися 15 квітня.

      «Це та неймовірна ціна, яку ми платимо усі з вами за те, що живемо. Ми прокидаємося із вами щоранку вже 51 день і майже три тисячі днів із 2014 року. Це означає, що ми живі. Дякуємо Богу та обов'язково нашим Героям. Дякуємо за те, що ми живемо, що живуть наші діти, що ми з вами маємо наше українське майбутнє. Ми не можемо знайти слів, які можуть зарадити вашому болю, бо таких слів не існує. Але нам так само болить, тому що ми втрачаємо найкращих воїнів, тих, хто не боїться, не ховається, не шукає причину. А тих, хто йде і захищає наших дітей, наші міста і села, Україну», – сказав міський голова Олександр Симчишин, адже у Хмельницькому цього дня попрощалися із трьома загиблими.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Роман Мукомела

      Навчався у Хмельницькому навчально-виховному комплексі №2. Потім став професійним військовим.

      Роман Мукомела сміливо та віддано відстоював нашу з вами країну, її територіальну цілісність та незалежність. Йому назавжди 33 роки.

      Із Романом Мукомелою у Хмельницькому попрощалися 15 квітня. 

      Військовому вічна шана та повага. Капелан під час прощальної церемонії наголосив: «Немає більшої любові, ніж та, коли хто душу свою покладе за друзів своїх… Повною мірою це стосується кожного військовослужбовця, який вирушає на поле бою, захищаючи територіальну цілісність своєї держави України, який охороняє свою сім'ю, охороняє своє місто, село, свою земну Батьківщину».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Чабах

      Юрій Чабах був старшим лейтенантом поліції – оперуповноваженим відділу кримінальної поліції Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області. Йому виповнилося 37 років.

      Намагався евакуювати людей з Бучі, що на Київщині. За справу врятування мирного населення віддав власне життя. Загинув від рук ворожого снайпера. 

      Начальник поліції Бучанщини Андрій Ткач розповів, що захисник «до останнього подиху виконував свої обов'язки» і був відданий присязі, яку дав українському народу.

      Тіло знайшли 10 квітня у братській могилі поблизу церкви у Бучі. Серед речей був жетон поліцейського. В останню путь захисника провели 14 квітня у Хмельницькому.

      Оскільки батьки поліцейського втратили все під час війни, тому повернулися у Хмельницький, звідки вони родом. І вирішили поховати тут сина.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Горобець

      Олександр Миколайович Горобець народився 23 листопада 1976 року в Хмельницькій області у Меджибожі, навчався у місцевій школі.

      У лавах Збройних сил України перебував з 1996 року. Пройшов шлях від рядового до старшого офіцера. У 2003 році вступив на службу в Хмельницький зональний відділ Військової служби правопорядку. Здобувши вищу освіту в Кам'янець-Подільському національному університеті, був призначений на посаду командира групи спеціального призначення. У 2019 році очолив новостворене відділення Військової служби правопорядку Хмельницького зонального відділу Військової служби правопорядку. Отримав чергове військове звання підполковника.

      З початку року перебував у відрядженні в зоні ООС. Це було не перше відрядження – у 2014-2015 роках він також виконував завдання за призначенням в зоні проведення АТО.

      24 лютого підполковник Олександр Горобець разом з підлеглими зустрів повномасштабну війну у місті Щастя Луганської області. У складі місцевої військової комендатури відповідав за один із напрямків діяльності. Постійно перебував на передових позиціях.

      Командир героїчно загинув у бою 9 квітня під час виконання бойового завдання в районі міста Попасна Луганської області. 

      Підполковник Горобець Олександр Миколайович, начальник відділення Військової служби правопорядку Хмельницького зонального відділу Військової служби правопорядку, Указом Президента України №265/2022 від 20 квітня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

      28 червня у Хмельницькому зональному відділі ВСП відкрили пам'ятний знак підполковнику Горобцю Олександру Миколайовичу.

      Також керівництво Хмельницького зонального відділу Військової служби правопорядку ініціювало перед селищною радою Меджибізької територіальної громади перейменування однієї з вулиць селища Меджибіж іменем Олександра Горобця.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Самофалов

      Олександр Самофалов родом із села Пашківці. Навчався в училищі у Хмельницькому на будівельника. Згодом одружився та працював в одній із місцевих будівельних компаній.

      Мав військовий досвід. Воював у зоні АТО у 2015 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022, знову пішов на війну. 

      Олександр Самофалов героїчно загинув 8 квітня у Донецькій області. Йому назавжди 46 років.

      У Хмельницькому з воїном попрощалися 15 квітня.

      У Олександра Самофалова залишилися батьки, дружина і донька.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Едуард Садомський

      Едуард Садомський був військовим за фахом: служив спочатку в десантних військах, пізніше працював у пенітенціарній службі.

      Як розповіла донька, на війну пішов добровольцем 25 лютого. Його направили служити в танковий підрозділ. Був розвідником у 3-ій окремій танковій бригаді. 

      Родом військовий із села Коритна. Віддано боронив Україну. Едуарду Садомському було 48 років.

      Захисник підірвався на міні 4 квітня поблизу села Бражківка Ізюмського району Харківської області. У Хмельницькому прощання із загиблим відбулося 9 квітня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Анатолій Назаренко

      Анатолій Назаренко отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання 29 березня. Служив у 3-ій окремій танковій бригаді. Воював Анатолій Назаренко на Харківщині.

      За словами його побратима Юрія Іська, Анатолій Назаренко був для них взірцем. «Це був справжній командир: вольовий, грамотний. Він організовував нашу бойову роботу так, як потрібно. Сам був попереду. Він був дуже професійним, підготовленим, мужнім, героїчним офіцером, патріотом нашої країни», – каже боєць.

      У нашому місті Анатолій Назаренко працював методистом у Хмельницькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Його пам'ятають як чудового педагога й одного з організаторів патріотичної гри «Джури».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Васильєв

      44-річний підполковник Дмитро Васильєв був командиром другого дивізіону 19-ої ракетної бригади «Свята Варвара». На передову вирушив у перший день повномасштабної війни.

      Народився у Первомайську Миколаївської області. Навчався на артилериста-ракетника. Після випуску за розподілом потрапив до Хмельницького.

      Його згадують як досвідчену, добру та професійну людину.

      Разом з побратимами він потрапив під обстріл 18 березня у Запорізькій області. Мав важкі поранення. Він справжній герой, яким пишається країна. Помер військовий 19 березня. Попрощалися з ним 23 березня.

      У Хмельницькому залишилися дружина та двоє дітей.

      Дмитра Васильєва неодноразово нагороджували орденами та медалями. Захищав Україну він від 2014 року. Ще за життя отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня, а вже посмертно – II ступеня.

      Серед нагород – звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (13 квітня 2022, посмертно)  за особисту мужність, вагомий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України (Указ Президента України від 13 квітня 2022 року № 235/2022 «Про присвоєння Д. Васильєву звання Герой України»).

      Рішенням XVІ позачергової сесії Хмельницької міської ради вулиця Попова, що у мікрорайоні Ракове, перейменована на честь Героя України,  підполковника ЗСУ, учасника російсько-української війни Дмитра Васильєва.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віктор Мазур

      Віктор Мазур – офіцер командування 19-ої ракетної частини «Свята Варвара». Захищав Україну в її складі з 2016 року, постійно їздив на ротації.

      Військовому саме виповнилося 29 років. Свій день народження він відсвяткував за декілька днів до початку повномасштабної війни, перебуваючи на службі у східній частині країни.

      Олексій Наконечний, офіцер командування, розповів: «Віктор був один з кращих офіцерів, який служив у нашій частині. Я познайомився з ним, як тільки він прийшов. Він був добрим, відповідальним, людяним, завжди відгукувався на прохання. Був добрим другом, з яким можна було поговорити на різні теми. Втрата такого офіцера – це не лише горе для нашої військової частини, але й для всієї країни».

      18 березня під час виконання бойового завдання у Запорізькій області воїн загинув. 25 червня Героя провели в останню путь у Хмельницькому. У Віктора Мазура залишилися мати, сестра, дружина та дворічна донечка.

      «У 29 років Віктор був офіцером. Я хочу, аби ми подякували йому за його героїчне життя. Коли ти дивишся на фото Віктора – світле обличчя, глибокий погляд, низка нагород. Це означає, що у 29 років він прожив життя справжнього Героя», – зазначив міський голова Олександр Симчишин.

      Заступник командира 19-ої ракетної бригади, полковник Юрій Балабан: «Це гарна, світла людина, і неможливо оцінити біль втрати жодними словами. Це великий шрам на серці нашої військової частини, великий біль в душі кожного військовослужбовця частини… Це приклад справжнього служіння і вірності присязі та українському народові».

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олег Гуменюк

      Олег Гуменюк служив у 19-ій ракетній бригаді «Свята Варвара». Боронив Україну від ворога з 2019 року.

      Військовий родом із села Солобківці. Багато років із сім'єю проживав у Хмельницькому. Олегові Гуменюку було 48 років.

      Його пам'ятають як хорошого сім'янина і доброзичливого чоловіка, відповідальну людину і сумлінного військового, патріота. 

      «Олег Гуменюк був фахівцем своєї справи, пройшов відповідну підготовку. Він виконував свої обов'язки, був щирим, намагався з людьми гарно завжди спілкуватися. У нього велика родина», – розповів офіцер командування бригади Олексій Наконечний.

      Життя захисника обірвалось 18 березня під час виконання бойового завдання у Запорізькій області. У Хмельницькому з воїном попрощалися 25 червня. У нього залишилась мама, дружина, син і брат.

      «Кожен із них – справжній чоловік, воїн захисник, Герой. Але насамперед – це чоловік, тато, син, брат, сусід, колега, бойовий побратим. 50 родин за чотири місяці втратили для себе найрідніших. Тому від усіх нас щирі співчуття родині Олега. Дякуємо вам за Олега, бо справжні чоловіки, Герої можуть бути виховані тільки в достойних сім'ях. Дякуємо також і Олегу, який жив як Герой, служив як військовий, не боявся, виконував обов'язок, був вірний присязі, захищав Україну, рідний Хмельницький, наших дітей і кожного з нас. За це ми йому, допоки будемо жити, маємо бути вдячні», – сказав Олександр Симчишин.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Заборський

      Олександр Заборський служив у 19-ій окремій ракетній бригаді. Захисник був досвідченим військовим-зв'язківцем, за своє життя служив у різних військових частинах. На війні перебував з 2014 року.

      Офіцер командування Олексій Наконечний розповів про військового: «Як його побратими говорили, він ніколи не відмовлявся від роботи і все ремонтував, все в нього працювало так, як треба. Також був сміливим чоловіком і за час російсько-української війни неодноразово себе проявляв, виконував обов'язки і ніколи не відмовлявся їхати й робити те, що треба».

      Загинув Олександр Заборський під час виконання бойового завдання. Це трапилося у Запорізькій області 18 березня. Воїну на той момент було 48 років.

      У Хмельницькому попрощалися з військовим Олександром Заборським 22 червня. Тривалий час не було змоги здійснити поховання через необхідність проведення деяких процедур.

      У військового залишилися дружина та син.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Мельник

      Солдат служив у 19-ій ракетній бригаді «Свята Варвара» за контрактом. Йому було 28 років.

      Народився 22 березня 1993 року і до свого дня народження не дожив усього чотири дні.

      Військовий не був одружений. «Жартома хлопцям казав, що його жінка – це армія. Це в нього вже був другий контракт. Він був людиною дуже хорошою. Кажуть, що ніколи не було такого випадку, щоб хтось десь щось робив, а Сергій не допоміг. Розповідали хлопці, що навіть після наряду, коли в нього був час відведений відпочивати, він, бачачи, що хлопці роблять, приєднувався до них, допомагав», – розповів Олексій Наконечний.

      Сергій Мельник загинув 18 березня поблизу Запоріжжя внаслідок обстрілу під час виконання бойового завдання. У Хмельницькому з ним попрощалися 26 березня.

      У захисника залишилися батьки та бабуся.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Вечірко

      Офіцер Сил спеціальних операцій ЗСУ. Народився 25 грудня 1994 року. Навчався у спеціалізованій ЗОШ №12.

      Максим Вечірко був єдиним сином у сім'ї військовослужбовців. «Ми з дружиною пишалися і пишатимемось нашим Максимом. Він був хорошим сином, чудовим батьком, справжнім офіцером і щирим патріотом. Ми, українці, нищитимемо будь-кого, хто зазіхне на нашу землю і прийде до нас зі зброєю. Ми обов'язково здобудемо Перемогу, питання лише в тому – якою ціною?! Ми помстимося за синів-захисників і дочок, за кожну невинно вбиту дитину, за кожну сльозу наших матерів! Ми неодмінно завоюємо мир, спокій, чисте синє небо і жовте колосся ланів для наших дітей, онуків і прийдешніх поколінь», – сказав батько полковник Ігор Вечірко і додав, що його руки міцно і впевнено тримають зброю!

      Захисник загинув 16 березня під час обстрілу російськими військами Бердичева, що на Житомирщині. У Хмельницькому з воїном попрощалися 18 березня.  

      У Максима залишилися дружина і маленький син.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олексій Могилевський

      Служив Олексій Могилевський у 30-ій окремій механізованій бригаді з квітня 2018 року, був старшим механіком-водієм взводу механізованої роти. 

      13 березня 2022 Олексію виповнилося 25 років.

      Військовий героїчно поліг у бою 14 березня у Сіверськодонецьку Луганської області.

      У нашому місті з ним попрощалися 21 березня.

      У Хмельницькому залишилися його мати і брат.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Герега

      Військовий 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

      Народився 26 грудня 1980 року. Захищав Україну з 2014 року. Пройшов запеклі бої у Дебальцевому й Щасті у 2014 і 2015. Після того повернувся до цивільного життя.

      Коли 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, захисник пішов знову до війська.

      Дмитро Герега загинув 13 березня під час обстрілів російськими ракетами полігону в Яворові на Львівщині. Воїну тепер назавжди 41 рік. У Хмельницькому з ним попрощалися 14 квітня.

       У Дмитра Гереги залишилися батьки та 14-річна донька.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Шевчук

      39-річний майор Юрій Шевчук служив у 53-ій окремій механізованій бригаді.

      Як розповів батько Валерій Шевчук, який також служив у війську, син – кадровий військовий, котрий воював на фронті з перших днів війни у 2014 році. Був поранений під Горлівкою в ногу.

      Сестра Олена додала, що Юрій Шевчук був військовим у п'ятому поколінні.

      На жаль, захисник був серед тих, хто загинув під час атаки ворога на Яворівський військовий полігон 13 березня. Попрощалися з Юрієм Шевчуком у Хмельницькому 1 квітня.

       У загиблого залишились мати, дружина та дворічна дитина.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Олександр Іліницький

      Військовий офіцер в запасі, артилерист. Він уже не вперше захищав територіальну цілісність та незалежність України. У 2022 була його друга ротація на фронт.

      Олександр Іліницький народився у 1968 році. Росіянин за національністю, уродженець Далекого Сходу, він мав тут родину, служив у військових частинах Хмельницького. Закінчив з відзнакою Хмельницьке артилерійське училище.

      За словами побратима Сергія Назарука, Олександр загинув 13 березня у бою під Києвом, і очолювана майором Назаруком служба доправляла тіло захисника в Хмельницький: «Олександра я знав з 2016 року, ротація Станиця Луганська, Щастя. Він був справжнім бійцем, він майстер спорту з рукопашного бою, завжди тримав себе у відмінній фізичній формі. Я обіцяю, що воїни моєї бригади помстяться ворогу за це».

      Олександра Іліницького провели в останню путь 17 березня в Хмельницькому. У нього залишилися дружина, троє дітей та онуки.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Віталій Кайгородов

      Служив у 14-ій окремій механізованій бригаді. Воїну було 24 роки.

      Віталій Кайгородов захищав Україну ще під час АТО, був розвідником. Потім повернувся до цивільного життя. А коли почалося вторгнення 24 лютого, не зміг бути осторонь, тому знову пішов до війська.

      Разом із батьком він служив в окремому підрозділі. Під час бою у Макарівській ОТГ Бучанського району Київської області Віталій зник з поля зору. Загинув 11 березня.

      Віталія Кайгородова знайшли похованим біля сільської церкви у селі Липівка. Там було захоронено дев'ять бійців. 10 квітня із захисником попрощалися у Хмельницькому.

      У Віталія Кайгородова залишилися дружина та дворічний син.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Анатолій Сікорський

      Анатолій Сікорський ще у 2014 році пішов у добровольчий батальйон. Згодом служив за контрактом, був учасником АТО та ООС. Перед повномасштабним вторгненням підписав черговий контракт терміном на п'ять років.

      Головний сержант батареї Микола Кучер каже, що Анатолій цікавився піротехнічними виробами.

      44-річного військового не стало сім місяців тому – 11 березня. Загинув у Київській області. «Тоді з мого підрозділу разом з Анатолієм загинуло троє. Двоє в нас досі – зниклі безвісти», – каже Микола Кучер.

      І тільки 18 жовтня з військовим вдалося попрощатися у Хмельницькому. Віддати шану прийшли родичі, друзі та побратими. У захисника залишились донька, дві сестри та мати. «…Тоді, в березні, коли загинув Анатолій, був здійснений справжній подвиг. Тоді ворог був зупинений під Києвом, і тоді столиця встояла. І після того вже ми маємо і деокуповану Київщину, і Чернігівщину, і Сумщину, тепер Харківщину», – сказав заступник міського голови Хмельницького Микола Ваврищук.

      Вадим Положай

      Вадим Положай народився у 1996 році. Навчався в Харківському національному університеті Повітряних сил, мріяв стати льотчиком.

      Колишня класна керівниця Вадима Положая Людмила Ткачук каже: «Ми пам'ятаємо його світлим, чемним, завжди слухняним, життєрадісним, веселим. Бачились в місті, перетинались. Він розповідав, що в нього все гаразд, його мрії збуваються, він буде в небі».

      Воїна поранили 27 лютого в боях за Миколаїв. Помер захисник 10 березня, а 14 березня з бійцем попрощалися в Хмельницькому.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Сергій Вівдич

      Воїн-ракетник, який наполегливо виконував свою роботу і мотивував інших. Він  майор Збройних сил України.

      Сергій Вівдич родом із Краматорська. Народився 1 вересня 1964 року.

      До лав Збройних сил України вступив у 2014 році. Служив у 19-ій ракетній бригаді, захищав український Донбас, звідки він родом. Коли 24 лютого Росія вторглася в Україну, Сергій Вівдич пішов воювати на передову. Призвався самостійно, бо був на пенсії. Свій досвід чоловік передавав молодим військовим.

      Сергій Вівдич загинув на Київщині 8 березня, попрощалися з ним у Хмельницькому 12 березня. У нього залишилися дружина, мати, двоє дітей та онук.

      Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (2022, посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (Указ Президента України від 25 березня 2022 року №169/2022 «Про відзначення державними нагородами України»).

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Євген Карась

      Молодший лейтенант Національної гвардії України.

      Євген Карась народився на Херсонщині. Здобув вищу освіту у Кримському державному університеті. З 2015 року приєднався до лав окремого загону спецпризначення «Азов» у складі Національної гвардії України. Там він знайшов себе і повністю занурився у військову справу та службу. Виконував бойові завдання на території проведення АТО / ООС. За професіоналізм та мужність був неодноразово відзначений командуванням нагородами, зокрема орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

      На момент повномасштабного вторгнення був командиром відділення снайперської групи полку «Азов». Він з перших днів обороняв Маріуполь від окупантів, беручи участь у найзапекліших боях.

      Загинув 7 березня під час оборони Маріуполя. 26 березня офіцеру мало виповнитися 34 роки. Без батька залишилася донька.

      Згідно з Указом Президента України №144/2022 від 17 березня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Євген Карась нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). 2 листопада нагороду сім'ї вручив очільник Хмельницької обласної військової адміністрації Сергій Гамалій.

      Борис Танащук

      Боєць 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Борису Танащуку було 50 років. 

      «Борис Іванович був хорошим і взірцевим військовослужбовцем, старшим товаришем, наставником і подекуди батьком для молодших колег, яким тільки виповнилося вісімнадцять років. На жаль, Бог забирає найкращих до свого війська, архангелів, щоб вони тримали нам небо. Ми просимо усіх закрити небо, але іноді забуваємо, що є ще це військо, про яке ми повинні пам'ятати. Він загинув, щоб зберегти нам життя, щоб ми жили і не забували, хто приніс на нашу землю кров і сльози», – сказала у прощальній промові військовослужбовиця Катерина Арсені.

      Захисник героїчно загинув з побратимами 7 березня на Житомирщині в результаті атаки ворога відразу з трьох сторін. У Хмельницькому в останню путь його провели 21 березня. 

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Юрій Цвєтков

      Юрій Цвєтков народився 5 квітня 1988 року у Світловодську на Кіровоградщині. У 2016 році він добровольцем пішов у 28-му окрему механізовану бригаду. Пізніше перевівся у 79-ту десантно-штурмову. Військовому було 33 роки. 

      Мужньо стояв на захисті своєї країни і свого народу, віддано боронив кожного українця. Загинув 6 березня у Сіверськодонецьку на Луганщині. Перед смертю він встиг врятувати трьох поранених побратимів. Завантажив їх на танк і передав медикам швидкої допомоги. А загинув, коли повернувся на свою позицію.

      Протягом останніх трьох років чоловік разом із дружиною проживали у Хмельницькому. З Юрієм Цвєтковим у місті попрощалися 13 березня.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Анатолій Буяр

      Вночі 1 березня близько 00:10 години у районі залізничної станції села Цвітоха Шепетівського району невідомі обстріляли службовий автомобіль військового патруля. Це сталося під час проведення зміни особового складу. У результаті обстрілу загинув один військовослужбовець – 54-річний житель села Шаровечка Хмельницького району Анатолій Буяр.

      Анатолій Буяр служив у зоні АТО. З початком повномасштабної війни відразу виявив бажання обороняти Україну.

      Разом з дружиною виховував дванадцятирічну доньку.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Максим Капріца

      Старший солдат 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Збройних сил України.

      Капріца Максим народився 04 серпня 1988 року у м. Хмельницькому. Проживав у с. Лапківці. Навчався на слюсаря галузевого устаткування. 3 2008 року присвятив себе служінню Батьківщині. Призваний на строкову службу в м. Цвітоха Шепетівського району. З 13 серпня 2015 року мобілізований для проходження служби в зоні АТО / ООС у місті Лисичанськ.

      13 серпня 2019 року підписав контракт, продовжив службу у м. Ужгород. З березня 2021 року по 17 грудня 2021 року служив у зоні АТО (село Старогнатівка, Волноваського району).

      18 лютого 2022 року з побратимами був відряджений у Волноваху, де під час пекельних боїв загинув 1 березня. Воїну було 33 роки.

      Нагороджений згідно з Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 131/2022 «Про відзначення державними нагородами України» орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

      18 жовтня у рідному селі воїну за ініціативи Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки встановили меморіальну дошку.

      Євгеній Будзіховський

      Офіцер Збройних сил України. Підполковнику Євгенію Вікторовичу Будзіховському у червні мало виповнитися 36 років.

      Захищав територіальну цілісність України вже не вперше. Був учасником воєнних дій у 2014 році.

      У лютому сміливо обороняв столицю від наступу ворога. На жаль, 27 лютого захисник героїчно загинув. Попрощалися з бійцем 5 березня. 

      Віддати шану герою прийшли сотні хмельничан, серед них: рідні, друзі, колеги по службі. Без батька залишилися двоє малолітніх синів. Це болісна втрата для батьків та дружини.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Ігор Драч

      18-річний Ігор Драч героїчно захищав Україну. Прослужив у війську лише чотири місяці. У квітні йому мало б виповнитися дев'ятнадцять років.

      Про Ігоря Драча розповіла волонтерка Тетяна, яка знала його з 11 років: «Батько його, кіборг, був у Донецькому аеропорту, ми допомагали йому, батькові цих дітей допомагали, одягали. І сьогодні хоронимо Ігоря. Побратими в захваті від цієї 18-річної дитини. Наша Хмельниччина і кожна людина повинні пишатися цими молодими хлопцями, яких сьогодні хоронимо і не маємо права забути їх ні на хвилинку. Вони героїчно загинули».

      Загинув молодий герой 26 лютого під час стримання російських військ біля Херсона. У місті Хмельницькому з ним попрощалися 10 березня. У цей день відбулося прощання і з Дмитром Цвітуном.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Дмитро Цвітун

      20-річний Дмитро Цвітун воював на Херсонщині. Захисник самовіддано взяв участь у стримуванні наступу ворожих військ. 

      Однокласник Дмитра Цвітуна Валентин Юськов пригадує його як життєрадісного хлопця: «Він завжди любив адреналін. От в нас були конкурси "Джура", спортивні якісь конкурси, то він брав у них завжди участь. Він брав активну участь в житті. Він брав максимум від життя…».

      У листопаді йому мало виповнитися 21. Загинув боєць 26 лютого. 

      Прощання з воїном відбулося 10 березня. На нього прийшли рідні, друзі та однокласники.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

      Назарій Кравчук

      Військовий Збройних сил України. Назарій Кравчук був випускником Хмельницького НВО №28.

      Загинув у перший день війни під час ракетного обстрілу військової частини у Броварах Київської області. 

      «З глибоким сумом повідомляємо, що під час бойових дій в Україні 24 лютого у місті Бровари від ударів російських військ крилатими ракетами по військових частинах та частині міста загинув випускник Хмельницького НВО №28 Назар Кравчук. Уся шкільна родина висловлює співчуття родині загиблого. Вічна пам'ять та слава герою», – написали в соцмережі  на сторінці навчального закладу.

      Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».

       

      МИ НЕ ЗАБУДЕМО!

      Вони наша гордість, наша віра у добро, наша сила для подальшого протистояння, наша наснага, аби ніколи й ні за яких умов не здатися. Кожен з них навіки став частиною майбутньої великої української ПЕРЕМОГИ.

      Борімося! І ми поборемо, бо з нами правда, з нами воля, з нами Бог. 

      І хай розквітне Україна мужністю та відданістю, сміливістю та любов'ю своїх вірних синів і дочок.

       

      Для створення довідки використано матеріали з наступних електронних ресурсів:


      Інформацію оновлено: 30 листопада 2022 року.  


       Інформацію підготувала:

      Оксана Василишина,
      редакторка ЦПБ


      Філія №2
      Філія №2
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Меню для книгоманів
      • Зростаємо професійно
      • Мистецька вітальня
      • Наші видання
      • Послуги ЦБС
      Рандеву з книгою

      За останні місяці 2021 року до бібліотек ЦБС Хмельницької міської територіальної громади надійшло майже 1600 примірників нових книг. Багато творів для дітей та юнацтва, видань українських та світових письменників.

      Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
      детективи
      драми
      казки
      комедії
      легенди
      ліричні вірші
      пригоди
      трілери
      фентезі
      інше

      Слідкуйте за нами у
      соціальних мережах






      © ХМ ЦБС, 2010-2022 г.
         Офіційний сайт
      Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
      www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр